Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/19437/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано судом: 19.03.2025. Зареєстровано: 20.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2025.

Номер судового провадження: П/380/19636/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа№380/19437/24
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		18 березня 2025 рокум. Львів
		Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
		Обставини справи.
		До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
		- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте 31.08.2024 року помічником начальника відділу - начальником кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 , відповідно до якого відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 з причини відсутності підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішення про відмову у перетині державного кордону є протиправним, оскільки він був виключений з військового обліку через хворобу та не підлягає військовому обліку, що дає йому право на виїзд. Відмова відповідача суперечить пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону, перевищує його повноваження та порушує права позивача, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню. 
		Ухвалою від 20.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Відповідач проти задоволення позову заперечує з мотивів, висвітлених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що недостатньо самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід`ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю. Зважаючи на не підтвердження позивачем мети поїздки, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону.
		Дослідивши доводи позивача та відповідач, з`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд 
		встановив:
		З метою перетину державного кордону України на виїзд до Республіки Польща ОСОБА_1 разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 31.08.2024 року залізничним транспортом прибув до міжнародного пункту контролю через державний кордон на залізничній станції «Львів» та надав посадовій особі прикордонної служби такі документи:
		паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
		військовий квиток, у якому зазначено, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку по ст. 61а наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від 14.08.2008 року № 402 у зв`язку із хворобою.
		Оскільки позивач визнаний непридатним до військової служби та внаслідок чого був виключений з військового обліку у зв`язку із хворобою, а тому взяттю на військовий облік не підлягає.
		Незважаючи на вказані вище обставини та всупереч пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 року № 57, помічник начальника відділу  начальник кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старший лейтенант ОСОБА_2 прийняв рішення від 31 серпня 2024 року про відмову у перетинанні державного кордону України, відповідно до якого відмовлено у виїзді з України ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з причини відсутності підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
		Відмова обґрунтована положеннями Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями).
		Позивач вважає, що рішення начальника відділу  начальника кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшого лейтенанта ОСОБА_5 від 31 серпня 2024 року про відмову у перетинанні державного кордону України, відповідно до якого відмовлено у виїзді з України ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), є протиправним та незаконним, у зв`язку із чим таке рішення суб`єкта владних повноважень підлягає скасуванню. 
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
		Статтею 64 Конституції України, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
		З викладеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.
		Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
		Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
		Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
		Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455 (далі Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
		Поряд з цим, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України Про прикордонний контроль від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710).
		Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
		Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
		Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 6 Закону №1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
		Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону №1710).
		Частиною 1 статті 14 Закону №1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
		Статтею 3 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 року № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
		Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі - Правила перетинання державного кордону) (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
		Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
		Зокрема, згідно пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
		Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги.
		Рішення про виїзд за межі України, яке дає можливість перетину державного кордону, приймається на строк не більше шести місяців.
		Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України.
		Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону.
		У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, що встановлені цим пунктом, Мінінфраструктури та військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
		У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України Про прикордонний контроль.
		Пунктом 12 Правил перетинання державного кордону визначено що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку на підставі визнання його непридатним до військової служби за станом здоров`я. Відповідно до цього, він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації і має право на перетин державного кордону відповідно до пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України № 57.
		Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово перетинав державний кордон України під час дії воєнного стану, що підтверджується відповідними відмітками в його паспорті. Проте 31.08.2024 року на залізничній станції «Львів» йому відмовлено у виїзді з України, що не було обґрунтовано відповідно до вимог законодавства. Після цього, в той же день, він без перешкод перетнув кордон через інший пункт пропуску «Шегині-Медика», що свідчить про вибірковість в діях прикордонної служби та порушення принципу послідовності в прийнятті рішень.
		З урахуванням викладеного, суд вважає, що рішення про відмову у виїзді громадянину ОСОБА_1 , є протиправним, оскільки воно не ґрунтується на належному застосуванні чинного законодавства та не враховує індивідуальні обставини позивача.
		Суд наголошує, що діяльність органів державної влади, зокрема Держприкордонслужби, повинна здійснюватися в межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з принципом належного урядування, державні органи повинні діяти своєчасно, передбачувано та у спосіб, що не порушує основоположні права громадян. В даному випадку, прикордонною службою було допущено формалізоване рішення, що суперечить вимогам законності та справедливості.
		Суд також звертає увагу, що, відповідно до статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством. У разі відмови у перетині державного кордону судом повинна проводитися детальна перевірка правомірності такого рішення.
		Враховуючи усі обставини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову у перетині державного кордону є протиправним та підлягає скасуванню. Держприкордонслужба, як орган, що здійснює контроль за перетином кордону, не довела правомірності свого рішення, тоді як позивач довів його протиправність.
		Отже, на підставі наведеного, суд вважає рішення помічника начальника відділу  начальника кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшого лейтенанта ОСОБА_5 від 31.08.2024 року про відмову у виїзді з України громадянину ОСОБА_1 таким, що не відповідає вимогам законодавства та є протиправним, тому таке підлягає скасуванню.
		Також позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат.
		Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		У відповідності до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Судом встановлено, що 11 вересня 2024 року між Адвокатським бюро «ВІТАЛІЯ РЕПАКА», в особі керуючого Репака Віталія Валерійовича, та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги № 24.
		Згідно з умовами Договору, Адвокатське бюро зобов`язалося надати правову допомогу Клієнту, зокрема, щодо оскарження рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 про відмову у перетинанні державного кордону. Для виконання умов договору Адвокат Репак Віталій Валерійович був призначений для надання правової допомоги.
		Клієнт, відповідно до п. 3.1 Договору, зобов`язався оплачувати послуги, надані Адвокатським бюро. Згідно з п. 4.1 Договору, за надання правової допомоги Клієнт виплачує Адвокатському бюро гонорар у фіксованому розмірі, який становить 5 000,00 грн за послуги в суді першої інстанції.
		Адвокатським бюро було надано Клієнту наступні правничі послуги: аналіз та вивчення документів, консультування, підготовка, складання та подання позовної заяви до Львівського окружного суду, що загалом зайняло 5 годин роботи.
		Розрахунок здійснено у відповідності договору у розмірі = 5000 грн.
		Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн по даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. 
		Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
		Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значної затрати часу на вказані роботи.
		Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову. 
		Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. 
		Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання.
		Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
		Суд вважає, що сума в 5000 грн, зазначена як вартість правничої допомоги, не відповідає складності справи та обсягу наданих послуг. З огляду на незначну складність справи та предмет позову, суд, керуючись принципом пропорційності, дійшов висновку, що обґрунтовані витрати на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, становлять 2000 грн.
		Таким чином, суд ухвалює рішення про задоволення вимоги позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 2000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, в той час як залишок суми у 3000 грн слід відмовити.
		Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в сумі 968,96 грн.
		Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-263 КАС України, суд, -
		ухвалив:
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте 31.08.2024 року помічником начальника відділу - начальником кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_6 відповідно до якого відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 з причини відсутності підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
		3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 968,96 гривень (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань 2000 грн (дві тисячі гривень) витрат на правову допомогу.
		5. В решті вимог про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн  відмовити.
		Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст складений 18.03.2025.
		Суддя Коморний О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...