Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/25649/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 13.03.2025. Зареєстровано: 14.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.

Номер судового провадження: П/320/25649/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		13 березня 2025 року № 320/25649/24
		Київський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючої судді Парненко В.С.,
		при секретарі Занкович А.І.,
		за участю:
		представника позивачаРибіцької ЮБ.,
		представника відповідачаШабатури А.М.,
		представника третьої особиШилан Д.О.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом Громадської організації «Мархалівка. Підтримка» до Київської обласної військової адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна установа «Національне військове меморіальне кладовище», про визнання протиправними та скасування пунктів 2-5 розпорядження №275 від 14.03.2024,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Громадська організація «Мархалівка. Підтримка» (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної військової адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд:
		визнати протиправним та скасувати пункти 2-5 Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище».
		В якості підстави позову зазначено про незгоду з оскаржуваними пунктами розпорядження №275 від 14.03.2024. 
		За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/25649/24 передана до розгляду судді Парненко В.С.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
		На виконання ухвали суду від 21.06.2024 надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позову.
		Перевіривши подану заяву, судом встановлено, що недоліки позову, встановлені ухвалою суду від 21.06.2024, були усунуті.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви Громадської організації «Мархалівка. Підтримка» про забезпечення позову у справі за позовною заявою Громадської організації «Мархалівка. Підтримка» до Київської обласної військової адміністрації про визнання протиправними та скасування пунктів 2-5 розпорядження №275 від 14.03.2024.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 задоволено клопотання представника Київської обласної військової адміністрації про залучення третьої особи; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну установу «Національне військове меморіальне кладовище» (провулок Музейний, 12, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 45022710, далі  третя особа).
		Чергове засідання в підготовчому провадженні призначено на 05.03.2025.
		У судове засідання 05.03.2025 прибули представники сторін.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 закрито підготовче провадження у справі №320/25649/24 за позовною заявою Громадської організації «Мархалівка. Підтримка» до Київської обласної військової адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна установа «Національне військове меморіальне кладовище», про визнання протиправними та скасування пунктів 2-5 розпорядження №275 від 14.03.2024. Призначено розгляд справи №320/25649/24 по суті.
		Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, наведених у позові.
		Представник відповідача проти вимог позову заперечував повністю, просив в їх задоволенні відмовити. Відповідач наполягає, що земельна ділянка, виділена для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не належить до земель природоохоронного призначення.
		Представник третьої особи також заперечував проти позову, зазначивши, що Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» вичерпало свою дію, оскільки вже передано йому в постійне користування.
		В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, поданий 20.08.2024, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову у повному обсязі у зв`язку із наступним. В межах земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 передбачені Законом об`єкти природно-заповідного фонду відсутні, згідно з даними Державного земельного кадастру відповідні обмеження у використанні вказаної земельної ділянки не встановлені. Таким чином, посилання позивача на те, що земельна ділянка належить до земель природоохоронного призначення не підтверджується жодним правовстановлюючим документом та чинними нормативними-правовими актами. Разом з тим, наявність Смарагдової мережі на землях лісогосподарського призначення не свідчить про те, що розпорядженням відповідача якимось чином порушено вимоги Бернської конвенції. Твердження позивача про те, що якщо земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Національного університету біоресурсів та природокористування України, який провадить освітню та науково-дослідну діяльність, то це визначає її статус, як «науково цінної Земельної ділянки», як землі іншого природоохоронного призначення, також жодним документом не підтверджується, оскільки згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії II-КВ №002658 від 23 червня 2003 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №554, земельна ділянка відведена в постійне користування саме для ведення лісового господарства. Крім того, при видачі розпорядження відповідачем враховані пункти 9-10 та 9'-11 Розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якими встановлено, що дія частин третьої і четвертої статті 24 цього Закону не поширюється на передачу земельних ділянок, зазначених у підпункті 22-1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища та зміну їх цільового призначення; проектування Національного військового меморіального кладовища здійснюється без одержання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, з дотриманням обмежень у використанні земель. Також зазначаємо, що посилання Позивача, щодо незаконності рішення Відповідача про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 у зв`язку з відсутністю проекту землеустрою щодо зміни її цільового призначення, не є обґрунтованим, оскільки, як зазначалось вище, підпунктом 22-1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не потребує розроблення документації із землеустрою, крім випадків необхідності поділу, об`єднання земельних ділянок. Згідно із зазначеним, станом на день видачі розпорядження Адміністрації від 14 березня 2024 року №275 земельна ділянка з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 була сформована, відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру у встановленому законом порядку, на земельну ділянку були зареєстровані відповідні речові права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Також в матеріалах справи наявна відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач наполягає на своїй правовій позиції, викладеній у позові.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2023 року №870 «Про реалізацію експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища» було погоджено пропозицію Міністерства у справах ветеранів стосовно реалізації до 30 липня 2025 року експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області.
		Надання земельних ділянок у постійне користування Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» (далі  НВМК) для розташування Меморіального кладовища відбулося на підставі Розпорядження Київської ОВА №275 від 14.03.2024 року (щодо ділянки площею 258,7298 га за межами населеного пункту) та Розпорядження Фастівської РДА №41-В від 14.03.2024 року (щодо ділянки площею 7,9607 га в межах населеного пункту). 
		Для реалізації Експериментального проекту НВМК, який є замовником будівництва Меморіального кладовища, зареєстровано право постійного користування зазначеними вище земельними ділянками.
		01.03.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища», якою було затверджено Порядок видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища. 
		Згідно інформації, наявної в Паспорті об`єкта будівництва, на вищевказаній території 25.03.2024 року почались підготовчі роботи на підставі Повідомлення про початок підготовчих робіт №IУ020240327173 від 27.03.2024 року (надалі - Повідомлення). 
		Підставою для реалізації таких дій на земельній ділянці стало прийняття Київською обласною військовою адміністрацією Розпорядження №275 від 14.03.2024 року «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище».
		Зі змісту даного Розпорядження вбачається, що земельну ділянку було вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів та природокористування України, змінено її цільове призначення та передано у постійне користування Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище». 
		Позивач вважає, що Розпорядження КОВА суперечить вимогам закону, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
		Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
		Щодо права позивача на звернення до суду з даним позовом.
		Приписами статті 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
		Частиною першою статті 50 Основного Закону України закріплено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
		Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право, зокрема, на безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об`єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
		За правилами ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні права громадян забезпечуються, зокрема, обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
		Згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV було ратифіковано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, яка відома більше як Орхуська конвенція. Метою цієї конвенції є сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, гарантування кожною із її сторін права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї Конвенції.
		Застосований в Орхуській конвенції термін «громадськість» вживається в широкому розумінні під яким розуміється одна або більше фізична чи юридична особа, які діють у спосіб та на підставах передбачених національним законодавством. Причому ці особи мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність державних органів, які порушують норми законодавства щодо охорони навколишнього середовища незалежно від наявності прямих порушених прав чи завданні шкоди такому скаржнику.
		Аналіз змісту положень Орхуської конвенції дає підстави вважати, що вони розраховані на оскарження порушення будь-якої правової норми, що свідчить про надання можливості оскаржити за правилами цієї статі порушення «законодавства, що стосується навколишнього середовища». Критерієм віднесення положень норм чинного законодавства, до того, яке стосується навколишнього середовища повинен бути результат, на досягнення якого ці норми спрямовані. Обрання саме такого способу тлумачення цього словосполучення обумовлюється метою Орхуської конвенції, якою є «сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту». Тобто, метою зазначеної Конвенції є досягнення певного «екологічного» результату. У зв`язку з чим оскарження рішення, дії чи бездіяльності державних органів та інших осіб у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 9 Орхуської конвенції, відповідатиме меті зазначеної Конвенції лише у випадку оскарження порушення норми, яке призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовища, або ж такого порушення, яке істотно знижує ефективність гарантій від негативного впливу на навколишнє природне середовище чи життя і здоров`я людини.
		У постанові від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік) здатність громадськості надавати допомогу в забезпеченні дотримання екологічного законодавства є важливою підмогою в роботі урядових органів.
		Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Під бездіяльністю в цьому випадку розуміється нездатність здійснити чи забезпечити дотримання природоохоронного законодавства іншими державними органами або приватними суб`єктами діяльності.
		Відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень в галузі охорони навколишнього середовища (Софія, 23-25 жовтня 1995 року) (Софійські принципи) громадськість повинна мати доступ у міру необхідності до адміністративних і судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.
		Суд вважає за необхідне наголосити, що держава має дотримуватися мінімальних гарантії, спрямованих на забезпечення справедливого балансу між інтересами перевізника та інтересами суспільства, відповідно до статей 16 і 50 Конституції України.
		Такий висновок відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини, закріпленій у рішенні від 21.07.2011 у справі «Гримковська проти України», в якому суд, посилаючись на Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ЕСЕ/СЕР/43, яка була прийнята 25.06.1998 Європейською економічною комісією ООН і набрала чинності 30.10.2001, встановив порушення ст. 8 Конвенції у зв`язку з недотриманням справедливого балансу між інтересами заявниці та інтересами суспільства.
		Вирішуючи питання про те, чи має позивач право на звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу, що адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов`язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинен застосовувати широке тлумачення поняття охоронюваний інтерес. За загальним правилом, такий інтерес включає у тому числі захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.
		З матеріалів справи вбачається, що до суду з даним позовом звернулася юридична особа, зареєстрована у формі громадської організації. 
		Відповідно до пункту 2.2 статуту ГО «МАРХАЛІВКА. ПІДТРИМКА», окрім інших, напрямами діяльності вказаного суб`єкту є сприяння забезпеченню гарантій прав на землю та пріоритету вимог екологічної безпеки; сприяння створенню безпечних та комфортних умов для життя, забезпечення погреб прав та/або інтересів окремих громадян та в цілому громади для безпечного, комфортного проживання людей, гідних умов проживання та недопущення. порушення їх будь-яких прав; всебічна, в тому числі правова і юридична, допомога населенню, як окремим громадянам так і відстоювання інтересів громади села Мархалівка шляхом представництва в тому числі шляхом звернення до суду з позовами в їх інтересах. 
		Як визначено пунктом 2.4. статуту, для досягнення мети та завдань, визначених цим Статутом, Організація має право звертатись до суду з позовами щодо незаконних дій та рішень державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та фізичних осіб.
		Так, у квітні 2024 року ГО «МАРХАЛІВКА. ПІДТРИМКА» отримала колективне звернення від мешканців села Мархалівка Фастівського району Київської області, в якому викладаються обставини щодо прийняття державними органами ряду рішень, які порушують екологічні права та інтереси громади, а також міститься прохання здійснювати представництво інтересів громади у судах.
		За таких обставин, судом не встановлено перешкод для поширення на позивача основних принців Орхуської конвенції, а тому він має право на звернення до суду з даним позовом.
		Крім того, як зазначено в ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		У відповідності до п.2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду і просити про захист своїх трав та інтересів, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. 
		Як визначено в п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. 
		Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але и в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. 
		Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №9901/801/18). 
		Отже оскаржуване Розпорядження КОВА є актом індивідуальної дії, який виданий відповідним органом влади та надає Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» відповідні права, реалізація яких призводить до певних наслідків відносно різних суб`єктів, зокрема позивача, як представника громадськості. 
		При цьому суд зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування пунктів 2 - 5 Розпорядження, адже пункт 1 передбачає виключно вилучення з постійного користування Національного університету біоресурсів природокористування України земельної ділянки, що не має наслідком настання негативних наслідків, пов`язаних з порушенням законодавства.
		По суті спору судом встановлено наступне.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища», який набрав чинності 04.01.2024, внесені ряд змін до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, Закону України «Про поховання та похоронну справу», розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу другого частини п`ятої статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», абзацу другого частини першої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про освіту», абзацу другого підпункту 1 пункту 3 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Національного військового меморіального кладовища», підпункту 2 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення та цифровізації процедури оцінки впливу на довкілля».
		Крім того, пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3505-ІХ приписано Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
		На виконання положень цього Закону Кабінетом Міністрів України прийнято, зокрема, Постанову №225, якою, як вже було зазначено вище, затверджено Порядок видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища, внесено до ряду постанов Кабінету Міністрів України зміни, а також приписано Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.
		Надалі, Розпорядженням КОВА №275 від 14.03.2024 року «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» земельну ділянку з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 було вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів та природокористування України, змінено її цільове призначення та передано у постійне користування Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище». 
		Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є власністю українського народу, і держава здійснює право власності від його імені.
		Згідно із ст. 14 Основного Закону України держава гарантує право власності на землю, зазначаючи, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.
		Ці положення є фундаментом для всіх земельних правовідносин та законодавчих актів, що їх регулюють.
		Отже, Конституція України визначає загальні принципи правовідносин щодо землі та природних ресурсів.
		У свою чергу за нормами статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
		В свою чергу, в силу положень ст. 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Поміж іншого, до системи нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у сферах використання земель, зокрема, лісового та природно-заповідного фонду, включаються також чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, що прямо передбачено ст. 9 Конституції України.
		При цьому, в силу ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Судом встановлено, що Україна є Стороною ряду міжнародних договорів у сфері охорони флори і фауни, зокрема:
		- Конвенції про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція); ратифікованої із застереженнями 29.10.1996;
		- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 року (CITES); ратифікованої 14.05.1999;
		- Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 року (Боннська конвенція); ратифікована 19.03.1999.
		Ратифікувавши Бернську конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання перед Договірними Сторонами, зокрема, щодо:
		- вжиття заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 3);
		- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій та у своїх заходах, спрямованих на боротьбу із забрудненням, необхідність охорони дикої флори та фауни (ч. 2 ст. 3);
		- вжиття відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 4);
		- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій потреб охорони природних територій, що охороняються згідно із попереднім пунктом, для того щоб уникнути будь-якої деградації таких територій або у міру можливості звести її до мінімуму (ч. 2 ст. 4).
		З метою виконання статей Конвенції у 1989 році шляхом прийняття Рекомендацій № 16 Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам визначити території особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest), щоб вжити необхідних і достатніх заходів для збереження кожного природного середовища (оселища), розташованого в межах цих територій і взяти відповідальність за їх збереження.
		У 1996 році Постійний комітет Бернської конвенції прийняв Резолюцію № 3 щодо створення Загальноєвропейської екологічної мережі, яка буде включати в себе території особливого природоохоронного значення.
		На підставі зазначених вище Рекомендації № 16 та Резолюції № 3 була заснована Смарагдова мережа.
		Відповідальними за створення та функціонування територій Смарагдової мережі є державні органи, а також органи Бернської конвенції.
		У програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента України від 14.09.2000 № 1072/2000 (втратив чинність 07.07.2015), Держава вперше окреслила пріоритетним розвиток в Україні Смарагдової мережі згідно з рішенням Постійного Комітету Бернської конвенції (як продовження ініціативи Natura 2000, яка поширюється тільки на держави ЄС) та виконання конкретних планів дій щодо збереження видів дикої флори та фауни.
		Формування Смарагдової мережі також є одним із завдань, визначених Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (набрала чинності 01.09.2017), в частині поступового наближення національного законодавства до Директиви № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивами № 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003, а саме, підготовка реєстру місць, призначення цих місць та встановлення пріоритетів управління ними (включаючи завершення реєстру потенційних територій Смарагдової мережі та впровадження захисних заходів та заходів управління ними) (Додаток № XXX до Угоди про асоціацію).
		Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		За нормами ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
		Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.
		Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
		У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.
		До природно-заповідного фонду України цей Закон відносить, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
		Суд погоджується з доводами відповідача про те, що питання управління територіями Смарагдової мережі в Україні на національному рівні окремим законом не врегульовано.
		Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 5 Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» порядок функціонування національної інфраструктури геопросторових даних, що затверджується Кабінетом Міністрів України, визначає, зокрема, склад базових геопросторових даних та геопросторових даних, зазначених у додатку до цього Закону.
		У свою чергу, у пункті 9 додатку «Набори (види) геопросторових даних» до Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» зазначені природоохоронні території та об`єкти, які включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного заповідання, території та об`єкти екомережі, території Смарагдової мережі, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», об`єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		За таких обставин суд дійшов висновку, що віднесення указаним вище Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» території Смарагдової мережі до природоохоронних територій та об`єктів свідчить про належність їх з урахуванням приписів Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд» до земель природно-заповідного фонду України.
		Отже твердження відповідача про відсутність жодних підтверджень того, що земельна ділянка належить до земель природоохоронного призначення, не знайшли свого правового підтвердження під час судового розгляду справи. 
		При цьому відповідач не спростовує факт віднесення земельної ділянки до території Смарагдової мережі, що перебуває під охороною Бернської конвенції, як природоохоронна територія. 
		Крім того, відповідач не заперечує, що земельна ділянка була запроектована до включення до складу Національного природного парку «Приірпіння та Чернечий ліс»  об`єкту природно заповідного фонду національного призначення.
		Між тим суд зазначає, що позивач у своїх судженнях неправомірно ототожнює поняття «правовий статус земельної ділянки» та «цільове призначення земельної ділянки».
		Так, положення чинного Земельного кодексу України вказують на те, що цільове призначення землі характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (ст.19 ЗК України). 
		Згідно положень норм Земельного кодексу України (ст.ст. 44, 46), Закону України «Про природно-заповідний фонд» (ст.ст 6,7), Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», територія Смарагдової мережі відноситься до природоохоронних територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову цінність, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення і є об`єктами комплексної охорони. 
		Відповідно до положення ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» до складових структурних елементів екомережі включаються: а) території та об`єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; е) інші природні території та об`єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, луки, кам`яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом. 
		Суд зазначає, що чинне законодавство розділяє об`єкти природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного значення, але категорія земель під такими об`єктами має єдине визначення, а саме: «землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення».
		До особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (пункт «г» частини першої статті 150 ЗК України).
		Отже вказаними нормами законів визначений правовий статус ділянки, а встановлене цільове призначення лише є однією з характеристик цього статусу (режиму). 
		Вказані норми законів імперативно відносять відповідні землі до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною. 
		Аналогічних правових висновків щодо застосування вказаних норм законів дійшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року по справі №752/3093/19.
		Тому посилання відповідача на діюче цільове призначення як підставу для визначення єдиного правового статусу земельної ділянки та відсутність підстав для обмеження в її користуванні є необґрунтованими.
		Суд при вирішенні даної справи виходить з того, що за відсутності спеціального закону, який би регулював питання охорони територій Смарагдової мережі, в Україні діють норми міжнародних договорів (зокрема, Бернська конвенція) щодо охорони дикої флори та фауни.
		Таким чином під час судового розгляду справи встановлено, що земельна ділянка, виділена під Меморіальне кладовище, належить до земель природоохоронного призначення, що, в свою чергу, унеможливлює зміну її цільового призначення з метою передачі земельної ділянки у постійне користування НВМК.
		Водночас, щодо тверджень позивача про те, що до зміни цільового призначення та передачі під розташування кладовища указана земельна ділянка перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів та природокористування України - багатогалузевого закладу вищої освіти, який провадить освітню та науково-дослідну роботу, а відтак мала наукову цінність, суд зазначає, що належних і допустимих доказів, що така земельна ділянка використовувалась саме у науково-дослідній діяльності закладу освіти матеріали справи не містять.
		Судом враховується, що в силу ч. 1 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
		Однак, попри доводи відповідача, належність земельної ділянки до частини території Смарагдової мережі «Pruirpinnya and Chernechyi Forest» відносить такі до земель природно-заповідного фонду безвідносно до наявності відповідного рішення Президента України.
		Відповідно до пп. 22-1 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей. Так, для розміщення Національного військового меморіального кладовища передача у постійне користування, зміна цільового призначення земельних ділянок державної, комунальної власності здійснюється з такими особливостями:
		місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни;
		вилучення земельних ділянок із постійного користування може здійснюватися без погодження землекористувача, який належить до державної, комунальної власності. У разі вилучення земельної ділянки за згодою землекористувача йому може бути передана у користування інша земельна ділянка державної, комунальної власності. У разі передачі на заміну земельної ділянки збитки землекористувачу, пов`язані з вилученням земельної ділянки, не відшкодовуються;
		припинення права постійного користування, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється без дотримання вимог абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини п`ятої, частин сьомої і восьмої статті 20, частини другої статті 150 цього Кодексу, без відшкодування втрат лісогосподарського виробництва та збитків землекористувачам, які належать до державної, комунальної власності;
		зміна цільового призначення земельних ділянок, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не потребує розроблення документації із землеустрою, крім випадків необхідності поділу, об`єднання земельних ділянок. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення такої земельної ділянки здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки.
		Не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок на умовах, визначених цим підпунктом, на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землях водного фонду, а також територіях житлової забудови, визначених затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні.
		Разом з тим, зміст оскаржуваних пунктів Розпорядження КОВА вказує, що останні суперечать положенням пп. 22-1 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, позаяк Уряд України дає доручення Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», а також місцевим органам виконавчої влади привести, зокрема, цільове призначення та склад угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища, без урахування того, що такі ділянки належать до території Смарагдової мережі, а відтак мають особливий природоохоронний статус.
		При цьому, розташування указаної земельної ділянки у межах території Смарагдової мережі свідчить про віднесення такої ділянки до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює її перебування з іншим статусом цільового використання.
		Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 02.04.2024 у справі № 904/917/23.
		Суд також звертає увагу, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним. 
		Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18.
		Поряд з наведеним суд зазначає, що для територій Смарагдової мережі Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам розробляти та впроваджувати плани управління, що можуть стосуватися окремих природних середовищ, в яких визначати коротко- та довготермінові завдання, забезпечувати моніторинг цих територій (Рекомендації №16 1989 року).
		У зв`язку з цим з 2017 року в Україні запроваджена процедура оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України від 23.05.2017 № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» (далі - Закон № 2059-VIII).
		Метою оцінки впливу на довкілля є запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначення допустимості чи недопустимість провадження планованої діяльності, визначення екологічних умов її провадження.
		Планована діяльність - планована господарська діяльність, що включає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів, інше втручання в природне середовище (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2059-VIII).
		За правилами абз. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2059-VIII здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.
		Водночас, в силу положень абз. 2 ч. 1 ст. 3 указаного Закону оцінці впливу на довкілля не підлягає діяльність, прямо не передбачена частинами другою і третьою цієї статті, а також планована діяльність, спрямована виключно на забезпечення оборони держави, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, відновлювальні роботи з ліквідації наслідків збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, зміна цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища.
		Отже планована діяльність у вигляді зміни цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища Законом №2059-VIII визначена як така, що не підлягає оцінці впливу на довкілля.
		Суд зазначає, що оцінка впливу на довкілля територій планової діяльності, яка загрожує територіям Смарагдової мережі, поки що, є єдиним правовим механізмом виконання Україною своїх зобов`язань щодо збереження та підтримки видів та оселищ, які охороняються Бернською конвенцією. Тому, Держава має виявляти та оцінювати потенційні негативні впливи на такі території та встановлювати екологічні вимоги, що дають змогу попередити можливе знищення цінних природних комплексів (постанова Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №480/2224/19).
		Водночас, на відміну від обставин справи №480/2224/19, у справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, на законодавчому рівні для конкретного випадку передбачено, що оцінці впливу на довкілля не підлягає, зокрема, зміна цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Бернської конвенції за відсутності будь-якого іншого задовільного рішення і якщо відступ від положень не зашкоджуватиме виживанню відповідної популяції, кожна Договірна Сторона може не дотримуватися положень статей 4, 5, 6, 7 і заборони на використання засобів, згаданих у статті 8:
		- для охорони флори та фауни;
		- для запобігання заподіянню серйозної шкоди посівам, худобі, лісам, рибальству, водним ресурсам та іншим об`єктам власності;
		- в інтересах охорони здоров`я людей та громадської безпеки, безпеки польотів та в інших важливих суспільних інтересах;
		- з метою наукових досліджень та освіти, відтворення популяцій, відновлення видів та необхідного виведення потомства;
		- дозволити в умовах суворого контролю на відбірковій основі та в обмеженому обсязі вилов, утримання та інші розумні способи використання деяких видів диких тварин та рослин у невеликих кількостях.
		Частиною 1 статті 16 Директиви ради 92/43/ЄЕС від 21.05.1992 про охорону природних оселищ та дикої фауни і флори передбачено, що за умови відсутності задовільної альтернативи та у випадку, якщо відступ не завдає шкоди збереженню сприятливого природоохоронного стану популяцій відповідних видів у межах їх природного ареалу, держави-члени можуть відступати від положень статей 12, 13, 14 та 15 (a) і (b):
		(a) з міркувань захисту дикої фауни і флори та охорони природних оселищ;
		(b) щоб запобігти значній шкоді, зокрема шкоді сільськогосподарським культурам, свійським тваринам, лісам, рибогосподарствам і водам, а також іншим типам власності;
		(c) з міркувань охорони громадського здоров`я та громадської безпеки, або з інших вагомих причин, що мають переважний суспільний інтерес, зокрема з причин, що мають соціальний або економічний характер та мають корисні наслідки першочергової ваги для довкілля;
		(d) для дослідницьких та освітніх цілей, а також для цілей відновлення популяції, реінтродукції та розведення, необхідних для таких цілей, включно зі штучним розведенням рослин;
		(e) для надання за умов суворого нагляду дозволів на вибіркове та обмежене вилучення або утримання деяких екземплярів видів, перелічених у додатку IV, в обмеженій кількості, визначеній компетентними національними органами.
		Отже, міжнародне законодавство, яке є частиною національного законодавства, дозволяють Сторонам Бернської конвенції не дотримуватися положень статей 4, 5, 6, 7 і заборони на використання засобів, згаданих у статті 8, зокрема, в інтересах охорони здоров`я людей та громадської безпеки, безпеки польотів та в інших важливих суспільних інтересах. 
		Суд вважає, що створення Національного військового меморіального кладовища в умовах воєнного стану та триваючої агресії російської федерації проти України має надзвичайно важливе значення задля віддання належної шани Захисникам і Захисницям України, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність нашої Держави.
		Проте, саме по собі розпорядження Уряду України (та відповідних компетентних органів) відносно питання про проектування та визначення місця розташування Національного військового кладовища, на переконання суду, не свідчить про існування у відповідача встановлювати на цій територій правила поведінки, які не враховують взятих на себе Україною зобов`язань із збереження навколишнього природного середовища у вигляді, зокрема, території Смарагдової мережі.
		Також суд звертає увагу, що згідно ст. 26 Лісового кодексу України Верховна Рада України у сфері лісових відносин:
		1) визначає засади державної політики у сфері лісових відносин;
		2) приймає закони щодо регулювання відносин у цій сфері;
		3) затверджує загальнодержавні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;
		4) вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України.
		Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 Лісового кодексу України передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.
		Відповідно до частини першої статті 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
		Відповідно до частини сьомої статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
		При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
		Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо:
		земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу;
		земельних ділянок приватної власності - їх власниками.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.
		Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частиною першою якої встановлено, що земельні ділянки, Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
		З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства (що мало місце в нашому випадку), та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Уряду. 
		Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.
		Щодо надання земельної ділянки під розташування Меморіального кладовища без врахування громадських інтересів суд зазначає наступне.
		У відповідності до Закону №2292 внесено зміни до Закону України «Про поховання та похоронну справу», зокрема, останній доповнено статтею 23.1. 
		Так, згідно з частиною другою ст. 23.1 місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається з урахуванням громадських інтересів. 
		Крім того, в преамбулі Орхуської конвенції визначено, що сторони (включаючи державу Україна), в питаннях, які стосуються навколишнього середовища, удосконалення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищують якість рішень, які приймають, та процесу їх виконання сприяють поліпшенню поінформованості громадськості щодо екологічних проблем, дають громадськості можливість висловлювати свою стурбованість, а державним органам - вести належний облік таких інтересів. 
		Статтею 3 Орхуської конвенції передбачено, що у межах відповідних положень цієї Конвенції громадськість отримує доступ до інформації, має можливість брати участь у процесі прийняття рішень і має доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, без дискримінації за ознаками громадянства, національної приналежності або місця проживання, а у разі юридичної особи - без дискримінації за ознаками її зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності. 
		Стаття 6 Орхуської конвенції щодо участі громадськості у прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності визначає, що:
		1. Кожна зі Сторін: 
		а) застосовує положення цієї Статті стосовно рішень з питань про доцільність дозволу на запропоновані види діяльності, перераховані в Додатку 1; 
		б) відповідно до свого національного законодавства також застосовує положення цієї Статті стосовно запропонованих видів діяльності, що не наведені в Додатку 1, які можуть істотно впливати на навколишнє середовище. З цією метою Сторони визначають, чи ці положення охоплюють запланований вид діяльності; 
		3. Процедури участі громадськості передбачають помірковані терміни для різних етапів, що забезпечують достатній час для інформування громадськості відповідно до пункту 2 і підготовки та ефективної участі громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища. 
		4. Кожна зі Сторін забезпечує участь громадськості вже на ранньому етапі, коли є всі можливості для розгляду різних варіантів і коли участь громадськості може бути найефективнішою. 
		7. Процедури участі громадськості дають їй можливість подавати в письмовій формі або, у разі потреби, під час громадських слухань або розгляду питання за участю заявника будь-які зауваження, інформацію, аналіз або міркування, які, на її думку, стосуються запланованої діяльності. 
		З огляду на зазначене, відміна положень щодо проведення громадських слухань при визначенні місця розташування Меморіального кладовища (пп.5.п.3 Закону №3505), жодним чином не скасовує обов`язку врахування інтересів громадян, адже такий обов`язок передбачений іншими нормами права. 
		Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові від 10.04.2024 року в справі №638/6852/18 Орхуська конвенція вимагає від кожної договірної держави забезпечити, щоб у разі будь-якої безпосередньої загрози здоров`ю людини або навколишньому середовищу, спричиненої діяльністю людини чи природними причинами, вся інформація, яка може дати громадськості можливість вжити заходів для запобігання або пом`якшення шкоди, спричиненої загрозою, і знаходиться в розпорядженні державного органу, негайно без затримки розповсюджується серед представників громадськості, які можуть постраждати. Навіть якщо через відсутність медичних доказів неможливо сказати, що забруднення внаслідок критичного поводження з відходами обов?язково завдало шкоди здоров?ю заявників, можна встановити, беручи до уваги офіційні звіти та наявні докази, те, що проживання в районі, який характеризується великим впливом відходів, зробило заявників більш уразливими до різних захворювань.
		Відповідач відносно даного питання посилається но норми Закону №3505, яким відмінені громадські обговорення щодо реалізації вказаного проекту. 
		Проте, наведені норми спеціального Закону № 2292 і Орхуської конвенції визначають необхідність врахування громадських інтересів, а громадське обговорення є лише одним з різновидів врахування громадських інтересів. 
		Таким чином, надання земельної ділянки під кладовище без врахування інтересів громадян суд вважає протиправним.
		Також судом під час судового розгляду справи досліджено зміст Науково-технічного звіту про інженерно-геологічні вишукування «Нове будівництво Національного військового меморіального кладовища за адресою: Київська область, Фастівський район, в межах Гатненської територіальної громади», розробленого ФОП ОСОБА_1 на замовлення ДУ «Національне військове меморіальне кладовище».
		Зокрема, зі змісту Звіту 1 слідує наступне: 
		-ґрунтові води від поверхні землі на ділянках, що заплановані під будівництво кладовина, є вищими 2-х метрів (на площі більше 30%), про що зазначено у Розділі 2 Звіту 1 «Геологічна будова і гідрогеологічні умови» (Таблиця 1). 
		Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. 
		Таким чином, в силу п.3.4. Гігієнічних вимог, земельна ділянка, як сформована та зареєстрована суцільним масивом територія, є непридатною для розташування кладовища. При цьому не має значення, яку площу займають відповідні ґрунти (із заляганням рівня грунтових вод вище 2 м) в межах всієї ділянки. 
		-в Розділі 5 вказаного Звіту 1 «Прогнози зміни інженерно-геологічних умов» зазначено, що можуть активізуватися або виникнути в процесі будівництва споруд, ерозійні процеси (зсуви, обвали на схилах). 
		Таким чином, земельна ділянка є непридатною для відведення під кладовище в силу п.3.3. Гігієнічних вимог (щодо вимог відносно дії зсувів і обвалів). 
		-з усіх сторін Земельної ділянки розташовані населені пункти (Віта-Поштова, Іванковичі, Мархалівка, Глеваха). 
		Тобто, незалежно від напрямку схилу, земельна ділянка є непридатною для відведення під кладовище в силу п.3.3. Гігієнічних вимог (щодо вимог відносно схилу у протилежний бік від населеного пункту). 
		-у Розділі 2 Звіту 1 «Геологічна будова і гідрогеологічні умови» (Таблиця 1) вказані «підтоплені» й «потенційно підтоплені» ділянки, які разом займають площу, що становить більше 50% Земельної ділянки. 
		Згідно з Наказом Міністерства з питань ЖКГУ від 22.03.2010 №76: «Підтоплювана територія - територія населеного пункту, на якій підняття рівня підземних вод та підвищення вологості ґрунтів вже призвели або можуть призвести у майбутньому (за прогнозом) до суттєвого погіршення умов життя населення та проведення господарської діяльності, вона складається із підтоплених територій (у тому числі підтоплених територій, що потребують термінового захисту) та потенційно підтоплених територій».
		Таким чином, земельна ділянка є непридатною для відведення під кладовище в силу п.3.3. Гігієнічних вимог (щодо територій, які підтоплюються). При цьому не має значення, яку площу займають території ділянки, що підтоплюються. 
		До аналогічних висновків дійшов експерт ОСОБА_2 у Науково-технічному звіті про інженерно-геологічні вишукування П.05/24-13-ІГВ «Нове будівництво Національного військового меморіального кладовища за адресою: Київська область, Фастівський район, в межах Гатненської територіальної громади» (надалі - Звіт 2). 
		Так, експертом встановлено, що станом на 18.05.2024 року на площі, яка становить більше 90 % від досліджуємої, глибина розташування ґрунтових вод є меншою 2,0 м, про що зазначено у Розділі 5. «Гідрогеологічні умови» (таблиця на сторінці 12 Звіту 2). І лише одна свердловина з одинадцяти (№ C-1) визначила рівень залягання ґрунтових вод більше 2 метрів).
		У зв`язку із зазначеним експерт робить наступний висновок: «На підтоплених та потенційно підтоплених ділянках - гранична глибина залягання ґрунтових вод від поверхні землі менше 2,0 м, що не відповідає вимогам ДСанПіН 2.2.2.028-99 «Державні санітарні правила та норми «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України». 
		Таким чином, в силу п.3.4. Гігієнічних вимог (щодо вимог відносно залягання ґрунтових вод на глибині не менше 2 м), земельна ділянка є непридатною для розташування кладовища. 
		Згідно з вказаними аргументами земельна ділянка, за відсутності генерального плану та зазначених у обох звітах фактах щодо наявності процесів зсуву, маючи схил у бік населеного пункту, є непридатною для розташування кладовища.
		В свою чергу відповідач жодним чином не спростовує доводи позивача щодо неможливості розташування кладовища на «потенційно підтоплених землях» в силу вимог законодавства та обґрунтувань, наведених у судовому засіданні.
		Окрім зазначеного судом не приймаються наведені третьою особою у судовому засіданні твердження про те, що Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» вичерпало свою дію, адже вказану земельну ділянку вже передано йому в постійне користування, оскільки дане Розпорядження становить предмет спору у даній справі, та дія якого має триваючий характер. Оскаржуване розпорядження не має ознак акту, дія якого завершується його виконанням.
		Інші доводи сторін не мають вирішального значення у даній справі в контексті вже встановлених обставин.
		Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Судом враховується, що у рішенні у справі «Дубецька та інші проти України» (заява № 30499/03, пункт 105) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого. Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи.
		Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom, заява № 36022/97, пункт 98), та рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia, заява № 55723/00).
		Крім того, ЄСПЛ звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom), заява № 36022/97, пункти 100, 119 та 123).
		З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що пункти 2-5 Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 прийняті відповідачем необґрунтовано, з порушення процедури, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття акту індивідуальної дії, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це розпорядження, а відтак підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
		Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку наявність підстав для задоволення позову.
		Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір на суму 3028,00 грн. (квитанція №НХВ4-МС98-СС53-1МХ6 від 04.06.2024).
		Враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог, сума сплаченого судового збору у розмірі 3028,00 грн. підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі.
		Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов Громадської організації «Мархалівка. Підтримка» до Київської обласної військової адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна установа «Національне військове меморіальне кладовище», про визнання протиправними та скасування пунктів 2-5 розпорядження №275 від 14.03.2024, - задовольнити;
		Визнати протиправним та скасувати пункти 2-5 Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище».
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної військової адміністрації на користь Громадської організації «Мархалівка. Підтримка» судовий збір у сумі 3028,00 грн.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		Суддя Парненко В.С.
		 
		Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 13 березня 2025 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...