Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 452/2094/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 17.03.2025
Номер судового провадження: 61-12147ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 452/2094/21
		провадження № 61-12147св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області  від 11 квітня 2024 року в складі судді Бікезіної О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2024 року в складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.
		 
		в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на спадкове майно:
		- 1/3 частину житлового приміщення - квартиру АДРЕСА_1 ;
		- 1/3 частину житлового приміщення - квартиру АДРЕСА_2 ;
		- 2/3 частини житлового приміщення - квартиру 
		АДРЕСА_3 .
		Позовні вимоги мотивував тим, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Самборі Львівської області помер його батько - ОСОБА_3 . З 02 червня 1993 року до дня смерті ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .За час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було набуто у спільну сумісну власність нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру 
		АДРЕСА_2 . Особистим майном                         ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_3 .
		Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є його дружина
		ОСОБА_1 та його сини: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
		У встановлений законом строк ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Самбірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, ОСОБА_4 подав заяву про відмову від прийняття спадщини на користь брата ОСОБА_2 .
		Нотаріусом позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки в спадкову масу входить майно, що є спільною сумісною власністю, частки в якому не визначені, а також у зв`язку з наявністю спору між спадкоємцями.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		11 квітня 2024 року рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області позов ОСОБА_2 задоволено частково.
		Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:
		- 1/3 частину житлового приміщення - квартиру АДРЕСА_1 ;
		- 2/3 частини житлового приміщення - квартиру 
		АДРЕСА_3 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		04 липня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня
		2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасовано. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 щодо визнання за ним права власності на 1/3 частини квартири  
		АДРЕСА_2 , суд першої інстанції зазначив про те, що квартира придбана ОСОБА_6 хоча і в шлюбі з                        ОСОБА_7 , однак за кошти, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 .
		Рішення суду в цій частині позивачем не оскаржувалося, тому не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.
		В іншій частині позовних вимог судові рішення мотивовані тим, що                        ОСОБА_3 набув квартиру в буд. АДРЕСА_5  в порядку приватизації, тому вона є його особистою приватною власністю. Квартиру  АДРЕСА_1 суди визнали об`єктом спільної сумісної власності                    ОСОБА_7 та ОСОБА_6 й визнали 1/3 частку цієї нерухомості за позивачем ОСОБА_5 в порядку спадкування. Належних доказів того, що ця квартира придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_6 матеріали справи не містять.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		17 серпня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
		Доводи касаційної скарги містять висновки щодо незгоди з судовими рішеннями в частині визнання 1/3 частки квартири  АДРЕСА_1  за ОСОБА_5 в порядку спадкування. Тому лише в цих межах справу переглядає Верховний Суд. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення в частині визнання                          1/3 частки квартири  АДРЕСА_1  за ОСОБА_5 в порядку спадкування є незаконними. Вона придбала вказану квартиру особисто шляхом пайової участі в будівництві житла. Квартира придбана за 1 049 919,00 грн, частина з яких отримана її сином - ОСОБА_8 від продажу власної квартири 18 листопада                       2006 року, а частину сплатила її сестра - ОСОБА_9 за придбання в неї 1/5 частини спадкового майна за договором купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року. Покази ОСОБА_9 апеляційний суд дослідив неналежно, обґрунтував постанову неіснуючими доказами. Суди не дослідили копії меморіальних ордерів та квитанцій, якими вона сплачувала вартість проінвестованої квартири. 
		Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17,                                від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16, у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц,                 від 02 лютого 2022 року в справі № 335/1576/20, про те, що сам собою факт придбання майна в період шлюбу, не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя; тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує; реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави; на суд покладено обов`язок встановити, чи був достатній сумарний заробіток подружжя для придбання квартири.
		Позиція інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_3 був військовим пенсіонером, тому мав доходи на придбання квартири. Відповідачка ОСОБА_1 не довела доказами те, що спірна квартира придбана за її особисті кошти. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був батьком позивача ОСОБА_2 .
		ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 02 червня 1993 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
		Згідно з довідкою Андрушівської центральної міської лікарні від 14 лютого                  2022 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні лікарні, 13 листопада 2019 року йому було ампутовано праву н/кінцівку на рівні н/з стегна. За період перебування на лікуванні догляд за ОСОБА_3 здійснював його син ОСОБА_2 . 
		Згідно з довідкою Самбірської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії № 328324 від 12 березня 2020 року ОСОБА_3 був визнаний особою з інвалідністю І групи, який потребує постійного стороннього догляду.
		ОСОБА_1 протягом 2004-2020 років отримувала пенсію, розмір якої, зокрема, в 2005 році складав 352,16 грн, у 2006 році - 386,16 грн, у 2007 році -  477,60 грн, у 2009 році - 673,94 грн, у 2020 році - 2259,97 грн. 
		Розмір пенсії ОСОБА_3 протягом 2009-2020 років складав від 2077,74 грн до 8820,50 грн. 
		ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19 жовтня 2006 року, загальною площею 64,1 кв. м, на підставі розпорядження органу приватизації від 17 вересня 2006 року № 82. 
		За ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1                           від 17 січня 2012 року та на квартиру  АДРЕСА_2 , загальною площею 41,8 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 20 січня 2012 року.
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 лютого 2021 року звернулися до Самбірської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 
		ОСОБА_4 19 січня 2021 року подав нотаріусу заяву про відмову                               від спадщини після смерті батька ОСОБА_3 на користь брата -                    ОСОБА_2 . 
		Листом завідувача Самбірської державної нотаріальної контори від 18 травня 2021 року вих. № 879/02-14 ОСОБА_2 повідомлено про неможливість видачі йому свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_3 через ненадання спадкоємцем оригіналів документів, що посвідчують право власності спадкодавця на вказане майно, а також наявності спору щодо майна, запропоновано звернутися до суду за визнанням права власності на вищевказане майно.
		Листом завідувача Самбірської державної нотаріальної контори від 18 травня 2021 року вих. № 878/02-14 ОСОБА_2 повідомлено про неможливість видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що спадкодавцем ОСОБА_3 за життя не було отримано свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , запропоновано звернутися до суду за визнанням права власності на вищевказане майно.
		Згідно з договором купівлі-продажу 1/5 частини житлового будинку                                 від 11 вересня 2009 року, що посвідчений приватним нотаріусом Мариняк Н. М., ОСОБА_1 продала ОСОБА_9 1/5 частину житлового будинку                    АДРЕСА_6 загальною площею 14,74 кв. м; продаж вчинено за 18 577,00 грн. 
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Малою М. В., ОСОБА_1 та ОСОБА_10 продали ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_7 , продаж вчинено за 166 650,00 грн. 
		17 лютого 2005 року ОСОБА_1 уклала договір з Житлово-будівельним кооперативом (далі - ЖБК) «Транспортник» № 17 про участь в будівництві житла, предметом якого було будівництво квартири АДРЕСА_1 загальною площею 70,7 кв. м, вартість квартири 1 049 919,00 грн. Умовами договору передбачалася сплата                 50 % вартості протягом п`яти днів з моменту його підписання.
		ОСОБА_1 надані копії меморіальних ордерів та квитанцій щодо оплати за зазначеним договором протягом 2005-2006 років.
		05 грудня 2005 року ОСОБА_1 уклала з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 договір будівництва житла, предметом якого є будівництво квартири АДРЕСА_2 загальною площею 41,8 кв. м, загальна вартість житла 110 770,00 грн. Умовами додатку         № 2 до договору було передбачено перший внесок до 01 лютого 2007 року, другий до 01 грудня 2007 року, третій - до 01 серпня 2008 року. На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 частинами вносилися грошові кошти, що підтверджується наданими квитанціями.
		20 жовтня 2011 року рішенням Самбірської міської ради Львівської області                          № 524 оформлено право приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 . 
		15 листопада 2011 року рішенням Самбірської міської ради Львівської області              № 720 оформлено право приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . 
		Право власності на зазначені квартири зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 17 січня 2012 року та на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 20 січня 2012 року. 
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		 
		У статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
		 
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду                        від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), на яку посилається заявниця. 
		Сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, адже в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
		Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 02 лютого 2022 року в справі № 335/1576/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі. 
		Висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях не суперечать наведеним постановам Верховного Суду, адже в цій справі презумпція спільності права власності подружжя на придбану в період шлюбу квартиру  АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , яка заперечувала щодо такої спільності майна, не спростована. 
		Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		ОСОБА_1 посилалася на ті обставини, що квартира АДРЕСА_1 набута за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.
		На спростування презумпції спільності права власності подружжя на вказану нерухомість надала: договір купівлі-продажу 1/5 частини житлового будинку                 від 11 вересня 2009 року, що посвідчений приватним нотаріусом Мариняк Н. М., за яким ОСОБА_1 продала ОСОБА_9 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_6 загальною площею 14,74 кв. м; продаж вчинено за                   18 577,00 грн; договір купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Малою М. В., за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_10 продали ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_7 , продаж вчинено за 166 650,00 грн; договір з ЖБК «Транспортник» № 17 від 17 лютого 2005 року, укладений                           ОСОБА_1 , предметом якого було будівництво квартири АДРЕСА_1 загальною площею 70,7 кв. м, вартість квартири 1 049 919,00 грн та копії меморіальних ордерів і квитанцій щодо оплати за зазначеним договором; договір ОСОБА_1  з ФОП                       ОСОБА_12  від 05 грудня 2005 року, предметом якого є будівництво квартири                      АДРЕСА_2 загальною площею 41,8 кв. м, загальна вартість житла 110 770,00 грн та квитанції щодо оплати за зазначеним договором; рішення Самбірської міської ради Львівської області від 20 жовтня 2011 року № 524, яким вирішено оформити право приватної власності  ОСОБА_1 на квартиру  АДРЕСА_2 ; рішення Самбірської міської ради Львівської області від 15 листопада 2011 року 
		№ 720, яким вирішено оформити право приватної власності  ОСОБА_1 на квартиру  АДРЕСА_1 .
		Оцінивши відповідно до вимог статті 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, суди виснували про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя та що презумпція права спільної сумісної власності ОСОБА_1 не спростована. 
		Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам                             сторін, зокрема, встановили, що доказів надання ОСОБА_1 позики ОСОБА_9 у 2015 році на суму 10 000,00 доларів США, відповідачка не надала; договір купівлі-продажу 1/5 частини житлового будинку від 11 вересня 2009 року не містить інформації щодо предмета доказування, а саме про те, що грошові кошти, отримані ОСОБА_1 у 2009 році, витрачені на оплату спірної квартири в 2005-2008 роках.
		Копії меморіальних ордерів та квитанцій щодо оплати протягом 2005-2006 років за договором від 17 лютого 2005 року № 17 також оцінені судами, за наслідками такої оцінки суди виснували, що надані документи не містять посилання на договір від 17 лютого 2005 року № 17 і найменування їх одержувача - ЖБК «Транспортник». Також умовами договору передбачалася сплата 50 % його вартості протягом п`яти днів з моменту його підписання, однак жодний з наданих відповідачкою платіжних документів не підтверджує виконання цього пункту договору. 
		За кошти, отримані ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2006 року в сумі 166 650,00 грн, придбано квартиру АДРЕСА_2 , яку суд визнав особистою власністю  ОСОБА_1 , тому цей договір не може підтверджувати джерело походження коштів на придбання ще однієї квартири -   АДРЕСА_1 . 
		Апеляційний суд додатково зазначив, що допитана в суді апеляційної інстанції як свідок ОСОБА_9 зазначила, що вона протягом 13 років працювала в республіці Португалії,  на прохання ОСОБА_6 надала останній в позику  грошові кошти в сумі 10 000,00 доларів США для оплати квартири за адресою:    АДРЕСА_8 .
		Апеляційний суд виснував, що зазначені покази не можуть буди доказом того, саме за вказані кошти (10 000,00 доларів США) та кошти від продажу 11 вересня 2009 року 1/5 частки житлового будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_6 одноособово 20 січня 2021 року було придбано спірну квартиру.
		Отже, суди дослідили усі доводи ОСОБА_6 щодо набуття нею квартири                    АДРЕСА_1 в особисту власність та виснували, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_6 про те, що покази ОСОБА_9 апеляційний суд дослідив неналежно, обґрунтував постанову неіснуючими доказами, що суди не дослідили копії меморіальних ордерів та квитанцій, якими вона сплачувала вартість проінвестованої квартири, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_6 про те, що вона придбала вказану квартиру особисто шляхом пайової участі в будівництві житла; що квартира придбана за 1 049 919,00 грн, частина з яких отримана її сином - ОСОБА_8 від продажу власної квартири 18 листопада 2006 року, а частину сплатила її сестра - ОСОБА_9 за придбання в неї 1/5 частини спадкового майна за договором купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявниці з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). 
		Спростування презумпції спільності майна подружжя потребує доведення обставин придбання спірного майна за рахунок особистих (не подружніх) коштів, а не шляхом доведення відсутності доходів у іншого з подружжя, адже відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		За таких обставин інформація щодо невисокого розміру пенсії в ОСОБА_3 в спірний період не може бути підставою відмови у визнанні квартири спільним майном подружжя. 
		Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
		Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
		Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
		У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
		Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
		Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.
		Враховуючи, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 увійшла до спадкової маси після смерті          ОСОБА_3 , кожен із спадкоємців першої черги ( ОСОБА_2 ,                ОСОБА_1 та ОСОБА_13 ) успадкували б по 1/6 частці вказаної квартири. 
		ОСОБА_4  відмовився від спадщини на користь ОСОБА_2 , тому останньому належить право власності на 1/3 зазначеної квартири.
		Отже, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, суди правильно виснували про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті                         ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на                            1/3 частину квартири  АДРЕСА_1 .
		Касаційна скарга мотивована також тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду                               від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16 про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.
		Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
		Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
		Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		Посилаючись на наведені вище постанови Верховного Суду, заявниця не вказує, яким чином наведені в них висновки не враховані судами в цій справі.
		Доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги на правильність судових рішень не впливають та їх не спростовують.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині без змін.  
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2024 року в частині визнання 1/3 частки квартири  АДРЕСА_1  за ОСОБА_5 в порядку спадкування залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:О. М. Ситнік     В. М. Ігнатенко      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...