Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/453/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: 20.03.2025. Зареєстровано: 20.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 лютого 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  917/453/22 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А., 
		 
		секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
		 
		за участю представників:
		Офісу Генерального прокурора - Сельської О.З.,
		Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України - Шевченка О.В.,
		Державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича - не з`явився, 
		Акціонерного товариства «Укрпошта» - Белікова В.О., Висоцького Р.В.,
		Фонду державного майна України - не з`явився, 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта»
		 
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 (у складі колегії суддів: Стойка О.В. (головуючий), Істоміна О.А., Попков Д.О.)
		та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2023 (суддя Безрук Т.М.)
		 
		у справі № 917/453/22
		за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
		до Державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича, Акціонерного товариства «Укрпошта»,
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України,
		про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності, визнання права власності за державою,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2022 року Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі -  прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича, Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта»), у якому просив:
		- визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50056400 від 05.12.2019, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за АТ «Укрпошта» на нежитлове приміщення загальною площею 1210,9 кв. м, яке розташоване за адресою: вул. Миру, 18, м. Горішні Плавні Полтавська обл.;
		- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на зазначене нежитлове приміщення та припинити речові права АТ «Укрпошта» на це майно; 
		- визнати за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України право власності на зазначене нерухоме майно. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державна реєстрація права приватної власності на спірне нерухоме майно за АТ «Укрпошта» суперечить вимогам закону, а вибуття цього майна з державної власності порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника відповідного майна.
		Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.06.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Фонд державного майна України.
		Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.06.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024, замінено назву позивача у справі  Міністерство інфраструктури України на нову назву - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.  У позові прокурора в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України щодо вимог до Державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича відмовлено. Позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до АТ «Укрпошта» задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50056400 від 05.12.2019, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за АТ «Укрпошта» на нежитлове приміщення загальною площею 1210,9 кв. м (складові частини: будівля відділення поштового зв`язку, А, площею 1118,0 кв. м.; склад, В, площею 23,2 кв. м.; гараж, В, площею 69,7 кв. м), яке розташоване за адресою: вул. Миру, буд. 18, м. Горішні Плавні, Полтавська обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1979365553102 (номер об`єкта в РПВН 26942240). Скасовано державну реєстрацію права приватної власності на зазначене нежитлове приміщення з одночасним припиненням відповідного речового права АТ «Укрпошта» на це майно. Визнано за державою Україна в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України право власності на нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 1210,9 кв. м (складові частини: будівля відділення поштового зв`язку, А, площею 1118,0 кв.м; склад, В, площею 23,2 кв. м; гараж, В, площею 69,7 кв. м), яке розташоване за адресою: вул. Миру, буд. 18, м. Горішні Плавні, Полтавська обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1979365553102 (номер об`єкта в РПВН 26942240). Стягнуто з АТ «Укрпошта» на користь Полтавської обласної прокуратури 284795,45 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
		Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року АТ «Укрпошта» подало касаційну скаргу, у якій (з урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 917/453/22 за касаційною скаргою АТ «Укрпошта» з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2024.
		Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України подало письмові пояснення, які просило врахувати при розгляді касаційної скарги АТ «Укрпошта».
		Полтавська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. 
		АТ «Укрпошта» подало клопотання про повернення поданого Полтавською обласною прокуратурою відзиву на касаційну скаргу у справі № 917/453/22.
		У судовому засіданні 04.09.2024 оголошено перерву до 16.10.2024.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2024 зупинено касаційне провадження у справі     № 917/453/22 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 917/2033/21.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2024 поновлено провадження у справі № 917/453/22 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.02.2025.
		18.02.2025 АТ «Укрпошта» через систему «Електронний суд» подало клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні. Клопотання обґрунтоване тим, що оскільки позов прокуратури нормативно ґрунтується виключно на нормах Господарського кодексу України (частині 5 статті 75, частині 3 статті 145 ГК щодо неможливості передачі майна державного підприємства окрім як в спосіб приватизації), розгляд справи до опублікування Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», який скасовує ГК та усуває колізії між його нормами та нормами Закону України «Про управління об`єктами державної власності», є недоцільним. Зокрема, після опублікування цього Закону, враховуючи, що в даній справі є необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, зазначений Закон буде підставою для заявлення відповідачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від позиції по справі № 917/1212/21.
		Відповідно до частини 2 статті 216 ГПК якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
		Суд касаційної інстанції, обговоривши доводи, наведені  АТ «Укрпошта» у клопотанні, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки наведені відповідачем доводи не є підставою для оголошення перерви в судовому засіданні.
		Державний реєстратор Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмак А.О., Фонд державного майна України в судове засідання своїх представників не направили.
		Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
		Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
		Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
		Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. 
		При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що Українське державне підприємство поштового зв`язку «Укрпошта» створене у липні 1998 року згідно з Програмою реструктуризації Укрпошти, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.1998 № 1, шляхом реорганізації Українського об`єднання поштового зв`язку «Укрпошта» (далі - УОПЗ «Укрпошта»), створеного за рішенням Кабінету Міністрів України від 02.02.1994 як окрема державна структура у результаті реформування галузі зв`язку (розподілу на поштовий та електрозв`язок). Міністерством зв`язку України 30.09.1993 затверджено та 15.12.1993 зареєстровано статут УОПЗ «Укрпошта».
		У статуті УОПЗ «Укрпошта», затвердженому Міністерством зв`язку України 30.09.1993, зазначено, що це підприємство засновано на державній власності, знаходиться у сфері управління та підпорядковане Міністерству зв`язку України (правонаступник Міністерство інфраструктури України) (пункт 1.1); майно об`єднання складають закріплені за ним основні фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у його самостійному балансі, і належать йому на правах повного господарського відання (пункт 5.1).
		Наказом Державного комітету зв`язку України від 15.06.1998 № 93 УОПЗ «Укрпошта» реорганізоване шляхом його перетворення в Українське державне підприємство поштового зв`язку «Укрпошта» (далі - УДППЗ «Укрпошта»).
		Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 Міністерство транспорту та зв`язку України було реорганізоване в Міністерство інфраструктури України. У пункті 5 цього Указу встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
		На момент реєстрації права державної власності на об`єкти нерухомого майна останні перебували у володінні УДППЗ «Укрпошта», що визнається сторонами у справі.
		Міністерство інфраструктури України видало наказ від 16.02.2017 № 56 «Про припинення Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» в результаті його перетворення в Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» та створення Публічного акціонерного товариства «Укрпошта».
		Згідно з пунктом 2 цього наказу вирішено утворити Публічне акціонерне товариство «Укрпошта», 100 відсотків акцій якого належить державі в особі Міністерства інфраструктури України, шляхом перетворення УДППЗ «Укрпошта», що є його правонаступником.
		Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, 01.03.2017 проведена державна реєстрація Публічного акціонерного товариства «Укрпошта», код ЕДРПОУ 21560045 (правонаступником якого є АТ «Укрпошта»), як юридичної особи, що утворилося в результаті перетворення УДППЗ «Укрпошта» з одночасним внесенням запису про припинення УДППЗ «Укрпошта» внаслідок реорганізації шляхом перетворення від тієї ж самої дати. У цьому реєстрі також зазначено, що ПАТ «Укрпошта» є правонаступником УДППЗ «Укрпошта».
		Зміна організаційно-правової форми, яка відбувалась впродовж 2017-2021 років з Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» на Приватне акціонерне товариство «Укрпошта», а надалі - на АТ «Укрпошта», підтверджується відповідними редакціями статутів товариства. При цьому у пункті 4.1 кожної із редакцій статуту було передбачено, що засновником товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України, а управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Міністерство інфраструктури України.
		У пунктах 5.4, 5.5 статуту АТ «Укрпошта» визначено, що усе нерухоме та інше майно, передане до статутного капіталу товариства або набуте товариством на законних підставах, є його власністю. Державне майно, передане товариству в господарське відання, користування чи управління, не включається до статутного капіталу товариства та використовується в порядку, передбаченому законодавством та цим статутом. Товариство використовує та утримує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане товариству в господарське відання, користування чи управління, включається до його активів, але не може бути відчужене у будь-який спосіб без рішення загальних зборів. Списання та передача такого державного майна здійснюється відповідно до законодавства. 
		Також судами установлено, що позивач не приймав рішення про зміну режиму спірного майна, у зв`язку із цим зміна форми власності з державної на приватну не відбувалася.
		Наказом Міністерство інфраструктури України від 05.07.2017 № 240 «Про затвердження акта передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» затверджено акт передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта», що є правонаступником УДППЗ «Укрпошта», за змістом якого до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта», що є правонаступником УДППЗ «Укрпошта», позивач з 01.03.2017 передав, а ПАТ «Укрпошта» прийняло об`єкти державного майна згідно з переліками (далі - акт передавання майна).
		Згідно з переліком об`єктів нерухомого майна, яке обліковувалось на балансі Полтавської дирекції УДППЗ «Укрпошта» та передається до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» (додаток № 29 до акта передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта», посвідчений нотаріально 05.07.2017) було передано, зокрема, будівлю вузлу поштового зв`язку, інвентарний номер 2510100, вартістю 6 424 050,00 грн станом на 31.10.2016, будівлю технічного складу, інвентарний номер 2510202, вартістю 158 660,00 грн станом на 31.10.2016, будівлю гаражу, інвентарний номер 2510103, вартістю 140 265,00 грн за адресою: вул. Миру, буд.18, м. Горішні Плавні (м. Комсомольськ), Полтавська обл., (спірне майно).
		За цим актом спірне майно у приватну власність АТ «Укрпошта» не передавалося, право державної власності не змінювалося.
		Разом із тим відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.2009 САС № 575579 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.04.2009 № 22544595 у графі «Власник» вказано: «Міністерство транспорту та зв`язку України в господарському віданні Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта».
		02.12.2019 державний реєстратор Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмак А. О. зареєстрував право приватної власності АТ «Укрпошта» на нежитлові приміщення Полтавської дирекції УДППЗ «Укрпошта», що розташовані за адресою: вул. Миру, буд.18, м. Горішні Плавні, Полтавська обл. (складові частини: будівля відділення поштового зв`язку, А, площею 1118,0 кв. м; склад, В, площею 23,2 кв. м; гараж, В, площею 69,7 кв. м), тобто на спірне майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1979365553102 (відповідна інформація включена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право приватної власності на спірне майно за АТ «Укрпошта» зареєстровано 02.12.2019 державним реєстратором Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмаком А.О на підставі: - свідоцтва про право власності САС № 575579 від 03.04.2009, виданого Комсомольською міською радою Полтавської обл.; - акта приймання-передачі нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 240 від 05.07.2017; - наказу Міністерства інфраструктури України № 240 від 05.07.2017; - наказу Міністерства інфраструктури України № 611 від 14.12.2018; -наказу № 56 від 16.02.2017.
		Державний реєстратор Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмак А. О. також прийняв рішення № 50056400 від 05.12.2019 про проведення державної реєстрації права приватної власності за АТ «Укрпошта» на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: вул. Миру, буд.18, м. Горішні Плавні, Полтавської обл., на підставі статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
		Прокурор звернувся до суду з відповідним позовом та обґрунтував вимоги тим, що  реєстрацію права приватної власності за АТ «Укрпошта» на спірне нерухоме майно здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, що порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника відповідного майна, оскільки власником спірного майна є держава. 
		Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора Письмака А. О., зазначивши, що останній як особа, яка виконувала функції державного реєстратора, не оспорює право власності держави на спірне майно, тобто є неналежним відповідачем у справі. Разом із тим суд задовольнив позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до АТ «Укрпошта» і мотивував рішення таким:
		- зміст акта передавання спірного нерухомого майна та додатка 29 до нього свідчить про те, що за цим актом Міністерство інфраструктури передало як внесок до статутного фонду ПАТ «Укрпошта», а останнє прийняло певне майно. Водночас суд звернув увагу, що у цьому акті передавання майна не зазначено, що відповідне державне майно передається саме у приватну власність ПАТ «Укрпошта»;
		- за висновками, викладеними у численних постановах Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах щодо розпорядження нерухомим майном державної форми власності, переданим до статутного фонду державного підприємства, проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
		- акт передавання майна, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності АТ «Укрпошта» на спірне майно, не може розглядатися як дійсний правочин, відповідно до якого на законних підставах у відповідача виникло право приватної власності на відповідне майно; цей акт передавання майна може розглядатися лише як документ, яким зафіксовано перелік нерухомого майна, яке було передано відповідачу внаслідок реорганізації шляхом перетворення УДППЗ «Укрпошта». Оскільки зазначене майно перебувало у володінні УДППЗ «Укрпошта» на праві господарського відання, другий відповідач як юридична особа, створена внаслідок перетворення останнього, набув не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося у власності держави з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна;
		- реєстрація права власності на спірне нерухоме майно без належного юридичного титулу за особою, відмінною від особи, яка є власником цього майна за чинними правовстановлюючими документами, є порушенням прав держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та може впливати на обсяг його правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження таким майном, отже, наявний спір про право власності на це майно;
		- спірне майно як до моменту підписання, так і після підписання зазначеного акта перебувало у володінні УДППЗ «Укрпошта» та АТ «Укрпошта» як його правонаступника. У самому акті передавання майна від 05.07.2017 не йшлося про передачу майна у приватну власність ПАТ «Укрпошта», отже порушення прав держави на спірне майно відбулося не внаслідок підписання зазначеного акта передавання, а внаслідок проведення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно за АТ «Укрпошта» з посиланням на зазначений акт;
		- оскільки державна реєстрація права приватної власності АТ «Укрпошта» на державне майно здійснена без належних правових підстав, то заявлені позовні вимоги є належним та ефективним способом захисту, що призведе до відновлення порушених прав держави;
		- доводи АТ «Укрпошта» про пропуск позовної давності є безпідставними, оскільки позивач міг довідатися про порушення прав держави не раніше дати проведення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно, тобто не раніше 02.12.2019, у зв`язку із чим на момент подання позову прокурором позовна давність не є пропущеною.
		У поданій касаційній скарзі АТ «Укрпошта» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося, зокрема, на таке:
		- судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема статей 7, 13-15, 46, 74, 77, 86, 91, 96 236, 237, 238 ГПК, та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 59, 80, 85, 133, 135, 144, 145 ГК, статті 81, 104, 108, 167, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), стаття 1 Закону України «Про акціонерні товариства», абз. 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», пункт 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», абз. 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що призвело до неправильної оцінки доказів у справі та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи;
		- суд апеляційної інстанції при вирішенні спору застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, натомість скаржник вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у цій постанові;
		- висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15, постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2006 у справі № 2-26/5261.2-2006, окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 804/15369/13-а від 26.03.2019, щодо застосування статті 80 ГК, статей 115, 155 ЦК стосовно того, що засновники акціонерного товариства з моменту передання товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції товариства і відповідно корпоративні права щодо цього товариства;
		- висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постанові від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г, та Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, стосовно того, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно;
		- висновки судів попередніх інстанцій про те, що «акт передавання майна, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності другого відповідача на спірне майно, не може розглядатися як підстава виникнення права приватної власності на відповідне майно… Та є правочином, що порушує публічний порядок…» суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19;
		- висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, та постановах Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, щодо порушення прокурором строку позовної давності за зверненням до суду з вказаними вимогами;
		- суди першої та апеляційної інстанцій неповно та неправильно встановили обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів, не надали належної оцінки доказам у справі та аргументам АТ «Укрпошта», а постанова Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 у справі №917/453/22 містить посилання на положення статуту УОПЗ «Укрпошта», затвердженого Міністерством зв`язку України 30.09.1993, який відсутній у матеріалах справи; не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц щодо встановлення обставин справи та оцінки доказів;
		- суди порушили положення статті 14 та частини 5 статті 269 ГПК і самостійно перекваліфікували підстави та предмет позову.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
		Крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами.
		До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми статті 22 ГК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.
		Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.
		Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - КМУ, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом.
		Зазначені суб`єкти управління у державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов`язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління.
		Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
		Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
		Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб`єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
		Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів.
		Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.
		Державний фінансовий контроль щодо суб`єктів господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, здійснюється відповідно до закону.
		Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб`єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб`єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб`єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
		Отже, усі суб`єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.
		Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
		За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
		Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК, ГК та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
		Відповідно до статті 345 ЦК фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації, а за змістом частини 3 статті 145 ГК правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.
		Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, а також вона не є способом його приватизації.
		Отже, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.
		Наведене свідчить про те, що зміна організаційно-правової форми підприємства приводить до автоматичної зміни форми державної власності нерухомого майна.
		Крім того, згідно із частиною 5 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.
		Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
		Отже, до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно, в даному випадку - право господарського відання.
		Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності».
		Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання - перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
		У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.
		Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
		У зв`язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
		Зазначена правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, до моменту опублікування якої було зупинено провадження в цій справі судом апеляційної інстанції. Так, здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК, ЦК, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об`єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства.
		У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції врахував зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, оскільки як у справі № 917/1212/21, так і у справі 917/453/22 вирішується питання, чи відбувається зміна державної форми власності шляхом приватизації заснованого нею акціонерного товариства, а відтак відхилив доводи апеляційної скарги АТ «Укрпошта» про те, що у процесі корпоратизації новостворене акціонерне товариство набуло право приватної власності на державне майно, що увійшло до його статутного фонду в обмін на акції, як такі, що не відповідають наведеним вимогам закону.
		Верховний Суд також звертає увагу на те, що за змістом статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами, а щодо нерухомого майна - за умови додаткового погодження з Фондом державного майна України.
		Зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника у спосіб, передбачений ГК та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 ГК).
		Верховний Суд неодноразово викладав позицію щодо застосування норм частини 3 статті 86, частин 2-4 статті 145 ГК у правовідносинах щодо розпорядження нерухомим майном державної форми власності, переданим до статутного фонду державного підприємства.
		За висновками Верховного Суду, проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі №   915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021у справі № 924/592/20).
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка розглядається, що акт передавання майна, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права власності другого відповідача на спірне майно, не може розглядатися як правочин, відповідно до якого на законних підставах у другого відповідача виникло право приватної власності на відповідне майно, а тому, оскільки спірне майно перебувало у володінні УДППЗ «Укрпошта» на праві господарського відання, другий відповідач як юридична особа, створена внаслідок перетворення останнього, відповідно до частини 2 статті 108 ЦК набув не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося у власності держави з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна частиною 9 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та частиною 3 статті 86, частинами 2-4 статті 145 ГК (у відповідній редакції). Таким чином, державну реєстрацію права приватної власності за другим відповідачем, як було обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій, здійснено за відсутності належних правових підстав.
		За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №   233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
		АТ «Укрпошта» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15, постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2006 у справі № 2-26/5261.2-2006, окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 804/15369/13-а від 26.03.2019, щодо застосування статті 80 ГК, статей 115, 155 ЦК.
		Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15, оскільки правова позиція в цій постанові є неактуальною, внаслідок відступлення відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. 
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 для забезпечення єдності судової практики щодо зміни державної форми власності виключно шляхом приватизації навела висновки, що Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю, і з огляду на свої висновки, викладені у цій постанові, відступила від висновку, сформульованого в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15 щодо того, що власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме товариство, а не держава.
		Крім того, Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК,  на правові позиції, викладені у постанові Вищого господарського суду України, а також на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 804/15369/13-а, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Постанови Вищого господарського суду України, а також окремі думки суддів не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
		Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г (позов про визнання правочинів недійсними у справі про банкрутство), Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16 (позов про визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності), від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18 (позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу природного газу), від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19 (позов про визнання недійсним договору підряду), від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 (позов про визнання недійсним договору поставки вугілля), від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20 (позов про визнання недійсним договору підряду), від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17 (позов про визнання недійсним договору поворотної безвідсоткової допомоги), від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19 (позов про визнання недійсним договору підряду), оскільки аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 917/453/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. 
		Посилання скаржника  в касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, що регулюють інститут позовної давності, без прив`язки до  конкретних обставин справи, що розглядається, не може свідчити про підтвердження скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зазначених норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Тим більше у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин пропуску прокурором позовної давності для звернення суду з відповідними вимогами.
		З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених скаржником норм матеріального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
		Крім того, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		Відповідно до частини 4 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		АТ «Укрпошта», обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, послалося зокрема на те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, щодо вирішення питання, чи відбувається зміна державної форми власності виключно шляхом приватизації заснованого нею акціонерного товариства, адже Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання такого майна державою до статутного фонду (капіталу). При цьому скаржник вважає, що висновки, які містяться в цій постанові, суперечливі та взаємовиключні.
		За змістом пункту 2 частини 2 статті 287, пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК касаційна скарга (у разі посилання як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
		Натомість у касаційній скарзі АТ «Укрпошта» не наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, із чіткою вказівкою на норму права, від застосування якої у наведеній постанові і у відповідних правовідносинах вважає за необхідне відступити скаржник, а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. 
		Водночас необхідно зауважити, що касаційна скарга АТ «Укрпошта» загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду, як це передбачено у пункті 2 частини 2 статті 287 і пункті 5 частини 2 статті 290 ГПК, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно скаржнику в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.
		Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20.11.2024 повернула Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду справу № 917/2033/21 за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури до державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича, Акціонерного товариства «Укрпошта», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності, визнання права власності за державою за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 4 статті 302 ГПК для уточнення висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.
		Велика Палата Верховного Суду в ухвалі наголосила, зокрема, що із часу формування правового висновку у справі № 917/1212/21 пройшло лише сім місяців. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу уточнити/відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, - нема.
		З урахуванням наведеного, викладені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом    2 частини 2 статті 287 ГПК, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень із цих підстав, а тому касаційну скаргу в цій частині також необхідно залишити без задоволення.
		Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
		Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. 
		Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована. 
		За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
		Щодо посилання скаржника на те, що обставини, що мають суттєве значення, встановлені судами на підставі недопустимих доказів, то суд касаційної інстанції зазначає таке.
		Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.
		Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів -  з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК).
		Разом із тим за приписами статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19).
		Згідно із частинами 1, 2 статті 77 ГПК обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
		Скаржник не конкретизує, які саме докази, на його думку, є недопустимими, не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються судом касаційної інстанції як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
		Доводи касаційної скарги відповідача у частині оцінки доказів Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним скаржником доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах. 
		Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.
		Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
		Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК    суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300  цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку  статті 129 ГПК  покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» залишити без задоволення.
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.06.2023 у справі № 917/453/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		 
		Судді:          Н.О. Багай
		 
		 
		          В.А. Зуєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...