Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/16221/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: 61-13223ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 947/16221/24
		провадження № 61-13223св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пахомова Ігоря Юрійовича на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 травня                       2024 року в складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року в складі колегії суддів Сегеди С. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до держави-агресора російської федерації про відшкодування моральної шкоди та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної  заяви
		 
		У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави-агресора російської федерації про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 євро, що еквівалентно 4 285 010,00 грн. 
		 
		Зазначав, що 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, внаслідок територистичних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, адже він опинився на межі життя і смерті. Через військові події він змушений перебувати в бомбосховищах, не спати вночі та постійно перебувати в тривозі. Через війну залишився безробітним, постійно відчуває хвилювання за власне життя. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		20травня 2024 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси позовна заява  ОСОБА_1 залишена без руху з підстав ненадання до суду належних доказів на підтвердження надсилання копій поданих до суду документів (копії позовної заяви з копіями усіх доданих до неї документів) іншим учасникам справи, з урахуванням положень статті 43 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, а саме підтвердження про скерування в електронній формі копії позовної заяви з додатками до неї з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або доказів на скерування документів в паперовій формі з листом опису вкладення; несплати ним судового збору за подачу позову в розмірі 15 140,00 грн.
		29 травня 2024 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси позовна заява повернута заявнику.
		03 вересня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до пункту 22 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» (далі - Закон про судовий збір) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - в справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. 
		Позовна заява не містить доводів, що про відшкодування заявлена моральна шкода, пов`язана із тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвело відносно позивача до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, порання, перебування у полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. 
		Позивач мав сплатити судовий збір за подання позовної заяви, проте не усунув недоліки, які зазначені в ухвалі суду від 20 травня 2024 року про залишення позовної заяви без руху.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		01 жовтня2024 року представник  ОСОБА_1  - адвокат Пахомов І. Ю. через систему «Електронний суд» звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргоюна ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, в якій просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що направлення копії позовної заяви з доказами росії є неможливим через розірвання дипломатичних відносин з цією країною, про що й апеляційний суд вказує, вважаючи належним повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади України. 
		Суди помилково вважали, що недоліки позовної заяви ним не усунуто, чим порушили його право на доступ до правосуддя. 
		Вказує, що він є особою, яка звільнена від сплати судового збору за подачу позову до держави-агресора про відшкодування моральної шкоди.
		Зазначає, що суди не застосували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року в справі № 635/6172/17, в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року в справі № 308/9708/19, коли суди України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати такі справи без направлення до посольства цієї країни запитів щодо їх згоди бути відповідачем у справі.
		Надмірний формалізм під час вирішення питання про прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судових захист, про що зазначено в постанові Верховного Суду  від 01 грудня 2022 року в справі                         № 910/20185/21.
		Позиція інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з таких підстав.  
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                                  від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 06 грудня 2007 року в справі «VOLOVIK v. UKRAINE», № 15123/03, параграфи 53, 55).
		 
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
		 
		У статті 185 ЦПК України вказано, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
		 
		В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
		 
		Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу.
		 
		Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
		 
		Відповідно до пункту 22 статті 5 Закону про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - в справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. 
		 
		Позивач обґрунтовував позов до російської федерації про відшкодування моральної шкоди тим, що 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, внаслідок територистичних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, адже він опинився на межі життя і смерті. Через військові події він змушений перебувати в бомбосховищах, не спати вночі та постійно перебувати в тривозі. Через війну залишився безробітним, не може реалізувати себе на ринку праці, постійно відчуває хвилювання за власне життя. 
		 
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		 
		Аналіз практики ЄСПЛ дає змогу зробити висновок, що термін «майно» стосується цілої низки об`єктів, щодо яких у фізичних і юридичних осіб виникли або можуть виникати в майбутньому майнові інтереси, зокрема щодо очікуваного доходу. 
		Зміст терміна охоплює як наявне майно, так й активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може обґрунтувати, що вони випливають із його «законних очікувань» (рішення ЄСПЛ у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19 грудня 1989 року, «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії»від 20 листопада 1995 року, «Пайн Велі Девелопмент Лтд.  та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року, «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року,  «Остапенко проти України» від 14 червня 2007 року). 
		 
		Отже, концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». 
		 
		За певних обставин справи законне очікування на отримання певного активу може розглядатися як «майно» відповідно до практики ЄСПЛ, що дозволяє його захистити від неправомірного втручання згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, в судовому рішенні. Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року). 
		 
		Тобто суд першої інстанції мав вимагати від позивача уточнити свої позовні вимоги саме в контексті можливості застосування пункту 22 статті 5 Закону про судовий збір, однак цього не зробив. Не звернув уваги на цю обставину і суд апеляційної інстанції. 
		 
		Обґрунтованість позову на стадії вирішення питання щодо прийнятності позову не перевіряється судом. 
		 
		Щодо надсилання копії позовної заяви й додатків відповідачеві, варто зауважити, що рф, порушивши Статут Організації Об`єднаних Націй, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі                      01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та росією, зокрема про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а  тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою?агресором, що свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		 
		Верховний Суд сформував висновок щодо обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року в справі                                      № 635/6172/17, постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року в справі                 № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року в справі №428/11673/19, від 18 травня 2022 року в справі № 760/17232/20-ц, від 10 лютого 2025 року в справі                          № 524/1252/23 та інших. 
		 
		Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
		 
		З метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування рф про провадження у справі, суд першої інстанції мав роз`яснити позивачу право (можливість) самостійно інформувати державу-відповідача в особі її органів державної влади про провадження у справі в українському суді, а також повідомити відповідача про час, дату та місце судового засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб порталі судової влади України.
		 
		Однак таких дій суд першої інстанції не вчинив та безпідставно зобов`язав позивача надати докази надсилання позову з додатками відповідачеві - рф. 
		Апеляційний суд визнав належним повідомлення відповідача про розгляд справи в апеляційному суді шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади України та водночас не визнав незаконною вимогу суду першої інстанції щодо надсилання позивачем документів відповідачеві. 
		Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом, що гарантується Конституцією України та іншими законами. Це право забезпечує можливість кожної особи захищати свої права, свободи та законні інтереси у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Судовий захист є важливою складовою верховенства права та демократичної правової держави, а також способом реалізації принципу доступності правосуддя для всіх громадян.
		Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії (пункт 31 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).
		Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання про прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судових захист, про що зазначено в постанові Верховного Суду  від 01 грудня 2022 року в справі                         № 910/20185/21.
		Внаслідок неправомірних вимог щодо прийнятності позовної заяви ОСОБА_1 порушено його право на визначений статтею 6 Конвенції доступ до правосуддя, тому оскаржувані судові рішення необхідно скасувати із передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Суди не дотрималися вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до першої інстанції. 
		Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пахомова Ігоря Юрійовича задовольнити. 
		Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко    В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...