Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/1999/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2025.
Дата набрання законної сили: 12.03.2025
Номер судового провадження: 61-18023ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 278/1999/17
		провадження № 61-18023 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - перший заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира, військової частини НОМЕР_1 , Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (правонаступник - Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства), державного підприємства «Житомирське лісове господарство» (правонаступник - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Коростенське лісомисливське господарство»), 
		відповідачі: Тетерівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1 , 
		третя особа - державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року у складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М., Трояновської Г. С.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У серпні 2017 року перший заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира, військової частини НОМЕР_1 , Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Житомирське лісове господарство»                 (далі - ДП «Житомирське лісове господарство»), правонаступником якого є державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»                                        (далі - ДСГП «Ліси України») в особі філії «Коростенське лісомисливське господарство», до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що Житомирською місцевою прокуратурою забезпечується процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42014060010000006 від 26 листопада 2014 року за частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України відносно посадових осіб Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, із матеріалів якого встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 на підставі рішення Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 30 травня 2008 року надано у власність земельну ділянку, загальною площею 0, 24 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована у с. Тригір`я Житомирського району і області, та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 554236 від 09 січня 2009 року, кадастровий номер 1822080600:03:002:0009. 
		Прокурор вказує, що ОСОБА_1 отримав вказану земельну ділянку з порушенням чинного законодавства, тобто без прийняття будь-якого рішення органу місцевого самоврядування чи державної влади.
		Оскільки спірна земельна ділянка була передані ОСОБА_1 за рахунок земель, які знаходились у користуванні КЕВ м. Житомира і при цьому із користування останнього у встановленому законом порядку не вилучалась, передача цієї земельної ділянки у власність фізичній особі порушує його права і земельна ділянка має бути повернута у користування КЕВ м. Житомира.
		Ураховуючи викладене, прокурор просив суд: 
		- визнати незаконним та скасувати рішення 23-ої сесії 5-го скликання Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 30 травня 2008 року, яким надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1822086000:03:002:0009, загальною площею 0, 24 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд; 
		- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД 554236 від 09 січня 2009 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010920900007, та внести відповідний запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822080600:03:002:0009;
		- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі КЕВ м. Житомира, військової частини НОМЕР_1 земельну ділянку, площею 0, 24 га,  кадастровий номер 1822080600:03:002:0009, що знаходиться в адміністративних межах Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, а також стягнути судові витрати по справі.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, позов задоволено частково.
		Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії                             ЯД № 554236, що зареєстрований за № 010920900007 від 09 січня 2009 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю із внесенням відповідного запису про скасування державної реєстрації права власності                              ОСОБА_1 на земельну ділянку. 
		Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира земельну ділянку, загальною                                        площею 0, 24 га, з кадастровим номером 1822080600:03:002:0009, що розташована в межах Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши протокол 23-тьої сесії 5-го скликання Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 22 квітня 2008 року, встановив, що на цій сесії сільською радою приймалось ряд рішень від 22 квітня 2008 року, проте будь-які рішення відносно ОСОБА_1 про виділення йому земельної ділянки, загальною площею 0, 24 га, не приймались. 
		Суди вказали про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про скасування рішення 23 сесії 5 скликання Буківської сільської ради Житомирського району від 30 травня 2008 року про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1822080600:03:002:0009, загальною                                        площею 0, 2401 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, у зв`язку з тим, що таке рішення сільською радою взагалі не приймалося, а отже не було підставою для виникнення права власності відповідача ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Відтак, первісним документом, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, є саме державний акт і в контексті цієї конкретної справи заявлена вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку зі скасуванням державної реєстрації права власності, відповідає ефективному способу захисту прав власника та речово-правовому характеру спору.
		Також суди зауважили, що позовна вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 є обґрунтованою, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки відповідачем не надано жодного належного доказу використання ним спірної земельної ділянки за її цільовим призначенням згідно наявного державного акта, а порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля та знищення правового порядку у державі. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру та призводить до ефективного захисту прав власника.
		Апеляційний суд відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, оскільки факт незаконної передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 встановлено в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42014060010000006 від 26 листопада 2014 року відносно посадових осіб Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, відтак позов прокурором подано в межах строків, передбачених статтею 257 ЦК України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		11 грудня 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у вказаній справі.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 913/131/19, від 06  серпня 2019 року в справі № 910/6144/18, від 06 серпня 2019 року в справі №  912/2529/18, від 18 серпня 2020 року в справі № 914/1844/18, від 26 травня 2020  року в справі № 912/2385/18, від 28 серпня 2020 року у справі № 914/535/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 905/2304/18, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також посилається на порушення               пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції 
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_2.; судді, які входять до складу колегії: Гудима Д. А., Краснощоков Є. В.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_2., Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. від 08 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 278/1999/17, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У січні 2024 року матеріали цивільної справи № 278/1999/17 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_2 , на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Червинської М. Є., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.; судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В, Сакара Н. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції неналежним чином дослідили докази у справі, не врахували, що рішенням 8 сесії 23 скликання Житомирської районної ради від 25 квітня 2000 року було задоволено ряд клопотань сільських рад по розширенню меж населених пунктів, зокрема с. Буки розширено на 7, 4 га. Згідно довідки виконавчого комітету Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області                                               від 14 березня 2005 року за № 247, таке розширення меж населеного пункту відбулось за рахунок 19 кварталу Тригірського лісництва, в межах якого дійсно знаходиться спірна земельна ділянка ОСОБА_1 . При цьому прокуратурі щонайменше з 2004 року було відомо про розширення меж Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області за рахунок 19 кварталу Тригірського лісництва, проте лише після ухвалення Господарським судом Житомирської області рішення від 16 грудня 2015 року у справі № 12/364 «НМ», яким визнано користувачем спірної території КЕЧ м. Житомира, прокуратура ініціювала розгляд справи про визнання недійсним державного акта та витребування у відповідача спірної земельної ділянки, право власності на яку виникло у нього ще у 2008 році. Стверджує, що оскаржувані судові рішення призвели до непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини.
		Прокурор не зазначив поважних причин попуску строку позовної давності та не обґрунтував своє представництво в інтересах вказаних у позові осіб, не визначився з органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, який не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів. 
		Звертає увагу на те, що у прокурора відсутні повноваження звертатись за захистом інтересів держави в особі Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Житомирське лісове господарство», оскільки вони не є органами державної влади, не підпорядковані Міністерству оборони України, яке, в свою чергу, наділено необхідними повноваженнями для самостійного захисту своїх інтересів. Просив залишити позов прокурора без розгляду. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У січні 2024 року КЕВ м. Житомира подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Зазначає, що спірна земельна ділянка є державною власністю, право постійного користування КЕВ м. Житомира підтверджується державним актом серії Б № 022537 від 1978 року, законність якого встановлена судовим рішенням у справі                                        № 45/326-50/136. Спірна земельна ділянка відпроситься до земель оборони, до  якої Законами України «Про використання земель оборони», «Про Збройні Сили України» встановлено особливий порядок використання. 
		У додаткових поясненнях, поданих до Верховного Суду у грудні 2024 року, КЕВ                                   м. Житомира зазначив, що рішення суду про повернення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1822080600:03:002:0009, загальною площею 0, 24 га, виконано, земельна ділянка провернута до земель оборони та використовується військовою частиною НОМЕР_1 за призначенням відповідно до державного акту серії Б № 022537 від 1978 року.
		У січні 2024 року Міністерство оборони України через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення  судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Житомирській КЕЧ району в/ч НОМЕР_2 , правонаступником якої є КЕВ м. Житомира, на праві постійного користування була надана земельна ділянка, площею 15 724, 8 га, на підставі державного акта на право користування землею серії Б № 022537, виданого у 1978 році Житомирським обласним виконкомом (а. с. 67-70, т. 1). 
		 
		09 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯД № 554236 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 24 га, яка розташована на території с. Тригір`я Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822080600:03:002:0009, на підставі рішення 23-ої сесії 5-го скликання Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 30 травня 2008 року, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (а. с. 72, т. 1).
		 
		Відповідно до протоколу 23-ої сесії 5-го скликання від 22 квітня 2008 року (із додатком) Буківською сільською радою Житомирського району Житомирської області ухвалено низку рішень щодо передачі у приватну власність земельних ділянок громадянам; надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок та корегування схеми генерального плану забудови с. Буки тощо, однак рішення про виділення земельної ділянки, загальною площею 0, 24 га, ОСОБА_1 не приймалось (а. с. 19-39, т. 1).
		 
		07 листопада 2014 року Буківська сільська рада Житомирського району Житомирської області надала відповідь на запит Житомирської міжрайонної прокуратури № 349/02-20, зі змісту якої вбачається, що заява ОСОБА_1 в сільську раду не надходила, зареєстрована не була, рішення щодо передачі у власність                               ОСОБА_1 земельної ділянки не видавалось (а. с. 40, т. 1).
		 
		Спірна земельна ділянка, площею 0, 24 га, яка розташована на території с. Тригір`я Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822080600:03:002:0009, перебуває на балансі КЕВ м. Житомира для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України відповідно до акту                                      серії Б № 022537 від 1978 року, що підтверджується відповіддю КЕВ м. Житомира № 3440 від 31 серпня 2017 року на запит Житомирської місцевої прокуратури                                    (а. с. 66, т. 1); погодження на вилучення зі зміною цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення в кварталі 19 Тригірського лісництва не надавалось (а. с. 73, т. 1).
		 
		Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2019 року за клопотанням КЕВ м. Житомира у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи знаходиться земельна ділянка, площею 0, 24 га, кадастровий номер 1822080600:03:002:0009, на земельній ділянці згідно державного акту на право користування землею Б № 022537, який зареєстрований за № 9 від 1978 року, військового містечка № НОМЕР_3 ,і якщо знаходиться, то яка площа накладання.
		 
		Відповідно до висновку експерта Лазарчук В. В. за результатами проведення земельно-технічної експертизи №446/19-20 від 26 лютого 2020 року, земельна ділянка площею 0, 2401 га, кадастровий номер 1822080600:03:002:0009, знаходиться в межах земельної ділянки, тобто накладається на земельну ділянку згідно державного акту на право користування землею серії Б № 022537, який зареєстрований за № 9 від 1978 року, військового містечка № НОМЕР_3 ; площа накладення становить 0, 2401 га (а. с. 110-125, т. 3).
		 
		2.               Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають неповною мірою.
		 
		Щодо вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Житомирське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» в особі філії «Коростенське лісомисливське господарство»
		 
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		 
		Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
		 
		У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування статті 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом у цій справі) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. Інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), пункт 62). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду                                         від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), пункт 71).
		 
		Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
		 
		Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
		 
		Відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
		 
		Позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
		 
		Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
		 
		У справі, що переглядається, у серпні 2017 року прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі, у тому числі ДП «Житомирське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» в особі філії «Коростенське лісомисливське господарство». Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДСГП «Ліси України» є державним підприємством, тобто, не є державним органом. 
		 
		Отже, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню у частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Житомирське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» в особі філії «Коростенське лісомисливське господарство», із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
		 
		Щодо вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира, військової частини НОМЕР_1 , Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства
		Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19 дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		 
		У пункті 76 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження 12-194гс19 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
		 
		За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		 
		Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, належить до земель оборони, а тому незаконно вибула з володіння держави, при тому, що Кабінет Міністрів України, як розпорядник земель оборони, не приймав рішень про припинення права користування цією земельною ділянкою.
		 
		За змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. 
		 
		Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. 
		 
		Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. 
		 
		У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. 
		 
		Порядок використання земель оборони встановлюється законом. 
		 
		Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом. Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.
		 
		Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони», про що вказано у частині п`ятій статті 20 ЗК України.
		 
		Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 84 ЗК України). Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина друга статті 84 ЗК України).
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
		 
		Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до Закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, у тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
		 
		Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо (частина перша статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» (землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.
		 
		Стаття 4 Закону України «Про використання земель оборони» регулює питання використання земель оборони в господарських цілях, зокрема військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення. Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України та у відповідності до цього закону. Забороняється відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, іноземним державам, іноземним юридичним особам та іноземцям.
		 
		Згідно зі статтею 9 Закону України «Про Збройні Сили України» до повноважень Кабінету Міністрів України стосовно Збройних Сил України віднесено, в тому числі, встановлення порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна.
		 
		Стаття 10 Закону України «Про Збройні Сили України» регулює повноваження Міністерства оборони України у сфері управління Збройними Силами України, зокрема Міністерство оборони України: здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України; реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час; забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України; провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність з метою забезпечення виконання завдань, які покладені на Збройні Сили України; взаємодіє з органами державної влади та громадськими організаціями, контролює дотримання законодавства у Збройних Силах України; розглядає звернення, здійснює прийом громадян з питань, що належать до компетенції Міністерства оборони України; здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво за воєнно-політичним, військово-технічним та іншими напрямами, а також з питань цивільно-військових відносин з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями; здійснює інші повноваження, передбачені законом. 
		 
		Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 730), визначає, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
		 
		Відповідно до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448 (далі - Положення № 448), організація квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном (пункт 1.1 Положення № 448).
		 
		Основним завданням квартирно-експлуатаційного забезпечення, в першу чергу, є забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками.
		 
		Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України; територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління; квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин (пункт 2.1 Положення № 448).
		 
		На квартирно-експлуатаційну службу військової частини (КЕС) покладається, зокрема організація збереження та матеріальний облік фондів і територій військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації (пункт 3.1 Положення № 448).
		 
		Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про використання земель оборони» (пункт 4.4 Положення № 448).
		Міністерство оборони України є засновником КЕВ м. Житомира.
		 
		Вказане дозволяє зробити висновки, що Міністерство оборони України є органом державної влади, суб`єктом владних повноважень, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин яких здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відноситься й КЕВ м. Житомира. Міністерство оборони України, в тому числі за допомогою КЕВ м. Житомира, здійснює управління земельними ділянками, що перебувають у державній власності та відносяться до земель оборони, тобто належать до його відомства, що в свою чергу означає, що КЕВ м. Житомира наділений владними повноваженнями щодо земель оборони в межах своєї компетенції та територіальної належності.
		 
		До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 вересня 2022 року у справі № 442/3458/17 (провадження № 61-549св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/12750/22 (провадження № 61-9742 св 23).
		 
		Судова практика при вирішенні зазначеного вище питання є сталою                                              (див. постанови Верховного Суду: від 29 грудня 2022 року у справі № 463/1724/17, провадження № 61-7520св22, від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17, провадження № 61-2286св23, від 21 червня 2023 року у справі № 369/5244/20, провадження № 61-1166св23, від 06 вересня 2023 року у справі №686/1921/18, провадження № 61-1872св23 та інших.
		 
		Прокурор у позовній заяві на виконання вимог частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави, зокрема Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Житомира, яке, за його твердженням, не подало відповідну позовну заяву, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави.
		 
		Таким чином, у контексті зазначених прокурором обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони та незаконного її вибуття з володіння держави, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги заявника про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі вказаного органу.
		 
		Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарств (правонаступник Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства), є органом державної влади, а тому у прокурора були наявні підстави для його представництва в суді. 
		 
		Крім того особи, в інтересах яких подано позов у цій справі, наявність підстав для представництва прокурором у суді не оскаржували, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в їх особі не висловлювали.
		 
		Отже підстави для залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі в особі Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира, військової частини НОМЕР_1 , Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, відсутні.
		 
		Щодо суті спору 
		 
		Згідно зі статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 вказаного вище Закону відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
		 
		Відповідно до статті 20 ЗК УРСР (в редакції, чинній на час видачі Житомирській КЕЧ району в/ч НОМЕР_2 Державного акта у 1978 році) право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею, форми яких встановлюються Радою Міністрів СРСР.
		 
		Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено вичерпний перелік видів використання земель оборони в господарських цілях. При цьому, відчуження земельних ділянок віднесених до земель оборони може відбуватися виключно у порядку, передбаченому вказаним Законом.
		 
		Частинами першою, другою статті 78 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час видачі ОСОБА_1 державного акта у січні 2009 року) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		 
		Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		 
		У частині першій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними  ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону
		 
		Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		 
		Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів відведення земельних ділянок регулюється статтею 118 ЗК України.
		 
		Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України).
		 
		Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (частина перша статті 126 ЗК України).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		 
		У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц (провадження № 61-18682св18) зазначено: «Відповідно до роз`яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.
		 
		Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
		 
		Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.
		 
		Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15».
		 
		У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що Буківською сільською радою Житомирського району Житомирської області                                            рішення від 30 травня 2008 року про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1822080600:03:002:0009, загальною                                         площею 0, 24 га, не приймалося, а отже не було підставою для виникнення права власності відповідача ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та видачі на підставі цього рішення державного акту про право власності на спірну земельну ділянку.
		 
		Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в контексті цієї конкретної справи заявлена вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку зі скасуванням державної реєстрації права власності відповідає ефективному способу захисту прав власника та речово-правовому характеру спору.
		 
		Доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку заявник у касаційній скарзі не навів. При цьому передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Верховним Судом не встановлено.
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		 
		Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.
		 
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).
		 
		Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду                           від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
		 
		Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння ними (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування таких ділянок з володіння кінцевих набувачів. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірних земельних ділянок та внесення до відповідного державного реєстру записів про право власності держави на ці ділянки
		 
		Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду                                      від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22 (провадження № 61-15246св23),                             від 03 липня 2024 року у справі № 369/4575/22 (провадження № 61-17205св23).
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається, метою позивача є повернення спірної земельної ділянки у власність держави та користування КЕВ м. Житомира, оскільки ця  земельна ділянка була передана ОСОБА_1 за рахунок земель оборони державної власності, які знаходились у користуванні КЕВ м. Житомира і при цьому із користування останнього у встановленому законом порядку не вилучались.
		 
		Судами досліджено висновок експерта Лазарчук В. В. за результатами проведення земельно-технічної експертизи №446/19-20 від 26 лютого 2020 року, відповідно до якого земельна ділянка площею 0, 2401 га, кадастровий номер 1822080600:03:002:0009, знаходиться в межах земельної ділянки, тобто накладається на земельну ділянку згідно державного акту на право користування землею серії Б № 022537, який зареєстрований за № 9 від 1978 року, військового містечка № НОМЕР_3 ; площа накладення становить 0, 2401 га.
		 
		Встановивши, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка належить до земель оборони, була закріплена за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування, відповідно до статті 77 ЗК України такі землі можуть перебувати лише в державній власності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.
		 
		При цьому суд врахували, що втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, легітимною метою такого втручання є контроль за використанням земель оборони відповідно до загальних інтересів, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням, та повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим режимом земельної ділянки - належністю її до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		 
		Щодо застосування позовної давності
		 
		У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного праваабо інтересу (стаття 256 цього Кодексу).
		 
		Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
		 
		Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідаласяабо могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		 
		Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		 
		Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності, у задоволенні якої обґрунтовано відмовлено.
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині, оскільки судами вірно встановлено, що факт незаконної передачі спірної земельної ділянки                              ОСОБА_1 встановлено в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42014060010000006 від 26 листопада 2014 року відносно посадових осіб Буківської сільської ради Житомирського району Житомирської області. З цим позовом прокурор звернувся до суду у серпні 2017 року, тобто у межах трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.
		 
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду України, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Враховуючи наведене, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог прокурора, заявлених в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира, військової частини НОМЕР_1 , Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки підлягають залишенню без змін.
		 
		Керуючись статтями 257, 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у частині позовних вимог першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі державного підприємства «Житомирське лісове господарство», правонаступником якого є державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Коростенське лісомисливське господарство», скасувати, а позов прокурора у цій частині залишити без розгляду.
		 
		В іншій частині рішення Житомирського районного суду Житомирської області      від 15 травня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду                                   від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...