Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/10287/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-1074ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		                                                                                                                                                   
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 569/10287/23
		провадження № 61-1074св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Департамент патрульної поліції, Державна казначейська служба України, 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року у справі № 569/10096/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського інспектора роти батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Чоповської А. О., Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та скасовано постанову від 20 червня 2020 року серії ДПО18 № 715127 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) 
		і накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень.
		Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно нього закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення. 
		Посилаючись на те, що у зв`язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, необхідністю захисту порушених прав у суді, вимушену зміну звичайного способу життя, втрату довіри до відповідного державного органу він зазнав душевних страждань, позивач просив стягнути з відповідача 
		2 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши характер правопорушення, час та зусилля, які були витрачені позивачем для відновлення порушеного права у зв`язку із неправомірним накладенням адміністративного стягнення посадовою особою державного органу, а також засади розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500,00 грн .
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду 26 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до частини третьої статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), а саме 26 800,00 грн; передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 403, частини першої статті 404 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин норми Закону № 266/94-ВР. 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.  
		А тому судам належало визначити розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню позивачу, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під судом відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР.
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 січня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.   
		Ухвалою Верховного Суду 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження 
		у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 389  ЦПК України; витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області матеріали цивільної справи № 569/10287/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
		У лютому 2024 року матеріали справи № 569/10287/23 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 
		У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення касаційного провадження у справі № 569/10287/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Судусправи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).
		Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 569/10287/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Судусправи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).
		Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом  ОСОБА_1 до Департаменту патрульної  поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга, в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області 
		від 08 жовтня 2020 року у справі № 569/10096/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського інспектора роти батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Чоповської А. О., Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та скасовано постанову від 20 червня 
		2020 року серії ДПО18 № 715127 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121 КУпАП і накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
		Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно 
		ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення. 
		Рішення суду мотивоване тим, що під час розгляду справи про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 виявив бажання скористатися правовою допомогою, про що заявив працівникам поліції відповідне усне клопотання.
		Однак інспектором не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, а клопотання водія залишено без задоволення.
		Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про те, що такими діями інспектор порушив право особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності на правову допомогу та порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення.
		Складаючи постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121 КУпАП, інспектор не надав належної правової оцінки його діям, не врахував його пояснень, не допитав свідків, а тому не встановив вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КУпАП.
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що накладення на позивача адміністративного стягнення було здійснено необґрунтовано і без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
		Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. 
		Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
		У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності на його користь підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 2 000 000,00 грн.
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши характер правопорушення, час та зусилля, які були витрачені позивачем для відновлення порушеного права у зв`язку із неправомірним накладенням адміністративного стягнення посадовою особою державного органу, а також засади розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.
		У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин норми Закону № 266/94-ВР. 
		Перевіривши наведені доводи заявника, Верховний Суд виходить з такого. 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
		Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
		1) постановлення виправдувального вироку суду;
		1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
		2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
		4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та 
		статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів (див. пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24)).
		Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
		Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
		Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім`ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
		Зазначене дає підстави для висновку про те, що поліцейський, який складає постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
		Тобто у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 121 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
		Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) щодо застосування статті 1176 ЦК України та положень Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах. 
		Ураховуючи наведене, посилання заявника на помилкове незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду оскаржуваних частинах. 
		Щодо клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати 
		Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Зважаючи на те, що у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо застосування до спірних правовідносин Закону № 266/94-ВР, тому правові підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 та передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулась до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги  ОСОБА_1 цих висновків не спростовують. 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ: 
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити. 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2023 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...