Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/566/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: 61-13449ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		05 березня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 570/566/22
		провадження № 61-13449св24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності.
		 
		Позов мотивований тим, що житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 був набутий за час шлюбу батьків сторін та зареєстрований на праві власності за їх батьком ОСОБА_4 .
		 
		Від дня свого народження ІНФОРМАЦІЯ_1 і до цього часу позивачка була зареєстрована та постійно проживала у будинку разом зі своїми батьками.
		 
		Після одруження у 1976 році вона зі згоди свого батька разом зі своїм чоловіком здійснила добудову до житлового будинку за свій рахунок і за свої кошти, у зв`язку із чим загальна площа житлового будинку суттєво збільшилася, а саме було добудовано приміщення коридору площею 14,1 кв. м та кухня площею 16,6 кв. м на підставі будівельного паспорта, погодженого головним архітектором Рівненського району, яка була зареєстрована за батьком.
		 
		У подальшому до цієї добудови та над цією добудовою вона зі своїм чоловіком ще побудували приміщення без відповідних дозвільних документів загальною площею 71,9 кв. м.
		 
		Проведена нею добудова через відсутність дозвільних документів, вважається самочинним будівництвом, а тому у неї не виникло на цю добудову право власності.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін ОСОБА_5 .
		 
		Після смерті матері спадкоємцями її майна (1/2 частки житлового будинку, набутого у шлюбі з батьком) фактично була позивач та її батько, як спадкоємці 1-ї черги, які на день смерті постійно проживали та були зареєстровані у будинку разом із її матір`ю. Юридично свої спадкові права вони не оформили.
		 
		ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті їх матері до нотаріуса не зверталася, у будинку на день смерті матері не проживала та не була зареєстрована, а тому вважається такою, що спадщину не прийняла.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько сторін ОСОБА_4 .
		 
		Після смерті батька відкрилася спадщина на належну батькові частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Після смерті батька спадкоємцями першої черги за законом є позивачка та її рідна сестра - ОСОБА_2 .
		 
		При оформленні документів про право на спадщину позивачка з відповідачкою пояснили нотаріусу, що мають намір поділити будинок в натурі і відповідачка не претендує на її добудову та успадковану нею частину після смерті матері і що у них немає спору щодо будинку.
		 
		18 червня 2013 року державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Кутецькою В. В. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-309 та № 1-310, за якими позивачка та відповідачка успадкували по 1/2 частині житлового будинку. При цьому до складу спадкового майна після смерті батька нотаріус включила успадковану нею частину будинку після смерті матері (1/4) та самочинно проведену добудову, зазначивши характеристику будинку на підставі технічного паспорту загальною площею 153,6 кв. м.
		 
		29 серпня 2016 року на виконання домовленості між собою позивачка спільно з відповідачкою ОСОБА_2 оформили нотаріально посвідчену заяву про можливість поділу житлового будинку із зазначенням приміщень, які виділяються кожній із врахуванням того, що добудовані нею приміщення перейшли у її власність.
		 
		На виконання цієї заяви від 29 серпня 2016 року КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» видало висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 14 вересня 2016 року № 8358 і кожна із них самостійно замовила виготовлення технічного паспорта на свою частину житлового будинку, як самостійний об`єкт нерухомого майна.
		 
		ОСОБА_2 самостійно звернулася до Корнинської сільської ради про присвоєння її частині житлового будинку як самостійному об`єкту нерухомого майна нової поштової адреси і рішенням Корнинської сільської ради від 08 вересня 2016 року № 80 була присвоєна така адреса: АДРЕСА_1 .
		 
		14 вересня 2016 року за зверненням ОСОБА_2 КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 .
		 
		Державна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 проведена 16 вересня 2016 року за заявою ОСОБА_2 .
		 
		Вона також замовила виготовлення технічного паспорту 14 вересня 2016 року на виділену їй частину житлового будинку і провела його державну реєстрацію.
		 
		Однак ОСОБА_2 звернулася до Рівненського районного суду Рівненської області із позовом про скасування державної реєстрації належного їй житлового будинку.
		 
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року у справі № 570/3985/18 ухвалено задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни, КП «РОБТІ» Рівненської обласної ради про визнання права власності на спадкове майно. Скасовано рішення державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв. м на АДРЕСА_1 та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв. м.
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року постанова Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора та про розподіл судових витрат скасовано, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року у цій частині залишено без змін.
		 
		Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2021 року у справі № 570/3985/18 внесено виправлення у повний текст рішення суду від 21 березня 2019 року та другий абзац рішення викладено у такій редакції «Скасувати рішення державного реєстратора Мартинюк О. О. про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв. м на АДРЕСА_1 та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв. м на АДРЕСА_1 ».
		 
		Позивачка зазначала, що у зв`язку із скасуванням у 2021 році державної реєстрації права власності на належне їй нерухоме майно на підставі судових рішень у справі № 570/3985/18 вона вимушена оскаржувати видані нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 червня 2013 року, оскільки нотаріус без належних правових підстав включила належне їй майно до спадкової маси після смерті батька і тому її право власності підлягає захисту у судовому порядку.
		 
		При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус безпідставно включила до складу спадкового майна батька успадковану нею після смерті матері 1/4 частину житлового будинку, а також самочинно проведену добудову, право власності на яку у спадкодавця на день його смерті не виникало, яка була проведена за її рахунок, тому будівельні матеріали, вкладені у цю добудову, є її приватною власністю.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, видані на ім`я ОСОБА_1 та на ім`я ОСОБА_2 у частині розміру частки та складу приміщень спадкового будинку;
		визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її матері;
		визнати за нею право власності на добудову до будинку приміщень 4 - площею 14,1 кв. м та 5 - площею 15,5 кв. м на підставі будівельного паспорта від 22 березня 1985 року та на будівельні матеріали, вкладені у проведену добудову до будинку загальною площею 71,9 кв. м та надвірну будівлю гараж «б».
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області у складі судді Остапчук Л. В. від 21 вересня 2023 року:
		позов ОСОБА_1 задоволено частково;
		поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 червня 2013 року № 1-309 та від 18 червня 2013 року № 1-310, як такий, що пропущений з поважної причини;
		визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом реєстраційний № 1-309 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , видане ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 загальною площею 80,0 кв. м, житловою площею 61,9 кв. м у розмірі частки, вказавши 3/8 (3/4:2) замість 1/2 та в частині характеристики спадкового будинку, вказавши приміщення будинку згідно з технічним паспортом станом на 08 грудня 1988 року, а саме: 1-1 коридор площею 6,0 кв. м, 1-2 житловою площею 8,0 кв. м, 1-3 житловою площею 16,4 кв. м, 2-1 коридор площею 4,6 кв. м, 2-2 житловою площею 21,1 кв. м, 2-3 житловою площею 9,2 кв. м, 2-4 житловою площею 7,2 кв. м, 2-5 кухня площею 7,5 кв. м, біля якого знаходяться надвірні будівлі сарай Б, погріб Пг/Б, вбиральня В, № 1 огорожа;
		визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом реєстраційний № 1-310 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , видане ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 80,0 кв. м, житловою площею 61,9 кв. м, у розмірі частки, вказавши 3/8 (3/4:2) замість 1/2 та в частині характеристики спадкового будинку, вказавши приміщення згідно з технічним паспортом станом на 08 грудня 1988 року, а саме: 1-1 коридор площею 6,0 кв. м, 1-2 житловою площею 8,0 кв. м, 1-3 житловою площею 16,4 кв. м, 2-1 коридор, площею 4,6 кв. м, 2-2 житловою площею 21,1 кв. м, 2-3 житловою площею 9,2 кв. м, 2-4 житловою площею 7,2 кв. м, 2-5 кухня площею 7,5 кв. м, біля якого знаходяться надвірні будівлі сарай Б, погріб Пг/Б, вбиральня В, № 1 огорожа;
		визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з приміщеннями згідно з технічним паспортом станом на 08 грудня 1988 року;
		визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, вкладені у самочинно проведену добудову до будинку, загальною площею 71,9 кв. м, у складі приміщення: 2-1 коридор площею 6,2 кв. м, 2-2 житлова площею 10,9 кв. м, 2-3 санвузол площею 4,4 кв. м, 2-8 коридор площею 14,4 кв. м, 2-9 житловою площею 18,1 кв. м, 2-10 житловою площею 8,0 кв. м, 2-11 житловою площею 9,9 кв. м та надвірну будівлю гараж «б»;
		вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинний на час набуття батьками сторін - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України);
		з часу видачі 05 січня 1989 року ОСОБА_4 свідоцтва про право особистої власності на ціле домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 вказане свідоцтво не оспорювалось. Будинок на АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , так як це майно набуте ними за час шлюбу і частка кожного з них становить по 1/2 частині. Тому в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на добудову до будинку проведену у 1985 році належить відмовити, оскільки ця добудова увійшла до складу житлового будинку на час видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право особистої власності на ціле домоволодіння від 05.01.1989 року, а позивачкою ОСОБА_1 це свідоцтво не оскаржувалось;
		згідно правовою позицією Верховного Суду, викладеною у поставі від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20), «...визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування». Отже, у разі смерті одного з подружжя частка у праві власності на спадкове майно якого не виділялася, право власності на неї не припиняється, а переходить до його спадкоємців. А у спадкоємця, який прийняв спадщину право власності на неї виникає з моменту відкриття спадщини, незалежно від отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права на таке спадкове майно в судовому порядку;
		відповідачка ОСОБА_2 в установлений законом 6-місячний строк із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_5 не зверталась, в будинку не проживала та не була зареєстрованою, тому вважається такою, що спадщину не прийняла. Тобто, з часу відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 спадкоємцями її майна стали її чоловік - ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_1 , які успадкували по частині від частки житлового будинку, яка належала їй у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, тобто по частині кожен спадкоємець. Таким чином, на час видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 червня 2013 року № 1-309 та № 1-310 позивачці вже належала частка у житловому будинку;
		згідно із статтею 105 ЦК України 1963 року громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту або з істотним відхиленням від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Із досліджених судом доказів, встановлено, що проведена до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , добудова площею 71,9 кв. м, після виданого ОСОБА_4 . Свідоцтва про право особистої власності від 05 січня 1989 року є самочинним будівництвом, оскільки дозвіл на її проведення не видавався, право власності на яку спадкодавець за життя не набув, тому це спірне майно не повинно було увійти до складу спадщини. Проведена інвентаризація будинку на АДРЕСА_1 , при якій виявлена добудова до будинку після видачі свідоцтва про право власності на будинок, не вказує на виникнення права власності на таку добудову, якщо дозвільні документи на таку добудову уповноваженими органами не видавалися. У зв`язку з цим доводи представника відповідачки про те, що виданий після смерті ОСОБА_4 технічний паспорт на житловий будинок на АДРЕСА_1 свідчить про виникнення у спадкодавця права власності на цю добудову не ґрунтуються на законі, так як відповідачкою не надано доказів як того, що на проведення добудови до будинку після 05.01.1989 року її батьку видався дозвіл, і він зареєстрував право власності на таку добудову, так і доказів придбання будівельних матеріалів на проведення такої добудови. Ці доводи також не спростовано доводів позивачки про придбання нею будівельних матеріалів, вкладених у самочинну добудову до будинку та проведення вказаної добудови за власний рахунок;
		при видачі свідоцтв про право на спадщину від 18 червня 2013 року реєстраційний № 1-309 та № 1-310 до складу спадкової маси нотаріусом включено майно, яке не належало спадкодавцю ОСОБА_4 , а саме: 1/4 частина житлового будинку, яка вже належала позивачці як спадкоємиці за законом після смерті її матері - ОСОБА_5 , а також самочинна добудова загальною площею 71,9 кв.м та гараж «б». Позивачкою надано суду копії квитанцій, оригінали яких досліджувались судом, про придбання будівельних матеріалів, вкладених у самочинне будівництво у період вказаний допитаними свідками, значна частини яких видана на ім`я її чоловіка ОСОБА_6 , інші не містять відомостей про покупця, однак знаходження оригіналів квитанцій у позивачки вказує на те, що саме нею були придбані вказані будівельні матеріали, що не спростовано відповідачкою. Чоловік позивачки ОСОБА_6 не заперечив, що ці квитанції належать особисто йому, а будучи допитаним як свідок ствердив, що добудова до будинку проводилася в інтересах його з позивачкою сім`ї, а будівельні матеріали вони купували за спільні кошти, лише квитанції він оформляв на своє ім`я. Доводи представника відповідачки про викрадення оригіналів квитанцій після смерті батька не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються видачею значної частини цих квитанцій на ім`я ОСОБА_6 , чоловіка позивачки;
		суд визнає поважними причини пропуску такого строку позивачкою, оскільки після отримання оспорюваних свідоцтв та добровільного поділу будинку між позивачкою та відповідачкою у позивачки не було підстав для оскарження свідоцтв про право на спадщину до скасування в судовому порядку реєстрації права власності на виділену їй частину житлового будинку площею 123,1 кв. м, право на який виникло на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року, яке набрало законної сили 10 лютого 2021 року. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення;
		рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 вересня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		оскільки при видачі свідоцтв про право на спадщину від 18 червня 2013 року реєстраційній № 1-309 та № 1-310 до складу спадкової маси нотаріусом включено майно, яке не належало спадкодавцю ОСОБА_4 , а саме: 1/4 частина житлового будинку, яка вже належала позивачу, як спадкоємиці за законом після смерті її матері - ОСОБА_5 , а також самочинна добудова загальною площею 71,9 кв. м, висновок місцевого суду про визнання таких свідоцтв частково недійсними є правильним;
		виходячи із того, що станом на дату отримання постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 570/3985/18, у позивача не було підстав для звернення із позовом до суду, суд апеляційної інстанції вважав, що перебіг позовної давності на оскарження свідоцтв про право на спадщину за законом розпочався саме від цієї дати - 10 лютого 2021 року, тому залишив рішення районного суду про поновлення позивачу строку на оскарження свідоцтв, як такий, що пропущений з поважної причини.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
		 
		Постановою Верховного Суду від 17 липня 2024 року:
		касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково;
		постанову Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасовано;
		справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
		дослідивши відео- та аудіозаписи судового засідання, проведеного судом першої інстанції 03 листопада 2022 року, колегія суддів вважає, що наведені доводи заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Коробової Т. М., про відвід судді Остапчук Л. В. є достатньо обґрунтованими та такими, що можуть викликати об`єктивні сумніви в неупередженості або об`єктивності судді при розгляді цієї справи, оскільки суддя не завершуючи розгляд справи, у ході її розгляду по суті, відкрито надала свою оцінку діям нотаріуса щодо видачі свідоцтв про право на спадщину сторонам у справі, що цілком могло бути розцінено учасниками справи, як наперед дані висновки суддею по суті спору, а не у нарадчій кімнаті при ухваленні рішення у справі по суті з дотримання правил, визначених статтею 245 ЦПК України щодо таємниці нарадчої кімнати;
		відповідно до пункту 2 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
		апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в якій, зокрема, вона вказувала щодо заявленого відводу судді з наведених підстав (том 2, а. с. 107, на звороті), на вказане порушення норм процесуального права суду першої інстанції уваги не звернув, залишивши його рішення без змін. Згідно із зазначеною нормою процесуального права повноваженням апеляційного суду в такому разі є виключно скасування судового рішення та ухвалення нового. При цьому доводи ОСОБА_2 залишилися апеляційним судом без мотивування, що є порушенням вимог підпункту в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено;
		рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 вересня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення;
		в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		під час розгляду справи судом першої інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Коробова Т. М. заявила відвід судді Остапчук Л. В., покликаючись на те, що суддя під час розгляду справи по суті відкрито висловила свою думку щодо предмету спору, а саме про те, що «нотаріус зробила помилку, видавши свідоцтво про право на спадщину сторонам». Адвокат Коробова Т. М. вважала, що розгляд вказаною суддею цієї цивільної справи викликав об`єктивний сумнів у її неупередженості та є підставою для її відводу. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року у складі судді Остапчук Л. В. у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Коробової Т. М. про відвід судді Остапчук Л. В. відмовлено. Дослідивши відео- та аудіозаписи судового засідання, проведеного судом першої інстанції 03 листопада 2022 року, колегія суддів вважає, що наведені доводи заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Коробової Т. М., про відвід судді Остапчук Л. В. є достатньо обґрунтованими та такими, що можуть викликати об`єктивні сумніви в неупередженості або об`єктивності судді при розгляді цієї справи, оскільки суддя не завершуючи розгляд справи, у ході її розгляду по суті, відкрито надала свою оцінку діям нотаріуса щодо видачі свідоцтв про право на спадщину сторонам у справі, що цілком могло бути розцінено учасниками справи, як наперед дані висновки суддею по суті спору, а не у нарадчій кімнаті при ухваленні рішення у справі по суті з дотримання правил, визначених статтею 245 ЦПК України щодо таємниці нарадчої кімнати. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
		у справі, що переглядається, судом встановлено, що 18 червня 2013 року державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори на ім?я позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких державний нотаріус посвідчила, що спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дочка ОСОБА_1 , яка спадкує 1/2 частку спадкового майна і дочка ОСОБА_2 , яка спадкує 1/2 частку спадкового майна. Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , цегляного із житловою добудовою загальною площею 153,6 кв. м житловою площею 94,5 кв. м, зазначені в поетажному плані А-1 та А-2, біля якого знаходяться надвірні будівлі, який належав померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння (т. 1, а. с. 28, 47);
		позивачка отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, повинна була знати про своє порушене право на спадкове майно 18 червня 2013 року, оскільки саме в цей день їй і відповідачці ОСОБА_2 державним нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з якими вона і її сестра ОСОБА_2 успадкували після смерті свого батька ОСОБА_4 по 1/2 частці спадкового майна, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 153,6 кв. м житловою площею 94,5 кв. м. Проте з позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину законом, які були видані державним нотаріусом 18 червня 2013 року, ОСОБА_1 звернулася в суд лише 10 лютого 2022 року, тобто майже через дев?ять років після оформлення спадщини. Визнаючи причини пропуску позивачкою ОСОБА_1 строку позовної давності поважними, суд першої інстанції вважав, що оскільки після отримання оспорюваних свідоцтв та добровільного поділу будинку між позивачкою і відповідачкою у позивачки не було підстав для оскарження свідоцтв про право на спадщину до скасування в судовому порядку реєстрації права власності на виділену їй частину житлового будинку. Такі висновки суду зроблені з порушенням вимог закону;
		позивачці ОСОБА_1 і відповідачці ОСОБА_2 18 червня 2013 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом про те, що дочки спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , кожна зокрема, успадкували по 1/2 частці житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 153,6 кв. м. житловою площею 94,5 кв. м. Покликання позивачки на те, що після оформлення спадщини вона і відповідачка за домовленістю зареєстрували, кожен зокрема, за собою право власності на окремий об?єкт нерухомого майна (за ОСОБА_2 - об?єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв. м, за ОСОБА_1 - об?єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв. м) і на те, що рішенням Рівненського районного суду від 21 березня 2019 року у справі № 570/3985/18, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, скасовано рішення державного реєстратора прав ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на окремий об?єкт нерухомості, не свідчить про те, що вона дізналася про своє порушене право лише у 2021 році;
		встановивши, що на час отримання 18 червня 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, остання повинна була знати, що їй і її сестрі було видано свідоцтво про право на спадщину - по 1/2 частці житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 153,6 кв. м житловою площею 94,5 кв. м. Та обставина, що після оформлення своїх спадкових прав позивачка і відповідачка зареєстрували за собою право власності на окремі об?єкти нерухомого майна, не доводить того, що позивачка ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав на спадкове майна саме після скасування рішенням суду такої реєстрації. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачка пропустила строк позовної давності з поважних причин.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		06 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року, у якій просив:
		оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати;
		прийняти нову постанову, якою позов задовольнити позов повністю; 
		вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		апеляційний суд: не дослідив питання перебігу позовної давності окремо за кожною позовною вимогою; не з`ясував та не зазначив у своїй постанові які права позивачки порушені; не врахував, що до вимог про визнання права власності на будівельні матеріали, використані у самочинній добудові, позовна давність не застосовується; не врахував наявності поважних причин пропуску позовної давності; не врахував, що з урахуванням обставин переривання, перебіг позовної давності розпочався з 10 лютого 2021 року;
		після видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом 18 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сторони спільно 29 серпня 2016 року оформили нотаріально посвідчену заяву про можливість поділу житлового будинку із зазначенням приміщень, які виділяються кожній із сторін і врахування того, що разом із частиною спадкового будинку для мене, ОСОБА_1 , у мою власність переходять і добудовані самочинно приміщення будинку.З того часу право власності за кожною із нас - за ОСОБА_1 (загальною площею 123,1 кв. м.) та ОСОБА_2 (30,5 кв. м) вже було зареєстроване не на підставі виданих нотаріусом свідоцтв, а на підставі заяви про поділ будинку. Тому право на позов з метою захисту своїх порушених прав у ОСОБА_1 виникло лише у зв`язку із скасуванням в судовому порядку цієї реєстрації права власності за заявою про поділ будинку та відновлення чинності свідоцтв про право на спадщину від 18 червня 2013 року;
		апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що добудова до спадкового будинку ОСОБА_4 , яка проведена ОСОБА_1 у 2006-2013 роках є самочинною, на неї не виникло право власності у спадкодавця - ОСОБА_4 , тому така добудова не входить до спадкової маси. Апеляційний суд помилково вважав, що житловий будинок площею 153, 6 кв. м, до якого включена самочинна добудова, є спадковим майном батька;
		суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, технічний паспорт 08 грудня 1988 року на житловий будинок, та прийняв рішення на підставі недопустимих доказів, зокрема, виписки із матеріалів інвентаризаційної справи № 3236 від 29 квітня 2013 року;
		у зв`язку із скасуванням державної реєстрації права власності на ОСОБА_1 . ОСОБА_2 окремі об`єкти нерухомого майна, було відновлено чинність свідоцтв про право на спадщину за законом р.№1-309 та р. № 1-310 від 18 червня 2013 року, до яких нотаріус без належних правових підстав включила належне ОСОБА_1 майно (добудову 1985 року, успадковану частку будинку після смерті матері та належні позивачці будівельні матеріали в самочинній добудові 2006-2013 років). Саме з цього моменту виникло право на позов;
		після видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину від 18 червня 2013 року житловий будинок спочатку фактично, а потім і юридично був поділений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 29 серпня 2016 року ОСОБА_1 , спільно із ОСОБА_2 оформили нотаріально посвідчену заяву про можливість поділу житлового будинку із зазначенням приміщень, які виділяються кожній із нас і врахування того, що разом із частиною спадкового будинку у мою власність переходять і добудовані самочинно приміщення будинку. Тобто, ОСОБА_2 нотаріальною згодою підтвердила оформлення для ОСОБА_1 права як на частину спадкового будинку і на ті, приміщення, які були ОСОБА_1 самочинно побудовані. На виконання заяви КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» було видано висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 14 вересня 2016 року за № 8358, і кожна із сторін самостійно замовила виготовлення технічного паспорта на свою частину житлового будинку як самостійний об`єкт нерухомого майна. За ОСОБА_2 16 вересня 2016 року було зареєстроване право власності на житловий будинок загальною площею 30,5 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , право власності ОСОБА_1 було зареєстроване на житловий будинок з адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 123,1 кв.м. Проведеною державною реєстрацією поділу житлового будинку між сторонами видані нотаріусом свідоцтва про право на спадщину втратили чинність.
		 
		11 грудня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , в якому просила:
		            продовжити строк на подання відзиву по справі;
		            касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року без змін. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зробив висновки про те, що факт видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати Із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі, якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо про це пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом;
		18 червня 2013 року державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори на ім`я позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких державний нотаріус посвідчила, що спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дочка ОСОБА_1 , яка спадкує 1/2 частку спадкового майна і дочка ОСОБА_2 , яка спадкує 1/2 частку спадкового майна. Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , цегляного із житловою добудовою загальною площею 153,6 кв. м житловою площею 94,5 кв. м, зазначені в поетажному плані А-1 та А-2, біля якого знаходяться надвірні будівлі, який належав померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння (т. 1, а. с. 28, 47). Отже, позивачка ОСОБА_1 , отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, повинна була знати про своє порушене право на спадкове лайно 18 червня 2013 року, оскільки саме в цей день їй і відповідачці ОСОБА_7 державним нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з якими вона і її сестра ОСОБА_2 успадкували після смерті свого батька ОСОБА_4 по 1/2 частці спадкового майна, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 153,6 кв, м, житловою площею 94,5 кв. м. Проте з позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину законом, які були видані державним нотаріусом 18 червня 2013 року. ОСОБА_1 звернулася в суд лише 10 лютого 2022 року, тобто майже через дев`ять років після оформлення спадщини;
		інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним;
		у спадковій справі відсутні дані про наявність самочинного будівництва. Всі технічні паспорти містили дані про наявність у спадкодавця ОСОБА_4 житлового будинку розміром 153,6 кв. м з належними до нього господарськими приміщеннями.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		26 листопада 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року:
		клопотання ОСОБА_2 про продовження строку на подання відзиву задоволено;
		продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 ;
		справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 11 листопада 2024 року зазначено, що:
		наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року  справі № 183/1617/16; від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 03 лютого 2021 року у справі № 295/12247/19; від 08 грудня 2021 року у справі № 335/13418/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Батьки сторін у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 травня 1953 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 10 червня 2021 року.
		 
		Позивачка ОСОБА_8 та відповідачка ОСОБА_9 є рідними сестрами та дочками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		 
		У 1956 році батьки сторін у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 побудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою Корнинською сільською радою від 25 червня 2019 року на підставі записів у погосподарській книзі.
		 
		На підставі будівельного паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_4 та погодженого головним архітектором Рівненського району 22 березня 1985 року, до належного батькам сторін у справі будинку було проведено добудову приміщень коридору площею 14,1 кв. м та кухні площею 16,6 кв. м, будинок був газифікований на підставі робочого паспорта газопостачання від 13 серпня 1985 року № 283/85.
		 
		08 грудня 1988 року Комунальним підприємством «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» на ім`я ОСОБА_4 був виготовлений технічний паспорт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80 кв. м, житловою площею 61,9 кв. м, який складається із житлового будинку А-1 у складі приміщень: 1-1 коридору площею 6,0 кв. м, 1-2 житлової площею 8,0 кв. м, 1-3 житлової площею 16,4 кв. м, 2-2 житлової площею 21,1 кв. м, сараю «Б», погрібу «Пг/Б», вбиральні «В», які побудовані у 1956 році та добудови А-1 побудованої у 1985 році, у якій влаштовано такі приміщення: 2-1 коридор площею 4,6 кв. м, 2-3 житлова площею 9,2 кв. м, 2-4 житлова площею 7,2 кв. м, 2-5 кухня площею 7,5 кв. м.
		 
		05 січня 1989 року ОСОБА_4 на підставі рішення Рівненської районної Ради народних депутатів від 14 грудня 1988 року № 282 видано свідоцтво про право особистої власності на ціле домоволодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін у цій справі - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , на день смерті якої у житловому будинку на АДРЕСА_1 проживали та були зареєстрованими спадкоємці за законом 1-ї черги - її подружжя - ОСОБА_4 та дочка - ОСОБА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько сторін - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . За життя він заповіту не складав.
		 
		Спадкоємцями майна ОСОБА_4 за законом першої черги є його дочки - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які звернулися із заявами до Рівненської районної державної нотаріальної контори про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом.
		 
		18 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстраційними номерами 1-309, 1 - 310 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/2 частку спадкового майна, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , цегляного із житловою добудовою цегла/піноблок загальною площею 153,6 кв. м, житловою площею 94,5 кв. м, позначеного в поетажному плані А-1 та А-2, біля якого знаходяться надвірні будівлі - Б - сарай, б - гараж, Пг/Б - погріб, В - вбиральня, № 1 - огорожа, № 2 - ворота, І - замощення, який належав померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Рівненським райвиконкомом Рівненської області 05 січня 1989 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «РОБТІ» у реєстровій книзі 1 під реєстровим номером 175-175.
		 
		29 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали директору КП «РОБТІ» заяву, посвідчену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Табінським О. І., у якій просили підтвердити можливість поділу житлового будинку на АДРЕСА_1 таким чином:
		ОСОБА_1 - 1/2 частку у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, а саме: 2-1 коридор площею 6,2 кв. м, 2-2 житлова площею 10,9 кв. м, 2-3 санвузол площею 4,4 кв. м, 2-4 кухня площею 15,4 кв. м, 2-5 коридор площею 4, 6 кв. м, 2-6 житлова площею 10,1 кв. м, 2-7 житлова площею 21,1 кв. м, 2-8 коридор площею 14,4 кв. м, 2-9 житловою площею 18,1 кв. м, 2-10 житлова площею 8,0 кв. м, 2-11 житлова площею 9,9 кв. м, загальною площею 123,1 кв. м, житловою площею 78,1 кв. м, вхідний ганок «а», 1/2 сарай «Б», гараж «б», вбиральня «В», огорожа № 1, ворота № 2, 1/2 замощення «І»;
		ОСОБА_2 - 1/2 частку у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, а саме: 1-1 - коридор площею 8,7 кв. м, 1-2 допоміжна площею 5,4 кв. м, 1-3 житлова площею 16,4 кв. м, загальною площею 30,5 кв. м, житловою 16,4 кв. м, вхідний ганок «а1», 1/2 сарай «Б», погріб «Пг/Б», замощенням «І», та надати висновок щодо можливості поділу об`єкту нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням виконавчого комітету Корнинської сільської ради від 08 вересня 2016 року № 80 1/2 частці житлового будинку, що належить ОСОБА_2 , присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з висновком КП «РОБТІ» від 14 вересня 2016 року № 8358 частини будинку мають окремі входи, відокремлені інженерні мережі від окремих газових котлів, тому існує технічна можливість поділу на окремі об`єкти нерухомого майна із складом новоутворених об`єктів та їх адреси:
		власник ОСОБА_2 - приміщення в житловому будинку загальною площею 30,5 кв. м, житловою 16,4 кв. м, вхідний ганок «а1», 1/2 сарай «Б», погріб «Пг/Б», замощенням «І» поштова адреса: АДРЕСА_1 ;
		власник ОСОБА_1 - приміщення в житловому будинку загальною площею 123,1 кв. м, житловою площею 80,4 кв. м, вхідний ганок «а», 1/2 сарай «Б», гараж «б», вбиральня «В», огорожа № 1, ворота № 2, 1/2 замощення «І», поштова адреса: АДРЕСА_1 .
		 
		16 вересня 2016 року державним реєстратором Мартинюк О. С. КП «РОБТІ» зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 123,1 кв. м із розміром частки - 1.
		 
		18 вересня 2016 року державним реєстратором Мартинюк О. С. КП «РОБТІ» зареєстроване право приватної власності ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 30,5 кв. м із розміром частки -1.
		 
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року у справі № 570/3985/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80635386): 
		позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Мартинюк О. О., КП «РОБТІ» Рівненської обласної ради про скасування рішення державного реєстратора задоволено;
		скасовано рішення державного реєстратора Мартинюк О. О. про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв. м та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв. м.
		в іншій частині вимог відмовлено.
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у справі № 570/3985/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/82991328): 
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено;
		рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено;
		вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 570/3985/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94938479): 
		касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково;
		постанову Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та про розподіл судових витрат скасовано;
		рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора залишено в силі;
		постанову Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного реєстратора Мартинюк О. О., КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради Рівненської області про скасування рішення державного реєстратора змінено, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови;
		            вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2021 року у справі № 570/3985/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101159778) внесено виправлення у повний текст рішення суду від 21 березня 2019 року та другий абзац рішення викладено у такій редакції: 
		«Скасувати рішення державного реєстратора Мартинюк Ольги Олексіївни про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 30,5 кв. м на АДРЕСА_1 та прав ОСОБА_1 на окремий об`єкт нерухомості загальною площею 123,1 кв. м на АДРЕСА_1 ».
		 
		01 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С. Г про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою від 13 червня 2022 року № 34646/02-31 спадкоємиці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва було відмовлено у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
		 
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
		 
		Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		 
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).
		 
		Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
		 
		Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
		 
		Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
		 
		Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
		 
		Касаційний суд вже зауважував, що свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані. Недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 209/1235/20 (провадження № 61-4279св23)).
		 
		За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (стаття 1300 ЦК України).
		 
		Передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України). Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним (див. пункти 99 - 103 постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23)).
		 
		У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18)).
		 
		Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги. (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
		 
		Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
		 
		Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (частина третя статті 261 ЦК України).
		 
		Положення статті 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків. Касаційний суд, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що:
		«факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.
		Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті».
		 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		 
		Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зазначено, що «позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.
		 
		Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року в справі № 591/7612/19 (провадження № 61-17св21)).
		 
		В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (частина перша статті 188 ЦПК України).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 вказувала, що у зв`язку із скасуванням у 2021 році державної реєстрації права власності на належне їй нерухоме майно на підставі судових рішень у справі № 570/3985/18 вона вимушена оскаржувати видані нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 червня 2013 року, оскільки нотаріус без належних правових підстав включила належне їй майно до спадкової маси після смерті батька, і тому її право власності підлягає захисту у судовому порядку. Позивачка стверджувала, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус безпідставно включила до складу спадкового майна батька успадковану нею після смерті матері 1/4 частину житлового будинку, а також самочинно проведену добудову, право власності на яку у спадкодавця на день його смерті не виникало, яка була проведена за її рахунок, тому будівельні матеріали, вкладені у цю добудову, є її приватною власністю. Тому ОСОБА_1 просила: (1) визнати частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, видані на ім`я ОСОБА_1 та на ім`я ОСОБА_2 , у частині розміру частки та складу приміщень спадкового будинку; (2) визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її матері; (3) визнати за нею право власності на добудову до будинку приміщень 4 - площею 14,1 кв. м та 5 - площею 15,5 кв. м на підставі будівельного паспорта від 22 березня 1985 року та на будівельні матеріали, вкладені у проведену добудову до будинку загальною площею 71,9 кв. м та надвірну будівлю гараж «б»;
		суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, вказавши, що при видачі свідоцтв про право на спадщину від 18 червня 2013 року реєстраційний № 1-309 та № 1-310 до складу спадкової маси нотаріусом включено майно, яке не належало спадкодавцю ОСОБА_4 , а саме: частина житлового будинку, яка вже належала позивачці як спадкоємиці за законом після смерті її матері - ОСОБА_5 , а також самочинна добудова загальною площею 71,9 кв. м та гараж «б». Також суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску позивачкою позовної давності, оскільки після отримання оспорюваних свідоцтв та добровільного поділу будинку між позивачкою та відповідачкою у позивачки не було підстав для оскарження свідоцтв про право на спадщину до скасування в судовому порядку реєстрації права власності на виділену їй частину житлового будинку площею 123,1 кв. м, право на який виникло на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року, яке набрало законної сили 10 лютого 2021 року;
		суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка пропустила позовну давність. Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 , отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, повинна була знати про своє порушене право на спадкове майно 18 червня 2013 року, оскільки саме в цей день їй і ОСОБА_2 державним нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з якими вона і її сестра ОСОБА_2 успадкували після смерті свого батька ОСОБА_4 по 1/2 частці спадкового майна, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 153,6 кв. м житловою площею 94,5 кв. м. Проте з позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину законом звернулася в суд лише 10 лютого 2022 року. Суд вважав, що скасування рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на окремий об?єкт нерухомості на підставі рішення Рівненського районного суду від 21 березня 2019 року у справі № 570/3985/18, не свідчить про те, що позивачка дізналася про своє порушене право лише у 2021 році;
		апеляційний суд при визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_1 , у частині розміру частки та складу приміщень спадкового будинку не звернув увагу, що: свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані; передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину);
		поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_1 просить визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане на її ім`я. При цьому позивачка не наводить, яким чином порушує її права та інтереси свідоцтво про право на спадщину за законом, яке їй видане;
		оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом видане на ім`я ОСОБА_1 не порушує її прав та інтересів, то відсутні підстави для визнання його частково недійсним. Тому у задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити у зв`язку із її необґрунтованістю. Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні цих позовних вимог, проте помилився у мотивах. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови;
		суд апеляційної інстанції врахував, що факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи, і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом;
		встановивши, що ОСОБА_1 була обізнана про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом 18 червня 2013 року, згідно з яким ОСОБА_2 успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_4 1/2 частку спадкового майна, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 153,6 кв. м, житловою площею 94,5 кв. м, проте з позовом про визнання недійсним цього свідоцтва звернулася лише 10 лютого 2022 року, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про пропуск позивачкою позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачкою (т. 1, а.с. 110). Правильним є висновок апеляційного суду про те, що рішення Рівненського районного суду від 21 березня 2019 року у справі № 570/3985/18 не свідчить про переривання перебігу позовної давності та не доводить поважність причин її пропуску позивачем, оскільки про порушене право та особу, яка його порушила, позивачка дізналася у червні 2013 року;
		суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що вимоги про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку та визнання права власності на добудову до будинку загальною площею 71,9 кв. м та надвірну будівлю гараж «б» є похідними від вимог про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, тому їхнє задоволення залежить від вирішення питання про недійсність свідоцтв (основної вимоги);
		оскільки відсутні підстави для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, то у задоволенні вимоги про визнання права на 1/4 частину житлового будинку та визнання права власності на добудову до будинку загальною площею 71,9 кв. м та надвірну будівлю гараж «б» також належить відмовити. Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні цих позовних вимог, проте помилився у мотивах. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, проте частково помилився щодо мотивів такої відмови.
		 
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково прийнята без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм процесуального права. 
		 
		У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду у частині позовної вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, виданого на ім`я ОСОБА_2 , залишити без змін; постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про: визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, виданого на ім`я ОСОБА_1 ; визнання за ОСОБА_1 права на 1/4 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її матері; визнання за ОСОБА_1 права власності на добудову до будинку приміщень 4 - площею 14,1 кв. м та 5 - площею 15,5 кв. м на підставі будівельного паспорта від 22 березня 1985 року та на будівельні матеріали, вкладені у проведену добудову до будинку загальною площею 71,9 кв. м та надвірну будівлю гараж «б», змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		Оскільки оскаржена постанова апеляційного суду підлягає частково зміні в мотивувальній частині, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, виданого на ім`я ОСОБА_2 , залишити без змін.
		 
		Постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про:
		визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, виданого на ім`я ОСОБА_1 ;
		визнання за ОСОБА_1 на права на 1/4 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її матері;
		визнання за ОСОБА_1 права власності на добудову до будинку приміщень 4 - площею 14,1 кв. м та 5 - площею 15,5 кв. м на підставі будівельного паспорта від 22 березня 1985 року та на будівельні матеріали, вкладені у проведену добудову до будинку загальною площею 71,9 кв. м та надвірну будівлю гараж «б»,
		змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                               В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		                                                                                                   І. О. Дундар
		 
		                                                                                                   Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                                   П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...