Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/27307/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано судом: 13.03.2025. Зареєстровано: 14.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.
Дата набрання законної сили: 13.03.2025
Номер судового провадження: К/990/4902/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа №160/27307/24
		адміністративне провадження № К/990/4902/25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Яковенка М. М.,
		суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
		розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №  160/27307/24
		за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ульта» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження,
		за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Сластьон А. О.) від 15 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду (Лукманова О. М., Божко Л. А., Дурасова Ю. В.) від 09 січня 2025 року,
		УСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ульта» (далі - ТОВ «Ульта») звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження від № 319-рл від 24 вересня 2024 року в частині анулювання ліцензії № 04620311202405593.
		2. Разом з адміністративним позовом позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій просив суд до набрання законної сили рішення суду у справі зупинити дію розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24 вересня 2024 року в частині анулювання ліцензії № 04620311202405593, виданої ТОВ «Ульта».
		3. В обґрунтування заяви зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може ускладнити чи навіть унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів заявника, оскільки роздрібна торгівля тютюновими виробами є одним з основних видів діяльності заявника, яка можлива лише за наявності відповідних ліцензій, а тому анулювання ліцензії призведе до зупинення господарської діяльності позивача, що очевидно потягне за собою неминучі негативні наслідки. Окрім того, вказана обставина може призвести до розірвання договірних відносин, несплати податків до бюджету, що матиме наслідком утруднення  або неможливість відновлення господарської діяльності, в зв`язку з чим для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Отже, негативні наслідки в разі ненадяння заявникові тимчасового судового захисту, переважатимуть наслідки вжиття заходів забезпечення позову.
		4. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року, заяву ТОВ «Ульта» задоволено.
		Зупинено дію розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24 вересня 2024 року в частині анулювання ліцензії № 04620311202405593, виданої ТОВ «Ульта» до набрання законної сили рішенням суду.
		5. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 07 лютого 2025 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшла касаційна скарга, в якій вона просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.  
		Також Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області в касаційні скарзі заявлено клопотання про зупинення дії ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року.
		6. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Витребувані матеріали справи. 
		Цією ж ухвалою відмовлено Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області в задоволенні клопотання про зупинення дії ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року.
		7. 04 березня 2025 року до Верховного Суду від ТОВ «Ульта» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року залишити без змін.
		8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
		IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		9. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи клопотання ТОВ «Ульта» про забезпечення позову виходив з того, що можливість здійснення позивачем господарської діяльності безпосередньо залежить від наявності відповідної ліцензії і, як наслідок, наявність розпорядження про анулювання такої ліцензії зупиняє діяльність підприємства, а відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову може призвести до незворотних наслідків.
		10. Зокрема судом зауважено, що анулювання ліцензії заблокує джерела доходу позивача, призведе до неможливості виконання обов`язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів та неможливості виконання договірних зобов`язань перед третіми особами за укладеними договорами, що матиме наслідком дискредитацію ділової репутації заявника перед державними установами, діловими партнерами та споживачами продукції, та може призвести до вивільнення працівників.
		11. Також, на думку суду, ненадання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили, призведе до негативних наслідків у вигляді зупинення його діяльності.
		12. При цьому судом зауважено, що заходи забезпечення адміністративного позову щодо зупинення дії розпорядження, про вжиття яких у заяві просить позивач, відповідають предмету позову, разом з тим, вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскаржуваного розпорядження відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об`єктивного розгляду у судовому засіданні всіх обставин справи.
		IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		13. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
		14. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
		15. Зокрема скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень було порушено норми процесуального права, а саме статті 9, 72, 242 КАС України.
		16. При цьому скаржник наголошує, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.
		17. Зокрема скаржник вказує, що основний вид діяльності ТОВ «Ульта», виходячи з даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виродами. Інші види діяльності згідно даних реєстру - 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах., 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
		18. Отже, невжиття заходів забезпечення позову, в даному випадку, жодним чином не спричиняє незворотних витрат та перепон у веденні господарської діяльності. 
		IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		19. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого. 
		20. Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		21. Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
		22. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
		23. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
		24. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
		25. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		26. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		27. Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
		28. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
		29. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
		30. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		31. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		32. Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
		33. При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
		34. Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
		35. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку, що невжиття судом забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії розпорядження, яким анульовано ліцензію на роздрібну торгівлю тютюновими виробами, може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача, ускладнити або зробити фактично неможливим виконання рішення суду у цій справі у майбутньому, з огляду на можливі негативні наслідки застосування оскаржуваного розпорядження. Суди погодились з доводами позивача, що анулювання ліцензій призведе до негативних наслідків для позивача, а саме зупинення діяльності, неможливість сплачувати податки, позбавить можливості своєчасно та у повному обсязі сплачувати заробітну плату працівникам, може привести до розірвання договірних відносин та вивільнення працівників.
		36. Таким чином суди погодились з доводами позивача та задовольнили його заяву про забезпечення позову.
		37. Проте, враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, суди дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
		38. Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
		39. Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
		40. Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
		41. Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
		42. Проте оскаржувані судові рішення у цій справі не містять жодного обґрунтованого мотиву, з якого суди дійшли висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення розпорядження про анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, складність вчинення цих дій, не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
		43. При вирішенні питання про забезпечення позову суди обмежився лише висновками, що анулювання ліцензій призведе до припинення діяльності позивача, при цьому суди не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судами не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача розпорядженням Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24 вересня 2024 року.
		44. Як вже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
		45. Зокрема, як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Ульта» має основним видом діяльності: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продутими харчування, напоями та тютюновими виробами.
		46. З метою здійснення господарської діяльності позивачем отримана ліцензія № 04620311202405593 на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами за адресою: м. Дніпро, Шевченківський район, вул. Панікахи, 61Б, Кіоск, термін дії ліцензії з 11 вересня 2024 року по 11 вересня 2025 року.
		47. Розпорядженнями Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24 вересня 2024 року вищевказану ліцензію було анульовано.
		48. Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки позивач жодним чином не позбавлений права займатися основними видами діяльності, а саме торгівлею в неспеціалізованих магазинах продутими харчування та напоями.
		49. Таким чином, враховуючи види діяльності позивача, які він здійснює, колегія суддів приходить до висновку, що анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, не може призвести до зупинення діяльності Товариства в цілому, на чому наголошувалось останнім, а відповідно і до негативних наслідків, які з цим пов`язані.
		50. З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами розгляду заяви Товариства про забезпечення позову, встановлено, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
		51. Колегія суддів не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного розпорядження може убезпечити ТОВ «Ульта» від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо.
		52. Проте варто врахувати, що такі обставини в будь - якому випадку не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта, який у спірних відносинах виданий у формі розпорядження.
		53. Це узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 826/16216/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 460/549/20, від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 160/7358/21, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
		54. У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
		55. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
		56. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		57. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		58. Враховуючи викладене, судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню із прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити.
		Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі №  160/27307/24 скасувати.
		Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ульта» про забезпечення позову.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                                       М. М. Яковенко
		Судді                                                                                                    І. В. Дашутін
		                                                                                                    О. О. Шишов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...