Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/61708/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: 61-15189ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		19 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/61708/21-ц
		провадження № 61-15189св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю.,                    Тітова М. Ю.,                                
		 
		учасники справи:
		позивач -     ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
		третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фінілон», 
		розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня                    2024 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц.,               Фінагеєва В. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		18 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ ФК «Фінілон») про стягнення коштів за договором банківського вкладу, процентів, 3 % річних та пені. 
		 
		В обґрунтування позову посилалась на те, що 11 лютого 2013 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу                                       № SAMDN80000732940322 «Стандарт», за умовами якого вона внесла суму банківського вкладу на особовий рахунок НОМЕР_1 у розмірі                                     15 000,41 доларів США строком на 6 місяців та з нарахуванням на вказану суму 8,5 % річних. 
		Умовами договору банківського вкладу передбачено автоматичну пролонгацію строку дії вкладу кожні півроку на новий шестимісячний строк.
		17 липня 2013 року особовий рахунок було поповнено нею на 3 000,00 доларів США, а 07 серпня 2013 року - ще на 2 000,00 доларів США.
		15 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» прийнято рішення про припинення діяльності відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління «ПАТ КБ «ПриватБанк». 
		05 листопада 2021 року вона звернулась до банку із заявою про розірвання договору № SAMDN80000732940322 «Стандарт» від 11 лютого 2013 року таповернення вкладу з процентами.
		Однак, до цього часу грошові кошти відповідачем їй не повернуті.
		Посилаючись на викладені обставини,  ОСОБА_2 просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»:
		вклад у розмірі 20 000,41 доларів США; 
		проценти за вкладом, нараховані за період з 11 лютого 2013 року по 11 листопада 2021 року у розмірі 14 685,05 доларів США; 
		3 % річних у сумі 4 191,87 доларів США;
		пеню у розмірі 219 677,26 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року позов задоволено частково.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 за договором банківського вкладу № SAMDN80000732940322 від 11 лютого 2013 року суму банківського вкладу у розмірі 20 000,41 доларів США, проценти за вкладом у сумі 14 685,05 доларів США, 3 % річних у сумі 4 191,87 доларів США.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладу за договором банківського вкладу у розмірі 20 000,41 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується договором банківського вкладу, платіжними дорученнями переказу грошових коштів, позивачка зверталась до відповідача з вимогою розірвати  договір і повернути вклад, проте ці вимоги банком виконані не були. 
		Суд першої інстанції визнав доведеними та обґрунтованими й вимоги позивачки про стягнення з відповідача процентів за користування внесеними на депозитних рахунок коштами в розмірі 14 685,05 доларів США та 3 % річних у розмірі 4 191,87 доларів США.  
		Разом із цим, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив з того, що з дати розірвання договору банківського вкладу споживчі правовідносини між сторонами припинились, тому правові підстави для стягнення з банку пені відсутні.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позовні вимоги задоволено частково.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу у розмірі 20000,41 доларів США за договором банківського вкладу                                       № SAMDN80000732940322 від 11 лютого 2013 року, проценти на вклад у сумі  12 743,24 доларів США, 3 % річних у сумі 10,78 доларів США, а всього - 32 754,43 доларів США.
		В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу у сумі 20 000,41 доларів США, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
		Разом із цим, апеляційний суд вважав помилковими висновки місцевого суду в частині стягнення процентів за вкладом, зазначивши, що проценти за договором банківського вкладу у розмірі 8,5 % річних повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача за період з 15 травня 2014 року (дата початку невиконання обов`язку щодо виплати процентів за вкладом) по 07 листопада 2021 року (дата розірвання договору), що складає 12 743,24 доларів США. 
		Крім цього, апеляційний суд вказав, що договір банківського вкладу між сторонами був розірваний 07 листопада 2021 року, а позивачка просить стягнути 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період по 11 листопада 2021 року, тому загальна сума 3 % річних складає 10,78 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		13 листопада 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року.
		 
		В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимог.
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Відповідач, зокрема, пояснив, що зобов`язання по поверненню позивачці депозитних коштів та нарахованих процентів ним не виконані, оскільки вказаний борг переведений на ТОВ ФК «Фінілон» згідно договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року.
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою. Витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваної постанови до закінчення касаційного провадження.
		 
		15 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Встановлено, що 11 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу «Стандарт»                                           № SAMDN80000732940322 на таких умовах: сума банківського вкладу -                                  15 000,41 доларів США, відсоткова ставка - 8,5 % річних, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць, мінімальний строк вкладу - 6 місяців, номер рахунку № НОМЕР_1 (пункт 1 договору).
		Пунктом 5 договору банківського вкладу передбачено, що у випадку, якщо по закінченню мінімального строку вкладу, вказаного в пункті 1 договору, клієнт не заявив банку про намір повернути вклад, мінімальний строк вкладу автоматично вважається продовженим ще на один мінімальний строк, визначений у пункті 1 цього договору. Мінімальний строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
		Згідно з платіжним дорученням від 11 лютого 2013 року № 2445355435 ОСОБА_2 здійснила переказ на банківський рахунок                                                    № НОМЕР_1 у розмірі 15 000,41 доларів США, призначення платежу: «до вкладу договір № SAMDN80000732940322».
		У подальшому, відповідно до квитанцій про внесення на рахунок коштів, 17 липня 2013 року рахунок № НОМЕР_1 нею поповнено на 3 000,00 доларів США, а 07 серпня 2013 року - на 2 000,00 доларів США.
		05 листопада 2021 року ОСОБА_2  звернулась до АТ КБ «ПриватБанк»  із заявою про розірвання договору та повернення грошового вкладу та нарахованих процентів. Зазначена заява відповідачем задоволена не була.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Постанова Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог у касаційному порядку не оскаржена, тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договору банківського вкладу.
		Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
		Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
		Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
		Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
		Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
		Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від                        03 грудня 2003 року № 516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України                 29 грудня 2003 року за № 1256/8577 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення № 516).
		Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
		У справі, яка переглядається, встановлено, що 11 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000732940322 «Стандарт» за умовами якого позивачка внесла суму банківського вкладу на особовий рахунок НОМЕР_1 у розмірі 15 000,41 доларів США строком на 6 місяців та з нарахуванням на вказану суму 8,5 % річних. 
		 
		Умовами договору банківського вкладу передбачено автоматичну пролонгацію строку дії вкладу кожні півроку на новий шестимісячний строк.
		17 липня 2013 року особовий рахунок було поповнено позивачкою на 3 000,00 доларів США, а 07 серпня 2013 року - ще на 2 000,00 доларів США.
		05 листопада 2021 року ОСОБА_2  звернулась до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення грошового вкладу та нарахованих процентів.
		Доказів повернення банком позивачці коштів за вкладами матеріали справи не містять.
		З огляду на викладене, приймаючи до уваги вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів на банківський рахунок, з огляду на умови укладеного договору та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки коштів (вкладів) за договором SAMDN80000732940322 «Стандарт» від 11 лютого 2013 року у розмірі 20 000,41 доларів США.
		Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що з банку на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню проценти за користування депозитними грошовими коштами за договором банківського вкладу у розмірі 8,5 % за період з 15 травня 2014 року (дата початку невиконання обов`язку щодо виплати процентів за вкладом) по 07 листопада 2021 року (дата розірвання договору), що складає 12 743,24 доларів США, з огляду на наступне.
		У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
		У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
		У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Отже, виплата передбачених договорами та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
		У справі, яка переглядається, встановлено, що договором банківського вкладу передбачено право сторін достроково розірвати вказаний договір з повідомленням сторони за 2 банківські дні до дати розірвання договору (пункт 7 договору).
		Позивачка скористалась правом на дострокове розірвання депозитного договору, направивши 05 листопада 2021 року на адресу відповідача вимогу про повернення вкладу. 
		Отже, позивачка до закінчення строку дії договору виявила намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціювала процедуру повернення їй грошових коштів.
		Ураховуючи, що ОСОБА_2 , звернувшись до АТ КБ «ПриватБанк»з вимогою про виплату банківського вкладу, фактично змінила умови зобов`язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за депозитом, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що з 07 листопада 2021 року позивачка втратила право на отримання процентів відповідно до умов договору банківського вкладу.
		При цьому колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що сторони із заявою про застосування позовної давності не звертались.
		Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою встановлено, щоборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
		 
		Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		 
		З огляду на викладені обставини, апеляційний суд, установивши, що АТ КБ «ПриватБанк», отримавши вимогу позивачки про розірвання договорів та повернення вкладів, допустив прострочення виконання свого грошового зобов`язання, а також урахувавши, що позивачка просить стягнути вказані кошти лише по 11 листопада 2021 року, з огляду на принцип диспозитивності, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2   3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за договором банківського вкладу за період з 07 листопада 2021 року по 11 листопада 2021 року у загальному розмірі 10,78 доларів США.
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір про переведення договору, відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, є необґрунтованими з огляду на таке.
		 
		Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		 
		Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. 
		 
		У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений;                        б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
		 
		Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
		 
		Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
		 
		Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
		 
		Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
		 
		З огляду на те, що договір банківського вкладу між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено у письмовій формі, містять умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.
		 
		Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21); від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи також не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року було зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від                                23 жовтня 2024 року до закінчення касаційного провадження, виконання цього рішення, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
		 
		Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                              Є. В. Коротенко
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...