Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/203/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; військової служби.
Надіслано судом: 20.03.2025. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.

Номер судового провадження: П/620/204/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		19 березня 2025 року Чернігів Справа № 620/203/25
		Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ТкаченкоО.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, 
		У С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
		визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи;
		зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є єдиною дитиною та єдиним сином у своєї матері ОСОБА_2 , яка являється інвалідом ІІ групи, перебуває на пенсії та потребує постійного догляду, що є підставою для звільнення з військової служби згідно з підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважає відмову відповідача у звільненні його з військової служби за наявності усіх необхідних документів, що підтверджують право на звільнення, протиправною
		Ухвалою суду від 21.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
		У встановлений судом строк відповідач надав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначив про безпідставність позовних вимог, оскільки подані позивачем документи не є підставою для звільнення його в розумінні підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з тим, що відповідно до наданої довідки МСЕК мати позивача - ОСОБА_2 не потребує постійного догляду, а також у зв`язку з ненаданням підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які могли б здійснювати догляд за матір`ю. 
		Позивач подав відповідь на відзив, заперечив проти доводів відповідача, підтримав позовні вимоги, зауважив, що законодавець передбачив право військовослужбовця звільнитися з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю як I, так і II групи, не конкретизувавши необхідність підтвердження факту потреби в постійному догляді саме висновком медико-соціальної експертної комісії. Вказав, що долучені до позову документи в сукупності підтверджують факт того, що позивач являється єдиною дитиною і рідним сином ОСОБА_2 , яка на даний час розлучена і до моменту мобілізації сина проживала виключно лише з ним одним.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.
		ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
		ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9).
		Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 02.05.2024 №791308 ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності безстроково (а.с. 13 зворот).
		ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що підтверджується висновками КНП «Куликівський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 04.06.2024 № 51 та від 10.12.2024 №107 (а.с. 14 з обох сторін).
		Нотаріально засвідченою заявою від 11.09.2024 №785 ОСОБА_2 підтверджує, що ОСОБА_1 є її єдиним сином, будь-яких інших працездатних осіб, які відповідно до вимог закону зобов`язані здійснювати її утримання, не має (а.с. 15 зворот).
		Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 14.05.2024 №46 ОСОБА_1 до призову в лави Збройних Сил України фактично проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 (а.с. 1112).
		11.06.2024 року позивач звернувся з рапортом до начальника третьої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Як підстава зазначено: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. До рапорту додано документи: копія військового квитка, копія паспорта, копія свідоцтва про народження, копія ІПН, довідка про реєстрацію проживання, копія паспорта матері, ідентифікаційний номер матері, довідка МСЕК №791308 серії 12 ААГ від 02.05.2024, акт №46 обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства, фактичного місця проживання особи, витяг з реєстру територіальної громади, витяг №581 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, свідоцтво про розірвання шлюбу матері (а.с. 18).
		Листом від 09.09.2024 на звернення позивача відповідач повідомив, що рапорт позивача щодо звільнення в запас у зв`язку із сімейними обставинами розглянуто на засіданні атестаційної комісії та прийнято рішення розглянути повторно після надання документів щодо відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, що можуть здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, та документів, що підтверджують факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду (а.с. 21).
		Листом від 15.10.2024 №08.1/2310- 24-Вих відповідач підтвердив факт отримання та долучення до рапорту ОСОБА_1 від 06.07.2024 додаткових документів (а.с. 21 зворот).
		На підставі адвокатського запиту від 13.11.2024 до рапорту ОСОБА_1 додатково долучено документи, зокрема нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 11.09.2024, зареєстровану в реєстрі за №785, повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 2223).
		Надані документи долучені до рапорту ОСОБА_1 , що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.11.2024 №08.1/2708-24-Вих (а.с. 24).
		Листом від 09.12.2024 №08.1/31896/24-Вих. за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) позивача повідомлено, що за результатами повторного розгляду його рапорту від 06.07.2024 на засіданні атестаційної комісії прийнято рішення відмовити у зв`язку з відсутністю підстав для звільнення, а саме у зв`язку з тим, що відповідно до наданої довідки МСЕК мати не потребує постійного догляду, а також у зв`язку з ненаданням підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які могли б здійснювати догляд за матір`ю (а.с. 27).
		Вважаючи відмову відповідача у звільненні з військової служби протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
		На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
		Як вже встановлено судом ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
		У той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, оскільки він є єдиним сином. 
		Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
		Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
		Своєю чергою пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
		Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (далі - Положення №1115/2009, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.
		Розділ XIV Положення №1115/2009 регламентує питання проходження військової служби та деякі питання виконання військового обов`язку в особливий період.
		Відповідно до пункту 305 Положення №1115/2009 в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 307 Положення №1115/2009 з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		Відповідно до пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
		Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що звільнення з військової служби через сімейні обставини відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорту до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин.
		Як вже встановлено судом, позивачем до рапорту про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ надано документи на підтвердження наявності підстав для звільнення, зокрема: висновки №51 та №107, видані КНП «Куликівський центр первинної медико-санітарної допомоги» за формою № 080-4/о, які вказують на те, що ОСОБА_2 як інвалід ІІ групи, відноситься до категорії осіб, які мають порушення функцій організму і через це вона як невиліковно хвора особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, а тому потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; довідку до акта огляду МСЕК, яка підтверджує встановлення ОСОБА_2 . ІІ групи інвалідності за загальним захворюванням безстроково; акт обстеження фактичного місця проживання від 14.05.2024 №46, яким підтверджується постійне проживання позивача з матір`ю до призову на військову службу, заяву ОСОБА_2 та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження на підтвердження того, що позивач є єдиною дитиною ОСОБА_2 . 
		Також позивач надав копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 (матір`ю позивача) та ОСОБА_3 (батьком позивача) серії НОМЕР_4 на підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
		Однією з підстав для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення відповідач вказує не надання підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які могли б здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 .
		Водночас суд зауважує, що факт того, що позивач є єдиним сином ОСОБА_2 та відсутність інших працездатних осіб, які зобов`язані відповідно до вимог законодавства здійснювати утримання ОСОБА_2 повністю підтверджується наданими документами. Крім того, підтверджується факт проживання позивача разом із матір`ю за адресою її реєстрації.
		Відповідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
		Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
		За наведених обставин суд вважає, що покликання відповідача на те, що позивачем не надано підтвердження відсутності інших осіб, які могли б здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , є необґрунтованим та спростовується наданими документами.
		Іншою підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача відповідач зазначає, що відповідно до наданої довідки МСЕК мати позивача не потребує постійного догляду.
		У аспекті цього суд зазначає, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, в якій звернув увагу, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
		Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.
		Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.
		Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
		Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
		Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
		З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
		Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
		Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
		Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
		За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
		- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;
		- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
		- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
		- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
		- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;
		- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
		У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
		Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
		Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (п.1 розділу III).
		За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).
		Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
		Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
		Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
		Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
		Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.
		Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, а також у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
		Таким чином, у спірному випадку необхідність постійного стороннього догляду за матір`ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, а встановлення групи інвалідності та строк її встановлення може підтверджуватися відповідною довідкою до акта огляду МСЕК.
		Згідно із наявною в матеріалах справи копією довідки до акта огляду МСЕК від 02.05.2024 серії 12 ААГ №791308 ОСОБА_2 - матері позивача встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, а згідно висновкам про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, №51 від 04.06.2024 та №107 від 10.12.2024 ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
		Також, як вже встановлено судом позивач мешкає разом з матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 14.05.2024 №46.
		Враховуючи наведене, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було надано належні докази підтвердження підстав для такого звільнення, які відповідачем було залишено без уваги.
		Суд звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
		Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
		При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
		Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
		Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
		Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було.
		З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) оформлена листом від 09.12.2024 №08.1/31896/24-Вих. у задоволенні рапорту про звільнення позивача з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснення ним постійного догляду за матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи, є протиправною.
		Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
		Стосовно зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, суд зазначає наступне.
		У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
		Виходячи зі змісту положеньКодексу адміністративного судочинства Українищодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
		Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача з питання звільнення військовослужбовця з військової служби.
		З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині зобов`язання прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби, задоволенню не підлягають.
		Разом з тим, суд зауважує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
		Відповідно до статті13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
		У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
		Водночас, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
		Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
		Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Отже, вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
		Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд відповідно до вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
		Таким чином, суд доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, та прийняти відповідне рішення за наслідком такого розгляду.
		Суд ураховує, що відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
		Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
		Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 605,60 грн відповідно до частини задоволених вимог.
		Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.
		Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, та прийняти відповідне рішення за наслідком такого розгляду.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп відповідно до частини задоволених вимог.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований АДРЕСА_3 , фактично проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
		Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
		 
		Повний текст рішення суду складено 19 березня 2025 року.
		 
		Суддя Ольга ТКАЧЕНКО

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...