Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/1461/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано судом: 11.03.2025. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2025.
Дата набрання законної сили: 11.03.2025
Номер судового провадження: К/9901/13121/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 802/1461/17-а
		адміністративне провадження № К/9901/13121/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
		суддів - Бившевої Л.І., Гімона М.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження
		касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області 
		на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2017 (суддя: Альчук М.П.)
		та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 (судді: Сторчак В.Ю.,  Ватаманюк Р.В., Мельник-Томенко Ж.М.)
		у справі № 802/1461/17
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління ДФС у Вінницькій області 
		про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - 
		В С Т А Н О В И В:
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Вінницькій області, податковий/контролюючий орган), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 № 332332-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 35974,07 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач наголосила на протиправності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки майновий комплекс площею 2610,6 кв.м., який включає в себе будівлі та споруди є будівлями промисловості, а тому у розумінні п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2017, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 № 332332-13.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що належний позивачу цілісний майновий комплекс нежитлових будівель та споруд загальною площею 2610,6 кв.м., як будівля промисловості не є об`єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (п/п. «є» п/п. 266.2.2. ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись, що свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
		Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
		В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
		Скаржник зауважує, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що підприємство у 2017 році займалось промисловою діяльністю та вказані будівлі, які перебувають у власності позивача, у 2017 році використовувались за призначенням, що свідчить про правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення.
		Відзив або заперечення на касаційну скаргу до Суду від позивача не надходили, що не є перешкодою розгляду справи по суті.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 05.10.2007 ОСОБА_1 є власником майнового комплексу будівель та споруд, який придбаний нею у ТОВ «Забужанська швейна фабрика» за адресою: Вінницька область, Немирівський район, с. Забужжя, вул. 50-річчя Жовтня 39 (т. 1 а.с. 8-10).
		До складу придбаного майна входить: головний корпус виробничих цехів «А», «А-1», «А-2», «а-а-4», підвал «А/під», контрольний пункт-медпункт «Б», «б»; адміністративний корпус «В», «в», «в-1»; допоміжний склад столової «Г», «г»; підвал «Г/під»; підвал ГО «Д»; гараж «Ж», «Ж-3»; столярня-гараж «З», «з»; пожежне депо «К»; насосна «Л»; склад допоміжних матеріалів «М»; розкрійний цех «Н», «н», «Н-1»; баня-сауна «О», «о»; туалет «П». Загальна площа переліченого майна складає 2610,6 кв.м.
		30.06.2017 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №  33232-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 35974,07 грн.(т. 1 а.с. 6).
		Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та такими, що порушує її права, звернулася до суду з даним позовом. 
		При вирішенні питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості.
		Відповідно до ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
		Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п/п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п/п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
		Згідно з п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
		Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).
		Відповідно до п/п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
		Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
		Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
		До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
		Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
		При цьому, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 зазначила, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
		Судова палата вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. 
		Судова палата також зазначила, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
		Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.
		Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
		Відтак, застосування п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
		Однак, використання позивачем зазначеного об`єкта нерухомості за функціональним призначенням (промислове виробництво) у 2017 року, з врахуванням виду діяльності фізичної особи, судам попередніх інстанцій не досліджувалось, тоді як обставини щодо функціонального використання будівель, у відповідності до ч. 2 статті 73 КАС України, входять до предмету доказування у цій справі, а відтак судами не надано належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору в контексті спірних правовідносин.
		За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що адміністративний суд наділений достатніми процесуальними інструментами для безпосередньої перевірки та/або достеменного з`ясування обставин, у разі, якщо такі обставини входять до предмета доказування у справі та мають правове значення для правильного вирішення адміністративного спору шляхом витребування необхідних доказів.
		Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково. 
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2017 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 у справі № 802/1461/17 скасувати.
		Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                                  І.А. Васильєва
		Cудді                                                                                                              Л.І. Бившева
		                                                                                                              М.М. Гімон

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...