Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/1649/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 12.03.2025. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2025.

Номер судового провадження: 2/509/545/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 509/1649/24
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       03 березня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:
		судді Козирського Є.С.,
		секретаря Лепешенкової В.А.,
		за участю:
		представник позивача - ОСОБА_2.,
		представник відповідача - Приходько В.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Овідіополь в режимі відеоконференції поза межами суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Філії-Одеське обласне управління АТ "Державний ощадний банк України" про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд визнати недійсним Договір відновлювальної кредитної лінії №1583/0166 від 18.09.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України». 
		В обгрунтування свого позову зазначив, що 18.09.2007 між ним та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» був укладений Договір відновлюваної кредитної лінії № 1583/0166 (надалі - Кредитний договір). Відповідно до зазначеного договору, у п.1.3 сторони погодили суму Ліміту кредиту і визначили його в розмірі 50 000,00 доларів США, що складає 252 500 грн по курсу НБУ на 18.09.2007 року (5.05 за 1 дол.США), а тому саме за цих умов і було підписано кредитний договір. Він сумлінно погашав кредит у національній валюті (гривні), яку відповідач АТ «Державний ощадний банк України» переводив у долари США та, починаючи з 18.09.2007 року сторонами умови договору виконувалися в повному обсязі, але у подальшому, враховуючи зміну курсу долара США, з нього Банк почав вимагати значно більші суми. Так на думку позивача, коливання курсу долара США та різке падіння курсу гривні призвело до збільшення сум оплати за кредитним договором, що є несправедливим до нього, як до споживача; банк незаконно та несправедливо, не додержуючись принципу добросовісності та розумності, поклав на споживача усі ризики падіння курсу гривні до долару США, що суперечить чинному законодавству; вважає, що банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо валютних ризиків, кінцевої сукупної вартості кредиту, не вказав у договорі реальну річну відсоткову ставку та кінцеву загальну вартість кредиту, яку сплатив би позивач погашаючи кредит у порядку, визначеному Графіком погашення заборгованості; між сторонами не підписувався графік платежів; банк ввів його в оману щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки всупереч ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким чітко передбачено обов`язковий детальний розпис сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки; нібито банк не надав позивачу у письмовій формі інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, а у кредитному договорі відсутній детальній розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному та грошовому виразі); умови договору щодо сплати комісії є несправедливими; позивачу не відкривались ні поточний ні позичковий рахунки для цілей кредитування; умови кредитного договору не відповідають нормам чинного законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину; волевиявлення на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені, суперечили його волевиявленню на укладення договору саме на таких умовах; кредитний договір було укладено з використання банком нечесної підприємницької практики.
		Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі з огляду на наступне.  
		18.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений Договір відновлюваної кредитної лінії № 1583/0166 (надалі - Кредитний договір). В забезпечення виконання Кредитного договору, 20.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Горбань М.В., реєстровий номер 574 (надалі - Іпотечний договір). Предметом вказаного Іпотечного договору є трьохкімнатна квартира, загальною площею 59,5 кв.м., житловою 38,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п. 1.1. умов Кредитного договору Банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США, що складає 252 500,00 (двісті п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) гривень по курсу Національного банку України на 18 вересня 2007р. (5,05 (п`ять грн 05 коп.) за 1 долар США) а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 14 (чотирнадцять) % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Кредит надається на споживчі потреби. Кредит надається окремими частинами (траншами) за відновлюваною кредитною лінією, у період до 18 вересня 2009р. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за Кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами до останнього числа кожного місяця, починаючи 18 вересня 2009 року. Остаточним терміном повернення Кредиту є 18 вересня 2017р. (тобто строк кредитування складає 10 років). Вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним укладеного кредитного договору між сторонами, оскільки позивачем не доведено факт укладання кредитного договору на умовах, що обмежують його права як споживача та що він був укладений з використанням банком нечесної підприємницької діяльності, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства сторони є вільними в укладанні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору. Під час укладання договору кредиту та додаткових угод до нього, сторони досягли домовленості відносно всіх його умов, у тому числі щодо суми кредиту, дати видачі кредиту, річної відсоткової ставки, необхідного платежу щомісячної суми погашення основної заборгованості, строку внесення платежів, умов повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, права дострокового виконання зобов`язань за договором та його умов. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позивач погодився із всіма умовами договору та угод, про що свідчить підпис останнього. Після укладення договору у 2007 року ОСОБА_1 його не оспорював, приступив до його виконання і виконував тривалий час, що також не заперечується позивачем, тобто останній погодився з умовами договору. Крім того, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача.
		Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. 
		Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вважає що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
		Судом встановлено, що 05.09.2007 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Банку із Кредитною заявкою (клопотання клієнта щодо отримання кредиту), в якій просив надати йому кредит у розмірі 50 000 дол. США на споживчі потреби. У відповідності до п. 4 вказаної Кредитної заявки також була визначена вартість послуг супутніх наданню кредиту на користь третіх осіб (послуги нотаріуса, сплата страхових платежів, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, тощо). 
		Своїм підписом ОСОБА_1 засвідчив, що інформацію з питань основних економічних та правових вимог щодо надання кредиту отримав від Банку в письмовій формі. З умовами кредитування ознайомлений і визнає їх прийнятними для себе.
		Окрім того, 05.09.2007 (тобто до моменту укладення Кредитного договору) позичальник ОСОБА_1 шляхом підписання «Повідомлення про умови кредитування від 05.09.2007» був повідомлений про умови кредитування (Додаток 1 до постанови правління ВАТ "Ощадбанк" від 25.06.2007). 
		Підписавши вказане повідомлення про умови кредитування підтвердив, що він ознайомлений з усіма наявними в установі ВАТ «Ощадбанк» умовами кредитування, з коротким описом відмінностей між ними, вартістю супутніх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговування та поверненням, отримав всі необхідні роз`яснення і зобов`язався використати кредитні кошти, які можливо надасть банк.
		18.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений Договір відновлюваної кредитної лінії № 1583/0166 (надалі - Кредитний договір).
		В забезпечення виконання Кредитного договору, 20.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Горбань М.В., реєстровий номер 574 (надалі - Іпотечний договір). Предметом вказаного Іпотечного договору є трьохкімнатна квартира, загальною площею 59,5 кв.м., житловою 38,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Внесені відповідні записи до Державного реєстру іпотеки та Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна.
		Згідно п. 1.1. умов Кредитного договору Банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США, що складає 252 500,00 (двісті п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) гривень по курсу Національного банку України на 18 вересня 2007р. (5,05 (п`ять грн 05 коп.) за 1 долар США) а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 14 (чотирнадцять) % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором.
		Кредит надається на споживчі потреби. Кредит надається окремими частинами (траншами) за відновлюваною кредитною лінією, у період до 18 вересня 2009р. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за Кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами до останнього числа кожного місяця, починаючи 18 вересня 2009 року. Остаточним терміном повернення Кредиту є 18 вересня 2017р. (тобто строк кредитування складає 10 років)
		Згідно п. 1.4. Кредитного договору сторони погоджуються з тим, що зобов`язання Банку надати перший транш в межах встановленого Ліміту кредиту виникає з моменту виконання Позичальником всіх та кожної з наведених нижче умов, у тому числі: укладення договору іпотеки; здійснення позичальником страхування майна; сплати страхових платежів; сплати комісійної винагороди за надання кредиту в розмірі 1 010,00 грн. (одна тисяча десять) грн. 00 коп., протягом 1 (одного) робочого дня з моменту підписання цього Договору.
		За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в порядку, розмірах та строки, визначених в п. 1.5. Договору.
		Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що кредитний договір № 1583/0166 від 18.09.2007 року не відповідає вимогам чинного законодавства України, а отже, як наслідок, має бути визнаний недійсним.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист драв споживачів».
		Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частиною 2 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
		Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин.
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
		Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.
		Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
		Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Пленум Верховного Суду України у п.8. постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що: відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є: недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
		Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в справі №2-6315/11 (провадження №61-23326св18) зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
		Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
		Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		Так обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив про те, що Банк нібито незаконно та несправедливо, не додержуючись принципу добросовісності та розумності, поклав на споживача усі ризики падіння курсу гривні до долару США, що суперечить| чинному законодавству.
		Як вбачається з кредитної заявки позивача від 05.09.2007 ОСОБА_1 , після ознайомлення з усіма наявними в установі АТ «Ощадбанк» умовами кредитування, просив надати йому кредит саме у визначеній ним валюті та розмірі - 50 000 дол. США на споживчі потреби.
		Слід зазначити, що коливання курсу гривні до долару США є ризиками сторін кредитного договору та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а не лише Позичальника, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, у зв`язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 1 від 24.11.2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин у розумінні статті 652 ЦК України.
		Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, згідно якої Суд зауважив, що підписуючи кредитний договір, позивач не міг не усвідомлювати можливість коливання курсу національної валюти щодо валюти кредиту, а також те, що еквівалент суми кредиту у національній валюті на час погашення кредитної заборгованості може не співпадати із сумою на момент укладення кредитного договору, тим паче з урахуванням 240 місяців (10 років) строку кредитування, про який домовились сторони. Інакше кажучи, позивач не мав підстав стверджувати ні про те, що на момент укладення кредитного договору сторони вважали, що зміна курсу національної валюти щодо валюти кредиту не відбудеться, ні про те, що він міг розраховувати на незмінність цього курсу (п. 91).
		В позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що нібито Банк не надав йому у письмовій формі інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, а сам Кредитний договір не містить кінцеву загальну вартість кредиту, що не відповідає дійсності.
		Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту, до яких належить спірний кредитний договір, встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».
		Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на момент укладання оспорюваного кредитного договору), встановлює права споживача в разі придбання ним продукції у кредит. Згідно ч.1 ст.11 цього Закону, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
		Згідно ч.2 ст.11 вказаного Закону (в редакції на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про цілий ряд обставин, в тому числі про: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.
		З матеріалів справи видно, що перед укладанням Кредитного договору, Позичальник у письмовій формі був ознайомлений із: Таблицею визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 18.09.2007 (Додаток до кредитного договору № 1583/0166 від 18.09.2007), про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 на вказаному додатку; Видами та предметом супутніх послуг та обґрунтування їх вартості (Додаток 2 до кредитного договору № 1583/0166 від 18.09.2007), про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 на вказаному додатку. (а.с. 56-57)
		Крім того, у примітках до Таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту, зазначено, що вказана таблиця визначена з метою запобігання завданню позичальнику моральної та матеріальної шкоди через надання недостовірної чи неповної інформації та є довідковою та складеною на дату укладення Договору. Реальна процентна ставка і абсолютне значення подорожчання кредиту визначається за плановими платежами згідно графіку. Фактичні строки та суми платежів можуть відрізнятися від планових в залежності від змін у датах, сумах платежів та їх цільового призначення, реальна процентна ставка та абсолютне подорожчання кредиту можуть змінюватись.
		Отже, позичальнику Банком було доведено Таблицю визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 18.09.2007 (Додаток до кредитного договору № 1583/0166 від 18.09.2007), що спростовує твердження позивача про недоведеність йому вказаної інформації. 
		Щодо видачі кредитних коштів із порушенням організації касових операцій та бухгалтерського обліку.
		Згідно п. 2.1.1. Кредитного договору Банк відкриває Позичальнику рахунок для обліку заборгованості за Кредитом відповідно до правил, що діють у Банку та чинного законодавства України, та в межах Ліміту кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору, здійснює надання Кредиту.
		Кредит надається з кредитного рахунку готівкою або шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника, відкритий в Філії Одеське міське відділення № 7860 ВАТ «Ощадбанк" або іншого одержувача коштів, зазначеного в розрахункових документах Позичальника (п. 2.1.2. Кредитного договору).
		Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит, шляхом видачі кредитних коштів в сумі 50 000,00 дол. США готівкою, що було передбачено п. 2.1.2. Кредитного договору та на підставі Розпорядження № 1330 від 21.09.2007 про видачу кредитних коштів.
		Позиція ОСОБА_1 про те, що при видачі кредитних коштів були порушені вимоги: п. 2.3. «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ від 20.10.2004р.; п. 5 гл. 1 розділу ІІІ та п. 4, п. 5 гл. 3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ № 337; п. 2.1.1. «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України», затвердженого Постановою Правління НБУ № 566 від 30.12.1998р., нічим не підтверджені, а відтак не можуть бути взяти до уваги.
		Проте, у разі порушення будь-якою фінансовою установою означених позивачем інструкцій та положень в частині організації касових операцій та бухгалтерського обліку, вони не можуть слугувати підставою для визнання кредитного договору недійсним.
		Щодо наявності в діях відповідача ознак омани при укладенні оспорюваного правочину.
		Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
		Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17 зазначено, що тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
		Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману тільки у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
		Натомість, позивач зазначає, що омана полягає у тому, що він був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.
		Вказана позиція позивача не відповідає обставинам справи.
		Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
		Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
		Як вже було наголошено вище, позивачем Кредитний договір був підписано особисто, також позичальнику було у письмовому вигляді повідомлено про визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, із видами та предметом супутніх послуг та обґрунтування їх вартості, тощо.
		Враховуючи, що оспорюваний позивачем Кредитний договір був укладений в письмовій формі, містить в собі всі обов`язкові істотні умови (визначена сума виданого кредиту, дата укладення та дата остаточного повернення кредиту, розмір процентної ставки, тощо), позивачу було повідомлено про сукупну вартість споживчого кредиту та реальної процентної ставки, відтак відсутні підстави вважати про введення позивача в оману щодо істотних умов договору.
		Отже, а ні позовною заявою, а ні матеріалами справи не доведено вчинення відповідачем у справі АТ «Ощадбанк» (як стороною правочину) будь-яких дій по введенню в оману позивача ОСОБА_1 щодо обставин, які мали істотне значення при його укладенні, що виключає можливість визнання такого правочину недійсним.
		В частині визнання недійсними пунктів Кредитного договору щодо комісійної винагороди.
		У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що умови договору за якими необхідно сплатити комісію є несправедливими умовами та відповідно є недійсними. Вказує, що у Кредитному договорі Банк встановив умови, щодо обов`язку сплати позичальником на користь Банку комісійної винагороди за надання Кредиту в розмірі 0,1 % від суми залишку, плата за розрахунково-касове обслуговування та за обслуговування кредиту в сумі 80 гривень щомісяця. 
		Так, у відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на момент укладення Кредитного договору) забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг 
		Пунктом 29 Постанови Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 було зроблено правовий висновок, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. 
		Аналізуючи види комісії, передбаченої Кредитним договором (одноразової комісійної винагороди за надання Кредиту, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо) вбачається, що наведені комісії не є комісіями за управління кредитом, тому не можуть бути визнані недійсними з посиланням на ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на момент укладення Кредитного договору).
		Слід зазначити, що правомірність нарахування самої комісії, з нарахуванням якої не погоджується в позовній заяві позивач, може бути предметом дослідження судом при визначенні заборгованості за кредитним договором, разом з тим, на даний час справи щодо стягнення суми боргу розглянуті (детально описано нижче), рішення за ними набрали законної сили, видані відповідні виконавчі листи, які знаходяться на примусовому виконанні. 
		Отже, питання щодо нарахування комісії на даний час розглянуті в інших судових провадженнях (зокрема справа про стягнення суми боргу № 2-4340/10), позивач приймав участь у зазначеному судовому провадженні, мав право заперечувати та активно користувався своїми процесуальними правами. У відповідності до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2010 у справі № 2-4340/10, відповідач в судовому засіданні боргові зобов`язання визнав, однак заперечував проти задоволення позовних вимог банку з приводу відсутності у нього прибутків та неодноразового клопотання перед банком про відстрочку виплати боргу.
		Суд звертає увагу, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2010 у справі № 2-4340/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.04.2011, було задоволено позовні вимоги АТ «Ощадбанк» та стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 1538/0166 від 18.09.2007 суму боргу в гривневому еквіваленті у розмірі 511 283,94 грн.
		Також рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.01.2013 у справі № 509/3518/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16.06.2015, було частково задоволено позовну заяву АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (пені) за договором відновлювальної кредитної лінії № 1538/0166 від 18.09.2007 у загальному розмірі 35 722,70 дол. США.
		Вказані рішення набрали законної сили, Банком отримані відповідні виконавчі листи та пред`явлені на виконання. На даний час борг за вказаними рішеннями не погашений, у відношенні боржника ОСОБА_1 продовжують здійснюватися заходи примусового виконання рішень (виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2).
		Разом з цим, після спливу 15 років з моменту укладення Кредитного договору та під час примусового виконання судових рішень, позивачем було пред`явлено поточну позовну заяву. У відповідності до позовної заяви, як сам стверджує ОСОБА_1 , починаючи з 18 вересня 2007 року сторонами умови договору виконувалися в повному обсязі. Так, дійсно на протязі 2007 - 2008 роках, частково у 2009 позичальником регулярно сплачувались платежі по Кредитному договору, що свідчить про прийняття ОСОБА_1 умов кредитної угоди та відсутності будь-яких претензій на протязі 15 років щодо невідповідності умов кредитного договору нормам чинного законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Кредитний договір відповідав вимогам чинного законодавства,та вільному волевиявленню сторін. Під час його укладення позичальник ознайомився з умовами договору, висловив волевиявлення його підписом, тривалий час виконував його умови. Тобто прийняв їх і вчиняв дії, спрямовані на реальне настання юридичних наслідків.
		А відтак, суд зазначає, що ніяких прав споживача ОСОБА_1 діями відповідача при укладанні кредитного договору порушено не було, у суду відсутні підстави для визнання вказаного кредитного договору недійсним, і тому, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
		При цьому, суд зазначає, що оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог по суті, строки позовної давності до спірних правовідносин не застосовуються.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з ч.7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та судом відмовлено у задоволенні його позовних вимог, тому судовий збір слід віднести за рахунок держави.
		 
		Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 110, 133, 141, 265 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до Філії-Одеське обласне управління АТ "Державний ощадний банк України" про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним - відмовити.
		 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. 
		У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст судового рішення складений 12.03.2025 року.
		 
		  Суддя:  Є.  С.  Козирський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...