Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/3496/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про державну власність; щодо реєстрації або обліку прав на майно.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2025.
Дата набрання законної сили: 12.03.2025
Номер судового провадження: 61-15988ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		12 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 308/3496/19
		провадження № 61-15988св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,                Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		третя особа - приватний нотаріус Тячівського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня               2023 року у складі судді Лемак О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В.,                 Собослоя Г. Г., Кожух О. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про скасування рішення про державну реєстрацію.
		 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 03 листопада              2016 року приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. на підставі договору іпотеки від 20 листопада 2007 року № 476, укладеного між нею та банком, провела державну реєстрацію речового права - права власності на квартиру  АДРЕСА_1 , за відповідачем.
		Вказувала на те, що перехід права власності від неї до відповідача на підставі договору іпотеки та реєстрація права власності відбулись у неправомірний спосіб. Вона не отримувала повідомлення або вимогу від відповідача про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Докази про отримання такого повідомлення відсутні. Між нею та банком не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя,                           а положення договору іпотеки не передбачають перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Крім того, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів                         в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, та загальна площа квартири не перевищує                  140 кв. м.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32208876 від 03 листопада 2016 року 17:47:07 приватного нотаріусу Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М., яким проведено державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «ПриватБанк»; скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. про право власності № 17265893      від 29 жовтня 2016 року на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «ПриватБанк»; поновити відомості в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам.
		 
		Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
		 
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області                          від 05 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Скасовано рішення приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 32208876 від 03 листопада 2016 року, яким                            за АТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно, а саме на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки.
		У задоволенні решти позову відмовлено.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що спірна квартира станом на день вчинення оспорюваних реєстраційних дій підпадала під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, іпотекодержатель не виконав свого обов`язку щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, а тому        у державного реєстратора були відсутні підстави для реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У листопаді 2024 року представник АТ КБ «ПриватБанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного                         у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, від 15 травня 2019 року у справі                                       № 717/2052/16-ц, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що банк надав державному реєстратору всі документи, необхідні для здійснення державної реєстрації. На адресу позивача рекомендованим листом                                   з повідомленням про вручення направлялося повідомлення - вимога про порушення зобов`язань за кредитним договором, а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що іпотекодержателем не дотримано процедури повідомлення іпотекодавця про вимогу стосовно усунення порушення.
		Крім того, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме частини третьої статті 367 ЦПК України, прийняв докази, які не були подані до суду першої інстанції, - інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11 жовтня 2024 року.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мікрюков С. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених                у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі. 
		Доводи касаційної скарги про те, що банк надсилав ОСОБА_1 повідомлення - вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором, спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів наявності цієї вимоги, а також доказів її надсилання та отримання іпотекодавцем ОСОБА_1 . Отже, іпотекодержатель не міг набути права на звернення стягнення на предмет іпотеки через порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».
		Посилання у касаційній скарзі на порушення апеляційний судом норм процесуального права, а саме частини третьої статті 367 ЦПК України,                             є безпідставним. Під час судового засідання у суді апеляційної інстанції 11 жовтня 2024 року головуючий суддя Мацунич М. В. зобов`язав представника позивача - адвоката Мікрюкова С. В. надати суду на засідання, призначене на 17 жовтня 2024 року, витяг з Державного реєстру речових права на нерухоме майна щодо наявності або відсутності у ОСОБА_1 іншого житла, що підтверджується відеозаписом цього судового засідання наявним в системі Електронний суд             (з 10.00 до 11.00 хвилини). Саме на вимогу суду апеляційному суду надана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11 жовтня        2024 року відносно ОСОБА_1 . Водночас представник відповідача, вважаючи, що спірна квартира не є єдиним житлом позивачки, протягом розгляду цієї справи, який триває з 2019 року, таких доказів не надав.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		20 листопада 2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило свою назву на АТ КБ «ПриватБанк», укладений кредитний договорів                                              № MKH7GK00000003 за умовами якого, позичальник отримала кредит у розмірі 21 000,00 дол. США на споживчі цілі, з кінцевим строком повернення                                до 19 листопада 2027 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом. Мета укладення кредитного договору - купівля квартири.
		 
		На забезпечення виконання умов кредитного договору 20 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого                        є квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,55 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Резвановою І. Д. 20 листопада 2007 року.
		 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 152035552 від 08 січня 2019 року, приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), за індексним номером: 32208876 від 03 листопада 2016 року, на підставі якого внесено запис про реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір іпотеки від 20 листопада 2007 року, виданий приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Резванова І. Д., повідомлення, видане 13 жовтня 2016 року, повідомлення, видане 27 липня 2016 року, видавник - ПАТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                  у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним           і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило                є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.
		 
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		 
		Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.
		 
		Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
		 
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.
		 
		Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення відповідний дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
		 
		Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.
		 
		Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними правовідносинами, тому на них у повній мірі розповсюджуються вимоги цивільного законодавства, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (принципи свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності, які передбачені статтею 3 ЦК України).
		 
		Зазначені вимоги повною мірою вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (статті 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).
		 
		Зазначені норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.
		 
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.
		 
		У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитор (іпотекодержатель)      ПАТ КБ «ПриватБанку», яке змінило свою назву на АТ КБ «ПриватБанк», реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання спору, передбаченого статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (набуття права власності на предмет іпотеки), на підставі іпотечного застереження, закріпленого у пункті 29 іпотечного договору.
		 
		Частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент здійснення реєстраційної дії) передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		 
		Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		 
		 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
		 
		Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
		 
		За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		 
		Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент здійснення реєстраційної дії, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку                                  з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
		 
		Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		 
		Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.
		 
		Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі           № 757/13243/17 звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		 
		Недотримання вимог щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Належним доказом надсилання документів може бути опис вкладення разом            з розрахунковим документом, а факт отримання підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (див. постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 761/9285/17, від  05 грудня 2024 року у справі № 487/2777/23 та інші).
		 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів направлення банком та отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень.
		 
		За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недотримання іпотекодержателем вимог щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Окрім цього, суди правильно врахували, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), у підпункті 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває                     в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
		 
		Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного та іпотечного договорів) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
		 
		Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Водночас Закон № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на відчуження.
		 
		У справі, що переглядається, суди встановили, що предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, є спірна квартира, площа якої становить 38,55 кв. м, тобто не перевищує 140 кв. м. Передана ОСОБА_1 в іпотеку квартира використовується нею як місце постійного проживання, іншого житла вона немає.
		 
		Наведене свідчить про те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час вчинення реєстраційних дій, а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира, яка використовувалася позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнена на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
		 
		Аналогічний висновок щодо застосування Закону № 1304-VII зроблений                          у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Підстав для відступу від цього висновку не має.
		 
		Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме частини третьої статті 367 ЦПК України, колегія суддів виходить із такого.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції       з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		 
		Під час судового засідання у суді апеляційної інстанції 10 жовтня 2024 року головуючий суддя Мацунич М. В. зобов`язав представника позивача - адвоката Мікрюкова С. В. надати суду на засідання, призначене на 17 жовтня 2024 року, витяг з Державного реєстру речових права на нерухоме майна щодо наявності або відсутності у ОСОБА_1 іншого житла, що підтверджується відеозаписом цього судового засідання наявним в системі Електронний Суд.
		 
		Саме на вимогу суду надана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11 жовтня 2024 року, згідно з якою у ОСОБА_1 немає іншого житла.
		Витребуючи у представника позивачки витяг з Державного реєстру речових права на нерухоме майна щодо наявності або відсутності у ОСОБА_1 іншого житла, суд апеляційної інстанції нових доказів не приймав, отже, за межі статті 367 ЦПК України не вийшов. Такі дії апеляційного суду не порушують принцип змагальності сторін й диспозитивності цивільного судочинства. Навпаки, врахування апеляційним судом цих обставин привело до виконання завдань цивільного судочинства, встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених                у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка переглядається в касаційному порядку,
		 
		Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки                      у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи,      і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності                            і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
		 
		Інші доводи, наведені в касаційній скарзі, аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який                  з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення           в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому,                   так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.Наявність у відповідача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь відповідача.
		 
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня               2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня               2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Є. В. Синельников
		 
		 
		Судді:                                                                            О. В. Білоконь
		 
		 
		О. М. Осіян
		 
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...