Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/10861/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 20.03.2025. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 20.03.2025
Номер судового провадження: К/990/12748/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 420/10861/21
		адміністративне провадження № К/990/12748/24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Негара Родіона Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року (суддя: Іванов Е.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (судді: Стас Л.В., Турецька І.О., Шевчук О.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач), з вимогами:
		- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області;
		- зобов`язати Одеську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09 вересня 2020 року по 24 березня 2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;
		- визнати протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо неправильного нарахування та недоплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду;
		- зобов`язати Одеську обласну прокуратуру донарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року повернуто позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області.
		Іншою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року відкрито позовне провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури в частині позовних вимог про:
		- зобов`язання Одеської обласної прокуратури виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 за період з 09 вересня 2020 року по 24 березня 2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;
		- визнання протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо неправильного нарахування та недоплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду;
		- зобов`язання Одеської обласної прокуратури донарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
		Зазначені позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що після його поновлення на посаді на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі №420/4196/20 та відповідно до наказу Одеської обласної прокуратури від 25 березня 2021 року №809к, його оплата праці на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області здійснюється на підставі абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року №113 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113), а саме відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021року №505, якою встановлено оплату праці працівників прокуратури. Натомість, що його заробітна плата має визначатися відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), за якою посадовий оклад прокурора окружної прокуратури встановлюється у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, визначених станом на 1 січня відповідного календарного року. Посадові оклади інших прокурорів обчислюються пропорційно до цього розміру з відповідними коефіцієнтами, зокрема, для прокурора обласної прокуратури - 1,2. Позивачем наголошено, що питання оплати праці прокурорів регулюється Законом №1697-VII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Єдність системи прокуратури України забезпечується єдиним статусом прокурорів. Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі. 
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року задоволено клопотання відповідача та залишено без розгляду позовні вимоги в частині зобов`язання Одеської обласної прокуратури виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09 вересня 2020 року по 24 березня 2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства залишити без розгляду.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Одеської обласної прокуратури щодо неправильного нарахування та недоплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду та зобов`язання відповідача здійснити виплату заробітної плати за вказаний період у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства - відмовлено.
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року залишено без змін.
		Ухвалюючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанції виходили з відсутності підстав для обрахунку заробітної плати позивача з 25 березня 2021 року з урахуванням положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
		Суди попередніх інстанцій зазначили, що після набрання чинності Законом №113-IX право на отримання заробітної плати відповідно до Закону №1697-VII отримали лише ті прокурори регіональних, місцевих та військових прокуратур, а також прокурори та керівники структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, які успішно пройшли атестацію та були переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури (абзац 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону).
		При цьому суди установили, що на час розгляду справи ОСОБА_1 не пройшов атестацію та не був переведений до обласної прокуратури. З огляду на це його заробітна плата визначалася виходячи з розміру оплати праці встановленому для працівників прокуратури постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова Кабінету Міністрів України №505). До того ж суди урахували, що позивача було поновлено на посаді прокурора регіональної, а не обласної прокуратури.
		Суди попередніх інстанцій наголосили, що фактично усі доводи позивача зводяться до його незгоди з положеннями Закону №113-IX, які, на його думку, порушують його права та гарантії, зокрема ті, що визначені статтею 81 Закону №1697-VII.
		Суди зазначили, що положення Закону № 113-IX, який було ухвалено пізніше ніж Закон №1697, внесли відповідні зміни до нього, які на день ухвалення рішення у цій справі залишаються чинними. Конституційний Суд України не визнав їх в установленому порядку такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому вони підлягають безумовному застосуванню та виконанню.
		Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
		Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо неправильного нарахування та недоплати заробітної плати за період з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду та зобов`язання відповідача здійснити виплату заробітної плати за вказаний період у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства задовольнити.
		Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113- IX та постанови Кабінету Міністрів України № 505 щодо оплати праці працівників звільнених з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» зазначеного Закону, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у період після наказу Генерального прокурора про день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.
		Скаржник вважає, що під час ухвалення судових рішень суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, оскільки вони не містять норм, що регулюють гарантії та умови оплати праці прокурорів, поновлених на посаді та допущених до виконання службових обов`язків, у тому числі після дати початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.
		Він також наголошує, що заробітна плата прокурорів має визначатися виключно законом, а тому положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в частині «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури» суперечать частині другій статті 131-1 Конституції України. 
		На користь неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України № 505 скаржник також вказує на визначення приписами абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ постанови (в однині) Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, тоді як фактично існувало кілька постанов Кабінету Міністрів України, що регулювали порядок оплати різних складових заробітної плати. При цьому єдиного документу, який би визначав структуру заробітної плати прокурорів Кабінет Міністрів України не приймав. Крім того, на час набрання чинності Законом №113-ІХ постанова Кабінету Міністрів України № 505 діяла в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 657 від 30 серпня 2017 і будь-яких змін, які б стосувалися застосування цієї постанови на виконання вимог Закону №113-ІХ Кабінетом Міністрів України не вносилося. Натомість, Кабінетом Міністрів України 11 грудня 2019 прийнята постанова № 1155, якою затверджені схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур, тобто прокуратур з назвою, зміненою Законом №113-ІХ і початок діяльності яких залежав від відповідного наказу Генерального прокурора. Згодом постанова Кабінету Міністрів України №1155 втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №555 від 02 червня 2021 року. У пояснювальній записці до її скасування зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України № 1155 суперечить чинному законодавству з огляду на рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року. Визнаючи постанову №1155 такою, що втратила чинність через невідповідність законодавству, Кабінету Міністрів України слід було б ухвалити аналогічне рішення щодо постанови №505, оскільки обидва нормативні акти регулюють однакові правовідносини. За таких обставин і міркувань, приписи постанови Кабінету Міністрів України №505 не підлягають застосуванню через їхню суперечність частині другій статті 131-1 Конституції України.
		Крім того, скаржник стверджує, що визначений пунктом 3 розділу II Закону №113-IX підхід щодо прокурорів регіональних та місцевих прокуратур є дискримінаційним, порушує їхні права на належні умови праці, створює ризики для незалежності прокурорів і суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		На підтвердження правомірності своєї позиції скаржник також посилається на Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023.
		Позиція інших учасників справи
		25 квітня 2024 року на адресу Верховного Суду від Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені судові рішення залишити без змін. 
		02 травня 2024 року на адресу Верховного Суду від представника позивача - адвоката Негара Родіона Віталійовича надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він вказує на те, що викладена відповідачем у відзиві позиція не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
		03 лютого 2025 року на адресу Верховного Суду від представника позивача - адвоката Негара Родіона Віталійовича надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він на підтвердження вимог касаційної скарги посилається на позицію Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24 (стосовно прямої дії норм Конституції) та від 05 грудня 2024 року у справі №380/28500/23 (щодо застосування абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX після ухвалення Конституційним Судом Рішення №8-р(II)/2023).
		06 травня 2024 року адресу Верховного Суду від представника позивача - адвоката Негара Родіона Віталійовича надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів здійснених скаржником (позивачем) судових витрат.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску адвокатом Негарою Родіоном Віталійовичем в інтересах ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Негара Родіона Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №420/10861/21.
		Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 19 березня 2025 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Наказом від 01 листопада 2019 року №219 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідування у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області.
		11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора з заявою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
		За результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, рішенням Другої Кадрової комісії від 09 квітня 2020 року №294, у зв`язку з набранням 90 балів, що є меншим прохідного балу для успішного складення іспиту, ОСОБА_1 не було допущено до етапу проходження співбесіди та визнано таким, що не успішно пройшов атестацію.
		Наказом Прокурора Одеської області від 29 квітня 2020 року №793к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідування у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.
		З указаним наказом позивач не погодився та оскаржив його до суду.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі 420/4196/20 позов задоволено:
		Рішення Другої Кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року №294 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки - визнано протиправним та скасовано;
		Зобов`язаний Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 додатковий день (дата, час, місце) для повторного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;
		Наказ Прокуратури Одеської області №793к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області - визнано протиправним та скасований;
		Поновлено ОСОБА_1 у Прокуратурі Одеської області на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області;
		Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 92 775,38 грн;
		Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області;
		Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 22 933,24 (двадцять дві тисячі дев`ятсот тридцять три гривні двадцять чотири копійки) грн.
		На указане рішення суду подана апеляційна скарга та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року по справі № 420/4196/20 - змінено.
		Викладено абзац третій у наступній редакції:
		«Зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурорів у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки».
		Викладено шостий абзац його резолютивної частини в наступній редакції:
		«Стягнути з Прокуратури Одеської області (вул. Пушкінська, 3, м.Одеса, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 91 732,96 грн (дев`яносто одна тисяча сімсот тридцять дві гривні дев`яносто шість копійок )»
		В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року по справі № 420/4196/20, - залишено без змін.
		На виконання указаних судових рішень наказом Одеської обласної прокуратури від 25 березня 2021 року №809к, наказ прокурора Одеської області від 29 квітня 2020 року №793 к про звільнення ОСОБА_1 з посади скасовано, поновлено позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області з 01 травня 2020 року, про що внесено також відповідний запис до трудової книжки позивача.
		На час розгляду справи ОСОБА_1 не пройшов тестування, заробітна плата йому виплачується виходячи з розміру оплати праці встановленому для працівників прокуратури постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, як такому що не пройшов тестування та не переведений до обласної прокуратури.
		ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон №1697-VII (далі - у редакції Закону №113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, - чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у частині першій статті 81 якого закріплено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік (частина друга статті 81 Закону №1697-VII).
		Відповідно до частини третьої статті 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Згідно з частиною сьомою статті 81 Закону №1697-VII  прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Частиною дев`ятою статті 81 Закону №1697-VII внормовано, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Відповідно до частин першої та другої статті 89 Закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проєктами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
		Приписами статті 90 Закону №1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
		За правилами статей 8, 13 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
		Приписами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України закріплено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
		Положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин»), які набрали чинності 01 січня 2015 року, передбачено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Постановою Кабінету Міністрів України №505 (зі змінами) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з відповідними додатками. Надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці, з-поміж іншого, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Визначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункти 1, 2, 6 цієї постанови).
		Приписами пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX внормовано, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
		Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 1 резолютивної частини Рішення). Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
		Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX (пункт 1 резолютивної частини Рішення). Друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Спірні правовідносини у цій справі стосуються правомірності нарахування та виплати прокурору заробітної плати за період з 09 вересня 2020 року по 24 березня 2021 року виходячи з розміру оплати праці, встановленого для працівників прокуратури постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
		Особливістю спірних правовідносин є те, що упродовж спірного періоду, за який позивачу належить виплата заробітної плати, його було звільнено з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113- IX та поновлено на попередній посаді в регіональній прокуратурі на підставі судового рішення, після видання Генеральним прокурором наказу про день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур .
		Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність визначення відповідачем заробітної плати позивача у спірний період відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону №1697-VII суди не вбачали, оскільки позивач не пройшов атестацію та не був переведений до обласної прокуратури, що згідно з абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX є умовою для визначення заробітної плати відповідно до Закону №1697-VII.
		Скаржник у касаційній скарзі заперечує правильність застосування судами абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», наполягаючи, що розмір заробітної плати прокурорів має визначатися виключно законом, а саме статтею 81 Закону №1697-VII.
		Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113- IX та постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 в аспекті оплати праці прокурорів, звільнених у зв`язку з підставами, передбаченими підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону, які згодом були поновлені на посаді за рішенням суду після видання Генеральним прокурором наказу про день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.
		Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
		Питання оплати праці прокурорів у зв`язку з проходженням ними атестації у період заходів реформування прокуратури впроваджених на підставі Закону № 113- IX, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, вже неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 360/931/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 160/10050/21, від 19 січня 2023 року у справі №120/3963/22, від 26 січня 2023 року у справі №120/19216/21-а, від 06 липня 2023 року у справі №160/4535/21, від 14 березня 2024 року у справі №600/778/21-а та інших.
		У постанові від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20, Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
		У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним законодавчим актом - Законом №113-ІХ, яким передбачена переатестація прокурорів.
		Сам Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.
		Здійснивши аналіз приписів Закону №113-ІХ Верховний Суд зробив висновок про те, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови №505, яка була чинною у спірному періоді. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.
		Крім того, у наведених постановах Верховний Суд звернув увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
		Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд в указаних постановах у справах 160/13767/20, № 360/931/21, № 160/10050/21 зазначив таке.
		Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
		Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
		Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
		Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/»оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
		Відтак, за висновком Верховного Суду в указаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.
		Колегія суддів уважає цю правову позицію релевантною до спірних правовідносин у цій справі.
		У контексті обставин цієї справи Суд зазначає, що позивач неуспішно пройшов атестацію, на підставі чого наказом прокурора Одеської області від 29 квітня 2020 року №793к був звільнений з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідування у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.
		На виконання у судових рішень у справі №420/4196/20 наказом Одеської обласної прокуратури від 25 березня 2021 року №809к, наказ прокурора Одеської області від 29 квітня 2020 року №793 к про звільнення позивача з посади було скасовано, а позивача поновлено на попередній посаді з 01 травня 2020 року.
		Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, на час розгляду справи позивач атестацію не пройшов та не був переведений до обласної прокуратури.
		Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, які передбачають, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: Постанови № 505.
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
		Аргументи касаційної скарги позивача зводяться до його фактичної незгоди з правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 360/931/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 160/10050/21, від 19 січня 2023 року у справі №120/3963/22, від 26 січня 2023 року у справі №120/19216/21-а, від 06 липня 2023 року у справі №160/4535/21, від 14 березня 2024 року у справі №600/778/21-а та інших. 
		Водночас Верховний Суд, діючи в межах повноважень, визначених 341 КАС України, переглядає судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Оскільки скаржник у своїй касаційній скарзі не порушує питання щодо необхідності відступу від сформованих усталених правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах, колегія суддів Верховного Суду позбавлена процесуальної можливості оцінювати такі доводи у межах цього касаційного провадження.
		Щодо посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023, колегія суддів уважає за необхідне зауважити таке.
		Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Виключенням із указаного цього правила може бути надання нормі права зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99).
		Конституційний Суд України Рішенням від 13 вересня 2023 року за №8-р(II)/2023 визначив, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 13 вересня 2023 року (пункт 2 резолютивної частини).
		Верховний Суд зазначає, що Рішення Конституційного Суду від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023 діє на перспективу та не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, оскільки останні виникли та припинилися до ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З урахуванням викладеного, касаційна скарга Негара Родіона Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року - без змін.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу адвоката Негара Родіона Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №420/10861/21 залишити без змін
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...