Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 852/2а-6/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
Надіслано судом: 19.03.2025. Зареєстровано: 20.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: А/990/29/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа №852/2а-6/24
		адміністративне провадження № А/990/29/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши в апеляційному порядку адміністративну справу №852/2а-6/24
		за позовом Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області
		до  ОСОБА_1 ,
		третя особа Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг", 
		про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності
		за апеляційною скаргою Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області 
		на рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року (прийняту колегією у складі: головуючого судді   Кругового О.О., суддів:  Шлай А.В., Малиш Н.І.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          1 квітня 2024 року Криворізька районна військова адміністрація Дніпропетровської області (далі - позивач, Криворізька РВА) звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), третя особа Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - третя особа, ПАТ "Арселорміттал Кривий Ріг") про:
		-          примусове відчуження: 
		земельної ділянки площею 0.1 га, розташованої на території Криворізького району Дніпропетровської області у АДРЕСА_1, кадастровий номер 1211000000:06:002:0035, з мотивів суспільної необхідності: розміщення та обслуговування об`єктів і санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобування корисних копалин загальнодержавного значення ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за викупною ціною 10  000 грн за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»; 
		об`єкту нерухомого майна  житлового будинку , загальною площею 40.9 кв.м., розташований на території Криворізького району Дніпропетровської області у АДРЕСА_1 з мотивів суспільної необхідності: розміщення та обслуговування об`єктів і санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобування корисних копалин загальнодержавного значення ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за викупною ціною 23 334 грн за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»;
		-          зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0.1 га, розташовану на території Криворізького району Дніпропетровської області у АДРЕСА_1, кадастровий номер 1211000000:06:002:0035 протягом 10 днів з дня отримання 10  000 грн за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»
		-          зобов`язання ОСОБА_1 звільнити житловий будинок, розташований на території Криворізького району Дніпропетровської області у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211000000:06:002:0035 протягом 10 днів з дня отримання 23 334 грн за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
		2.          Адміністративний позов обґрунтований тим, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулось до Криворізької РВА із заявою про ініціювання процедури викупу земельних ділянок та об`єктів, на них розміщених, з мотивів суспільної необхідності: розміщення та обслуговування об`єктів і санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобування корисних копалин загальнодержавного значення ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». До переліку земельних ділянок та інших об`єктив, щодо яких поступили пропозиції щодо викупу, віднесена й  земельна ділянка в АДРЕСА_1 разом із житловим будинком на ній розміщеним. 03 квітня 2023 року Криворізькою РВА було прийнято розпорядження №Р-53/0/530-23 «Про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, як перебувають у власності фізичних/юридичних осіб для суспільних потреб, розміщення та обслуговування об`єктів і санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобування корисних копалин ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». До переліку земельних ділянок та об`єктів, що підлягають викупу внесено й земельну ділянку, розташовану на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211000000:06:002:0035 та будинок, що на ній розташований. З метою проведення переговорів з власником майна щодо викупу об`єктів нерухомості позивачем було направлено повідомлення власнику   ОСОБА_2 з відповідною пропозицією. Однак, відповідь на пропозицію було направлено   ОСОБА_1 який є спадкоємцем померлої в 2017 році ОСОБА_2 , при цьому від пропозиції викупу ОСОБА_1 відмовився. Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка належить йому з часу відкриття, а також відмовився від продажу майна в добровільному порядку, достатніми є підстави для примусового відчуження земельної ділянки та житлового будинку в судовому порядку.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.          Рішенням Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Криворізької РВА.
		4.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Третій апеляційний адміністративний суд виходив з того,  що позивач не дотримався встановленого законом порядку викупу земельної ділянки та житлового будинку з підстав суспільної необхідності. Суд встановив, що відповідачу не було запропоновано альтернативного житла, як це передбачено частиною сьомою статті 4 Закону   України  "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" від 17 листопада 2009 року  № 1559-VI (далі - Закон № 1559-VI), що гарантує право власника на отримання рівноцінного житла при примусовому відчуженні. 
		5.          Крім того, вирішуючи питання належності відповідача у цій справі, суд з урахуванням встановлених обставин дійшов висновку, що відповідач є належним спадкоємцем земельної ділянки та житлового будинку, незважаючи на відсутність свідоцтва про право на спадщину, оскільки він прийняв спадщину фактично. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
		6.          Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме, статті 4 Закону №1559-VI, Криворізька РВА  звернулася з апеляційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити.
		7.          В апеляційній скарзі Криворізька РВА вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що позивачем не дотримано порядку викупу земельної ділянки з підстав суспільної необхідності.
		8.          Позивач наголошує на необхідності врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків    Верховного Суду, що викладені у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі №     876/2/17 та від 20 квітня 2021 року у справі №850/1/20, за змістом яких вимога про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності є основною і її задоволення тягне за собою необхідність задоволення вимоги про примусове відчуження житлового будинку, яка є похідною від вимоги про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності.
		9.          На цій підставі вказує, що частина сьома  статті 4 Закону № 1559-VI, застосована Третім апеляційним адміністративним судом, стосується ситуації, коли власниками земельної ділянки і розміщеного на цій ділянці житлового будинку (приміщення) є різні особи і спрямована на захист прав власників житлового будинку (приміщення) у ситуації, коли здійснюється викуп чи примусове відчуження земельної ділянки, на якій розміщений такий житловий будинок чи приміщення, шляхом надання власникам житлового будинку (приміщення) іншого житла.
		10.          У справі, що розглядається, відповідач є одночасно власником і спірної земельної ділянки, і розташованого на такій земельній ділянці житлового будинку, а оскільки вимога про примусове відчуження житлового будинку є похідною від вимоги про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності, яка вже заявлена до відповідача, то, зазначена норма частини сьомої  статті 4 Закону № 1559-VI  не може бути застосована до справи, що розглядається.
		11.          Натомість, на думку позивача, суд першої інстанції повинен був застосувати, але не застосував частину другу  статті 3 Закону № 1559-VI, відповідно до якої, у разі якщо власник земельної ділянки (її частини), що відчужується, є також власником житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, вимога про відчуження земельної ділянки розглядається разом з вимогою про припинення права власності на зазначені об`єкти.
		12.          Таким чином, позивач наголошує, що висновок Третього апеляційного адміністративного суду щодо обов`язку позивача надати відповідачу у власність інший житловий будинок, частину будинку чи житлового приміщення (без земельної ділянки) суперечить нормам  Закону № 1559-VI.
		13.          Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що відповідачу не було запропоновано іншого житлового будинку чи квартири, облаштованих належним чином, під час проведення переговорів з приводу відчуження земельної ділянки та об`єктів, що на ній розміщені, з урахуванням того, що від відшкодування вартості об`єктів нерухомості ОСОБА_1 відмовився.
		14.          Зазначає, що судом не враховані положення частини п`ятої  статті 12 Закону № 1559-VI  про те, що замість викупної ціни земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, власнику таких об`єктів за його бажанням можуть бути передані у власність інша рівноцінна земельна ділянка в межах території, на яку поширюються повноваження відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що прийняв рішення про викуп, або інше нерухоме майно, вартість яких враховується при визначенні викупної ціни.
		15.          Крім того, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник погоджується з судом першої інстанції в частині висновків, які стосуються того, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі, які мотивовані тим, що відсутність у свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця такого права.
		Позиція інших учасників справи
		16.          18 грудня 2024 року до Суду надійшов відзив ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", в якому третя особа наголошує на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, зазначає, що частина сьому статті 4 Закону № 1559-VI стосується випадків, коли власниками земельної ділянки та житлового будинку є різні особи, тоді як у даній справі власник один. Натомість судом першої інстанції мала бути застосована частина друга статті 3 цього Закону, яка передбачає, що відчуження земельної ділянки автоматично тягне за собою відчуження всіх об`єктів нерухомості на ній.
		17.          Крім того, з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 876/2/17, від 20 квітня 2021 року у справі № 850/1/20, вказує, що вимога про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності є основною і її задоволення тягне за собою необхідність задоволення вимоги про примусове відчуження житлового будинку, яка є похідною від вимоги про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності. Порядок, який визначає Закон №1559-VI, регламентує механізм відчуження саме земельної ділянки (її частини), а визначена ним процедура відчуження житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень є можливою лише у разі, коли такі об`єкти нерухомості розмішені на земельній ділянці, що знаходиться у приватній власності юридичних чи фізичних осіб, Закон № 1559-VI не регулює правовідносин щодо окремого відчуження для суспільних потреб житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень. 
		18.          Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач зобов`язаний надати відповідачу альтернативне житло, оскільки Закон № 1559-VI передбачає лише можливість (але не обов`язок) надання рівноцінної нерухомості замість грошового відшкодування. Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач заявляв бажання отримати інше житло замість компенсації.
		19.          19 грудня 2024 року до Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Криворізької РВА, де відповідач просить Суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року без змін. Зазначає, що позивач наводить недостовірні доводи про те, що відповідач ухилявся від перемовин, в той час як жоден лист на адресу місця проживання ОСОБА_1 надіслано не було, а всі намагання домовитися щодо перемовин ігнорувалися представниками ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг".
		20.          Крім того, наголошує, що згідно положень статті 15 Закону № 1559-VI, примусове відчуження можливе лише у виняткових випадках, зокрема для будівництва лінійних об`єктів (доріг, мостів, інженерної інфраструктури). Водночас позивач намагається відчужити майно для розширення санітарно-захисної зони підприємства, що не є безумовною підставою для примусового викупу земельної ділянки та об`єкту, що на ній розміщений, з мотивів суспільної необхідності. При цьому вартість нерухомості, запропонована позивачем, є неприйнятно низькою та не дозволяє відповідачу придбати рівноцінне житло.
		21.          При цьому вказує, що він не чинить перешкод і погоджується або на відчуження земельної ділянки зі спорудами за ціну, за яку зможе придбати собі ділянку з житлом, або на отримання рівноцінної земельної ділянки з житлом.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		22.          Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №852/2а-6/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на апеляційну скаргу.
		23.          Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 березня 2025 року.
		24.          При розгляді цієї справи в апеляційному порядку іншими учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Встановлені судом першої інстанції обставини справи
		25.          Судом першої  інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 квітня 2023 року Головою Криворізької районної державної адміністрації ухвалено розпорядження №Р-53/0/530-23 "Про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних/юридичних осіб для суспільних потреб: розміщення та обслуговування об`єктів та санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобуванням корисних копалин ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Відповідно до додатку до розпорядження вирішено здійснити викуп земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		26.          07 квітня 2023 року на адресу ОСОБА_2 було надіслано повідомлення про прийняття розпорядження про викуп, належної їй, земельної ділянки, запропоновано провести з нею переговори. 
		27.          У відповідь на повідомлення, на електронну адресу в.о. голови РДА - начальника Криворізької РВА  надійшов лист від ОСОБА_1 , в якому останній зазначає, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 , також вказує про неможливість прийняття умов викупу земельної ділянки.
		28.          20 вересня 2023 року позивачем повторно направлено повідомлення із запрошенням на переговори щодо викупу земельної ділянки ОСОБА_2 (її спадкоємців).
		29.          Однак, від ОСОБА_1 відповіді на повідомлення не надійшло.
		30.          Як видно з повідомлення від 07 квітня 2023 року власнику земельної ділянки було запропоновано відчужити земельну ділянку у строк 10 місяців з моменту прийняття розпорядження про викуп земельної ділянки від 03 квітня 2023 року.
		31.          У зв`язку з недосягненням згоди на викуп земельної ділянки, 05 жовтня 2023 року в.о. голови Криворізької районної державної адміністрації - начальника військової адміністрації прийнято розпорядження "Про звернення до суду щодо примусового відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних осіб з мотивів суспільної необхідності, розміщення та обслуговування об`єктів і санітарно-захисних зон, пов`язаних з видобуванням корисних копалин ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Відповідно до п. 2 додатку до розпорядження вирішено примусово відчужити земельну ділянку, що ймовірно належить ОСОБА_2 , спадкоємцем якої визнає себе ОСОБА_1 .
		32.          Також, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не надав позивачеві жодних підтверджень того, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 , позивач підготував та направив до органів РАЦС запити про підтвердження факту смерті ОСОБА_2 та підтвердження родинних зв`язків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , крім того, направив листа ОСОБА_1 із пропозицію підтвердити факт того, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 . 
		33.          Судом встановлено, що строк викупу земельної ділянки, визначеної в повідомленні від 07 квітня 2023 року, сплинув 07 лютого 2024 року, протягом цього часу власники земельної ділянки у порядку визначеному Законом згоди на її продаж не надали.
		Відтак, не отримавши згоди на відчуження земельної ділянки та об`єкту нерухового майна, на ній розміщеного, Криворізька РВА звернулась до суду з адміністративним позовом в цій справі.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків суду першої інстанції і доводів учасників справи 
		34.          Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		35.          Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		36.          Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		37.          Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		38.          Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Третього апеляційного адміністративного суду від  05 листопада 2024 року відповідає, а викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		39.          Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		40.          Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		41.          Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		42.          Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
		43.          Статтею 147 Земельного кодексу України передбачено, що підстави та порядок примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності визначаються законом.
		44.          Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності врегульовані Законом № 1559-VІ.
		45.          Згідно зі статтею 1 Закону №1559-VІ примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності - перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду; суспільна необхідність - обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку.
		46.          Згідно із частиною другою статті 2 Закону № 1559-VI дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов`язані з викупом земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для забезпечення суспільних потреб чи пов`язані з примусовим відчуженням зазначених об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якщо такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності.
		47.          Об`єктом відчуження є земельна ділянка (її частина), житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження, що на ній розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (частина перша статті 3 Закону № 1559-VI).
		48.          За приписами частин першої-четвертої статті 4 Закону № 1559-VI фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені.
		49.          Викуп чи примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, допускається на підставі та в порядку, встановлених цим Законом.
		50.          Примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.
		51.          Викуп земельних ділянок для суспільних потреб, примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності здійснюються як виняток з дотриманням вимог екологічної безпеки, із забезпеченням подальшого раціонального використання земельних ділянок, у разі якщо об`єкти, визначені у статтях 8 і 9 цього Закону, можна розмістити виключно на земельних ділянках, що відчужуються, або якщо розміщення таких об`єктів на інших земельних ділянках безпосередньо завдасть значних матеріальних збитків або спричинить негативні екологічні наслідки відповідній територіальній громаді, суспільству або державі в цілому.
		52.          Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1559-VI органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначеним цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб як, зокрема, розміщення та обслуговування об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин.
		53.          Частиною другою статті 7 Закону № 1559-VI передбачено, що рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб, визначених частиною першою цієї статті, органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування приймають на підставі генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, матеріалів погодження місця розташування таких об`єктів проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки та іншої документації із землеустрою, затверджених в установленому законодавством порядку.
		54.          Місце розташування об`єкта, під розміщення якого здійснюється викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, погоджується в порядку, встановленому статтею 151 Земельного кодексу України.
		55.          У статті 8 Закону № 1559-VI визначено повноваження органів виконавчої влади щодо викупу земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб.
		56.          Так, органи виконавчої влади відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, приймають рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені (крім об`єктів, викуп яких віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування), для таких суспільних потреб, зокрема, як будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, нафто-, газо- та водопроводів, ліній електропередачі, зв`язку, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.
		57.          Рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб, якщо передбачається місце розташування об`єкта в межах території району приймає районна державна адміністрація.
		58.          В подальшому органом, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки проводиться процедура щодо повідомлення власника (власників) земельної ділянки про прийняття такого рішення, ведення переговорів щодо умов викупу земельної ділянки, передбачені Розділом ІІ Закону № 1559-VI.
		59.          Так, як визначено  частиною другою статті 10 Закону № 1559-VI, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, зобов`язаний письмово повідомити про це їх власника (власників) протягом п`яти днів з дня прийняття такого рішення, але не пізніше як за три місяці до їх викупу. Цей строк поширюється також на тих осіб, які стануть власниками таких об`єктів протягом трьох місяців з дня надходження зазначеного повідомлення.
		60.          Інформація (письмове повідомлення) надсилається власнику (власникам) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому (їм) особисто під розписку.
		61.          Орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов`язаний забезпечити отримання власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо яких прийнято рішення про їх викуп, письмового повідомлення в обсязі, передбаченому цією статтею.
		62.          У письмовому повідомленні, що надсилається власнику (власникам) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, які підлягають викупу для суспільних потреб, зазначається інформація щодо:
		об`єктів викупу, їх місцезнаходження, а для земельних ділянок додатково - площі, кадастрового номера (за наявності), категорії земель;
		мети викупу;
		умов викупу (орієнтовна викупна ціна, строк викупу, джерело фінансування витрат, пов`язаних з викупом), а також відомостей про земельну ділянку, інші об`єкти нерухомого майна, що можуть бути надані замість викуплених;
		прав і обов`язків власника (власників) земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що на ній розміщено, які виникли у зв`язку з їх викупом відповідно до закону;
		відомостей про житловий будинок, жиле приміщення (місцезнаходження, площа), що надається замість викуплених (частина п`ята  статті 10 Закону № 1559-VI).
		63.          До інформації (письмового повідомлення) додається план земельної ділянки (її частини), що підлягає викупу, і посвідчена в установленому законом порядку копія рішення про її викуп.
		64.          Відповідно до  статті 11 Закону № 1559-VI  власник (власники) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, протягом одного місяця з дня отримання інформації (письмового повідомлення) згідно зі  статтею 10 цього Закону  письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу.
		65.          У разі надання власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, згоди на проведення переговорів щодо умов їх викупу представники органу, який прийняв рішення про їх викуп, після отримання власником (власниками) цих об`єктів інформації (письмового повідомлення) проводять переговори з власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо викупної ціни, строків та інших умов викупу.
		66.          Статтею 5 Закону № 1559-VI передбачений порядок визначення викупної ціни, згідно з яким викупна ціна включає вартість земельної ділянки (її частини), житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, з урахуванням збитків, завданих власнику внаслідок викупу земельної ділянки, у тому числі збитків, що будуть завдані власнику у зв`язку з достроковим припиненням його зобов`язань перед третіми особами, зокрема упущена вигода, у повному обсязі. Розмір викупної ціни затверджується рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що здійснює викуп земельної ділянки, або встановлюється за рішенням суду.
		67.          Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1559-VI вартість земельної ділянки, що відчужується або передається у власність замість відчуженої, визначається на підставі її експертної грошової оцінки, проведеної відповідно до закону.
		68.          Згідно з частиною третьою статті 5 Закону № 1559-VI звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок, що відчужуються, підлягають рецензуванню, державній експертизі землевпорядної документації у випадках та в порядку, визначених законом.
		69.          Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону № 1559-VI суб`єкти оціночної діяльності для проведення такої оцінки визначаються органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування або особою, яка ініціювала відчуження об`єктів нерухомого майна, в порядку, визначеному законом, а вартість надання послуг з рецензування або проведення державної експертизи звітів з експертної грошової оцінки сплачується за рахунок коштів відповідних бюджетів.
		70.          Згідно із частиною п`ятою статті 5 Закону № 1559-VI у разі, якщо власник виступає проти відчуження свого нерухомого майна за оцінкою, проведеною суб`єктом оціночної діяльності, визначеним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, він може залучити іншого суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості нерухомого майна чи проведення рецензування звіту з оцінки такого майна. У цьому разі витрати на виконання таких послуг несе власник майна.
		71.          Статтею 15 Закону № 1559-VI встановлено, що у разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об`єктів для суспільних потреб зазначені об`єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення: об`єктів національної безпеки і оборони; лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації; об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення; об`єктів природно-заповідного фонду; кладовищ.
		72.          Відповідно до частин другої, третьої статті 16 Закону № 1559-VI вимога про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, підлягає задоволенню, у разі якщо позивач доведе, що будівництво, капітальний ремонт, реконструкція об`єктів, під розміщення яких відчужується відповідне майно, є неможливим без припинення права власності на таке майно попереднього власника.
		73.          Аналіз зазначених норм права у сукупності свідчить про те, що визначальною підставою для примусового відчуження земельної ділянки, що знаходиться в приватній власності, з мотивів суспільної необхідності є фактичне доведення органом виконавчої влади неможливості проведення подальшого видобування корисних копалин, або інших суспільно значимих дій для видобутку корисних копалин без припинення права власності на земельну ділянку власника такої земельної ділянки. Також, обов`язковою умовою реалізації рішення щодо викупу земельної ділянки примусово є дотримання органом, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки процедури, визначеної законом щодо прийняття рішення, повідомлення власника про викуп земельної ділянки з суспільних потреб, забезпечення права на участь у переговорах щодо умов викупу.
		74.          Суд також зазначає, що відповідно до статті 15 Закону № 1559-VI примусове відчуження можливе лише як виняток, якщо суспільна мета не може бути досягнута іншим способом. У цій справі позивач не надав доказів, що використання іншої земельної ділянки для розширення санітарно-захисної зони є неможливим або що ним була розглянута можливість використати інші альтернативні території були розглянуті. Відсутність такої оцінки викликає сумнів у реальній необхідності примусового відчуження саме цієї земельної ділянки.
		75.          Лише дотримання визначеного Законом № 1559-VI порядку примусового відчуження земельних ділянок та інших об`єктів нерухомого майна має бути основою відносин між власником та суспільством (державою, яка його представляє) для забезпечення конституційно гарантованого права приватної власності.
		76.          Аналогічний підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 лютого 2021 року у справі №856/9/20-а, від 16 лютого 2021 року у справі №856/10/20-а, від 02 травня 2023 року у справі № 856/2/22-а.
		77.          Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у житловому будинку по АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 1211000000:06:002:0035.
		78.          Саме цю земельну ділянку разом із розташованим на ній будинком позивач має намір відчужити в державну власність в примусовому порядку з мотивів суспільної необхідності за рахунок ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
		79.          Так, одними з принципів відчуження об`єктів права приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, визначених статтею 4 Закону № 1559-VІ, є те, що примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності здійснюється за умови надання її власнику відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки, якщо інше не погоджено з власником відчужуваної земельної ділянки. Примусове відчуження житлового будинку (частини будинку, жилого приміщення) у зв`язку з викупом або примусовим відчуженням земельної ділянки здійснюється за умови надання його власнику (власникам) у власність іншого благоустроєного житлового будинку (частини будинку, жилого приміщення) з дотриманням вимог, передбачених житловим законодавством, якщо інше не погоджено з власником (власниками) відчужуваного житлового будинку (частини будинку, жилого приміщення).
		80.          Аналіз вказаних норм свідчить, що примусове відчуження житлового будинку або його частини передбачає обов`язкове надання його власнику, органом, що звернувся до суду за примусовим відчуженням, у власність іншого благоустроєного житлового будинку, частини будинку чи жилого приміщення, якщо з власником відчужуваного майна не погоджено інше.
		81.          При цьому таке відчуження можливе виключно з мотивів суспільної необхідності або для задоволення суспільних потреб, що відповідає загальним засадам захисту права приватної власності. Надане власнику житло має відповідати вимогам житлового законодавства щодо благоустрою та придатності для проживання. Крім того, процедура примусового відчуження повинна відбуватися у встановленому законодавством порядку, що передбачає попереднє та справедливе відшкодування вартості відчуженого майна або надання рівноцінного замінного житла.
		82.          Законодавче закріплення такої гарантії спрямоване на дотримання балансу між суспільними інтересами та правами власників, запобігання порушенню їхніх майнових прав та забезпечення соціальної справедливості.
		83.          Зі встановлених судом попередньої інстанції обставин вбачається, що відповідачу не було запропоновано іншого житлового будинку чи квартири, облаштованих належним чином, як це передбачено статтею 4 Закону № 1559-VI, під час проведення переговорів з приводу відчуження земельної ділянки та об`єктів, що на ній розміщені, з урахуванням того, що від відшкодування вартості об`єктів нерухомості ОСОБА_1 відмовився.
		84.          Вказане підтверджується повідомленням про викуп об`єктів нерухомості, які були направлені відповідачу та лист - відповідь ОСОБА_1 , що наявні в матеріалах справи.
		85.          Доводи скаржника про те, що позивач ухилявся від проведення переговорів не підтверджуються жодними доказами, натомість з матеріалів справи вбачається, що переговори з власником проводилися формально, йому не було надано реальних пропозицій отримання рівноцінного житла. При цьому, відсутність відповіді власника на формальні запити відповідача не може розглядатися як відмова від отримання житла чи запропонованої компенсації.
		86.          Відсутність такої пропозиції є істотним порушенням обов`язку позивача забезпечити дотримання прав власника. Водночас, відмова відповідача від компенсації не означає його відмову від гарантій, передбачених законом, зокрема права на альтернативне житло або справедливе відшкодування. Оскільки переговори були проведені формально, позивач не довів реального наміру виконати вимоги закону щодо викупу.
		87.          Крім того, Суд зауважує, що відповідно до статті 5 Закону № 1559-VI викупна ціна повинна включати не лише ринкову вартість майна, а й упущену вигоду власника, а також витрати, які він понесе у зв`язку з відчуженням. В матеріалах справи відсутні докази того, що запропонована позивачем сума компенсації відповідає цим вимогам. Таким чином, навіть за наявності правових підстав для примусового відчуження, позивач мав довести, що запропонована сума є справедливою та забезпечує можливість придбання рівноцінного майна.
		88.          Суд також зазначає, що примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є винятковим заходом, який має відповідати критерію необхідності та пропорційності. У цій справі позивач не надав достатніх доказів того, що суспільний інтерес переважає право власності відповідача на єдине житло. Закон № 1559-VI передбачає, що примусове відчуження можливе лише за умови неможливості досягнення суспільної мети іншим способом, що позивач не доведено позивачем під час судового розгляду 
		89.          Крім того, Суд вказує, що твердження скаржника, які стосуються неврахування висновків Верховного Суду, що викладені постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 876/2/17 від 20 квітня 2021 року у справі № 850/1/20, є помилковими, оскільки у вказаних постановах Суд хоч і зазначив про те, що вимога про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності є основною і її задоволення тягне за собою необхідність задоволення вимоги про примусове відчуження житлового будинку, яка є похідною від вимоги про примусове відчуження земельної ділянки із мотивів суспільної необхідності, разом з тим не вказали на безумовній можливості примусового відчуження житлового будинку лише на підставі відчуження земельної ділянки. Навпаки, Верховний Суд у цих постановах зазначив, що відчуження житлового будинку можливе лише за дотримання умов, визначених Законом № 1559-VI, зокрема щодо надання рівноцінного житла або повного відшкодування.
		90.          Колегія суддів також наголошує на необґрунтованості доводів скаржника про помилкове не застосування судом першої інстанції частини другої статті 3 Закону № 1559-VI, відповідно до якої вимога про відчуження земельної ділянки розглядається разом із вимогою про припинення права власності на розміщені на ній об`єкти, оскільки зазначена стаття не виключає обов`язку, встановленого частиною сьомою статті 4 Закону № 1559-VI, щодо надання альтернативного житла, а передбачає комплексний підхід до відчуження земельної ділянки та нерухомості на ній, водночас не звільняє від дотримання інших положень Закону № 1559-VI, що гарантують захист прав власника.
		91.          Отже, посилання скаржника на положення частини другої статті 3 Закону № 1559-VI не спростовує висновків суду першої інстанції, а лише підтверджує необхідність одночасного розгляду вимог про відчуження земельної ділянки та нерухомості на ній.
		92.          Щодо висновків Третього апеляційного адміністративного суду, які стосуються належності відповідача у справі колегія суддів зазначає таке.
		93.          Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		94.          Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
		95.          У відповідності до статті 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		96.          Згідно з приписами статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
		Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
		Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		97.          Згідно зі статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		98.          Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
		99.          Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
		100.          Так, судом попередньої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Родинні зв`язки встановлені цим судом на підставі копій свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , а також свідоцтв про шлюб, наданих відповідачем до суду.
		12 травня 2023 року Сьомою криворізькою державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №158/2023 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , яка фактично прийняла, але юридично не оформила своїх спадкових прав після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини. Свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , не видавались. Інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини або про відмову від неї до Сьомої криворізької державної нотаріальної контори не зверталися.
		101.          Таким чином, Третій апеляційний адміністративний суд обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після померлої ОСОБА_4 , яка, у свою чергу, фактично прийняла, але юридично не оформила своїх спадкових прав після ОСОБА_2 . Відповідно до положень статті 1268 ЦК України, спадщина належить спадкоємцю з моменту її відкриття, тобто з 13 листопада 2022 року.
		102.          Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця його прав на спадкове майно. Таким чином, ОСОБА_1 є законним спадкоємцем та має належні права на спадкове майно.
		103.          Факт того, що на даний момент ОСОБА_1 не отримав свідоцтва про право власності на спадщину, не впливає на його статус як особи, якій належить таке майно. Враховуючи зазначені правові приписи, суд першої інстанції правильно вказав, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі, оскільки він прийняв спадщину, що підтверджується матеріалами справи та нормами ЦК України.
		104.          Крім того, апеляційна скарга Криворізької РВА не містить жодних аргументів, які спростовують висновки Третього апеляційного адміністративного суду в цій частині. З її змісту випливає, що скаржник фактично погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця цього права, і водночас підтверджує, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі.
		105.          Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме статті 4 Закону №1559-VI, а також неврахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 876/2/17 та від 20 квітня 2021 року у справі №850/1/20, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції. 
		106.          З урахуванням встановлених обставин колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Третій апеляційний адміністративний суд у рішенні від 5 листопада 2024 року правильно вказав на недотримання позивачем порядку викупу земельної ділянки з підстав суспільної необхідності. У зв`язку з цим, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків судів.
		107.          Згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною у пункті 64 рішення у справі «Kozacioрlu v. Turkey» (заява № 2334/03) умови компенсації згідно з відповідним національним законодавством є суттєвими для оцінки того, чи дотримується оскаржуваний захід необхідний справедливий баланс і, зокрема, чи накладає він непропорційний тягар на заявника. У зв`язку з цим Суд раніше постановив, що заволодіння майном без сплати суми, розумно пов`язаної з його вартістю, зазвичай є непропорційним втручанням.
		108.          У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" (заява N 61333/00) зазначено, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
		109.          Також у пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» (заява № 25921/02) наголошено, що втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
		110.          Крім того, в аспекті дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном) у процедурі примусового відчуження (вилучення) майна судом важливою також є практика ЄСПЛ у такій категорії справ, сформована, зокрема, справах Nesic v. Montenegro (заява № 12131/18), Matteo v. Italie (заява № 24888/03), Porta Rufina v. Italy (заява № 14346/05), Mideo v. Italy (заява № 19169/02), Moreno Diaz Peсa and others v. Portugal (заява № 44262/10), Maharramov v. Azerbaijan (заява № 5046/07), Hesz and others v. Hungary (заява № 17884/12), Vlastaris v. Greece (заява № 43543/14), Gauci and others v. Malta (заява № 57752/16) та Koutsokostas v. Greece (заява № 64732/12).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		111.          Відповідно до  статті 316 КАС України  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		112.          З урахуванням вищезазначеного колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та не допустивши порушень норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		113.          Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до  статті 139 КАС України  судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись  статтями 308,  311,  315,  316,  321,  322,  325 КАС України, суд
		У Х В А ЛИ В:
		Апеляційну скаргу Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області залишити без задоволення.
		Рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                                           Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                                               С.М. Чиркін
		                                                                                                                        В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...