Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 446/478/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 14-90цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 446/478/19
		провадження № 14-90цс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідачки Воробйової І. А.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,Шевцової Н. В.
		 
		розглянула касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
		 
		на постанову Львівського апеляційного суду від 19.09.2022 (головуючий суддя Мікуш Ю. Р., судді Приколота Т. І., Савуляк Р. В.)
		та рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23.12.2020 (суддя Костюк У. І.) у справі
		 
		за позовомАкціонерного товариства «Українська залізниця»
		до 1) Кам`янка-Бузької міської ради,
		     2) ОСОБА_1 
		про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради IV сесії VI скликання від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянкусерії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.     У лютому 2019 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», позивач), звернулося до суду з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради (далі - відповідач 1), ОСОБА_1 (далі також - відповідачка 2) про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011.
		 
		2.     Позивач мотивував позовні вимоги тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування земельними ділянками на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця), правонаступником якого є позивач, була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів - Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янки-Бузької Кам`янка-Бузького району Львівської області (далі - Технічна документація). Роботи щодо розроблення Технічної документації виконувались у 2015 році КТ НВФ «Нові технології», яке має ліцензію Державного комітету України із земельних ресурсів серії АГ № 583593 від 01.09.2011 та сертифікованих інженерів-землевпорядників.
		 
		3.     За результатами польового обстеження та аналізу інформації з електронної бази Державного земельного кадастру виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Так, згідно зі зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці Львів - Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янки-Бузької Кам`янка-Бузького району Львівської області, погодженого зокрема відділом Держземагентства у Кам`янка-Бузькому районі Львівської області, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до рішення Кам`янка-Бузької міської ради IV сесії VI скликання № 10 від 28.01.2011 та виданого на його підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га в межах м. Кам`янка-Бузька (кадастровий номер  4622110100:01:012:0059). Частина цієї земельної ділянки площею 0,0974 га накладається на земельну ділянку смуги відведення залізниці.
		 
		4.     Позивач вважає рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011 такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.
		 
		5.     Проєктно-технічною документацією, яка визначала розміри земельних ділянок транспорту, а саме Планом меж смуги відведення лінії Львів - Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області, розробленим у 1956 році проєктною організацією «Дорпроєкт Південно-Західної залізниці» (далі - План меж смуги відведення Львів - Ківерці Львівської залізниці), який є належним доказом користування позивачем спірною частиною земельної ділянки, ширина смуги відведення на вказаній ділянці перегону становить 30 м від осі колії.
		 
		6.     Земельна ділянка ОСОБА_1 частково входить у смугу відведення залізниці і загальна площа накладення земельної ділянки ОСОБА_1 у смузі відведення залізниці становить 0,0974 га. 
		 
		7.     На земельній ділянці, розміри якої визначені Планом меж смуги відведення Львів - Ківерці Львівської залізниці, розташований об`єкт залізничного транспорту за напрямком Львів - Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янки-Бузької Кам`янка-Бузького району Львівської області, який є у державній власності та перебуває на балансі ДТГО «Львівська залізниця».
		 
		8.     Позивач зазначив, що він як належний землекористувач сплачує земельний податок згідно з положеннями чинного законодавства.
		 
		9.     Зауважив, що відповідно до частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями.
		 
		10.         Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради IV сесії VI скликання від 28.01.2011 № 10 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		11.         Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області рішенням від 23.12.2020 відмовив у задоволенні позовних вимог АТ «Укрзалізниця» у зв`язку зі спливом позовної давності.
		 
		12.         Суд установив, що позивач на підтвердження права постійного користування земельними ділянками смуги відведення, зокрема в адміністративних межах міста Кам`янки-Бузької Кам`янка-Бузького району Львівської області, надав План меж смуги відведення лінії Львів - Ківерці Львівської залізниці та Технічну документацію.
		 
		13.         Рішенням IV сесії VI скликання Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області №10 від 28.01.2011 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .
		 
		14.         На підставі зазначеного рішення Кам`янка-Бузької міської ради ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №506931 від 06.06.2011.
		 
		15.         Частина земельної ділянки площею 0,0974 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , накладається на смугу відведення залізниці. Це підтверджується Технічною документацією, Планом меж смуги відведення Львів - Ківерці Львівської залізниці. АТ «Укрзалізниця» в особі ДТГО «Львівська залізниця» є належним користувачем цієї спірної земельної ділянки відповідно до законодавства.
		 
		16.         Водночас до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу можна звернутися в межах позовної давності.
		 
		17.         Відповідачка 2 подала заяву про застосування позовної давності.
		 
		18.         Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки [стаття 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)].
		 
		19.         Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		20.         Суд дійшов висновку, що позивач пропустив позовну давність. Як установлено, роботи щодо розроблення Технічної документації виконувались КТ НВФ «Нові технології» у 2015 році. За результатами польового обстеження та аналізу наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру встановлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян.
		 
		21.         Отже, перебіг трирічного строку позовної давності почався у 2015 році та закінчився у грудні 2018 року, а з позовом позивач звернувся 28.02.2019.
		 
		22.         За таких обставин суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності на звернення до суду з вимогою про визнання недійсними рішення Кам`янка-Бузької міської ради IV сесії VI скликання № 10 від 28.01.2011 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011. Це є підставою для відмови в позові.
		 
		23.         Постановою Львівського апеляційного суду від 19.09.2022 апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково, рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23.12.2020 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
		 
		24.         Суд апеляційної інстанції зазначив, що частина земельної ділянки площею 0,0974 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , накладається на смугу відведення залізниці.
		 
		25.         Апеляційний суд послався на те, що Верховний Суд у постановах від 01.09.2021 у справі № 444/2315/18 та від 14.04.2021 у справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18 за позовом АТ «Укрзалізниця» до власників земельних ділянок про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акта недійсним вказував, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.
		 
		26.         Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з огляду на правові висновки Верховного Суду у зазначеній категорії справ та обставини цієї справи належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди у реалізації цих прав.
		 
		27.         Апеляційний суд вказав, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зробив правильні висновки про відмову в задоволенні позову, однак з інших підстав, оскільки в задоволенні позову потрібно відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		28.         У жовтні 2022 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		29.         Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо визначення та застосування позовної давності у спірних правовідносинах та відповідні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, висловлені у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у провадженні № 6-152цс14, у постановах  Великої Палати Верховного Суду від  30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.
		 
		30.         Апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту його прав. Висновки щодо застосування такого способу захисту, як витребування майна, викладені у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16. Разом з цим у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 720/1657/16-ц у подібних правовідносинах викладений висновок про те, що заявлений позивачем спосіб захисту у вказаній справі є належним.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		31.         Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		32.         Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14.11.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23.12.2020 та на постанову Львівського апеляційного суду від 19.09.2022 та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		33.         У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		34.         Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 31.05.2023 призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
		 
		35.         21.06.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема з тих мотивів, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		 
		36.         Мотивом передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 14.04.2021 у справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18, від 01.09.2021 у справі № 444/2315/18, від 22.09.2021 у справі № 444/2344/18, від 09.02.2022 у справах № 444/2593/18 та № 450/2417/18, від 10.05.2022 у справі № 444/2318/18, від 18.05.2022 у справі № 444/2300/18, від 22.06.2022 у справі № 450/2348/18, від 15.07.2020 у справі № 720/1657/16-ц, від 06.10.2021 у справі № 715/2402/18, від 15.02.2023 у справі № 444/2313/18-ц, від 01.02.2023 у справі № 446/484/19, від 19.04.2023 у справі № 444/2343/18, від 31.08.2022 у справі № 191/4018/18, від 10.10.2021 у справі № 450/2421/18, від 08.12.2021 у справі № 466/6683/14, від 24.11.2021 у справі № 444/2305/18 за позовами АТ «Укрзалізниця» до власників земельних ділянок про визнання рішень сільської / селищної / міської рад недійсними / незаконними та їх скасування зробив різні висновки про застосування норми права в подібних правовідносинах у частині ефективного (належного) способу захисту прав позивача. 
		 
		37.         Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що справа, яка переглядається, має принципове значення, а виключна правова проблема полягає в тому, який спосіб захисту прав АТ «Укрзалізниця» у подібних правовідносинах є ефективним (належним).
		 
		38.         Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17.08.2023 прийняла справу до розгляду як таку, що містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		39.          Кам`янка-Бузька міська рада рішенням від 28.01.2011 № 10 передала ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		40.         На підставі зазначеного рішення Кам`янка-Бузька міська рада видала ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011.
		 
		41.         У 2015 році на замовлення ДТГО «Львівська залізниця» була розроблена Технічна документація. В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці Львів - Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янки-Бузької Кам`янка-Бузького району (нині - Львівського району) Львівської області становить 21,1055 га. При польовому обстеженні та аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру виявлено, що частина земельної ділянки площею 0,0974 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , накладається на смугу відведення залізниці.
		 
		42.         Позивач на підтвердження права постійного користування земельною ділянкою смуги відведення, зокрема, в адміністративних межах міста Кам`янки-Бузької Кам`янка-Бузького району Львівської області надав План меж смуги відведення лінії Львів - Ківерці Львівської залізниці.
		 
		43.         На підтвердження факту накладення частини земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , на частину смуги відведення залізниці позивач надав виготовлену у 2015 році КТ НВФ «Нові технології» Технічну документацію.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
		 
		Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції
		 
		44.         У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		45.         З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Щодо права постійного користування АТ «Укрзалізниця» землями залізниці
		 
		46.         Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
		 
		47.         Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
		 
		48.         У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		 
		49.         Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		50.         Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		 
		51.         До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями (пункт «б» частини четвертої статті 84 ЗК України).
		 
		52.         Відповідно до статті 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
		 
		53.         Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту відповідно до ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.
		 
		54.         До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).
		 
		55.         Згідно із частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» (тут і далі, якщо не вказано зворотнє, - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
		 
		56.         На підтвердження права постійного користування спірною земельною ділянкою позивач надав План смуги відведення лінії Львів - Ківерці Львівської залізниці.
		 
		57.         Частиною першою статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
		<s> </s>
		58.         Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 № 356 «Про створення Державної адміністрації залізничного транспорту України» було створено Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізницю), передано у відання Укрзалізниці Донецьку, Львівську, Одеську, Південну, Південно-Західну, Придніпровську залізниці, а також усі інші розташовані на території України підприємства, установи й організації, що були підпорядковані Міністерству шляхів СРСР.
		 
		59.         Законом України від 23.02.2012 № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, було створено акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство).
		 
		60.         Частиною першою статті 4 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що до статутного капіталу Товариства вноситься, зокрема, право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту. 
		 
		61.         Абзацами першим, другим пункту 3 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено:
		 
		«Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, використовуються Товариством відповідно до їх цільового призначення.
		 
		З дня припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту до дня оформлення Товариством прав на користування земельними ділянками, які перебували у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та зазначених підприємств, Товариство зобов`язане використовувати згідно з цільовим призначенням відповідні земельні ділянки в розмірах та межах, у яких вони перебували в постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту або фактично використовувалися ними, і за які сплачувався земельний податок».
		 
		62.         Пункт 5 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України від 23.02.2012 № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» частину другу статті 92 ЗК України доповнено пунктом «г» про те, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває, зокрема, публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
		 
		63.         Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»» відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.
		 
		64.         Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання акціонерного товариства «Українська залізниця»» затверджено статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
		 
		65.         Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця»» змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».
		 
		66.         Отже, законом визначено, що АТ «Укрзалізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту.
		 
		Щодо належного способу захисту
		 
		67.         Суди встановили, що частина земельної ділянки, що перебуває у власності  ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку залізничного транспорту, яка перебуває у постійному користуванні позивача. Переглядаючи у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги, згідно з встановленими судами фактичними обставинами справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 
		 
		68.         Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		 
		69.         Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		70.         Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). 
		 
		71.         Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].
		 
		72.         Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].
		 
		73.         Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].
		 
		74.         Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
		 
		75.         Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
		 
		76.         Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
		 
		Щодо визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку
		 
		77.         Оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», частково накладається на земельну ділянку, надану у власність ОСОБА_1 , АТ «Укрзалізниця» пред`являє позов про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		78.         Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі  № 925/1133/18, пункт 143).
		 
		79.         Оскаржуване рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
		 
		80.         Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)]. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)].
		 
		81.         Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.
		 
		82.         Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
		 
		Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
		 
		Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)].
		 
		83.         Також потрібно врахувати, що до 01.01.2013 державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.
		 
		84.         З 01.01.2013 у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		85.         Відповідно до пункту 9 частини першої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі, якщо не вказано зворотнє, - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
		 
		86.         За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		87.         З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача.
		 
		Щодо віндикації
		 
		88.         Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановили, що на земельну ділянку, яка належить АТ «Укрзалізниця», частково накладається земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_1 . Позивач під час проведення робіт, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці, з`ясував, що на смугу відведення накладається частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 .
		 
		89.         Статтею 23 Закону України «Про транспорт», статтею 6 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено землі залізничного транспорту.
		 
		90.         Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», пункту «г» частини другої статті 92 ЗК України АТ «Укрзалізниця» набуває право постійного користування земельними ділянками.
		 
		91.         Право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, внесено до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» (частина перша статті 4 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»).
		 
		92.         Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання акціонерного товариства «Українська залізниця»» затверджено статут акціонерного товариства «Українська залізниця». У підпункті 5 пункту 4 зазначеної постанови міститься припис голові правління товариства здійснити переоформлення правовстановлюючих документів, зокрема, на земельні ділянки.
		 
		93.         За статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. 
		 
		94.         Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
		 
		95.         Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		 
		96.         Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
		 
		97.         Як слідує з аналізу частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою передбачене лише для такої земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності. Оскільки право постійного користування земельною ділянкою приватної власності законом не передбачено, то наявність у відповідачки 2 права приватної власності на земельну ділянку є перешкодою для державної реєстрації права постійного користування АТ «Укрзалізниця».
		 
		98.         Отже, позивачеві належить право на захист від порушень, пов`язаних із володінням земельною ділянкою.
		 
		99.         Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).
		 
		100.      З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
		 
		101.      Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.
		 
		102.      Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 06.06.2011, відомості про земельну ділянку містяться в електронній базі Державного земельного кадастру.
		 
		103.      Однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		 
		104.      Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
		1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
		2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		 
		105.      Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (частина четверта статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		 
		106.      Відповідно до статті 126 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2013) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		107.      Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, такі речові права, як право власності, право постійного користування земельною ділянкою.
		 
		108.      Згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку повинно бути зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку унеможливлює реєстрацію права постійного користування АТ «Укрзалізниця», оскільки право постійного користування може бути встановлене лише щодо земель державної або комунальної власності.
		 
		109.      АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 не мають між собою договірних відносин стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин. Зазначене зумовлює використання відповідних способів захисту.
		 
		110.      Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
		 
		111.      Як зазначалось, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. 
		 
		112.      Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].
		 
		113.      Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].
		 
		114.      У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
		 
		115.      Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
		 
		Щодо частини земельної ділянки, яка може бути витребувана
		 
		116.      АТ «Укрзалізниця» просить визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		117.      Згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці, має площу 0,0974 га.
		 
		118.      Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10.
		 
		119.      У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
		 
		120.      Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.
		 
		121.      АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
		 
		122.      Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
		 
		123.      Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
		 
		124.      У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
		 
		125.      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
		 
		126.      Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
		 
		127.      Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
		 
		128.      Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 .
		 
		Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами
		 
		129.      Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		130.      Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		131.      У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
		 
		132.      Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
		 
		133.      Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02.11.2004 у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).
		 
		134.      Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
		 
		135.      Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
		 
		136.      У пункті 71 рішення від 20.10.2011 у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
		 
		137.      Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
		 
		138.      У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.
		 
		Щодо суті спору
		 
		139.      Судами попередніх інстанцій встановлено, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , площею 0,0974 га накладається на смугу відведення залізниці.
		 
		140.      Тобто ОСОБА_1 порушує володіння АТ «Укрзалізниця» спірною земельною ділянкою.
		 
		141.      Отже, з огляду на встановлені судами обставини, належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.
		 
		142.      Водночас неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 67), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.17), від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 (пункт 116)].
		 
		143.      Як наслідок, у позові АТ «Укрзалізниця» про визнання недійсним рішення ради та державного акта на право власності на земельну ділянку потрібно відмовити з огляду на неналежність обраного способу захисту, про що правильно виснував суд апеляційної інстанції.
		 
		Щодо виключної правової проблеми
		 
		144.      Ця справа була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду з огляду на виключну правову проблему, яка полягає в тому, який спосіб захисту прав АТ «Укрзалізниця» у подібних правовідносинах є належним.
		 
		145.      Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		146.      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		147.      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		148.      Зважаючи на викладене в мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» необхідно залишити без задоволення, а рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23.12.2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 19.09.2022 - без змін.
		 
		Судові витрати
		 
		149.      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		150.      Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покладається на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		1.            Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
		 
		2.            Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23.12.2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 19.09.2022 у справі № 446/478/19 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідачка І. А. ВоробйоваСудді:О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко К. М. Пільков Ю. Л. Власов С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак О. А. Губська І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова 
		На підставі частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Ткач І. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...