Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/23781/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано судом: 19.03.2025. Зареєстровано: 20.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: К/990/36350/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 240/23781/23
		адміністративне провадження № К/990/36350/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
		суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року (головуючий суддя Майстренко Н.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (у складі колегії суддів: Сторчака В.Ю., (суддя-доповідач), Залімського І.Г., Граб Л.С.) у справі №240/23781/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання дій протиправними, скасування постанови,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У серпні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, скаржник, управління Держпраці), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 26 липня 2023 року № ЦЗ-73/ЖИ/а-2 про накладення на нього штрафу у розмірі 402000,00 грн.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що висновки відповідача про наявність порушень трудового законодавства не відповідають фактичним обставинам справи, а постанова про накладення на нього штрафу винесена за відсутності підтверджених порушень з боку позивача.
		Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій
		2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року, позовні вимоги задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач не довів наявності трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а також не надав доказів, достатніх для висновку про виконання цими особами роботи без укладення трудового договору. Відповідно, постанова відповідача від 26 липня 2023 року     № ЦЗ-73/ЖИ/а-2 про накладення на позивача штрафу в розмірі 402?000,00 грн є необґрунтованою.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Центрально-західне міжрегіональне управління Державної служби звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		4. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій при ухвалені судових рішень допущено неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах викладених у постановах від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, запропоновано позивачеві подати відзив на касаційну скаргу та витребувано з Житомирського окружного адміністративного суду справу № 240/23781/23.
		29 жовтня 2024 року від позивача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ФОП ОСОБА_1 просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує, що оскільки відповідач, не довів правомірності свого рішення, не надав належних доказів на підтвердження факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору, дії відповідача протиправні, а постанова про накладення штрафу підлягає скасування.
		03 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла адміністративна справа № 240/23781/23.
		ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є 77.21 - прокат товарів для спорту та відпочинку.
		На підставі листа Муніципальної інспекції Житомирської міської ради від 31 травня 2023 року № 12/5038 щодо використання праці неповнолітніх неоформлених найманих осіб Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області було проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_2 .
		Відповідно до акта фактичної перевірки від 16 червня 2023 року                                                     № 10881/06/25/РРО/ НОМЕР_1 , складеного ГУ ДПС у Житомирській області, встановлено факт допуску позивачем до роботи шести найманих працівників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - без укладення з ними трудових договорів. Під час перевірки жодних документів щодо оформлення трудових відносин з цими особами не було надано. Зазначені особи надавали в прокат дитячі електромобілі. Ці обставини також підтверджуються поясненнями ОСОБА_8 , який 14 червня 2023 року близько 16 години 10 хвилин на майданчику за адресою АДРЕСА_2 орендував електричний дитячий автомобіль для своєї доньки на 10 хвилин за 100,00 грн.
		Згідно з описом порушень трудового законодавства, виявлених під час фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , зазначені шість найманих працівників виконували трудову функцію, а саме: транспортування та надання в оренду дитячих електромобілів та самокатів. Встановлено порушення приписів статті 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: використання праці найманих працівників без укладання трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням роботодавця, та не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Водночас позивач заперечує будь-яку причетність до прокату електромобілів на майданчику за адресою вул. Михайлівська, м. Житомир.
		У зв`язку з відсутністю ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення господарської діяльності та відмовою особи, яка безпосередньо здійснювала господарську діяльність - ОСОБА_3 - від підписання акта фактичної перевірки та/або надання письмових пояснень щодо причин його не підписання, було складено акт, що засвідчує факт відмови від підписання акта від 16 червня 2023 року. Крім того, було складено окремий акт, що підтверджує факт відмови від отримання примірника акта від тієї ж дати.
		23 червня 2023 року Центрально-західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було надіслано позивачу повідомлення про одержання уповноваженою посадовою особою документів, для розгляду справи про накладення штрафу і запропоновано надати документи та/або інформацію, що стосується порушення законодавства про працю виявлених ГУ ДПС у Житомирській області ( що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 23 червня 2023 року).
		26 липня 2023 року відповідач прийняв постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-73/ЖИ/а-2, якою, на підставі абзацу другого частини другої     статті 265 КЗпП України, вирішив накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 402 000,00 грн.
		Вважаючи зазначене рішення суб`єкта владних повноважень необґрунтованим та протиправним, а свої права та законні інтереси - порушеними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		6. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		7. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.
		8. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		9. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися     Конституції України     та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		10. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
		11. У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		12. Згідно з приписами     статті 43 Конституції України     кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		13. Відповідно до     частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		14. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі     - Положення № 96).
		15. Згідно із     пунктом 1 Положення № 96     Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
		16. За змістом     підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96     Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
		17. Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
		18. Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
		19. При цьому, Суд також враховує, що згідно із     частиною другою статті 259     КЗпП     України     центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
		20. Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з     частиною другою статті 259     КЗпП     України.
		21. За змістом норм     пункту 80.10 статті 80,     пункту 86.1 статті 86 ПК України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
		22. Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23, про що правильно вказав відповідач у касаційній скарзі.
		23. Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу,      зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами      абзацу другого частини другої статті 265      КЗпП      України.
		24. Тому Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) належать податковому органу відповідно до закону.
		25. Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення     штрафу     за законом (частина четверта статті 265     КЗпП     України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
		26. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у     пункті 1 Положення № 96, яке процитовано судом вище.
		27. Пунктом 8     цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
		28. На цій підставі, Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати     штрафи     у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
		29. У спірних правовідносинах розмір     штрафу     та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах     статті 265     КЗпП     України.
		30. Відповідно до     частини першої статті 3     КЗпП     України     законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		31. Статтею 4     КЗпП     України     визначено, що законодавство про працю складається з     Кодексу законів про працю України     та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		32. Відповідно до     частин першої,     другої статті 21     КЗпП     України     трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
		33. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
		34. Згідно із     частинами першою-четвертою статті 24     КЗпП     України     трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
		1)          при організованому наборі працівників;
		2)          при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
		3)          при укладенні контракту;
		4)          у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
		5)          при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
		6)          при укладенні трудового договору з фізичною особою;
		61) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
		62) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
		7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		35. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
		36. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
		37. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		38. Відповідно до     пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)     роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
		39. Абзацом першим постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
		40. Аналіз наведених норм КЗпП     України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
		41. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.
		42. Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		43. Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді     штрафу     відповідно до     абзацу другого частини другої статті 265     КЗпП     України.
		44. Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
		45. Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.
		46. У акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
		47. Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
		48. Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.
		49. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		50. Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		51. Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		52. Оцінивши належність, допустимість, достовірність зазначених вище доказів окремо, а також достатність і взаємозв`язок цих доказів у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності фактичних трудових відносин між позивачем та шістьма особами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 посадовими особами відповідача не встановлено і не доведено, що зазначені особи на постійній основі виконували роботу (трудові функції) з прокату дитячого електротранспорту, який належить позивачеві, приймали готівкові кошти від споживачів або систематично виконували будь-які інші трудові функції для позивача, які могли б свідчити про наявність трудових відносин між ними та отримання за це грошової винагороди.
		53. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень має подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
		54. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не доведено, з огляду на які обставини слід було би зробити беззаперечний висновок про наявність трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Факт їх фізичної присутності у момент проведення фактичної перевірки та надані пояснення свідка суд у сукупності з іншими обставинами суди оцінили критично, оскільки їх недостатньо для висновку про роботу цих осіб без оформлення трудового договору у ФОП ОСОБА_1 .
		55. Для з`ясування правового характеру взаємовідносин позивача з цими особами судом першої інстанції було направлено запит до ГУ ДПС у Житомирській області, яке проводило фактичну перевірку, з метою ідентифікації цих осіб та допиту їх як свідків. Проте, листом від 29 січня 2024 року ГУ ДПС у Житомирській області повідомило суд про неможливість ідентифікації вказаних осіб.
		56. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавлені можливості встановити, яку саме роботу, на якій посаді, в межах якого трудового розпорядку та за яких умов оплати праці виконували зазначені особи. Відповідно, відсутні підстави для висновку про наявність між позивачем та цими особами правовідносин, що мають ознаки трудових.
		57. З урахуванням фактичних обставин цієї справи, суд звертає увагу, що складений відповідачем акт за результатами перевірки ФОП ОСОБА_1 не містить належних, допустимих і достовірних доказів, які б беззаперечно підтверджували факт виконання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 трудових функцій на користь позивача. Посилання відповідача лише на фізичну присутність цих осіб під час перевірки та пояснення свідка не дають підстав для обґрунтованого висновку про наявність між ними та позивачем трудових правовідносин. Відповідач не встановив осіб, які виконували роботи, на підставі документів, що посвідчують особу, не відібрав у них пояснення, не зафіксував процес інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- чи відеотехніки, а також не надав доказів щодо характеру виконуваних цими особами дій та обставин, необхідних для ідентифікації правовідносин як трудових. Таким чином, суб`єкт владних повноважень не виконав свого обов`язку щодо підтвердження викладених в акті тверджень належними доказами.
		58. Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що без доведення цих обставин належними доказами, посилання в акті фактичної перевірки лише на сам факт присутності цих осіб під час проведення перевірки є недостатнім для висновку про їх працевлаштування позивачем без оформлення трудового договору. Тому, відсутність належних та допустимих доказів порушення трудового законодавства позивачем виключає підстави для притягнення його до відповідальності на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
		59. Таким чином, суди попередніх інстанції отримали обґрунтований висновок, що постанова від 26 липня 2023 року №ЦЗ-73/ЖИ/а-2 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 402000,00 грн прийнята передчасно, а тому є протиправною та має бути скасована.
		60. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій законні і не можуть бути скасовані, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права, що застосовуються до цих правовідносин; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		61. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте у передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		62. З огляду на результат розгляду цієї справи судові витрати відповідно до вимог статті 139 КАС України не розподіляються.
		Керуючись статтями 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби залишити без задоволення.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 240/23781/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                В. М. Бевзенко
		Судді                                                                                                    Я. О. Берназюк
		                                                                                                                                С. М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...