Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 903/3/25 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: 12.03.2025. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2025.

Номер судового провадження: 06/903/3/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
		E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 10 березня 2025 року  Справа № 903/3/25
		Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
		за позовом: Заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації
		до відповідача: Литовезької сільської ради
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області
		про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з одночасним визнанням права власності 
		 
		Представники сторін:
		прокурор: Солоп Валентин Петрович, службове посвідчення №079263 від 20.04.2024;
		від позивача: не прибули;
		від відповідача: не прибули;
		від третьої особи: не прибули
		 
		Встановив: Заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Литовезької сільської ради та просить суд скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 3,3176 га з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Литовезькою сільською радою на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.02.2019 № 45630120, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, а відтак є землею державної форми власності в силу Закону України "Про використання земель оборони" та Земельного Кодексу України. Земельна ділянка безпідставно вилучена з державної власності.
		Ухвалою суду від 02.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.01.2025 на 11:00 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області.
		Згідно наказу Господарського суду Волинської області №2/02-4 від 22.01.2025 суддя Дем`як В.М. з 26 по 28 січня 2025 року перебувала у відрядженні.
		Враховуючи вищезазначені обставини, судове засідання у справі, призначене на 27.01.2025 на 11 год. 00 хв. не відбулось.
		Ухвалою суду від 23.01.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 30.01.2025.
		Ухвалою суду від 30.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2025.
		Представник третьої особи через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:
		1) пояснення за вх.№01-87/102/25 від 22.01.2025 у якому просить суд відмовити у задоволенні позову та розгляд справи проводити за відсутності його представника;
		2) клопотання за вх.№01-87/438/25 від 11.02.2025 у якому зазначає, що не заперечує щодо розгляду справи по суті без участі представника третьої особи. 
		Представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання за вх.№01-87/220/25 від 29.01.2025 у якому просить суд розглядати справу за відсутності представника позивача.
		Представники позивача, відповідача та третьої особи не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
		Прокурор у судовому засіданні позов підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному об`ємі.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
		Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
		Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача, відповідача та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
		 
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. 
		Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
		Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України Про прокуратуру.
		Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. 
		Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Суд встановив, Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Волинської обласної військової (державної) адміністрації направлено лист №30.51/02-4588ВИХ-24 від 02.12.2024, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз`яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на повернення земельної ділянки (а.с. 73).
		У відповідь на лист Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Волинська обласна військова (державна) адміністрація листом № 1153/01-12/2-24 від 06.12.2024 зазначила про те, що їй не було відомо про факт передання у комунальну власність спірної земельної ділянки, а також повідомила, що у зв`язку з обмеженістю в коштах на сплату судового збору заходи, спрямовані на повернення земельної ділянки у державну власність останньою не вживались, а також не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах (а.с. 73).
		Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) викладено висновок у якому зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
		За наведених обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.
		Позов прокурора обґрунтовано тим, що розпорядженням Іваничівської районної державної адміністрації Волинської області від 21.08.2013 №220 Головному управлінню Держземагентства у Волинській області надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах району згідно з додатком (а.с.56).
		Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 №58 надано дозвіл Державному підприємству «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 га. (а.с.56-57).
		На підставі вищезазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Мовниківської сільської ради Іваничівського району Волинської області (на даний час  Литовезька сільська об`єднана територіальна громада Володимирського району Волинської області), яку в подальшому затверджено.
		При цьому, 29.07.2016 утворено Литовезьку сільську об`єднану територіальну громаду, шляхом об`єднання наступних сільських рад: с. Литовеж, с. Заболотці, с. Заставне, с. Мовники, с. Біличі, с. Кречів Іваничівського району (на даний час  Володимирського району) Волинської області.
		В подальшому, на підставі вказаної технічної документації із землеустрою, 08.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, площею 3,3176 га, цільове призначення  землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом №НВ-0700666822024 від 11.12.2024 (а.с. 22-28).
		Зазначена земельна ділянка знаходиться в межах прикордонної смуги що підтверджується викопіюванням з картографічної основи Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, розташована на місцевості між лінією державного кордону, який проходить по річці Західний Буг та лінією прикордонних інженерних споруджень, яка внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 0721183200:09:000:0007, а відтак знаходиться у прикордонній смузі (а.с. 29).
		Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005 в межах прикордонної смуги підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.2-5042/2-24 від 09.12.2024, який надійшов у відповідь на запит Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (а.с. 31).
		Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області видано наказ № 3-1034/15-18-СГ від 27.09.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», яким Литовезькій сільській раді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1475,2573 га, які розташовані за межами населених пунктів Заставненської, Заболотцівської, Мовниківської та Литовезької сільських рад Іваничівського району (на даний час  Володимирського району) Волинської області згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, , відповідно до якого, у перелік земельних ділянок включено земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005 (пункт 63 додатку до Акту приймання-передачі) (а.с. 32-35).
		У пункті 2 наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		В подальшому, 18.02.2019 на підставі зазначеного вище наказу та акту приймання-передачі нерухомого майна, державним реєстратором виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005 за Литовезькою сільською радою Іваничівського району (Володимирського району) Волинської області (а.с. 20). 
		Прокурор у позові зазначає, що 29.11.2024 Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, площею 3,3176 га, яка розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області та відноситься до земель оборони, продовжує перебувати у комунальній власності Литовезької сільської ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.
		Отже, звертаючись до суду з позовом прокурор доводить, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, а відтак є землею державної форми власності в силу Закону України Про використання земель оборони, Земельного Кодексу України та безпідставно вилучена з державної власності.
		Відповідач  Литовезька сільська рада станом на прийняття судом рішення у справі, відзив на позовну заяву наміру подати не виявила.
		 
		Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам судом встановлено, наступне.
		 
		Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь- які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 2 ст. 319 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.
		Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
		Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.
		Відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про використання земель оборони військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
		За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України Про використання земель оборони уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.
		Згідно зі ст. 3 Закону України Про використання земель оборони землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
		Відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
		Статтею 22 Закону України Про державний кордон України передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
		Згідно зі ст. 23 Закону України Про державний кордон України у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
		Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
		Отже, земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.
		Як вже зазначив суд, земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, розташована на місцевості між лінією державного кордону, який проходить по річці Західний Буг, та лінією прикордонних інженерних споруджень, яка внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 0721183200:09:000:0007, а відтак знаходиться у прикордонній смузі (а.с. 29).
		Додатково, факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005 в межах прикордонної смуги підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.2-5042/2-24 від 09.12.2024, який надійшов у відповідь на запит Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (а.с. 31).
		Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.
		Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 Про прикордонний режим з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
		Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України Положення про прикордонний режим прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
		При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України Про державний кордон України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 Про прикордонний режим.
		При цьому, відсутність виготовлення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
		Отже, землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, а відтак земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, площею 3,3176 га незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Литовезькою сільською радою.
		Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить установлена судова практика Верховного Суду.
		Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.
		Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови обласної Рада депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.
		Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області.
		Статтею 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
		Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
		Уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Волинська обласна військова (державна) адміністрація.
		Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
		Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
		У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
		Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
		Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
		Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
		За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
		Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
		У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч. 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
		Із матеріалів справи, зокрема витягу №НВ-0700666822024 від 11.12.2024 вбачається, що на підставі технічної документації із землеустрою 08.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, площею 3,3176 га, цільове призначення  землі сільськогосподарського призначення (а.с. 22-28).
		18.02.2019 на підставі наказу та акту приймання-передачі нерухомого майна, державним реєстратором виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005 за Литовезькою сільською радою Іваничівського району (Володимирського району) Волинської області (а.с. 20). 
		Відповідно до ч. З ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
		У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
		Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
		Отже, Волинська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які можуть перебувати виключно у державній власності.
		Враховуючи наведене, на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 3,3176 га з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Литовезькою сільською радою на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.02.2019 № 45630120, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. 
		Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
		Інші доводи сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору  задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.
		У відповідності до п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
		Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025 такий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.
		Подаючи позов до суду прокурор заявив одну вимогу майнового та одну вимогу немайнового характеру.
		При цьому, докази сплати судового збору у розмірі 2422, 40 грн. (3028 х 0,8 = 2422,40 грн.) подав за вимогу немайнового характеру щодо скасування державної реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку. 
		Водночас, судовий збір за майнову вимогу щодо визнання права власності на спірну земельну ділянку прокурор не сплатив.
		За приписами частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
		 Пунктом 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України передбачено, що ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - визначається вартістю майна.
		Із інформації витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що розмір нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки становить 2584, 54 грн. (а.с.22).
		Отже, сума судового збору, яку слід достягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в дохід Державного бюджету України за заявлену позовну вимогу майнового характеру із урахуванням нормативно-грошової ділянки та пониженого коефіцієнту становить 2422, 40 грн. 
		Згідно з приписами ст.129 ГПК, судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.
		Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, 
		вирішив:
		1. Позов задоволити.
		2. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 3,3176 га з кадастровим номером 0721183200:09:000:0005, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Литовезькою сільською радою (код ЄДРПОУ 04335252) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.02.2019 № 45630120, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
		3. Стягнути з Литовезької сільської ради (код ЄДРПОУ 04335252, Волинська обл., Володимирський р-н, село Литовеж, вул. Якобчука Володимира, будинок 11) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону судовий збір у розмірі 4844, 80 грн. за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783.
		4. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2422, 40 грн. судового збору. Стягувачем є Державна судова адміністрація України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Повний текст рішення складено 12.03.2025
		 
		 
		СуддяВ. М. Дем`як

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...