Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/19941/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; валютного регулювання і валютного контролю, з них; за участю органів доходів і зборів.
Надіслано судом: 14.03.2025. Зареєстровано: 16.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2025.
Дата набрання законної сили: 13.03.2025
Номер судового провадження: К/990/3829/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 560/19941/23
		адміністративне провадження № К/990/3829/25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Фрукт» 
		на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (суддя Тарновецький І.І.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (судді: Смілянець Е.С., Драчук Т.О., Полотнянко Ю.П.)
		у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Фрукт»
		до Головного управління ДПС у Хмельницькій області
		про визнання протиправним та скасування рішення
		ВСТАНОВИВ
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1. Короткий зміст позовних вимог
		Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" (надалі також - Позивач,                 ТОВ «Поділля Фрукт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі також - Відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 1 листопада 2023 року                   № 12000/2201-07-06.
		Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків, зафіксованих у акті перевірки, та відсутністю законодавчих підстав для нарахування пені в період дії мораторію. 
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 21 лютого 2024 року відмовив у задоволенні позову. 
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вказав, що:
		- позапланову документальну перевірку Позивача проведено правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства;
		- підставою для не нарахування чи зупинення нарахування пені є звернення резидента із позовом до суду, міжнародного комерційного арбітражу про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або до уповноваженого органу відповідної країни про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента; дія форс-мажорних обставин (за наявності відповідної довідки уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту); висновок про подовження строків розрахунків, виданий центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку;
		- листування з контрагентами, надсилання претензій в розумінні Закону України «Про валюту і валютні операції» (далі також - Закон про валюту) не вважається зверненням до суду, міжнародного суду, компетентного органу чи наявністю форс-мажорних обставин, а тому не є підставою для зупинення чи не нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 травня 2024 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. 
		Верховний Суд постановою від 25 вересня 2024 року рішення суду апеляційної інстанції скасував і направив справу на новий розгляд з посиланням на те, що судом не надавалась жодна оцінка доводам сторін в контексті припинення дії запроваджених у лютому 2019 року таких заходів захисту як граничний строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів 
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" залишив без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року- без змін.
		У постанові суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що:
		- суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позапланову документальну перевірку Позивача проведено правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства;
		- в апеляційній скарзі Позивач вказує нову підставу позову, яку він не зазначав в суді першої інстанції, а саме щодо застосування закону до триваючих правопорушень. Такі доводи суд апеляційної інстанції не може розглядати, оскільки такі позовні вимоги та підстави позову, не були заявлені в суді першої інстанції;
		- всупереч вимог частини п`ятої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) в апеляційній скарзі Позивач вказує нову підставу позову, яка не заявлялася ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції щодо періоду, на який Національним банком України (далі також - НБУ) було запроваджено заходи захисту у вигляді встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту;
		- за змістом висновків у постанови від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22 Верховний Суд визнав вказані нормативно-правові акти НБУ (постанови), якими визначено граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, такими, що мають силу закону;
		- у спірних правовідносинах відсутнє неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків та контролюючих органів. Закон про валюту однозначно і чітко визнача, що за порушення граничних строків розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності до платника податків застосовується пеня; в цьому Законі відсутні норми про мораторій в частині нарахування пені за вказане вище порушення;
		- листування з контрагентами, надсилання претензій в розумінні Законом про валюту не вважається зверненням до суду, міжнародного суду, компетентного органу чи наявністю форс-мажорних обставин, а тому не є підставою для зупинення чи не нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Тобто, доводи Позивача про відсутність умислу в даному випадку не можуть свідчити про дотримання вимог законодавства, чинного на час спірних правовідносин
		 
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Як установили суди попередніх інстанцій, 7 та 12 вересня 2022 року Позивач та "LST-Polska Sp.z о.о." (Польща) уклали контракти № PF 0709/22 та № PF 1209/22 щодо придбання ягід малини швидкозамороженої, семіпродукт, без додавання цукру. 
		За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, Позивач відвантажив товар контрагенту на підставі митних декларацій, а саме 15 вересня 2022 року - на загальну суму              55 000 євро, 19 вересня 2022 року - на загальну суму 55 000 євро, 20 вересня 2022 року - на загальну суму 56 000 євро, 22 вересня 2022 року на загальну суму 56 000 Євро, 24 вересня 2022 року - на загальну суму 56 000 євро.
		Представник Позивача вживав претензійну роботу з метою належного виконання контрагентом своїх зобов`язань щодо оплати ним вартості поставленого товару, однак станом на останній день перевіряємого періоду - 19 вересня 2023 року - у "LST-Polska Sp.z о.о." залишилась заборгованість перед Позивачем.
		Позивач звертався до Господарського суду Хмельницької області із позовом до контрагента "LST-Polska Sp.z o.o." у зв`язку з неоплатою вартості товару. Проте, у спірних відносинах пеня за несвоєчасні розрахунки "LST-Polska Sp.z o.o." нараховувалась за період, який передує даті звернення до суду з позовом до нерезидента.
		7 жовтня 2022 року ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ» та "Handsman Sp.z о.о." уклали контракт № PF 0710/22 придбання ягоди малини, швидкозамороженої, подрібненої, без додавання цукру.
		Поставка товару відбулась на підставі митної декларації від 12 жовтня 2022 року на загальну суму 40000 євро.
		Проте "Handsman Sp. z o.o." здійснило оплату на користь ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" згідно з виписками від 15 червня 2023 року в сумі 10 000 євро, від 18 липня 2023 року в сумі 10 000 євро, від 21 серпня 2023 року в сумі 10 000 євро, від 24 червня 2023 року в сумі 10 000 євро.
		23 вересня 2022 року ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" та "QUERCETUM Mikolaj Zukowski" уклали контракт № PF 2309/22 щодо придбання ягоди малини, швидкозамороженої, подрібненої, без додавання цукру.
		Поставка товару відбулась відповідно до митних декларацій:
		- від 30 вересня 2022 року на суму 57 011,40 євро;
		- від 7 жовтня 2022 року на суму 57 011,40 євро;
		- від 25 жовтня 2022 року на суму 44 008,80 євро.
		До часу оплати вартості товару контрагентом Позивач здійснював претензійну роботу й надсилав вимоги на адресу цього суб`єкта господарювання. 
		"QUERCETUM Mikolaj Zukowski" здійснило оплату на користь ТОВ "ПОДІЛЛЯ ФРУКТ" на загальну суму 154022,80 Євро, що підтверджується виписками: від 7 жовтня 2022 року в сумі 57 011,40 Євро, від 2 березня 2023 року в сумі 57 011,40 Євро, від 16 травня 2023 року в сумі 10 000,00 Євро, від 14 червня 2023 року в сумі 10000,00 Євро, від 26 липня 2023 року в сумі 10 000,00 Євро, від 21 серпня 2023 року в сумі 10 000,00 Євро.
		Станом на 19 вересня 2023 року перевіркою встановлено наявність у "QUERCETUM Mikolaj Zukowski" заборгованості  перед Позивачем в сумі 4 008,80 Євро.
		Урахувавши дати поставки товарів, що підтверджувались митними накладними, та дати надходження валютної виручки від контрагентів Відповідач вважав, що Позивач порушив вимогу частини другої статті 13 Закону про валюту та пункт 14-2 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 № 18 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі також - Постанова № 18).
		3 жовтня 2023 року Відповідач за результатами перевірки Позивача склав акт № 10542/22-01-0706/49303424.
		Згідно з висновками акта перевірки Позивач порушив вимоги частини другої статті 13 Закону Закону про валюту з урахуванням пункту 14-2 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу запровадження воєнного стану» (далі також - Постанова № 18).
		Так, відповідно до акта перевірки такі порушення полягали в недотриманні законодавчо встановленого строку розрахунків:
		- по контракту № PF 0709/22 з "LST-Polska Sp.z о.о." у сумі 110 000,00 Євро на 192 дні;
		- по контракту № PF 1209/2 з "LST-Polska Sp.z о.о." у сумі 56 000,00 Євро - на 190 днів; в сумі 56000,00 Євро - на 189 днів та в сумі 56 000,00 євро - на 186 днів;
		- по контракту з "Bandsman Sp.z о.о." в сумі 40 000,00 Євро - на 67 днів; у сумі 30 000,00 Євро - на 33 дні та у сумі 20 000,00 Євро на 34 дні та у сумі 10000,00 Євро - на 3 дні;
		- по контракту з "QUERCETUM Mikolaj Zukowski" у сумі 44 008,80 Євро - на 24 дні; у сумі 34 008,80 Євро на 29 днів, у сумі 24 008,80 Євро на 42 дні, у сумі 14 008,80 Євро - на 26 днів та у сумі                  4 008,80 Євро - на 29 днів.
		За результатами розгляду заперечень на акт перевірки листом від 27 жовтня 2023 року ГУ ДПС у Хмельницькій області повідомило, що висновки акту є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства України.
		Податковим повідомленням-рішенням від 1 листопада 2023 року № 12000/2201-07-06 Відповідач нарахував пеню у розмірі 7 100 946, 81 грн.
		 
		3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
		В касаційній скарзі Позивач стверджує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
		Підставами касаційного оскарження Позивач визначив пункти 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України. 
		Вважає, що апеляційний суд помилково кваліфікував доводи Позивача про застосування статті 12 Закону про валюту як нову підставу позову, посилаючись на частину п`яту статті 308 КАС України. Відповідно до частини п`ятої статті 160 КАС України, підстава позову - це фактичні обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а не правові норми. Натомість правова підстава вимоги - це норми права, які суд застосовує самостійно на підставі статті 7 КАС України та принципу jura novit curia («суд знає закони»), незалежно від посилань сторін. Зазначені Позивачем доводи щодо строків розрахунків за експортно-імпортними операціями не є новими фактичними обставинами, а лише вказівкою на норму, що регулює спірні відносини. Отже, це не зміна підстав позову, а уточнення правової кваліфікації, що входить до компетенції суду. Застосування частини п`ятої статті 308 КАС України, на думку Позивача, є безпідставним, оскільки вона стосується нових фактичних підстав, а не правових аргументів. Таким чином, апеляційний суд порушив процесуальні норми, неправильно розмежувавши «підставу позову» та «правову підставу вимоги».
		Висновки апеляційного суду, на думку представника Позивача, у наведеному вище контексті, суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, за якими підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення Позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
		Також Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини першої статті 2, частини другої статті 9, пункту десятого частини другої статті 245, частини другої статті 308 КАС України порушивши принципи верховенства права та завдання адміністративного судочинства щодо ефективного судового захисту. 
		На думку Позивача, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі                   № 904/5726/19 (подібні - постанови Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі                         № 917/1739/17, від 17 грудня 2024 року у справі № 904/5407/19, від 27 листопада 2024 року у справі № 464/7008/18, від 21 січня 2025 року у справі № 160/4965/24) у постановах Касаційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21.
		Позивач вважає, що суди повинні забезпечувати ефективний судовий захист прав осіб. Відмова у розгляді правових аргументів лише на підставі того, що вони не були викладені у позовній заяві, суперечить як Конституції України, так і практиці Європейського суду з прав людини щодо гарантій ефективного судового захисту. Це фактично означає відмову у правосудді та продовження порушення прав позивача, що є неприпустимим.
		З урахуванням викладеного, на його думку, висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам адміністративного процесуального законодавства. Невиконання судом обов`язку щодо самостійного визначення належних правових норм призвело до ухвалення неправомірного рішення, яке підлягає скасуванню.
		Крім того, за позицією Позивача, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину другу статті 12 Закону про валюту (неврахування тимчасового характеру заходів, неврахування правил дії норм права у часі) за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		В обґрунтування цієї позиції Позивач покликається на норми Закону про валюту й доводить, що встановлення НБУ граничних строків проведення розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів є заходом захисту, який передбачений пунктом 2 частини першої статті 12 Закону про валюту. Вказаний захід захисту може бути встановлений на строк до 6 (шести) місяців з можливістю продовження ще на шість місяців, відповідно до частини другої статті 12 Закону про валюту.
		Відповідно до пункту 14-2 Постанови правління НБУ № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 5 квітня 2022 року.
		Відтак, як вважає Позивач дія заходів захисту, запроваджених пунктом 14-1 Постанови № 18 не продовжувалась НБУ, як того вимагає частина друга статті 12 Закону про валюту. Відповідно, запроваджені заходи захисту у вигляді встановлення граничних строків проведення розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів припинили свою дію через 6 (шість) місяців після їх запровадження, тобто 9 січня 2023 року. Натомість, як вбачається із акта перевірки, пеню було нараховано за порушення граничних строків проведення розрахунків за різні періоди з 12 березня по 19 вересня 2023 року.
		Відповідно, якби законодавець мав на меті встановити граничні строки більше, ніж на 6 місяців, чи на приклад на період дії військового стану, то такі запровадження мали б знайти своє відображення саме в Законі про валюту, наприклад в його прикінцевих та перехідних положеннях, оскільки зміни до положень Закону про валюту здійснюються виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Однак до Закону про валюту не вносились норми, які б дозволяли НБУ встановити граничні строки проведення розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів більше, ніж на 6 місяців, чи на період воєнного стану.
		Суд апеляційної інстанції фактично ухилився від аналізу положень Закону про валюту та Постанови № 18 НБУ, обмежившись посиланням на листи НБУ та податкову інформацію. Це є порушенням частини першої статті 7 КАС України, яка встановлює обов`язок суду при розгляді справи керуватися законом.
		Відповідні заходи захисту у вигляді граничних строків проведення розрахунків запроваджуються на підставі статті 12 Закону про валюту та діють протягом відповідного терміну. Відповідно, висновок Верховного Суду, викладений у постанові у справі № 240/25642/22, про те, що  «вказані нормативно-правові акти НБУ (постанови), якими визначені граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, мають силу закону", на думку Позивача, зроблений щодо встановлення НБУ граничних строків розрахунків. Проте зазначений висновок не стосується терміну дії запроваджених НБУ заходів захисту у вигляді граничних строків проведення розрахунків.
		Наголошує й на тому, що в ситуації неоднозначного трактування суд безпідставно надав перевагу трактуванню на користь контролюючого органу.
		Крім того, Позивач стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували абзац 11 пункту 52-1 та пункт 69.9 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України та ряд інших норм, пославшись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22, від якого обґрунтовує необхідність відступлення.
		3.2.Доводи Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
		Заперечуючи вимоги касаційної скарги представник Відповідача у відзиві на касаційну скаргу стверджує, зокрема, що Позивач не обґрунтовував позов такою підставою, як сплив строків дії заходів захисту у вигляді встановлення граничних строків проведення розрахунків в іноземній валюті за імпортними, експортними операціями, запроваджених Національним банком України, не подавав заяв відповідно до статі 47 КАС України. 
		На переконання Відповідача, обґрунтування Позивача в частині, що дія заходів захисту, запроваджених пунктом 14-1 Постанови № 18 у вигляді встановлення граничних строків проведення розрахунків в іноземній валюті за імпортними, експортними операціями сплинув 09 січня 2023, а пеню нараховано за порушення граничних строків проведення розрахунків за різні періоди у проміжку з 12 березня 2023 року по 19 вересня 2023 року (тобто, після сплину на думку позивача строку дії заходу захисту), та, що станом на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення строк дії заходу захисту теж сплинув, якраз є фактичними обставинами, якими Позивач, в тому числі обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та інтересу.
		Що стосується посилань Позивача на принцип «суд знає закони», то Відповідач вважає, що суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, якщо позивачем здійснено невірну юридичну кваліфікацію спірних відносин. Але знову ж таки слід враховувати, що предмет і підставу позову формує лише позивач. Тому суд зв`язаний предметом і підставами позову, виходячи з яких він і здійснює юридичну кваліфікацію позову. Що мало місце і в спірних відносинах.
		Зауважує і на тому, що в межах спірних відносин дія заходу захисту у вигляді встановлення граничних строків розрахунків в іноземній валюті за імпортними, експортними операціями, встановлена постановою НБУ  № 18 не припинялась.
		На думку Відповідача, припинення дії заходу захисту не тягне за собою автоматичне припинення обов`язку, який виник на час дії заходів захисту, в частині проведення розрахунків в іноземній валюті за імпортними, експортними операціями в межах визначених граничних строків.
		Відповідач додатково звертає увагу на дію Перехідних положень Закону про валюту, що закріплені у статті 16.
		Також, за наведеними у відзиві доводами, Постанова № 5 продовжує дію, регулюючи питання встановлення граничних строків розрахунків в іноземній валюті за імпортними, експортними операціями до операцій, вчинених до 5 квітня 2022 року.
		За твердженнями Відповідача, заходи захисту, введені НБУ в умовах воєнного стану Постановою 18 та подальшими змінами, мають законну силу, а їхня дія обумовлена тривалістю воєнного стану, що виключає можливість уникнення відповідальності через подальші зміни регулювання.
		Також Відповідач наполягає, що відсутні підстави для відступлення від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові від 23 липня 2024 року у справі                              № 240/25642/22.
		З урахуванням цього та вважаючи, що Позивач не обґрунтував у передбачений КАС України спосіб підстави касаційного оскарження, Відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 
		 
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
		Ключовими питаннями, що підлягають розв`язанню в контексті наведених в касаційній скарзі підстав та доводів, є:
		- процесуальні підстави розгляду апеляційним судом питання щодо дії такого заходу захисту як запровадження строків розрахунків у зовнішньоекономічних операцій, з огляду на те, що таке обґрунтування не було наведене Позивачем у суді першої інстанції, зважаючи на дію такого принципу як jura novit curia («суд знає закони»);
		- формування конкретних висновків щодо дії на час спірних правовідносин такого заходу захисту встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;
		- наявність правових підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені         Конституцією         та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		У контексті наведеного Суд вважає за необхідне зазначити, що частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Указана норма Конституції України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
		«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
		«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
		Тобто діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціальнодозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки.
		Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Верховний Суд у постанові від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, на неврахування висновків якої покликається представник Позивача у касаційній скарзі, вказав, що позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		Крім того, за висновками Верховного Суду у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
		Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складником класичного принципу jura novit curia.
		Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження                    № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99).
		Велика Палата Європейського Суду з прав людини у рішенні від 20 березня 2018 року у справі «Радомілья проти Хорватії» (№ 37685/10 і № 22768/12) визначаючись з обсягом своїх повноважень також аналізувала принцип «суд знає закони», і у пункті 126 розрізняла правові та фактичні підстави й указувала, що за цим принципом має право приймати рішення про правову кваліфікацію обставин, однак не може обґрунтовувати своє рішення фактами, котрі не охоплюються скаргою. 
		Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно зазначити, що суд першої інстанції погодився із твердженням Відповідача про порушення Позивачем граничних строків розрахунків, встановлених постановою Правління НБУ від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».
		У апеляційній скарзі Позивач вказав, що дія заходів захисту, встановлених Постановою № 18 не продовжувалась НБУ як це передбачено частиною другою статті Закону про валюту. 
		З урахуванням цього Позивач стверджував у апеляційній скарзі, що суд першої інстанції при ухваленні рішення на ці норми уваги не звернув.
		При наданні правової оцінки доводам Позивача в контексті дії положень статті 12 Закону про валюту апеляційний суд не повинен був аналізувати у цій справі нові фактичні обставини, а лише мав перевірити законність рішення суду першої інстанції у контексті того, що нормативне регулювання на час спірних правовідносин  вже не визначало строку дії такого заходу захисту як встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
		Отже фактично, наводячи у апеляційній скарзі доводи, щодо неврахування судом першої інстанції відповідних правових норм при формуванні висновків щодо строку, протягом якого мали завершитися розрахунки між Позивачем і його контрагентами-нерезидентами, Позивач не розширював підстави позову.
		З урахуванням цього слушними є твердження Позивача про те, що суд апеляційної інстанції повинен був надавати оцінку доводам Позивача щодо дії граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів на час спірних правовідносин, тобто у період, у який, за висновками Відповідача, Позивач допустив порушення, та перевірити чи у цьому аспекті суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає нормам матеріального права. 
		До цих доводів суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення статті 308 КАС України та ототожнив обґрунтування в апеляційній скарзі Позивачем порушення норм матеріального права судом першої інстанції із новою підставою позову. 
		Правова оцінка наведених в апеляційній скарзі доводів фактично не потребувала встановлення фактичних обставин у справі, а лише стосувалась застосування норм права. 
		Відтак, надаючи відповідь на перше ключове у цій справі питання, з урахуванням висновків Верховного Суду, на неврахування яких послався Позивач, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції має враховувати відповіді висновки та надавати оцінку доводам Позивача щодо поширення чи непоширення на спірні правовідносини конкретних норм права.
		Водночас попри те, що суд апеляційної інстанції вказав, що Позивач розширив підстави позову у спосіб, не передбачений процесуальним законодавством, він все ж надавав оцінку відповідним доводам. Проте таке трактування є обмеженим та не враховує дію правових норм, про які зазначав Позивач під час судового розгляду. 
		Позивач вказував на те, що оцінка правомірності його дій має здійснюватися не лише через призму формального дотримання 180-денного строку, а й з урахуванням того, що такі заходи захисту як запровадження граничного строку розрахунку за експортно-імпортними операціями вже припинили свою дію. Позивач вважав, що дія заходів захисту, запроваджених пунктом 14-1 Постанови № 18, не продовжувалась НБУ, як того вимагає частина друга статті 12 Закону про валюту. Відповідно, на його думку, запроваджені заходи захисту у вигляді встановлення граничних строків проведення розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів припинили свою дію через 6 (шість) місяців після їх запровадження, тобто 9 січня 2023 року.
		Відтак, з урахуванням цього, у Верховного Суду для цілей розв`язання другого питання, необхідного для розгляду справи касаційним судом, виникає необхідність формування правового висновку щодо застосування норм права. 
		Так, Закон України «Про валюту і валютні операції» ухвалений 21 червня 2018 року й відповідно до пояснювальної записки його метою було встановлення режиму валютного регулювання, який передбачає вільне проведення валютних операцій їх суб`єктами, що має на меті покращення простоти проведення таких операцій, покращення інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості України, а також реалізацію зобов`язань, прийнятих Україною згідно Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
		Цей Закон введено у дію 7 лютого 2019 року.
		Згідно з частиною першою статті 12 цього Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту:
		1) обов`язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України;
		2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;
		3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов`язаних із рухом капіталу;
		4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій;
		5) резервування коштів за валютними операціями;
		6) заходи відповідно до статті 7-1 Закону України "Про Національний банк України", виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.
		Отже, встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів є відповідним заходом захисту, який має право запровадити Національний банк України. 
		Частина друга статті 12 Закону про валюту визначає, що Правління НБУ має право запровадити заходи захисту на строк не більше шести місяців та подовжувати строк дії попередніх заходів захисту на строк не більше шести місяців.
		Рішення Правління Національного банку України про запровадження нового заходу захисту, якщо з дня припинення дії попереднього подібного заходу захисту минуло менше шести місяців, або про подовження строку дії кожного попереднього заходу захисту не більш як на шість місяців потребує підтвердження Радою Національного банку України наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
		У разі необхідності отримання підтвердження наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті, Правління НБУ не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії заходів захисту звертається з відповідним запитом до Ради НБУ. НБУ приймає рішення щодо такого запиту протягом 20 календарних днів з дня його надання.
		Неприйняття Радою НБУ рішення щодо наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті, протягом 20 календарних днів після надання запиту Правління Національного банку України дає Правлінню НБУ право прийняти рішення про запровадження нового заходу захисту або подовження строку дії попереднього заходу захисту на строк, визначений Правлінням Національного банку України, але не більше ніж на шість місяців.
		Обов`язковою умовою для прийняття Правлінням НБУ рішень, передбаченим абзацом другим цієї частини, є надання звіту про запровадження заходу (заходів) захисту відповідно до частини четвертої цієї статті.
		Загальний строк дії заходів захисту не може перевищувати 18 місяців протягом 24 місяців, починаючи з дня першого запровадження відповідного заходу захисту.
		Правління НБУ має право достроково припинити дію будь-якого заходу захисту в разі, якщо підстави, через які було запроваджено такий захід захисту, втратили актуальність.
		Відповідно до частини п`ятої статті 16 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про валюту визначено, що НБУ не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня введення в дію цього Закону повинен:
		привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для його реалізації, у тому числі щодо класифікації валютних операцій з урахуванням норм міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;
		у разі наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону, прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на запровадження заходів захисту, визначених цим Законом, що наберуть чинності одночасно із введенням в дію цього Закону.
		Національний банк України зобов`язаний оприлюднити відповідні нормативно-правові акти не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня введення в дію цього Закону.
		Частиною дев`ятою статті 16 Закону про валюту установлено, що нормативно-правові акти Національного банку України, прийняті відповідно до пункту 5 цієї статті, якими запроваджуються заходи захисту, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, та які набирають чинності одночасно з введенням в дію цього Закону, діють до визнання їх Національним банком України такими, що втратили чинність.
		Під час прийняття рішень про втрату чинності нормативно-правовими актами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, НБУ може враховувати:
		1) рекомендації Ради з фінансової стабільності, що засвідчують стабілізацію фінансового стану банківської системи та відсутність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи країни;
		2) набрання чинності законами України про міжнародну співпрацю України в галузі оподаткування, які визначатимуть:
		а) правила оподаткування контрольованих іноземних компаній;
		б) правила звітності в розрізі країн для міжнародних груп компаній;
		в) правила обмеження витрат на фінансові операції з пов`язаними особами;
		г) правила оподаткування постійного представництва;
		ґ) заходи щодо запобігання зловживанням у зв`язку із застосуванням договорів про уникнення подвійного оподаткування;
		д) процедуру врегулювання спорів з питань застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування;
		е) питання впровадження міжнародних стандартів для автоматичного обміну фінансовою інформацією.
		Статтею 13 Закону про валюту та валютні операції визначені особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
		Відповідно до частини першої цієї статті НБУ має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Національний банк України має право встановлювати винятки та (або) особливості запровадження цього заходу захисту для окремих товарів та (або) галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України. Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів не застосовуються щодо розрахунків, пов`язаних з договорами про участь у розподілі пропускної спроможності, а також щодо грошового забезпечення (кредитних лімітів) з метою участі в аукціонах з розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів.
		Постановою Правління НБУ від 2 січня 2019 року № 5 (далі також - Постанова № 5) затверджено «Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» (далі також - Положення).
		Відповідно до пункту 5 цієї Постанови вона набирає чинності з дня введення в дію  Закону  про валюту.
		Пунктом 2 Постанови № 5 запроваджено заходи захисту, визначені Положенням.
		Відповідно до пункту 21 Положення граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
		З огляду на викладене, Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що статтею 7 Закону України «Про Національний банк України» визначено інші функції НБУ.
		Так, відповідно до пункту 20 цієї статті в редакції, чинній до 16 березня 2022 року, передбачено, що НБУ визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.
		24 лютого 2022 року Правління НБУ відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи прийняло постанову № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану». 
		У пункті 21 цієї Постанови № 18 визначено, що протягом дії воєнного стану інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечать цій постанові.
		З 17 березня 2022 року пункт 20  статті 7 Закону України "Про Національний банк України" викладено в новій редакції, в якій передбачено, що  НБУ визначає особливості функціонування банківської системи України, діяльності небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, здійснення нагляду, в тому числі валютного, за такими особами у разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.
		4 квітня 2022 року Правління НБУ Постановою № 68 Постанову № 18 доповнило пунктом 14-2, згідно з яким граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 90 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 5 квітня 2022 року. 
		7 червня 2022 року Правління НБУ постановою № 113 у пункті 14-2 Постанови № 18 цифри « 90» замінено цифрами « 120», а постановою від 7 липня 2022 року № 142 у пункті 14-2 цифри « 120» замінено цифрами « 180».
		Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 12 Закону про валюту чітко визначає порядок запровадження заходів захисту, таких, зокрема, як встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту чи імпорту товарів. Цей порядок передбачає процедурні вимоги до конкретних заходів захисту: ведення на підставі рішення Правління НБУ, обмеження строку дії заходів до шести місяців із можливістю продовження, а також дотримання загального ліміту у 18 місяців протягом 24 місяців.  
		Водночас Постанова № 5 не була прийнята відповідно до правил загального режиму валютного регулювання. Вона запроваджувала заходи захисту відповідно до Закону про валюту, зокрема встановлюючи граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів у 365 календарних днів, проте мала спеціальний характер.
		Постанова № 5 ухвалювалася для забезпечення стабільності банківської та фінансової систем у мирний час саме відповідно до статей 6, 7, 7-1,15, 28, 30, 33, 44, 45, 46, 48, 56, 71 Закону України «Про Національний банк України», статті 99 Конституції України, статей 2, 6, 9, 12, 13, 16 Закону України про валюту і є спеціальним актом для цілей реалізації вимог частини п`ятої статті 16 «Перехідні положення» Закону про валюту. Цією нормою передбачалось прийняття нормативно-правового акта, спрямованого на запровадження заходів захисту, що вводилися одночасно із введенням в дію Закону про валюту.
		За змістом частини дев`ятої статті 16 Закону про валюту нормативно-правові акти НБУ, які були прийняті на виконання пункту 5 частини п`ятої цієї статті, саме для реалізації заходів захисту, передбачених частиною першою статті 12 Закону, набирають чинності одночасно з уведенням Закону про валюту в дію, тобто з 7 лютого 2019 року, а їх дія триває до того моменту, коли НБУ офіційно визнає ці акти такими, що втратили чинність.
		При цьому частина дев`ята статті 16 застосовується виключно до заходів захисту, введених до або одночасно з набранням чинності Закону про валюту, що робить її нормою вузького застосування, призначеною для регулювання конкретних правовідносин. 
		Це положення є ключовим для розуміння спеціального характеру частини дев`ятої статті 16 Закону про валюту, які визначені як Прикінцеві та перехідні положення. Норма цієї частини виключає застосування стандартних строків дії заходів захисту, передбачених статтею 12 Закону про валюту (6 місяців із можливістю продовження до 18 місяців), запроваджених у лютому 2019 року, та надає виключне право визначати момент припинення дії вперше запроваджених заходів саме НБУ, таким чином визнавши саме останнього особою, що виступає спеціальним регулятором відповідних правовідносин. 
		Це підкреслює спеціальний характер частини дев`ятої статті 16 Закону про валюту, адже вона створює особливу правову основу для тих заходів захисту, які були необхідні саме на етапі переходу до нової системи валютного регулювання у зв`язку із набранням чинності у 2019 році нового законодавчого акта - Закону про валюту. 
		Перехідні положення, зафіксовані у статті 16 Закону про валюту, надають заходам (встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів), запровадженим у 2019 році, особливий правовий режим, який виходить за рамки стандартного регулювання валютних обмежень.
		Саме тому частина дев`ята статті 16 Закону про валюту чітко визначає, що дія таких заходів прив`язана до конкретного нормативно-правового акта, прийнятого до введення Закону в дію, і не поширюється на інші рішення НБУ, ухвалені в пізніший період або за інших обставин.
		Це підтверджує, що законодавець виокремив заходи захисту, пов`язані з початковим етапом імплементації Закону про валюту, від інших рішень НБУ, які можуть прийматися пізніше на загальних підставах, передбачених статтею 12 Закону. 
		Водночас Постанова № 18 від 24 лютого 2022 року є спеціальним нормативно-правовим актом, ухваленим саме на виконання визначених статтею 7 Закону України "Про Національний банк України" функцій, які наділяють НБУ повноваженнями визначати особливості функціонування банківської системи в умовах воєнного стану.
		Такий підхід підтверджується правовою природою функцій НБУ за статтею 7 Закону України «Про Національний банк України». У редакції, чинній з 17 березня 2022 року, пункт 20 цієї статті  дозволяє НБУ визначати особливості функціонування не лише банківської системи, а й діяльності інших фінансових установ, а також валютного нагляду в умовах воєнного стану. 
		Постанова № 18, зокрема її пункт 14-2, є реалізацією цих спеціальних повноважень, спрямованих на адаптацію регуляторних механізмів до надзвичайних обставин, що виникли у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні.
		При цьому пункт 21 Постанови № 18 підкреслює її спеціальний характер, фактично визначаючи, що протягом дії воєнного стану інші нормативно-правові акти НБУ, включно з Постановою № 5, застосовуються лише в тій частині, що не суперечить Постанові № 18. Це додатково підтверджує її пріоритетність і винятковість у регулюванні валютних питань за умов воєнного стану. 
		Постанова №18 та подальші внесені до неї постановами № 68, № 113 і № 142 зміни не запроваджували нові заходи захисту, у спосіб передбачений статтею 12 Закону про валюту. Воєнні норми, запроваджені Постановою № 18, установили спеціальні правила, які враховують умови воєнного стану. Пункт 14-2 Постанови № 18 (який введений Постановою № 68 від 4 квітня 2022 року та змінений постановами № 113 від 7 червня 2022 року і № 142 від 7 липня 2022 року), не скасував загальний строк розрахунків у 365 днів, визначений Постановою № 5, а встановив конкретні, коротші строки (спочатку 90, потім 120, а згодом 180 календарних днів) саме для операцій, здійснених з 5 квітня 2022 року.
		У зв`язку з чим Суд вважає, що Постанова № 18 та її зміни не підпадають під процедурні обмеження Закону про валюту, адже ґрунтуються на спеціальних повноваженнях НБУ, обумовлених саме введенням воєнного стану.
		На практиці ж норми, що визначають загальний строк 365 днів щодо розрахунків за операціями з експорту та імпорту, і спеціальні для цього воєнні строки співіснують як такі, що застосовуються до різних періодів і контекстів: Постанова № 5 регулює  режим валютних операцій на період для адаптації змін у валютному законодавстві у мирний час, тоді як Постанова № 18 із її змінами встановлює тимчасові обмеження, адаптовані до викликів воєнного стану, у вигляді строків 90, 120 та 180 днів залежно від періоду саме до операцій здійснених з 5 квітня 2022 року. 
		Відтак, узагальнюючи наведене вище для цілей надання відповіді на друге поставлене Позивачем питання у контексті необхідності формування правового висновку, Суд зазначає, що аналіз норм Закону про валюту та інших норм, що наведені вище, дає підстави вважати, що: дія Постанови № 18 в контексті визначення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів припиниться лише після завершення воєнного стану, оскільки вона ґрунтується на особливих повноваженнях НБУ в таких умовах; заходи захисту, а саме встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту чи імпорту товарів тривалістю 365 днів, запроваджені Постановою № 5, діятимуть до моменту, коли НБУ офіційно визнає цю постанову такою, що втратила чинність відповідно до частини дев`ятої статті 16 Закону про валюту; лише після цього почнуть застосовуватися загальні правила статті 12 цього Закону щодо валютного регулювання.
		Щодо доводів Позивача про поширення на ці правовідносини статті 58 Конституції України Суд зазначає таке. 
		Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
		Частинами четвертою статті 3 Закону про валюту визначено, що Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства, що встановлюють нові обов`язки для суб`єктів валютних операцій або погіршують їхнє становище, не мають зворотної сили. 
		Як підтверджується змістом Постанови № 18, вона поширила свою дію в аспекті скорочення строку розрахунків за зовнішньоекономічними операціями лише щодо операцій, вчинених з 5 квітня 2022 року, і не поширювала свою дію зворотно на інші правовідносини, що завершились до часу її прийняття.
		Відповідно до установлених у справі судами попередніх інстанцій обставин, усі контракти з нерезидентами Позивач уклав у вересні та жовтні 2022 року й у ці ж місяці відповідно експортував товар. 
		У січні 2023 року, виходячи зі смісту наведеного вище, дію заходів захисту припинено не було, а тому відсутні підстави вважати, що Позивач притягнутий Відповідачем до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. 
		Немає підстав вважати, що до цих правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 3акону про валюту, відповідно до якої у разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
		Суд не знайшов підстав вважати, що аналізовані норми допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів у сфері здійснення валютних операцій.
		Обґрунтованою є позиція Позивача про помилковість посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22 саме для цілей відповіді на його доводи щодо припинення дії у січні 2023 року такого заходу захисту як визначення граничних строків розрахунків за експортними та імпортними операціями. У справі № 240/25642/22 Верховний Суд не формулював висновків щодо дії чи припинення дії певного заходу захисту, натомість у касаційному порядку суд перевіряв у правовому контексті обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, стосовно порушення строків розрахунків за період із 3 по 16 березня 2022 року.
		Відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
		З урахуванням цього, суд не може визнати обґрунтованими доводи та аргументи, наведені у касаційній скарзі, щодо безпідставності притягнення Позивача до відповідальності. Отже, касаційна скарга не може бути задоволена, а рішення судів попередніх інстанцій не може бути скасоване.
		Щодо третього ключового питання для цілей вирішень цього спору, а саме щодо необхідності відступлення від висновків, наведених у постанові від 23 липня 2024 року у справі                              № 240/25642/22, то необхідно зазначити таке. 
		Дійсно, як підтверджується матеріалами справи, на час першого розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/1538/23, від 28 березня 2024 року у справі № 380/17879/22 висновки та від 13 травня 2024 року у справі № 420/11208/23, пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов`язання платника податків та враховуючи положення частини восьмої статті 16 Перехідних положень Закону про валюту, підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України така (пеня) застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, тобто в порядку передбаченому Податковим кодексом України, а оскільки останнім передбачено мораторій на нарахування пені протягом дії карантину, то відповідно нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті в такий період є протиправним.
		Саме неврахування висновків, зокрема, наведених у постанові Верховного Суду  від 15 лютого 2024 року у справі № 420/1538/23, слугувало підставою для відкриття 25 червня 2024 року касаційного оскарження у справі № 560/1994'/23. 
		23 липня 2024 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 240/25642/22, якою відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 лютого 2024 року у справі                № 420/1538/23, від 28 березня 2024 року у справі № 380/17879/22 та від 13 травня 2024 року у справі № 420/11208/23, й указав, що пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону про валюту, за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. 
		Про формування Верховним Судом такого висновку Позивач був обізнаним і, розуміючи наявність у суду касаційної інстанції обов`язку щодо врахування під час вирішення спору таких висновків з огляду на положення статті 341 КАС України, висловлював свою незгоду із правозастосуванням Верховного Суду у справі № 240/25642/22. З урахуванням цього ставив питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідь на яке при попередньому розгляді справи Верховний Суд вже надавав і вказував, що як відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати, так і відсутні підстави для відступу від висновку, наведеного у постанові у справі № 240/25642/22.
		Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		В ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.
		Також колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
		За наведеного у сукупності немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції з порушенням вимог процесуального законодавства при розгляді вдруге апеляційної скарги допустив порушення норм процесуального закону. 
		Щодо доводів про необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, наведених у постанові у справі № 240/25642/22, то при попередньому касаційному розгляді у постанові від 25 вересня 2024 року Верховний Суд наголошував на запроваджених у Верховному Суді на рівні судової практики критеріях, що обумовлюють наявність підстав для відступу від висновків суду касаційної інстанції. 
		Не повторюючи наведене у постанові від 25 вересня 2024 року тлумачення норм процесуального права, Верховний Суд підкреслює, що згідно з нормою пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких умов: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
		У цьому контексті суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
		Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до розв`язання складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
		Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
		Звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник у цьому випадку не наводить обґрунтованих, на думку колегії суддів, підстав для відступлення від правового висновку, наведеного Верховним Судом у справі                                 № 240/25642/22.
		Також суд вважає за необхідне підкреслити й те, що 27 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судoвoї палати з рoзгляду справ щoдo пoдатків, збoрів та інших oбoв`язкoвих платежів ухвалив постанову у справі №520/2941/24, в якій також вказав про застосовність до подібних правовідносин висновків, наведених у постанові від 23 липня 2024 року (справа № 240/25642/22).
		Висновки, що сформовані у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22, Верховний Суд послідовно враховує у постановах від 27 лютого 2025 року у справі                            № 260/5748/23, від 14 лютого 2025 року у справі № 400/5882/23, від 28 січня 2025 року у справі № 520/3056/22, від 21 січня 2025 року у справі № 320/5391/23, від 12 грудня 2024 року у справі          № 380/839/24, від 10 грудня 2024 року у справі № 160/8372/23, від 7 листопада 2024 року у справі № 380/9564/23, від 6 листопада 2024 року у справі № 560/6814/23.
		З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, Суд відхиляє доводи Позивача про необхідність відступлення від правового висновку, наведеного Верховним Судом у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 240/25642/22.
		Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від усталених висновків Верховного Суду, які викладені в означеній скаржником постанові Верховного Суду, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшла підтвердження.
		Наведене у сукупності виключає скасування оскаржуваних судових рішень адміністративних судів попередніх інстанцій з наведених  ним  підстав - пункти 1- 3 частини четвертої  статті   328 
		КАС України.
		У цьому випадку скаржник не довів, а колегія суддів не встановила неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення судами норм процесуального права, які б могли слугувати підставою для задоволення позовних вимог та касаційної скарги зокрема.
		Аналіз матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин не дає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій зробили необґрунтовані висновки щодо недоведеності  невідповідності частині другій статті 2 КАС України податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, та ухвалили рішення, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. 
		4.2. Висновки за результатами касаційного перегляду
		З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
		Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Фрукт» залишити без задоволення. 
		Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                           Н.Є. Блажівська
		Судді                                                                                                               О.В. Білоус
		                                                                                                              І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...