Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 149/3010/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Катування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.
Дата набрання законної сили: 11.03.2025
Номер судового провадження: 51-5344км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023020210000418

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 149/3010/23
		провадження № 51-5344км24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року щодо
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , 
		засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК, і
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10 червня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на неї обов`язки, передбачені ст.76 КК.
		Застосовано до ОСОБА_7 обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, та направлено її для проходження програми для кривдників на строк 2 місяці.
		Вирішено питання щодо речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року вирок місцевого суду залишено без змін.
		Судами попередніх інстанцій детально встановлено обставини вчинення засудженою дій щодо дитини, які кваліфіковано як катування.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		На обґрунтування касаційних вимог прокурор вказує про те, що судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 безпідставно не було призначено додаткове покарання, оскільки катування засудженою свого малолітнього сина у розумінні вимог ч. 2 ст. 55 КК є тими іншими обставинами справи, за наявності яких суд вправі призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю незалежно від того, чи передбачено воно у санкції статті Особливої частини КК, а також того, чи обіймала ОСОБА_7 посаду або займалася певною діяльністю на час вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення. 
		Сторона обвинувачення наголошує, що ОСОБА_7 продовжує працювати соціальним робітником у відділенні соціальної допомоги вдома ТЦСО Хмільницької міської ради з обслуговування жителів с. Куманівців та с. Березина, надає послуги по догляду вдома та натуральної допомоги особам з інвалідністю та особам похилого віку, які страждають на психічні розлади, та потенційно може виконувати роботу, пов`язану з роботою з дітьми у разі наявності дітей у цих сім`ях, а також з урахуванням у засудженої стажу роботи в соціальній сфері, остання має можливість влаштуватися на роботу безпосередньо пов`язану із роботою з дітьми, що, на переконання прокурора, за встановлених обставин вчиненого засудженою злочину щодо своє малолітньої дитини є умовою для призначення останній додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з навчанням та вихованням дітей або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми. Стверджує, що у цьому провадженні застосовним є висновок об`єднаної палати ККС ВС, зроблений у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22.
		Позиції учасників судового провадження
		В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, а захисник заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення, вважав ухвалу суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою і просив залишити її без зміни.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
		Мотиви Суду
		Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла наступних висновків.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, в касаційній скарзі не оспорюються, так як і вид та розмір основного покарання із застосуванням до ОСОБА_7 інституту звільнення від призначеного покарання з визначенням іспитового строку.
		Доводи касаційної скарги сторони обвинувачення зводяться до незгоди із непризначенням ОСОБА_7 судами попередніх інстанцій додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми.
		Колегія суддів звертає увагу, що прокурор в суді першої інстанції взагалі не підіймав питання про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання на підставі положень ч. 2 ст. 55 КК. Натомість прокурор висловився про доцільність призначення засудженій покарання у вигляді позбавлення волі на строк п`ять років із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Також суд звертає увагу на те, що місцевий суд застосував до ОСОБА_7 як до особи, яка вчинила домашнє насильство, обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК, та направив її для проходження програми для кривдників.
		З мотивів незастосування до засудженої положень ч. 2 ст. 55 КК та непризначення ОСОБА_7 додаткового покарання прокурор оскаржив вирок суду першої інстанції до апеляційного суду, який відхилив наведені аргументи сторони обвинувачення, посилаючись на те, що санкція ч. 1 ст. 127 КК не передбачає обов`язкового призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
		Суд вважає таку позицію апеляційного суду обґрунтованою з огляду на таке. 
		Санкцією ч. 1 ст. 127 КК, за якою засуджено ОСОБА_7 , передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років та не передбачено обов`язкового призначення додаткового покарання.
		Доводи прокурора про можливість призначення у цьому провадженні додаткового покарання з покликанням на ч. 2 ст. 55 КК Суд відхиляє, оскільки вони не відповідають змісту норми, яка викладена у означеній частині цієї статті.
		Так, Суд звертає увагу на те, що слід відрізняти два варіанти, які використано законодавцем у частині можливого чи обов`язкового призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Йдеться або про передбачення як обов`язкового цього додаткового покарання у санкції статті Особливої частини КК, або про його застосування на підставі положень Загальної частини КК (ст. 55 КК) у тому разі, коли у санкції статті воно не передбачене.
		Якщо додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачене як обов`язкове у санкції статті Особливої частини КК, то призначення цього покарання відбувається й тоді, коли особа, яка вчинила кримінально каране діяння, не обіймала певні посади або не займалася певною діяльністю. Тобто фактично йдеться про обмеження зайняття для особи певних посад або здійснення певної діяльності у майбутньому навіть у тому разі, якщо на момент вчинення кримінального правопорушення особа їх не обіймала чи не займалася певною діяльністю. 
		Така позиція була висловлена об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду: «Згідно з положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення» (справа № 404/2081/22, провадження № 51-130кмо23).
		Аналогічна позиція висловлена й у постанові ОП ККС по справі № 702/301/20 (провадження № 51-944кмо23).
		Натомість у випадку, коли додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не передбачене у санкції статті Особливої частини КК, суд може призначити його з покликанням на положення ч. 2 ст. 55 КК лише за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		Зі змісту цієї частини статті 55 КК чітко слідує, що таке додаткове покарання суд може призначити лише у разі, коли визначає за неможливе збереження особі права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Тобто на момент вчинення відповідного кримінально караного діяння особа вже має обіймати такі посади або займатися такою діяльністю і суд вважає, що в подальшому таке право особи необхідно обмежити.
		У цьому провадженні у санкції інкримінованої засудженій статті не передбачено додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Сама засуджена на момент вчинення кримінально караного діяння посад, пов`язаних із навчанням, вихованням дітей або роботою із дітьми не займала.
		Таким чином, підстав для застосування до неї додаткового покарання з покликанням на ч. 2 ст. 55 КК, як про це вказує прокурор, немає. Засуджена не обіймала відповідних посад, а тому підстави вести мову про неможливість збереження за нею таких посад, як про це зазначено у вищевказаній статті кримінального закону, відсутні.
		З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з навчанням та вихованням дітей або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми.
		За таких обставин колегія суддів вважає, що кримінальний закон у цій частині застосовано судами правильно. 
		Призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосування інституту звільнення від його відбування із випробуванням, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею інших кримінальних правопорушень.
		Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній аргументи, аналогічні доводам касаційної скарги сторони обвинувачення, та визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості.
		Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		УХВАЛИВ:
		Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                             ОСОБА_2                          ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...