Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/8428/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-3460ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		            
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 308/8428/21
		провадження № 61-3460св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача  - Петрова Є. В.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		третя особа- приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Котлярова Людмила Володимирівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду                             від 25 січня 2024 року в складі колегії суддів Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Куштана Б. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Котлярова Людмила Володимирівна, про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спадкове майно,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Котлярова Л. В., про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спадкове майно.
		 
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 . Після смерті чоловіка вона прийняла спадщину, оскільки проживала разом зі спадкоємцем на час відкриття спадщини. Спадкоємцем першої черги також є їх син ОСОБА_5 , який відмовився від прийняття спадщини. Інших спадкоємців немає.
		 
		Позивач зазначала, що за життя її чоловік уклав із ОСОБА_6 договір купівлі-продажу від 15 квітня 2002 року, за яким придбав земельну ділянку площею 0,06 га для індивідуального садівництва, розташовану на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - земельна ділянка). Однак зазначений договір нотаріально не посвідчений з вини продавця, яка ухилялася від проведення нотаріальних дій.
		 
		Після смерті чоловіка виникла необхідність в оформленні спадщини, однак з огляду на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки нотаріально не посвідчувався, нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку.
		 
		Крім того, позивач зазначала, що під час оформлення спадщини їй стало відомо, що ОСОБА_6 померла і на спірну земельну ділянку претендують відповідачі, які є дітьми останньої.
		 
		З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд:
		- визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 15 квітня 2002 року між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_4 на суму 35 000,00 грн;
		- визнати за нею право власності на земельну ділянку у порядку спадкування  після смерті чоловіка ОСОБА_4 .
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 07 липня 2023 року позов задовольнив.
		 
		Визнав дійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений у м. Ужгороді 15 квітня 2002 року між ОСОБА_6 та покупцем                          ОСОБА_4 на суму 35 000,00 грн.
		 
		Визнав право власності ОСОБА_1 на спадкове майно - спірну земельну ділянку після смерті чоловіка ОСОБА_4 .
		 
		Стягнув з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн з кожного.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що покупець за договором купівлі-продажу сплатив вартість земельної ділянки, що підтверджується змістом самого договору, відповідно до якого грошові кошти передані до підписання договору. Висновок про факт ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору підтверджується як умовами договору, згідно з якими сторони погодили строк нотаріального посвідчення договору та наслідки пропуску такого строку. Крім цього, суд врахував позицію відповідача ОСОБА_2 , викладену у  відзиві, яка свідчить про те, що ОСОБА_6 відмовлялася від проведення нотаріальної дії. Дійшовши висновку про визнання оспорюваного правочину дійсним, суд вважав, що наявні підстави для визнання права власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за позивачем. 
		 
		Суд відхилив посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності, оскільки позивач не була стороною договору купівлі-продажу, а про те, що договір не було нотаріально посвідчено, дізналася лише після смерті свого чоловіка. При цьому, як пояснила позивач, упродовж тривалого часу вона дійсно користувалася земельної ділянкою.
		 
		Закарпатський апеляційний суд постановою від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
		 
		Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області                                від 07 липня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на спадкове майно.
		 
		Стягнув з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 724,00 грн за подання апеляційної скарги.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 як продавець спірної земельної ділянки не мала права її відчужувати, оскільки на час укладення такого договору не набула права власності на земельну ділянку у порядку спадкування після смерті свого чоловіка в установленому законом порядку у зв`язку з тим, що не оформила та не отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Крім того, покупець ОСОБА_4 відповідно до пункту 6 договору, у визначений строк, не звертався до суду із вимогами про визнання такого договору дійсним. Також суд посилався на те, що позивач не надала доказів сплати покупцем ОСОБА_4 продавцю ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 35 000,00 грн.
		 
		Врахувавши те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений                       15 квітня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений та його державну реєстрацію не проведено, суд дійшов висновку про те, що до цих правовідносин не може бути застосовано статті 220, 331, 376 ЦК України. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, то суд не вбачав підстав для задоволення похідної вимоги про визнання права власності на спірне майно за позивачем.
		 
		Апеляційний суд посилався на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 18 лютого 2015 року в справі № 6-244цс14, від 24 червня                    2015 року в справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року в справі                                                    № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року в справі № 6-2124цс15, від 19 червня 2013 року в справі № 6-49цс13.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		05 березня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати  постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд не дослідив всіх обставин справи та доказів, які містяться у матеріалах справи, а також суд ухвалив судове рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 521/14551/19, від 06 травня 2019 року в справі                                    № 522/4687/14, від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі                                         № 911/3594/17 (пункти 1, 4 частини другої  статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, застосував норми матеріального права, які не були чинними на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 квітня 2002 року, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Суд залишив поза увагою те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу ніким не оспорювався, у судовому порядку недійсним не визнавався, тому застосовувати до нього положення чинного ЦК України про нікчемність правочину є безпідставним.
		 
		Також заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ОСОБА_6 як продавець спірної земельної ділянки не вчинила дій щодо прийняття нею спадщини та отримання державного акта на земельну ділянку, то вона не мала права відчужувати спірне майно. Зазначає, що суд не врахував, що ОСОБА_6 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом на спірне майно, виданим 15 травня 1997 року державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори. Крім того, суд не врахував чинну на той час норму матеріального права (статтю 6 ЗК України 1990 року), відповідно до якої громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину.
		 
		Оскільки ОСОБА_6 як продавець за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 15 квітня 2002 року набула право власності на спірне майно на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, то незавершення процедури оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку, набуту в порядку спадкування, не спростовує її права власності на таку земельну ділянку, а отже, вона могла розпоряджатися такою. Позивач вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на вимоги статті 125 ЗК України, що діяв з 2002 року, оскільки ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку до 2002 року.
		 
		Також суд не врахував, що покупець за договором купівлі-продажу сплатив вартість земельної ділянки, що підтверджується змістом такого договору, а продавець, у свою чергу, передав земельну ділянку у фактичне користування покупцеві, а також всю документацію на земельну ділянку. Покупець з                         2002 року відкрито користується земельною ділянкою, а з 2019 року земельною ділянкою користується його спадкоємець - позивач у справі. Ні продавець за життя, ні відповідачі не заявляли жодних прав на спірну земельну ділянку та не вчиняли дії, які б свідчили про їх заперечення щодо факту вибуття земельної ділянки з їх власності.
		 
		Крім того, продавець видав доручення на вчинення дій для завершення процедури переоформлення земельної ділянки, що в сукупності вказує на досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки та фактичне вчинення ними дій, що засвідчують виконання такого договору, тобто фактичного передання земельної ділянки, що встановив суд першої інстанції та не врахував суд апеляційної інстанції. Факт ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору підтверджується умовами договору, згідно з якими сторони погодили строк нотаріального посвідчення, а також наслідки пропуску цього строку. Крім того, відповідач у справі                          ОСОБА_2 підтвердила те, що її мати відмовлялася від проведення нотаріальної дії.
		 
		Також заявник зазначав, що право на звернення до суду з цим позовом виникло у неї після одержання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, прийнятої приватним нотаріусом Котляровою Л. В. 03 грудня 2020 року, а враховуючи, що сам договір у судовому порядку не оспорювався і недійсними не визнавався, то позовну давність позивач не пропустила.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У травні 2024 року адвокат ОСОБА_2. Геревич М. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою від 10 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
		 
		Справу передано до Верховного Суду у травні 2024 року.
		 
		Ухвалою від 19 лютого 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами 
		 
		15 квітня 2002 року між ОСОБА_6 як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,06 га для індивідуального садівництва, розташованої на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (а. с. 18).
		 
		Згідно з умовами договору правовою підставою для реєстрації права власності за продавцем було свідоцтво про право на спадщину, видане 15 травня                   1997 року № 2-1247 Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою (пункт 1). Продаж земельної ділянки вчинено за 35 000,00 грн, які продавець отримав у повному обсязі до підписання договору (пункт 3). Сторони договору обумовили, що нотаріальне посвідчення договору має бути здійснене не пізніше 15 грудня 2007 року. У разі якщо договір не буде посвідчено до 15 грудня 2007 року, вважатиметься, що продавець ухиляється від нотаріального посвідчення договору, у зв`язку з чим покупець матиме право звернутися до суду за визнанням цієї угоди дійсною (пункт 6).
		 
		Позивач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 (а. с. 11, 29). 
		 
		Позивач за час шлюбу з ОСОБА_4 має сина ОСОБА_5 ,                       ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 26, 28).
		 
		12 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Котлярової Л. В. (а. с. 27).
		Постановою від 03 грудня 2020 року № 02-31 приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Котлярова Л. В. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу укладений у простій письмовій формі і підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , однак не посвідчений нотаріально (а. с. 24).
		 
		Син позивача та спадкодавця ОСОБА_4 ОСОБА_5 від прийняття спадщини після смерті батька відмовився, подавши заяву до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Котлярової Л. В. (а. с. 25).                       
		 
		Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб від 08 січня 2020 року № 73/18-21 на час смерті ОСОБА_4 позивач разом із сином проживала за адресою: АДРЕСА_1                   (а. с. 17).
		 
		Також суди встановили, що до укладення оспорюваного правочину спірна земельна ділянка належала ОСОБА_8 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 22 серпня 1994 року № 505 (а. с. 19).                                   ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Позиція Верховного Суду
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду висновує про необхідність передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду з огляду на таке. 
		Мотиви, якими керується Третя судова палата Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду 
		Предметом спору у цій справі є визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у практиці Касаційного цивільного суду сформувався досить різний підхід щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України під час оскарження судових рішень у спадкових справах. Зокрема, суд касаційної інстанції у цій категорії спорів робить висновок про:
		- відкриття касаційного провадження;
		- відмову у відкритті касаційного провадження з мотивів оскарження судових рішень у малозначній справі.
		Так, ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2025 року в справі № 552/7710/23 (провадження № 61-635ск25), від 22 січня 2025 року в справі № 455/1233/22 (провадження № 61-12385ск24), від 26 грудня 2024 року в справі № 369/7941/22 (провадження № 61-15044ск24), від 14 жовтня 2024 року в справі № 295/899/24 (провадження № 61-13043ск24), від 30 вересня 2024 року у справі                                          № 346/7090/23 (провадження № 61-11119ск24), від 19 червня 2024 року в справі № 43/8357/21 (провадження № 61-6317ск24), від 30 травня 2023 року в справі № 711/5146/22 (провадження № 61-7064ск23) суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами у справах про визнання права власності на спадкове майно з мотивів оскарження судових рішень у малозначних справах. Зокрема, касаційний суд керувався тим, що касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не підлягають касаційному оскарженню.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалах від 20 червня 2023 року в справі № 144/646/22 (провадження № 61-8865ск23), від 21 грудня 2021 року в справі № 188/376/21 (провадження № 61-19985ск21).
		Однакв ухвалі від 10 квітня 2024 року в цій справі, а також в ухвалах                                   від 26 серпня 2024 року в справі № 643/6045/23 (провадження                                               № 61-11419ск24), від 28 серпня 2024 року в справі № 154/3452/23 (провадження № 61-8592ск24) з подібними вимогами у спорах щодо спадкування Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що оскільки предметом позову є, зокрема, визнання права власності на спадкове майно, то справа не може бути визнана судом малозначною у розумінні вимог статті 19 ЦПК України, а тому дійшов висновку про відкриття касаційного провадження.
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками колегій суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду з огляду на таке.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначачено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
		Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;                               в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
		Верховний Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України                             від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
		Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
		Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є, зокрема: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		У частині дев`ятій статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
		Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
		Отже, відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України справи щодо спадкування належать до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, а тому такі справи не можна відносити до малозначних справ.
		Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб під час остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів («Brumarescu v. Romania», № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). 
		Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи («Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania»,                          № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються («Vyerentsov v. Ukraine», № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; «Del Rio Prada v. Spain», № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку в складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в складі колегії суддів з іншої палати або в складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).
		Враховуючи наведене, обговоривши доводи заявника, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду висновує про необхідність передачі справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду для відступлення від висновків щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегій суддів:
		Першої судової палати Касаційного цивільного в ухвалах від 20 червня                         2023 року в справі № 144/646/22 (провадження № 61-8865ск23), від 21 грудня 2021 року в справі № 188/376/21 (провадження № 61-19985ск21);
		Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2025 року в справі № 552/7710/23 (провадження № 61-635ск25), від 22 січня 2025 року в справі № 455/1233/22 (провадження № 61-12385ск24), від 26 грудня 2024 року в справі № 369/7941/22 (провадження № 61-15044ск24), від 14 жовтня                       2024 року в справі № 295/899/24 (провадження № 61-13043ск24),                                           від 30 вересня 2024 року у справі № 346/7090/23 (провадження                                                № 61-11119ск24), від 19 червня 2024 року в справі № 43/8357/21 (провадження № 61-6317ск24), від 30 травня 2023 року в справі № 711/5146/22 (провадження № 61-7064ск23).
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 308/8428/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Котлярова Людмила Володимирівна, про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спадкове майно на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                    Є. В. Петров
		Судді                                                                                     А. І. Грушицький 
		І. В. Литвиненко 
		                                                                                              В. В. Пророк
		О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...