Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/9560/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; погашення податкового боргу, з них; стягнення податкового боргу.
Надіслано судом: 13.03.2025. Зареєстровано: 14.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.
Дата набрання законної сили: 13.03.2025
Номер судового провадження: К/990/4210/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 460/9560/23
		адміністративне провадження № К/990/4210/25  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Дашутіна І. В.,
		суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року, ухвалене суддею Норм У. М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Затолочного В. С., Гудима Л. Я.,            Пліша М. А., у справі № 460/9560/23 за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		У квітні 2023 року Головне управління ДПС у Рівненській області (далі - податковий орган, контролюючий орган) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник) про стягнення податкового боргу з орендної плати за землю у розмірі 226426,28 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг з орендної плати з фізичних осіб, який виник на підставі визначених контролюючим органом грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 16 червня 2021 року № 437607-2405-1712, № 437608-2405-1712, № 437609-2405-1712, 437610-2405-1712, від 05 грудня 2022 року № 1339660-2407-1712, № 1339661-2407-1712, № 1339662-2407-1712, № 1339663-2407-1712, що не були сплачені у встановлений строк.
		Після відкриття провадження у справі ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції зустрічний позов, в якому просив визнати протиправними та скасувати зазначені вище податкові повідомлення-рішення, на підставі яких виник заявлений до стягнення податковий борг.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки він не може бути платником орендної плати, адже фактично не є користувачем земельних ділянок, по яких нараховано орендну плату. Позивач звертає увагу, що об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірних земельних ділянках, належать іншим особам. Відповідно, у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди відбувається автоматично, а тому саме нові користувачі спірних земельних ділянок є належними платника орендної плати.
		Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 28 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року, задовольнив повністю позов Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задовольнив повністю та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що              ОСОБА_1 є єдиним законним землекористувачем відповідних земельних ділянок, що відображено у відповідних державних реєстрах права власності, і, відповідно, зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату за ці земельні ділянки.
		Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:
		29 грудня 2017 року між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про поновлення договору оренди землі, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,1845 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0360, передана в оренду для завершення будівництва виробничо-складської бази з подальшим її обслуговуванням, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		29 грудня 2017 року між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про поновлення договору оренди землі, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,3594 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0358, передана в оренду для завершення будівництва виробничо-складської бази з подальшим її обслуговуванням, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		29 грудня 2017 року між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про поновлення договору оренди землі, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,0700 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0357, передана в оренду для завершення будівництва виробничо-складської бази з подальшим її обслуговуванням, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		29 грудня 2017 року між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про поновлення договору оренди землі, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,1075 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0359, передана в оренду для завершення будівництва виробничо-складської бази з подальшим її обслуговуванням, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Головне управління ДПС у Рівненській області здійснило розрахунок орендної плати за кожну з вищезазначених земельних ділянок за період 2021-2022 років та ухвалило відповідні податкові повідомлення-рішення, а саме:
		- від 16 червня 2021 року № 437607-2405-1712 - за 2021 рік у сумі 10291,60 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0357;
		- від 16 червня 2021 року № 437610-2405-1712 - за 2021 рік у сумі 52840,01 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0358; 
		- від 16 червня 2021 року № 437608-2405-1712 - за 2021 рік у сумі 15804,96 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0359;
		- від 16 червня 2021 року № 437609-2405-1712 - за 2021 рік у сумі 27125,72 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0360;
		- від 05 грудня 2022 року № 1339660-2407-1712 - за 2022 рік в сумі 11320,75 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0357;
		- від 05 грудня 2022 року № 1339663-2407-1712 - за 2022 рік в сумі 58124,01 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0358.
		- від 05 грудня 2022 року № 1339661-2407-1712 - за 2022 рік в сумі 17385,45 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0359;
		- від 05 грудня 2022 року № 1339662-2407-1712 - за 2022 рік в сумі 29838,28 грн щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0360;
		Податковий орган зазначає, що раніше направляв позивачеві податкову вимогу від 06 березня 2012 року № 571, в які повідомляв про наявність податкового боргу у розмірі 2851,05 грн. 
		У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 податкового боргу, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення заборгованості у судовому порядку. Зі свого боку, ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому уважає протиправними та просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення, на підставі яких виник спірний податковий борг.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та задовольнити зустрічний позов               ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		Скаржник вказує про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, від 19.06.2018 у справі              № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі                           № 910/7197/18.
		Правова позиція, викладена у зазначених постановах Верховного Суду, зводиться до того, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні, і що після відчуження об`єктів нерухомості позивачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є.
		Головне управління ДПС у Рівненській області не подало відзиву на позовну заяву. Про відкриття касаційного провадження повідомлене належним чином.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
		Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
		Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
		Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
		Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
		При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).
		При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).
		Тобто у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
		За таких обставин, незважаючи на те, що особа не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями (їх частинами), виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права міститься в постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року по справі №826/15276/17, від 28 травня 2019 року у справі №816/352/17, від 03 серпня 2020 року у справі №826/13307/18.
		Приписи ж пункту 287.6 ПК України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (набрав чинності 01 січня 2015 року), які визначають, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, не спростовують наведених висновків. В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні. Тобто обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 0440/4935/18.
		ОСОБА_1 доводив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що з переходом права власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на орендованій земельній ділянці, до інших осіб переходять і всі права та обов`язки орендаря, в тому числі і обов`язок щодо сплати орендної плати.
		На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 зазначив, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 грудня 2011 року № 32470636 ОСОБА_2 на підставі рішення Здолбунівського районного суду від 23 листопада 2011 року у справі № 2-1137/11 набула право власності на будівлю виробничо-складської бази, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:021:0360 та 5610100000:01:021:0357.
		Окрім цього, ОСОБА_1 указав, що згідно з витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 січня 2014 року № 16517020 ОСОБА_3 на підставі договору дарування набув право власності на будівлю навісу, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:021:0359.
		Суди попередніх інстанцій зазначені доводи не взяли до уваги, зазначивши, що право власності на об`єкти нерухомого майна зазначені вище особи набули в 2011 році та в 2014 році, тобто задовго до укладення договорів оренди земельної ділянки з позивачем у грудні 2017 року. Суди також звернули увагу, що спірні чотири земельні ділянки були утворені внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0020, а тому частина друга статті 120 ЗК України могла бути застосована лише до попередньо сформованої земельної ділянки до її поділу.
		Колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у ОСОБА_1 підстав припиняти сплату орендної плати за спірні земельні ділянки після відчуження ним нерухомого майна, розташованого на цих ділянках, а також щодо відсутності жодного взаємозв`язку між початково сформованою земельною ділянкою до її поділу і новоутвореними після поділу ділянками.
		Суди не врахували, що з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до нового власника переходить відповідне право користування (оренди) земельною ділянкою. Згідно із частиною другою статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні зі статтею 377 Цивільного кодексу України передбачено автоматичний перехід права користування землею разом із правом власності на будівлі, споруди, які на ній розташовані. Про це свідчить практика Верховного Суду, зміст якої наведено вище. При цьому, при правозастосуванні правових норм необхідно брати редакцію, чинну на момент укладення відповідних правочинів, на підставі яких відбувся перехід права власності на об`єкт нерухомого майна.
		Саме тому для правильного вирішення спору необхідно ретельно дослідити встановити обставини, які засвідчують перехід права користування земельною ділянкою при відчуженні нерухомого майна.
		При цьому, ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді попередніх інстанцій посилався на судове рішення, в якому досліджувалися такі обставини, але в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях йому не була надана належна оцінка як доказу. 
		Так, відповідно до висновків, викладених у постанові Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у справі № 569/4965/21, в якій суд досліджував спірні правовідносини щодо переходу права власності, фактичними користувачами вказаних орендованих земельних ділянок є   ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак право користування (оренди) земельних ділянок вони на себе не переоформили, що не звільняє їх від  обов`язку сплачувати орендну плату, оскільки зобов`язання з такої сплати у нового власника нерухомості виникає автоматично.  За висновком суду, після відчуження об`єктів нерухомості відповідач ( ОСОБА_1 ) не повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, користувачем яких він вже не є.
		Колегія суддів також уважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій, що перехід права власності на об`єкт нерухомого майна до утворення земельних ділянок як об`єктів цивільного права не може свідчити про те, що при переході права власності на нерухоме майно відбувся і перехід права власності на земельну ділянку. За логікою судів попередніх інстанцій, поділ первинної земельної ділянки (з кадастровим номером 5610100000:01:021:0020) та формування кількох нових (з іншими кадастровими номерами) означає відсутність правонаступництва щодо прав та обов`язків стосовно користування земельною ділянкою. Така позиція суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, згідно з якою поділ земельної ділянки сам собою не припиняє права оренди, оскільки вся передана в оренду ділянка в тому чи іншому вигляді входить до складу новоутворених земельних ділянок.
		Отже, на переконання Верховного Суду, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не з`ясували усі необхідні обставини для правильного вирішення спору, а при їх оцінці - не застосували належні норми матеріального права, що регулюють перехід права користування земельною ділянкою при відчуженні нерухомого майна та визначають правову природу поділу земельної ділянки.
		Так, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		Зі свого боку, в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		Отже, наведені вище допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
		За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, дає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		З огляду на зазначене, керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі № 460/9560/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                          І. В. Дашутін
		 
		 
		Судді                                                                                                              О. О. Шишов
		 
		 
		                                                                                                              М. М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...