Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/1132/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано судом: 18.03.2025. Зареєстровано: 19.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2025.
Дата набрання законної сили: 18.03.2025
Номер судового провадження: А/857/7164/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 344/1132/25 пров. № А/857/7164/25
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
		головуючого судді: Глушка І.В.
		суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
		розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Надії Миронівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2025 року, ухвалене суддею Кіндратишин Л.Р. у м. Івано-Франківську о 08:52 у справі № 344/1132/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		22 січня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 13.01.2025 серії ЕНА № 3848469, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
		В обґрунтування позовних вимог покликається на відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП.
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача адвокат Сампара Надія Миронівна оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
		Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
		Так, судом з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3848469 від 13.01.2025, що складена поліцейським взводу № 1 роти ТОР УПП в Івано-Франківській області ДПП сержантом поліції Боднар Юрієм Миколайовичем, встановлено, що 13.01.2025 близько 11 год. 40 хв. на автодорозі Т-09-06 «Івано-Франківськ - Надвірна», на 7 кмс. Березівка, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області ОСОБА_1 , керуючи автомобілем BMW X3 д.н.з. НОМЕР_1 , рухалася зі швидкістю 95 км/год, при цьому перевищила встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті більш ніж на 20 км/год, чим порушилапункт 12.4 ПДР. Швидкість руху вимірювалась приладом TruCAM LTI 20/20 (серійний номер ТС000670).
		Вказаною постановою позивач притягнута до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення розмірі 340 грн (а.с.44).
		ОСОБА_1 , вважаючи постанову серії ЕНА № 3848469 від 13.01.2025 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування та закриття провадження у справі.
		Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке. 
		Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
		Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху України (далі - ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (із змінами та доповненнями).
		Відповідно до п.1.1 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
		Згідно з ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
		Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Пунктом 12.4 ПДР України встановлено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
		Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено, зокрема, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Згідно з ст.222 цього Кодексу органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення Правил дорожнього руху, в тому числі за ч.1 ст.122 КУпАП.
		Відповідно до п.9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
		Згідно з п.10 цього Розділу поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013).
		При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.
		Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
		Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).
		Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
		Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
		Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.
		В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом
		В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
		Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
		На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
		Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови, серед іншого, позивач покликається на відсутність належних доказів вчинення нею правопорушення. Крім того вказує, що на ділянці дороги, на якій проводилось вимірювання швидкості автомобіля, не було жодних обмежень, був відсутній належно-встановлений знак щодо обмежень швидкісного режиму та фотофіксації, та у позивача наявні сумніви щодо правильного використання пристрою TruCAM LTI 20/20 (серійний номер ТС000670) під час здійснення фіксації швидкості руху транспортного засобу, що знаходився в руках інспектора патрульної поліції.
		Натомість, згідно доводів відповідача, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, підтверджується, насамперед, оскаржуваною постановою, в якій викладено опис обставин, установлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, правильно застосовано межі санкції статті щодо притягнення особи порушника до адміністративної відповідальності. Наголошує на наданні до відзиву фото- доказів, які беззаперечно підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
		Надаючи правову оцінку таким доводам сторін, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
		Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
		Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
		Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
		Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
		Однак, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
		Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17.
		Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем до матеріалів справи долучено матеріали фотофіксації, однак такі не є належним доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем.
		Листом ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» № 22-38/49 від 01.10.2019 повідомлено, що лазерний вимірювач TruCAM відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для тримання в руках під час вимірювань. Крім основного ручного режиму роботи, вимірювач TruCAM може бути встановлений на триногу для вимірювання швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі. 
		Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
		З відстані у 350-450 м поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону.
		Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості.
		При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника.
		Проте, на переконання суду апеляційної інстанції, доводи відповідача щодо правильності використання лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCam і вимірювання швидкості руху, в спосіб «тримаючи прилад в ручному режимі», є помилковими.
		Так, статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.
		За змістом ч.1 ст.40 цього Закону в редакції на час фіксації події, що є предметом оцінки суду, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
		1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
		Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктом 1 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
		Наведене свідчить на користь висновку, що даною нормою закону встановлений порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки та засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель, закріплені на однострої, службових транспортних засобах. Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», законодавцем не визначено.
		Так, значення слів «монтований/розміщений» в контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований, або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості. При цьому, використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує, що лазерний вимірювач швидкості руху транспортних засобів TruCAM LTI 20/20, серійний номер ТС000670), який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень, що не був закріплений (розміщений) в порядку, передбаченому ст.40 Закону, а знаходився в руках поліцейського, не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі. Відповідно, долучені до матеріалів справи докази не є належними та допустимими в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови
		Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		В силу частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
		Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею ст. 286 КАС України.
		Так, відповідно до ч. 3 цієї статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
		Оскільки в діях ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не встановлено наявності події та складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, що в розумінні п.1 ст.247 КУпАП є обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не може нести адміністративну відповідальність за порушення пункту 12.4 Правил дорожнього руху України.
		На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 13.01.2025 серії ЕНА № 3848469 із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.
		Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
		Відповідно до ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).
		Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до задоволених позовних вимог у розмірі 1211,20 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		Судом апеляційної інстанції враховано, що наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 №887), у пункті 4 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення.
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.
		Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності (пункт 8 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами).
		Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, та забезпечує їх цільове використання (пункт 9 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції із змінами).
		Тобто, Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує та не являється розпорядником бюджетних коштів.
		У зв`язку з викладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції.
		Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17.
		Враховуючи положення статей 286 та 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
		Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Надії Миронівни задовольнити, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2025 року у справі № 344/1132/25 - скасувати.
		Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським взводу № 1 роти ТОР УПП в Івано-Франківській області ДПП сержант поліції Боднар Юрієм Миколайовичем, серії ЕНА №3848469 від 13 січня 2025 року скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄОДПОУ 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., понесені на сплату судового збору.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний   Н. М. Судова-Хомюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...