Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/6055/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: 61-9871ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                               
		 
		05 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 372/6055/14-ц
		провадження № 61-9871св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, 
		відповідачі: Українська міська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
		треті особи: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді  Кравченка М. В., та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., та касаційну скаргупредставника  ОСОБА_12 - адвоката Позняка Олександра Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - прокурор) звернувся до суду із позовом про визнання рішення міської ради недійсним, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок, визнання права власності на земельні ділянки.
		 
		Позовну заяву прокурор мотивував тим, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою Київської області виявлено факт порушення Українською міською радою Обухівського району Київської області      (далі - Українська міська рада) вимог земельного законодавства при виділенні громадянам земельних ділянок. 
		Рішенням Української міської ради 13 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (відповідачам) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 та передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність» затверджено проєкти землеустрою та передано у власність 19-ти громадянам, відповідачам у справі, земельні ділянки, загальною площею 2,6999 га, для будівництва і обслуговування будинків на території с. Плюти в межах Української міської ради. На підставі цього рішення видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку кожному з відповідачів. 
		Згодом частина виділених земельних ділянок була відчужена відповідачами на користь інших осіб.
		 
		Прокурор посилався на те, що передача у власність відповідачам земельних ділянок відбулася з порушенням пункту 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України         2001 року, оскільки надані їм земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів (с. Плюти та м. Українки Обухівського району Київської області) Отже, міська рада не мала права ними розпоряджатися, це відноситься до повноважень Київської обласної державної адміністрації.
		Крім того, землі, надані за рішенням Української міської ради, розташовані на території острова, відповідно є землями водного фонду, їх цільове призначення             у встановленому законом порядку не змінювалося, а тому їх передача у приватну власність недопустима.
		 
		Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року прийнято заяви прокурора про зміну предмета позову, залучено до участі у справі як співвідповідачів: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,              ОСОБА_14 , а також залучено до участі у справі як третіх осіб:                  ОСОБА_26 та ОСОБА_27 .
		 
		У зв`язку з наведеним, змінивши позовні вимоги, прокурор просив суд: 
		- визнати недійсним рішення Української міської ради Обухівського району Київської області 13 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (відповідачам) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міської ради Обухівського району Київської області та передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність»;
		- визнати видані відповідачам державні акти на право приватної власності на земельні ділянки недійсними та скасувати їх державну реєстрацію;
		- витребувати земельні ділянки із незаконного володіння;
		- визнати за державою право власності на спірні земельні ділянки.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року         у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.
		Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельні ділянки, встановлені згідно з ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року.
		 
		Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2016 року доповнено рішення Обухівського районного суду Київської області               від 05 лютого 2016 року. Указано у резолютивній частині рішення, що в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,                     ОСОБА_28 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , треті особи: ОСОБА_17 ,                                    ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , про визнання рішення міської ради недійсним, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок, визнання права власності на земельні ділянки, відмовлено.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07 квітня 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області визнано неподаною та повернуто заявнику. 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2016 року повторно подану апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, а саме запропоновано вказати поважність пропуску строку на апеляційне оскарження або надати докази, коли саме була відправлена апеляційна скарга.
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області                 від 05 лютого 2016 року.
		Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації залишено без задоволення. 
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року залишено без змін.
		 
		Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року касаційну скаргу прокурора Київської області задоволено частково.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження                         № 61-23041св19). 
		 
		Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції встановив, що матеріали справи містять суперечливі дані щодо розміщення спірних земельних ділянок, судами не встановлено межі с. Плюти та м. Українка Обухівського району Київської області станом на час прийняття Українською міською радою рішення від 29 травня 2007 року, що унеможливлює ухвалення Верховним Судом рішення по суті спору. 
		 
		Касаційний суд дійшов висновку, що порушення норм процесуального права, а саме ухвалення судового рішення, яким відмовлено у позові і по суті, і у зв`язку зі спливом позовної давності, є неможливим, взаємовиключним, що допустили як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, отже, справу слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд. 
		При цьому вказав, що суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідили надані сторонами докази.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 серпня 2022 року          у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,      ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земель відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки як на час прийняття Українською міською радою оспорюваних рішень про розпорядження землею, так і на час розгляду справи судом, розташовані за межами с. Плюти, яке перебуває у віданні Української міської ради, водночас із врахуванням того, що згідно з актом від 15 вересня 2014 року збільшені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-ІV межі зазначеного населеного пункту в розмірі 394,00 га закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками та передано їх на зберігання.
		 
		Суд визнав обґрунтованими та доведеними вимоги прокурора в частині того, що земельні ділянки, які передавалися оспорюваним рішення Української міської ради за своїм цільовим призначення частково знаходяться в межах водного фонду, а виділення вказаної категорії земель у приватну власність суперечить положень статтям 88, 89 ВК України, статтям 60, 61 ЗК України, тому суд погодився із вказаними доводами прокурора.
		 
		З огляду на неодноразове відчуження спірних земельних ділянок після їх виділення фізичним особам за незаконним рішенням Української міської ради від 29 травня 2007 року за рахунок земель водного фонду, суд зазначив, що прокурор неналежно визначив склад відповідачів, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позивач у справі не обрав належний і ефективний спосіб захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що виключає задоволення позову по суті.
		 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини. Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції враховував, що на вказаних земельних ділянках, що є предметом спору у цій справі, з дозволу та за погодженням відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування збудовані та введені в експлуатацію домоволодіння, в яких на цей час проживають власники, а тому задоволення позову прокурора призведене до порушення прав відповідачів та буде свідчити про невиправдане втручання держави в мирне володіння майном, тобто порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури та апеляційну скаргу ОСОБА_12 задоволено частково.
		 
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		 
		Закрито провадження у справі в частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішення ради.
		 
		У задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,       ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,                ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про визнання недійсними державних актів, скасування державної реєстрації права та витребування земель відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в цілому погодився з його висновками та вказав, що частини спірних земельних ділянок, на час ухвалення Українською міською радою рішення від 29 травня 2007 року та затвердження відповідного проєкта землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам згідно зі списком для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міської ради, дійсно відносилися до земель водного фону. Зазначені обставини підтверджено наданими прокурором доказами, які правильно оцінені судом першої інстанції.
		 
		Крім того, зазначений факт підтверджується і письмовими доказами, які були видані заявникам при отриманні вказаних земельних ділянок. 
		 
		Врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо способу захисту порушених прав держави, обставини справи, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції у частині доведеності вимог прокурором про порушення Українською міською радою вимог чинного законодавства при ухваленні оспорюваного рішення від 29 травня 2007 року, оскільки зазначеним рішенням у власність громадян для будівництва житлових будинків, господарських будівель та споруд було передано, в тому числі, і частину земель, які віднесені до прибережної захисної смуги.
		 
		Посилання відповідачів на встановлення прибережної захисної смуги в розмірі          10 м суд уважає безпідставним, оскільки відповідно пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), такі межі можуть бути встановленні лише в межах міст та селищ міського типу і тільки на підставі містобудівної документації, а така документація та відповідні умови забудови для села Плюти Українською міською радою не розроблялася та не затверджувалася. Крім того, містобудівна документація не могла бути розроблена, оскільки спірні земельні ділянки розміщені в межах населеного пункту села Плюти, що не є містом чи селищем міського типу.
		 
		При цьому суд установив, що оспорюване рішення Української міської ради було предметом судового розгляду у цивільній справі № 372/3383/14 за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району Київської області і згідно з постановою Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року. 
		У зв`язку з викладеним рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
		 
		Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором обраний неефективний спосіб захисту прав і саме із цих підстав необхідно відмовити у позові.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг 
		 
		У липні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		 
		У липні 2023 року ОСОБА_12 через адвоката Позняка О. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, просив її змінити, виклавши мотиви відмови в позові, у редакції, викладеній у касаційній скарзі. 
		ОСОБА_12 не оскаржує постанову Київського апеляційного суду від 31 травня        2023 року в частині закриття провадження у справі.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		21 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: ОСОБА_29. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремко В. В. відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_12 - адвоката Позняка О. М. та заступника керівника Київської обласної прокуратури, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про розгляд касаційної скарги за участі представника Офісу Генерального прокурора.
		 
		У серпні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року № 1169/0/226-24, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_29 , у справі № 372/6055/14-ц призначено повторний автоматизований розподіл.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду                   у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року задоволено заяви суддів         Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Лідовця Р. А. про самовідвід.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2024 року визначено склад колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Гулейков І. Ю., Сакара Н. Ю., Синельников Є. В. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги 
		 
		Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених           у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19,          від 23 червня 2022 року у справі № 357/14272/19, від 25 липня 2018 року у справі № 640/8456/16-ц; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня        2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 04 липня         2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 15 травня 2020 року у справі № 372/2180/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		 
		Заявник погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині віднесення спірних земель до земель водного фонду, однак уважає помилковими висновки суду першої інстанції про неможливість задоволення позову з тих підстав, що вони неодноразово відчужувалися, а після їх поділу та виділу мають інші кадастрові номери, площі.
		 
		Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції щодо способу захисту порушених прав, заявник указує, що цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо.
		Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
		Водночас, згідно з принципом «суд знає закон», неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд має виходити з того, що лише фактичні підстави позову визначають межі судового розгляду, що не позбавляє суд повноважень, визначити ту норму права, що належить застосувати до оцінки спірних відносин та правильного регулювання.        
		Отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, мав виходив з принципу «суд знає закони» та задовольнити позов.
		 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		 
		Касаційна скарга представника  ОСОБА_12 - адвоката Позняка О. М. зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених                              у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц,                                   від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року                  у справі № 487/10128/14-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц,             від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 903/909/16, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 31 травня            2023 року у справі № 515/1315/18; постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 748/1848/14.
		 
		Суд апеляційної інстанції не вирішив позовну вимогу про визнання права власності, яка є основною; вийшов за межі позовних вимог, розглядаючи похідні позовні вимоги (про визнання недійсними державних актів, скасування державної реєстрації, витребування земельних ділянок), чим порушив вимоги статей 2, 10 ЦПК України. Ці порушення безпосередньо вплинули на вирішення справи в цілому. 
		 
		Апеляційний суд для вирішення справи застосував положення статті 16 ЦК України та частини третьої статті 152 ЗК України, зазначивши, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, але у ефективний спосіб, яким є виключно негаторний позов. Однак у первісному позові від 03 грудня 2014 року та уточненому від 04 листопада 2015 року прокурор просив суд визнати право власності на всі спірні земельні ділянки в їх повних площах за державою в особі Київської обласної державної адміністрації. Ці позовні вимоги описані в оскаржуваній постанові апеляційного суду. Такий спосіб захисту - визнання права - є ефективним і передбачений законом, а саме: статтею 16 ЦК України, частиною третьою статті 152 ЗК України.
		 
		Суд не взяв до уваги належні та допустимі докази, а саме: землевпорядну та містобудівну документацію, які знаходяться в матеріалах справи, а саме висновок Міністерства охорони навколишнього природного середовища, яким позитивно оцінено проект берегоукріплення р. Козинка в с. Плюти для подальшої забудови із встановленням прибережної захисної смуги 10 м (том 11, а.с. 258), який відноситься до містобудівної документації згідно зі статтею 17 Закону України «Про основи містобудування», чим порушили вимоги статей 263-265, 382 ЦПК України.
		 
		Вважає висновок про «часткове» накладення прибережної захисної смуги на земельні ділянки відповідачів припущенням, зробленим судом на підставі неналежних та недопустимих доказів. Розмір у метрах від урізу води та площа такого «частково накладення» в дійсності щодо кожної із спірних земельних ділянок у передбаченому порядку не встановлювались, зокрема такі факти конкретно не встановлені щодо земельної ділянки, яка належала ОСОБА_12 .
		 
		Відсутні підстави для застосування статі 152 ЗК України через відсутність речового права у держави. Суд мав відмовити в позові через відсутність права власності держави на спірні землі, а не через необхідність подачі прокурором в перспективі негаторного позову.
		 
		Суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про наявність нормативної прибережної захисної смуги поруч із спірними землями шириною 25 м від урізу води, використав недопустимі докази та неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 88 ВК України та статті 60 ЗК України.
		 
		Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив пункт 10 Порядку № 486, зазначивши, що прибережні захисні смуги менше  25 м можуть бути встановлені лише в межах міст та селищ міського типу і тільки на підставі містобудівної документації. Проте стаття 88 та інші положення ВК України, а також стаття 60 та інші положення ЗК України не визначають, що Кабінет Міністрів України має повноваження та компетенцію визначити конкретні види населених пунктів, в яких встановлюється прибережна захисна смуга на підставі умов, що склалися у Пункті 10 Порядку № 486 (у редакції станом на 29 травня 2007 року) чітко зазначено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
		Отже, висновок апеляційного суду, що містобудівна документація та відповідні умови забудови для села Плюти Українською міською радою не розроблялася та не затверджувалася, а також не могли бути розроблені для села Плюти, суперечить наявним у справі доказам. Ці докази не взяв до уваги апеляційний суд через неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У вересні 2023 року представник ОСОБА_12 - адвокат Позняк О. М. подав до Верховного Суду відзив у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області.   
		 
		Звертає увагу, що у держави відсутнє право власності на спірні земельні ділянки.
		 
		Стверджуючи про «негаторність» свого позову, прокурор уникає обов`язку підтвердити доказами юридичний факт наявності у держави права власності на спірні земельні ділянки як на дату пред`явлення позову - 03 грудня 2014 року, так і на 29 травня 2007 року - дату прийняття Українською міською радою оспорюваного рішення. 
		І
		Право держави на спірні землі припинилося рішенням Київської обласної ради          від 15 квітня 2005 року № 254-23-IV «Про встановлення межі села Плюти Обухівського району Київської області». Остаточно межі села Плюти були встановлені в натурі (на місцевості) межовими знаками, які передані на зберігання актом від 15 вересня 2014 року (тобто до подачі позову). Отже, станом на 15 вересня 2014 року землі в межах села Плюти згідно зі статтею 83 ЗК України належали на праві комунальної власності територіальній громаді в особі Української міської ради, зокрема були включені в межі села на підставі рішення Київської міської ради від 15 квітня 2005 року. 
		 
		Якщо б спірні земельні ділянки дійсно відносились до земель водного фонду, то вони згідно зі статтями 53, 83 ЗК України станом на 03 грудня 2014 року мали перебувати виключно в комунальній власності, тобто у власності територіальної громади в особі Української міської ради, яка є відповідачем у справі, а не держави, яка є позивачем.
		 
		Наведені обставини вказують на те, що поданий прокурором позов (навіть за намагання змінити його предмет) не був негаторним позовом за своєю суттю, оскільки держава в особі Київської обласної адміністрації на момент подачі позову вже не могла бути власником та володільцем спірних земельних ділянок.
		 
		Із наведених підстав у задоволенні позову прокурора про визнання права власності та інших похідних від цих вимог має бути відмовлено у повному обсязі, оскільки у держави були відсутні будь-які права на спірні земельні ділянки. Процедуру передачі земель до комунальної власності прокурор не оскаржував.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області 13 сесії        5 скликання від 29 травня 2007 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (відповідачам) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міської ради Обухівського району Київської області та передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам згідно зі списком для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 та передано ці земельні ділянки громадянам у приватну власність. Надано дозвіл на підготовку документів для одержання державних актів на право власності на землю (том 1, а. с. 20).
		 
		Згідно з вищевказаним рішенням міської ради передано у приватну власність земельні ділянки: ОСОБА_22 - площею 0,1292 га, ОСОБА_9 - 0,1641 га, ОСОБА_10 - 0,1424 га, ОСОБА_2 - 0,1172 га, ОСОБА_17 - 0,1352 га, ОСОБА_23 - 0,1332 га, ОСОБА_18 - 0,1196 га, ОСОБА_19 - 0,1191 га,      ОСОБА_11 - 0,1970 га, ОСОБА_5 - 0,1201 га, ОСОБА_6 - 0,1190 га, ОСОБА_7 - 0,1950 га, ОСОБА_20 - 0,1193 га, ОСОБА_24 -  0,1384 га, ОСОБА_30 - 0,1653 га, ОСОБА_31 - 0,1766 га, ОСОБА_32 - 0,1213 га, ОСОБА_25 - 0,1679 га, ОСОБА_21 - 0,12 га (том 1,                   а. с. 21).
		 
		На підставі рішення Української міської ради Обухівського району Київської області 13 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року:
		- ОСОБА_9 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596882, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1641 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0012; 
		- ОСОБА_10 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596883, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1424 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0013, та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 020963, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1212 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0087;
		- ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596884, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1172 га, земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 3223151000:04:072:0025;
		- ОСОБА_17 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596887, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1352 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0015; 
		- ОСОБА_18 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596889, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1196 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0021; 
		- ОСОБА_19 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596892, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1191 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0023; 
		- ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596885, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1201 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0019; 
		- ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596891, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1190 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0024; 
		- ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596893, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1950 га, земельній ділянці присвоєні кадастровий номер 3223151000:04:072:0008; 
		- ОСОБА_20 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596890, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1193 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0022; 
		- ОСОБА_21 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596886, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1200 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0020 (том 1, а.с. 21).
		 
		У 2009 році ОСОБА_9 розділила свою земельну ділянку на дві ділянки площею 0,0148 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0057 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968295) та площею 0,1494 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0048 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968286) (том 1, а.с. 41-42).
		 
		27 липня 2010 року між ОСОБА_9 в особі ОСОБА_11 та              ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого відчужено земельну ділянку площею 0,0148 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0057, яка розташована на АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 43-44).
		 
		27 липня 2010 року ОСОБА_10 , на підставі договору купівлі-продажу, відчужила земельну ділянку площею 0,1212 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223151001:02:046:0087 ОСОБА_1 (том 1, а. с. 43-44).
		 
		ОСОБА_1 , на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 27 липня 2010 року, отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427348, кадастровий номер 3223151001:02:046:0090 (том 1, а. с. 47).
		 
		ОСОБА_17 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2008 року, та ОСОБА_21 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2008 року, відчужили належні їм на праві власності земельні ділянки на користь ОСОБА_3 .
		На підставі цих договорів ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 907161, кадастровий номер 3223151001:02:046:0039 (том 1, а. с. 50).
		 
		ОСОБА_18 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2008 року, відчужила ОСОБА_33 земельну ділянку, останній отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460940, кадастровий номер 3223151000:04:072:0021. Згодом ОСОБА_34 подарував цю земельну ділянку ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки від 11 листопада 2008 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0038 (том 1, а. с. 51-53).
		 
		ОСОБА_20 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 лютого 2008 року, відчужила земельну ділянку ОСОБА_8 , який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 879681, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0033.
		 
		ОСОБА_7 у 2009 році розділив свою землю на дві ділянки: площею 0,0587 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0047 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968285), та площею 0,1364 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0049 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968287) (том 1, а.с. 57-58).
		 
		Надалі власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151001:02:046:0047 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2014 року стала ОСОБА_28 . Крім того, остання стала власником земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:04:072:0023 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2014 року (том 1, а.с. 59-60).
		 
		ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2007 року, продав належну йому земельну ділянку, попередньо поділивши її, ОСОБА_27 та ОСОБА_26 
		 
		ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2007 року, відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_27 , який  подарував її    ОСОБА_13 , а ОСОБА_26 подарував земельну ділянку ОСОБА_14 .
		 
		На земельній ділянці, належній ОСОБА_13 , розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2012 року.
		 
		На земельній ділянці, що належить ОСОБА_14 , розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2012 року.
		 
		ОСОБА_23 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 травня 2012 року, відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_2 , яка відчужила її ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 жовтня 2012 року. У свою чергу, ОСОБА_12 у встановленому порядку побудував на земельній ділянці житловий будинок АДРЕСА_1 , ввів його в експлуатацію та отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
		 
		Також на земельній ділянці, що належить ОСОБА_9 , був побудований індивідуальний житловий будинок та наземний гараж за адресою: АДРЕСА_1 , який належить останній на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
		 
		Аналогічні домоволодіння побудовані на земельних ділянках ОСОБА_1 ,           ОСОБА_3 , які належать останнім на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до листа головного інженера Дніпровського басейнового управління водних ресурсів ДКУ по водному господарству від 29 грудня 2006 року № АД/8-1536, адресованого ОСОБА_21 як особі, яка мала намір отримати у власність земельну ділянку загальною площею 6,5 га під малоповерхову забудову на                 АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_21 попереджали про наявність обмежень у використанні вказаної земельної ділянки та зобов`язували розробити згідно зі статтею 58 ЗК України та статтею 87 ВК України проєкт землеустрою водоохоронної зони з визначенням ширини прибережної захисної смуги та закріпленням її на місцевості відповідними знаками та виконання в подальшому водоохоронних заходів( том 3, а.с. 240).
		 
		Аналогічний лист головного інженера Дніпровського басейнового управління водних ресурсів ДКУ по водному господарству направлений ОСОБА_21      30 березня 2007 року № АД/8-429 при затвердженні проєкту «Детальний план території житлової забудови в с. Плюти Обухівського району Київської області» (том 3, а.с. 241).  
		 
		Відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації               від 25 травня 2007 року, поданий на державну експертизу проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам України для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території Української міської ради, АДРЕСА_1 відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно (том 3, а. с. 61-62).
		 
		Висновком Обухівського районного відділу земельних ресурсів про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність від 16 травня 2007 року було погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність і визнано за можливе надати громадянам у власність земельні ділянки (сіножать) для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд на території Української міської ради АДРЕСА_1 (том 3, а. с. 114, 115-117).
		 
		Проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність було погоджено висновком відділу містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації від 17 травня 2007 року № 495 (том 3, а.с. 118, 119).
		 
		24 травня 2007 року проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам було погоджено Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства № 06-238 за умови використання земельних ділянок за цільовим призначенням; відведення в межах виділених земельних ділянок прибережної захисної смуги шириною 25 м уздовж водойми; дотримання обмеження господарської діяльності в прибережній захисній смузі, забезпечення вільного доступу громадян до водойми, розроблення проекту інженерної підготовки території, погодження проєкту відповідно до чинного законодавства (том 3, а. с. 89).
		 
		Висновком Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації від 24 травня 2007 року № 11/1801/01 та висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області        від 24 травня 2007 року № 4076/1 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків господарських будівель і споруд (том 3,                    а. с. 122-123, 126-127).
		 
		Згідно з довідкою Обухівського районного відділу земельних ресурсів від 24 травня 2007 року № 2869 земельні ділянки загальною площею 2,6999 га, які надаються у власність громадянам на території Української міської ради АДРЕСА_1 , рахуються як землі запасу міської ради (сіножать) (том 3, а. с. 128).
		 
		Із листа № 08/20-08 від 22 серпня 2008 року, адресованого директором центру Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія» ОСОБА_11., встановлено, що земельна ділянка під забудову знаходиться на території Плютівської сільської ради північніше села Плюти, з південної та західної сторін ділянка обмежена каналом, з північної - річкою Козинкою. Запроєктовано прибережну захисну смугу 10 м (том 11, а.с. 224-225).
		 
		Із висновку № 15/1-02.12.10-0712, наданого 28 грудня 2010 року заступником Міністра Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на звернення ОСОБА_11 , встановлено, що спірні земельні ділянки на                 АДРЕСА_1 розташовані в межах земель Української міської ради Обухівського району Київської області на правому березі річки Козинка (том 11,            а.с. 227-236).
		 
		Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 червня         2014 року № 04-19/39, складеним Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, масив земельних ділянок, переданих для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд відносяться до земель водного фонду і не може перебувати у приватній власності з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (том 1, а.с. 39-40).
		 
		Із листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 11 листопада 2014 року                 № 01-01/930 та доданих до нього картографічних матеріалів встановлено, що земельні ділянки, які передані рішенням Української міської ради Обухівського району Київської область від 29 травня 2017 року, розташовані на острові та у прибережній захисній смузі річки Козинка Обухівського району Київської області       (том 1, а.с. 34, 35, 36, 37, 38).  
		 
		Межі населеного пункту визначені витягом з Генерального плану с. Плюти Обухівського району Київської області станом на 20 січня 2007 року.
		 
		У 2007 році виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на території Української міської ради, АДРЕСА_1 .
		 
		У 2008 році на замовлення ОСОБА_11 розроблено робочий проєкт розчищення та берегоукріплення р. Козинка для інженерної підготовки земельних ділянок на АДРЕСА_1 (том 11, а.с. 242 - 249).
		 
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2015 року у справі № 372/3383/14 у задоволенні позову прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_35 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_21 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , про визнання незаконними та скасування рішення Української міської ради від 29 травня 2007 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , в частині затвердження проєкту громадянам: ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_30 , визнання недійсним виданого ОСОБА_42 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 008991, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322315101000317 від 11 квітня 2011 року, з кадастровим номером 3223151001:02:046:0092 та скасування його державної реєстрації, витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_35 земельної ділянки загальною площею 0,4602 га, вартістю 891 650,90 грн, кадастровий номер  3223151001:02:046:0092, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , визнання за державою права власності на земельну ділянку загальною площею 0,4602 га, вартістю 891 650,90 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено (том 4, а. с. 63-65).
		 
		Обухівське міжрайонне управління водного господарства ДКУ по водному господарству, погоджуючи проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (згідно з додатком) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, на території Української міської ради АДРЕСА_1 , визначило відповідні умови: земельні ділянки використовувати за цільовим призначенням; в межах виділених земельних ділянок відвести прибережну захисну смугу шириною 25 м вздовж водойми відповідно стаття 88 ВК України; дотримуватися обмежень господарської діяльності в прибережній захисній смузі відповідно до статті 89 ВК України; забезпечити вільний доступ громадян до водойми; розробити проєкт інженерної підготовки території; проєкт погодити відповідно до чинного законодавства (том 2, а. с.100).
		 
		Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 3223151001:02:046:0039 площею 0,1721, розташовану в АДРЕСА_1 , яка передана у власність ОСОБА_3 , встановлено, що у використанні цієї земельної ділянки зазначено обмеження: прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах (том 2, а.с. 102).    
		 
		Згідно з листом заступника начальника управління Держгеокадастру в Обухівському районі - начальника відділу Державного земельного кадастру               від 04 листопада 2015 року № 10-12/0/14-15 та доданого до нього викопіювання з ортофотоплану з нанесеними межами земельних ділянок на вул. Луговій у с. Плюти, вбачається часткове накладення меж земельних ділянок на нормативно визначену межу прибережної захисної смуги 25 метрів річки Козинка (том 3, а.с. 94).
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначили неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
		- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України):
		- суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та представника ОСОБА_12 - адвоката Позняка О. М. не підлягають задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                 і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Статтями 13, 14, 19 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до пункту б частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
		 
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
		 
		До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
		 
		Відповідно до статті 20 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. 
		 
		Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		 
		Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
		 
		Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		 
		Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
		 
		Згідно з пунктом «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
		 
		Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
		 
		Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
		 
		Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
		 
		Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.
		 
		Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
		 
		У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
		 
		Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
		 
		Відповідно до положень статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15,                          від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14).
		 
		У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що частина спірних земельних ділянок, на час ухвалення Українською міською радою рішення від 29 травня 2007 року та затвердження відповідного проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам згідно зі списком для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 , дійсно відносилися до земель водного фону, що підтверджується прокурором доказами, вважав, що вони правильно оцінені судом першої інстанції.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам (документам), виданим під час отримання спірних земельних ділянок, та встановив, що у погодженому проєкті землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (згідно з додатком) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, на території Української міської ради АДРЕСА_1 , визначено відповідні умови: земельні ділянки використовувати за цільовим призначенням; в межах виділених земельних ділянок відвести прибережну захисну смугу шириною 25 м вздовж водойми відповідно до статті 88 ВК України; дотримуватися обмежень господарської діяльності в прибережній захисній смузі відповідно до статті 89 ВК України; забезпечити вільний доступ громадян до водойми; розробити проєкт інженерної підготовки території; проєкт погодити відповідно до чинного законодавства, про що було повідомлено забудовників до погодження згаданого вище проєкту землеустрою головним інженером Дніпровського басейнового управління водних ресурсів ДКУ по водному господарству письмово.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку витягу з Державного земельного кадастру та викопіювання з ортофотоплану з нанесеними межами земельних ділянок на вул. Луговій у с. Плюти, встановив, що земельна ділянка під забудову (власник ОСОБА_21 ) знаходиться на території Плютівської сільської ради північніше с. Плюти, з південної та західної сторін ділянка обмежена каналом, з північної - р. Козинкою. Відбулося часткове накладення меж спірних земельних ділянок на нормативно визначену межу прибережної захисної смуги шириною 25 м р. Козинка. 
		 
		За положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
		 
		Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України                          від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цим земельним ділянкам нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486, з урахуванням конкретної ситуації.
		 
		Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг                   є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання      й використання.
		 
		Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
		 
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (див. постанови від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня         2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)). Ця судова практика є стабільною, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.
		 
		Верховний Суд критично оцінює довід касаційної скарги представника ОСОБА_12 - адвоката Позняка О. М. про те, що визначення прибережної захисної смуги у межах населеного пункту можливе тільки з урахуванням містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості. Відповідно до пункт 10 Порядку № 486, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови тільки на землях міст і селищ міського типу, а не сіл.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі р. Козинки на території Плютівської сільської ради та належить до земель водного фонду. 
		 
		Таким чином, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про доведеність прокурором позовних вимог у частині порушення Українською міською радою вимог чинного законодавства при ухваленні оспорюваного рішення від 29 травня 2007 року, оскільки зазначеним рішенням у власність громадян для будівництва житлових будинків, господарських будівель та споруд було передано, в тому числі, і частину земель, які віднесені до прибережної захисної смуги. 
		 
		Ураховуючи викладене, а також те, що суд касаційної інстанції не переоцінює досліджені судами докази (частина перша статті 400 ЦПК України), неприйнятними є аргументи касаційної скарги представника ОСОБА_12 - адвоката Позняка О. М. про те, що прокурор не довів факту віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
		 
		Щодо способу захисту
		 
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження    № 14-144цс18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження    № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження                   № 12-84гс20 та інших).
		 
		Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, послався на положення статті 152 ЗК України, однак ним сформульовано позовну вимогу не про повернення земельної ділянки, а про її витребування.
		 
		Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
		 
		Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
		 
		Суд апеляційної інстанції, з урахуванням статусу спірної земельної ділянки, яка є землями водного фонду, зробив правильний висновок про неможливість задоволення відповідної вимоги прокурора.
		 
		Крім того, апеляційний суд обґрунтовано врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту права власності на земельні ділянки водного фонду, які не можуть передаватися у приватну власність.
		 
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
		 
		Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
		 
		Що стосується посилання прокурора на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16, про застосування судами принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).
		 
		Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		 
		Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) та інших.
		 
		Пред`являючи позов, як уже зазначалося, прокурор в інтересах держави просив: визнати рішення Української міської ради від 29 травня 2007 року недійсним, визнати державні актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасувати їх державну реєстрацію, витребувати земельні ділянки, визнати права власності на земельні ділянки.
		 
		Прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідачі отримали землю з порушенням вимог чинного земельного та водного законодавства, оскільки перебувала у державній власності, відносилася до земель водного фонду.
		 
		Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.
		 
		Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людинивказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
		 
		Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації. 
		 
		Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним             у постановах від 04 вересня 2024 року у справі № 278/2111/23, від 04 грудня              2024 року у справі № 485/1500/21 (провадження № 61-15251св23).
		 
		У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції надав правильну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та обґрунтовано вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосування положення статті 391 ЦК України, статті 152  ЗК України (негаторний позов), однак прокурор заявив вимоги про витребування земельної ділянки (віндикаційний позов) і не заявляв вимоги про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки державі, що є неналежним способом захисту порушеного права. Верховний Суд уважає, що повернення земельної ділянки без заявлення таких вимог прокурором порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України.
		 
		При цьому прокурор не позбавлений права звернутися до суду із належно обраним способом захисту права (повернення земельної ділянки), а тому відсутні підстави вважати, що право на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеним.
		 
		У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури не навів доводів про свою незгоду з висновками суду апеляційної інстанцій щодо часткового закриття провадження у справі та не зазначив жодної підстави касаційного оскарження постанови в частині цих висновків, а суд касаційної інстанції обмежений доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_12 - адвоката Позняка О. М. про те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не вирішив позовну вимогу про визнання права власності, колегія суддів до уваги не бере, оскільки суд апеляційної інстанції відмовив прокурору у позові з підстав обрання неналежного способу захисту, надавши у мотивувальній частині постанови оцінку позовним вимогам прокурора.
		Незазначення в резолютивній частині про це не є підставою для скасування судового рішення. 
		 
		Посилання представника ОСОБА_12 - адвоката Позняка О. М. як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків            у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц, від 14 грудня 2021 року                 у справі № 344/16879/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,         від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16-ц, від 04 грудня    2018 року у справі № 903/909/16, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18; постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 748/1848/14, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини. Крім того, висновки, викладені в цій постанові щодо оцінки доказів та способу захисту, не суперечать висновкам, викладеним у постановах, на які посилається заявник.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, у свою чергу, в силу вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статей 89, 417 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.
		 
		Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявниками                             у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін. 
		 
		Рішення суду першої інстанції в касаційному порядку не переглядалося, оскільки правомірно скасовано постановою суду апеляційної інстанції.
		 
		Касаційні скарги залишаються без задоволення, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратурита представника ОСОБА_12 - адвоката Позняка Олександра Миколайовича залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,        є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Г. В. Коломієць
		 
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		 
		                                                                                              І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                              Н. Ю. Сакара
		 
		 
		                                                                                              Є. В. Синельников

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...