Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/620/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2025.
Дата набрання законної сили: 06.03.2025
Номер судового провадження: 51-4284км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42013090000000043

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 березня 2025року
		м. Київ
		справа № 161/620/19
		провадження № 51-4284 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                           ОСОБА_1 ,
		суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора                               ОСОБА_5 , 
		у режимі відеоконференції
		захисників:                              ОСОБА_6 ,
		                                               ОСОБА_7 ,
		                                               ОСОБА_8 ,
		                                               ОСОБА_9 ,
		                                               ОСОБА_10 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_10 в інтересах засудженого  ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_15 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, а також засудженого ОСОБА_9 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року та вирок Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013090080000043, за обвинуваченням 
		ОСОБА_15 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя  АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342 КК України.
		ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342 КК України.
		ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 263  КК України
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця с. Стоянці Мостицького району Львівської області, жителя АДРЕСА_4 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342 КК України.
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, уродженця м. Дрезден Федеративної Республіки Німеччини, жителя АДРЕСА_5 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342 КК України.
		ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця та жителя АДРЕСА_6 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 визнано винуватими та засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк: ОСОБА_15 - 4 роки; ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 -  5 років кожному.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки кожному та покладено на них відповідні обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
		Цим же вироком  ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 визнано невинуватими та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 187 КК України (за епізодами: від 03 липня 2013 року щодо потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ; від 17 жовтня 2013 року щодо потерпілих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_22 ; від 27 червня 2017 року щодо потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_24 ; від 11 липня 2017 року щодо потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 ) та ч. 2 ст. 342 КК України, а ОСОБА_14 ще й за ч. 1 ст. 263 КК України, у зв`язку з недоведеністю у вчиненні ними даних кримінальних правопорушень на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
		Вирішено питання цивільних позовів, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо  ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 залишено без змін. 
		Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду постановою від 21 листопада 2022 року скасовано ухвалу Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року щодоОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Вироком Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задоволено частково. Скасовано вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 в частині кваліфікації їх дій, вирішення цивільних позовів потерпілих та процесуальних витрат у провадженні та ухвалено свій вирок, яким визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень та засуджено:
		-   ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 за:
		·     ч. 3 ст. 187 КК України (за епізодом від 21 березня 2018 року щодо потерпілої ОСОБА_27 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років кожного; 
		·     4 ст. 187 КК України (за епізодами: від 03 липня 2013 року щодо потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ; від 17 жовтня 2013 року щодо потерпілих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_22 ; від 27 червня 2017 року щодо потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_24 ; від 11 липня 2017 року щодо потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців кожного.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців кожному.
		-   ОСОБА_9 за:
		·       ч. 3 ст. 187 КК України (за епізодом від 21 березня 2018 року щодо потерпілої ОСОБА_27 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;
		·       ч. 4 ст. 187 КК України (за епізодом від 11 липня 2017 року щодо потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_9  остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		-   ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 187 КК України (за епізодом від 21 березня 2018 року щодо потерпілої ОСОБА_27 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		Цивільні позови потерпілих ОСОБА_22 , ОСОБА_22 , ОСОБА_28 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 залишено без розгляду.
		Вирішено питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		В решті вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року (в частині виправдання ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, а ОСОБА_14 ще й за ч. 1 ст. 263 КК України) - залишено без зміни.
		За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 визнано винуватим та засуджено за те, що: 03 липня 2013 року, приблизно 03 год, ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та дві особи, вирок щодо яких набрав законної сили, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, проникли на територію огородженого господарства по АДРЕСА_7 , що належить сім`ї ОСОБА_29 , і в подальшому через незачинені балконні двері шляхом прикладення знайденої драбини до балкону другого поверху проникли в приміщення будинку, де з метою безперешкодного заволодіння майном потерпілих, застосували психологічний тиск щодо потерпілого ОСОБА_18 , що полягав у погрозах вбивством та спричинення тяжких тілесних ушкоджень щодо нього та членів його сім`ї. Застосовуючи під час нападу фізичне насильство щодо останнього, яке виразилось у нанесенні йому серії ударів кулаками по тілу та голові, зв`язуванні рук та ніг, волочінні у ванну кімнату та занурюванні голови у воду, з утриманням її, не даючи можливості вільно дихати і, при цьому, вимагали розказати, де знаходяться гроші та інші цінності в будинку, а також вимагали передати їм вказані гроші та цінності. Крім цього, було також застосовано фізичне й психологічне насильство й щодо потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_19 . Незаконними діями засуджених потерпілим ОСОБА_18 та ОСОБА_19 було заподіяно, відповідно до висновків судово-медичних експертиз, легкі тілесні ушкодження. 
		Таким чином, заволодівши майном потерпілих на загальну суму 185 ,58, 55 грн., що є великим розміром, ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та дві особи, вирок щодо яких набрав законної сили, залишили потерпілих зв`язаними в будинку та покинули місце вчинення злочину.
		В подальшому, 17 жовтня 2013 року ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та дві особи, вирок щодо яких набрав законної сили, діючи умисно, з метою нападу для заволодіння майном сім`ї ОСОБА_30 , за попередньою змовою групою осіб, приблизно о 22:30 год, проникли на територію огородженого господарства, що належить сім`ї ОСОБА_31 по АДРЕСА_8 , зайшли в будинок через відчинені двері. Надалі, особа, щодо якої вирок набрав законної сили, перебуваючи на другому поверсі будинку, користуючись тим, що господар будинку спав, зв`язав руки йому заздалегідь прихопленими із собою мотузками. Потерпілий ОСОБА_20 почав чинити опір нападникам, однак останні, з метою безперешкодного заволодіння майном потерпілих, застосовуючи фізичну силу, завдали численних ударів по тілу та голові останньому. Після цього, засуджені перевели потерпілого в іншу кімнату, де вимагали в нього віддати їм гроші та інші цінності і використовуючи розпечену праску стали припікати ділянку ноги та сідниці потерпілого. Крім того,  з метою безперешкодного заволодіння майном потерпілих ОСОБА_30 , також застосовували психологічний тиск щодо потерпілої ОСОБА_21 , який полягав у погрозах застосування насильства щодо неї та членів її сім`ї, демонстрації пістолета, який потерпіла реально сприйняла як вогнепальну зброю, а також застосуванні фізичного насильства щодо потерпілої ОСОБА_21 , що виразилось у нанесенні їй серії ударів руками по тілу та голові, зв`язуванні рук та ніг,  вимагали розказати де знаходяться гроші та інші цінності в будинку, з метою передати їм. При цьому, перебуваючи в приміщенні дитячої кімнати будинку сім`ї ОСОБА_30 , на третьому поверсі, особа, відносно якої вирок набрав законної сили, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , та ще однією особою, відносно якої вирок набрав законної сили, умисно, з корисливих спонукань, з метою безперешкодного заволодіння майном потерпілих ОСОБА_30 , застосував фізичну силу щодо неповнолітньої потерпілої ОСОБА_22 та неповнолітнього потерпілого ОСОБА_22 , міцно утримуючи їх на ліжку та зв`язуванні їм рук та ніг, спричинивши їм фізичного болю і, при цьому, вимагали розказати де знаходяться гроші та інші цінності в будинку, а також  передати їх.
		Злочинними діями ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та двох осіб, відносно яких вирок набрав законної сили, згідно висновків судово-медичних експертиз, було заподіяно: потерпілому ОСОБА_20 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та легкі тілесні ушкодження, потерпілій ОСОБА_21 - легкі тілесні ушкодження.
		Таким чином, заволодівши майном потерпілих сім`ї ОСОБА_30 на загальну суму 371 886, 29 грн., що є особливо великим розміром, ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та дві особи, вирок щодо яких набрав законної сили, залишили потерпілих зв`язаними в будинку та покинули місце вчинення злочину.
		Крім того, 27 червня 2017 року, приблизно о 01 год, ОСОБА_15 спільно зі ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , попередньо одягнувши на себе темний одяг, рукавички, балаклави, з метою унеможливлення їх впізнання, керуючись корисливим мотивом, з метою вчинення нападу, поєднаного із насильством небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, а також погрозою застосування такого насильства, шляхом віджиму балконних дверей на першому поверсі проникли в житловий будинок АДРЕСА_9 , діючи спільно та узгоджено між собою застосували фізичне насильство до потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , що виразилось в утриманні їх силою, одяганні на ноги та руки кайданків та заклеюванні липкою стрічкою рота. В подальшому застосували щодо ОСОБА_23 погрозу спричинення фізичного насильства, демонструючи при цьому розкладний ніж, прокололи ним його праву ногу, від чого потерпілий злякався за своє життя та здоров`я, а в подальшому застосувавши фізичне насильство, яке виразилось в завданні йому численних ударів руками, ногами в ділянки тулуба, голови та кінцівок, спричинивши останньому, відповідно до висновка судово-медичної експертизи, легких тілесних ушкоджень. При цьому, під час вищевказаного розбійного нападу, засуджені, застосували також і до потерпілої ОСОБА_24 погрози спричинення фізичного насильства у вигляді фізичної розправи над її чоловіком і нею, та з метою продемонструвати, що їхні погрози носять реальний характер, і схилити потерпілу до виконання злочинних вимог щодо передачі їм майна та грошових коштів, завдали в її присутності тілесні ушкодження її чоловікові, внаслідок чого потерпіла такі дії сприймала як реальну небезпеку для свого життя та здоров`я, після чого, застосували відносно неї фізичне насильство, що спричинило їй легкого тілесного ушкодження.
		Таким чином, подолавши опір потерпілих, заволоділи майном останніх на загальну суму 444 922, 39 грн., що є особливо великим розміром, ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_13 залишили потерпілих зв`язаними в будинку та покинули місце вчинення злочину.
		В подальшому, 11 липня 2017 року, приблизно о 02:30 год, ОСОБА_15 , спільно зі ОСОБА_16 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , попередньо одягнувши на себе темний одяг, рукавички, балакалави, з метою унеможливлення їх впізнання, керуючись корисливим мотивом, з метою вчинення нападу, поєднаного із насильством небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, а також погрозою застосування такого насильства, шляхом віджиму вікна на першому поверсі проникли в будинок АДРЕСА_10 , де діючи спільно та узгоджено між собою, застосували фізичне насильство до потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , яке виразилось в утриманні їх силою, зв`язуванні рук та ніг, нанесенні численних ударів руками, ногами  та металевим предметом, придушуванні шиї, припіканні тіла увімкненою праскою. В подальшому, цього ж дня, в період часу з 02:30  до 04 год, засуджені, перебуваючи в зазначеному будинку, застосували відносно потерпілого ОСОБА_25 погрози спричинення фізичного насильства, а саме демонстрації можливої фізичної розправи над його вагітною дружиною ОСОБА_32 , які він сприйняв як реальні, оскільки показуючи, що їх наміри носять реальний характер, схиляючи потерпілого до виконання злочинних вимог щодо передачі їм майна та грошових коштів, стягнули її з ліжка та вивели в іншу кімнату, таким чином позбавляючи його можливості бути впевненим у безпеці дружини. Після цього, застосували фізичне насильство до потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , заподіявши ним, відповідно до висновків судово-медичних експертиз, легких тілесних  ушкоджень.
		Таким чином, подолавши опір потерпілих, заволоділи майном останніх на загальну суму 1 180 125 грн, що є особливо великим розміром, ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 залишили потерпілих зв`язаними в будинку та покинули місце вчинення злочину.
		Крім того, 21 березня 2018 року, приблизно о 01:40 год, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 через двері літньої тераси, шляхом віджиму вікна, проникли в будинок АДРЕСА_11 і, перебуваючи у зазначеному житловому будинку, застосовувавши відносно потерпілої ОСОБА_27 психологічний тиск, що полягав у погрозі вбивства, після чого застосовуючи фізичне насильство до останньої, яке виразилось в утриманні її силою, завдали удару головою в тумбочку, що біля ліжка, викручування рук, таким чином вириваючи у неї «тривожну кнопку», яку вона встигла схопити перед нападом, тримання руки, внаслідок чого потерпіла не мала можливості рухатися, що спричинило їй легких тілесних ушкоджень
		Заволодівши грошовими коштами потерпілої в сумі 1 500 грн., ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , маючи реальну можливість розпорядитися викраденим майном, будучи наляканими мешканцем зазначеного будинку ОСОБА_33 , який навів на них мисливську зброю, а саме нарізний карабін ФОРТ-201, калібру 7, 62 мм, побоюючись бути викритими у вчиненні злочину та, відповідно, бути затриманими, приблизно о 02 год цього ж дня, покинули будинк потерпілої 
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_34 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених внаслідок м`якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що судом апеляційної інстанції не було досліджено належним чином докази у цьому кримінальному провадженні. Стверджує, що апеляційним судом, в порушенні положень ст. 439 КПК України, не виконано вказівок суду касаційної інстанції, які є обов`язковими, а саме, на думку прокурора, не перевірено в повному обсязі та не спростовано доводів апеляційної скарги прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_34 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 263 КК України, та не оцінено кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності. Зазначає, що судом апеляційної інстанції істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, оскільки скасовуючи вирок місцевого суду лише щодо засуджених ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 ,  не прийнято жодного процесуального рішення щодо засудженого ОСОБА_16 , хоча прокурор в апеляційній скарзі ставив питання щодо скасування вироку суду першої інстанції і щодо останнього та це прохання було проголошено під час судових дебатів. Вказує на те, що апеляційним судом вирок суду першої інстанції і щодо засудження ОСОБА_16 також не був залишений без змін. Зазначає, що апеляційним судом належним чином не перевірено доводів щодо наявності в діях засуджених такої кваліфікуючою ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України як вчинення злочину у складі організованої групи. Вважає, що засуджені були знайомі між собою, діяли узгоджено, на засадах стійкості упродовж тривалого часу, їх поведінка під час готування та вчинення злочину, а також одразу після вчинення. Стверджує, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засудженим внаслідок м`якості, у зв`язку з чим їм призначене мінімальне покарання, передбаченого санкцією статті, що не відповідає положенням статей 50, 65 КК України.
		У касаційній скарзі захисника ОСОБА_35 в інтересах засудженого ОСОБА_36 просить скасувати вирок апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що вироком апеляційного суду ОСОБА_13 остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України не призначено, оскільки зазначено про ОСОБА_14 . Стверджує, що оскільки стороною обвинувачення не оскаржувався вирок місцевого суду щодо ОСОБА_16 , який був засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України (епізод від 21 березня 2018 р.), а ОСОБА_13 був визнаний цим же вироком як і ОСОБА_16 невинуватим у вчиненні злочинів за епізодами від 27 червня 2017 року, 11 липня 2017 року, 03 липня 2013 року та 17 жовтня 2013 року, які вони вчиняли разом, на думку сторони обвинувачення, а тому вирок суду першої інстанції від 04 жовтня 2021 року має преюдиційне значення для суду апеляційної інстанції. Зазначає, що за епізодом від 21 березня 2018 року дії ОСОБА_13 необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 186 КК України, а не за ч. 3 ст. 187 КК України, як було зроблено апеляційним судом, оскільки останній прибув до будинку потерпілої ОСОБА_27 з метою вчинення крадіжки, яка переросла у грабіж. Крім того, як вказує захисник, ОСОБА_13 не було застосовано до потерпілої фізичного чи психологічного насильства. Стверджує, що призначене покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є суворим. Крім того, на думку захисника, безпідставно не застосовано положення статей 69, 75 КК України. Стверджує, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає положенням ст. 419 КПК України.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_12 просить скасувати вирок апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засудженихі призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом правильно виправдано ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 342 КК України та вірно зазначено про відсутність кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину організованою групою щодо епізоду з потерпілою ОСОБА_27 . Проте зазначає, що саме за цим епізодом дії ОСОБА_12 необхідно кваліфікувати не за ч. 3 ст. 187 КК України, а саме за ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки засуджені проникнули в будинок потерпілої саме з метою вчинення крадіжки та не мали наміру вчиняти будь-які насильницькі дії, а тому в даному випадку випадку був ексцес виконавця. Стверджує, що порушено право на захист, оскільки судовий розгляд в суді першої інстанції (21.01.2020, 20.01.2021, 01.10.2021) проводився без участі захисника, участь якого є обов`язковою. Стверджує, що призначене покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є надто суворим.
		У касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9  просить скасувати вирок апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засудженихі призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що судом апеляційної інстанції не було досліджено належним чином докази у цьому кримінальному провадженні, у зв`язку з чим покладено недопустимі докази. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_25 не допитувався під час судового розгляду та не було забезпечено право сторони захисту на допит перед судом. Стверджує, що слідчі дії за участю слідчої ОСОБА_37 є недопустимими доказами, оскільки розслідування було проведено неуповноваженою на це особою. Зазначає, що саме за епізодом від 21 березня 2018 року дії ОСОБА_9 необхідно кваліфікувати не за ч. 3 ст. 187 КК України, а саме за ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки засуджені проникнули в будинок потерпілої саме з метою вчинення крадіжки та не мали наміру вчиняти будь-які насильницькі дії, а тому в даному випадку випадку був ексцес виконавця. Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутній диск судового засідання в суді першої інстанції від 11 березня 2019 року, на що апеляційним судом не було дано відповідь на цей довід. Стверджує, що судовий розгляд було проведено без потерпілих, на що не було звернуто уваги апеляційним судом. Зазначає, що перелічені в скарзі судовий розгляд в суді першої інстанції проведені без участі захисників, явка яких є обов`язковою. Стверджує, що призначене покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є надто суворим. Крім того, на думку захисника, безпідставно не застосовано положення статей 69, 75 КК України.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 просить скасувати судові рішення з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Зазначає, що його засудження за епізодом від 11 липня 2017 року є незаконним та необґрунтованим, оскільки він перебував на амбулаторному лікуванні в період з 06 липня по 14 липня 2017 року, а тому не міг брати участь в розбійному нападі. Даний факт також підтверджується свідками, що не було взято до уваги апеляційним судом. Вважає, що його дії за епізодом від 21 березня 2018 року невірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК України. Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутній диск судового засідання в суді першої інстанції від 11 березня 2019 року, на що апеляційним судом не було дано відповідь на цей довід. Стверджує, що судовий розгляд було проведено без потерпілих, на що не було звернуто уваги апеляційним судом. Зазначає, що перелічені в скарзі судовий розгляд в суді першої інстанції проведені без участі захисників, явка яких є обов`язковою.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_15  просить скасувати вирок апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засудженихі призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що судом апеляційної інстанції не було досліджено належним чином докази у цьому кримінальному провадженні, у зв`язку з чим покладено недопустимі докази. Стверджує, що слідчі дії за участю слідчої ОСОБА_37 є недопустимими доказами, оскільки розслідування було проведено неуповноваженою на це особою. Зазначає, що саме за епізодом від 21 березня 2018 року дії ОСОБА_15 необхідно кваліфікувати не за ч. 3 ст. 187 КК України, а саме за ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки засуджені проникнули в будинок потерпілої саме з метою вчинення крадіжки та не мали наміру вчиняти будь-які насильницькі дії, а тому в даному випадку випадку був ексцес виконавця. Зазначає, що потерпілі не допитувалися під час судового розгляду та не було забезпечено право сторони захисту на допит перед судом їх. Зазначає, що перелічені в скарзі судовий розгляд в суді першої інстанції проведені без участі захисників, явка яких є обов`язковою. Стверджує, що призначене покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є надто суворим. Крім того, на думку захисника, безпідставно не застосовано положення статей 69, 75 КК України.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_14 просить скасувати вирок апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що оскільки стороною обвинувачення не оскаржувався вирок місцевого суду щодо ОСОБА_16 , який був засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України (епізод від 21 березня 2018 р.), а ОСОБА_14 був визнаний цим же вироком як і ОСОБА_16 невинуватим у вчиненні злочинів за епізодами від 27 червня 2017 року, 11 липня 2017 року, 03 липня 2013 року та 17 жовтня 2013 року, які вони вчиняли разом, на думку сторони обвинувачення, а тому вирок суду першої інстанції від 04 жовтня 2021 року має преюдиційне значення для суду апеляційної інстанції. Зазначає, що саме за епізодом від 21 березня 2018 року дії ОСОБА_38 необхідно кваліфікувати не за ч. 3 ст. 187 КК України, а саме за ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки засуджені проникнули в будинок потерпілої саме з метою вчинення крадіжки та не мали наміру вчиняти будь-які насильницькі дії щодо потерпілої. Стверджує, що призначене покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є надто суворим. Крім того, на думку захисника, безпідставно не застосовано положення статей 69, 75 КК України.
		Під час касаційного розгляду:
		-                 захисник ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу із зазначених в ній підстав та просила її задовільнити, скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Крім того, захисник ОСОБА_6 підтримала й касаційну скаргу засудженого ОСОБА_9 , оскільки останній ще й просив скасувати вирок суду першої інстанції, що на думку захисника є більш вірним. Також підтримала касаційну скаргу прокурора в прохальній частині щодо скасування вироку апеляційного суду, але не з підстав, які зазначені в касаційній скарзі прокурора. Крім того, захисником були підтримані і інші скарги захисників;
		-                 захисник ОСОБА_11 підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити, заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора;
		-                 захисник ОСОБА_8 підтримав як свою подану касаційну скаргу так і інші касаційній скарги захисників, а також заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора з підстав зазначених в ній, проте підтримує її лише в частині скасування вироку апеляційного суду. Просив скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		-                 захисник ОСОБА_10 підтримує свою касаційну скаргу в повному обсязі, також підтримує всі подані касаційній скарги в частині саме скасування вироку апеляційного суду та заперечує проти скасування вироку суду першої інстанції, оскільки це суперечить його позиції, яка викладена ним в касаційній скарзі щодо набрання вже вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_16 законної сили;
		-                 прокурор ОСОБА_5 підтримала доводи касаційної скарги прокурора з підстав, викладених в ній та просила її задовольнити, скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначила, що касаційні скарги захисників та засудженого ОСОБА_9 є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що  суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -?414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження чинним законом не передбачена.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. 
		Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений. 
		Частиною 1 ст. 420 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: 1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; 2) необхідності застосування більш суворого покарання; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; 4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
		Переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, в якій він оспорював правильність встановлення фактичних обставин, обґрунтовував допустимість, на його думку, доказів винуватості ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_34 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 342 КК України, а ОСОБА_14 ще й за ч. 1 ст. 263 КК України, а також стверджував про призначення  покарання останнім, яке не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених, через м`якість, вважав кваліфікацію дій засуджених за ч. 3 ст. 186 КК України неправильною, апеляційний суд, встановивши неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зазначивши в своєму рішенні докладні мотиви прийнятого рішення, повно і всебічно розглянувши кримінальне провадження та давши правильну юридичну оцінку діям засуджених, скасував у відповідній частині вирок суду першої інстанції та ухвалив свій, яким засудив ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, а ОСОБА_12 -за ч. 3 ст. 187 КК України
		За встановлених апеляційним судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, а ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, належним чином умотивувавши дослідженими під час судового розгляду, на підставі положень ч. 3 ст. 404 КПК України, доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності, правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення вироку.
		Дослідивши усі надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 у вчинені кримінальних правопорушень, які зазначені вище.
		Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, а ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та за які їх засуджено.
		Вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України. 
		Колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження, суд апеляційної інстанцій повною мірою дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Усі твердження у касаційних скаргах сторін захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неналежної оцінки доказів, повністю перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані та вичерпні відповіді, а вирок апеляційного відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України та суд касаційної інстанції погоджується з наведеними у ньому висновками. 
		Що стосується доводів захисників у поданих касаційних скаргах про відсутність в діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України (за епізодом від 21 березня 2018 року), оскільки засуджені прийшли до домоволодіння ОСОБА_39 з метою вчинення крадіжки з проникненням, яке переросло в грабіж, колегія суддів зазначає наступне. 
		Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) є різновидом викрадення, вирізняючись з-поміж інших видів викрадення тим, що злочинець не приховує свого наміру протиправно вилучити майно в потерпілого, при цьому ігнорує волю потерпілого чи третіх осіб.
		Водночас дії, розпочаті як крадіжка, і у разі застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи чи висловлювання погрози його застосування, слід кваліфікувати як розбій. 
		При цьому розбій є окремим спеціальним різновидом суспільно небезпечного діяння проти власності, яке складається з двох нерозривних, взаємозалежних дій: нападу і насильства.
		У розбої напад завжди пов`язаний із насильством або погрозою його застосування. Зусилля нападника спрямовані насамперед проти особи (потерпілого, власника майна); застосовуються проти її волі та/або поза її волею (у разі застосування сильнодіючих, отруйних речовин чи газів тощо). 
		Метою такого насильства є намір відразу подавити опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Нападник покладається й обирає форми (способи) насильства, які самі по собі становлять реальну небезпеку для життя і здоров`я потерпілого у разі їх негайного застосування чи впродовж нападу. В уяві нападника таке насильство забезпечує безперешкодний перехід чужого майна на його користь або уможливлення його утримання, якщо воно вже у нього перебувало.
		Зовнішні прояви нападу і насильства (погрози його застосування) можуть збігатися у часі або між ними є часовий розрив, особливо тоді, коли насильство застосовується для утримання майна, яким особа володіла на момент його застосування. Має значення місце, пора доби, обстановка, обставини, форма та порядок перебігу нападу і застосування насильства.
		При цьому слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.
		Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні. 
		Як убачається з матеріалів даного кримінального провадження, предметом перевірки апеляційного суду була версія про відсутність в діях ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та наявність в діях ч. 3 ст. 186 КК України, до речі як і засудження останніх місцевим судом, яка обґрунтовано визнана була безпідставною, оскільки не узгоджується, суперечить та спростовується сукупністю наявних доказів у даному кримінальному провадженні, які належним чином досліджені та оцінені апеляційним судом.
		Так, апеляційним судом встановлено, що дії ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , розпочаті були не як крадіжка, яка переросла в грабіж, а саме як розбій з огляду на фактичні обставини кримінального правопорушення: час вчинення злочину, кількість учасників нападу, заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень та висловлені погрози її вбивством, які вона сприймала реально. Зазначене свідчить про наявність в діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, як розбій з погрозою застосування насильства небезпечного для життя і здоров`я особи (погроза вбивством), за попередньою змовою групою осіб, особами які раніше вчинили розбій (крім ОСОБА_12 ), поєднаний з проникненням у житло.
		Водночас коли насильство, небезпечне для життя і здоров`я потерпілого, чи реальна погроза негайно його застосувати є засобом заволодіння майном або його утримання, таке насильство має юридичне значення як складова частина дій особи, пов`язаних із заволодінням майном потерпілого.
		Таким чином застосування засудженими щодо потерпілої зазначеного насильства, утворює розбій.
		У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених ним фактичних обставин, оцінених під час судового засідання у сукупності доказів, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості  ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , у вчиненні розбійного нападу за інкримінованими йому кваліфікуючими ознаками та правильно кваліфікував їх дії за ч. 3 ст. 187 КК України. З висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів касаційного суду.
		Таким чином, твердження в касаційних скаргах захисників щодо відсутності умислу на розбійний напад та про безпідставність обвинувачення в ньому були предметом детального дослідження в суді апеляційної інстанції та у вироку цього суду їм дано належну оцінку. 
		Що стосується доводів захисту про порушення права на захист засуджених ОСОБА_15 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , оскільки судові засідання в суді першої інстанції, перелік яких наведений в касаційних скаргах, був проведений без захисників, участь яких є обов`язковою, є надуманими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Крім того, стороною захисту, як захисниками так і засудженими, не було подано апеляційних скарг на вирок суду першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема у зв`язку з порушенням права на захист.
		Також не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг щодо відсутності відеозапису судового засідання в суді першої інстанції, яким було продовжено запобіжний захід обвинувачуваним, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Доводи касаційних скарг сторони захисту про недопустимість як доказів результатів слідчих дій, проведених за участю слідчої ОСОБА_37  у зв`язку з тим, що її в слідчу групу у кримінальному провадженні було включено лише 06 червня 2018 року на підставі постанови начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП у Волинській області, є необґрунтованими та непереконливими.
		Так, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що не будь-яке порушення вимог кримінального процесуального закону допущене органом досудового розслідування при збиранні доказів у кримінальному провадженні автоматично тягне за собою визнання цих доказів недопустимими. Вирішуючи питання про допустимість таких доказів суду насамперед необхідно з`ясувати чи є це порушення істотним та яким чином воно вплинуло на забезпечення і реалізації прав та свобод особи у кримінальному провадженні.
		Якщо якийсь доказ на думку захисту є  недопустимим з урахуванням положень ст. 87 КПКУкраїни, він має зазначити, що наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, сторона кримінального провадження має послатися на конкретні норми Конституціїта/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, і має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання такого доказу недопустимим. За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
		На думку колегії суддів, з огляду на внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань дані, відповідно до яких ОСОБА_37 зазначена серед інших слідчих ГУНП у Волинській області, якими проводиться досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017030070000278, та ці порушення, на думку захисту, жодним чином не призвели до порушення прав та свобод засуджених і не вплинули на справедливість судового розгляду в цілому.
		Суд наголошує, що стороною захисту не було подано апеляційних скарг на вирок суду першої інстанції з зазначених вище підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а про це ставиться питання лише в касаційних скаргах, після скасування вироку місцевого суду в частині скасування виправдування дій засуджених та кваліфікації їх дій за епізодом від 21 березня 2018 року за ч. 3 ст. 187 КК України, з ухваленням свого вироку апеляційним судом.
		Також, на думку колегії суддів, є необґрунтованими доводи касаційних скарг сторони захисту щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, у зв`язку з розглядом кримінального провадження без участі потерпілих, належним чином не повідомлених.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, кожен з потерпілих, будучи належним чином повідомленим, подав до суду відповідну заяву про розгляд справи без їх участі і це не може свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_8 про визначення в резолютивній частині вироку Тернопільського апеляційного суду остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України не ОСОБА_13 , а ОСОБА_40 , є, на думку колегії суддів, технічною та логічною помилкою, яка може бути виправлена на підставі ст. 379 КПК України.
		Непереконливими є доводи касаційних скарг сторони захисту щодо преюдиційного значення для апеляційного суду вироку суду першої інстанції від 04 жовтня 2021 року, яким ОСОБА_16 було засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України (за епізодом від 21 березня 2018 року) та виправдано за іншими епізодами, оскільки апеляційний суд позбавлений був процесуального права переглянути вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_16 .
		Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом щодо неприйняття жодного процесуального рішення щодо засудженого ОСОБА_16 , є необґрунтованими.
		Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
		Таким чином, можливість виходу суду за межі апеляційних вимог допускається лише за умови, що цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурором 03 листопада 2021 року було подано апеляційну скаргу на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року. Відповідно до вимог прохальної частини скарги до суду апеляційної інстанції, прокурором ставилась вимога про скасування вироку місцевого суду щодо всіх засуджених та постановлення свого вироку. Однак, прокурор жодних вимог щодо визнання винуватим та засудження ОСОБА_16 за інкримінованими йому статтями не ставив. 
		Рівненським апеляційним судом, за результатом апеляційного скарги, 02 червня 2022 року ухвалено рішення, яким вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.10.2021 року залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
		В подальшому, Верховним Судом було скасовано зазначену вище ухвалу Рівненського апеляційного суду та матеріали кримінального провадження за вказаною апеляційною скаргою прокурора направлено до Тернопільського апеляційного суду, у зв`язку зі зміною територіальної підсудності.
		Тернопільський апеляційний суд приймаючи рішення про призначення кримінального провадження до розгляду, позбавлений був процесуальної можливості постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, з встановленням її недоліків та строку для їх усунення, оскільки Рівненським апеляційним судом вже було раніше відкрито апеляційне провадження за скаргою прокурора. Вимога у судових дебатах прокурора до суду апеляційної інстанції щодо визнання винуватим та засудження ОСОБА_16 за інкриміновані йому кримінальне правопорушення не могла бути задоволена, оскільки така вимога не зазначена була в апеляційній скарзі прокурора.
		Колегія суддів касаційного суду вважає, що в апеляційного суду були відсутні повноваження вийти за межі апеляційних вимог прокурора та ухвалити рішення у даному кримінальному провадженні щодо засудженого ОСОБА_16 , яким погіршувалось його становище.
		Також, на думку касаційного суду, апеляційний суд правильно кваліфікував дії засуджених за ч. 4 ст. 187 КК України без кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину у складі організованої групи», а їх дії за епізодом від 21 березня 2018 року кваліфікував не за ч. 4, а за ч. 3 ст. 187 КК України (без кваліфікуючої ознаки вчинення злочину у складі організованої групи), а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є непереконливими.
		Колегія суддів касаційний суд вважає, що апеляційний суд, ретельно перевіривши та дослідивши матеріали кримінального провадження правильно встановила, що кримінальне провадження не містить доказів, того що засуджені вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 187 КК України, організованою групою, оскільки відсутні обов`язкові ознаки такої групи, а саме: її стабільний склад, тісні стосунки між її учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх учасників правила поведінки, а також план злочинної діяльності в цілому. Крім того, сторона обвинувачення не довела, що між співучасниками існувала згуртованість та узгодженість їхніх дій, які б свідчили про тісне поєднання їхніх зусиль, спрямованих на досягнення єдиного злочинного результату, а їхні дії були охоплені єдиним планом, погоджені між ними, тобто відсутні ознаки стійкості об`єднання (групи).
		Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вироком апеляційного суду та вважає, що призначене ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 ,  ОСОБА_14 покарання за ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, а ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на певний строк, відповідає засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК України.
		Таким чином, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, як про це ставить питання як прокурор так і захисники та засуджений у своїх касаційних скаргах, колегією суддів не встановлено.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року та вирок Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року щодо ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_10 в інтересах засудженого  ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_15 , засудженого ОСОБА_9 - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_41                              ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...