Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 903/22/25 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано судом: 20.03.2025. Зареєстровано: 20.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2025.

Номер судового провадження: 03/903/22/25

уму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
		Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. 
		За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. 
		Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц. 
		Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. 
		В разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. 
		Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19. 
		У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20). 
		Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України. 
		Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. 
		Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте або збережене майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих або збережених коштів, який він не виконує.
		В іншому випадку (за усною позицією представника відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.
		Як вбачається зі змісту позовної заяви прокурором нараховано 2094362,16 грн інфляційних втрат та 515181,53 грн  3% річних.
		Відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
		Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:
		- інфляційні втрати в сумі 2094362,16 грн.
		- 3% річних в сумі 514782,83 грн.
		В іншій частині стягнення 3% річних в сумі 398,70 грн, слід відмовити, оскільки останні безпідставно нараховані.
		Згідно з розрахунком суду інфляційні втрати становлять більше ніж заявлено прокурором, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.
		При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.
		Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 4403618,99 грн, в т.ч.: 1794474,00 грн безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Лісова пісня", 2094362,16 грн інфляційні втрати, 514782,83 грн 3 % річних. У позові про стягнення 398,70 грн  3% річних слід відмовити.
		Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 52843,43 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього. 
		Разом з тим, ухвалою суду від 22.01.2025 заяву про забезпечення позову  задоволено. За подання зазначеної заяви Волинська обласна прокуратура сплатила судовий збір у сумі 1514,00 гривень (копія платіжної інструкції №75 від 17.01.2025 знаходиться в матеріалах справи, а.с.67).
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 129-130 ГПК України.
		Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в сумі 1514,00 грн. відповідно до ст.130 ГПК України слід віднести на відповідача.
		Отже, оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в сумі 52843,43 грн. (за подачу позову до суду) та 1514,00 грн. (за заяву про забезпечення позову) відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на відповідача. 
		Обґрунтування наявності порушень інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.
		Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. 
		Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
		У даному випадку ПрАТ "Волиньтурист" безпідставно зберегло у себе кошти орендної плати за фактичне незаконне користування приміщенням готелю "Лісова пісня", які мали б бути перераховані до Державного бюджету.
		З урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Волинською обласною прокуратурою 06.12.2024 за № 15-1824вих-24 на адресу Фонду державного майна України скеровано лист, у якому повідомлено уповноважений орган про використання ПрАТ "Волиньтурист" приміщення готелю "Лісова пісня" упродовж періоду з 14.09.2016 до 21.10.2018 за відсутності підстав (права власності, користування, оренди тощо), а також без сплати орендної плати. 
		Окрім того, у даному листі обласною прокуратурою повідомлено Фонд державного майна України про те, що з урахуванням строків позовної давності наявні правові підстави для стягнення з ПрАТ "Волиньтурист" у відповідності до ст.1212 ЦК України безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Лісова пісня" за період з 03.04.2017 по 25.02.2018, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
		На вказаний лист Фонд державного майна України листом від 31.12.2024 за № 10-47- 35059 повідомило Волинську обласну прокуратуру лише про те, що рішенням Господарського суду Волинської області від 16.06.2021 у справі № 903/142/21 стягнуто з ПрАТ "Волиньтурист" на користь Фонду державного майна України безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Лісова пісня" за період з 26.02.2018 по 24.10.2018 у розмірі 1294212 грн, які надійшли на рахунки Фонду 26.10.2021.
		Одночасно Фонд державного майна України повідомив, що оскільки на виконання згаданого рішення суду ПрАТ "Волиньтурист" сплачені грошові кошти, то у Фонду відсутні причини для звернення до суду із питань, порушених у листі Волинської обласної прокуратури.
		З наведених обставин вбачається, що прокурором попередньо повідомлено Фонд державного майна України про порушення інтересів держави (безпідставне збереження ПрАТ "Волиньтурист" грошових коштів орендної плати за період з 03.04.2017 по 25.02.2018, а також несплату інфляційних втрат та трьох процентів річних за безпідставне користування чужими грошовими коштами), водночас Фонд державного майна України не вжив жодних заходів на стягнення відповідних коштів, а також не повідомив прокурора про те, що такі заходи будуть вжиті самостійно Фондом у подальшому.
		Окрім того, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, Волинською обласною прокуратурою 02.01.2025 повідомлено Фонд державного майна України про намір звернення прокурора з позовом до Господарського суду Волинської області про стягнення з ПрАТ "Волиньтурист" на користь Фонду відповідних грошових коштів.
		Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
		Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. 
		Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
		Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
		Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
		Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
		Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Волиньтурист (вул.Гайова,2, урочище Гушово, с.Світязь, Шацький район, Волинська область, 44021, код ЄДРПОУ 02593659) на користь Фонду державного майна України (вул.Генерала Алмазова,18/9, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945) 4403618,99 грн (чотири мільйони чотириста три тисячі шістсот вісімнадцять гривень 99 коп.) , в т.ч.: 1794474,00 грн безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Лісова пісня", 2094362,16 грн інфляційні втрати, 514782,83 грн 3 % річних.
		3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Волиньтурист (вул.Гайова,2, урочище Гушово, с.Світязь, Шацький район, Волинська область, 44021, код ЄДРПОУ 02593659) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 54357,43 грн (п`ятдесят чотири тисячі триста п`ятдесят сім гривень 43 коп.) витрат по сплаті судового збору.
		4. У позові про стягнення 398,70 грн  3% річних  відмовити.
		Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
		Повне рішення складено 20.03.2025.
		СуддяІ. О. Гарбар

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...