Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/4215/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; довічного утримання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2025.
Дата набрання законної сили: 13.03.2025
Номер судового провадження: 61-16751ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 334/4215/22
		провадження № 61-16751св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., 
		Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Ускова Ірина Іллівна, на ухвалу Запорізького апеляційного суду 
		від 13 листопада 2024 року у складі колегії суддів Подліянової Г. С., 
		Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
		Позов мотивовано тим, що 03 грудня 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах чоловіка ОСОБА_3 , уклала з онукою ОСОБА_2 договір довічного утримання (догляду), який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корецьким Є. Д.  (далі - приватний нотаріус Запорізького МНО), зареєстрований в реєстрі за № 1019.
		Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
		ОСОБА_2 відповідно до умов цього договору мала матеріально забезпечувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у розмірі однієї мінімальної заробітної плати на час її виплати чи здійснення догляду, без врахування грошових витрат на утримання кожного з відчужувачів (пункт 2.1 договору).
		Також умовами договору передбачено, що утримання (догляд) складається із забезпечення відчужувачів житлом шляхом збереження права довічного проживання у відчужуваній квартирі та безоплатне користування всією квартирою. Набувач забезпечує відчужувачів необхідним лікуванням, ліками, продуктами, ремонтом побутової техніки за кошти відчужувачів. Крім того, якщо будь-хто з відчужувачів опиниться хворим, прикутим до ліжка, набувач зобов`язується здійснювати весь необхідний догляд, будь-яке матеріальне забезпечення по лікуванню, пранню білизни, цілодобовим доглядом, придбанням ліків, харчуванням, сплатою комунальних та будь-яких інших платежів з урахуванням пенсійних виплат, які отримують відчужувачі.
		Позивач зазначала, що ОСОБА_2 зобов`язань договору довічного утримування не виконує, не здійснює необхідний догляд.
		Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відповідач жодної допомоги і догляду не надавала, своїх зобов`язань за договором щодо понесення витрат на поховання відчужувача  не виконала.
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір довічного утримання від 03 грудня 2019 року.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Ленінський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 22 листопада 
		2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 06 червня 2024 року 
		про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задовольнив.
		Розірвав договір довічного утримання, укладений 03 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Корецьким Є. Д., зареєстрований в реєстрі за № 1019.
		Скасував заборону відчуження нерухомого майна, зазначеного в договорі довічного утримання, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках на праві приватної власності, підстава обтяження -  договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Корецьким Є. Д. 03 грудня 2019 року, реєстровий № 1019.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не виконує обов`язки набувача, покладені на неї договором довічного утримання. Порушення договору з боку відповідача є істотним, оскільки внаслідок невиконання нею умов договору інша сторона договору ОСОБА_1 значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час його укладення, зокрема забезпечення її щоденних життєвих потреб, що відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 755 ЦК України є підставою для його розірвання за рішенням суду. 
		У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Ускова І. І., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. У доводах позивач зазначала, що, звертаючись до суду з цим позовом, мала на меті вирішити питання про право власності ОСОБА_2 на квартиру, яка є предметом спірного договору довічного утримання, та зняти заборону на її відчуження ще до припинення спірного договору. Натомість рішення суду першої інстанції призвело до протилежних правових наслідків, які представник ОСОБА_4 їй не роз`яснив під час підготовки та складення позовної заяви. Також просила визнати поважною причину пропуск строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, посилаючись на те, що була введена в оману представником ОСОБА_4 щодо предмета позову та не бажала розривати договорів довічного утримання з ОСОБА_2 .
		Запорізький апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2022 року відмовив.
		У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя відмовив.
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що позивачка пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а наведені причини такого пропуску не є поважними. 
		Так, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом у вересні 2022 року, була присутня разом зі своїм представником ОСОБА_4 у судовому засіданні 22 листопада 2022 року під час ухвалення місцевим судом рішення, а копію його повного тексту представник ОСОБА_4 отримав 23 грудня 2022 року. 
		Враховуючи, що позивач подала апеляційну скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення, при цьому випадків, передбачених пунктом 2 частини другої статті 358 ЦПК України, заявник не навела і колегія суддів не встановила, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного  провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2024 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Ускова І. І., просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, повний текст позивач не отримувала, водночас її представник ОСОБА_4 , отримавши рішення суду першої інстанції, не повідомив її про це, суть рішення суду та його правове значення не розтлумачив, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мала можливості звернутися із апеляційною скаргою раніше.
		Посилається на те, що у суді першої інстанції її представником був Пересипко Г. В., який не мав статусу адвоката, при цьому як фізична особа не міг представляти її інтереси у такій категорії справ.
		Зазначає, що копію повного тексту судового рішення отримав 23 грудня 2022 року ОСОБА_4 , натомість позивач ОСОБА_1 копії цього рішення не отримувала.
		На думку заявника, ведення активних бойових дій на території Запорізької області свідчить про наявність об`єктивних перешкод для реалізації прав щодо оскарження рішення суду.
		Інший учасник судового процесу не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Апеляційний суд встановив, що у вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
		Ленінський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 22 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 06 червня 2024 року  про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задовольнив.
		Розірвав договір довічного утримання, укладений 03 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Корецьким Є. Д., зареєстрований в реєстрі за № 1019. Скасував заборону відчуження нерухомого майна, зазначеного в договорі довічного утримання, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках на праві приватної власності, підстава обтяження - договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Корецьким Є. Д. 03 грудня 2019 року, реєстровий № 1019. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Ускова І. І., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
		Запорізький апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2022 року відмовив.
		У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя відмовив на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частини перша, третя статті 406 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
		Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів («Diya  97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
		Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані («Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
		У частині другій статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. 
		Відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2 3887/2009 (провадження № 14-36цс21)).
		Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).
		У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України). У передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення), та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61 175сво21)).
		Касаційний суд вже зауважував, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 200/13452/18).
		Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14?29цс24), постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження № 61?1979сво24), особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження.
		У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання у вересні 2022 року. 
		Позовну заяву підписано ОСОБА_1 , про що остання не заперечує та зазначає в апеляційній скарзі.
		Ленінський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 28 вересня 2022 року відкрив провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02 листопада 2022 року (а. с. 43).
		Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 06 жовтня 2022 року отримала копію зазначеної ухвали суду.
		Відповідно до протоколу судового засідання від 02 листопада 2022 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 були присутні у судовому засіданні, ОСОБА_1 надавала пояснення по справі. Суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 22 листопада 2022 року (а. с. 49, 50).
		Ленінський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 22 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Відповідно до протоколу судового засідання від 22 листопада 2022 року в судовому засіданні були присутні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 , які надали пояснення по справі (а. с. 56-58).
		Отже, ОСОБА_1 була обізнана про оскаржуване судове рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2022 року.
		Також у матеріалах справи міститься розписка представника ОСОБА_4 від 23 грудня 2022 року про отримання копії судового рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2022 року (а. с. 61).
		У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ускова І. І., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду (а. с. 92-112).
		На обґрунтування поважності причини пропущення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду від 22 листопада 2022 року позивач посилалася на те, що повний текст судового рішення вона не отримувала; представник ОСОБА_4 про отримання копії цього рішення її не повідомив; Пересипко Г. В. не мав статусу адвоката, тому не міг представляти інтереси позивача на підставі довіреності у такій категорії справ. Також зазначала, що ведення активних бойових дій на території Запорізької області свідчить про наявність об`єктивних перешкод для реалізації прав щодо оскарження рішення суду.
		Запорізький апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2022 року відмовив.
		У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя відмовив на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
		Відмовляючи ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ускова І. І., у відкритті апеляційного провадження на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2022 року, апеляційний суд обґрунтовано вважав,  що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи, була присутня під час проголошення вступної та резолютивної частин оскаржуваного судового рішення, проте апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту (1 рік 10 місяців).
		Крім того, подаючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду на підставі частини третьої статті 354 ЦПК України, враховуючи обізнаність позивача з судовим провадженням та пропуском річного строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 мала зазначити конкретні обставини непереборної сили, які перешкоджали їй звернутися до суду з апеляційною скаргою у визначений законом строк.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення позивача ОСОБА_1 до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні. 
		У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 посилалася на те, що була введена в оману представником ОСОБА_4 щодо предмета позову, не бажала розривати договорів довічного утримання з ОСОБА_2 та що ОСОБА_4 не мав повноважень представляти інтереси позивача у суді, однак позивач не навела обставин непереборної сили у розумінні частини другої статті 358 ЦПК України як поважних причин для його поновлення. 
		Отже, апеляційна скарга позивача та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не містили обставин, які б свідчили, що ОСОБА_1 з об`єктивних причин, які не залежали від її волі, не мала можливості звернутися до суду з апеляційною скаргою у визначений законом строк. 
		Доводи касаційної скарги про те, що на території міста Запоріжжя відбувалися бойові дії, пов`язані з агресією російської федерації проти України, у зв`язку з  чим у ОСОБА_1 існували об`єктивні перешкоди для реалізації прав щодо оскарження рішення суду, не спростовують правильність оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки заявниця не навела конкретні обставини непереборної сили, які завадили їй подати апеляційну скаргу раніше.
		Лише посилання на введений та триваючий воєнний стан в Україні не може бути підставою для визнання таких обставин обставинами непереборної сили, які завадили заявнику звернутися до апеляційного суду з апеляційною скаргою в межах одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
		До подібних правових висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 листопада 2023 року у справі № 9901/221/21 (провадження № 11-156заі23), від 10 жовтня 2024 року у справі № 990/147/23 (провадження № 11-212заі24).
		Також Верховний Суд зазначає, що відсутність у оскаржуваному рішенні Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 22 листопада 2022 року вказівки на дату складання його повного тексту, за умови, що з апеляційною скаргою звернулася  ОСОБА_1 , яка ініціювала позов, знала про розгляд справи, приймала участь у її розгляді та була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення про задоволення позову, не є перешкодою для отримання ОСОБА_1 у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
		Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_4 права представляти інтереси позивача у суді першої інстанції, оскільки  предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Ускова І. І., тому суд апеляційної інстанції не надавав оцінки цій обставині.
		Крім того, з матеріалів справи убачається, що позовну заяву підписано ОСОБА_1 , про що остання не заперечувала та зазначала в апеляційній скарзі.
		Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами щодо пропущення строку на апеляційне оскарження судового рішення, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.
		На думку судової колегії судове рішення є достатньо мотивованим.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Ускова Ірина Іллівна, залишити без задоволення.
		Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2024 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                     І. М. Фаловська
		                                                                                              С. О. Карпенко
		                                                                                              В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...