Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 520/12855/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано судом: 20.03.2025. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: К/9901/27582/20

стані Товариством з метою виконання договорів: №8/03 від 07.03.2017, №28/09 від 28.09.2017, №17/9-КР від 23.10.2017, №17/6-КР від 09.08.2017, №17/4-КР від 12.05.2017, №19/2-КР від 25.02.2019, №18/5-КР від 04.09.2018, №19/3-КР від 25.03.2019, №2002-1 від 20.02.2018, №2706/18 від 27.06.2018, №070518 від 07.05.2018, №148 від 19.09.2018, №149 від 19.09.2018, укладених з ТОВ "Житлобуд-2" (Генпідрядник), КП "Підземне місто" (Замовник), ТОВ "Рать" (Генпідрядник), ТОВ "Спецбуд-3" (Генпідрядник), ТОВ "Асфер Груп" (Генпідрядник) відповідно, за умовами яких позивач, використовуючи власні матеріали, виконував роботи щодо: реконструкції будівлі по проспекту Тракторобудівників, 144 у м. Харків під центр адміністративних послуг та території прилеглої до будівлі центра адміністративних послуг по проспекту Тракторобудівників, 144 у м.Харків з улаштуванням майданчиків для паркування впродовж даного проспекту; капітального ремонту будівельних конструкцій пішохідного сходу №5 підземного підвуличного пішохідного переходу № 1 біля станції метро "Університет", за адресою: м.Харків, майдан Свободи, 1-М; пішохідного сходу №4 підземного підвуличного пішохідного переходу № 2 біля станції метро "Армійська", за адресою: м. Харків, проспект Московський 218 А-М; пішохідного сходу №8 підземного підвуличного пішохідного переходу № 1 біля станції метро "Армійська", за адресою: м. Харків, проспект Московський, 214/2-М; пішохідного сходу №3 підземного підвуличного пішохідного переходу № 1 біля станції метро "Завод ім. Малишева", за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська 121-М; пішохідного сходу №1 підземного підвуличного пішохідного переходу № 2 біля станції метро "Завод ім. Малишева", за адресою: м. Харків, вул Плеханівська 120-М; пішохідного сходу №2 підземного підвуличного пішохідного переходу № 2 біля станції метро "Спортивна", за адресою: м. Харків, вул Плеханівська 65-М; реабілітації (реставрації) нежитлової будівлі по майдану Павлівському, 4 у м. Харків; реконструкції скверу на майдані Свободи в м. Харків; реконструкції підземного переходу на перехресті вул. Соборності з кільцем та вул. 1100-річчя Полтави в м. Полтава; підземного переходу на перехресті вул. Шевченка та вул. Європейська у м. Полтава.
		Частину придбаних товарно-матеріальних цінностей було реалізовано позивачем на користь КП "Шляхрембуд" з метою виконання договору від 22.11.2017 №16-11/17, на користь СП "ЖБК "Авантаж" на підставі рахунку на оплату від 09.11.2018 №46, на користь ТОВ "Діамантове місто" з метою виконання договору поставки від 09.11.2018 №09-11/18.
		Судами попередніх інстанцій також установлено, що наданими позивачем доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується використання придбаних позивачем товарів у його господарській діяльності, надані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
		Колегія судів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що  Управління не довело належними доказами, що договори, укладені між Товариством та ТОВ  «ОРЛАНД-ГРУП», ТОВ  «ТРАНСТЕХНОЛОГІЯ-ПЛЮС», ТОВ  «КОРДІАНТ ІНВЕСТ», ТОВ  «МЕГАХРОМ», ТОВ  «ДАРІОН ПРО», ТОВ  «ГІДРОПРОФ», ТОВ  «АКВІЛІЯ КОМ», ТОВ  «ОЛЕКСІЯ ПРО», ТОВ  «УНІК-ЕКСПО», ТОВ  «ГОРИЗОНТ-ТРЕЙД», ТОВ  «ТАЛІОН КОМ», ТОВ  «НОРТЛЕЙК» були укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а поставка товарів (робіт, послуг) за цими договорами не мала реального змісту.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому, має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
		Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата Верховного Суду тлумачила як таку, в якій  відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
		Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).
		Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
		За висновком Великої Палати Верховного Суду зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини "Інтерсплав проти України", у якому позиція щодо "залученості" платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
		Водночас, у касаційній скарзі Управління не наводить доводів, що Товариство самостійно внесло до первинних документів недостовірну інформацію щодо придбання товарів (робіт, послуг) та/або щодо  його постачальників. Так само контролюючий не зазначало та не надавало доказів, що Товариство було обізнане щодо недостовірності даних про постачальника молока в первинних документах, на підставі яких задекларувало дані свого податкового обліку щодо витрат та податкового кредиту. У справі відсутні докази, що у Товариства були обґрунтовані підстави сумніватись у достовірності відомостей в первинних документах щодо його постачальників. Доводів такого змісту, так само як і доводів, що Товариство діяло без належної обачності, використовуючи первинні документи для цілей податкового обліку, Управління у касаційній скарзі не наводить.
		Суд відхиляє також і посилання скаржника на обставини, зазначені у вироку Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 07.11.2018 у справі № 644/1985/18, яким ОСОБА_1 (посадову особу ТОВ «Нортлейк» та ТОВ «Орланд Груп») було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, з урахуванням того, що вказаний вирок ухвалений  щодо посадової особи контрагента не за статтею 205 Кримінального кодексу України, та не може створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача (платника податків), а також зважаючи на те, що контролюючий орган не посилався на вказаний вирок як на підставу для прийняття оспорюваних податкових повідомлень рішень, з огляду на положення абзацу 2 частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Також, слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема, у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Згідно з висновком Великої  Палати формулювання "статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю" не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містить визначення статусу фіктивного підприємства. Суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, що суперечить висновку у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що "господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку".
		Застосування  судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Не суперечать висновки судів попередніх інстанцій і правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові, на яку посилається Управління у касаційній скарзі.
		Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
		Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання придбаних товарно-матеріальних цінностей  у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. 
		Доводам скаржника про наявність негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів та наявності недоліків у товарно-транспортних накладних судами надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
		Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
		Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк   Р.Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...