Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1663/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; банківської діяльності, з них.
Надіслано судом: 18.03.2025. Зареєстровано: 18.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"05" березня 2025 р.                                                                 Справа №914/1663/23
		Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого судді                                                                                О.С. Скрипчук 
		суддів                                                                                                    Н.М. Кравчук
		                    О.І. Матущака,
		секретар судового засідання В.Б. Лагутін,
		розглянувши апеляційні скарги  ОСОБА_1 б/н від 20.12.2024 (вх. № 01-05/3691/24 від 20.12.2024)
		та ОСОБА_2 б/н від 24.12.2024 (вх. № 01-05/3744/24 від 25.12.2024)
		на ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 (повний текст ухвали складено 11.12.202, м. Львів, суддя М.М. Петрашко) 
		за поданням Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича (вх. № 3396/24 від 11.09.2024) 
		про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою 
		у справі № 914/1663/23 
		за позовом Акціонерного товариства "Прокредит Банк", м. Київ 
		до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод", м. Львів 
		до відповідача-2  ОСОБА_1 , м. Мелітополь Запорізької області   
		до відповідача-3 Приватного підприємства "Цареводарівка", смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області 
		до відповідача-4 Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора", смт. Комиш-Зоря Пологівського району Запорізької області 
		до відповідача-5 Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Мелітопольського елеватора", с. Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області 
		про стягнення 1 036 362,42 доларів США,
		за участю представників: 
		від скаржника ( ОСОБА_2 ): В.В. Вініченко
		від позивача: не з`явився
		від відповідача-1: не з`явився 
		від відповідача-2: Т.С. Нестеришин 
		від відповідача-3: не з`явився 
		від відповідача-4: не з`явився 
		від відповідача-5: не з`явився 
		від приватного виконавця: не з`явився
		ВСТАНОВИВ:
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 у справі №914/1663/23 позов задоволено та вирішено: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1008160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113695,00 грн витрат по сплаті судового збору; стягнути з поручителя ОСОБА_1 , як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1008160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113694,96 грн витрат по сплаті судового збору; стягнути з поручителя Приватного підприємства "Цареводарівка", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1008160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113694,96 грн витрат по сплаті судового збору; стягнути з поручителя Командитного товариства " ОСОБА_1 і компанія "Комиш-Зорянського елеватора", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1008160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113694,96 грн витрат по сплаті судового збору; стягнути з поручителя Командитного товариства " ОСОБА_1 і компанія "Мелітопольського елеватора", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1008160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113694,96 грн витрат по сплаті судового збору.
		Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод", Приватного підприємства "Цареводарівка" Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш - Зорянського елеватора" та Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Мелітопольського елеватора" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 у справі № 914/1663/23 залишено без змін.
		14.06.2024 було видано накази на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024, а також Постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024.
		В подальшому, Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва - Ляпіним Дмитром Валентиновичем надіслано на адресу місцевого господарського суду подання (вх.№3396/24 від 11.09.2024) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, в якому приватний виконавець просить визначити частку майна боржника - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини.
		Крім того приватним виконавцем подано додаткову заяву, в якій він просить додатково визначити частку майна боржника - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на Цех ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 1/2 частини, яким він володіє спільно з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 подання (вх.№3396/24 від 11.09.2024) Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою у справі №914/1663/23 задоволено. Визначено частку майна боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини. Визначено частку майна боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на цех ТНС, літ. Д-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 1/2 частини.
		Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, боржнику на праві власності належить нерухоме майно, реєстраційний номер: 1531588880000, а саме: квартира АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, серія та номер: 3029, виданий 02.08.2018 року, посвідченого 18.07.2007 року, приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудська О.О.
		Разом з тим,  за боржником зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: Цех ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, посвідченого 17.10.2008 року, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лучко Ніною Григорівною.
		При цьому, відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (№ витягу: 00046838313 від 05.09.2024) встановлено, що 01.03.1986 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Відомості про розірвання шлюбу відсутні.
		У зв`язку з вищезазначеним, суд першої інстанції вказав, що боржнику - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , належить на праві спільної сумісної власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , а також 1/2 цеху ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 .
		Суд першої інстнції зазначив, шо на сьогоднішній день спір про право між боржником та його дружиною - ОСОБА_2 відсутній.
		З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що наказ господарського суду у даній справі не виконаний, беручи до уваги презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, суд першої інстанції дійшов висновку задовольнити подання приватного виконавця.
		Не погодившись з ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 20.12.2024 (вх. № 01-05/3691/24 від 20.12.2024), у якій просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11. 2024 року у справі № 914/1663/23 - скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким: - провадження в справі №914/1663/23 за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна в спільній сумісній власності - закрити, або - подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна в спільній сумісній власності - залишити без розгляду. Або - у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна в спільній сумісній власності - відмовити.
		Апелянт вказує, що можливість визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, як цивільно-правовий інститут, встановлена ст. 357 ЦК України. Застосування такого цивільно-правового інституту є допустимим лише щодо права спільної часткової власності. Тобто, можливість визначення часток співвласників встановлена лише у праві спільної часткової власності.
		Приватний виконавець у своєму поданні просив суд визначити частку відповідача 2, що є спільною сумісною власністю подружжя ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ). 
		На переконання апелянта, можливість визначення частки (розміру частки) у майні, яке є спільною сумісною власністю, ЦК України не передбачена. Нормами чинного законодавства передбачено звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності.
		Разом з тим, скаржник вказує, що в матеріалах справи немає доказів того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутній спір про право на квартиру АДРЕСА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
		Апелянт зазначає, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами ст. 335 ГПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.
		Окрім того, суд першої інстанції в ухвалі не лише не надав оцінки доводам та аргументам ОСОБА_1 , викладеним у його запереченні від 08.11.2024 та усних поясненнях під час розгляду подання Приватного виконавця, але навіть не загадав про те, що ОСОБА_1 подавалися письмові заперечення на подання приватного виконавця і Желєв С. С., в особі свого представника, заперечував проти задоволення клопотання і, з огляду на різну судову практику з розгляду подібних подань приватних виконавців, просив закрити провадження за поданням Приватного виконавця, відмовити у задоволенні подання або залишити вказане подання без розгляду.
		В подальшому, не погодившись з ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 ОСОБА_2 звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 24.12.2024 (вх. № 01-05/3744/24 від 25.12.2024), у якій просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11. 2024 року у справі № 914/1663/23 - скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким: - провадження в справі №914/1663/23 за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна в спільній сумісній власності - закрити, або - подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна в спільній сумісній власності - залишити без розгляду. Або - у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна в спільній сумісній власності - відмовити.
		Апелянт вказує, що відсутність у ОСОБА_2 статусу сторони під час розгляду питання про визначення частки в порядку ст. 335 ГПК України, а не в позовному провадженні, позбавляє її процесуальних прав, якими наділена сторона судового процесу. При прийнятті такого рішення, між сторонами зміняться матеріальні правовідношення, а саме право спільної сумісної власності припиняється, а виникає право спільної часткової власності, тому в даному випадку при задоволенні подання державного виконавця поза межами позовного провадження, судом першої інстанції було порушено права та інтереси ОСОБА_2 .
		Разом з тим, ОСОБА_2 не є учасником цієї справи № 914/1663/23 і судом в цій справі не досліджувалося питання стосовно того, що квартира АДРЕСА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також чи відсутній спір про право на вказану нерухомість між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Приватний виконавць виконавчого округу міста Києва - Ляпін Дмитро Валентинович подав до суду відзив на апеляційну скаргу НОМЕР_5/34/01 від 17.01.2025 (вх. № 01-04/507/25 від 20.01.2025), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області без змін.
		Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
		Акціонерне товариство "Прокредит Банк" подало до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 27.01.2025 (вх. № 01-04/752/25 від 27.01.2025), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області без змін.
		У судове засідання 05.03.2025 з`явився представник ОСОБА_2 , надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.
		У судове засідання 05.03.2025 з`явився представник відповідача-2, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.
		Позивач, відповідач-1, -3, -4, -5 та приватний виконавець участі уповноважених представників у судовому засіданні 05.03.2025 не забезпечив, хоча належним чином були повідомленні про час та дату розгляду справи.
		У судове засідання 27.11.2024 з`явився представник відповідача, проти доводів апеляційної скарги заперечив.
		Відповідно до п. 4   ст. 269 ГПК України   суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.
		16.07.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_5, зокрема серед іншого даною постановою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно.
		Отже, на виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича знаходиться виконавче провадження НОМЕР_5 з виконання наказу №914/1663/23 від 14.06.2024, виданого Господарським судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 , як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1008160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113694,96 грн витрат по сплаті судового збору.
		За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
		Як зазначено у поданні, рішення боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено.
		Згідно відповіді Державної податкової служби України (вих.№224604938 від 05.09.2024) інформація про джерела та/або суми доходів відсутня.
		Згідно відповіді Державної фіскальної служби України (вих.№215294480 від 16.07.2024) боржник має відкриті рахунки у банківських установах.
		17.07.2024 та 02.08.2024 приватним виконавцем було винесено постанови про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках та на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
		Згідно повідомлення в AT "МетаБанк" (вих.№138-02/579-БТ) на рахунку боржника відсутні грошові кошти для виконання рішення суду.
		Як зазначено у поданні, згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, в інших банківських установах боржник відкритих рахунків немає.
		Згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 04.09.2024, інформація про перетин боржником в період з 16.07.2024 року по 04.09.2024 року державного кордону України відсутня.
		За інформацією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за боржником майно не зареєстровано.
		Відповідно до інформації Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, боржнику не володіє цінними паперами.
		Згідно даних з Державного суднового реєстру України, за боржником морські та річкові транспортні засоби не зареєстровано.
		Відповідно до інформації, отриманої з Реєстру об`єктів інтелектуальної власності, за боржником відсутні зареєстровані торговельні марки.
		Згідно відповіді ЦМУ Державної служби з питань праці (великотоннажні та інші технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, об`єкти нафтогазового комплексу за боржником не обліковується.
		Згідно відповіді на запит МВС України (вих.№215294478 від 16.07.2024) та РСЦ МВС в м. Києві (вих.№31/26-2512 від 08.08.2024) повідомлено, що за боржником зареєстровано транспортний засіб: MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 .
		Відповідно до постанови приватного виконавця від 17.07.2024 року на вищезазначений транспортний засіб боржника було накладено арешт та винесено постанову від 17.07.2024 року про розшук майна.
		Як зазначено у поданні, на момент звернення до суду з поданням транспортний засіб виявлено не було.
		Таким чином, під час здійснення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що на праві власності у боржника відсутні грошові кошти та цінності на які можливо звернути стягнення.
		Разом з тим, в процесі здійснення виконавчого провадження, було встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, боржнику на праві власності належить нерухоме майно, реєстраційний номер: 1531588880000, а саме: квартира АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, серія та номер: 3029, виданий 02.08.2018 року, посвідченого 18.07.2007 року, приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудська О.О.
		Крім того після звернення із поданням до суду, в ході здійснення виконавчого провадження НОМЕР_5 було отримано інформацію від ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (вих.№6163 від 10.09.2024), відповідно до якої приватному виконавцю стало відомо, що за боржником зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: Цех ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, посвідченого 17.10.2008 року, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лучко Ніною Григорівною.
		Відповідно до пункту 11 договору, придбання майна за цим договором вчиняється за письмовою згодою дружини покупця, викладеного у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено Лучко Н.Г., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 03.10.2008 року за реєстровим №2454.
		Згідно постанови від 17.07.2024 року приватним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме майно боржника.
		При цьому, відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (№ витягу: 00046838313 від 05.09.2024) встановлено, що 01.03.1986 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Відомості про розірвання шлюбу відсутні.
		У зв`язку з вищезазначеним, нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , а також цех ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 вважаються такими, що набуті за час шлюбу.
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Стаття 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Звідси ст. 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
		Частиною 1 статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина 1 статті 368 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до вимог частини 2 статті 370 Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі N 367/6321/16-ц зазначено, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
		Таким чином, для спільної сумісної власності характерною є невизначеність часток співвласників. Так, відповідно до припису норми стаття 372 Цивільного кодексу України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю співвласників або законом, або рішенням суду. Достатніми підставами для зміни розміру часток можуть послугувати міра фінансової, трудової чи іншої участі кожного із співвласників в придбанні, утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, вчинення співвласником дій, що порушують права інших співвласників тощо. Обставини, які можуть послугувати для збільшення або зменшення частки співвласників мають мати істотне значення.
		Виходячи з вказаних положень закону, боржнику - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , належить на праві спільної сумісної власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , а також 1/2 цеху ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 .
		Отже, враховуючи, що відсутність іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, унеможливлює виконання судового рішення, приватний виконавець звернувся з поданням про визначення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , а також визначення 1/2 частини цеху ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 .
		Разом з тим виконавець повідомив, шо на сьогоднішній день спір про право між боржником та його дружиною - ОСОБА_2 відсутній.
		Щодо доводів апеляційних скарг про те, що  між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний спір про право на спірне нерухоме майно, а також те, що подання приватного виконавця повинно було розглядатись в порядку позовного провадження, колегія суддів вказує наступне. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20 виснував таке: «Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін. Суд зауважує, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку. Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації».
		Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва встановлено, що боржнику - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , належить на праві спільної сумісної власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частина Цеху ТНС, літ. Д- 2, за адресою: АДРЕСА_2 .
		З огляду на те, що майно, було набуте подружжям за час шлюбу, а від так належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а також відсутністю спору про право між боржником та його дружиною, приватний виконавець в рамках статті 335 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника оскільки це є підставою для отримання статусу спільного майна подружжя.
		Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 року, по справі № 2-24/494-2009 зазначається, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
		Разом з тим, представником боржника не було надано суду жодних доказів про наявність відповідного спору про право, зокрема поданого позову однією із сторін.
		Відтак, оскільки судом не встановлено наявності між сторонами спору про право, відсутні підстави розглядати подання приватного виконавця в порядку позовного провадження. 
		Відповідно до частини 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», частини 1 статті 335 Господарського процесуального кодексу України - питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
		Також, слід звернути увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі №464/2227/17 дійшов висновку, що предметом розгляду такого подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності. Крім того, задоволення подання не порушує прав інших співвласників квартири, оскільки за ними залишається право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно.
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року N 1404- VІІІ.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
		Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження", встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
		Згідно з ч. 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
		Згідно частин 1, 2 статті 335 Господарського процесуального кодексу України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
		Згідно з частиною 1 статті 338 Господарського процесуального кодексу України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
		З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що наказ господарського суду у даній справі не виконаний, беручи до уваги презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення подання приватного виконавця.
		Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржників не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційних скарг. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу ухвали Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі №914/1663/23.
		За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
		Судові витрати
		З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржників відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
		УХВАЛИВ  :
		1.Апеляційні скарги ОСОБА_1 б/н від 20.12.2024 (вх. № 01-05/3691/24 від 20.12.2024) та ОСОБА_2 б/н від 24.12.2024 (вх. № 01-05/3744/24 від 25.12.2024) залишити без задоволення.
		2.Ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі № 914/1663/23 залишити без змін.
		3.  Судовий збір сплачений за апеляційні скарги покласти на апелянтів.
		4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави  2  Розділу  IV ГПК України.
		Повний текст постанови виготовлено 17.03.2025.
		 
		Головуючий суддя                                                                       О.С. Скрипчук
		Суддя                                                                                          Н.М. Кравчук
		Суддя                                                                                           О.І. Матущак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...