Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/35078/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 14.03.2025. Зареєстровано: 15.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.

Номер судового провадження: П/520/38963/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд  61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710  
		 
		 
		РІШЕННЯ
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		місто Харків 
		 
		 
		14.03.2025 р. справа №520/35078/24 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
		 ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган)проскасування повідомлення, визнання права, спонукання суб"єкта владних повноважень до повторного розгляду звернення від 02.10.2024р., -
		встановив:
		 
		Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнати незаконним та скасування повідомлення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.12.2024 року № 5010 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; 2) зобов`язання комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу від 02 жовтня 2024 року з урахуванням висновків, зроблених судом під час розгляду цієї позовної заяви.
		Аргументуючи ці вимоги, зазначав, що надав до органу військового управління усі необхідні документи для надання відстрочи від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у звязку із доглядом за власними батьками. Наголошував, що вчинена субєктом владних повноважень відмова є протиправною.
		Відповідач №1 та Відповідач №2 із поданим позовом не погодились.
		Аргументуючи заперечення проти позову, зазначили, що вчинене управлінське волевиявлення було зумовлено неподанням зацікавленою особою документів про неможливість інших осіб, які не є військовозобовязаними та зобовязані за законом утримувати одного із своїх батьків із інвалідністю. Наголошували, що оскаржене рішення було прийнято не органом військового управління, а ІНФОРМАЦІЯ_4 , котра є незалежним державним колегіальним органом, який не підпорядкований облТЦКтаСП чи ІНФОРМАЦІЯ_5 , складається не лише із військовослужбовців, самостійно приймає власні рішення з приводу надання відстрочки від призову на військову службу.
		Позов було отримано судом  23.12.2024р. 
		Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято  24.12.2024р.
		Відзив на позов було отримано  17.02.2025р.
		Відповідь на відзив була отримана судом  25.02.2025р.
		Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не надали заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
		Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
		Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
		Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_6 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; є сином громадянки України  ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ) та громадянина України ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ; паспорт громадянина серії НОМЕР_3 ).
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за місцем проживання  АДРЕСА_1 .
		Натомість, відомості Єдиного державного демографічного реєстру не містять зареєстрованої адреси місця проживання позивача.
		Згідно з прийнятим Центром надання первинної медичної допомоги №2 Харківського району амбулаторією загальної практики сімейної медицини селища Пісочин рішенням ЛКК №55/28 від 21.06.2024р. ОСОБА_2 потребує постійного стороннього нагляду.
		Згідно з висновком №55/28 від 21.06.2024р. форми №080-4/о ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
		Згідно з прийнятим Центром надання первинної медичної допомоги №2 Харківського району амбулаторією загальної практики сімейної медицини селища Пісочин рішенням ЛКК №55/27 від 21.06.2024р. ОСОБА_3 потребує постійного стороннього нагляду.
		Згідно з висновком №55/27 від 21.06.2024р. форми №080-4/о ОСОБА_3 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
		До складу родини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , окрім заявника, входять донька  ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ).
		За викладеними у позові твердженнями заявника, його рідні сестри  ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) виїхали на територію Російської Федерації і у межах спірних правовідносин на території України не перебувають.
		В акті від 08.08.2024р., який був складений Комісією з встановлення факту догляду (постійного догляду) Виконавчого комітету Пісочанської селищної ради Харківського району Харківської області, указано, що заявник здійснює догляд за батьками, а інші члени сімї першоог та другого ступеня споріднення на території України відсутні. 
		Згідно з викладеними у позові доводами заявника, 02.10.2024р. позивач звернувся до Відповідача №2 з письмовою заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		До складу матеріалів цього звернення за викладеними у позові твердженнями заявника входили: 1) копія паспорту, 2) нотаріально завірена копія р.н.о.к.п.п.; 3) нотаріально завірена копія висновку ЛКК відносно ОСОБА_2 ; 4) нотаріально завірена копія висновку ЛКК відносно ОСОБА_3 ; 5) нотаріально завірена копія свідоцтва про народження заявника; 6) копія рішення ЛКК про потребу постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 ; 7) копія рішення ЛКК про потребу стороннього догляду за ОСОБА_8 ; 8) копія рішення ЛКК про можливість здійснювати Нікітіним постійний нагляд за хворими; 9) копія акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
		Однак, суд зауважує, що надана заявником у якості доказу існування цього звернення роздруківка тесту на аркуші білого паперу формату А4 не містить ані підпису особи, ані будь-яких даних про направлення та отримання цього документу Відповідачем №2.
		Натомість, на виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України судом від субєктів владних повноважень були витребувані матеріали звернення заявника, за якими Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 було прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		На вимогу суду Відповідачем №1 була надана копія звернення заявника від 13.12.2024р., до якого було приєднано лише: паспорт, військовий квиток, свідоцтво про народження, паспорт та ЛКК матері, паспорт та ЛКК батька, свідоцтво про шлюб батьків, свідоцтва про народження сестер.
		Відтак, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин слід визнати підтвердженим саме факт звернення позивача із заявою від 13.12.2024р., а не від 02.10.2024р. (як то указано у позові).
		Тож обставину подання заявником до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 заявника складеного Комісією з встановлення факту догляду (постійного догляду) Виконавчого комітету Пісочанської селищної ради Харківського району Харківської області акту від 08.08.2024р., де указано, що заявник здійснює догляд за батьками, а інші члени сімї першоог та другого ступеня споріднення на території України відсутні  суд визнає недоведеним. 
		За рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 у формі протоколу від 17.12.2024р. №56 заявнику було відмовлено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		Оскільки назване рішення субєкта владних повноважень не є предметом спору, то суд не знаходить підстав для витребування цього рішення субєкта владних повноважень, приєднання його копії до матеріалів справи та оцінки під час розгляду справи по суті.
		Листом від 17.12.2024р. №5010 Відповідач №2 сповістив заявника про рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 у формі протоколу від 17.12.2024р. №56.
		У розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України листом ІНФОРМАЦІЯ_11 від 17.12.2024р. №5010 не є рішенням субєкта владних повноважень, а тому не може бути визнаний протиправним та скасований.
		Відтак, за даним епізодом позов до задоволення не підлягає. 
		Стверджуючи про незаконність листа субєкта владних повноважень  Відповідача №2, заявник ініціював даний спір, заявивши також вимоги про визнання права на відстрочку від призову на військову службу на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зобов`язання комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу від 02 жовтня 2024 року з урахуванням висновків, зроблених судом під час розгляду цієї позовної заяви
		Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
		Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
		Згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
		За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов`язків людини перед суспільством належить обовязок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.
		Таким законом є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", згідно з п.3 ст.1 якого військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		За змістом ч.9 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
		Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
		З наведеного слідує, що до категорії військовозобовязаних за загальним правилом належать усі громадяни України чоловічої статі, які підлягають взяттю на військовий облік безвідносно до факту фактичного знаходження на такому обліку (тобто громадянин, котрий підлягає військовому обліку, але з будь-яких причин не знаходиться на військовому обліку не втрачає статусу військовозобовязаного).
		Згідно з ч.3 ст.33 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
		Отже, повноваженнями на ведення військового обліку відносно конкретного громадянина України чоловічої статі наділений виключно орган військового управління  територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за офіційно зареєстрованою адресою місця проживання громадянина.
		Наведене підтверджується змістом положень ч.3 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", де указано, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.
		Правила та механізми військового обліку деталізовані нормами Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560), Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Правила №1487).
		Розглядаючи справу в аспекті обсягу та правової природи повноважень державних органів у справі виконання військового обов`язку, суд зважає на те, що відповідно до п.1 та п.3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом  Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у розмінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України і ст.ст.28, 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХIV) є єдиноначальним субєктом владних повноважень.
		Натомість, Комісія для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) згідно з п.57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом  Порядок №560) та Постійно діюча комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду при районних, міських держадміністраціях (військових адміністраціях), виконавчих органах сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з п.61 Порядку №560 є колегіальними державними органами.
		Згідно з п.57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
		Відповідно до п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
		Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.
		Стосовно способу виконання військового обовязку в частині військового обліку суд зазначає, що згідно з ч.11 ст.38 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
		Суд вважає, що використання законодавцем у даному конкретному випадку юридичної конструкції "особисто повідомити" за відсутності чітко обумовленого національним законом України застереження (виключення) означає існування у військовозобов`язаного обовязку особисто прибути із відповідним зверненням до органу військового управління  територіального центру комплектування та соціальної підтримки, позаяк у разі подання будь-якого звернення засобами поштового або телекомунікаційного звязку кваліфікаційна ознака особистого повідомлення є відсутньою.
		Послідовне запровадження умов для саме такого тлумачення змісту юридичної конструкції "особисто повідомити" згадано законодавцем у п.58 Порядку №560, де указано, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
		Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.
		Кореспонденція юридичної конструкції "особисто повідомити" із юридичною конструкцією юридичної конструкції "пред`являє військово-обліковий документ" неспростовно та беззастережно виключає будь-який інший спосіб виконання військового обовязку в частині військового обліку окрім особистого прибуття військовозобовязаного до органу військового управління  територіального центру комплектування та соціальної підтримки, позаяк у разі подання будь-якого звернення засобами поштового або телекомунікаційного звязку звернута законодавцем до військовозобовязаного вимога про "пред`явлення військово-облікового документу" є явно та очевидно невиконуваною.
		Пунктом 60 Порядку №560 визначено, що Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.
		Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
		Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
		На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
		У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
		Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
		У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
		Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
		Тож, рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період приймає виключно Комісія як державний колегіальний орган, а не орган військового управління райТКЦтаСП.
		Відтак, відсутні правові підстави для обтяження райТЦКтаСП як єдиноначального органу військового управління обовязком виконання повноважень Комісії як державного колегіального органу з приводу надання (або відмови у наданні) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		Суд відзначає, що п.60 Порядку №560 чітко указує, що до суду може бути оскаржено саме рішення Комісії, а не повідомлення органу військового управління за формою згідно з додатком №7 до Порядку №560.
		Наведене додатково засвідчує відсутність підстав для визнання протиправним та скасування листа відповідача №2 від 17.12.2024р. №5010.
		Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що згідно з п.9 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.
		Згідно з п.14 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
		Згідно з п.14 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані - члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
		Суд відмічає, що відмінність у сформульованих законодавцем у п.9 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та у п.14 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" кваліфікаційних умовах від кваліфікаційних умов за п.13 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" полягає у тому, що матеріали звернення зацікавленої особи  військовозобов`язаного, який прагне до отримання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період у порядку п.9 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та у порядку п.14 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мають беззастережно та неспростовно доводити саме факт здійснення реального догляду і беззаперечно виключати будь-які розумні сумніви субєкта владних повноважень про ймовірність (вірогідність) протилежного (тобто формального існування особи, котра потребує постійного догляду без реального здійснення цього догляду військовозобовязаним).
		Також суд відмічає, що положення п.9 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" частково кореспондують положенням абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", де указано, що військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
		Однаковість приписів наведених норм права полягає у тому, що підставою для тимчасового увільнення від виконання військового обовязку у спосіб особистого та безпосереднього проходження військової служби під час мобілізації та підставою для звільнення з військової служби є одна і та ж обставина - необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків.
		Натомість, відмінність у змісті цих норм права полягає у тому, що відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" військовозобовязаний повинен вже фактично здійснювати постійний догляд (бути зайнятим доглядом) за одним із своїх батьків.
		У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 27.02.2025р. у справі №380/16966/24 зміст абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" означає необхідність наявності сукупності таких умов: 1) Доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи; 2) Об`єктивна неможливість іншого члена сімї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд.
		З урахуванням викладених вище міркувань суд вважає застосовним до спірних правовідносин лише висновок Верховного Суду про те, що має бути доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи.
		Відтак, у межах даного спору саме заявник зобовязаний довести той факт, що подані ним до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 документи неспростовно та беззаперечно доводили факт здійснення ним фактичного постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи.
		Однак, до матеріалів реально існуючого звернення від 03.12.2024р. таких доказів заявником не долучалось.
		При цьому, факт існування звернення заявника від 02.10.2024р., факт направлення такого звернення від 02.10.2024р. до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 або до Відповідача №2, факт отримання цього звернення від 02.10.2024р. Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 або Відповідачем №2 матеріалами справи не доведені.
		Стосовно вимоги про визнання права на відстрочку від призову на військову службу на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.2, ст.ст. 5, 9, 243-246 КАС України адміністративний суд не визнає у резолютивній частині судового акту юридичних фактів наявності у конкретного громадянина відповідного права.
		Тому позов за цим епізодом до задоволення не підлягає.
		Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
		Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.
		При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
		Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
		І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
		Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
		Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
		У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
		Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
		Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку субєктами владних повноважень за наслідками розгляду реально існуючого звернення заявника від 03.12.2024р. не було допущено порушення ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, вчинене за цим зверненням управлінське волевиявлення відповідає обсягу та змісту матеріалів звернення заявника від 03.12.2024р., котрі не містили жодних обєктивних даних про фактичне здійснення заявником догляду за власними батьками.
		Доказів реального існування звернення заявника від 02.10.2024р. судом у ході розгляду справи не знайдено.
		Тому суд не знаходить правових підстав для обтяження Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 обовязком повторного розгляду неіснуючого звернення від 02.10.2024р.
		Тож, позов заявника належить залишити без задоволення у звязку із відповідністю ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізацією за зверненням від 03.12.2024р., відсутністю правових підстав для скасування листа Відповідача №2 від 17.12.2024р. №5010 (котре не є рішенням субєкта владних повноважень), недоведеністю факту існування звернення заявника від 02.10.2024р. та недоведеністю факту отримання звернення заявника від 02.10.2024р. ані Відповідачем №2, ані Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.
		Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
		Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.
		Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
		Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		вирішив:
		 
		Позов - залишити без задоволення.
		Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
		 
		Суддя А.В. Сліденко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...