Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/15880/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: 61-9243ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		19 березня 2025 року                               
		м. Київ
		 
		справа № 757/15880/21-ц
		 
		провадження № 61-9243св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їхнім представником -адвокатом Головковим Євгеном Ігоровичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року              у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. В., касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора та касаційну скаргу Національної поліції України на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У березні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2008 року заступником Генерального прокурора України щодо нього порушено кримінальну справу № 49-2632                                  за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		Вказував, що 15 грудня 2008 року його було затримано та цього самого дня постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніним І. О. він був притягнутий як обвинувачений                                    у кримінальній справі № 49-2632 за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 КК України.
		 
		Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. від 16 грудня 2008 року було накладено арешт на все його нерухоме і рухоме майно.
		 
		Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2008 року у справі № 4-344/08 йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі управління Держдепартаменту України по виконанню покарань у м. Києві.
		 
		Позивач вказував, що обраний йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався та постановою заступника начальника управління                   з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Тарасюка В. В. від 31 березня 2010 року запобіжний захід було змінено на підписку про невиїзд. Отже, загальний строк перебування під вартою тривав з 15 грудня               2008 року до 31 березня 2010 року (15 місяців 16 днів).
		 
		На підставі розпорядження Президента України від 02 липня 2009 року                             № 125/2009-рп його було звільнено з посади голови Броварської районної державної адміністрації Київської області за порушення присяги державного службовця відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України                       «Про державну службу».
		 
		Зазначав, що після звільнення та до моменту виходу на пенсію 30 вересня 2015 року він не працював.
		 
		Крім того, постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. від 20 січня 2009 року було накладено арешт на грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США, відшукані за місцем його проживання, які було передано на зберігання до депозитного рахунку бухгалтерії Генеральної прокуратури України.
		 
		Вказував, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області                        від 25 листопада 2014 року кримінальну справу щодо нього направлено                                   до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування                  та 27 лютого 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42015000000000257 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368,                          частиною другою статті 15, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою                       статті 368, частиною третьою статті 15, частиною п`ятою статті 27,                                    частиною першою статті 369 КК України. Підслідність у кримінальному провадженні 14 травня 2019 року визначено за Броварським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Київській області.
		 
		Зазначав, що постановою старшого слідчого Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області Литовченка Д.В. від 18 жовтня 2020 року кримінальне провадження № 42015000000000257 від 27 лютого 2015 року щодо нього за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15,                               частиною третьою статті 368, частиною другою  статті 15, частиною п`ятою                   статті 27, частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 15,                          частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.
		 
		Позивач вказував, що безпідставне кримінальне переслідування щодо нього тривало з 12 грудня 2008 року (дата порушення кримінальної справи № 49-2632)       до 27 березня 2020 року (дата внесення змін до бази даних Міністерства внутрішніх справ України щодо нього) (152 місяців 2 дні), що завдало йому майнової та моральної шкоди
		 
		Заподіяна йому моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях, переживаннях, завданих правоохоронними органами, незаконним обранням запобіжного заходу, відсутністю можливості вільно пересуватися, незаконного утримання в слідчому ізоляторі протягом 15 місяців 16 днів, ігнорування погіршення стану здоров`я та ненадання належного медичного обслуговування, тривалістю неодноразових судових процесів, втратою роботи, і, як наслідок, присвячення                     12 років свого життя захисту своїх прав та інтересів, відновленню своєї репутації                     в судах. На підтвердження цих обставин позивач надав висновок експерта № 40             за результатами проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, складений 27 квітня 2021 року експертом Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» на його замовлення, відповідно до якого незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності за висунутим обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину та інші дії щодо нього у кримінальному провадженні                    № 42015000000000257 від 27 лютого 2015 року (кримінальній справі № 49-2632) протягом 2008-2020 років) є психотравмувальною ситуацією, йому завдано суттєві страждання (моральну шкоду), можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) становить 8 146,8 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент ухвалення судом рішення, що на момент звернення до суду з позовом становить 48 880 800 грн (6 000 грн х 8 146,8 = 48 880 800 грн).
		 
		З метою встановлення розміру завданої майнової шкоди він звернувся до незалежного аудитора Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «Аудит плюс облік» (далі - ТОВ АФ «Аудит плюс облік»), з яким 20 травня           2021 року уклав договір про надання аудиторських послуг з виконання узгоджених процедур та сплатив 10 000 грн за надані аудиторські послуги.
		 
		За результатами складеного ТОВ АФ «Аудит плюс облік» звіту незалежного аудитора від 08 червня 2021 року про фактичні результати виконання погоджених процедур було встановлено, що, ураховуючи коефіцієнт відношення середньої заробітної плати до його заробітної плати, розрахунок недоотриманого доходу за період вимушеного безробіття, з урахуванням інфляції за весь період безробіття, розмір матеріальної шкоди за період вимушеного безробіття за період з 15 грудня 2008 року до 30 вересня 2015 року (дата виходу на пенсію) через неотримання доходу у вигляді заробітної плати становить 2 257 705 грн; щодо факту заподіяної матеріальної шкоди через перебування коштів у розмірі 90 300 доларів США                           на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України з 20 березня 2009 року         до 27 квітня 2020 року розмір завданої йому матеріальної шкоди становить                           96 218 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 червня 2021 року (27,4674 грн) становить 2 642 863,72 грн.
		 
		Крім того, під час перебування в слідчому ізоляторі у нього погіршився стан здоров`я, відновлення якого потребувало матеріальних витрат. Так, витрати на встановлення стенту кардіологічного внаслідок погіршення фізичного стану становлять 3 200 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 червня 2021 року (27,4674 грн) становить 87 895,68 грн. Загальний розмір завданої йому матеріальної шкоди становить 4 988 465 грн,                      а з урахуванням коефіцієнта довгостроковості та неефективності використання                                                      коштів (1,1) - 5 487 311 грн.
		 
		Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив суд: 
		- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користьгрошову компенсацію завданої матеріальної шкоди у розмірі 5 487 311 грн, з яких:                                      2 257 705 грн - неотримана заробітна плата на посаді голови Броварської районної державної адміністрації Київської області; 2 642 864 грн - недоотримані кошти (відсотки) за депозитний вклад арештованих коштів, які зберігалися на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України; 89 896 грн - вартість кардіологічного стенту) х 1,1 коефіцієнт дострокового і неефективного використання грошових коштів);
		- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 48 880 800 грн; 
		- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь відшкодування витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 280 000 грн та 10 000 грн витрат, понесених із залученням спеціаліста та підготовкою звіту аудитора. 
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року залучено до участі у справі правонаступників померлого позивача - ОСОБА_1 ,                                     ОСОБА_2 .
		Замінено позивача ОСОБА_3 його правонаступниками - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2023 року залучено до участі у справі як співвідповідача Національну поліцію України.
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду закрито.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року                                       у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за час вимушеного безробіття, суд першої інстанції виходив із того, що позивача було відсторонено від здійснення повноважень голови Броварської районної державної адміністрації Київської області та звільнено з цієї посади не у зв`язку із кримінальним переслідуванням, а за порушення присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу», що виключає підстави для відшкодування йому шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому суд урахував, що  ОСОБА_3 не надано доказів, що після звільнення з-під варти у березні 2010 року та до виходу на пенсію - 30 вересня 2015 року  ОСОБА_3 не працював і не міг працювати.
		 
		Суд першої інстанції не взяв до уваги, як належний та допустимий доказ у справі, звіт незалежного аудитора ТОВ АФ «Аудит плюс облік» від 08 червня 2021 року, оскільки викладені у ньому висновки щодо розміру завданої  ОСОБА_3 матеріальної шкоди є надуманими і не ґрунтуються на вимогах законодавства.
		 
		Суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині стягнення недоотриманих коштів (відсотків) за депозитний вклад арештованих коштів, які зберігалися на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України, оскільки вилучені за місцем проживанняОСОБА_3 та в його автомобілі у готівці грошові кошти не знаходилися на будь-яких депозитних рахунках в банківських установах, а тому позивач не міг розраховувати на отримання доходу від їх зберігання в банку.
		 
		Районний суд вважав, що не підлягає задоволенню вимога про стягнення вартості кардіологічного стенту, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між кримінальним переслідуванням та виникненням захворювань, які призвели до необхідності встановлення ОСОБА_3 кардіологічного стенту.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як правонаступників ОСОБА_3 , у рівних частинах втрачений заробіток за період з 15 грудня 2008 року до 02 липня 2009 року                                                           у розмірі 28 427,04 грн. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення втраченого заробітку, апеляційний суд урахувавположення статей 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури              і суду» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та вважав, що втрачений заробіток ОСОБА_3 за період з 15 грудня 2008 року                                     (дата затримання) до 02 липня 2009 року (дата звільнення) становить 28 427,04 грн (144 робочі дні х 197,41 грн).
		 
		Апеляційний суд дійшов висновку, що на момент затримання та порушення кримінальної справи ОСОБА_3 не був відсторонений від посади, оскільки на підставі розпорядження Броварської районної державної адміністрації Київської області він приступив до виконання посадових обов`язків з 20 березня 2008 року.
		 
		Звіт незалежного аудитора ТОВ АФ «Аудит плюс облік» від 08 червня 2021 року апеляційний суд не прийняв до уваги з огляду на те, що наведений у ньому розрахунок матеріальної шкоди за період вимушеного безробіття ОСОБА_3 розрахований у довільній формі та не ґрунтується на вимогах закону щодо порядку проведення такого розрахунку.
		 
		Апеляційний суд вважав недоведеними посилання позивача на неможливість працювати після звільнення з-під варти у березні 2010 року та до виходу на             пенсію - 30 вересня 2015 року, оскільки ним не надано належних і допустимих доказів існування обставин, які об`єктивно заважали та (або) унеможливлювали його працевлаштування у вказаний період часу. При цьому судом ураховано, що                     у передбаченому законом порядку розпорядження Президента України від 02 липня 2009 року № 125/2009-рп ОСОБА_3 не оскаржував.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення недоотриманих коштів (відсотків) за депозитний вклад арештованих коштів, які зберігалися на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України, оскількиположення статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» містять виключний перелік видів компенсації, що підлягають відшкодуванню у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та не передбачає відшкодування упущеної вигоди та витрат, понесених у зв`язку із наданням медичної допомоги. Крім того, суд урахував, що вилучені у ОСОБА_3 90 300 доларів США зберігалися у нього у готівковій формі та не перебували на банківському (депозитному рахунку), а були відшукані в ході проведення обшуку за місцем його проживання.
		 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, урахувавши складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та значення справи для сторін, критерій реальності адвокатських витрат, апеляційний суд вважав, що на підставі статті 141 ЦПК України слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог по 72,81 грн на користь кожного позивача.
		 
		При цьому апеляційний суд вважав відсутніми підстави для стягнення 10 000 грн витрат, понесених із залученням спеціаліста та підготовкою звіту аудитора, оскільки під час розгляду справи та ухвалення судового рішення вказаний звіт не було враховано як доказ.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат                     Головков Є. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.
		 
		У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду                                від 27 травня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду            м. Києва від 05 жовтня 2023 року.
		 
		У касаційній скарзі Національна поліція України, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду                                від 27 травня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
		 
		У червні 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їхнім представником - адвокатом Головковим Є. І., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		У липні 2024 року касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 рокунадійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		У липні 2024 року касаційна скарга Національної поліції України на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 рокунадійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2024 року відкрито касаційне провадження                              у вказаній справі за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, витребувано цивільну справу із суду першої інстанціїта роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня            2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їхнім представником - адвокатом Головковим Є. І., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2024 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без руху                        з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали,                         а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження                              у вказаній справі за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, відмовлено                      у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                  від 29 липня 2024 року ОСОБА_1 , Діденко Н. М. продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2024 року. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження                              у вказаній справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їхнім представником - адвокатом Головковим Є. І., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 рокута роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їхнім                           представником - адвокатом Головковим Є. І., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням                                            статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неправильно застосували норми статей 23, 1176 ЦК України, статей 2, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Посилається на те, що підстави звільнення ОСОБА_3 із займаної посади внаслідок нібито порушення присяги державного службовця залежали від кримінального переслідування та перебування у цей час під вартою, відтак зроблений апеляційним судом розрахунок втраченого ОСОБА_3 заробітку лише з часу його затримання до моменту звільнення з посади є помилковим, а має бути зроблений до моменту виходу на пенсію.
		 
		Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_3 не міг працювати перебуваючи під вартою з 15 грудня 2008 року до 31 березня 2010 року саме внаслідок кримінального переслідування, а після зміни запобіжного заходу він був вимушений відвідувати численні судові засідання що, з урахуванням їх тривалості, створювало перешкоди у працевлаштуванні на інші посади.
		 
		При цьому наданий ним звіт незалежного аудитора ТОВ АФ «Аудит плюс облік»           від 08 червня 2021 року про визначення розміру завданої матеріальної шкоди відповідає вимогам статей 77, 80 ЦПК України, тому безпідставно не взятий до уваги апеляційним судом при визначенні розміру матеріальної шкоди. 
		 
		Вказує, що безпідставною є відмова у задоволенні позову в частині стягнення недоотриманих коштів (відсотків) за депозитний вклад арештованих коштів, які зберігалися на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України, оскільки вилучені у ОСОБА_3 грошові кошти не перебували на зберіганні у слідчого Генеральної прокуратури України який їх вилучив, а були розміщені саме на депозитному рахунку ПАТ «Укрексімбанк», з відсотковою ставкою, яка не відповідає жодним обґрунтованим та логічним розрахункам та ставкам по депозитам,                               у тому ж банку.
		 
		Звертає увагу на те, що погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 відбулося саме під час перебування і Київському слідчому ізоляторі, що обумовило у подальшому встановлення кардіологічних стентів загальною вартістю 89 600 грн, що на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування понесених витрат.
		 
		Крім того, визначений апеляційним судом розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає дійсному розміру понесених ОСОБА_3 витрат, беручи до уваги складність справи, обсяг виконаної роботи адвокатом, часом витраченим на надані послуги, відсутність клопотання відповідачів про зменшення розміру таких витрат.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Головков Є. І., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня                    2018 року у справі № 383/596/15, від 17 лютого 2020 року у справі № 752/17699/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 591/3505/17, що передбачено пунктом 1                     частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення частини першої, другої, сьомої                              статті 1176 ЦК України, пункту 1 статті 1, пункту 2 частини першої статті 2, статті 3, частин першої, другої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,  пункту 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня  1996 року № 6/5/3/41, статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при встановленні наявності підстав для відшкодування втраченого заробітку за час перебування під вартою, оскільки особі відшкодовується втрачений заробіток виключно за час відсторонення від роботи чи посади, а також за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. 
		 
		При цьому вважає, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем                                 у справі, оскільки належним відповідачем є саме Держава Україна.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Офіс Генерального прокурора вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного                               у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі                                                  № 214/6982/13-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 757/21608/18-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга Національної поліції України мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги положення статей 13, 15 Закону України «Про Національну поліцію» та те, що Національна поліція України, як центральний орган управління поліції, який забезпечує діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань, ураховуючи фактичні обставини справи, не є органом, діями якого позивачу було завдано шкоду, оскільки жодних прав та інтересів ОСОБА_3 не порушувала, отже є неналежним відповідачем у справі.
		 
		Зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі,                 а отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Національна поліція України вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права                        у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду                                   від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 07 червня 2023 року у справі             № 522/14402/15, від 20 грудня 2023 року у справі № 456/4738/20 (пункт 1                             частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
		 
		У жовтні 2024 року Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану їхнім представником - адвокатом                   Головковим Є. І., в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		На підставі розпорядження Президента України від 11 березня 2005 року                                    № 825/2005-рп ОСОБА_3 призначено головою Броварської районної державної адміністрації Київської області (том 1, а. с. 120).
		 
		Відповідно до розпорядження Президента України від 18 лютого 2008 року                             № 69/2008-рп на підставі статей 102, 118, 119 Конституції України, статті 22 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_3 відсторонено від виконання повноважень за посадою голови Броварської районної державної адміністрації Київської області (том 1, а. с. 122).
		 
		Згідно з розпорядженням Президента України від 19 березня 2008 року                                     № 103/2008-рп у зв`язку із закінченням роботи комісії для проведення службового розслідування виконання ОСОБА_3 службових обов`язків, утвореної розпорядженням Президента України від 18 лютого 2008 року № 69/2008-рп, та ураховуючи, що за результатами проведеного комісією службового розслідування невиконання службових обов`язків ОСОБА_3 - головою Броварської районної державної адміністрації Київської області не виявлено, вказано ОСОБА_3 приступити до виконання повноважень за посадою. Розпорядження Президента України від 18 лютого 2008 року № 69/2008-рп визнано таким, що втратило чинність (том 1, а. с. 123).
		 
		12 грудня 2008 року заступником Генерального прокурора України щодо                         ОСОБА_4 порушено кримінальну справу № 49-2632 за ознаками                                злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою                               статті 368 КК України.
		 
		Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І.О. від 16 грудня 2008 року накладено арешт на все нерухоме і рухоме майно ОСОБА_3 (том 1, а. с. 142).
		 
		Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. від 17 грудня 2008 року ОСОБА_3 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 49-2632 за ознаками                                злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою                               статті 368 КК України (том 1, а. с. 67-74).
		 
		Постановою Генерального прокурора України Медведька О. І. від 17 грудня                       2008 року порушено перед Президентом України питання про відсторонення                               ОСОБА_3 з посади голови Броварської районної державної адміністрації Київської області (том 1, а. с. 118-119).
		 
		Постановою Києва-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2008 року у справі № 4-344/08 подання старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. задоволено. 
		Обрано щодо ОСОБА_3 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі управління Державного департаменту України по виконанню покарань в м. Києві (том 1, а. с. 82-86).
		 
		Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. від 20 січня 2009 року накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 2 046 грн (том 1, а. с. 143).
		 
		Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. від 20 січня 2009 року накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 90 000 доларів США (том 1, а. с. 144).
		 
		Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. від 20 січня 2009 року накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 300 доларів США (том 1, а. с. 145).
		 
		Грошові кошти у сумі 90 300 доларів США, 2 046 грн, вилучені у ОСОБА_3 у межах кримінальної справи № 49-2632, з 20 січня 2009 року до 27 квітня 2020 року знаходилися на відповідних рахунках, відкритих Генеральною прокуратурою України в Державній казначейській службі України та AT «Державний експортно-імпортний банк України».
		 
		На підставі розпорядження Президента України від 02 липня 2009 року                                        № 125/2009-рп ОСОБА_3 звільнено з посади голови Броварської районної державної адміністрації Київської області за порушення Присяги державного службовця відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України                            «Про державну службу» (том 1, а. с. 125).
		 
		Обраний ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався та постановою заступника начальника управління                 з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Тарасюка В. В. від 31 березня 2010 року запобіжний захід ОСОБА_3 було змінено на підписку про невиїзд з постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 87-101; 102-104).
		 
		Згідно з листом Київського слідчого ізолятора управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Києві та Київській області від 31 березня 2010 року за вих. №102/9 ОСОБА_3 був звільнений з під-варти                       31 березня 2010 року (том 1, а. с. 105).
		 
		У травні 2010 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 направлено для розгляду до суду.
		 
		Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2015 року у справі № 1-7/12 кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3                у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368 КК України направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування (том 1, а. с. 129-141).
		 
		27 лютого 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015000000000257 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою                  статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 15,                                  частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України. Підслідність                   у кримінальному провадженні 14 травня 2019 року визначено за Броварським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Київській області                  (том 1, а. с. 55-57).
		 
		Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня                      2019 року у справі № 361/5107/19 клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42015000000000257 від 27 лютого 2015 року задоволено.
		Арешт, накладений постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старшого радника юстиції Криніна І. О. від 20 січня 2009 року на грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 2 046 грн скасовано; арешт, накладений постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старшого радника юстиції Криніна І. О. від 20 січня 2009 року на грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 90 000 доларів США скасовано; арешт, накладений постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старшого радника юстиції Криніна І. О. від 20 січня 2009 року на грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 300 доларів США скасовано                       (том 1, а. с. 146-147).
		 
		Постановою старшого слідчого Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області Литовченка Д.В. від 18 жовтня 2020 року кримінальне провадження № 42015000000000257 від 27 лютого 2015 року щодо ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15,                               частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною п`ятою                   статті 27, частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 15,                          частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень (том 1, а. с. 39-54).
		 
		20 травня 2021 року між ТОВ АФ «Аудит плюс облік» в особі директора                    Лазоренко М. В. (виконавець) та ОСОБА_3 (замовник) укладено договір про надання аудиторських послуг з виконання узгоджених процедур, відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги з виконання узгоджених процедур з метою надання замовнику допомоги у ідентифікації та документальному підтвердженні факту завданої матеріальної шкоди за період вимушеного безробіття з 15 грудня 2008 року до 30 вересня 2015 року (дата виходу на пенсію); факту завданої матеріальної шкоди через перебування коштів у розмірі 90 300 доларів США на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України в AT «Державний експортно-імпортний банк України» з 20 січня 2009 року до 27 квітня 2020 року (том 2, а. с. 109-111).
		 
		Відповідно до пункту 4.1. договору про надання аудиторських послуг з виконання узгоджених процедур від 08 червня 2021 року за надання аудиторських послуг за цим договором замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 10 000 грн.
		 
		Згідно з квитанцією від 30 червня 2021 року ОСОБА_3 сплачено на рахунок ТОВ АФ «Аудит плюс облік» 10 000 грн (том 2, а. с. 113).
		 
		Відповідно до звіту незалежного аудитора від 08 червня 2021 року про фактичні результати виконання погоджених процедур, складеного ТОВ АФ «Аудит плюс облік» встановлено, що ураховуючи коефіцієнт відношення середньої заробітної плати до заробітної плати, розрахунок недоотриманого доходу за період вимушеного безробіття, з урахуванням інфляції за весь період безробіття, розмір матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_3 за період вимушеного безробіття за період з 15 грудня 2008 року до 30 вересня 2015 року (дата виходу на пенсію) через неотримання доходу у вигляді заробітної плати становить 2 257 705 грн; щодо факту заподіяної матеріальної шкоди через перебування коштів у розмірі 90 300 доларів США                           на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України з 20 березня 2009 року         до 27 квітня 2020 року розмір завданої ОСОБА_3 матеріальної шкоди становить                           96 218 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 червня 2021 року (27,4674 грн) становить 2 642 863,72 грн (том 2, а. с. 102-108).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1  ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)                             20 листопада 2021 року (том 3, а. с. 90).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їхнім                           представником - адвокатом Головковим Є. І., задоволенню не підлягає.
		 
		Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає частковому задоволенню.
		 
		Касаційна скарга Національної поліції України підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                           і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.
		 
		Щодо позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку за період з 15 грудня 2008 року до 02 липня 2009 року
		 
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
		 
		Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		 
		Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04,                   від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як                                     з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки             Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені                               статтями 1173 та 1174 ЦК України.
		 
		Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		 
		Частиною першою статті 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутності                        у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.
		 
		Стаття 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає,                           що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
		1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
		2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
		3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
		4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;
		5) моральна шкода.
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури              і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5                           статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		 
		Аналогічні положення містяться у пункті 7 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях, або право на відшкодування збитків, що належало спадкодавцеві відповідно до закону.
		 
		Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
		 
		Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		 
		Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
		 
		За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		 
		Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що  ОСОБА_3 було відсторонено від здійснення повноважень на посаді голови Броварської районної державної адміністрації Київської області та звільнено з цієї посади у зв`язку із притягненням його до кримінальної відповідальності і триманням під вартою.
		 
		Районний суд правильно зазначив, що ОСОБА_3 було відсторонено від здійснення повноважень голови Броварської районної державної адміністрації Київської області та звільнено з цієї посади не у зв`язку із кримінальним переслідуванням, а за порушення присяги державного службовця на підставі               пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»,                             що виключає підстави для відшкодування йому шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18 (провадження                                    № 61-3552св19).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанцій, вирішуючи позов  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробіткуза період з 15 грудня 2008 року до 02 липня 2009 року, дійшов помилково висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури                   і суду» для відшкодуванню на користь  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як правонаступників  ОСОБА_3 ,втраченого заробітку у розмірі 28 427,04 грн.
		 
		Отже, апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
		 
		Відтак, доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора в цій частині                             є обґрунтованими.
		 
		Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь  ОСОБА_1 ,                 ОСОБА_2 , як правонаступників  ОСОБА_3 ,втраченого заробітку, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції у цій частині - залишенню в силі.
		 
		Щодо позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку за період                                      з 31 березня 2010 року до 30 вересня 2015 року
		 
		Встановивши, що позивач не надав достатні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, які об`єктивно заважали та (або) унеможливлювали його працевлаштування після звільнення з-під варти у березні 2010 року та до виходу на пенсію - 30 вересня 2015 року, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаних вимог  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як правонаступників  ОСОБА_3 .
		 
		При цьому судами ураховано, що у передбаченому законом порядку розпорядження Президента України від 02 липня 2009 року № 125/2009-рп ОСОБА_3 не оскаржував.
		 
		В оцінці дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог                є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим ними доказами та доводам, не врахували доведення наявності шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури           і суду» та обґрунтованих підстав для її відшкодування, Верховним Судом відхиляються.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89,                           367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		При цьому суди правильно не взяли до уваги звіт незалежного аудитора                                    ТОВ АФ «Аудит плюс облік» від 08 червня 2021 року, оскільки наведений у ньому розрахунок матеріальної шкоди за період вимушеного безробіття ОСОБА_3 розрахований у довільній формі та не ґрунтується на вимогах закону щодо порядку проведення такого розрахунку.
		 
		Так, пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 передбачено, що розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		 
		Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
		 
		Колегія суддів уважає, що на підставі положень частини третьої                                             статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		 
		Щодо позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих коштів (відсотків) за депозитний вклад вилучених грошових коштів, які зберігалися на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України
		 
		Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків                              у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		 
		Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є:
		1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі,                          а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		 
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом                                 не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди,                      що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим                       від доходів, одержаних особою, яка порушила право (частина третя                                     статті 22 ЦК України).
		 
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_3 посилався на те, що йому було завдано матеріальної шкоди у зв`язку із перебуванням вилучених у нього під час обшуку грошових коштів у розмірі 90 300 доларів США на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України з 20 березня 2009 року до 27 квітня             2020 року.
		 
		Частиною четвертою статті 623 ЦК України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
		 
		Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, зобов`язаний довести:                                       1) неправомірність поведінки особи; 2) наявність шкоди: 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яке виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди: 4) вину заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли                              в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
		 
		Отже, як упущена вигода відшкодовуються лише ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення позивачем вимоги про відшкодування упущеної вигоди покладає на нього обов`язок довести, що ці доходи (вигода) дійсно могли б бути ним отримані.
		 
		Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди, оскільки позивач не надав належних доказів того, що він міг та повинен був отримати вказані доходи                    і тільки неправомірні дії представників прокуратури стали єдиною та достатньою причиною, яка завадила його можливості отримати прибуток.
		 
		При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що вилучені                                            у ОСОБА_3 90 300 доларів США зберігалися у нього у готівковій формі та не перебували на банківському (депозитному рахунку), а були відшукані під час проведення обшуку за місцем його проживання.
		 
		Встановивши, що позивачі не надали достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між кримінальним переслідуванням та виникненням захворювань, які призвели до необхідності встановлення  ОСОБА_3 кардіологічного стенту, суд першої інстанції,                                      з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог вказаних позовних вимог.
		 
		Доводи  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у поданій ними касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 17 лютого 2020 року у справі № 752/17699/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 591/3505/17, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявники намагаються досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Доводи касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Національної поліції України про те, що вони є неналежним відповідачами у справі, є безпідставними.
		 
		Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
		 
		Аналіз вказаної норми свідчить про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є саме держава як учасник цивільних відносин.
		 
		Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава.
		 
		Інші доводи касаційних скарг не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає                в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні на користь  ОСОБА_1 ,                 ОСОБА_2 , як правонаступників  ОСОБА_3 ,втраченого заробітку за період                                    з 15 грудня 2008 року до 02 липня 2009 року, то постанова апеляційного суду                              в цій частині підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції у цій частині - залишенню в силі.
		 
		Ураховуючи, що в частиністягнення втраченого заробітку за період з 31 березня 2010 року до 30 вересня 2015 року, стягнення недоотриманих коштів (відсотків) за депозитний вклад вилучених грошових коштів, які зберігалися на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України та стягнення вартості кардіологічного стенту доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, суди в цій частині правильно застосували норми матеріального права до встановлених на підставі поданих доказів фактичних обставин, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій частині без змін.
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема,                 із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної                          та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, у зв`язку із чим був звільнений від сплати судового збору                        за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір». 
		 
		При поданні касаційної скарги Офісом Генерального прокурора було сплачено 1 452,80 грн судового збору, а Національною поліцією України - 1 816 грн,                              що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями.
		 
		Оскільки  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як правонаступники  ОСОБА_3 , на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору, то понесенні Офісом Генерального прокурора та Національною поліцією України судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України та скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення втраченого заробітку, тому витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційних скарг у розмірі 1 452,80 грн та 1 816 грн необхідно компенсувати Офісу Генерального прокурора, Національній поліції Україниза рахунок держави                                         у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їхнім представником - адвокатом Головковим Євгеном Ігоровичем, залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнитичастково.
		 
		Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнитичастково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 рокув частині позовних вимог  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України про відшкодування втраченого заробітку за період з 15 грудня 2008 року до 02 липня 2009 року скасувати та залишити в цій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року в силі.
		 
		У решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року залишити без змін.
		 
		Компенсувати Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1 452 (одну тисячу чотириста п`ятдесят дві) гривні 80 копійок на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Компенсувати Національній поліції України (код ЄДРПОУ 40108578) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...