Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 914/199/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 17.03.2025. Зареєстровано: 17.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2025.

Номер судового провадження: не визначено

аказ № 548 від 23.07.2010), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.
		Згідно з пунктом 1.4 наказу № 548 від 23.07.2010 КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.
		Відповідно до розділу ІІ наказу № 548 від 23.07.2010 «Класифікація видів цільового призначення земель» для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії «землі житлової та громадської забудови».
		Отже, гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням «землі житлової та громадської забудови». Тому надання відповідачу-2 земельної ділянки з категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення не відповідає вимогам законодавства.
		Варто зауважити, що згідно зі статтею 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Натомість статутна діяльність відповідача-2 не передбачає діяльності, визначеної цією статтею.
		Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; містобудівна документація  затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
		Частинами 1 та 2 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.
		План зонування та детальний план території розробляються на основі генерального плану та уточнюють його.
		У листі Управління архітектури та урбаністики від 12.12.2022 зазначено що земельні ділянки кадастровими номерами 4610137500:11:016:0070 та 4610137500:11:016:0071 в подальшому об`єднані в земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0087 відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, розташовані в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів). Відповідно до плану зонування території Шевченківського району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657, за функціональним регламентом (базове зонування) зазначені земельні ділянки розташовані у межах функціональної зони Ж-4 - зони багатоквартирної житлової забудови. Згідно з схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Шевченківського району вказані земельні ділянки розташовані в межах підзони VI-периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0,37, та поза межами підзон за санітарно-гігієнічним, інженерно-геологічним, історико-архітектурним та природо-заповідним регламентами. 
		В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руська земельні ділянки кадастровими номерами 4610137500:11:016:0070 та 4610137500:11:016:0071 (в подальшому об`єднані в земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0087) земельні ділянки не входили, оскільки розташовані на території міста Львова.
		Оскільки земельні ділянки кадастровими номерами 4610137500:11:016:0070 та 4610137500:11:016:0071 (в подальшому об`єднані в земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0087 спірна земельна ділянка) були передані у власність Рясне-Руської сільської ради, останніми, для розпорядження нею, мало бути первинно внесено зміни в Генеральний план населеного пункту та мала бути розроблена інша містобудівна документація (план зонування, детальний план території). В матеріалах справи відсутня така містобудівна документація.
		З огляду на це спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельних ділянок (в подальшому об`єднані в земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0087 спірна земельна ділянка) прийнято за відсутності визначеного розміру у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч статті 41 Земельного кодексу України.
		Про незаконність передачі земельних ділянок (в подальшому об`єднані в земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0087 спірна земельна ділянка) відповідачу-2 безоплатно у власність для будівництва гаражів свідчить і припис частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою встановлено заборону передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону.
		Крім того, суд вважає за необхідне додатково звернути увагу на приписи статті 121 Земельного кодексу України про норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Пунктом «д» частини 1 коментованої статті встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Оскільки у матеріалах справи наявні докази того, що учасниками ОК «ГБК «Львів-автокар» є лише 3 особи, заява ОК «ГБК «Львів-автокар`могла би бути обґрунтованою у частині розміру земельної ділянки, якби йшлося про надання у власність кооперативу 0,03 га землі (а не 0,1984 га).
		Щодо підстав для скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на земельну ділянку.
		Згідно з частиною 2 статті 393 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
		Відповідно до частин 1 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на спірну земельну ділянку 14.04.2021 зареєстровано за ОК «ГБК «Львів-автокар» (номер запису про право власності: 41553900).
		Відповідно до приписів абзацу 2 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
		Враховуючи вказане, спірні рішення Рясне-Руської сільської ради підлягають визнанню недійсними, наявні підстави для скасування запису про право власності, внесеного за наслідками прийнятих вказаних рішень. Отже, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності ОК «ГБК «Львів-автокар» на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:016:0087 площею 0,1984 га підлягає задоволенню.
		Щодо ефективності способів захисту, суд зазначає наступне.
		Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.
		Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.
		Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. 
		Згідно зі статтею 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Зміст вказаних норм вказує на можливість захисту права осіб на землю у будь-який спосіб, якщо такий спосіб є ефективним та не суперечить вимогам Закону.
		Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.
		Визнання незаконними (протиправними) рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якими порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, є належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 20.03.2024 у справі № 731/264/23.
		Крім того, у постанові від 12.03.2024 справі № 927/1206/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави.
		Отже, оскільки у цій справі рішення Рясне-Руської сільської ради є правовстановлюючимидокументами, на підставі таких відповідач-2 набув у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 4610137500:11:016:0070 та 4610137500:11:016:0071 (в подальшому об`єднані в земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0087 спірна земельна ділянка), визнання недійсним цих рішень є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів територіальної громади та відповідає правовій природі відносин учасників спору. Задоволення такої вимоги приведе до усунення порушення права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку.
		Вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку є належним способом захисту. Задоволення цієї вимоги відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію, як наслідок, поверне спірну земельну ділянку у комунальну власність. Вказане підтверджує та забезпечує достатність та ефективність обраного способу захисту.
		Водночас, суд звертає увагу, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства вказаним у статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
		Враховуючи усне клопотання представника відповідача-2, суд дійшов висновку залишити без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі від 08.01.2025.
		Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. 
		Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Отже, прокурор відповідно до положень статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України довів належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підставність позовних вимог до задоволення. Відповідач-1 погодився із позицією прокуратури. Водночас відповідач-2 не спростував належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підставності позовних вимог.
		Розподіл судових витрат. 
		У відповідності до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду Львівською обласною прокуратурою було сплачено судовий збір в сумі 5 954,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2766 (внутрішній номер 248821954) від 27.12.2022. 
		Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи те, що відповідач-1 погодився із позовними вимогами, однак не заявляв про їх визнання, відтак сплачений прокуратурою судовий покладається на відповідачів порівну.
		Керуючись статтями 2, 73, 74, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		ВИРІШИВ: 
		1.Позов задовольнити повністю. 
		2.Визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4844 від 12.11.2020 «Про передачу у власність Обслуговуючому кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки. 
		3.Визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4837 від 12.11.2020 «Про передачу у власність Обслуговуючому кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки. 
		4.Скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:016:0087, площею 0,1984 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339693546101, номер відомостей про речове право: 41553900. 
		5.Стягнути з Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) на користь Львівської обласної прокуратури (79057, Львівська область, місто Львів, вулиця Чупринки, будинок 85; ідентифікаційний код юридичної особи 02910031; рахунок: UA38201720343140001000000774) 2 977,20 грн судового збору. 
		6.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (79495, Львівська область, місто Винники, вулиця Івана Франка, будинок 17б; ідентифікаційний код юридичної особи 43740840) на користь Львівської обласної прокуратури (79057, Львівська область, місто Львів, вулиця Чупринки, будинок 85; ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) 2 977,20 грн судового збору. 
		7.Накази видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили. 
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
		 
		У звязку із перебуванням судді у відпустці 13.03.2025 та 14.03.2025, повне рішення складено 17.03.2025. 
		 
		 
		 
		СуддяСухович Ю.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...