Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 126/506/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про державну власність; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-4243ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 лютого 2025 року                                                                          
		м. Київ
		 
		справа № 126/506/22
		провадження № 61-4243св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Джулинської сільської ради Вінницької області,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кот Сергій Іванович, на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2023 року в складі судді Хмель Р. В. та постанову Вінницького апеляційного суду                               від 20 лютого 2024 року в складі колегії суддів Копаничук С. Г.,                               Берегового О. Ю., Ковальчука О. В. у справі за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Джулинської сільської ради Вінницької області  до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути нерухоме майно,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2022 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької областів інтересах держави в особі Джулинської сільської ради Вінницької області (далі - Джулинська сільська рада) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути нерухоме майно. 
		 
		В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначав, що за територіальною громадою сільської округи сіл Джулинки та Берізки-Бершадських в особі Джулинської сільської ради 24 лютого 2009 року зареєстровано право комунальної власності на нежитлову будівлю - побуткомбінату, розташованого на АДРЕСА_1 (далі - побуткомбінат), про що зроблено запис за № 318.
		 
		02 січня 2015 року між Джулинською сільською радою та ОСОБА_1 підписано договір оренди приміщення, згідно з яким останньому передано у тимчасове користування (оренду) приміщення побуткомбінату, загальною площею 34,17 кв. м (далі - нежитлове приміщення). Вказане приміщення передано для здійснення господарської діяльності. Орендна плата встановлена із розрахунку 3,00 грн за 1 кв. м, що в сумі становить 102,51 грн в місяць. У пункті 7.1 договору визначено, що він набуває чинності з 01 січня    2015 року і діє 49 років.
		 
		Позивач вважав, що вказаний договір оренди є нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений, не зареєстрований, а також під час його укладення сторони не дотримали вимог чинного на той час законодавства, а саме договір не містить визначеного об`єкта оренди, не визначено вартість майна з урахуванням його індексації, не передбачено забезпечення виконання зобов`язань - неустойки (штраф, пеня), поруки, завдатку, гарантії тощо. Також не визначено такої істотної умови, як страхування орендарем взятого ним в оренду майна, що є обов`язковою умовою, передбаченою частиною третьою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
		 
		Крім цього, позивач зазначав, що ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець не зареєстрований та господарську діяльність у спірному приміщенні не здійснює.
		 
		Посилаючись на те, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі закону, а тому не потребує визнання його недійсним, прокурор просив суд як належний спосіб захисту відновити становище, яке існувало до порушення, та зобов`язати відповідача повернути спірне приміщення його власнику - Джулинській сільській раді.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Бершадський районний суд Вінницької області рішенням від 17 листопада              2023 рокупозов задовольнив. 
		 
		Зобов`язав ОСОБА_1 повернути Джулинській сільській раді нерухоме майно, а саме спірне приміщення побуткомбінату. 
		 
		Вирішив питання щодо розподілу судового збору. 
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що оспорюваний договір оренди є неукладеним, оскільки сторони під час його укладення не дотримали всіх істотних умов договору оренди приміщення комунальної власності, зокрема не повною мірою зазначено об`єкт оренди, не визначено вартість майна з урахуванням його індексації, не передбачено забезпечення виконання зобов`язань - неустойки (штраф, пеня), поруки, завдатку, гарантії тощо, а також не визначено такої істотної умови, як страхування орендарем взятого в оренду майна. Крім цього, сторони не здійснили нотаріальне посвідчення договору та його державної реєстрації. Також ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець не зареєстрований та не уклав договір страхування спірного майна. 
		 
		Встановивши, що оспорюваний договір оренди є неукладеним, суд дійшов висновку про відсутність належної правової підстави для користування  ОСОБА_1 об`єктом комунальної власності та про необхідність захисту порушених прав власника цього майна та його поновлення шляхом зобов`язання відповідача повернути спірне приміщення побуткомбінату Джулинській сільській раді.
		 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2023 року - без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний договір оренди комунального майна є неукладеним з відповідними наслідками, оскільки сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, не дотримали вимог щодо форми договору, його нотаріального посвідчення та обов`язкової реєстрації права оренди. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність належної правової підстави для користування ОСОБА_1 нежитловою будівлею побуткомбінату та наявність у позивача правових підстав для звернення з вимогою про усунення перешкод у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування таким майном шляхом зобов`язання його повернення.
		 
		Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, вказавши на те, що ФОП ОСОБА_2 з 05 січня 2016 року припинив свою діяльність і з цього часу використовує приміщення не як суб`єкт господарювання, а як фізична особа, а тому спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		18 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кот С. І., через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2023 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та закрити провадження у справі.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16, у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року в справі № 3-436гс16.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди розглянули справу з порушенням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, оскільки ця справа не належить до юрисдикції загальних судів у зв`язку з тим, що спір виник щодо господарського договору між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем як суб`єктом господарської діяльності. 
		 
		Вважає, що заявлені позивачем вимоги порушують принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації», оскільки відповідач використовує спірне приміщення на договірній основі з 2015 року. Він як орендар, уклавши договір, вправі мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання майна у користування та можливості його використання, зокрема у своїй підприємницькій діяльності. 
		 
		Визнання недійсним у судовому порядку спірного договору оренди та повернення орендованого за договором майна за відсутності справедливої компенсації призведе до порушення прав відповідача, які об`єктивно існують на час розгляду спору, зокрема права мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання комунального майна у користування та права використовувати таке майно у своїй підприємницькій діяльності, а отже, і до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Також заявник не погоджується з висновками судів про те, що у договорі відсутні істотні умови такого договору, оскільки непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставою для визнання його неукладеним, але не недійсним.  Однак, визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідком його виконання сторонами. Крім того, вказує на те, що норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не містять вимог щодо обов`язкового нотаріального посвідчення договорів оренди комунального майна. А щодо висновків судів про те, що відповідач як фізична особа - підприємець не  зареєстрований, зазначає, що на час укладення договору він був зареєстрований як ФОП.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У квітні 2024 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою від 09 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали цивільної справи із Бершадського районного суду Вінницької області.
		 
		Справу передано до Верховного Суду у квітні 2024 року.
		 
		Ухвалою від 12 лютого 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами 
		 
		24 лютого 2009 року за територіальною громадою сільської округи сіл Джулинки та Берізок-Бершадських в особі Джулинської сільської ради на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Джулинської сільської ради, комунальним підприємством «Бершадське районне бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право комунальної власності за реєстраційним номером 26534471 на нежитлову будівлю побуткомбінату, що розташована на АДРЕСА_1 , про що зроблено запис № 318 (т. 1, а. с. 22).
		 
		Надалі 02 січня 2015 року між Джулинською сільською радою та суб`єктом підприємницької діяльності в особі ОСОБА_1 укладено договір оренди приміщення, згідно з яким останньому передано у тимчасове користування (оренду), для здійснення господарської діяльності, спірне нежитлове приміщення побуткомбінату загальною площею 34,17 кв. м  (т. 1, а. с. 19).
		 
		Відповідно до пункту 2.2 договору орендна плата встановлена із розрахунку                 3 грн за 1 кв. м, що в сумі становить 102,51 грн у місяць. 
		 
		У пункті 7.1 договору визначено, що він набуває чинності з 01 січня 2015 року і діє 49 років.
		 
		ОСОБА_1 на підтвердження сплати орендної плати надав копії квитанцій, фіскальних чеків та касових ордерів, а також надав звернення від 22 вересня 2021 року і заяву від 22 січня 2021 року, адресовані голові Джулинської територіальної громади, в яких йде мова про його виселення з орендованого приміщення (т. 1, а. с. 41, 42).
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що з 05 січня 2016 року ОСОБА_1 не здійснює господарської діяльності та не зареєстрований як фізична особа - підприємець. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань діяльність ФОП ОСОБА_1 була припинена 05 січня 2016 року.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                    2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		 
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		 
		У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі                                        № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).
		 
		У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		 
		Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		 
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
		 
		Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою                              (стаття 24 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
		 
		Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
		 
		Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). 
		 
		Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
		 
		Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		 
		Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).
		 
		Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		 
		Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
		 
		Отже, однією з ознак господарського договору, що дає змогу відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, тому і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.
		 
		Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
		 
		Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
		 
		Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Правовий статус «фізична особа - підприємець» сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
		 
		Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа діє як підприємець у всіх правовідносинах.
		 
		Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
		 
		Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19), від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) тощо.
		 
		Як відомо з матеріалів справи, оскаржуваний договір оренди спірного приміщення укладений між Джулинською сільською радою та  ОСОБА_1 як суб`єктом підприємницької діяльності. Спірне приміщення передано в оренду для здійснення господарської діяльності.
		 
		З урахуванням встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між Джулинською сільською радою з однієї сторони, та ОСОБА_1 як суб`єктом підприємницької діяльності, з іншої сторони, існує спір щодо оренди спірного нежитлового приміщення побуткомбінату, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
		 
		Висновки апеляційного суду про те, що оскільки ОСОБА_2 з 05 січня                      2016 року припинив свою підприємницьку діяльність, використовує приміщення не як суб`єкт господарювання, то спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими. 
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що спір між сторонами виник з виконання правочину (договору оренди) в їх господарській діяльності, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з нормами ГПК України.
		 
		Припинення відповідачем своєї підприємницької діяльності, не може свідчити про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки на час виникнення спірних правовідносин відповідач мав статус фізичної особи - підприємця і позбавлення такого статусу не позбавляє його набутих ним раніше цивільних прав і обов`язків, зокрема і права оренди, отриманого для здійснення підприємницької діяльності. 
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що спірне нерухоме майно передано відповідачу як суб`єкту підприємницької діяльності, а не як фізичній особі, та для здійснення господарської діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
		 
		Тому, враховуючи підстави пред`явленого позову, а також те, що правовий режим орендованого нежитлового приміщення за договором оренди                                 від 02 січня 2015 року - виключно для здійснення господарської діяльності, а не для задоволення особистих потреб, наявність у відповідача на час укладення оспорюваного правочину статусу фізичної особи - підприємця, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спір між сторонами у цій справі  за своїм змістом є господарським.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про розгляд цього спору у порядку цивільного судочинства.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених              статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		 
		Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
		 
		За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		 
		На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кот Сергій Іванович, задовольнити.
		 
		Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року скасувати.
		 
		Провадження у справі за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Джулинської сільської ради Вінницької області до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути нерухоме майно закрити.
		 
		Повідомити керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
		 
		Роз`яснити керівнику Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області про його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		 
		Попередити керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                    Є. В. Петров
		Судді                                                                                      А. І. Грушицький 
		І. В. Литвиненко
		В. В. Пророк
		О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...