Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/14649/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 11.03.2025. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2025.
Дата набрання законної сили: 27.02.2025
Номер судового провадження: 22-ц/817/73/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Справа № 607/14649/24Головуючий у1-йінстанції  Кунець Н.Р. Провадження № 22-ц/817/73/25 Доповідач - Хома М.В.Категорія -   
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		27 лютого 2025 року     м. Тернопіль
		Тернопільський апеляційний суд в складі: 
		головуючої - Хома М.В. 
		суддів - Костів О. З., Храпак Н. М., 
		секретар - Дідух М.Є. 
		з участю представників сторін 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2024 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2024 року, та апеляційну скаргу державного підприємства Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2024 року, ухвалені суддею Кунець Н.Р. у цивільній справі №607/14649/24 за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача  Міністерство економіки України про стягнення заборгованості по оплаті праці, 
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що з 10 червня 2019 по 9 червня 2024 року на підставі контракту №21, укладеного 10 червня 2019 року між ним та Міністерством економічного розвитку України, працював на посаді генерального директора державного підприємства Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації. 
		Умовами контракту передбачено виплату генеральному директору премії за підсумками роботи за рік, яка є складовою частиною заробітної плати. Контрактом чітко обумовлено, у якому випадку премія не виплачується.
		Така премія йому не виплачена за 2021 та 2023 роки безпідставно, оскільки відсутні передбачені умовами контракту обставини, що виключають виплату премії.
		Тому просив стягнути з ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації 1 240 608 грн заборгованості з оплати праці ( 541 728 грн. премії за 2021 рік та 698 880 грн премії за 2023 рік).
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від від 04 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Судові витрати зі сплати судового збору віднесено за рахунок держави.
		Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2024 року заяву представника відповідача ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» адвоката Тиніва Ігоря Дмитровича про ухвалення додаткового рішення  задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень.
		У задоволенні решти вимог - відмовлено.
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1  адвокат Авдєєнко В.В. просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, а також стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.
		Вважає, рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, винесеним із порушеннями норм матеріального і процесуального права.
		Вказує, що роботодавцем позивача є ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, так як позивач працював на посаді генерального директора цього підприємства.
		При вирішенні питання про стягнення на користь позивача відповідних сум премії за 2021 та 2023 роки суду слід було оцінити законність та обгрунтованість відмови третьої особи щодо погодження виплати позивачу премії за 2021 рік, а також законність та обгрунтованість бездіяльності третьої особи щодо ухвалення рішення про виплату чи невиплату позивачу премії за 2023 рік, і в залежності від встановлених обставин ухвалити рішення про стягнення чи відмову у стягненні таких сум на користь позивача, однак відповідної правової оцінки діям третьої особи суд не надав, тобто не в повному обсязі дослідив усі обставини справи.
		Щодо додаткового рішення  вважає, у суду не було правових підстав для стягнення на користь відповідача 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки договір №527 від 18.04.2024 року про надання адвокатом професійної правничої допомоги, на підставі якого адвокат Тинів І.Д. здійснював представництво інтересів відповідача у справі, не передбачає гонорару за надання послуг, а також не стосується конкретно справи №607/14649/24, а широкого спектру правничої допомоги. Згідно з п.3.1 вказаного договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує обєднанню, визначається в замовленні. В замовленні №1 від 18.07.2024 адвокатському обєднанню Лекс Консалтинг відповідачем надано замовлення скласти та направити до Тернопільського міськрайонного суду заяви по суті та клопотання, а також здійснювати представництво інтересів у справі №607/14649/24, а розмір гонорару визначено 28 000 грн. 26 липня 2024 року між відповідачем та ДП Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації укладено договір про перевід боргу №2607, у відповідності до якого заборгованість відповідача за договором №527 від 18.07.2024 року та замовленням №1 від 18.07.2024 року переведена на ДП Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації. Така заборгованість була оплачена ДП Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, що підтверджується платіжною інструкцією №2018 від 1.08.2024 року. Таким чином, відповідачем у справі не понесено будь-яких витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалася адвокатом Тинівим І.Д. у справі №607/14649/24.
		В апеляційній скарзі державне підприємство Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації просить змінити додаткове рішення та стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000 грн. Вказує, що саме такий розмір гонорару адвоката визначений домовленістю між адвокатом та клієнтом, стороною відповідача надано суду всі належні докази понесених витрат на професійну правничу допомогу. Ці витрати відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є співмірними із обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Зменшення судом до 3 000 грн. є необгрунтовано заниженим і не відповідає фактичним витратам відповідача. 
		У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  адвоката Авдєєнкв В.В. ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Вказує, що показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану державного підприємства Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, що є відповідними додатками до контракту, укладеного з позивачем, а так само диференційовані показники преміювання ОСОБА_1 за підсумками відповідного року погоджувалися особисто ним з Мінекономіки, без участі підприємства. Відтак, зобовязання по контракту могли бути виконані сторонами контракту, а не ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, яке не є учасником трудових відносин згідно п.1.2 контракту. Саме Міністерство економіки України виступає стороною (роботодавцем) по трудовому договору, з усіма наявними ознаками: видає накази про прийняття на роботу та звільнення, визначає умови праці та її оплату. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залучення позивачем неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові. Позивач не заявляв клопотань про заміну неналежного відповідача чи про залучення інших співвідповідачів. 
		Щодо додаткового рішення  вважає доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 в цій частині необгрунтованими, так як наявність договірних відносин між ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації та АО Лекс Консалтинг підтверджена ордером на надання правничої допомоги, договором №527 від 18.07.2024, замовленням №1 від 18.07.2024; договором №2607 про переведення боргу від 26.07.2024, платіжною інструкцією №2018 від 1.08.2024, описом виконаних робіт, актом приймання-передачі наданих послуг №83 від 07.10.2024.
		За умовами договору про переведення боргу, після виконання новим боржником зобовязань за цим договором до нього переходять всі права кредитора за основним договором, тобто виникає право регресу. Відповідно до платіжної інструкції №2018 від 1.08.2024 року, ДП Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації перерахувало на рахунок АО Лекс Консалтинг кошти у розмірі 28 000 грн, призначення платежу  оплата боргу ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації зг. дог. №2607 від 26.07.2024.
		У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  адвоката Авдєєнка В.В. Міністерство економіки України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
		Зазначає, що для нарахування вказаних позивачем премій необхідно погодження Мінекономіки, що вбачається з умов контракту, відповідно до якого рішення про виплату премії приймає Мінекономіки. Позивачем не заявлено жодної вимоги до Міністерства економіки України. Тобто, вирішення позовних вимог є втручанням у право особи, яку визначено як третю особу у справі, що не відповідає процесуальному статусу сторін у цивільному процесі. Позивач не заявляв клопотання про залучення до участі у справі Мінекономіки як співвідповідача.
		Рішення про виплату премії приймає Мінекономіки на підставі виконаних працівником умов і досягнутих показників преміювання. При встановленні досягнутих результатів праці, дотриманні вимог чинного законодавства та належного виконання договірних зобовязань виплата річної премії роботодавцем є обовязковою. Встановлення наявності умов нарахування керівнику премії за рік, що залежить від результатів його праці, а саме досягнення умов і показників преміювання, визначення розміру такої премії та погодження її нарахування законодавством та положеннями контракту визначено як дискреційні повноваження Міністерства економіки України.
		В судовому засіданні представник ОСОБА_1  адвокат Авдєєнко В.В. підтримав вимоги своєї апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній, та заперечив проти задоволення апеляційної скарги ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації. 
		Представник ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації - адвокат Тинів І.Д. заперечив проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1  адвоката Авдєєнка В.В. з мотивів, викладених у відзиві, підтримав доводи апеляційної скарги ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на додаткове рішення.
		Представник третьої особи Міністерства економіки України - адвокат Жук Б.Є. заперечив проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1  адвоката Авдєєнка В.В. та підтримав доводи апеляційної скарги ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на додаткове рішення.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1  адвоката Авдєєнка В.В. підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на додаткове рішення до задоволення не підлягає.
		Судом встановлено наступні обставини. 
		Державне підприємство Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства економіки України та є державним комерційним підприємством. Підприємство є юридичною особою, здійснює свою діяльність відповідно до законодавства та статуту.
		10 червня 2019 року між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (далі Міекономрозвитку) та ОСОБА_1 укладено контракт №21, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначається на посаду Генерального директора державного підприємства Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, на термін з 10 червня 2019 року по 09 червня 2024 року.
		На підставі вказаного контракту Міністерством економічного розвитку і торгівлі України видано наказ №100-п від 10.06.2019 року, яким призначено ОСОБА_1 на посаду генерального директора державного підприємства Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на термін та на умовах, визначених контрактом.
		До контракту №21 від 10 червня 2019 року було укладено ряд додаткових угод:
		№1 від 6 серпня 2019 року;
		№2 від 15 квітня 2020 року;
		№3 від 18 серпня 2020 року;
		№4 від 31 грудня 2020 року;
		№5 від 25 березня 2021 року;
		№6 від 5 липня 2021 року;
		№7 від 17 грудня 2021 року;
		№8 від 2 вересня 2022 року;
		№9 від 16 лютого 2023 року;
		310 від 11 травня 2023 року.
		Відповідно до пункту 1.1 контракту, згідно з цим контрактом Генеральний директор зобовязується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а Мінекономрозвитку зобовязується створювати необхідні умови для матеріального забезпечення й організації праці Генерального директора. 
		Згідно п.1.2 контракту, на підставі цього контракту виникають трудові відносини між генеральним директором підприємства та Мінекономрозвитку.
		Пунктом 2.6.8 контракту передбачено, що Мінекономрозвитку здійснює контроль за складанням у встановлені законодавством строки фінансового плану підприємства, виконанням показників затвердженого фінансового плану підприємства та показників, передбачених цим контрактом, а також за здійсненням підприємством витрат у разі незатвердження (непогодження) річного фінансового плану в установленому законодавством порядку.
		Пунктом 3.1 контракту передбачено, що за виконання обовязків, передбачених цим контрактом, генеральному директору нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності, виходячи із установлених йому: 
		посадового окладу в розмірі 22 500 грн і фактично відпрацьованого часу;
		премії за підсумками роботи за квартал за виконання умов і диференційованих показників, установлених розпорядчими документами Мінекономрозвитку;
		премії за підсумками роботи за рік за виконання умов і диференційованих показників, установлених додатком до цього контракту відповідно до розпорядчих документів Мінекономрозвитку.
		Також пунктом 3.1 передбачено умови, за яких премія за підсумками роботи за квартал та за підсумками роботи за рік не виплачується.
		Додатковими угодами вносилися зміни до п.3.1 контракту в частині визначення розміру посадового окладу, крім цього, додатковою угодою №1 було викладено абзац четвертий п.3.1 в такій редакції:
		 премії за підсумками роботи за рік за виконання умов і диференційованих показників, установлених додатком 2 до цього контракту відповідно до розпорядчих документів Мінекономрозвитку.
		Премії за підсумками роботи за рік були виплачені ОСОБА_1 за 2020 та 2022 роки, за 2021 рік та за 2023 рік  не виплачено премію за підсумками роботи за рік.
		Причина відмови у виплаті : ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації не може виплатити позивачу премію за підсумками роботи за рік, оскільки така виплата проводиться виключно за розпорядчим документом Мінекономрозвитку; розпорядчі документи про виплату ОСОБА_1 премії за підсумками роботи за рік за 2021 та 2023 роки  відсутні.
		29.08.2019 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України перейменовано у Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України, а з травня 2021 року  в Міністерство економіки України.
		З листа Міністерства економіки України від 04.12.2023 року №№2804-09/66236-08 вбачається, що у звязку із введенням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні преміювання керівників субєктів господарювання державного сектору економіки, що належать до сфери управління Мінекономіки, за підсумками роботи за 2021 рік не здійснювалося.
		Щодо виплати позивачу премії за підсумками роботи за 2023 рік - станом на час розгляду справи апеляційним судом Мінекономрозвитку не прийнято рішення про погодження чи про відмову у погодженні виплати премії ОСОБА_1 .
		Наказом з особового складу №13-П від 6 червня 2024 року Міністерства економіки України звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора державного підприємства Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації з 09 червня 2024 року у звязку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Контракт №21 від 10 червня 2019 року, укладений між Мінекономрозвитку з ОСОБА_1 із змінами і доповненнями вважати таким, що припинив свою дію.
		Нормативно-правове обгрунтування та мотиви, з яких виходить апеляційний суд.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
		Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
		Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Отже премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (додаткова заробітна плата), а також премії за спеціальними системами і положеннями (інші заохочувальні та компенсаційні виплати) входять до структури заробітної плати.
		Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 760/1125/20-ц викладено наступний висновок: «Премія, яка відповідно до умов трудового договору (контракту) пов`язана з виконанням виробничих завдань і функцій працівника та має заздалегідь обумовлені працівником і роботодавцем критерії (показники) преміювання, є обов`язковою виплатою, розмір якої залежить від конкретних результатів роботи працівника.
		Положенням про умови, критерії, диференційовані показники та розміри преміювання керівників підприємств, заснованих на державній власності, та об`єднань державних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 17.07.2017 № 1024 (далі Порядок № 1024), визначено умови, критерії, диференційовані показники та механізм визначення розміру преміювання керівників підприємств, заснованих на державній власності, та об`єднань державних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
		Відповідно до пунктів 5, 9, 14 Положення №1024, розмір премії керівника підприємства (далі - розмір премії) за відповідний період установлюється за виконання умов, диференційованих показників преміювання керівників підприємств за підсумками роботи за квартал і рік згідно з додатками 1 і 2 до цього Положення. Премія за рік нараховується за фактично відпрацьований календарний період. Премія за підсумками роботи за рік нараховується за погодженням з Мінекономрозвитку.
		Отже, річна премія, передбачена пунктом 3.1 Контракту, є премією, пов`язаною з виконанням виробничих завдань і функцій, і в розумінні ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» є елементом додаткової заробітної плати, так як відрізняється регулярністю нарахування та виплати з можливістю її ненарахування лише за певних умов.
		На контракт як особливу форму трудового договору, поширюються норми законодавчих, інших нормативно-правових актів, які стосуються трудового договору, в тому числі принцип обов`язковості умов укладеного договору для його сторін. Зміни та доповнення до контракту вносяться тільки за домовленістю сторін, складеною у письмовій формі.
		Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.    
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що передбачена п.3.1 контракту премія генеральному директору за підсумками роботи за рік є складовою заробітної плати і її ненарахування є можливим виключно у випадках, передбачених контрактом; розрахунок з позивачем повинен бути проведений у день його звільнення; оскільки виплата та розмір премії за підсумками роботи за рік погоджується розпорядчим документом Міністерства економіки України, яке за умовами контракту є роботодавцем ОСОБА_1 , в той час як ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації лише здійснює виплату річної премії, попередньо погодженої Мінекономрозвитку, за відсутності погодження Мінекономрозвитку на виплату премії у ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації відсутні підстави для виплати такої премії, тому предявлений позов до ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації є безпідставним, а належним відповідачем у даній справі є Міністерство економіки України, позовні вимоги до якого не заявлялися.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, окрім висновку про те, що ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації не є належним відповідачем.
		Відповідно до ст. 50 ЦПК України, позов може бути предявлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо предметом спору є спільні права чи обовязки кількох позивачів або відповідачів; права та обовязки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави.
		Для нарахування та виплати позивачу річних премій необхідно дотримання наступного порядку:
		перевірка Міністерством економіки України як роботодавцем позивача виконання ним умов і диференційованих показників, установлених додатком №2 до контракту;
		видання Міністерством економіки України розпорядчих документів про погодження нарахування такої премії, з дотриманням вимог Положення №1024;
		виплата державним підприємством Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації премії позивачу за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності.
		Враховуючи, що виплата річної премії генеральному директору здійснюється державним підприємством Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на підставі розпорядчих документів Міністерства економіки України, однак за рахунок власних коштів державного підприємства (за рахунок частки доходу), тому предметом спору у даній справі є спільні обовязки кількох відповідачів  Міністерства економіки України як роботодавця ОСОБА_1 та ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, за рахунок коштів якого здійснюється виплата премії.
		Так, відповідно до умов контракту, Міністерство економіки України як роботодавець ОСОБА_1 зобовязане створювати необхідні умови для матеріального забезпечення генерального директора (п.п.1.1, 1.2), повинно перевірити виконання ним умов і диференційованих показників, установлених додатком №2 до контракту, та при відсутності передбачених контрактом обставин, що виключають нарахування премії, прийняти розпорядчий документ щодо виплати премії за підсумками роботи за рік (п.п.2.6.8, 3.1). 
		Після прийняття такого розпорядчого документу в ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації виникає обовязок провести виплату річної премії за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності. 
		Суд апеляційної інстанції вважає, що ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації та Міністерство економіки України повинні бути співвідповідачами у даному спорі.
		З врахуванням процесуального статусу Міністерства економіки України в даній справі в якості третьої особи суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити спір по суті позовних вимог, оскільки вирішенню питання про стягнення з ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації ненарахованої премії за результатами роботи за рік передує зясування обставин щодо виконання роботодавцем ОСОБА_1 обовязків згідно умов контракту щодо матеріального забезпечення генерального директора, зокрема, щодо погодження (видання розпорядчих документів) на виплату премії за підсумками роботи за рік.
		З врахуванням наведеного рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Доводи апеляційної скарги про те, що роботодавцем позивача є ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, так як позивач працював на посаді генерального директора цього підприємства, колегія суддів оцінює критично, оскільки умовами контракту, укладеного між позивачем та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, чітко визначено, що трудові відносини на підставі цього контракту виникають між генеральним директором підприємства та Мінекономрозвитку (п.1.2 контракту). Крім цього, накази про призначення позивача на посаду генерального директора та звільнення з цієї посади видані Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Мінекономрозвитку умовами контракту зобовязалося створювати необхідні умови для матеріального забезпечення та організації праці генерального директора.
		Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні питання про стягнення на користь позивача відповідних сум премії за 2021 та 2023 роки суду слід було оцінити законність та обгрунтованість відмови третьої особи щодо погодження виплати позивачу премії за 2021 рік, а також законність та обгрунтованість бездіяльності третьої особи щодо ухвалення рішення про виплату чи невиплату позивачу премії за 2023 рік, і в залежності від встановлених обставин ухвалити рішення про стягнення чи відмову у стягненні таких сум на користь позивача, однак відповідної правової оцінки діям третьої особи суд не надав, тобто не в повному обсязі дослідив усі обставини справи, колегія суддів також оцінює критично, враховуючи наступне.
		Процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не є стороною у цивільному процесі.
		Залучення Міністерства економіки України в якості третьої особи не є достатнім для розгляду справи по суті заявлених вимог.
		Третім особам у цивільному процесі відведено роль важливих учасників, що можуть бути повязані із справою, але які не є стороною первісного правовідношення.
		Міністерство економіки України є стороною первісного правовідношення, а саме трудового контракту, з умов якого випливає право позивача на отримання складової заробітної плати  премії, що є предметом даного позову. 
		Для вирішення даного спору по суті суду необхідно вирішити питання щодо належного виконання роботодавцем ОСОБА_1 - Міністерством економіки України своїх обовязків, передбачених умовами контракту та нормативно-правовими документами щодо погодження нарахування позивачу премії за підсумками роботи за рік, зокрема, оцінити правомірність відмови у погодженні виплати премії за 2021 рік, а також бездіяльність щодо прийняття рішення про погодження чи про відмову у погодженні виплати премії ОСОБА_1 за 2023 рік. 
		Суд не має права вирішувати питання про права та обовязки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами. 
		Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору не спростовують, оскільки такі узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Щодо апеляційних скарг на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2024 року.
		Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
		Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.
		Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір  обґрунтованим.
		За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
		Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
		Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
		Представником ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації - адвокатом Тинів І.Д. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції надано: ордер на надання правничої допомоги серії АТ №1075074 від 23 липня 2024 року; договір №527 про надання правової допомоги від 18 липня 2024 року; замовлення №1 на надання правової допомоги від 18 липня 2024 року; договір №2607 про переведення боргу від 26 липня 2024 року; платіжну інструкцію №2018 від 01 серпня 2024 року; опис виконаних робіт (наданих послуг) від 07 жовтня 2024 року; акт приймання  передачі наданих послуг № 83 від 07 жовтня 2024 року. 
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність договірних відносин між АО «ЛЕКС КОНСАЛТИНГ» та ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації та понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 
		За таких обставин, визначаючи розмір понесених відповідачем судових витрат, суд першої інстанції правильно виходив з принципів співмірності та розумності судових витрат та врахував, зокрема, наявність заперечення представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка В.В. щодо завищення розміру таких витрат, характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру та вірно їх визначив у розмірі 3000,00 грн.
		Доводи апеляційної скарги ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації про те, що зменшення судом відшкодування витрат на правничу допомогу до 3 000 грн. є необгрунтовано заниженим і не відповідає фактичним витратам відповідача, колегія суддів оцінює критично, оскільки суд першої інстанції, врахувавши обставини справи та наявні докази щодо витрат на правничу допомогу прийшов до законного та обрунтованого висновку про відшкодування таких витрат саме у розмірі 3 000 грн.
		Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка В.В. про те, що ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації не понесло жодних витрат на правничу допомогу, так як з наданих доказів вбачається, що такі витрати були оплачені іншою юридичною особою - ДП Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, колегія суддів також оцінює критично та зазначає, що повноваження адвоката Тиніва І.Д. на представництво інтересів відповідача у даній цивільній справі, а також обсяг наданої ним відповідачу правничої допомоги доведений належними та достатніми доказами. Та обставина, що оплата коштів згідно платіжного документу здійснена на рахунок адвокатського обєднання не відповідачем, а іншою юридичною особою, не може слугувати підставою для відмови відповідачу у стягненні витрат на правничу допомогу. 
		Крім цього, умови сплати державним підприємством Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації витрат на правничу допомогу державному підприємству ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації врегульовані тристороннім договором №2607 від 26 липня 2024 року про переведення боргу, укладеним між ДП Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (новий боржник), ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (первісний боржник) та адвокатським обєднанням Лекс Консалтинг (кредитор). Первісний боржник перевів на нового боржника свій борг (грошове зобовязання) на загальну суму 28 000 грн, після виконання новим боржником зобовязань за цим договором до нього переходять всі права кредитора за основним договором, тобто виникає право регресу. 
		З врахуванням наведеного, апеляційні скарги ДП Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації та представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка В.В. на додаткове рішення до задоволення не підлягають.
		Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2024 року є законним та обгрнутованим, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича - задовольнити частково.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2024 року  змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2024 року  залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 11 березня 2025 року.
		 
		 
		 
		Головуюча                                    Хома М.В.
		 
		Судді                                        Костів О.З.
		 
		 
		 
		                                       Храпак Н.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...