Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/4124/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Інші справи та матеріали.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.
Дата набрання законної сили: 11.03.2025
Номер судового провадження: 51-4813км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023210000000033

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 607/4124/23
		провадження № 51 - 4813 км 24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		захисника засудженого ОСОБА_6             адвоката ОСОБА_7 
		в режимі відеоконференції,                                                      
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023210000000033 від 21 лютого 2023 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Южно-Сахалінськ, РРФСР, СРСР, громадянина Російської Федерації, місце проживання невідоме, депутата Державної думи Федеральних Зборів Російської Федерації, робоча адреса: м. Москва,                      вул. Охотний ряд, 1, раніше не судимого, 
		за ст. 110 ч. 3 КК України, 
		за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6   - адвоката                 ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року та касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року щодо               ОСОБА_6 .
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 110 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
		За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду,                      ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він як депутат Державної думи Федеральних Зборів РФ, будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги частини                4 статті 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), 15 лютого 2022 року за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, взяв участь у засіданні Державної думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову зі зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року за тією ж адресою взяв участь у засіданні Державної думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. У такий спосіб ОСОБА_6 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
		Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
		Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та прокурора Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
		Дане кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду здійснювалося за відсутності обвинуваченого («in absentia») в порядку спеціального досудового та судового провадження.
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання за ст. 110 ч. 3 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років є неправильним і не сприятиме виправленню засудженого та запобіганню вчинення нових злочинів, на що не звернув уваги апеляційний суд. Прокурор зазначає, що апеляційний суд не врахував тяжкість скоєного кримінального правопорушення та обставини його вчинення, а саме, грубе та свавільне порушення цінностей суспільства, виняткове зухвальство та цинізм по відношенню до українців як народу. Зазначає, що російські війська завдають авіаударів по ключових об`єктах військової та цивільної інфраструктури, руйнують аеродроми, військові частини, нафтобази, заправки, церкви, школи, лікарні, пологові та цілі міста і села України, вбивають мирне населення, наносять збитки Україні на трильйони гривень. На підтвердження таких доводів наводить дані, повідомлені 08 березня 2024 року постійним представником Франції при ООН у Раді Безпеки про те, що від початку війни вбито більше 10 тисяч мирних жителів України, російські удари по українській енергетичній інфраструктурі в розпал зими залишили без світла сотні міст і сіл, понад 4 мільйони людей, у тому числі мільйон дітей, були переміщені, а понад                       17 мільйонів потребують гуманітарної допомоги. Прокурор, посилаючись на сторінку ОСОБА_6 в соціальній мережі «Одноклассники», вказує на те, що він не розкаявся у вчиненому та  24.02.2022 опублікував допис, який свідчить про його задоволення результатами прийнятих рішень (голосувань). Вважає, що судами не обґрунтовано рішення щодо не призначення ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі.
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , оскільки висновки судів про доведеність його вини ґрунтуються на припущеннях і доказах, які зібрані всупереч КПК України. Вважає, що ОСОБА_6 не є суб`єктом злочину, передбаченого                       ст. 110 ч. 3 КК України, оскільки не є представником влади України та не має повноважень змінювати територіальну цілісність України. Також вважає, що судом не доведено наявність у ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки попередньої змови групою осіб, оскільки він, голосуючи, висловив свою політичну позицію, за яку не може нести кримінальну відповідальність. Крім того наголошує на тому, що стороною обвинувачення та судами не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між конкретними діями ОСОБА_6 та загибеллю людей, а також настанням інших тяжких наслідків, передбачених ст. 110 ч. 3 КК України. Вказує на допущені порушення вимог ст. 384 КПК України та не роз`яснення особисто обвинуваченому ОСОБА_6 можливості та особливостей розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.     
		Заперечень на касаційні скарги прокурора та захисника від учасників судового провадження не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження 
		Захисник в судовому засіданні підтримала свою касаційну скаргу, вважала її обґрунтованою та просила її задовольнити. Касаційну скаргу прокурора вважала необґрунтованою та просила залишити її без задоволення. 
		Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу прокурора обґрунтованою і просив її задовольнити. Касаційну скаргу захисника вважав необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.   
		Мотиви Суду 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.   
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410, 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у здійсненні умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинені особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
		Судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 проведено у відсутність обвинуваченого, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади.
		Однією з умов здійснення спеціального судового провадження є здійснення спеціального досудового розслідування. Неявка особи більше як два рази до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду є однією з підстав здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування стороною обвинувачення вжито заходів для повідомлення                ОСОБА_6 про здійснюване щодо нього кримінальне провадження, зокрема, окрім повідомлень в спосіб, передбачений вимогами КПК України шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур`єр», розміщенням публікацій на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, також направлення повідомлення на електронну пошту Державної думи Федеральних зборів Російської федерації через офіційний сайт.
		Будучи повідомленим про розгляд кримінального провадження ОСОБА_6 жодних клопотань, заяв, скарг не подавав. 
		05 квітня 2022 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України. Письмове повідомлення про підозру та повістка про виклик ОСОБА_6 для проведення його допиту на                    11, 12 та 13 квітня 2022 року в якості підозрюваного, надруковані в газеті «Урядовий кур`єр» № 79 від 06.04.2022 та розміщені на сайті Офісу Генерального прокурора             07 квітня 2022 року. Проте, на ці виклики ОСОБА_6 до слідчого не з`явився та про причини своєї неявки не повідомив. 
		Орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення             ОСОБА_6 повідомлення про підозру в спосіб, передбачений КПК України.  
		16 квітня 2022 року ОСОБА_6 оголошено в державний, міждержавний та міжнародний розшук та на підставі клопотання слідчого органу безпеки, погодженого прокурором, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 19 квітня 2022 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. 
		09 травня 2022 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку глави 24-1 КПК України винесено ухвалу про здійснення спеціального досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , у зв`язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території російської федерації (т. 1, а.с. 140-145). 
		Повістку про виклик ОСОБА_6 на 27 лютого 2023 року для проведення слідчих дій, а також виконання вимог ст. 290 КПК України, надруковано в газеті «Урядовий кур`єр» № 39 від 24.02.2023 та розміщено на сайті Офісу Генерального прокурора. 
		Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 повинен був знати про розпочате щодо нього кримінальне провадження. 
		В подальшому на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2023 року здійснювався судовий розгляд даного кримінального провадження за відсутності обвинуваченого в порядку спеціального судового провадження («in absentia») з обов`язковою участю захисника (т. 1, а.с.170-171).
		Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
		Спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 здійснювалося з дотриманням вимог ст. 323 КПК України, за участю захисника ОСОБА_7 з повідомленням обвинуваченого шляхом направлення йому повідомлення про підозру, а також повісток про виклик за відомою робочою адресою на електрону пошту та публікації інформації про судові засідання в газеті «Урядовий кур`єр» та на порталі судової влади в мережі Інтернет. Повідомлення про підозру ОСОБА_6 було перекладено на російську мову.
		Відповідно до ст. 297-5 ч. 1 КПК України оголошення про виклик обвинуваченого до суду публікувалися на офіційному сайті засобу масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур`єр», а також на офіційному веб-сайті Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		Суд першої інстанції з об`єктивних причин не зміг допитати ОСОБА_6 в процесуальному статусі обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки він перебував в державному, міждержавному та міжнародному розшуку, не з`явився в судове засідання і про причини неявки суд не повідомив. При цьому захист обвинуваченого ОСОБА_6 як під час спеціального досудового розслідування, так і під час спеціального судового провадження за призначенням здійснювала фахівець в галузі права - адвокат   ОСОБА_7 . 
		Отже, враховуючи специфіку судового провадження (in absentia), судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченого ОСОБА_6 про здійснення стосовно нього кримінального провадження за ст. 110 ч. 3 КК України, шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. Відповідно до ст. 297-5 ч. 1 абз. 3 КПК України з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Копії процесуальних документів, що підлягали врученню обвинуваченому ОСОБА_6 , надсилалися захиснику згідно зі ст. 297-5 ч. 2 КПК України.
		За таких обставин, доводи захисника щодо допущеного судом першої інстанції порушення вимог ст. 384 КПК України через не роз`яснення обвинуваченому особисто про можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відносно обвинуваченого ОСОБА_9 проводилось спеціальне судове провадження у його відсутність згідно правил, визначених приписами глави 24-1 КПК України, вимоги яких судом першої інстанції були дотримані.
		Також слід зазначити, що згідно висновку про застосування норми права, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року (справа № 523/6472/14-к), роз`яснення судом обвинуваченому права на суд присяжних поза часовими межами підготовчого провадження, але до завершення судового розгляду, не завжди є безумовною підставою для скасування вироку. Однак для залишення судових рішень у силі в кожному конкретному випадку необхідні дані, які би з достатньою переконливістю свідчили про відсутність в особи перешкод у реалізації свого права на особливий порядок судового розгляду попри зазначений недолік. За наявності обґрунтованих підстав для висновку, що в результаті роз`яснення права на суд присяжних на стадії судового розгляду обвинувачений мав реальну можливість ефективно скористатися ним, суд касаційної інстанції вправі не визнати відсутність роз`яснення такого права прокурором при направленні обвинувального акта до суду і судом у підготовчому судовому засіданні безумовною підставою для скасування вироку. Вирішуючи це питання, суду належить виходити з того, чи забезпечили фактично застосовані час і спосіб роз`яснення обвинуваченому права на суд присяжних можливість його реалізації.
		У матеріалах справи дійсно відсутнє письмове роз`яснення прокурора обвинуваченому ОСОБА_6 про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Проте, Законом України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» статтю 615 КПК України викладено у новій редакції. Положеннями ст. 615 ч. 10 КПК України у редакції цього Закону, яка набрала чинності 01 травня 2022 року, встановлено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.
		Підготовче судове засідання у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , під час якого і могло бути реалізовано право обвинуваченого на подачу клопотання про розгляд справи щодо нього судом присяжних, ним особисто чи його захисником, було проведено 12 січня 2024 року, тобто коли вже діяла норма ст. 615 ч. 10 КПК України у редакції Закону України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX, положення якої не передбачали можливість розгляду справи щодо нього судом присяжних.
		Згідно технічного запису підготовчого судового засідання від 12 січня 2024 року судом першої інстанції було роз`яснено присутнім учасникам судового провадження, зокрема захиснику обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 , положення ст. 615 ч. 10 КПК України щодо складу суду для розгляду цього кримінального провадження, і вона не заявляла клопотань про здійснення судового розгляду судом присяжних. Судове провадження щодо ОСОБА_6 у суді першої інстанції здійснено колегіально судом у складі трьох суддів, що відповідає вимогам                           ст. 615 ч. 10 КПК України в редакції Закону України від 14 квітня 2022 року                                 № 2201-IX.
		Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
		Вина ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого злочину підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, зокрема, згідно даних рапорту заступника начальника першого відділу управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту ОСОБА_10 від 09 березня 2022 року, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022000000000333 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 2 КК України. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в указаному кримінальному провадженні здійснювали прокурори Департаменту нагляду кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройно конфлікту. Під час здійснення досудового розслідування в указаному провадженні встановлено, що у лютому 2022 року представники влади Російської Федерації, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежні держав, а також прийняли 22.02.2022 рішення про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між РФ та так званими «ДНР» і «ЛНР».  
		Судом першої інстанції досліджено та враховано дані протоколу огляду від 20.03.2022 року, з долученими до нього знімками екранів інтернет сторінки Державної думи РФ та сайту «Вікіпедія», відповідно до якого оглянуто сайт Державної думи РФ, що розміщений в мережі Інтернет, за посиланням http://duma.gov.ru / /. У розділі «Списки Депутатов, Состав восьмого созыва - 2021», відображено інформацію відносно депутата Державної думи восьмого скликання Федеральних Зборів РФ ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата вступу в повноваження 19 вересня 2021 року. Відомості про обрання 12 жовтня 2021 року. Фракція «Єдина Росія». Крім того, в ході огляду інформації, що міститься на сайті «Вікіпедія», встановлено публікацію з анкетними даними, біографічними відомостями та фотозображенням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , російський державний та політичний діяч, депутат Державної думи VІ- VII скликання. Член фракції «Єдина Росія». Також було досліджено протокол огляду від 14 квітня 2022 року з додатками до нього, яким оглянуто інтернет сторінки ОСОБА_6 в соціальних мережах «Вконтакте», «Одноклассники» та месенджеру «Telegram», з яких встановлено його місце роботи, особисті дані, а також його безпосереднє відношення до воєнної політики рф, представником влади якої він є.  
		Судом були досліджені копії протоколів оглядів від 10 та 31 березня, 19 та 30 квітня 2022 року з додатками до них, в тому числі відеозаписи пленарних засідань з обговореннями, об`єктом яких були сторінки у мережі інтернет, згідно інформацією з яких встановлено, що депутат Державної думи РФ ОСОБА_6 15 лютого 2022 року разом з більшістю депутатів та 22 лютого 2022 року одноголосно з іншими                          399 присутніми депутатами, за попередньою змовою групою осіб, проголосував «За» звернення до президента РФ з проханням про визнання незалежності так званих «ДНР», «ЛНР» і ратифікацію договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ та так званими «ДНР», «ЛНР».  
		В сукупності із вказаними доказами, судом першої інстанції були враховані дані протоколів оглядів від 27, 31 березня та 06 квітня 2022 року, якими оглянуто інформацію у всесвітній мережі інтернет щодо вторгнення рф в Україну 2022 року, фотографії та текст про наслідки російського вторгнення, вчинення військових злочинів та геноциду з боку рф, бомбардування військами рф житлових кварталів та критичної інфраструктури, а також текст постанови Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», № 129-VIII від 27.01.2015.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, в тому числі й інші наявні в матеріалах провадження письмові та речові докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 вчинив умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, як особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, що призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України.  
		При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами.
		Всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення із застосуванням належної правової процедури, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і в належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.
		Усі досліджені у цьому провадженні докази, як кожен окремо, так і у їх сукупність, підтверджують обставини, що передбачені ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому діянь, його винуватості, форми вини, та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованого ОСОБА_6 в даному провадженні кримінального правопорушення.
		При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність при визнанні кваліфікуючою ознакою злочину вчинення його за попередньою змовою групою осіб.
		Положеннями ст. 28 ч. 2 КК України встановлено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
		Домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. Домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов`язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.
		Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про наявність у ОСОБА_6 попередньої змови групою осіб, так як він спільно з більше ніж 360 депутатами Державної думи РФ, попереднього обговоривши винесені на голосування проекти рішень, а також раніше з іншими представниками влади і ЗС Російської Федерації, тобто заздалегідь до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення, після чого 15 та 22 лютого 2022 року взяв участь разом з іншими депутатами у голосуванні за рішення, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. 
		Докази, на які послався суд у вироку, є допустимими та такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим діяння, інкримінованого йому стороною обвинувачення.
		Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
		Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченого («in absentia»), який усних показань суду не надавав, при цьому будь-яких письмових заяв, клопотань та заперечень на адресу суду від нього не надходило.
		У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 ч. 3 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.
		Суд першої інстанції вжив всіх можливих дій аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Крім того, відповідно до ст. 374 ч. 5 КПК України у зазначеному рішенні суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («in absentia»).
		Суд першої інстанції урахував правові позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy) , рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії» (Somogyi v Italy), рішення від 18 травня 2004 року та інші), за якими суд під час розгляду справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були вжиті всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
		При цьому, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ст. 400 ч. 3 КПК України).
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
		Не погодившись із вироком суду першої інстанції захисник та прокурор оскаржили його в апеляційному порядку, подавши апеляційні скарги. Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 заперечувала висновки місцевого суду щодо наявності у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, зазначивши доводи, більшість з яких аналогічна доводам її касаційної скарги. Прокурор вважав, що призначене ОСОБА_6 за ст. 110 ч. 3 КК України, з урахуванням усіх даних про його особу, конкретних обставин злочину та його наслідків, є м`яким та просив призначити йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.   
		Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями               368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених 
		у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
		Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг, належним чином перевірив доводи захисника щодо недоведеності вини ОСОБА_6 , про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд визнав такі доводи апеляційної скарги захисника безпідставними та належним чином мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких їх визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України. При цьому апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 91 КПК України встановив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та, з урахуванням доводів сторони захисту, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що                  ОСОБА_6 , будучи представником влади РФ, в силу посади яку він обіймав, а саме депутат Державної думи РФ, яка є вищим законодавчим цієї країни, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. (Статут Організації Об`єднаних Націй, декларація Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року та резолюції - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від                14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії; резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ); заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року;  конвенція про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року).
		Також апеляційний суд вказав про обізнаність ОСОБА_6 щодо незалежності України як держави, з врахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація), де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. 
		В обґрунтування свого рішення апеляційний суд також зазначив, що факт усвідомлення та обізнаності представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений ратифікацією РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і РФ.
		Проаналізувавши вищезазначене, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги захисника та вказав, що ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної думи Федеральних Зборів РФ повинен був знати і достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто рф. ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної думи РФ та представником влади цієї країни достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
		З огляду на викладене, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги захисника, погодившись із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної думи РФ та представником влади цієї країни, умисно, за попередньою змовою групою осіб, проголосувавши 15 та                          22 лютого 2022 року за звернення до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року за ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, вчинив умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України. 
		Апеляційний суд зазначив, що внаслідок ратифікації 22.02.2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, рф під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
		Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника  щодо допущеного, на її думку, порушення вимог ст. 384 КПК України, обґрунтувавши своє рішення в цій частині з наведенням відповідних мотивів. 
		Отже, доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.  
		Перевіряючи вирок суду за доводами апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, суд апеляційної інстанції не погодився з ними та визнав їх необґрунтованими з огляду на таке. 
		Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Апеляційний суд погодився із видом та розміром призначеного ОСОБА_6 судом першої інстанції за ст. 110 ч. 3 КК України основного покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, як такого, що визначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, обставинам його  вчинення, характеру і ступеню тяжкості наслідків, що настали, а також поведінці ОСОБА_6 під час та після вчинення злочинних дій, з урахуванням того, що обставини, які б відповідно до ст. 66, 67 КК України пом`якшували або обтяжували його покарання встановлені не були. 
		Перевіривши всі обставини, які мають значення при призначенні покарання, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_6 у межах санкції ст. 110 ч. 3 КК України з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, належним чином умотивоване та обґрунтоване, відповідає принципу співрозмірності та індивідуалізації конкретного злочинного діяння з обраним покаранням.
		Апеляційний суд зазначив, що переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та свідчили б про необґрунтованість призначеного               ОСОБА_6 покарання через його явну несправедливість та м`якість, прокурор у апеляційній скарзі не навів.
		Отже, доводи касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду в частині відхилення доводів апеляційної скарги прокурора є безпідставними. 
		Покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 110 ч. 3 КК України в межах санкції у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими та викладено докази, що спростовують їх доводи.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини     ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій. 
		Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України. 
		Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.
		За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції або закриття кримінального провадження не вбачає. 
		Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_6   - адвоката ОСОБА_7 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...