Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/5566/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Воєнні злочини.
Надіслано судом: 13.03.2025. Зареєстровано: 13.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/333/347/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023082320002379

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                    Справа № 333/5566/24 
		Провадження № 1-кп/333/347/25 
		ВИРОК
		Іменем України
		26 лютого 2025 року              м. Запоріжжя 
		 
		Комунарський районний суду м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників обвинувачених  адвокаток: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , розглянувши в режимі спеціального судового провадження в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року за обвинуваченням:
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Глибокий, Ростовської області, Російської федерації, громадянина Російської федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України,-
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця хутора Рожок, Неклинівського району, Ростовської області, Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України,-
		ВСТАНОВИВ:
		Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене і визнане судом доведеним
		З лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації (далі - РФ) проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початоктак званої спеціальної військової операції, що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення Збройних сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ), інших збройних формувань РФ та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України.
		Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)».
		Відповідно до ст. 2, спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
		 
		Відповідно до абз. 1 ст. 4 Конвенції (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ст. 27 Конвенції (IV), особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		З урахуванням положень стосовно здоров`я, віку та статі, сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, має право поводитися з усіма ними однаково, без жодної дискримінації, зокрема стосовно раси, релігії або політичних переконань.
		Відповідно до ст. 29 Конвенції (IV), сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
		Відповідно до ст. 31 Конвенції (IV), жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
		Відповідно до ст. 33 Конвенції (IV), жодну особу, що перебуває під захистом, не може бути покарано за правопорушення, якого вона не вчинила особисто. Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються.
		Відповідно до ст. 47 Конвенції (IV), особи, що перебувають під захистом, які знаходяться на окупованій території не будуть у жодному разі та жодним чином позбавлені переваг цієї Конвенції у зв`язку з будь-якими змінами, запровадженими стосовно керівних установ чи управління цією територією внаслідок її окупації, або у зв`язку з будь-якою угодою, укладеною між властями окупованої території та властями окупаційної держави, або у зв`язку з анексію окупаційною державою всієї або частини окупованої території.
		Відповідно до ст. 49 Конвенції (IV), забороняється, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави, незалежно від того, окупована вона чи ні.
		Відповідно до ст. 147 Конвенції (IV), серйозні порушення, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		Крім того, згідно з приписами ст. 50 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року:
		1. Цивільною особою є будь-яка особа, що не належить до жодної з категорій осіб, зазначених у статті 4 А, 1, 2, 3 та 6 Третьої конвенції та у статті 43 цього Протоколу. У разі сумніву щодо того, чи є яка-небудь особа цивільною особою, вона вважається цивільною особою.
		2. Цивільне населення складається з усіх осіб, які с цивільними особами.
		ОСОБА_6 не пізніше 09.06.2023, перебуваючи на території м. Мелітополя Запорізької області, яка з 25.02.2022 перебуває під окупацією збройних сил РФ, діючи умисно, з власних ідеологічних мотивів, здійснюючи свою протиправну діяльність в інтересах держави-агресора, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, маючи на мсті впровадження та реалізацію політики держави-агресора та підтримання окупаційної влади на території окупованої частини Запорізької області, зайняв посаду керівника «Управления по вопросам миграции» у незаконному правоохоронному органі, створеному на території тимчасово окупованого м. Мелітополя Запорізької області, який має назву «ГУ МВД России по Запорожской области».
		ОСОБА_7 не пізніше 06.04.2023, перебуваючи на території м. Мелітополя Запорізької області, який з 25.02.2022 перебуває під окупацією збройних сил РФ, діючи умисно, з власних ідеологічних мотивів, здійснюючи свою протиправну діяльність в інтересах держави-агресора, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, маючи на меті впровадження та реалізацію політики держави-агресора та підтримання окупаційної влади на території окупованої частини Запорізької області, зайняв посаду тимчасово виконуючого обов`язки керівника («Врио начальника») у незаконному правоохоронному органі, створеному на території тимчасово окупованого м. Мелітополя Запорізької області, який має назву «ГУ МВД России по Запорожской области».
		Відповідно до п. 6 ч. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15 квітня 2014 року передбачено, що окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг. Таким чином, громадяни РФ 
		ОСОБА_6 та ОСОБА_7 входили до складу окупаційної адміністрації.
		Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Мелітопольська міська територіальна громада Запорізької області є тимчасово окупованою РФ з 25.02.2022, а Пологівська міська територіальна громада з 03.03.2022.
		Після окупації зазначених територій Запорізької області, представниками збройних формувань РФ фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій ними території області шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності місцевих громад, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування, правоохоронців, активістів, волонтерів, проукраїнські налаштованих громадян та членів їх сімей.
		Продовжуючи встановлення тотального контролю та розповсюджуючи свою владу на тимчасово окупованих військовим шляхом територіях Запорізької області, представники збройних формувань РФ, діючи за підтримки окупаційної адміністрації та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, не пізніше квітня 2022 року створили на тимчасово окупованій території Запорізької області незаконний правоохоронний орган - Головне управління МВС в Запорізькій області» мовою оригіналу: «Главное управления МВД в Запорожской области», розташований у захопленій будівлі Центру надання адміністративних послуг за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чернишевського, 37.
		ОСОБА_6 вступив у злочинну змову з громадянином РФ ОСОБА_7 , та невстановленими особами з числа представників збройних сил РФ, окупаційної адміністрації та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, з метою підтримання окупаційної влади на території Запорізької області.
		Приблизно о 12 годині 11.10.2023, невстановлені особи із числа представників збройних формувань РФ, окупаційної адміністрації та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, перебуваючи, біля будинку № 66 по вул. Шевченка, в м. Пологи, Запорізької області, де постійно проживав громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розуміючи, що він відповідно до ст. 4 Конвенції (IV) та ст. 50 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 8 червня 1977 року перебуває під захистом як цивільна особа - громадянин України, що проживає на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, який не мав відношення до військової служби, оскільки не входив до складу Збройних сил України або інших формувань, які приймають участь у стримуванні збройної агресії проти України, повідомили ОСОБА_8 про те, що його буде депортовано без зазначення причин такого рішення, погрожуючи фізичною розправою та під фізичним примусом відвезли та утримували у невстановлених в ході досудового слідства будівлях, розташованих у м. Пологи, Запорізької області.
		Далі, приблизно 14.10.2023 невстановленими особами із числа представників збройних формувань РФ, окупаційної адміністрації та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, ОСОБА_8 перевезли до невстановленої будівлі, яка розташована в м. Мелітополі, Запорізької області.
		ОСОБА_6 будучи наділеним окупаційною владою повноваженнями керівника «Управления по вопросам миграции» у незаконному правоохоронному органі, який має назву «ГУ МВД России по Запорожской области», та здійснюючи свою протиправну діяльність в інтересах держави-агресора, з метою підтримання окупаційної влади на території Запорізької області, діючи умисно, з власних ідеологічних мотивів, використовуючи незаконно узурповані у результаті збройної агресії РФ по відношенню до суверенітет) та територіальної цілісності України владні повноваження на тимчасово окупованій території, достовірно знаючи, що внаслідок збройної агресії Російською Федерацією тимчасово окуповано територію Пологівського району, Запорізької області, в порушення вищевказаних норм міжнародного гуманітарного права, 16.10.2023 у невстановлений час, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, за попередньою змовою з ОСОБА_7 та іншими невстановленими особами із числа представників збройних формувань РФ, окупаційної адміністрації та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, спільно з ОСОБА_7 прийняв рішення про нелегальну депортацію громадянина України ОСОБА_8 за межі України, про що 16.10.2023 склав та підписав документ, який має назву «Решение о депортации». Того ж дня, а саме 16.10.2023 зазначене рішення було затверджено т.в.о. керівника («Врио начальника») незаконного правоохоронного органу, який мас назву «ГУ МВД России по Запорожской области» ОСОБА_7 .
		При цьому, на момент вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було достовірно відомо, що ОСОБА_8 є цивільною, захищеною особою - громадянином України, який не мав відношення до військової служби, оскільки не входив до складу Збройних сил України або інших формувань, які приймають участь у стримуванні збройної агресії проти України, та після тимчасової окупації м. Пологи не виявляв бажання щодо залишення місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
		Продовжуючи спільний злочинний умисел, спрямований на нелегальну депортацію громадянина України за межі України, 17.10.2023, на підставі вищевказаного рішення про депортацію, ОСОБА_7 звернувся до Некліновського районного суду Ростовської області, з клопотанням про поміщення громадянина України ОСОБА_8 до Федеральної казенної установи (ФКУ) «Центр временного содержания иностранных граждан и лиц без гражданства, подлежащих административному выдворению за пределы Российской Федерации, депортации или реадмиссни «Дон» МВД России», розташованої за адресою: РФ, Ростовська область, Неклиновський район, с. Синявське на строк до 16.02.2024.
		У подальшому, приблизно о 21 годині 17.10.2023, на виконання вищевказаних рішень, невстановлені особи із числа представників збройних формувань РФ, окупаційної адміністрації та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, у невстановленому в ході досудового слідства місці, із застосуванням психологічного та фізичного примусу вчинили акт примусової депортації захищеної цивільної особи - громадянина України ОСОБА_8 проти його волі, з місця його постійного проживання у м. Пологи Запорізької області на територію РФ та незаконно помістили до Федеральної казенної установи (ФКУ) «Центр временного содержания иностранных граждан и лиц без гражданства, подлежащих административному выдворению за пределы Российской Федерации, депортации или реадмиссии «Дон» МВД России», розташованої за адресою: РФ. Ростовська область, Неклиновський район, с. Синявське, де утримувані останнього до 01.11.2023.
		Далі, приблизно о 13 годині 30 хвилин 01.11.2023, невстановлені особи із числа представників збройних формувань РФ, окупаційної адміністрації та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , задля остаточного завершення спільного злочинного умислу, використовуючи легковий автомобіль, здійснили незаконне, всупереч волі переміщення громадянина України ОСОБА_8 по території РФ до прикордонного російсько-латвійського пункту пропуску «Убилінка», який розташований за адресою: РФ, Псковська область, Питалівський район, н.п. Уболенка.
		Після цього, перебуваючи 02.11.2023 на зазначеному пункті перепуску, із застосуванням фізичного та психологічного примусу вказані особи наказали ОСОБА_8 пішки пересуватися в бік латвійського прикордонного пропускного пункту «Гребнева», який розташовано за адресою: Латвія, Лудзенський край. LV-5717, тим самим здійснивши примусову депортацією вказаної особи на територію іншої країни.
		 
		Обґрунтування застосування судом in absentia
		Відповідност. 129 Конституції України,ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.
		Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України знають про розпочате щодо них кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховуються від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 14.10.2024 прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаних вище обвинувачених та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинувачених.
		У зв`язку з цим обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були допитані судом в якості обвинувачених по суті пред`явленого їм обвинувачення.
		Відповідно до ч. 2ст. 7 КПК України,зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1ст. 7 КПК України).
		Суть принципу законності відповідно до ч. 1ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Згідно ч. 1ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписівст. 2 КПК Україниз дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинувачених, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Тому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисниць  адвокаток: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були забезпечені державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях.
		Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , будучи обізнаними, що стосовно них розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явилися, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр», на сайті суду та на сайті Офісу Генерального прокурора.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , належним чином повідомлених про проведення відносно них досудового розслідування та здійснення судового розгляду, від користування своїми правами предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчить про їх наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		В той же час, ухилення обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останніми їх невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Захисниці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначили, що не мали можливості зв`язатися з обвинуваченими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і з`ясувати в них правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Водночас, захисниці належним чином приймали участь у реалізації права на захист обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час судового розгляду та висловили свою позицію з приводу недоведеності вини останніх у даному кримінальному провадженню. 
		Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного кримінального провадження, що тимчасова окупація з боку Російської Федерації частини території України (у т.ч. м. Мелітополя Мелітопольського району Запорізької області та території Пологівського району), яка розпочалася із збройної агресії 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку Російської Федерації частини території України є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доказування.
		 
		Докази, які досліджені судом
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК Українипідтверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового розгляду доказами, а саме:
		 
		Фактичними даними, що містяться в показаннях допитаних під час судового розгляду потерпілого та свідків:
		- показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який в судовому засіданні пояснив, що знаходився в м. Пологи, Запорізької області з моменту окупації 03.03.2022 до його видворення. Він проживав, спілкувався з містянами та сусідами, і в один момент, один із співрозмовників потерпілого, який на його думку є колаборантом, як вважає потерпілий повідомив представників окупаційної влади про проукраїнську позицію ОСОБА_8 .. Після цих звинувачень та розмов до нього додому з`явилися працівники ФСБ, спілкувалися з ним та забрали його документи, які посвідчують особу.
		12.10.2022 до нього додому приїхали працівники ФСБ та заявили йому, що він представляє небезпеку для рф. Після цього, його затримали та відвезли одне із приміщень в м. Пологи де утримували чотири доби, пізніше перевезли його в м. Мелітополь, де утримували в ангарі дві доби, під час утримання його побили прикладом автомата по голові. Пізніше його переправили в пункт пересилки в м. Таганрог рф, де він перебував два тижні. В день пересилки до його камери зайшли, забрали його та повезли до кордону з ЄС. Везли його десь одну добу. На кордоні його відправили в бік ЄС де він і перетнув кордон. 
		 
		- показаннями свідка ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні пояснила, що до 24.02.2022 вона проживала з чоловіком в м. Пологи, займались господарством. 10.07.2022 вона виїхала до м. Запоріжжя, у зв`язку з тим, що потребувала лікування та з того часу проживає в Запоріжжі. 
		ЇЇ чоловік ОСОБА_8 залишився доглядати за домогосподарством у м. Пологи. Зв`язок з чоловіком підтримувала по телефону та телефонним зв`язком через родичів. 
		Пізніше їй повідомили що 11.10.2023 ОСОБА_8 забрали з місця мешкання. Пізніше їй стало відомо, що чоловік перевезли на територію РФ та він перебуває в установі для утримання для іноземців та осіб без громадянства. 
		Чоловік зателефонував їй 01.11.2023 та повідомив, що його о 10:00 його будуть депортувати на латвійську територію.
		02.11.2023 чоловіка депортували на територію Латвії.
		 
		Фактичними даними, що містяться в таких джерелах доказів:
		- в протоколі за результатами огляду від 01.02.2024, слідчим УСБУ в Запорізькій області оглянуто копії документів, які надав потерпілий ОСОБА_8 . 
		В процесі огляду інформації, виявлено наступні відомості такого змісту:
		« 1) Копія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_1 виданий, 25.01.2000. Копія зазначеного документу виконана на 4 аркушах, містить 11 сторінок паспорта. В ході огляду на сторінці паспорта №9, в графі «Особливі відмітки/особые отметки» виявлено штамп російської мовою «ВЪЕЗД НЕ РАЗРЕШЕН». Нижче вказаного тексту наявний текст рукописний напис, виконаний чорнилами синього кольору російською мовою «МВД России». 
		2) Копія документу на 1 аркуші, який мас назву російською мовою «Административное исковое заявление о помещении иностранного гражданина, подлежащего депортации, в специальном учреждении».
		Документ виконано на фірмовому бланку «МВД России, ГЛАВНОЕ УПРАВЛЕНИЕ МИНИСТЕРСТВА ВНУТРЕННИX ДЕЛ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ПО ЗАПОРОЖСКОЙ ОБЛАСТИ, ГУ МВД России по Запорожской области, ИНИ 9001014443, КПП 9001011001, ул. Чернншевекого, 37, г. Мелитополь, Запорожская область, 272312», 17 октября 2023 №8594. В верхній частині, з правого боку виявлено наступні реквізити: назва суду «Председателю Неклиновского районного суда Ростовской области», «Административный истец: ГУМВД России но Запорожской области, Адрес: 272312, Запорожская область, г. Мелитополь, ул. Чернышевского, 37, Административный ответчик: гражданин Украины ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Прокурор: Прокуратура Неклиновского района Ростовской области», Адрес: 346830, Ростовская область, Неклиновский район, с. Покровское, пер. Красный, 41. «Административное исковое заявление о помещении иностранного гражданина, подлежащего депортации, в специальном учреждении». Далі виявлено описову частину документу, виконану російською мовою та резулятивну частину також виконану російською мовою «Поместить гражданина Украины ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в ФКУ «Центр временного содержания иностранных граждан и лиц без гражданства, подлежащих административному выдворению за пределы Российской Федерации, депортации или реадмиссии «Дон» МВД России на срок до 16.02.2024 года». Нижче виявлено посаду особи, яка склала зазначений документ: «Врио начальника полковник полиции ОСОБА_11 ».
		 
		Копія документу на 1 аркуші, який має назву російською мовою «РЕШЕНИЕ О ДЕПОРТАЦИИ». Документ виконано на фірмовому бланку. Текст зазначеного документу виконаний з обох боків аркушу. На 1-му боці документу, в верхній частині, з правого боку виконано наступний текст: «УТВЕРЖДАЮ Врио начальника ГУМВД России по Запорожской области полковник полиции ОСОБА_11 ». «16 октября 2023 года. Начальник Управления по попросим миграции ГУМВД России по Запорожской области подполковник полиции ОСОБА_6 . «РЕШИЛ: Депортировать, гражданина Украины ОСОБА_10 , 17.11.1958 года рождения, за пределы территории Российской Федерации». Нижче виявлені реквізити документу у вигляді назви посади особи, яка склала та підписала документ: «Начальник УВМ ГУ МВД России по Запорожской области подполковник полиции ОСОБА_6 «16 октября 2023 года».
		 
		Копія документу на 1 аркуші, виконаний англійською та латвійською мовами. В верхній частині документу виявлено напис, виконаний верхнім регістром, англійською мовою «LATVIA», нижче «State Border Guard». Поруч зазначений текст виконано латвійською мовою. Нижче виявлено рукописний текст, виконаний англійською мовою: Fisun Mykola 17.11.1958 UKR Pasp СВ 167665. 
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 2 а.п. 57-71). 
		 
		- в протоколі огляду від 01.02.2024, згідно якого слідчий провів огляд інформації розміщеної на каналі «Запорожский вестник» у мобільному додатку.
		Під час огляду виявлено публікацію, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_6 о 20 год. 06 хв. під назвою «В кадре слова раскаяния и слезы пособников ВСУ  за кадром жизни мирных жителей под прицелом украинских боевиков», а також відеозапис депортації ОСОБА_8 , де фоном за кадром накладено аудіо запис «Рюкзак с рыболовными снастями - все, что Николай Фисун заберет с собой на Украину. Суд принял гуманное решение не сажать в тюрьму, а просто депортировать этого человека из России. За два сообщения в телеграмчате о маршрутах передвижеия наших военных колонн».
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 2 а.п. 72-78). 
		 
		- в протоколі за результатами огляду від 04.04.2024, слідчим УСБУ в Запорізькій області оглянуто веб-сайт під назвою «ЗОВ Запорожье». 
		В процесі огляду інформації, виявлено наступні відомості такого змісту:
		«В Запорожской области следователей полиции поздравили с профессиональным праздником. Сегодня временно исполняющий обязанности начальника ГУ МВД России по Запорожской области полковник полиции ОСОБА_12 поздравил сотрудников следственных подразделений с 60-летием создания следственных подразделений в органах виутренпнх дел Российской Федерации.» 
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 3 а.п. 76-85).
		 
		- в протоколі за результатами огляду від 04.04.2024, слідчим УСБУ в Запорізькій області оглянуто веб-сайт під назвою «Моя Округа.рф».
		В процесі огляду інформації, виявлено наступні відомості такого змісту:
		«…Начальник Мннераловодского линейного управления МВД России на транспорте полковник полиции Николай Опрышко вручил благодарственные письма матерям сотрудников, отличившихся в служебной деятельности.» 
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 3 а.п. 86-91).
		 
		- в протоколі за результатами огляду від 04.04.2024, слідчим УСБУ в Запорізькій області оглянуто веб-сайт під назвою «РІА Мелітополь».
		В процесі огляду інформації, виявлено наступні відомості такого змісту:
		«…Врио начальника гу мвд россии по Запорожской области ОСОБА_12 поздравил коллег с праздником и поблагодарил за обеспечение безопасности на дорогах региона.» 
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 3 а.п. 92-100).
		 
		- в протоколі за результатами огляду від 04.04.2024, слідчим УСБУ в Запорізькій області оглянуто телеграм-канал під назвою «ГУ МВД России по Запорожской области».
		В процесі огляду інформації, виявлено наступні відомості такого змісту:
		«…В Запорожской области юным жителям выдали первые российские паспорта.
		Сегодня, в преддверии знаменательного праздника ІНФОРМАЦІЯ_7 жителей Запорожской области, достигшие 14-и летнего возраста, вступили в гражданство Российской Федерации. Заместитель Губернатора Запорожской области ОСОБА_13 и начальник управления по вопросам миграции ГУ МВД России по Запорожской области подполковник полиции ОСОБА_14 вручили главные документы виновникам тожества и выступили перед ребятами..» 
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 3 а.п. 107-112).
		 
		- в протоколі за результатами огляду від 04.04.2024, слідчим УСБУ в Запорізькій області оглянуто телеграм-канал під назвою « ОСОБА_15 ».
		В процесі огляду інформації, виявлено наступні відомості такого змісту:
		«…Теперь жители посёлков Великая Белозёрка и Константиповка могут получить паспорт гражданина РФ по месту жительства, не дожидаясь визитов выездных групп МИД - там открылись новые отделения по вопросим миграции.
		На торжественном открытие одного из новых отделений прибыли первый вице-губернатор Запорожской области ОСОБА_13 и врио начальника областного главка МВД полковник ОСОБА_12 . Они вместе с руководством Великой Белозерки вручили паспорта нескольким местным жителям, которые приняли присягу гражданина РФ..» 
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 3 а.п. 113-166).
		 
		- в протоколі за результатами огляду від 04.04.2024, слідчим УСБУ в Запорізькій області оглянуто веб-сайт під назвою «Госуслуги».
		В процесі огляду інформації, виявлено наступні відомості такого змісту:
		«… ОСОБА_6 ( ОСОБА_16 ) - є керівником т. зв. управління по питанням міграції головного управління міністерства внутрішніх справ російської федерації по Запорізькій області (мовою оригіналу «Управление по вопросам миграции Главного управлення Министерства внутренних дел Российской Федерации по Запорожской области» (всб-сайт: httn://85.mvd.m: електронна пошта: lpaniuyshkinfimvd.ru; адреса: 272312, Запорожская область, Мелитопольский, Мелитополь, Чернышевского, 37).» 
		Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні; 
		(т. 3 а.п. 181-187).
		 
		За наслідком аналізу отриманої інформації, суд вважає встановленими обставини про те, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 перебуваючи на посаді «начальника Управления по вопросам миграции» та громадянин Російської Федерації ОСОБА_7 перебуваючи на посаді виконувача обов`язків керівника у незаконному правоохоронному органі, який має назву «ГУ МВД России по Запорожской области», прийняли рішення нелегально депортувати громадянина України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , затриманого та нелегально ув`язненого особами з числа представників окупаційної адміністрації, збройних формувань РФ та громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, з місця його постійного проживання за межі України.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначенийКПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		 
		Крім того, під час судового розгляду було досліджено характеризуючі обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відомості, а також досліджені такі документи:
		- витяг з ЄРДР у кримінальному провадженню №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року, який підтверджує факт внесення відомостей до ЄРДР та початок проведення досудового розслідування з відповідною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 2 ст. ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стала заява ОСОБА_9 , про те що «11.10.2023, близько 12.00, невстановлені військовослужбовці російської федерації та інших військових формувань держави агресора, застосовуючи засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, порушуючи закони та звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, проникли на територію домоволодіння АДРЕСА_3 , звідки примусово, проти власної волі особи, вивезли ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до місць позбавлення волі на території рф.»
		(т. 2 а.п. 23-25)
		- постанову начальника слідчого СВ Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області від 20.10.2023 про створення групи слідчих для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року;
		(т. 2 а.п. 29)
		-постанову заступника керівника Пологівської окружної прокуратури від 20.10.2023 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року;
		(т. 2 а.п. 30)
		-постанову прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 08.11.2023 про визначення підслідності у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року, згідно якої визначено підслідність за слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області;
		(т. 2 а.п. 31-32)
		-постанову виконувача обов`язків керівника Запорізької обласної прокуратури від 15.11.2023 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року;
		(т. 2 а.п. 33-34)
		-постанову керівника Запорізької обласної прокуратури від 05.06.2024 про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року;
		(т. 2 а.п. 37-38)
		-постанову начальника слідчого відділу УСБУ в Запорізькій облсті від 02.01.2024 про створення групи слідчих у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року;
		(т. 2 а.п. 39)
		- доручення для надання захисниці ОСОБА_5 безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року.
		(т. 2 а.п. 101)
		- доручення від 24.04.2024 для надання захисниці ОСОБА_5 безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року.
		(т. 2 а.п. 101)
		-ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.05.2024, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року відносно підозрюваного ОСОБА_17 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України;
		(т. 2 а.п. 152-157)
		-ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.05.2024, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023082320002379 від 20 жовтня 2023 року відносно підозрюваного ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України;
		(т. 3 а.п. 1-7)
		-ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2024, якою застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
		(т. 3 а.п. 26-37)
		-ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2024, якою застосовано відносно ОСОБА_17 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
		(т. 3 а.п. 38)
		 
		Оцінка суду
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Окрім цього, відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,суди застосовуютьЄвропейську конвенцію з прав людинита основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленомуКПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
		 
		Статтею 438 КК України криміналізовано певні склади воєнних злочинів в Україні та встановлено кримінальну відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права.
		Так, окремими складами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, є «жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням», «вигнання цивільного населення для примусових робіт», «розграбування національних цінностей на окупованій території», бланкетними - «застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом» та «інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України», а також «віддання наказу про вчинення таких дій», елементи складу цих воєнних злочинів на рівні національного законодавства чітко не визначено, водночас визначено та встановлено відповідно до міжнародного кримінального права.
		Тобто, воєнні злочини - це: (1) певна категорія діянь, заборонених міжнародним гуманітарним правом (діяння, що лежать в основі злочину); (2) які відбуваються в контексті збройного конфлікту, який є міжнародним або неміжнародним за своїм характером (контекстуальний елемент).
		Наявність збройного конфлікту та зв`язок між конфліктом і діянням, що лежить в основі злочину, є спільними складовими для кожного воєнного злочину: цей аспект відрізняє воєнні злочини від відповідних звичайних (загально кримінальних) правопорушень.
		Водночас, відповідно до ст. 8 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон №1906-IV) згода України на обов`язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.
		Статтею 9 Закону №1906-IV передбачено, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід`ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Ратифікації підлягають міжнародні договори України: а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні; б) що стосуються прав, свобод та обов`язків людини і громадянина; в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об`єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань; д) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об`єктів права державної власності України; е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України; є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.
		При цьому, відповідно до ст. 6 Закону України №1543-XII від 12.09.1991 «Про правонаступництво України» Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
		Указом Президії Верховної Ради УРСР від 03.07.1954 ратифіковано чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12.08.1949, серед яких Женевські конвенції I-III в основному стосуються поводження з загиблими солдатами в різних сценаріях: конфлікт на полі бою (Женевська конвенція I), конфлікт на морі (Женевська конвенція II) і військовополонені (Женевська конвенція III), Женевська конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Женевська конвенція IV 1949) стосується захисту цивільного населення під час війни, які набрали чинності для України 03.01.1955.
		Вказані Женевські конвенції І-IV майже виключно стосуються війни між державами, при цьому містять ідентичні положення ст. 3, що застосовуються до неміжнародних збройних конфліктів, захищаючи осіб, які не беруть активної участі у бойових діях, від будь-якого насильства над життям або особистістю захоплення заручників, посягань на гідність, свавільного винесення смертного вироку і відмови в догляді.
		Відповідно до ст. 1 Женевської конвенції IV 1949 країни, які її ратифікували, зобов`язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
		Учасником вказаних конвенції є і РФ.
		Низку порушень законів та звичаїв війни передбачено додатковими протоколами до Женевських конвенцій від 12.08.1949, серед яких Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08.06.1977 (ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР №7960-XI від 18.08.1989, який набув чинності для України 25.07.1990).
		Відповідно до ст. 3 Женевської конвенції IV 1949 у разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру й виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов`язана застосовувати як мінімум такі положення: з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ч. 1 ст. 4 Женевської конвенції IV 1949 особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ст. 6 Женевської конвенції IV 1949 ця Конвенція повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у ст. 2 цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових вій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		Згідно зі ст. 147 Женевської конвенції IV 1949 серйозними порушеннями Конвенції становлять порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричиняють великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`я, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		Прокурором пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28, ч. 1 ст.438 КК України, яка є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правила конвенцій, додаткових протоколів до конвенцій або норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 438 КК України.
		За диспозицією частини 1 ст. 438 КК України законодавець кримінально-караними визначив наступні діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими 1.2) або цивільним населенням, 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт, 3) розграбування національних цінностей на окупованій території, 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВР України, 6) а також віддання наказу про вчинення таких дій.
		Отже, стосовно обвинувачених має бути встановлено елементи міжнародних злочинів, а саме контекстуальні та спеціальні.
		 
		ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються в порушенні норм міжнародного права.
		Згідно першого абзацу ст. 27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Згідно ст. 31 Конвенції жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
		Згідно ст. 32 Конвенції високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Згідно першого абзацу ст. 55 Конвенції окупаційна держава зобов`язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичним матеріалами; зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо.
		 
		Не кожне порушення норм міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) свідчитиме про вчинення воєнного злочину, оскільки таке порушення має становити його «серйозність».
		Ознака вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм МГП становить:
		грубе порушення норм договірного права (конвенцій й протоколів до них, а також грубі порушення звичаєвих норм МГП);
		такі дії мають посягати на найважливіші принципи МГП, тобто порушувати норму, яка передбачає захист найважливіших цінностей, при цьому його наслідки повинні бути трагічними для жертви;
		такі дії можуть вважатися воєнними злочинами незалежно від настання наслідків.
		МГП спеціально призначене для регулювання збройних конфліктів. Як таке, воно містить детальні положення, що регулюють засоби та методи ведення бойових дій, а також захист осіб та об`єктів, які потрапили під владу сторони, що воює. Щойно виникає збройний конфлікт, будь-які дії, вчинені з причин, пов`язаних із цим конфліктом, повинні відповідати МГП.
		Поняття збройного конфлікту відсутнє у договірному міжнародному праві. Втім, послуговуються поняттям, яке було визначено рішенням Апеляційної палати Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (далі - МТКЮ) у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 02.10.1995, у пункті 70 якого говориться про те, що збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з моменту початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, допоки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту. До цього моменту міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка перебуває під контролем однієї сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії чи ні.
		Міжнародний характер збройного конфлікту обумовлюється тим, що він відбувається між Високими Договірними Сторонами Женевських конвенцій 1949 року, якими можуть бути лише держави.
		Спільна ст. 2 для Женевських конвенцій 1949 року передбачає, що Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
		Традиційно держави висловлювали свій воєнний намір (animus belligerendi) через офіційні оголошення війни, які, ipso facto, встановлювали політичний стан війни і ставали причиною застосування права війни (jus in bello) між ними, навіть за відсутності відкритих бойових дій.
		Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння, і незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни.
		Існування міжнародного збройного конфлікту визначається, передусім, тим, що насправді відбувається.
		Положеннями Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.
		 
		Будь яких доказів того, що потерпілий ОСОБА_8 брав в активній чи пасивній формі участь в бойових діях, належав до складу збройних сил України, або склав зброю, учасниками судового провадження не надано, а тому суд вважає поза розумним сумнівом перебування потерпілого ОСОБА_8 в статусі захищеної особи у складі цивільного населення.
		 
		Показання потерпілого ОСОБА_8 суд вважає послідовними та логічними, суттєвих відмінностей його показань від наведеного обвинувачення не встановлено, фактично його показання є одним з ключових джерел доказів, а тому мають бути детально проаналізовані.
		 
		Так, потерпілий визначає два періоду часу, в які він зазнав жорстокого, образливого та принизливого поводження з ним, залякування, нанесення тілесних ушкоджень, погрози з боку представників окупаційної влади.
		Не має сумнівів що нанесення тілесних ушкоджень, побиття зброєю, удари по голові та подальша нелегальна депортація становить сильну фізичну та моральну біль із умислом на залякування за проукраїнську позицію та укріплення окупаційної влади. 
		Показання потерпілого узгоджуються з іншими доказами. Зокрема факт депортації підтверджується копія докумнетів, які були надані представниками окупаційної влади потерпілому  т.зв. рішенням про депортацію та позивною заявою про поміщення до установи для утримання іноземців та осіб без громадянства. Вказаними документами підтверджується як сам факт депортації за межі України потерпілого так і безпосередню причетність до прийняття вказаного рішення обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Вказані документи узгоджуються з показаннями потерпілого та під час судового розгляду не ставились під сумнів сторонами. 
		Додатково показання потерпілого підтверджуються протоколом огляду телеграм-каналу « ОСОБА_18 ». Оглянута публікація підтверджує покази потерпілого, щодо того що відносно нього було прийнято рішення про депортацію. Разом з цим, відомості що здобуті в ході огляду опосередковано підтверджують показання потерпілого щодо причин прийняття такого рішення: є сумнівним твердження що зроблено невстановленою особою - репортером на відео стосовно того, що причиною депортації є здійснення потерпілим передачі розвідувальних даних за допомогою месенджерів. Правова система Російською Федерації відноситься до Романо-Германської правової сім`ї і є формально подібною правовій системі України. Поза розумним сумнівом перебуває той факт, що будь-які дії щодо збирання інформації про переміщення військ та їх подальшу передачу за законодавством Російської Федерації мали б наслідком порушення кримінальної справи за фактом шпигунства, диверсії або інших подібних злочинів в залежності від конкретних обставин. Вказані дії були б предметом розгляду саме кримінального судочинства, а ніяк не справи про адміністративні правопорушення пов`язані з порушенням порядку перебування на «території Російської Федерації», про що свідчать зокрема долучені потерпілим документи та протокол огляду від 01.02.2024. 
		Згідно змісту протоколу огляду від 01.02.2024 підставою для депортацїі ОСОБА_8 є рішення ФСБ РФ про заборону в`їзду як особі що нібито створює загрозу національній безпеці. Вказане рішення було прийнято в позасудовому порядку і про його зміст потерпілому ніколи не повідомлялось.
		Відповідно до ст. 49 Женевської Конвенції (IV) про захист цивільного населення під час війни від 14 серпня 1949 забороняється, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави, незалежно від того, окупована вона чи ні.
		Однак окупаційна держава може здійснювати загальну або часткову евакуацію з певної території, якщо це є необхідним для забезпечення безпеки населення або зумовлено особливо вагомими причинами військового характеру. Проведення таких евакуацій не може передбачати переміщення осіб, що перебувають під захистом, за межі окупованої території за винятком випадків, коли цього неможливо уникнути з матеріальних причин. Особи, яких було евакуйовано в такий спосіб, повинні бути відправлені додому відразу після припинення воєнних дій на цій території.
		Проаналізувавши вказані докази, суд приходить до висновку, що причиною рішення про депортацію потерпілого, поза розумним сумнівом не є забезпечення безпеки населення або особливо вагомі причини військового характеру. 
		Крім цього, в будь-якому випадку зазначеною статтею конвенції забороняється переміщення осіб, що перебувають під захистом, за межі окупованої території, за винятком випадків, коли цього неможливо уникнути з матеріальних причин. Сторона захисту не повідомляла про те, що їм відомо про наявність таких причин, а неможливість їх уникнення у питанні переміщення/депортації однієї особи в межах тимчасово окупованої території виглядає нереальною. 
		Даючи оцінку діям обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , суд приходить до висновку, що за результатами судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 будучи наділеним окупаційною владою повноваженнями керівника «Управления по вопросам миірации» у незаконному правоохоронному органі, який має назву «ГУ МВД России по Запорожской области», та здійснюючи свою протиправну діяльність в інтересах дсржави-агрссора, з метою підтримання окупаційної влади на території Запорізької області, діючи умисно, з власних ідеологічних мотивів, використовуючи незаконно узурповані у результаті збройної агресії РФ по відношенню до суверенітет) та територіальної цілісності України владні повноваження на тимчасово окупованій території, достовірно знаючи, що внаслідок збройної агресії Російською Федерацією тимчасово окуповано територію Пологівського району, Запорізької області, в порушення вищевказаних норм міжнародного гуманітарного права, 16.10.2023, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, за попередньою змовою з ОСОБА_7 , який також був наділений окупаційною владою повноваженнями керівника правоохоронного органу, а саме зайняв посаду т.в.о. керівника незаконного правоохоронного орагну «ГУ МВД России по Запорожской области та іншими невстановленими особами із числа представників збройних формувань РФ, окупаційної адміністрації громадян України, які сприяють окупаційній владі у проведенні підривної діяльності проти України, спільно з ОСОБА_7 прийняв рішення про нелегальну депортацію громадянина України ОСОБА_8 за межі України, про що 16.10.2023 склав та підписав документ, який має назву «Решение о депортации». Того ж дня, а саме 16.10.2023 зазначене рішення було затверджено т.в.о. керівника («Врио начальника») незаконного правоохоронного органу, який мас назву «ГУ МВД России по Запорожской области» ОСОБА_7 , вчинили порушення законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тобто у порушенні статей 27, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 49, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, статей 11, 51, 75 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 12.08.1949, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
		А тому, суд вважає, що діяння, яке вчинене обвинуваченими, становить серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, прокурор надав суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченими. Суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість обвинувачених у вчиненні злочину доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними чи недопустимими.
		Захисниці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечували щодо розгляду даної справи в порядку спеціального судового провадження. Зазначили, що під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження той факт, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили інкримінований їм злочин. 
		З огляду на досліджені судом докази, суд вважає ці твердження необґрунтованими та такі, які з об`єктивних причин не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
		Враховуючи наведене,суд кваліфікуєдії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.28ч.1ст.438КК України,як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчинене за попередньою змовою групою осіб. 
		Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
		При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК Українита роз`ясненнями, що містяться в п.1постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання»(з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
		Зазначене узгоджується із положеннямист. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1ст. 9 Конституції України, ратифікованаЗаконом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції»і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
		При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
		Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		Призначаючи покарання ОСОБА_6 суд виходить із наступного
		Відповідно до ч. 4ст. 12 КК Україниза ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії тяжкого злочину.
		Обставин, які, відповідно дост. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлено.
		Обставин, які, відповідно дост. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , також не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_6 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачений вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли в порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчинене за попередньою змовою групою осіб, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 , покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті.
		Підстави для застосування положеньст. 69, 75 КК України відсутні, оскільки відсутні обставини, передбаченіст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення з огляду на вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
		Суд приходить до висновку, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_6 , призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
		Враховуючи, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2024 ОСОБА_6 в порядку ч. 6ст. 193 КПК Україниобрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.
		 
		Призначаючи покарання ОСОБА_7 суд виходить із наступного
		Відповідно до ч. 4ст. 12 КК Україниза ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії тяжкого злочину.
		Обставин, які, відповідно дост. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.
		Обставин, які, відповідно дост. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , також не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачений вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли в порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчинене за попередньою змовою групою осіб, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 , покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті.
		Підстави для застосування положеньст. 69, 75 КК України відсутні, оскільки відсутні обставини, передбаченіст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення з огляду на вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
		Суд приходить до висновку, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_7 , призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
		Враховуючи, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2024 ОСОБА_7 в порядку ч. 6ст. 193 КПК Україниобрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.
		Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		Речові докази по справі відсутні.
		Керуючись ст.ст. 323,369-376,615 КПК України, колегія суддів, -
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України, та призначити йому покарання у виді10 (десяти) років позбавлення волі. 
		Обраний запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - залишити незмінним.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України, та призначити йому покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі. 
		Обраний запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - залишити незмінним.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		Речові докази відсутні.
		Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...