Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/564/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 12.03.2025
Номер судового провадження: 61-13898ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                     
		 
		12 березня2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 707/564/24
		провадження № 61-13898св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,                       Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, Черкаська обласна прокуратура, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського районного суду Черкаської області у складі судді Смоляра А. О. від 30 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів: 
		Новікова О. М., Василенко Л. І., Карпенко О. В. від 18 вересня 2024 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди і втраченого заробітку.
		Позовну заяву мотивовано тим, що 20березня 2017 року їй повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
		Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 
		2020 року позивачку визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, та виправдано за цим обвинуваченням у зв`язку із відсутністю складу злочину.
		Вироком Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2021 року вирок суду першої інстанції скасовано, ухвалено новий вирок, яким позивачку визнано винною у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. 
		Постановою Верховного суду від 09 лютого 2022 року вирок Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2022 року вирок Черкаського районного суду від 29 жовтня 2020 року залишено без змін.
		Зазначає, що внаслідок незаконних дій органу досудового слідства та суду їй завдано моральної шкоди, яка полягала у тому, що вона була змушена більше 5 років захищатися від надуманого звинувачення, її здоров`ю були завдані негативні наслідки через хвилювання та нервові стреси, порушення  нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин із оточуючими. 
		Крім того, внаслідок незаконного порушення кримінального провадження та ухвалення обвинувального вироку, 25 червня 2021 року її було звільнено з роботи з посади начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я виконавчого комітету Червонослобідської сільської ради та поновлено на цій роботі 29 липня 2022 року, тобто лише після набрання законної сили 18 липня 2022 року виправдувального вироку, чим завдано майнової шкоди, яка полягає у втраченому заробітку.
		Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 431 486,72 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 286 684,63 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди (втраченого заробітку).
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30 квітня 
		2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду 
		від 18 вересня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 431 486,72 грн, у рахунок відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення від роботи 286 684,63 грн з відрахуванням з цієї суми передбачених законодавством України податків та зборів.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позивачка незаконно перебувала під слідством та судом 63 місяці і 29 дні, що підтверджується ухваленням відносно неї виправдувального вироку суду (з часу вручення повідомлення про підозру та до набрання вироком законної сили), у зв`язку з чим у неї виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). 
		Визначаючи розмір моральної шкоди 431 486,72 грн суди виходили із засад виваженості, розумності та справедливості, виходячи із мінімального розміру, встановленого статтею 13 Закону. Суди вважали, що вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв`язки як особи, яка ніколи не притягувалася до кримінальної відповідальності, та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації. 
		Також на користь позивачки суди стягнути втрачений заробіток у зв`язку із звільненням її з роботи у розмірі 286 684,63 грн за період з 25 червня 2021 року (день звільнення) до 01 серпня 2022 року (день поновлення). Визначаючи розмір втраченого заробітку, суди виходили із середньоденного доходу позивачки на посаді начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я виконавчого комітету Червонослобідської сільської ради.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		17 жовтня 2024 року Черкаська обласна прокуратура, шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд», подаладо Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх змінити зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 431 486,72 грн до 102 346,67 грн та матеріальної шкоди з 286 684,63 грн до 36 728,28 грн.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 13 Закону у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та пункту 1 статті 3 Закону, підпункту 1 пункту 7, пункту 8 Положення про застосування Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерством фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що при визначенні розміру моральної шкоди судами не враховано, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який набрав законної сили 01 січня 2024 року, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн, однак суди помилково виходили із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим законом (8 000 грн).
		Зазначає, що суди не звернули уваги на те, що позивачку після звільнення 
		25 червня 2021 року з посади начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я виконавчого комітету Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області розпорядженням сільської ради від 16 серпня 2021 року з 17 серпня 2021 року було прийнято на посаду інспектора цього ж відділу. Отже позивачка не працювала і не отримувала дохід у зв`язку із звільненням з 25 червня 2021 року до 16 серпня 2021 року, а не до 29 липня 2022 року, як помилково вважали суди попередніх інстанцій. Вважає, що з 17 серпня 2021 року до 29 липня 2022 року позивачка отримувала дохід в сільській раді, а тому за вказаний період підлягає стягненню різниця за нижчеоплачувану роботу. 
		 
		Відзиви на касаційну скаргу
		 
		У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Посилається на те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. На момент відшкодування мінімальна заробітна плата становила 8 000 грн, а тому суди правильно обчислили розмір моральної шкоди, виходячи із цієї суми.
		 
		У листопаді 2024 року ГУ ДКС України надійшов відзив на касаційну скаргу до якого приєдналося ДКС України, мотиви якого є схожими із доводами касаційної скарги прокурора щодо незгоди із судовими рішеннями в частині визначення розміру моральної і майнової шкоди, та просить задовольнити скаргу прокурора.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		20 березня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
		 
		Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 
		2020 року позивачку визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, та виправдано за цим обвинуваченням у зв`язку із відсутністю складу злочину.
		 
		Вироком Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2021 року вирок суду першої інстанції скасовано, ухвалено новий вирок, яким позивачку визнано винною у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. 
		 
		Постановою Верховного суду від 09 лютого 2022 року вирок Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.
		 
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2022 року вирок Черкаського районного суду від 29 жовтня 2020 року залишено без змін.
		 
		Також судами установлено, що з 31 грудня 2020 року позивачка працювала у виконавчому комітеті Червонослобідської сільської ради на посаді начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я.
		 
		У зв`язку із набранням законної сили вироком Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2021 року позивачку було звільнено з роботи на підставі розпорядження сільського голови Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 25 червня 2021 року (пункт 7 стаття 36 КЗпП України).
		 
		Розпорядженням сільського голови від 16 серпня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я.
		 
		24 березня 2022 року позивачка звернулася до роботодавця із заявою про скасування розпорядження про її звільнення з посади начальника відділу, однак листом сільської ради від 22 квітня 2022 року їй було відмовлено у задоволенні цієї заяви.
		 
		Розпорядженням сільського голови Червонослобідської сільської ради 
		від 29 липня 2022 року визнано недійсним розпорядження від 25 червня 
		2021 року про звільнення позивачки з роботи та поновлено її на посаді начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я 
		з 01 серпня 2022 року.
		 
		Відповідно до листів непрацездатності ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 22 червня до 02 липня 2021 року, з 01 до 09 листопада 2021 року, з 26 січня до 04 лютого 2022 року, з 19 до 28 лютого 2022 року.
		 
		Згідно з довідкою про доходи, виданої виконавчим комітетом Червонослобіської сільської ради нарахована заробітна плата позивачці за квітень-травень 2021 року становить 34 687,68 грн, 34 робочі дні.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		 
		Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Щодо відшкодування моральної шкоди
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		 
		Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
		 
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).
		 
		Згідно з положеннями статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		 
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
		 
		Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходили з того, що в результаті незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, звільнення з роботи  позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула на підставі постановлення виправдувального вироку суду. Факт заподіяння позивачці моральної шкоди у цьому випадку презюмується. 
		 
		При визначені розміру морального відшкодування суди попередніх інстанцій врахували обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, зокрема 63 місяці і 29 дні, та стягнули моральну шкоди в межах заявлених позовних вимог у розмірі 431 486,72 грн, яка є меншою за гарантований Законом мінімальний розмір (512 000 грн).
		 
		Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї (незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, звільнення з роботи), внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв`язки та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.
		 
		Посилання у касаційній скарзі прокуратури та відзиві Казначейства на те, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600,00 грн, яка вказана статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є безпідставними.
		 
		Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
		 
		Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року 
		№ 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року 
		№ 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
		 
		Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
		 
		Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.
		 
		У частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування Верховний Суд не вбачає. 
		 
		Щодо відшкодування втраченого заробітку 
		 
		Слід зазначити, що прокурор не оскаржує наявність підстав для відшкодування позивачці втраченого заробітку, а лише не погоджується із розміром стягнутих судовими рішеннями з держави коштів, посилаючись на те, що позивачка не працювала лише з 25 червня до 16 серпня 2021 року, а з 17 серпня 2021 року до 29 липня 2022 року працювала на посаді інспектора, тобто отримувала заробітну плату. 
		 
		Визначаючи розмір втраченого заробітку, суди виходили із середньоденного доходу позивачки на посаді начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я виконавчого комітету Червонослобідської сільської ради, який вона отримувала до звільнення з роботи, та стягнули такий заробіток за період з 25 червня 2021 року (день звільнення з посади начальника відділу) до 01 серпня 2022 року (день поновлення на посаді начальника відділу).
		 
		Колегія суддів не погоджується в повній мірі із висновками судів в частині задоволення позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку у розмірі 286 684,63 грн з огляду на таке.
		 
		Пунктом 1 статті 3 Закону передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
		 
		Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. 
		 
		Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
		 
		Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року.
		 
		У справі, яка переглядається, суди стягнули з Державного бюджету України на користь позивачки втрачений заробіток у розмірі 286 684,63 грн, нарахований за період з 25 червня 2021 року (звільнення з посади начальника відділу) до 
		01 серпня 2022 року (поновлення на цій посаді). 
		 
		Разом з тим, суди не надали належну оцінку тому, що розпорядженням сільської ради від 16 серпня 2021 року ОСОБА_1 з 17 серпня 2021 року призначено на посаду інспектора відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я.
		 
		Тобто з 25 червня до 16 серпня 2021 року позивачка дійсно не працювала та не отримувала дохід, однак з 17 серпня 2021 року до 01 серпня 2022 року позивачка працювала на посаді інспектора відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я та повинна була отримувати заробітну плату, на що суди належної уваги не звернули.
		 
		Суди не перевірили, чи отримувала позивачка заробітну плату на посаді інспектора соціального захисту населення та охорони здоров`я виконавчого комітету, якщо так, то в якому розмірі, не врахували, що розмір втраченого заробітку обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку до вчинення щодо позивачки незаконних дій з заліком заробітку, одержаного за час звільнення з роботи. Тобто судам необхідно з`ясувати, який розмір заробітку позивачка отримувала на посаді інспектора, та врахувати такий заробіток при обчисленні втраченого заробітку за час звільнення з роботи з посади начальника відділу.
		 
		Таким чином, висновок судів про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки втраченого заробітку у заявленому нею розмірі є передчасним. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) міститься правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Оскільки суди попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення втраченого заробітку належним чином не встановили фактичні обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.
		 
		Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 квітня 
		2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 вересня 
		2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення втраченого заробітку скасувати, справу направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...