Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 486/1787/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 17.03.2025
Номер судового провадження: 61-9415ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 486/1787/23
		провадження № 61-9415св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		відповідач - Другий відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року у складі судді Савіна О. І., та постанову Миколаївського апеляційного суду 
		від 03 червня 2024 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.               Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 
		(далі - Другий ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), треті особи, 
		які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником 3/8 частки квартири  АДРЕСА_1 . Співвласником іншої 3/8 частки вказаної квартири є його сестра ОСОБА_1 , а частка належить його батьку ОСОБА_3 
		 
		14 вересня 2023 року з метою здійснення реєстрації місця проживання дитини в квартирі позивач звернувся в Центр надання адміністративних послуг м. Южноукраїнська (далі - ЦНАП м. Южноукраїнська). Проте йому в цьому було відмовлено, оскільки на квартиру накладено арешт.
		 
		Згідно інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна йому стало відомо про те, що 28 січня 2019 року державним реєстратором Южноукраїнського міського відділу Державної виконавчої служби Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області (далі ДВС ГТУЮ у Миколаївській обл.) Куницькою Т. О. на підставі постанови № 16 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_4 та зазначено об`єкт обтяження - об`єкт житлової нерухомості за вищевказаною адресою.
		 
		На звернення ОСОБА_1 відповідачем надана відповідь, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження за суб`єктом боржника « ОСОБА_4 » накладений арешт на нерухоме майно та відсутні підстави для зняття арешту згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Позивач зазначав, що ОСОБА_4 ніколи не була власником квартири, тому державним реєстратором накладено арешт на вказану квартиру безпідставно. Крім того, ОСОБА_4 знята з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі 28 вересня 2017 року. Наявність відомостей про обтяження на квартиру створює для нього суттєві перешкоди, як власнику нерухомого майна, у праві розпоряджатися квартирою на власний розсуд без будь-яких обмежень.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт з нерухомого майна - об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений Южноукраїнським міським відділом ДВС ГТУЮ у Миколаївській обл. на підставі постанови № 16 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:45240854 від 28 січня 2019 року).
		 
		Короткий зміст судових рішень
		 
		Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду 
		від 03 червня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт з нерухомого майна - об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений відділом Южноукраїнським міським відділом ДВС ГТУЮ у Миколаївській області на підставі постави № 16 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45240854 від 28 січня 2019 року).
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано       тим, що відповідач є належним, а позов обґрунтованим. Оскільки боржник не є власником майна, отже підстави для накладення та збереження чинності арешту майна, який не належить боржнику відсутні.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що ОСОБА_4 не була власником кватири та 28 вересня 2017 року знята з реєстрації місця проживання. Також, виконавче провадження щодо ОСОБА_4 є завершеним відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено накладення арешту на майно, яке не належить боржнику.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що є доцільним зняти арешт, накладений на майно, яке не належало боржнику, оскільки були відсутні підстави у застосуванні арешту.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У липні 2024 року через підсистему Електронний Суд Другий ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, 
		від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової  палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Южноукраїнського міського суду Миколаївської області.
		 
		06 серпня 2024 року справа № 486/1787/23 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив усіх обставин справи та дійшов до помилкового висновку, що відповідач за даним позовом є належним відповідачем, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами у справі є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
		 
		Вважає, що як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року №2677-VІ).
		 
		Вважає, що ОСОБА_6 подав позовну заяву про зняття арешту з майна до неналежного відповідача.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено, що з Інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 
		13 вересня 2023 року № 346414759 вбачається, що за параметрами запиту «Адреса/Місцезнаходження: 
		АДРЕСА_1 », в розділі актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень містяться такі відомості: вид обтяження - арешт нерухомого майна; номер запису про обтяження - 30029377; тип об`єкта - арешт, об`єкт житлової нерухомості, адреса: 
		АДРЕСА_1 ; зареєстровано 28 січня 2019 року державним реєстратором Южноукраїнського міського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Куницькою Т. О.; документи, подані для державної реєстрації - постанова № 16, видана Южноукраїнським міським відділом ДВС ГТУЮ у Миколаївській області; підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45240854 від 28 січня 2019 року, Куницька Т.О. , Южноукраїнський міський відділ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області; відомості про суб`єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжуються - ОСОБА_4, орган державної влади, обтяжувач: Южноукраїнський міський відділ ДВС ГТУЮ, код ЄДРПОУ: 34597128, країна реєстрації: Україна (а. с. 6-7).
		 
		Згідно розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 14149296, власниками трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 з розміром частки на підставі свідоцтва про право власності, від 09 грудня 2000 року № НОМЕР_1 , виданого Органом приватизації житла ВП «ПУ АЕС quot», ОСОБА_1 з розміром частки 3/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 березня 2006 року, виданого державним нотаріусом Другої первомайської державної нотаріальної контори Бойчук С. І. та позивач 
		ОСОБА_1 з розміром частки 3/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 березня 2006 року, виданого державним нотаріусом Другої первомайської державної нотаріальної контори Бойчук С. І.
		 
		Відповідно до інформації про деталізацію вказана квартира згідно свідоцтва про право власності, виданого Органом приватизації житла ВП «ПУ АЕС quot» була набута в рівних частках в порядку приватизації позивачем ОСОБА_1 , третіми особами у даній справі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також ОСОБА_8 .
		 
		19 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) з проханням зняти арешт з квартири та видалити з Державного реєстру речових прав, розділ Актуальна інформація зі спеціального розділу, Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, Запис про арешт нерухомого майна від 28 січня 2019 року номер запису про обтяження 30029377 (спеціальний розділ) внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45240854 від 28 січня 2019 року.
		 
		В заяві ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_4 ніколи не була власником квартири, а тому державним реєстратором безпідставно накладено арешт на квартиру. Крім того, на час накладення арешту, а саме 28 вересня 2017 року ОСОБА_4 була знята з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
		 
		Зі змісту відповіді від 19 жовтня 2023 року №31222/1 Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) слідує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 
		13 вересня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , та згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження за суб`єктом боржника « ОСОБА_4 / НОМЕР_2 », накладений арешт на нерухоме майно, державним виконавцем Южноукраїнського міського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області, щодо особи, майна/права якої обтяжують: ОСОБА_4 . Також зазначено, що згідно частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на день надання відповіді у державного виконавця відділу відсутні правові підстави про зняття арешту з майна.
		 
		Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року, яке набрало законної сили 10 червня 2016 року, розірвано шлюб між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 .
		 
		Згідно довідки від 23 жовтня 2023 року № 018-504-449 про склад сім`ї та реєстрацію, виданої ЦНАП міста Южноукраїнськ Миколаївської області вбачається, що ОСОБА_4 , 1988 року народження, знята з реєстраційного обліку у вищевказаній квартирі з 28 вересня 2017 року.
		 
		2.            Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                             є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення  ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Відповідно до положень статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		 
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
		 
		Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		 
		Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
		 
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що особою, майно/права якої обтяжуються є ОСОБА_4 , а об`єктом обтяження є квартира у якій вона була зареєстрована. Судами встановлено, що боржник ОСОБА_4 не була власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 та 28 вересня 2017 року знята з реєстрації місця проживання.
		 
		Також судами встановлено, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року, яке набрало законної сили 10 червня 2016 року, розірвано шлюб між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. 
		 
		Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
		 
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначений перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі 
		№ 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		 
		Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
		 
		Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
		 
		З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано вважали доцільним зняти арешт, накладений на майно, яке не належало боржнику, оскільки були відсутні підстави як у застосуванні обтяження саме на це майно, так і у зберіганні цього обтяження.
		 
		Встановивши, що на дату винесення постанови про арешт та розшук майна боржника 28 січня 2019 року  ОСОБА_4 не була власником цього майна, а  арешт позбавляє позивача можливості реалізувати своє право власності щодо вказаної квартири, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		 
		Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у даній правовій ситуації задоволення позову про зняття арешту, накладеного на майно - спірну квартиру, яка не належала боржнику у виконавчому провадженні, не впливає на права, обов`язки та інтереси боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, оскільки арешт майна, яке не належить і не належало боржнику не є заходом звернення стягнення на майно, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. А тому, на думку колегії суддів, відповідач у даній справі - Другий відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - є належним. Наявність нескасованого арешту на майно, яке не належить боржнику, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
		 
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених вимог та правильності застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями              77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. 
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
		 
		Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 червня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                   О. М. Осіян 
		 
		                                                                                           О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                            Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...