Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/4375/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано судом: 13.03.2025. Зареєстровано: 14.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.
Дата набрання законної сили: 12.03.2025
Номер судового провадження: А/857/17791/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4375/24 пров. № А/857/17791/24
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
		 
		головуючої судді                                                             Хобор Р.Б.,
		суддів                                                                                  Бруновської Н.В., Носа С.П.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року, що ухвалив суддя Комшелюк Т.О. у м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 460/4375/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби з безпеки на транспорті про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, 
		 
		                                                                В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд:
		- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові Державної служби України з безпеки на транспорті надати копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи "Шлях" за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном на запит від 08.04.2024;
		- зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті надати копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи "Шлях" за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном, шляхом надсилання їх на електронну пошту.
		30 травня 2024 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив.
		Визнав протиправною відмову Державної служби України з безпеки на транспорті у наданні копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи "Шлях" за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном на запит від 08.04.2023.
		Зобов`язав Державну службу України з безпеки на транспорті надати копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи «Шлях» за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном, шляхом надсилання їх на електронну пошту yuskovetsky@gmail.com, з урахуванням висновків рішення суду.
		Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
		Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що інформація про осіб, які перетнули кордон України на підставі дозволу на виїзд і своєчасно не повернулись, є для суспільства дуже чутливою та на фоні запровадження в країні воєнного стану, може свідчити про зловживання як певними громадянами, так і організаціями правом на отримання дозволу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану.
		Відтак, суд погоджується з позивачкою, що запитувана нею інформація має значний суспільний інтерес. Запитувана інформація є необхідною для реалізації позивачкою функції сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і журналіст запитував інформацію в цілях задоволення суспільного інтересу.
		Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.
		Таку позицію обґрунтовує тим, що позивачка не довела, що інформація, яку вона запитує має суспільний інтерес. Крім того, листи Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи «Шлях» за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном позивачка могла отримати, шляхом звернення до Державної служби України, а не до відповідача. У вказана листах є інформація з обмеженим доступом, а саме конфіденційна інформація про особу. Також відповідач звертає увагу на те, що частина цієї інформації є предметом досудового розслідування в  межах відкритих кримінальних справ.
		З цих підстав, відповідач вважає, що правомірно відмовив позивачці у наданні запитуваної інформації.
		Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
		Суд першої інстанції встановив те, що позивачка є журналісткою  та співпрацює з Центром журналістських розслідувань «Сила правди».
		08.04.2024 позивачка направила запит до відповідача про надання публічної інформації, в якому просила надати:
		1) Інформацію про кількість листів щодо перевищення громадянами України термінів перебування за межами України, які надійшли до Державної служби України з безпеки на транспорті від Державної прикордонної служби України за період з 24.02.2022 по 31.03.2024.
		2) Копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи «Шлях» за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном.
		11.04.2024, відповідач надіслав лист-відповідь № 5069/10.1/15-24, в якому повідомив, що кількість листів щодо перевищення громадянами України термінів перебування за межами України, які надійшли до Державної служби України з безпеки на транспорті від Державної прикордонної служби України за період з 24.02.2022 по 31.03.2024, становить 198. Також у значній частині листів, які просить надати позивач, містяться персональні дані осіб та  ліцензіатів, дії яких є предметом досудового розслідування в кримінальних провадженнях і поширення даної інформації може завдати шкоди досудовому розслідуванню, що, відповідно, переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Як йшлося вище, доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
		- інформація, яку просить надати позивачка, не становить суспільного інтересу;
		- інформація, яку просить надати позивачка містить персональні дані фізичних осіб та ліцензіатів, дії яких є предметом досудового розслідування в кримінальних провадженнях і поширення даної інформації може завдати шкоди досудовому розслідуванню, що, відповідно, переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Щодо доводів апеляційної скарги про право позивачки на отримання інформації, що містить персональні дані, суспільного інтересу інформації, що запитувалась, та обсягу наданої позивачці інформації.
		Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене  законом  в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Згідно з ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Право на інформацію може бути обмежене  законом  в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга  статті 6 Закону України «Про інформацію»).
		Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (речення перше та друге пункту першого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року  (далі - Конвенція)).
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені  законом  і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
		Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини»  (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary,  заява № 18030/11)  вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):
		Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.
		Характер запитуваної інформації.  Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.
		Особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості.  Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.
		Готовність і доступність запитуваної інформації.  Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
		Тягар доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої  статті 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) який гарантує право кожної особи знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному  законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також, чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
		Щодо наявності втручання у свободу вираження поглядів
		Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у вказаній справі відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16,  § 96)).
		Щодо мети та ролі запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості.  
		Важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі «громадського наглядача». Водночас це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до «громадського наглядача» у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 87)).
		Позивачка вказала, що запитувану інформацію  має намір опрацювати як журналіст, яка співпрацює з медіа «Сила правди» для підготовки за зверненням читачів позивачки, матеріалу на тему зловживання при перетині державного кордону особами (водіями), які внесені до системи «Шлях», та наданні відповідних дозволів.
		Для матеріалу позивачці необхідно було ознайомлення із інформацією про прізвища імена та по батькові чоловіків призовного віку, які перетнули державний кордон України через систему «Шлях» і не повернулись назад протягом визначеного періоду.
		Проте наявність такого наміру не є безумовною підставою для надання будь-якої публічної інформації на запит.
		Щодо готовності та доступності запитуваної інформації.  
		Відповідаючи позивачці, відповідач не стверджував, що надання запитуваної інформації може накласти на відповідача надмірний тягар зі збирання й обробки даних. Позивачка отримала відмову у наданні запитуваної інформації, мотивовану, зокрема, тим, що вона має персональні дані водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не може бути надана відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Щодо характеру запитуваної інформації.  
		Позивачка у запиті стверджувала, що "запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки загальновідомий факт, що деякі організації та чоловіки зловживають такою можливістю, та всупереч меті виїзду не дотримуються покладених державою вимог, а саме виїжджають та не повертаються.
		Такі випадки є ганебними та підлягають розголосу журналістами, з метою формування патріотичного настрою, згуртованості суспільства, формування негативної думки на такі явища".
		Отже, на думку позивачки, "такий матеріал буде суспільно значимий, корисний та такий, який становитиме суспільний інтерес".
		Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли,  inter alia, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 84)).
		Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того, щоби з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 85)).
		На підтвердження доводів щодо суспільної важливості запитуваної інформації позивачка у позовній заяві вказала, що метою роботи позивачки є "сприяння прозорості діяльності Укртранспезпеки в умовах воєнного стану, сприяння дотримання громадянами правопорядку в умовах воєнного стану, виконання громадянами військового обов`язку щодо захисту Батьківщини, а також обговорення громадськістю діяльності Укртрансбезпеки та поведінки громадян, які порушують усталений порядок в умовах воєнного стану".
		Апеляційний суд погоджується з тим, що певна публічна інформація може сприяти розвитку суспільної дискусії з важливих питань діяльності держави в особі державних органів, зокрема, Укртрансбезпеки, в частині діяльності що внесення до відповідної інформаційної системи, інформації про громадян України чоловічої статі, яким виїзд за кордон в умовах воєнного стану заборонений.
		Без відкритої роботи Укртрансбезпеки із цих питань, в суспільстві формується думка про надання переваг (пільг) певним громадянам, порівнюючи з іншими громадянами, а також про зловживання, як певними громадянами (громадськими організаціями) правом на отримання дозволу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, так і державними органами при наданні таких дозволів.
		Крім того, апеляційний суд погоджується з тим, що має суспільний інтерес також і інформація про порушення строку перебування за кордоном особами, які не повернулись, після закінчення дозволеного часу перебування за кордоном, оскільки, масові випадки таких порушень свідчать про неефективність відповідного правового регулювання та сприяють ухиленню від мобілізації.
		Вказані явища не є тими факторами, які сприяють зміцненню патріотичного духу громадян в умовах воєнного стану та підвищенню рівня довіри до органів державної влади, а тому, шляхом оприлюднення відповідної інформації, позивачка сприятиме їх викоріненню.
		Намагання позивачки отримати запитувану інформацію, загалом, можна розуміти як таке, що спрямоване на сприяння прозорості у діяльності Укртрансбезпеки в умовах воєнного стану, сприяння дотримання громадянами правопорядку в умовах воєнного стану, виконання громадянами військового обов`язку щодо захисту Батьківщини, а також на обговорення громадськістю діяльності відповідача та поведінки громадян, які порушують усталений правопорядок в умовах воєнного стану. Проте щодо  конкретної  публічної інформації, яку запитує особа, розпорядник такої інформації повинен зважити на те, чи доступ до неї не завдасть істотної шкоди суспільним інтересам, зокрема репутації або правам інших, ніж запитувач, людей, а також авторитету органів державної влади, і чи не буде шкода від оприлюднення конкретної інформації переважати суспільний інтерес в її отриманні.
		Як йшлося вище, відмова відповідача у наданні позивачці інформації мотивована, зокрема, тим, що кількість листів, які надійшли до відповідача від Держприкордонслужби за період з 24.02.2022 року по 31.03.2024 року щодо перевищення громадянами України термінів перебування за межами України становить 198. У вказаних листах є персональні дані водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не можуть бути наданими відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, відповідач вказав, що від правоохоронних органів за цей період надійшло понад 1000 запитів щодо надання інформації в рамках проведення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях відкритих за фактами здійснення ліцензіатами та їх водіями кримінальних правопорушень.
		Така відповідь є втручанням у право позивачки на доступ до публічної інформації, однак, сам по собі факт такого втручання не означає порушення відповідного права.
		Обмеження надання відповідачем будь - яких відомостей про фізичних осіб - водіїв, що здійснювали перевезення, зокрема, гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2024 року, в умовах воєнного стану сприяє забезпеченню безпеки і захисту репутації таких осіб, а також захисту інтересів держави та авторитету органів державної влади. Розголошення відповідної інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам і шкода від оприлюднення такої інформації є більшою, ніж шкода, заподіяна внаслідок її неотримання.
		Вказані обставини відповідач обґрунтовано врахував при наданні відповіді на запит позивачки від 08 квітня 2024 року.
		Натомість, відповідач відмовив у наданні копій листів Держприкордонслужби про перетинання громадянами державного кордону України в повному обсязі, достатньо не обґрунтувавши тієї обставини, що вказані листи не містять інформації, доступ до якої не обмежений.
		У той же час, відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону № 2939-VI, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
		Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (частина перша  статті 23 Закону № 2939-VI). Таке оскарження до суду здійснюється за правилами  Кодексу адміністративного судочинства України  (далі -  КАС України).
		Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до  статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача (частина друга  статті 23 Закону № 2939-VI).
		Отже, суд зобов`язаний перевірити, чи було втручання у право позивачки на доступ до публічної інформації передбачене  законом, чи переслідувало воно одну або декілька легітимних цілей, та чи було воно пропорційним таким цілям.
		Щодо того, чи ґрунтувалося втручання у свободу вираження поглядів позивачки на законі?
		Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим  Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
		Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша  статті 1 Закону № 2939-VI  (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)).
		Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у  статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону № 2939-VI).
		Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої  статті 3 Закону № 2939-VI).
		Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої  статті 5 Закону № 2939-VI).
		Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша  статті 19 Закону № 2939-VI).
		Розпорядниками інформації для цілей цього  Закону  визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої  статті 13 Закону № 2939-VI).
		Відповідно до пункту 2-9 Правил перетинання державного кордону громадянами України, які затверджені постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57, у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
		Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
		Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
		У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
		Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінінфраструктури та інших органів державної влади.
		Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.
		Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.
		Отже, Укртрансбезпека є органом державної влади, який здійснює у визначених  Конституцією України  сферах владні управлінські функції та приймає обов`язкові для виконання рішення. Тому відповідач, згідно з пунктом 1 частини першої  статті 13 Закону № 2939-VI, є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням його повноважень, зокрема, щодо припинення доступу відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки за зверненнями Держприкордонслужби про порушення водіями термінів перебування за кордоном.
		Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої  статті 14 Закону № 2939-VI).
		Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої  статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені  статтею 21 цього Закону  фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою  статті 19 цього Закону  (частина перша  статті 22 Закону № 2939-VI).
		Отже,  Закон № 2939-VI  допускає можливість відмови у наданні відповіді на запит про надання публічної інформації. Однак, визначає критерії, дотримання яких для такої відмови є необхідним.
		Частиною першою статті 222 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК України) чітко регламентовано, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можлива.
		Відповідно до частини другої статті 222 КПК України, слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
		Як стверджує відповідач, наведеними вище нормами кримінального процесуального законодавства, працівникам, службовим та посадовим особам Укртрансбезпеки заборонено розголошувати відомості досудового розслідування третім особам без дозволу слідчого або прокурора.
		Апеляційний суд погоджується із такими доводами відповідача, однак звертає увагу, що відповідач безпосередньо не вказав, у якій частині листів, які просить надати позивачка за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 є персональні дані осіб та ліцензіатів, дії яких є предметом досудового розслідування в кримінальних провадженнях.
		Статтею 11 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.
		Аналогічне визначення персональних даних закріплено у статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI, а саме: персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних», об`єктами захисту є персональні дані.
		Аналізуючи вказані норми права, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що персональні дані - це сукупність відомостей про особу, яка надає можливість беззастережно ідентифікувати таку особу, тобто у цій сукупності мають бути унікальні, пов`язані лише із цією особою дані, як наприклад ідентифікаційний номер, серія і номер паспорта та інші дані.
		Також суд першої інстанції вірно вважав, що прізвище, ім`я, по батькові особи, самі по собі, не дозволяють ідентифікувати особу, а лише у сукупності із іншими відомостями про особу - ідентифікаційний номер, серія і номер паспорта, адреса, дата і місце народження тощо дають можливість беззастережно ідентифікувати таку особу та є персональними даними, що підлягають захисту
		Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (стаття 3 Закону № 2939-VI).
		Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI, доступ до публічної інформації забезпечується шляхом: 1)    систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2)    надання інформації за запитами на інформацію.
		Частина перша статті 6 Закону № 2939-VI встановлює, що інформацією з обмеженим доступом є: 1)    конфіденційна інформація; 2)    таємна інформація; 3) службова інформація.
		Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1)    виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2)    розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3)    шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2939-VI, інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
		Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше  (частина четверта статті 6 Закону № 2939-VI).
		Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (частина п`ята статті 6 Закону № 2939-VI)
		Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону № 2939-VI, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений
		На підставі наведених правових норм, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що відмова у наданні листів Держприкордонслужби стосовно громадян, які перетнули державний кордон на підставі системи «Шлях» і не повернулися, із підстав наявності у них персональних даних фізичних осіб, є протиправною, оскільки, такі листи можуть бути надані із відображенням прізвища, імені та по батькові осіб, без надання решти інформації про особу, що дозволить її беззастережно ідентифікувати (серія та номер паспорту, дата народження тощо).
		Обмеження доступу до публічної інформації може здійснюватися відповідно до  закону  для захисту, зокрема, репутації або прав інших людей, підтримання авторитету органів державної влади, забезпечення безпеки держави чи громадян в умовах воєнного стану, якщо розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, і така шкода від оприлюднення відповідної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Тобто, обмеження надання відповідачем певної інформації щодо водіїв, що здійснили перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2024 року для забезпечення їхньої безпеки, захисту інтересів держави, захисту вантажів, чи забезпечення безпеки осіб, що надають гуманітарну допомогу тощо, є допустимим
		Проте, виключно, згадок про певні легітимні цілі такого обмеження у відмові в задоволенні запиту недостатньо. Відмова у задоволенні запиту не може бути такою, що перешкоджає доступу до усієї запитуваної публічної інформації незалежно від її змісту.
		Відповідач відмовив у наданні запитуваної позивачкою інформації в цілому і з відповіді неможливо встановити, яка саме інформація з тієї, що міститься у документах, про які запитувала позивачка, «не може бути надана відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних», статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статті 222 КПК України.
		На переконання апеляційного суду, зазначення прізвища, імені та по батькові особи (без номера паспорта, адреси, дати народження, персонального ідентифікаційного номера) в сукупності із, наприклад, назвою громадської організації, маркою, чи (та) державним реєстраційним номерним знаком автомобіля, місцем праці, тощо, дозволяє ідентифікувати особу, і є розголошенням персональних даних, що підлягають захисту.
		Також, апеляційний суд вважає, що відображення в наданій інформації тільки прізвища, імені та по батькові водіїв, без зазначення їх персональних даних та іншої (публічної), наявної в листах Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи «Шлях» за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном, інформації не відповідатиме меті запиту.
		Оскільки, як йшлося вище, метою запиту є «дослідження інформації про зловживання  системою «Шлях» в частині інформації про чоловіків, які не повернулись, після закінчення дозволеного часу перебування за кордоном, або не виконують обов`язки покладені державою, а також дослідження діяльності органів, які надають дозволи».
		На переконання апеляційного суду, досягнення мети дослідження позивачки, з врахуванням тільки прізвища, імені та по батькові особи, не можливе.
		Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначення прізвища, імені та по батькові водіїв, без зазначення їх персональних даних, викликатиме сумнів у доброчесності інших громадян, які мають однакові прізвища імена та по батькові з особами, яким дозвіл на перетинання кордону скасовано.
		Крім того, апеляційний суд враховує те, що суд не є розпорядником публічної інформації, яку запитує позивачка, а тому не може визначати обсяг інформації, що надаватиметься відповідачем, реалізовуючи у такий спосіб повноваження відповідача, замість вказаного суб`єкта владних повноважень.
		Також, апеляційний суд вважає, що права позивачки на доступ до публічної інформації порушені відмовою відповідача надати запитувану інформацію (відповідач не надав інформацію), що викладена у листі від 11.04.2024 № 5069/10.1/15-24, а тому приходить до висновку про те, що суд першої інстанції про задоволення першої позовної вимоги, шляхом визнання протиправною відмови Державної служби України з безпеки на транспорті у наданні копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення громадянами України, які внесені до системи "Шлях" за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, термінів перебування за кордоном на запит від 08.04.2024.
		Скасування апеляційним судом відмови відповідача у наданні інформації, зумовлює виникнення ситуації, за наявності якої запит позивачки залишається нерозглянутим.
		Частиною 1 статті 5 КАС України визначено наступні способи судового захисту порушених права, свобод або законних інтересів особи:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Апеляційний суд, встановив, що захист прав позивачки у спосіб визначений ч. 1 ст. 5 КАС України неможливий, а тому вважає за необхідне обрати альтернативний спосіб захисту порушеного права, що не суперечить закону та забезпечуватиме ефективний захист прав позивачки на доступ до публічної інформації.
		З огляду на відсутність відомостей про зміст інформації, що міститься у листах Державної прикордонної служби України, які запитувала позивачка, і неможливість оцінки змісту цих листів, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги, які є предметом апеляційного перегляду, слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути, з врахуванням висновків суду у цій справі, запит позивачки про доступ до публічної інформації від 08.04.2023, визнавши протиправною відмову відповідача у наданні відповідної інформації.
		Одночасно, апеляційний суд зазначає, що висновки апеляційного суду у цій справі про застосування норм матеріального права у справах що стосуються захисту прав на отримання публічної інформації узгоджуються  із висновками, що викладені у Постанові Верховного Суду від 8 липня 2021 року у справі № 9901/235/20
		Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково, шляхом:
		визнання протиправною відмови відповідача, що викладена у листі від 11.04.2024 № 5069/10.1/15-24 в наданні позивачці публічної інформації - копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті, за період з 24.02.2022 по 31.03.2024, щодо повідомлень про перевищення термінів перебування за кордоном громадянами України, які внесені до системи "Шлях", за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців;
		зобов`язати відповідача повторно розглянути запит позивачки про доступ до публічної інформації від 08.04.2024 щодо надання позивачці копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті, за період з 24.02.2022 по 31.03.2024, щодо повідомлень про перевищення термінів перебування за кордоном громадянами України, які внесені до системи "Шлях", за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців;
		зобов`язати відповідача під час повторного розгляду запиту позивачки про доступ до публічної інформації від 08.04.2024 щодо надання позивачці копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті за період з 24.02.2022 по 31.03.2024 щодо повідомлень про перевищення термінів перебування за кордоном громадянами України, які внесені до системи "Шлях", за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, врахувати висновки суду, що викладені в мотивувальній частині цієї постанови.
		Цей висновок є підставою для часткового задоволення позову. 
		Одночасно апеляційний суд зауважує, що у резолютивній частині рішення суду першої інстанції є описка щодо дати запиту позивачки 08.04.2023, оскільки, як видно із матеріалів справи та описової і мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, запит датований 08.04.2024 року.  
		Вказаний недолік рішення суду першої інстанції не впливає на висновки суду апеляційної інстанції та може бути виправлений судом першої інстанції у спосіб встановлений КАС України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
		1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
		3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
		4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Згідно з ч.4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права в частині виконання судом повноважень розпорядника публічної інформації, щодо інформації, відносно якої суд таким розпорядником не є, та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.
		За наведених обставин рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його необхідно скасувати та прийняти в цій частині постанову про задоволення позовних вимог у спосіб, що вказаний апеляційним судом вище.
		Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
		Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Апеляційний суд встановив, що за подання позову позивачка сплатила 1211,20 грн, як за одну немайнову вимогу, тому на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань позивачки необхідно стягнути 1211,20 грн.
		Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Державної служби з безпеки на транспорті задовольнити частково.
		Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року в справі № 460/4375/24 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову Державної служби з безпеки на транспорті, що викладена у листі від 11.04.2024 № 5069/10.1/15-24 в наданні ОСОБА_1 публічної інформації - копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті, за період з 24.02.2022 по 31.03.2024, щодо повідомлень про перевищення термінів перебування за кордоном громадянами України, які внесені до системи "Шлях", за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців.
		Зобов`язати Державну службу з безпеки на транспорті повторно розглянути запит ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 08.04.2024, щодо надання ОСОБА_1 копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті, за період з 24.02.2022 по 31.03.2024, щодо повідомлень про перевищення термінів перебування за кордоном громадянами України, які внесені до системи "Шлях", за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців.
		Зобов`язати Державну службу з безпеки на транспорті, під час повторного розгляду запиту ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 08.04.2024, щодо надання ОСОБА_1 копії листів Державної прикордонної служби України, її структурних підрозділів до Державної служби України з безпеки на транспорті, за період з 24.02.2022 по 31.03.2024, щодо повідомлень про перевищення термінів перебування за кордоном громадянами України, які внесені до системи "Шлях", за поданням ліцензованих на різні види вантажних перевезень юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, врахувати висновки суду, що викладені в мотивувальній частині цієї постанови.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. 
		Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		 
		Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська   С. П. Нос

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...