Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11775/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 18.03.2025. Зареєстровано: 19.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2025.
Дата набрання законної сили: 08.04.2025
Номер судового провадження: 9/193/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		номер провадження справи 9/193/24
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04.03.2025 Справа № 910/11775/24
		м.Запоріжжя 
		 
		За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА», код ЄДРПОУ 30791236
		до відповідачів: Держава Російська Федерація в особі: 
		1. Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991, Російська Федерація),
		2. Публічного акціонерного товариства «Алроса», ОДРН 1021400967092 (вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація),
		3. Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», ОДРН 1027700092661 (вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація),
		4. Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ», ОДРН 1027739609391 (пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація),
		5. Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», ОДРН 1077711000102 (вул. Воздвиженка, буд.10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація),
		6. Публічного акціонерного товариства «Камаз», ОДРН 1021602013971 (просп. Автозаводський, буд. 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація),
		7. Публічного акціонерного товариства «Нафтова Компанія «Роснєфть», ОДРН 1027700043502 (наб. Софійська, буд. 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація),
		8. Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія  Русгідро», ОДРН 1042401810494 (вул. Дубровинського, буд. 43, стр. 1, м. Красноярськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація), 
		9. Публічного акціонерного товариства «Транснєфть», ОДРН 1027700049486 (наб. Пресненська, буд. 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація)
		про стягнення збитків у розмірі 974494,75 доларів США
		 
		Суддя  ОСОБА_1 
		 
		 
		при секретарі судового засідання ОСОБА_2 .
		 
		За участю представників:
		від ТОВ «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА»:  ОСОБА_3 ;
		від Міністерства юстиції Російської Федерації: не з`явився;
		від ПАТ «Алроса»: не з`явився;
		від ПАТ «Аерофлот-Російські Авіалінії»: не з`явився; 
		від ПАТ «Банк «ВТБ»: не з`явився;
		від ДКР «ВЕБ.РФ»: не з`явився; 
		від ПАТ «Камаз»: не з`явився; 
		від ПАТ «Нафтова Компанія «Роснєфть»: не з`явився; 
		від ПАТ «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро»: не з`явився; 
		від ПАТ «Транснєфть»: не з`явився
		 
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення грошових коштів у розмірі 974494,75 доларів США в рахунок відшкодування збитків, заподіяних збройною агресією та окупацією. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 974494,75 доларів США із усіма додатками направлено за виключною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
		29.10.2024 матеріали вказаної позовної заяви (справа №910/11775/24) надійшли до Господарського суду Запорізької області.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 29.10.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено її до розгляду судді ОСОБА_1 .
		Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11775/24, присвоєний номер провадження 9/193/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.12.2024. Ухвалою суду від 03.12.2024 залучено до участі у справі співвідповідачів: Публічне акціонерне товариство «Алроса», Публічне акціонерне товариство «Аерофлот-Російські Авіалінії», Публічне акціонерне товариство «Банк «ВТБ», Державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ», Публічне акціонерне товариство «Камаз», Публічне акціонерне товариство «Нафтова Компанія «Роснєфть», Публічне акціонерне товариство «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро», Публічне акціонерне товариство «Транснєфть»; підготовче засідання у справі № 910/11775/24 відкладено на 14.01.2025. У підготовчому засіданні 03.12.2024 судом також постановлено про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів, що відображено в протоколі судового засідання від 03.12.2024 та в ухвалі суду від 14.01.2025. Ухвалою суду від 14.01.2025 підготовче засідання відкладено на 30.01.2025. Ухвалою суду від 30.01.2025 підготовче засідання відкладено на 03.02.2025. Ухвалою суду від 03.02.2025 закрито підготовче провадження у справі №910/11775/24, призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2025. У судовому засіданні 26.02.2025 оголошено перерву до 04.03.2025. 
		У судовому засіданні 04.03.2025 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої до суду 31.01.2025, яка була прийнята судом до розгляду (ухвала суду від 03.02.2025), просив стягнути солідарно з держави Російська Федерація в особі: 1) Міністерства юстиції Російської Федерації, 2) Публічного акціонерного товариства «Алроса», 3) Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», 4) Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ», 5) Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», 6) Публічного акціонерного товариства «Камаз», 7) Публічного акціонерного товариства «Нафтова Компанія «Роснєфть», 8) Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія  Русгідро», 9) Публічного акціонерного товариства «Транснєфть», в солідарному порядку, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» грошові кошти у розмірі 974494,75 доларів США в рахунок відшкодування збитків, заподіяних збройною агресією та окупацією. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем, зокрема, зазначено, що ТОВ «АФ «Батьківщина» (позивач) створено та зареєстровано відповідно до законодавства України; основний вид діяльності  вирощування зернових, бобових і олійних культур. Місцезнаходження юридичної особи зареєстровано за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с.Воскресенка (до перейменування  с. Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39. Основна та допоміжна господарська діяльність з 02.03.2000 по 03.03.2022 здійснювалась позивачем на території Воскресенської, Федорівської сільських територіальних громад Пологівського району Запорізької області. 24.02.2022 Російською Федерацією розпочата військова агресія проти України; Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який триває. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, території Воскресенської та Федорівської сільських територіальних громад Пологівського району Запорізької області з 03 та 04 березня 2022 року й по цей час віднесені до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України. На зазначених територіях проведені так звані «референдуми» та частково окуповані території Запорізької, Херсонської, Донецької і Луганської областей указами президента Російської Федерації №№ 685, 686 від 29.09.2022 приєднані до Російської Федерації. російської Федерації. 03.10.2022 Держдума Російської Федерації схвалила анексію частини Українських територій. 04.10.2022 рада Федерації, верхня палата російського парламенту ратифікувала так звані договори «Про входження Запорізької та Херсонської областей до складу Російської Федерації», Президентом Російської Федерації підписано федеральний конституційний закон № 7-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Запорізької області та утворення у складі Російської Федерації нового суб`єкта  Запорізької області». Військовою агресією відповідача та окупацією зазначених територій України позивачу заподіяно збитки внаслідок порушення права власності на об`єкти нерухомого майна, транспортні засоби та сільськогосподарську техніку, сільськогосподарську продукцію, насіннєвий матеріал, засоби захисту рослин та добрива, запчастини, паливно-мастильні матеріали, незавершене виробництво, а також збитки у вигляді упущеної вигоди. Зокрема, зазначеними діями Російської Федерації позивачу заподіяно збитки внаслідок порушення права власності на об`єкти нерухомого майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території Пологівського району Запорізької області, оскільки у власника  позивача немає доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння, користування та розпорядження ним. Так, позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна (комплекси будівель та споруд, нежитлові будівлі), які на момент захоплення збройними формуваннями відповідача, розташовані у с. Воскресенка, сел. Магедове, с. Кінські Роздори, с. Федорівка Пологівського району Запорізької області. Загальний розмір заподіяних збитків згідно з довідками від 14.09.2024 про найбільш ймовірну ринкову вартість об`єктів нерухомості, складеними суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Власні Землі», становить 812078,96 доларів США (без ПДВ) і з урахуванням ПДВ складає 974494,75 доларів США. Позивач просив задовольнити позовні вимоги та стягнути вказану суму з держави Російська Федерація у порядку, зазначеному у мотивувальній частині рішення суду, у тому числі за рахунок: майна та активів Російської Федерації, які використовуються або призначені для використання в цілях, відмінних від державних некомерційних цілей; майна та активів державних підприємств, створених Російською Федерацією, які використовуються у державних некомерційних цілях; майна та активів, пов`язаних із Російською Федерацією, юридичних і фізичних осіб, стосовно яких введено обмежувальні заходи (накладено міжнародні санкції), як на території України так і на території інших країн.
		Відповідач - Російська Федерація в особі: 1) Міністерства юстиції Російської Федерації, 2) Публічного акціонерного товариства «Алроса», 3) Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», 4) Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ», 5) Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», 6) Публічного акціонерного товариства «Камаз», 7) Публічного акціонерного товариства «Нафтова Компанія «Роснєфть», 8) Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія  Русгідро», 9) Публічного акціонерного товариства «Транснєфть» в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суду не повідомляв; своїм правом на подання відзиву (-ів) не скористався, відзив (-ви) на позов суду не подав; про розгляд справи повідомлений належним чином. 
		Так, відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено: у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
		Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
		Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
		01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022, яким передбачено: - зупинення дії у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР; - вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
		Відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12 січня 2023 року № 2855-IX, який набрав чинності 05.02.2023, Верховна Рада України, керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», постановила вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
		Згідно з повідомленням, розміщеним 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.
		За наведених обставин, відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також дату, час і місце судових засідань було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення текстів відповідних ухвал.
		Крім того, позивачем надані в матеріали справи докази направлення ухвал суду та заяв у справі до Посольства Російської Федерації в Румунії для їх подальшого направлення адресатам. 
		Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. 
		Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. 
		Зі змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. 
		З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю відповідача, за наявними в ній матеріалами. 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, суд
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» (код ЄДРПОУ 30791236; позивач у даній справі) є юридичною особою, яка створена та зареєстрована відповідно до законодавства України; дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань  02.03.2000, дата запису  13.12.2004, номер запису - 10921200000000028. Місцезнаходження юридичної особи: Україна, 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка, вул. Коцюбинського, будинок 39 (т.1, арк.с. 27-34).
		Видами економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» є: 
		01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових і насіння олійних культур (основний);
		01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві;
		01.63 Післяурожайна діяльність;
		10.41 Виробництво олії та тваринних жирів;
		10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості;
		46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин;
		46.38 Оптова торгівля продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.
		Як зазначив позивач у позовній заяві, основна та допоміжна господарська діяльність з 02.03.2000 по 03.03.2022 здійснювалась Товариством на території Воскресенської, Федорівської сільських територіальних громад Пологівського району Запорізької області, а також на території Пологівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області.
		Слід зазначити, що Воскресенська об`єднана територіальна громада Пологівського району Запорізької області утворена внаслідок об`єднання Воскресенської (до 2016 року  Чапаєвська) та Кінськороздорівської сільських рад; до її складу в т.ч. входять село Воскресенка  адміністративний центр (раніше  Чапаєвка), села Кінські Роздори, селище Магедове. Федорівська сільська територіальна громада  об`єднана територіальна громада в Україні в Пологівському районі Запорізької області утворена шляхом об`єднання Новоселівської та Федорівської сільських рад Пологівського району; адміністративний центр  село Федорівка.
		Відповідно до бухгалтерської довідки № 17 від 21.04.2024, копія якої додана позивачем до позовної заяви (т. 1, арк.с. 37-39), Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» належить нерухоме майно, що знаходиться у с.Федорівка, с. Кінські-Роздори, с. Вокресенка, сел. Магедове. В довідці наведено докладний перелік майна з адресами його місцезнаходження, інвентарними номерами, датами оприбуткування на баланс товариства, первісною та залишковою вартістю майна.
		Право власності позивача на відповідні об`єкти нерухомого майна підтверджується Витягами з реєстру прав власності на нерухоме мано та довідками (інформацією) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованими 12, 15 та 16 квітня 2024 року (т. 1, арк.с. 39-73), з яких слідує, що за Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА», код ЄДРПОУ 30791236, зареєстровано право власності на наступне нерухоме майно:
		1) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу; опис: пилорама, Д, 134,6 кв.м.; склад газу, Г, 90,9 кв.м.; склад, В, 108,6 кв.м.; склад, Б, 544,1 кв.м.; паркан, 1; ворота, 2; вбиральня, Ж; пилорама, Д', 505,5 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8942723242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Чапаєвка (на сьогодні  Воскресенка), вул. Коцюбинського, 32А; номер об`єкта в РПВН: 3525801; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		2) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 4972,8 кв.м; опис: контора з прохідною, П, П1, 195,3 кв.м.; склад, Ж, Ж1,442,7 кв.м.; гараж, О, 341,9 кв.м.; склад, Н, 957,6 кв.м.; гараж, С, 228,6 кв.м.; гараж, С1, 153,5 кв.м.; млин, З, 840,1 кв.м.; склад, Т, 74,1 кв.м.; склад ПММ, Е 68,4 кв.м.; навіс з паливною колонкою, В2; склад, Ж2, 54,2 кв.м.; навіс, ЖЗ; навіс, З1; навіс, ПЗ; ангар, X, 1020,7кв.м.; ангар, Ю, 595,7кв.м.; навіс, Ю1; паркан № 3; хвіртка № 4; ворота № 6; паркан № 7; естакада № 8; естакада № 9; ємність № 10; ємність №11; КТП № 12; КТП № 13; замощення № І; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8955523242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с.Воскресенка, вул. Коцюбинського, 39; номер об`єкта в РПВН: 3528367; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		3) Майстерня, загальною площею 1303,2 кв.м; опис: майстерня літ. «А», літ. «А1», літ. «А2» загальною площею 1303,2 кв.м., оглядова яма під літ. «А2», навіс літ. «В», навіс літ. «В1», вбиральня літ. «У», паркан №1, ворота №2, паркан №3, замощення №1; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8923323242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка, вул. Коцюбинського, 39А; номер об`єкта в РПВН: 13581410; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		4) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 391,1 кв.м; опис: контора, погріб, Б, 265,0 кв.м.; гараж, оглядова яма, В, 126,1 кв.м; вбиральня, Е; паркан, 1; брукування, І; ганок, Б; басейн, Ж; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1048344623242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка, вул. Матросова, буд. 11; номер об`єкта в РПВН: 3916206; дата державної реєстрації: 06.10.2016; 
		5) Нежитлова будівля, будинок побуту; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 9009723242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Чапаєвка (на сьогодні  Воскресенка), вул. Горького, буд. 70/вул. Матросова, буд. 17; номер об`єкта в РПВН: 10965643; дата державної реєстрації: 14.02.2013; 
		6) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8964023242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с.Чапаєвка (на сьогодні  Воскресенка), вул. Перемоги, буд. 56А; номер об`єкта в РПВН: 5931772; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		7) Нежитлові будівлі літ «У», літ «Г1»; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8971623242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Чапаєвка (на сьогодні  Воскресенка), вул. Шевченка, буд. 60; номер об`єкта в РПВН: 37532994; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		8) Комплекс; опис: пекарня - маслоцех, В, 506,8 кв.м.; цех переробки - млин, Б, 330,9 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8970123242; за адресою: АДРЕСА_1 ; номер об`єкта в РПВН: 12919498; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		9) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу; опис: А - адмінбудівля загальною площею 242,2 кв.м.; Б - гараж загальною площею 944,1 кв.м.; В - гараж загальною площею 134,3 кв.м.; Г - гараж загальною площею 127,1 кв.м.; Е - навіс; під літ. Б - оглядова яма; 1 - паркан; 3 - хвіртка, 2 - ворота; І - брукування; під літ. Б - оглядова яма; до літ. А - ганок; до літ А  козирок; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8829023242; за адресою: АДРЕСА_2 ; номер об`єкта в РПВН: 13188020; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		10) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 5635,1 кв.м; опис: адмінбудівля літ. «А» загальною площею 198,2 кв.м., зерносклад літ. «Б» загальною площею 3036,3 кв.м., сушарка літ. «Г» загальною площею 26,6 кв.м., склад літ. «Д» загальною площею 32,5 кв.м., вагова літ. «Е» загальною площею 15,8 кв.м., зерносклад літ. «К» загальною площею 1631,3 кв.м., вагова літ. «Л», загальною площею 62,8 кв.м., склад ПММ літ. «М» загальною площею 9,5 кв.м., ангар літ. «Н» загальною площею 531,1 кв.м., майстерня літ. «Н1» загальною площею 26,7 кв.м., майстерня літ. «Н2» загальною площею 26,7 кв.м., майстерня літ. «НЗ» загальною площею 23,2 кв.м., майстерня літ. «Н4» загальною площею 14,4 кв.м., навіс літ. «С», навіс літ. «Т», навіс з паливною колонкою літ. «X», погріб літ. «П», душ літ. «Р», вбиральня літ. «Ж», басейна літ. «Ю», паркан №1, №12, шлагбаум №2, №3, ворота №4, ємність №5, №6, №10, ваги №8, №9, хвіртка №11, замощення №1; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1435304223242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Кінські-Роздори, вул. Мічуріна, буд. 27; номер об`єкта в РПВН: 36130938; дата державної реєстрації: 07.12.2017; 
		11) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу; опис: Б, Б1, Б2 - майстерня загальною площею 1231,8 кв.м.; В - господарське приміщення загальною площею 165,3 кв.м.; під літ. Б - оглядова яма; 1 - паркан; 2 - паркан; 3 - ворота; І - брукування; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8973023242; за адресою: АДРЕСА_3 ; номер об`єкта в РПВН: 13189703; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		12) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу; опис: будівля контори А, загальною площею 138,1 кв.м.; побутове приміщення Б, В, загальною площею 105,9 кв.м.; вагова з навісами Г, Г1, Г2, загальною площею 23,0 кв.м.; зерносклад № 9 з прибудовою Д, Д1, загальною площею 128,1 кв.м.; зерносклад №10, Д2, загальною площею 969,3 кв.м.; зерносклад № 11, Д3, загальною площею 1200 кв.м.; зерносклад №12 з прибудовою Д4, д3, загальною площею 1155,3 кв.м.; зерносклад №13 з прибудовою Д5, д, загальною площею 1213,5 кв.м.; зерносклад №1, Д6, загальною площею 963,3 кв.м.; зерносклад №2, Д7, загальною площею 744,8 кв.м.; зерносклад №4 з тамбуром входу до галереї Д9, д1, загальною площею 902,4 кв.м.; зерносклад №6 з прибудовою Д10, д2, загальною площею 1716,8 кв.м.; зерносклад №7, Д11, загальною площею 964,8 кв.м.; зерносклад №8, Д12, загальною площею1236,9 кв.м.; зерносклад №3, Д8, загальноюплощею 407,9 кв.м.; будівля душової Е, загальною площею 35,2 кв.м.; робоче-очисна башта З, З1,З2, загальною площею 442,1 кв.м.; сушильно-очисна башта З3, загальною площею 178,2 кв.м.; молотильно-очисна башта З4, загальною площею 81,7 кв.м.; гараж на 4 бокса Л, Л1, Л2, загальною площею 207,6 кв.м.; матеріальний склад Н, Н1, загальною площею 59,9 кв.м.; склад ПММ, Р, загальною площею 22 кв.м.; будівля візирувальної лабораторії С, загальною площею 33,2 кв.м.; ремонтна майстерня У, У1, У2, загальною площею 150,7 кв.м.; будівля зерносушарки Ч, Ч1, загальною площею 72,7 кв.м.; будівля камерної зерносушарки Ю; каркас для сушки кукурудзи Ю1, Ю2, Ю3, Ю4; паркан 1, 2, 12; споруда під ГУАР-30, К, К1; споруда під ГУАР-30, К2, К3; будівля ТП, М, О; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 305849423242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, сщ. Магедове, вул. Центральна, буд. 24; номер об`єкта в РПВН: 19884498; дата державної реєстрації: 20.07.2021;
		13) Пекарня; опис: Б, В  пекарня з прибудовою загальною площею 202,9 кв.м., б - тамбур, загальною площею 7,1 кв.м., б' - тамбур загальною площею 3,3 кв.м.; Г  вбиральня; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8973923242; за адресою: АДРЕСА_4 ; номер об`єкта в РПВН: 5566972; дата державної реєстрації: 13.02.2013; 
		14) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу; опис: Б - молочний блок загальною площею 287,4 кв.м.; б - тамбур загальною площею 11,5 кв.м.; В - склад загальною площею 42,6 кв.м.; Д - звішувальна кімната загальною площею 17,1 кв.м; Е - цистерна, З - градільна загальною площею 19,8 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8988423242; за адресою: АДРЕСА_5 ; номер об`єкта в РПВН: 5575917; дата державної реєстрації: 14.02.2013; 
		15) Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 2770,2 кв.м; опис: А - зерносховище загальною площею 1832,5 кв.м., а - прибудова загальною площею 15,5 кв.м.; Б - навіс; В - комбікормовий цех загальною площею 268,9 кв.м.; Г - крупорушка загальною площею 423,3 кв.м.; Д - навіс; Е - склад загальною площею 33,9 кв.м.; І - душ; К - сушарка загальною площею 42,0 кв.м.; Н - навіс з терезами; О - вагова загальною площею 8,3 кв.м.; П - вагова загальною площею 33,0 кв.м.; Р - вагова загальною площею 12,0 кв.м.; С - вагова загальною площею 15,1 кв.м.; Т - навіс з терезами загальною площею 85,7 кв.м.; X1 - навіс; Я - вбиральня; Ф - басейна; №1 - паркан; №2 - ємність; №3 - ємність; №4 - ворота; №5 - ворота; №6 - ЗАВ 40; №7 - ЗАВ 10; №8 - ЗАВ 10; №І - замощення; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8892023242; за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Федорівка, вул. Токова, буд. 2; номер об`єкта в РПВН: 5788903; дата державної реєстрації: 13.02.2013. 
		Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. 
		Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
		До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		У переліку визначаються дата початку бойових дій та дата завершення бойових дій, дата виникнення можливості бойових дій та дата припинення можливості бойових дій, дата початку тимчасової окупації та дата звершення тимчасової окупації. 
		Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (стаття 2 Закону).
		Частиною 1 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		З положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» слідує, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).
		Відповідно до вказаного Переліку села Воскресенка, Кінські Роздори, сел. Магедове Воскресенської сільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області та с. Федорівка Федорівської сільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області входять до переліку територій України тимчасово окупованих Російською Федерацією з 03 та 04 березня 2022 року відповідно. 
		Таким чином, як зазначив позивач, військовою агресією Російської Федерації та окупацією зазначених територій України позивачу заподіяно збитки внаслідок порушення його права власності на об`єкти нерухомого майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території, оскільки у власника (позивача) немає доступу до свого майна за його місцезнаходженням, що позбавляє його можливості володіння, користування та розпорядження цим майном. 
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем надані в матеріали справи в копіях Довідки про найбільш ймовірну ринкову вартість об`єктів нерухомості від 14.09.2024 (т. 1, арк.с. 75-149), складені Виконавцем: суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «ВЛАСНІ ЗЕМЛІ», оцінювач ОСОБА_4 , згідно з якими надано висновки про найбільш ймовірну ринкову вартість вищезазначених об`єктів нерухомого майна (кожного об`єкта окремо) власником яких є ТОВ «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» (Замовник), станом на дату оцінки  01.01.2022.
		Так, відповідно до висновків суб`єкта оціночної діяльності, на підставі вихідних даних, наданих Замовником (копії технічних паспортів, документи щодо права власності), дослідження ринку нерухомості з урахуванням обмежувальних умов, із застосуванням методик затверджених законодавством України станом на дату оцінки, найбільш ймовірна середньозважена ринкова вартість об`єктів оцінки (з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ) становить:
		1) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул. Коцюбинського, 32а: 660535,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 24214,75 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 660535,00 гривень); 
		 2) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул. Коцюбинського, 39: 2082213,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 76332,48 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 2082213,00 грн); 
		 3) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул. Коцюбинського, 39а: 622107,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 22806,00 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 622107,00 грн); 
		 4) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул. Матросова, буд. 11: 210810,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 7728,14 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 210810,00 грн); 
		 5) Об`єкт нерухомого майна  нежитлова будівля за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул.Горького/вул.Матросова, буд. 70/17: 108318,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 3970,85 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 108318,00 грн);
		 6) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул. Перемоги, буд.56а: 2847378,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 104382,92 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 2847378,00 грн);
		 7) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул. Шевченка, буд. 60: 4994244,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 183085,48 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 4994244,00 грн); 
		 8) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (стара назва  Чапаєвка), вул. Шевченка, буд. 83: 417715,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 15313,16 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 417715,00 грн); 
		 9) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Кінські-Роздори, вул. Квітнева (стара назва  вул. Ватутіна), буд.25а: 684768,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 25103,12 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 684768,00 грн); 
		 10) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Кінські-Роздори, вул. Мічуріна, буд. 27: 2322639,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 85146,36 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 2322639,00 грн);
		 11) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Кінські-Роздори, вул. Садова, буд. 7: 662358,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 24281,60 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 662358,00 грн);
		 12) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, сщ. Магедове, вул. Центральна, буд. 24: 4983747,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 182700,73 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 4983747,00 грн); 
		 13) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Федорівка, вул. 1 Травня, буд. 53: 122071,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 4475,03 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 122071,00 грн); 
		 14) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Федорівка, вул. 1 Травня, буд. 82а: 205203,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 7522,59 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 205203,00 грн); 
		 15) Об`єкт нерухомого майна  група будівель і споруд за адресою: Запорізька область, Пологівський район, с. Федорівка, вул. Токова, буд. 2: 1227949,00 грн (найбільш ймовірна середньозважена вартість об`єкта оцінки на дату оцінки складає 45015,75 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки становить 1227949,00 грн).
		Отже, за висновками оцінки, загальний розмір найбільш ймовірної ринкової вартості всіх вищезазначених об`єктів нерухомого майна складає 812 078,96 доларів США, що з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ за курсом НБУ на дату оцінки  01.01.2022 (на 01.01.2022 за курсом НБУ 1 долар США складав 27,2782 грн) становить 22152055,00 грн і, відповідно, з урахуванням ПДВ  974 494,87 доларів США.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Статтею 4 ГПК України встановлено право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnited Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
		З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
		Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.ч. 1, 2 ст. 11 ГПК України).
		Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		З положень ст.ст. 7, 365, 366 ГПК України слідує, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» зокрема визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України (п. 3 частини 1). 
		Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Статтею 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 встановлено, що держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
		У рішенні від 23.03.2010 у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, наголосивши на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
		Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
		У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19 та від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, зокрема, вказано, що РФ діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. 
		Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України) слідує: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
		Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		В силу приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
		За змістом ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
		Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
		Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		З положень ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України слідує, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Під правомочністю володіння розуміється заснована на законі (тобто юридично забезпечена) можливість мати у себе дане майно, утримувати його в своєму господарстві, фактично володіти ним. Правомочність користування являє собою засновану на законі можливість експлуатації, господарського чи іншого використання майна шляхом вилучення з нього корисних властивостей, його споживання. Воно тісно пов`язане з правомочністю володіння, бо в більшості випадків можна користуватися майном, тільки фактично володіючи ним. Правомочність розпорядження означає аналогічну можливість визначення юридичної долі майна шляхом зміни його приналежності, стану або призначення. У своїй сукупності названі правомочності вичерпують всі надані власнику можливості.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
		Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. 
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до частини 1 та 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. 
		Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові елементи: шкоду, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв`язок та вину особи, яка заподіяла шкоду. Для виникнення деліктних зобов`язань необхідний безпосередній причинний зв`язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат. 
		Отже з наведеного слідує, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1)завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2)дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому, цивільне законодавство виходить з презумпції вини порушника (боржника), який, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків.
		Статтею 1192 ЦК України передбачено: якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнано акт агресії Російської Федерації проти України порушенням статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу припинити збройну агресію проти України; негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів. 
		Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
		Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Отже протиправність діяння держави Російська Федерація, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом. 
		У частині 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Згідно зі ст. 1, ст. 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Отже, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України та вказаної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
		Матеріалами справи підтверджується, що на момент повномасштабного вторгнення збройних формувань Російської Федерації в Україну та незаконного захоплення ними територій України, які опинились під тимчасовою окупацією, на території населених пунктів с. Вокресенка, с. Кінські Роздори, сел. Магедове, с. Федорівка Пологівського району Запорізької області знаходились належні позивачу об`єкти нерухомого майна, докладний перелік яких наведений вище у даному рішенні. Вказане право власності позивача продовжує існувати й по теперішній час, однак внаслідок збройної агресії та тимчасової окупації вищезазначених територій України позивач фактично позбавлений можливості доступу до свого майна та у зв`язку із цим права вільного володіння, користування та розпорядження ним, що є незаконним втручанням у право мирного володіння майном
		Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення права власті дотримується позиції, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є de fасto позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України № 2658-III від 12.07.2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі  Закон).
		У цьому Законі майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.
		Згідно з ч. 1 ст. 3 даного Закону оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна)  це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.
		Зі змісту статті 7 Закону слідує, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону, Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. 
		Як зазначалося вище, на підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків в сумі 974494,75 доларів США позивачем надано в матеріали справи (додано до позову) копії Довідок про найбільш ймовірну ринкову вартість об`єктів нерухомості від 14.09.2024, складених на замовлення ТОВ «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «ВЛАСНІ ЗЕМЛІ» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 697/21 від 16.09.2021), оцінювач - ОСОБА_4 (Свідоцтво про реєстрацію у Державному реєстру оцінювачів від 20.02.2013 № 9690, Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 8519, Посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ № 0393-ПК від 31.03.2023). 
		При цьому, суд зазначає, що при складанні вищезазначених Довідок, як то вбачається з їх змісту, робота оцінювача виконана у відповідності з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ, Національним стандартом оцінки № 1, Національним стандартом № 2, затвердженими Постановами Кабінету Міністрів України, постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 26.10.2011, нормами професійної діяльності оцінювача та іншими нормативно-правовими актами. 
		На підставі вихідних даних, наданих Замовником (копії технічних паспортів, документи щодо права власності), дослідження ринку нерухомості з урахуванням обмежувальних умов, із застосуванням методик затверджених законодавством України, суб`єктом оціночної діяльності надані висновки про найбільш ймовірну середньозважену ринкову вартість об`єктів оцінки (з заокругленням до цілих та без урахування ПДВ) станом на дату оцінки  01.01.2022, з наведенням докладного опису застосованих підходів оцінки щодо кожного об`єкта нерухомого майна. 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
		На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
		17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» і викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
		Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
		Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
		Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). 
		Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
		Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
		Отже доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Згідно з ч. 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини, правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
		Відповідач відзив не подав, позовні вимоги не спростував. 
		З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що внаслідок протиправних дій Російської Федерації, а саме  військової агресії останньої та тимчасової окупації територій Воскресенської та Федорівської сільських територіальних громад Пологівського району Запорізької області, на території яких розташоване нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ТОВ «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА», останньому заподіяно збитки, оскільки у власника - ТОВ «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» немає доступу до свого майна, що позбавляє його можливості вільного володіння, користування та розпорядження ним. Отже матеріалами справи підтверджується причинно-наслідковий зв`язок між діями Російської Федерації та завданою шкодою. 
		Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то цивільне законодавство виходить з презумпції вини порушника (боржника), який, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків.
		На підставі викладеного, вимоги позивача про стягнення з держави Російська Федерація збитків у розмірі 975494,75 доларів США, спричинених йому збройною агресією та окупацією, є законними та обґрунтованими. 
		При цьому, суд враховує, що відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
		Оскільки держава може виступати у правовідносини через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.
		Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 «Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313» внесено в Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313 «Питання Міністерства юстиції Російської Федерації» наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: « 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку».
		За цих обставин, Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в т.ч. в межах цього спору.
		Водночас зазначення Міністерства юстиції Російської Федерації чи будь-якого іншого органу Російської Федерації не впливає на правильність визначення відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається країна-агресор  Російська Федерація. 
		Отже позовні вимоги до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, яке є компетентним органом державної влади Російської Федерації та виконує від її імені відповідні функції, в тому числі з представництва інтересів РФ в судах, є обґрунтованими.
		Вимоги позивача до Російської Федерації в особі Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» суд також вважає обґрунтованими з огляду на наступне. 
		Верховним Судом у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20 встановлено, зокрема, що Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2 Закону про ДКР «ВЕБ.РФ»), а також наступне: 
		«…113. У ч.1 ст. 3 Закону про ДКР «ВЕБ.РФ» визначені цілі та завдання ДКР «ВЕБ.РФ», а саме: ДКР «ВЕБ.РФ» діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку російської федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в російській федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої цим законом діяльності (п. 113 постанови Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20).
		114. ДКР «ВЕБ.РФ» вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, встановлених ч.1 цієї статті, і відповідає цим цілям. Прибуток ДКР «ВЕБ.РФ» отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів ДКР «ВЕБ.РФ» і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених ч.1 цієї статті (ч.2 ст. 3 Закону про ДКР «ВЕБ.РФ»).
		115. Тобто головною метою існування ДКР «ВЕБ.РФ» є сталий соціально-економічний розвиток російської федерації. При цьому підприємницька діяльність є додатковим видом діяльності і здійснюється лише для досягнення основної мети.
		116. ДКР «ВЕБ.РФ» частиною 1 ст.21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агенту уряду російської федерації відповідно до бюджетного законодавства російської федерації, в тому числі щодо представництва інтересів російської федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом.
		117. ДКР «ВЕБ.РФ» є ексклюзивним агентом російської федерації щодо зовнішнього боргу країни, а до його функцій належать ті, що за загальним правилом притаманні міністерствам фінансів або центральним банкам країн.
		118. ДКР «ВЕБ.РФ» виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, його потрібно вважати держаним органом російської федерації.
		119. З відповідних положень Закону про ДКР «ВЕБ.РФ» вбачається, що уряд російської федерації фактично розглядає ДКР «ВЕБ.РФ» як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом російської федерації контролю за діяльністю ДКР «ВЕБ.РФ» мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно російської федерації і ДКР «ВЕБ.РФ» змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не російської федерації.
		120. Тобто ДКР «ВЕБ.РФ» є по суті органом російської федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем російської федерації настільки, що є її alterego («другим я»), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій був зроблений в цілому правильний висновок (хоча з дещо відмінним мотивуванням) про те, що на майно ДКР «ВЕБ.РФ», яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами російської федерації…».
		Вимоги позивача до держави Російська Федерація в особі ПАТ «Алроса», ПАТ «Аерофлот-Російські Авіалінії», ПАТ «Банк «ВТБ», ПАТ «Камаз», ПАТ «Нафтова Компанія «Роснєфть», ПАТ «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія  Русгідро», ПАТ «Транснєфть» суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.
		Якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego («другим я») такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними/самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави (висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20).
		Проте позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України на підтвердження наявності вказаних вище критеріїв, в т.ч., але не виключно, що зазначені юридичні особи фактично виконують функції державного органу Російської Федерації та, відповідно, що на майно цих юридичних осіб може бути звернене стягнення за боргами держави. 
		На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» про стягнення з них в солідарному порядку на користь позивача збитків в розмірі 975494,75 доларів США, заподіяних збройною агресією та окупацією. 
		У задоволенні позовних вимог до держави Російська Федерація в особі ПАТ «Алроса», ПАТ «Аерофлот-Російські Авіалінії», ПАТ «Банк «ВТБ», ПАТ «Камаз», ПАТ «Нафтова Компанія «Роснєфть», ПАТ «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро», ПАТ «Транснєфть» судом відмовляється з підстав, наведених вище. 
		При цьому, щодо заявленого позивачем порядку виконання рішення, а саме: у тому числі за рахунок майна та активів Російської Федерації, які використовуються або призначені для використання в цілях, відмінних від державних некомерційних цілей; майна та активів державних підприємств, створених Російською Федерацією, які використовуються у державних некомерційних цілях; майна та активів, пов`язаних із Російською Федерацією, юридичних і фізичних осіб, стосовно яких введено обмежувальні заходи (накладено міжнародні санкції), як на території України так і на території інших країн, суд зазначає, що позивач не надав належного обґрунтування в цій частині. 
		Крім того, з положень ст. 238 ГПК України слідує, що порядок виконання рішення вказується у резолютивній частині рішення у разі необхідності. Разом з тим, позивачем не наведено, а судом не встановлено такої необхідності.
		Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Отже за подання позовної заяви у даній справі позивач звільнений від сплати судового збору. 
		Згідно з ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати (абз. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»). 
		Станом на день звернення позивача з позовом до суду у даній справі (позов направлений до суду засобами поштового зв`язку 24.10.2024) офіційний курс гривні Національного банку України по відношенню до долара США складав 41,2739 грн за 1 долар США. Отже судовий збір за подання позову у даній справі, ціна якого становить 974494,75 доларів США, складає 14617,42125 дол. США (1,5 % ціни позову), що станом на день звернення з позовом до суду еквівалентно 603317,98 грн.
		Відтак, оскільки позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору (подання позову) звільнений, тому судовий збір у розмірі 603317,98 грн підлягає стягненню з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (по 301658,99 грн порівну) в дохід Державного бюджету України. 
		Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» задовольнити. 
		Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991, Російська Федерація) та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», ОДРН 1077711000102 (вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація) в солідарному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА», код ЄДРПОУ 30791236 (вул. Коцюбинського, буд. 39, с. Воскресенка, Пологівський район, Запорізька область, 70624, Україна) грошові кошти у розмірі 974494,75 доларів США (дев`ятсот сімдесят чотири тисячі чотириста дев`яносто чотири долари США 75 центів) в рахунок відшкодування збитків, заподіяних збройною агресією та окупацією. 
		У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «БАТЬКІВЩИНА» до держави Російська Федерація в особі Публічного акціонерного товариства «Алроса», Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ», Публічного акціонерного товариства «Камаз», Публічного акціонерного товариства «Нафтова Компанія «Роснєфть», Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія  Русгідро», Публічного акціонерного товариства «Транснєфть» - відмовити. 
		Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991) в дохід Державного бюджету України суму 301658 (триста одну тисячу шістсот п`ятдесят вісім) грн 99 коп. судового збору. 
		Стягнути з держави Російська Федерація в особі Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», ОДРН 1077711000102 (вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація) в дохід Державного бюджету України суму 301658 (триста одну тисячу шістсот п`ятдесят вісім) грн 99 коп. судового збору.
		Видати накази після набрання рішенням законної сили.
		 
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2025. 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		 
		Суддя  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...