Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/2521/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 13.03.2025. Зареєстровано: 14.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2025.
Дата набрання законної сили: 13.03.2025
Номер судового провадження: К/990/35089/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа №400/2521/23
		адміністративне провадження № К/990/35089/23, № К/990/36157/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
		суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування пункту наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
		за касаційними скаргами ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 (суддя - Птичкіна В. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 (колегія суддів у складі: Шевчук О. А., Бойка А. В., Федусика А. Г.),
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
		У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 
		- скасувати пункт 3 наказу від 22.01.2023 № 11 про накладення на старшого матроса ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у посаді;
		- зобов`язати службових осіб військової частини НОМЕР_1 видати наказ, провести нарахування та виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року старшому матросу ОСОБА_1 , у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку (відмова від виконання бойового наказу) не доведений, викладена у матеріалах службового розслідування інформація не відповідає дійсності, посадова особа військової частини НОМЕР_1 не дотрималася норм, встановлених Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок №  608). На думку позивача, при вирішенні справи необхідно урахувати ту обставину, що постановою від 08.02.2023 у справі № 521/2365/23 (номер провадження 3/521/3572/23) Малиновський районний суд м. Одеси закрив провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (відмова від виконання законних вимог командира (начальника), вчинена в умовах особливого періоду) у зв`язку з відсутністю у діяннях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Також позивач зазначив, що відповідач незаконно не виплатив йому додаткову винагороду за грудень 2022 року та за січень 2023 року.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 
		З 03.08.2022 позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
		18.12.2022 командир 1-го загону військової частини НОМЕР_1 капітан 3 рангу ОСОБА_2 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив призначити службове розслідування у зв`язку з невиконанням 17.12.2022 бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим оператором групи команди, старшим матросом ОСОБА_1 і оператором групи команди, старшим матросом ОСОБА_3 . 
		До відзиву військова частина НОМЕР_1 додала наступні документи: «ВИТЯГ з БОЙОВОГО НАКАЗУ командира тактичної групи № 1 військової частини НОМЕР_1 № 112т. …»; «Витяг з журналу бойових дій тактичної групи № 1 військової частини НОМЕР_1 »; «ВИТЯГ зі ЗВІТУ командира розвідувальної групи СпП № 123 тактичної групи № 1 військової частини НОМЕР_1 про виконання бойового завдання…».
		Згідно з цими документами, позивач відмовився продовжувати виконання завдання (мало виконуватися до 19.00 25.12.2022) та був усунутий від виконання обов`язків оператора РГ СпП №  123.
		18.12.2022 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 544 «Про призначення службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 ». Відповідно до цього наказу, старший лейтенант ОСОБА_6 мав в термін до 10.01.2023 провести службове розслідування та надати на затвердження акт службового розслідування.
		До відзиву військова частина НОМЕР_1 додала матеріали службового розслідування, а саме: затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 Акт службового розслідування по факту не виконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 (далі - Акт); рапорт; наказ про призначення службового розслідування; пояснення командира НОМЕР_2 загону ОСОБА_7 від 24.12.2022; пояснення заступника командира НОМЕР_2 загону з МПЗ ОСОБА_8 від 24.12.2022; пояснення т.в.о. командира НОМЕР_3 команди НОМЕР_2 загону ОСОБА_9 (безпосередній начальник позивача) від 24.12.2022; пояснення старшого оператора групи команди НОМЕР_2 загону ОСОБА_10 від 24.12.2022; пояснення позивача від 24.12.2022; пояснення позивача від 29.12.2022; пояснення ОСОБА_3 від 24.12.2022; пояснення ОСОБА_3 від 29.12.2022; службова характеристика позивача; службова характеристика ОСОБА_3 ; сторінки військових квитків ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
		У поясненнях від 24.12.2022 ОСОБА_1 указав: «З приводу обставин викладених в наказі № 544 від 18.12.2022 про призначення службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону ОСОБА_11 , що нібито мало місце 17.12.2022 можу пояснити наступне. У вказаний день згідно бойового розпорядження я виконував службові обов`язки у м. Херсон та на лінії зіткнення у РОВ у складі РГ СпП № 123. 17-18 грудня 2022 року РГ СпП № 123 перебувала на ротації у місці оперативної бази. Завдання виконувались РГ СпП № 121. Окремих наказів від командира НОМЕР_2 загону капітана 3-го рангу ОСОБА_11 за період виконання бойового завдання я не отримував, а тому і не міг їх не виконати чи порушити …».
		У поясненнях від 29.12.2022 ОСОБА_1 , зокрема, указав: «… 07-21 грудня 2022 року РГ СпП № 123 перебувала в районі виконання спеціального завдання. Однак, ні командиру групи РГ СпП № 123, ні як я зрозумів командиру команди бойові розпорядження (письмові накази), які визначали завдання групи в секторі оперативного інтересу, а також сам сектор роботи не доводились. Такий висновок слідує із моїх запитань до вказаних осіб чи вони з ними ознайомились особисто. Відповідь була негативною. На п`ятий раз мого звернення командир команди надав відповідь: «я його не бачив, але повір мені що воно є.». Також у цих поясненнях позивач зазначив, що 25.12.2022 йому стало відомо «… про факт втручання окремих осіб в порядок проведення об`єктивного службового розслідування … з метою схиляння до надання неправдивих пояснень  …».
		Відповідно до пояснень ОСОБА_7 , РГ СпП № 123 мала замінити РГ СпП № 131, і це завдання було поставлено ним ОСОБА_12 і ОСОБА_13 .
		У поясненнях ОСОБА_9 указав що під час виконання бойового завдання ОСОБА_14 не виконав бойовий наказ командира загону що сприяло деморалізації групи. т.1 а.с. 132).
		У поясненнях ОСОБА_10 указав що ОСОБА_15 та ОСОБА_14 від усного бойового наказу висуватися на о. Потьомкін для ротації групи відмовились через не злагоджену групу новоприбулих мобілізованих та через власну непідготовленість до виконання такого типу завдання. ОСОБА_16 та ОСОБА_17 просили перенести їх залучення та залишити на перегрупування з іншою групою. Зміна групи, яка перебувала на о. Потьомкін відбулась вчасно силами іншої групи. 
		ОСОБА_8 у поясненнях підтвердив, що 17.12.2022 провів бесіду з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з метою переконати їх у важливості виконання бойового завдання, проте це не дало результату. Як вказав ОСОБА_8 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 вважали виконання «… недоцільним із-за нерозуміння логічного завершення та дуже великим ризиком для життя та здоров`я, низьким рівнем підготовленості …».
		У висновках службового розслідування зазначено, що «факт відмови від виконання законних вимог командира НОМЕР_2 загону капітана 3 рангу ОСОБА_11 , старшим матросом ОСОБА_5 та старшим матросом ОСОБА_4 підтверджується згідно пояснень командира НОМЕР_4 загону капітана 3 рангу ОСОБА_11 , заступника командира НОМЕР_4 загону з морально-психологічного забезпечення капітан-лейтенанта ОСОБА_18 , оперативного офіцера капітан-лейтенанта ОСОБА_19 , ТВО командира розвідувальної групи СпП №123 старшини 2 статті ОСОБА_20 ;
		старший матрос ОСОБА_17 та старший матрос ОСОБА_16 своїми неправомірним діями умисно порушили вимоги статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а саме відмовився виконувати Бойовий наказ командира загону;
		в діях старшого матроса ОСОБА_21 та старшого матроса ОСОБА_22 наявний склад дисциплінарного правопорушення, що полягає в порушенні військової дисципліни;
		невиконання наказу командира, не спричинило тяжкі наслідки, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці;
		в діях старшого матроса ОСОБА_21 та старшого матроса ОСОБА_22 наявний склад військового адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-10 КУпАП;
		зазначений випадок став можливим за умов та внаслідок особистої безвідповідальності, недисциплінованості та нехтування Статутами Збройних Сил України старшим матросом ОСОБА_5 та старшим матросом ОСОБА_4 …».
		22.01.2023 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 11 «Про результати службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 » (далі - Наказ № 11).
		Пунктом 3 Наказу за порушення вимог статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а саме відмову виконувати наказ командира загону, позивача понижено у посаді. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиданні наказів про виплату ОСОБА_1 за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 видати накази про виплату ОСОБА_1 за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168. У задоволенні позовних вимог в частині скасування пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.01.2023 № 11 «Про результати службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 » відмовлено.
		Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали проведеного службового розслідування підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, підстави для тверджень про недотримання посадовою особою військової частини, яка проводила службове розслідування, вимог Порядку № 608 відсутні, накладення дисциплінарного стягнення відбулося у відповідності до норм Дисциплінарного статуту, в зв`язку з чим вимога позивача про визнання протиправним та скасування пункту 3 Наказу задоволенню не підлягає.
		Крім того, суд встановив, що у постанові від 08.02.2023 у справі № 521/2365/23 (номер провадження 3/521/3572/23) Малиновський районний суд м. Одеси суд установив відсутність доказів, які беззаперечно доводять наявність адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні та зазначив про відсутність доказів на підтвердження повноважень особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення.
		Разом з тим, суд зауважив, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, згідно з текстом постанови, досліджувалися інші докази, і саме на підставі цих доказів був зроблений висновок про відсутність у діяннях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. У цій справі, як зазначає суд, Наказ було видано на підставі тих матеріалів службового розслідування, що були подані командиру військової частини для прийняття рішення, і сукупність цих матеріалів доводить факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Крім того, суд зазначив, що висновок суду про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, за відсутності у тексті постанови інформації про вчинення дій (допущення бездіяльності), не впливає на оцінку у межах цієї справи правомірності Наказу.
		Також, суд  дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність невиплати позивачу додаткової винагороди, у зв`язку з чим дійшов висновку, що така бездіяльність відповідача є протиправною, а належним способом захисту прав позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 видати накази про виплату ОСОБА_1 за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг 
		Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (залишити позов без розгляду), або змінити в цій частині рішення.
		Касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник  зазначає, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування пункту 9.7 Окремого доручення Міністерства оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 при не нарахуванні додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
		Крім того, скаржник уважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на те, що окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 не є правовим актом Міноборони у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» і на його підставі військовослужбовця не може бути позбавлено додаткової грошової винагороди, оскільки, як зазначає скаржник, Постановою № 168 чітко визначено право керівника відповідного міністерства встановлювати порядок і умови виплати додаткової винагороди.
		Наголошує, що прийняття Міністром оборони України розпорядження від 23.06.2022 №  912/з/29 узгоджується з повноваженнями, визначеними пунктом 17 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №  260), а тому відповідні рішення підлягають врахуванню при вирішення питання про виплату додаткової допомоги, передбаченої Постановою № 168.
		При цьому скаржник зазначає, що позивача не включено до наказу про виплату за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, на підставі підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, у зв`язку із відмовою виконувати бойовий наказ (розпорядження) у грудні 2022 року та накладенням дисциплінарного стягнення у січні 2023 року за відмову від виконання бойового наказу командира.
		Отже, скаржник уважає, що військовою частиною НОМЕР_1 в межах повноважень та порядку, передбачених Постановою № 168 та окремого Доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, на законних підставах не нараховано та не виплачено позивачу додаткову винагороду за грудень 2022 року та за січень 2023 року, при цьому, позбавлення додаткової грошової винагороди не є окремим видом відповідальності, згідно положень Дисциплінарного статуту та положень чинного законодавства, як на цьому наголошує позивач, а тому наявні підстави неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судами першої та апеляційної інстанцій.
		Окрім цього, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували обставини звільнення позивача від сплати судового збору.
		Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій до Верховного Суду з касаційною скаргою також звернувся позивач, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.01.2023 № 11 «Про результати службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 » скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю та, відповідно, скасувати пункт 3 наказу від 22.01.2023 № 11 про накладення на старшого матроса ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у посаді.
		Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували статтю 78 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 9901/413/19, постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 819/1500/16, від 19.05.2022 у справі № 480/4079/18, від 22.09.2022 у справі № 420/4977/20, від 23.02.2023 у справі № 815/1131/18, від 20.07.2023 у справі №  380/157/20.
		Також скаржник уважає, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди повинні були також урахувати висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.04.2020 у справі №  822/1120/17, від 20.05.2021 у справі №  420/2916/20, від 16.09.2021 у справі № 460/2583/19, від 17.11.2022 у справі № 480/9492/20, від 08.12.2022 у справі № 460/2583/19, від 03.05.2023 у справі № 240/33810/21 щодо того, що суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та ураховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Втім, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не здійснено належної та всебічної перевірки обставин справи щодо дотримання відповідачем процедурних вимог службового розслідування й не надано правової оцінки аргументам учасників справи.
		За доводами позивача, судами попередніх інстанцій проігноровано допущені порушення при проведенні службового розслідування по факту невиконання бойового наказу командира 1-го загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_23 наказом від 18.12.2022 № 544, на підставі рапорту командира НОМЕР_2 загону капітана третього рангу ОСОБА_7 (вх. № 3245 від 18.12.2022). У наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2022 № 544 визначено, що строк проведення службового розслідування «до 10 січня 2023 року». «Акт службового розслідування надати на затвердження до 10 січня 2023 року»
		Також, на думку позивача, суд першої інстанції не правильно дійшов висновку, що  Акт службового розслідування від 30.12.2022, який підписаний ОСОБА_3 за ОСОБА_1 на кожній сторінці з їх власноручними поясненнями на ньому, не є належним та допустимим доказом, оскільки не був поданий командиру військової частини для прийняття рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги явні, на думку скаржника, подальші порушення допущені при підписанні іншого акту службового розслідування, датованого 16.01.2023 з підписом начальника групи розвідки штабу НОМЕР_2 загону старшого лейтенанта ОСОБА_24 , проте зареєстрованого за вх. № 247 чомусь 11.01.2023, без дати резолюції командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_25 , у тому числі в частині пропущення строку надання акту службового розслідування, визначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_23 № 544 від 18.12.2022. Також, на думку позивача, Наказ № 11 був виданий з порушенням приписів та вимог викладених в статтях 45, 49-56, 83-98 Дисциплінарного статуту ЗСУ та інших чинних нормативно-правових актів України.
		Крім того, скаржник, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16, зазначає, що свідчення службової особи не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю.
		При цьому скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.10.2022 у справі № 640/18156/20, відповідно до якого, невиконання уповноваженим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності; загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів прийняття.
		Отже, скаржник уважає, що у порушення норм процесуального права та наявної правозастосовчої практики Верховного Суду, яка наведена вище, судом першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не взято до уваги наявність постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 08.02.2023 (справа № 521/2365/23), яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-10 КУпАП.
		Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 Розділу ІІІ, пунктів 1, 5, 6 Розділу V Порядку № 608 щодо наявних порушень указаних спеціальних норм, допущених під час проведення службового розслідування та оформлення його результатів.
		Позиція інших учасників справи
		Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України відсутність відзивів на касаційні скарги не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
		Рух касаційної скарги 
		19.10.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023. 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко  Ж.  М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 400/2521/23.
		Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023.
		30.10.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023. 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 400/2521/23.
		Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023..
		Ухвалою Верховного Суду від 07.03.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
		Позиція Верховного Суду
		Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
		Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
		Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
		Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
		Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
		На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої, у редакції станом на 07.03.2022, визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
		Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24.02.2022, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
		Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
		Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку №  260 шляхом доповнення розділ І пункту 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
		З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім Окреме доручення від 23.06.2022 №  912/з/29. 
		У пункті 1 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01.06.2022) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
		У пункті 3 цього Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
		Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
		Пунктом 5 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
		Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 Окремого доручення від 23.06.2022 №  912/з/29).
		У підпункті 9.7 пункту 9 згаданого окремого доручення передбачив, що військовослужбовці, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника) до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн, не включаються.
		Згідно з пунктом 3 розділу ХVI Порядку № 260 виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.
		Відповідно до абзацу 4 пункту 5 розділу ХVI Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді, зокрема, пониження в посаді - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
		Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
		Відповідно до статті 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
		Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
		Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
		Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
		Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (стаття 30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
		Відповідно до статті 35  Статуту внутрішньої служби ЗСУ накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
		Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно (стаття 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
		Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №  551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
		Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
		Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
		Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
		Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
		Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
		Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж)  звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
		Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
		За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
		За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. 
		Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
		Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
		Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
		Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
		Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
		Статтею 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
		Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці. Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення (стаття 96 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
		Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено (стаття 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
		Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (стаття 98 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
		Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. 
		Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
		Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
		Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.
		Пунктом 13 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
		Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
		Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України (пункт 3 розділу ІV Порядку № 608 ).
		Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6 розділі V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
		У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
		В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
		У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити. 
		Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
		Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
		Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		Згідно з пунктом 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
		Відповідно до пункту 3 розділу VІ Порядку № 608 примірники акта службового розслідування надсилаються службовим особам, яких стосуються наведені у висновку пропозиції, та до відповідних структурних підрозділів органів військового управління. За зверненням військовослужбовця, стосовно якого проводилось службове розслідування, йому надається завірена копія акта службового розслідування або витяг з акта, в частині, що його стосується, за умови, що вони не містять інформації з обмеженим доступом.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, виходить із такого.
		Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
		Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.
		Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
		Щодо позовних вимог про скасування пункту 3 Наказу № 11 про накладення на старшого матроса ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у посаді, Суд зазначає таке.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання (неналежне виконання) службових обов`язків або порушення військової дисципліни. У разі проведення службового розслідування, зазначені обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого командир вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні військовослужбовця складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.
		Адміністративний суд у силу вимог частини другої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
		Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами.
		Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
		Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач входив до складу РГ СпП № 123 і у власних поясненнях від 29.12.2022 зазначив, що ця група з 06.12.2022 по 21.12.2022 мала виконувати спеціальні завдання, у тому числі з 10.12.2022 по 21.12.2022 - спільно з військовослужбовцями РГ СпП № 121.
		Також судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу було відомо, що змішана група (до складу якої входили військовослужбовці РГ СпП №  121 та РГ СпП № 123) виконувала спеціальне завдання з 23 год 15.12.2022. 
		Крім того, судами попередніх інстанцій з тексту пояснень ОСОБА_1 установлено, що ОСОБА_9 (командир команди та оперативний офіцер обох груп) погодився з певною пропозицією РГ СпП №  123, ця пропозиція була узгоджена із штабом ТГр СпО № 1, в результаті чого для виконання спеціального завдання з 03.45 год 18.12.2022 було виведено особовий склад РГ СпП № 121 (без участі військовослужбовців РГ СпП № 123).
		Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_9 у поясненнях наявність будь-яких узгоджених пропозицій не підтвердив, а командир РГ СпП № 123 ОСОБА_10 прямо зазначив, що ОСОБА_1 відмовився висуватися на о. Потьомкін для ротації групи.
		Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що ці пояснення у сукупності підтверджують те, що позивачу було відомо, що саме і коли він мав виконувати, а також свідчать про те, що ОСОБА_1 від участі у виконанні завдання усунувся. 
		Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, що у поясненнях від 24.12.2022 позивач указав, що він окремих наказів від командира НОМЕР_2 загону капітана 3-го рангу ОСОБА_11 за період виконання бойового завдання не отримував. 
		Цей аргумент ОСОБА_1 зазначив у позові, указавши, що у бойовому наказі відсутнє розпорядження ОСОБА_7 позивачу (будь-кому з членів РГ СпП № 123) про заміну РГ СпП № 131, бойовий наказ не доводився позивачу і командиру РГ СпП № 123, позивач не відмовлявся від виконання будь-яких доведених за формою наказів.
		За приписами статті 35  Статуту внутрішньої служби ЗСУ накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.
		Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до норм Статуту внутрішньої служби ЗСУ, у ОСОБА_7 не було обов`язку зазначити у наказі персональний склад групи, яка мала виконувати наказ, а також доводити зміст наказу військовослужбовцям - членам цієї групи в індивідуальному порядку.
		Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що твердження ОСОБА_1 про те, що зміст наказу ОСОБА_7 не був доведений командиру РГ СпП № 123, спростовуються поясненнями ОСОБА_10 .
		Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачу було відомо про існування та зміст наказу ОСОБА_7 , про це свідчать також пояснення ОСОБА_8 , який 17.12.2022 переконував ОСОБА_1 у важливості виконання цього завдання.
		Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій на підставі зібраних і проаналізованих у їх взаємозв`язку доказів фактичні обставини цієї справи, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про встановлення факту порушення позивачем військової дисципліни.
		Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що до позовної заяви ОСОБА_1 додав підписаний ОСОБА_26 30.12.2022 Акт службового розслідування по факту не виконання бойового наказу командира НОМЕР_2 загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 із зауваженнями позивача, а також інший «варіант» пояснень ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Крім того, до позовної заяви додані пояснення інших осіб, які відсутні у матеріалах службового розслідування, що їх надав відповідач. Текст наданого позивачем акта певною мірою відрізняється від тексту Акта. Цей факт, а також відсутність у матеріалах службового розслідування (на підставі яких було видано Наказ) пояснень осіб, що спростовують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, на думку ОСОБА_1 , свідчать про те, що службове розслідування було проведено не об`єктивно, посадова особа, яка проводила розслідування ( ОСОБА_6 ), перебувала під адміністративним тиском ОСОБА_27 (про що ОСОБА_6 повідомив позивачу, згідно з текстом відповіді на відзив), акт службового розслідування було переписано для приховування реальних фактів, що мали місце, створення штучних доказів винуватості зазначених у ньому осіб та ігнорування викладених в акті від 30.12.2022 доводів і заперечень.
		Саме ці обставини, за твердженнями позивача, свідчать про порушення вимог Порядку № 608.
		Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
		Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що доданий до позовної заяви Акт службового розслідування по факту не виконання бойового наказу командира 1-го загону старшим матросом ОСОБА_4 та старшим матросом ОСОБА_5 , підписаний ОСОБА_26 30.12.2022, та пояснення не відповідають вимогам щодо належності та допустимості доказів.
		Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказ, правомірність якого заперечує позивач, був прийнятий на підставі Акту службового розслідування, в якому, у тому числі, викладений зміст письмових пояснень ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 ОСОБА_3 . Той варіант акту, який, зі слів позивача, йому надав ОСОБА_6 для ознайомлення (що не передбачено Порядком № 608), не був поданий командиру військової частини для прийняття рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
		Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що дисциплінарне стягнення було накладено не пізніше встановленого статтею 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ строку (у цьому випадку - місяць від дня закінчення службового розслідування), а вид застосованого стягнення передбачений статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
		З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що матеріали проведеного службового розслідування підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, підстави для тверджень про недотримання посадовою особою військової частини, яка проводила службове розслідування, вимог Порядку № 608 відсутні, накладення дисциплінарного стягнення відбулося у відповідності до норм Дисциплінарного статуту, у зв`язку з чим вимога позивача про визнання протиправним та скасування пункту 3 Наказу задоволенню не підлягає.
		Щодо покликання позивача на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 08.02.2023 у справі № 521/2365/23, в якій суд встановив відсутність доказів, які беззаперечно доводять наявність адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні та надання оцінки судами попередніх інстанцій відносно застосування до спірних правовідносин статті 78 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Згідно з частиною шостою статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 
		Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 78 КАС України).
		Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 КАС України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
		Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
		Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
		Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. 
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 № 6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі № 825/705/17, від 06.03.2019 у справі № 813/4924/13-а, від 15.11.2019 у справі № 826/198/16, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18, від 30.09.2021 у справі № 826/7424/17.  
		Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
		Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
		За позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі №  818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		Колегія суддів ураховує, що зі змісту статті 78 КАС України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
		Судом першої інстанції встановлено, що в постанові від 08.02.2023 у справі № 521/2365/23 Малиновський районний суд м. Одеси установив відсутність доказів, які беззаперечно доводять наявність адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні. Також суд зазначив про відсутність доказів на підтвердження повноважень особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення.
		Тобто про неможливість суду достовірно з`ясувати фактичні обставини справи зазначає сам Малиновський районний суд м. Одеси в постанові від 08.02.2023 у справі № 521/2365/23.
		Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, згідно з текстом постанови, досліджувалися інші докази, і саме на підставі цих доказів був зроблений висновок про відсутність у діяннях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Проте у цій справі, як установлено судами попередніх інстанцій вище, Наказ було видано на підставі тих матеріалів службового розслідування, що були подані командиру військової частини для прийняття рішення, і сукупність цих матеріалів доводить факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
		За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що висновок суду про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, за відсутності у тексті постанови інформації про вчинення дій (допущення бездіяльності), не впливає на оцінку у межах цієї справи правомірності Наказу.
		Щодо позовних вимог про нарахування та виплату за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, Суд зазначає таке.
		Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення цих заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.
		Виплата додаткової винагороди до 100 000,00 грн на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.
		Документальним підтвердженням такої участі є такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
		Виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000, 00 грн здійснюється на підставі наказу командира військової частини. Такий наказ командира військової частини обов`язково повинен містити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.
		Водночас не включаються до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн або 100  000,00 грн військовослужбовці, які відмовилися виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
		Крім того, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді, зокрема, пониження в посаді - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
		При цьому, виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.
		У цій справі судами установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2023 позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ; вид стягнення - пониження у посаді, у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу. При цьому, як встановлено вище, матеріали проведеного службового розслідування підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
		Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з доданою до відзиву довідкою від 03.05.2023 № 525, за грудень 2022 року та за січень 2023 року ОСОБА_1 додаткова винагорода (30  000 гривень) та додаткова винагорода (100  000 гривень) не були нараховані. Причинами невиплати додаткової винагороди відповідач зазначив, що діяв на підставі Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 Міністерства оборони України.
		Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на Окреме доручення як на підставу для невиплати позивачу додаткової винагороди за січень 2023 року, оскільки у пункті 9.7 Окремого доручення указано про невиплату за той місяць, в якому мала місце відмова військовослужбовця виконувати бойові накази (розпорядження), а таким місяцем, згідно з Наказом, є грудень 2022 року, тому суд установив, що у відповідача не було жодних підстав для невиплати позивачу додаткової винагороди за січень 2023 року.
		Щодо невиплати додаткової винагороди за грудень 2022 року суд першої інстанції зазначив, що відповідні зміни (на виконання пункту 2-1 Постанови № 168) до Порядку № 260 (доповнення його розділом «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану») були внесені наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Цей наказ набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з 01.02.2023. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що до 01.02.2023 умови, за яких додаткова винагорода не підлягає виплаті, не були нормативно врегульовані.
		Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на пункт 3.4 розділу 3 Інструкції з діловодства та документування управлінської інформації в електронній формі в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.07.2018 № 370, зазначив, що окреме доручення (доручення) - форма реалізації управлінських повноважень керівника, що передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання посадової особи. Доручення надається до конкретно визначеного документа. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що Окреме доручення, на яке послався відповідач, не є правовим актом, прийнятим відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, тому, в силу статті 7 КАС України, не застосовується судом при вирішенні справи.
		Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції та дійшов висновку, що позивач має право на отримання спірної додаткової винагороди, відповідно до Постанови №  168 за грудень 2022 року та за січень 2023 року.
		Верховний Суд уважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, виходячи із такого.
		Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видав, зокрема, Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.
		Підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 установлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн та 30 000 грн не включати військовослужбовців, які відмовилися виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, оголошене наказом командира (начальника).
		З приводу висновків судів попередніх інстанцій про те, що Окреме доручення від 23.06.2022 №  912/з/29 не є правовим актом, прийнятим відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому не може застосовуватись до спірних правовідносин, необхідно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23, у якій проаналізовано обставини прийняття цього акту та його юридичне підґрунтя.
		Зокрема, у зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що при прийнятті такого рішення Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
		З уваги на це Верховний Суд констатував, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.
		Суд визнав обґрунтованими доводи скаржника про те, що рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, від 23.06.2022 №  912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.
		Поза тим, Верховний Суд зауважив, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили.
		З огляду на зазначене Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи скаржника щодо незастосовності до спірних правовідносин Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 з підстав відсутності його державної реєстрації.
		У постанові від 20.03.2024 у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
		На думку колегії суддів, така позиція Верховного Суду є застосовною до обставин розглядуваної справи з огляду на подібність правовідносин, а тому вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо неможливості регулювання спірного питання положеннями Окремого доручення з підстав того, що він не є правовим актом.
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що після відкриття касаційних проваджень у цій справі Верховний Суд за подібних правовідносин сформував правовий висновок щодо застосування пункту 2-1 Постанови № 168 у взаємозв`язку з пунктом 17 розділу I Порядку № 260 і підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення (у контексті невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за невиконання бойового наказу (розпорядження) командира - за місяць, у якому здійснено таке порушення), який викладено, зокрема, у постановах від 27.06.2024 у справі № 380/5880/23, від 28.06.2024 у справі № 560/8818/23, від 09.09.2024 у справі № 480/1613/23, від 12.09.2024 у справі № 420/1473/23 і який є застосовним до обставин цієї справи.
		Так, зокрема, Верховний Суд у постанові від 09.09.2024 у справі № 480/1613/23 встановив, що позиція скаржника про «подвійне» притягнення до відповідальності ґрунтується на помилковому тлумаченні природи юридичної відповідальності. Невиплата додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови № 168 не є імпліцитною формою дисциплінарного покарання. Факт, зокрема, відмови виконати бойовий наказ став підставою для його притягнення до дисциплінарної відповідальності за Дисциплінарним статутом ЗСУ. Це не виключає можливості застосування інших юридичних наслідків за тим самим діянням (зокрема, позбавлення додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови № 168), що не можна кваліфікувати як повторне застосування юридичної відповідальності.
		Аналогічний висновок уже підтверджувався Верховним Судом у постанові від 31.07.2024 у справі № 380/2691/23.
		У постанові від 12.09.2024 у справі № 420/1473/23 Верховний Суд дійшов висновку, що установлений факт відмови військовослужбовцем Збройних Сил України від виконання бойового наказу (розпорядження) є правовою підставою для невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн, передбаченої Постановою № 168.
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до абзацу 4 пункту 5 розділу ХVI Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді, зокрема, пониження в посаді - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
		Як зазначено вище, Наказом № 11 від 22.01.2023 позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статей 11, 30, 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ; вид стягнення - пониження у посаді, у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу.
		Підсумовуючи зазначене Верховний Су дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях в цій частині не правильно застосували норми матеріального права до встановлених фактичних обставин справи, а саме: пункт 1 Постанови № 168 у взаємозв`язку з підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення та нормами Дисциплінарного статуту ЗСУ.
		Отже, приймаючи до уваги ту обставину, що факт відмови 17.12.2022 позивача від виконання бойового наказу є підтвердженим та, ураховуючи наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2023 № 11, яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді пониження в посаді у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу, Суд уважає не обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що відповідач не довів правомірність невиплати позивачу додаткової винагороди та про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за грудень 2022 року та січень 2023 року.
		В умовах, коли військові виконують особливу державну службу з оборони держави, їх обов`язки включають суворе дотримання Конституції, законів України, Військової присяги та наказів командирів. Стаття 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлює вимоги щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та виконання міжнародних зобов`язань, що підкреслює важливість дисципліни та порядку в армії.
		Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна означає бездоганне дотримання встановлених правил. При невиконанні службових обов`язків або порушенні громадського порядку, як це регламентовано статтею 45, командир має право нагадати про обов`язки та, за потреби, накласти дисциплінарне стягнення (стаття 48). Таким чином, будь-яке порушення дисципліни тягне за собою відповідальність. 
		Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2025 у справах №  500/6010/23 та № 260/7822/23.
		Доводи позивача в частині порушення строку надання Акту службового розслідування, визначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2022 № 544, порушень, допущених при його реєстрації та підписанні та доводи позивача про те, що командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_28 не мав законних повноважень для застосування дисциплінарного стягнення у виді «пониження в посаді», Суд відхиляє, оскільки за приписами частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		Під час касаційного перегляду справи з`ясовано, що позовна заява не містить підстав позову щодо порушення відповідачем строку надання Акту службового розслідування командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, порушень при його реєстрації і підписанні та щодо відсутності повноважень у командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_29 для застосування дисциплінарного стягнення у виді «пониження в посаді».
		Щодо посилань відповідача на те, що судами не ураховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 480/4079/18, від 22.09.2022 у справі № 420/4977/20, від 20.07.2023 у справі № 380/157/20, від 23.02.2023 у справі № 815/1131/18, від 12.03.2019 у справі № 819/1500/16, від 20.05.2021 у справі № 420/2916/20, від 03.05.2023 у справі №  240/33810/21, від 15.04.2020 у справі № 822/1120/17, від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16, від 17.11.2022 у справі № 480/9492/20, від 16.09.2021 у справі № 460/2583/19, від 22.10.2022 у справі № 640/18156/20, Суд зауважує, що висновки, викладені у наведених позивачем постановах, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом обставин встановлених у процесі розгляду конкретної справи. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
		Ураховуючи наведене, задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини у справі, однак неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків в частині наявності підстав для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиданні наказів про виплату ОСОБА_1 за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168 та зобов`язання військової частини здійснити ці виплати.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Підсумовуючи наведене, перевіривши за матеріалами справами доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття цих касаційних проваджень, Верховний Суд дійшов висновків про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги відповідача, залишення касаційної скарги позивача без задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиданні наказів про виплату ОСОБА_1 за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168 та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 видати накази про виплату ОСОБА_1 за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, та в цій частині - ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування пункту 3 Наказу № 11 від 22.01.2023 слід залишити без змін.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, Верховний Суд бере до уваги висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якій зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Колегія суддів уважає, що Верховним Судом надано відповідь на всі доводи касаційних скарг, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на стадії касаційного оскарження.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
		Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 у справі № 400/2521/23 в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиданні наказів про виплату ОСОБА_1 за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_5 ) видати накази про виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) за грудень 2022 року та за січень 2023 року додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» скасувати.
		В цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 у справі № 400/2521/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		Ж.М. Мельник-Томенко
		А.В. Жук ,
		Н.М. Мартинюк
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...