Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/1341/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; надання послуг.
Надіслано судом: 21.03.2025. Зареєстровано: 21.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 11.03.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  924/1341/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		за участю представників:
		позивача-1 - не з`явилися,
		позивача-2 - Балтака Д. О. (в порядку самопредставництва), 
		позивача-3 - Маркітана А. В. (в порядку самопредставництва),
		відповідача-1 - не з`явилися, 
		відповідача-2 - Бляхарського Я. С. (адвокат),
		третьої особи-1 - не з`явилися, 
		третьої особи-2 - не з`явилися,    
		прокуратури - Ющенко М. А. (за посвідченням),
		розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Хмельницької області від  21.05.2024 (суддя Вибодовський О. Д.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 (головуючий - Тимошенко О. М., судді Крейбух О. Г., Миханюк М. В.)
		та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Канстальбуд" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024  (головуючий - Тимошенко О. М., судді Крейбух О. Г., Миханюк М. В.) у справі 
		за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах: 1) Хмельницької обласної військової адміністрації; 2) Міністерства оборони України; 3) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького
		до: 1) Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, 
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Канстальбуд",
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: 1) ОСОБА_1 ; 2) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гармонія- 7",
		про визнання недійсним договору про будівництво багатоповерхових житлових будинків по проспекту Миру, 96 м. Хмельницький від 28.08.2018 № 10/18, укладеного між Державною організацією Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Канстальбуд".
		Короткий зміст і підстави позовних вимог 
		1. 28.12.2023 заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (далі - Хмельницька ОВА, позивач-1), Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, Міністерство, позивач-2), Квартирно-експлуатаційного відділу м.  Хмельницького (далі - КЕВ м.  Хмельницького, Відділ, позивач-3) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до  Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Подільське УКБ МОУ, Управління, замовник, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю  "Канстальбуд"  (далі - ТОВ "Канстальбуд", Товариство, генпідрядник, відповідач-2) про визнання недійсним договору про будівництво багатоповерхових житлових будинків по проспекту Миру,  96 у м. Хмельницькому від 28.08.2018 № 10/18 (далі - договір про будівництво від  28.08.2018, договір № 10/18, оспорюваний договір), укладеного між відповідачами, посилаючись на положення статей  7, 65, 77, 84, 120, 126, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 178, 203, 215, 316, 317, 319, 321, 328, 1130, 1133 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статті 6 Закону України    "Про управління  об`єктами державної власності", пунктів  3,  7 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від  06.07.2011 № 715 (далі - Порядок №  715), пунктів 2- 5 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від  11.04.2012 №  296 (далі - Порядок №  296), статті  53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		2. Позовна заява обґрунтовується укладенням оспорюваного договору з перевищенням повноважень відповідача-1 та всупереч вимогам законодавства, що регламентує порядок використання земель оборони.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від  21.05.2024 у задоволенні позову відмовлено в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, що зумовлено недоведеністю порушення відповідачами норм цивільного та земельного законодавства при укладенні договору № 10/18.
		4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 рішення Господарського суду Хмельницької області від  21.05.2024 змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції зазначеної постанови.
		Постанова мотивована тим, що договір про будівництво від  28.08.2018 укладено з порушенням вимог статей 21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", пункту 3 Порядку № 715 та пунктів 2- 5 Порядку № 296, зокрема договір № 10/18 є змішаним договором з окремими елементами (умовами), характерними для договору про спільну діяльність, та всупереч наведеним вище положенням не був погоджений із Міноборони України, що свідчить про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, тобто спочатку суд апеляційної інстанції фактично зазначив про обґрунтованість позовних вимог, проте, в подальшому, в підсумку апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, а оскільки в межах цієї справи прокурором відповідну вимогу заявлено не було, то в задоволенні позову слід відмовити саме в зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту порушеного права держави, що не призводить до його поновлення та суперечить завданню господарського судочинства. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №  916/1415/19, від  02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №  910/10011/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  15.03.2024 у справі №  904/192/22).
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, 08.11.2024 перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (скаржник-1) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
		У свою чергу, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 11.11.2024 ТОВ  "Канстальбуд" (скаржник-2) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.05.2024. 
		Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		6. На обґрунтування своїх вимог скаржник-1 посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 
		1) суди не врахували висновку щодо питання про обрання ефективного способу захисту, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №  905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №  910/3907/18, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19;
		2) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (у контексті застосування правових наслідків недійсності виконаного/частково виконаного правочину як ефективного способу захисту прав позивача), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від  01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  26.05.2023 у справі №  905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23, від 28.05.2024 у справі №  904/1407/21.
		7. На обґрунтування своїх вимог скаржник-2 посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 
		1) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", положень Порядку № 715 та Порядку № 296 в правовідносинах, пов`язаних з укладенням за результатом проведення конкурсу між відповідним управлінням капітального будівництва Міноборони України та приватним суб`єктом господарювання договору змішаного типу про будівництво багатоповерхових житлових будинків на земельній ділянці, що входить до земель оборони, перебуває у державній власності та яка на момент укладення такого договору не була сформована із присвоєнням їй кадастрового номера і не була включена до Переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 № 666-р "Про погодження переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів" (далі - Перелік № 666-р), а також застосування до такого договору положень Порядку № 715;
		2) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 237, 241 ЦК України (у контексті схвалення правочину, укладеного представником сторони з перевищенням повноважень), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від  27.06.2018 у справі №  668/13907/13-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі №  904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 07.05.2024 у справі № 910/7511/22;
		3) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13 та частини 3 статті 16 ЦК України (у контексті застосування принципу добросовісності), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.01.2022 справі № 520/13586/18, та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  07.05.2024 у справі № 910/7511/22;
		4) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування статті 45 ГПК України (щодо  неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за позовами прокурора), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №  922/1830/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  07.05.2024 у справі № 910/7511/22.
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		8. ТОВ  "Канстальбуд" у відзиві на касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону просить залишити її без задоволення з мотивів, наведених у рішенні місцевого господарського суду.
		Перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону у відзиві на касаційну скаргу ТОВ  "Канстальбуд" просить залишити її без задоволення з огляду на відсутність обґрунтування Товариством підстав для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в частині зміни нею мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та неспростування відповідачем-2 висновків апеляційного суду в цій частині.
		Позивачі, відповідач-1 і треті особи не скористалися правом на подання відзивів на касаційні скарги.
		Розгляд справи Верховним Судом 
		9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  02.12.2024 (Бенедисюк І. М. - головуючий, судді Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Канстальбуд" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у справі № 924/1341/23 та призначено розгляд скарги в судовому засіданні на 14.01.2025.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  16.12.2024 (Бенедисюк І. М. - головуючий, судді Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від  10.10.2024 у справі № 924/1341/23 та призначено розгляд скарги в судовому засіданні на  14.01.2025.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 заяву  колегії суддів у складі: Бенедисюка І. М. - головуючого, Жайворонок Т. Є., Колос І. Б. про самовідвід у справі № 924/1341/23  задоволено, а справу № 924/1341/23 передано для повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від  16.01.2025 у справі № 924/1341/23 визначено колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, Дроботова Т. Б.,  Багай Н. О.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 прийнято до провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Хмельницької області від  21.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від  10.10.2024 у справі № 924/1341/23 і касаційну скаргу  ТОВ "Канстальбуд" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у справі № 924/1341/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 11.03.2025.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		10. На підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької районної ради депутатів трудящих від 12.11.1981 № 251-6 КЕВ м.  Хмельницького видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 24,97 га.
		З інформаційної довідки з Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка площею 2,53 га, кадастровий номер 6810100000:18:002:0328, входить до складу території військового містечка № 48, яка є частиною земельної ділянки, оформленою зазначеним державним актом, категорія земель - землі оборони, цільове призначення - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, належить на праві власності державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (наразі - Хмельницької ОВА), а право постійного користування нею належить КЕВ м. Хмельницького.
		11. Рішенням Міністра оборони України від 15.11.2004 Подільському УКБ МО України надано право на проєктування та забудову території військового містечка № НОМЕР_1 площею 3,65 га на АДРЕСА_1 . 
		У подальшому, згідно з актом приймання-передачі будівель за інвентарними №№ 1, 3, 12, 15 та земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 від 26.01.2005, затвердженого 27.03.2005 начальником Хмельницького гарнізону, передано Управлінню будівлі 1, 3, 12, 15 разом з земельною ділянкою площею 3,65 га під будівництво житла для військовослужбовців.
		12. Із протоколу від 11.06.2018 № 1 засідання комісії щодо будівництва житла в м.  Хмельницькому вбачається, що рішенням Міністра оборони України від 15.11.2004 за Подільським УКБ МОУ закріплено земельну ділянку площею 3,65 га на АДРЕСА_1 (військове містечко № НОМЕР_1 ), яка через відсутність коштів на її утримання до теперішнього часу належним чином не оформлена, кадастровий номер їй не присвоєно. 
		Із листа Подільського УКБ МОУ від 23.08.2023 № 156/ДУ-23 убачається, що в 2018 році на підставі рішення Міністра оборони України від 15.11.2004 "Про надання права замовнику будівництва Міністерству оборони України на реконструкцію та забудову територій військових містечок Міністерства оборони України та реконструкцію фондів під житло у Житомирській, Хмельницькій, Вінницькій та Рівненській областях" Управлінням проведено конкурс з відбору пропозицій на будівництво багатоповерхових житлових будинків на земельних ділянках на проспекті Миру в м. Хмельницькому. 
		Згідно з протоколом оцінки конкурсних пропозицій з будівництва багатоповерхових житлових будинків на земельних ділянках у м. Хмельницькому, а саме: Лот-4 Земельна ділянка по пр.  Миру (Вінницьке шосе) від 15.08.2018 встановлено найкращою конкурсну пропозицію ТОВ  "Канстальбуд". Результати конкурсу є чинними та не оскаржувалися у визначеному законом порядку (в тому числі органами прокуратури чи Міноборони України).
		13. 28.08.2018 між Подільським УКБ МОУ (далі - сторона-1) в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Лукіянчука С. М., який діяв на підставі Положення про Подільське УКБ  МОУ, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від  17.06.2003 № 24, та ТОВ  "Канстальбуд" (далі - сторона-2) укладено договір № 10/18.
		24.09.2019 між Управлінням і Товариством укладено договір про внесення змін до договору про будівництво від 28.08.2018, яким викладено договір № 10/18 у новій редакції з назвою "Договір № 10/18 про будівництво багатоповерхових житлових будинків по проспекту Миру,  96 у м. Хмельницький".
		Згідно з пунктами 2.1, 3.1 договору № 10/18 (в редакції від 24.09.2019) предметом договору є співпраця і участь сторін у будівництві об`єкта на земельній ділянці з метою наступного розподілу результатів будівництва на умовах, передбачених цим договором, передача стороною-1 стороні-2 передбачених цим договором функцій замовника щодо проєктування, будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти, нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому та введення в експлуатацію, оформлення права власності. Проєктна загальна площа об`єкта буде визначена проєктною документацією на будівництво, при цьому загальна проєктна площа квартир не може бути меншою 15 552 м2. Фактична площа об`єкта буде встановлена на підставі обмірів, після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію.
		У пунктах 4.4, 4.7 договору про будівництво від 28.08.2018 його сторони погодили, що після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію сторона-2 передає стороні-1 квартири загальною площею 1555 м2. Після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта прийому-передачі та розподілу об`єкта сторона-2 набуває права власності на весь об`єкт без врахування частини, яка за умовами цього договору передається стороні-1.          
		За умовами договору № 10/18 отримання військовослужбовцями ЗС України житла для заселення становить 10 % від загальної площі будівництва, проєктна загальна площа об`єкта становить 15  552 м2, загальна площа житла (квартир), яка підлягає отриманню військовослужбовцями ЗС України - 1555 м2, а згідно з актом розподілу площ від 24.09.2019 - у кількості 26 квартир.
		14. Рішенням Хмельницької міської ради від 13.02.2019 № 70 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання земельних ділянок в оренду, постійне користування та погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки" було погоджено Міністерству технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 25300 м2, по просп. Миру, 96 кадастровий номер 6810100000:18:002:0328, під військове містечко № 48. Категорія земель -  землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код  15.01 - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
		15. 23.08.2019 Управління архітектури та містобудування департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради видало містобудівні умови та обмеження № 234 щодо забудови земельної ділянки по пр. Миру, 96 у м. Хмельницькому.
		14.09.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ012210907453 щодо об`єкта - Нове будівництво багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом з почерговою здачею по проспекту Миру, 96 в м. Хмельницькому (І черга). Замовниками будівництва є КЕВ м. Хмельницького та Подільське УКБ МОУ. Генпідрядником визначено ТОВ "Канстальбуд".
		Позиція Верховного Суду
		16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково з таких підстав.
		17. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що хоча договір про будівництво від  28.08.2018 укладено з порушенням вимог статей 21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", пункту 3 Порядку № 715 та пунктів 2- 5 Порядку № 296, що свідчить про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, тобто про обґрунтованість позовних вимог, проте, враховуючи висновки щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (в контексті необхідності обрання ефективного способу захисту прав позивача), викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №  916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  15.03.2024 у справі №  904/192/22, позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, а оскільки в межах цієї справи прокурором відповідну вимогу заявлено не було, то в задоволенні позову слід відмовити саме в зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту порушеного права, що не призводить до його поновлення та суперечить завданню господарського судочинства. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
		18. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції частково з огляду на таке.
		19. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від  19.01.2021 у справі №  916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від  08.02.2022 у  справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
		20. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
		ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
		Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		21. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
		Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
		Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. 
		Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		22. Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
		Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №  904/1907/15).
		23. Проте згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  23.09.2021 у справі №  904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №  925/1276/19).
		24. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині  1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
		Аналогічний висновок сформульовано в пункті 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
		25. Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від  21.09.2022 у справі №  908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від  01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті  1212 ЦК України).
		26. У свою чергу, в постанові від 26.05.2023 у справі №  905/77/21 (предмет позову - визнання недійсним договору про закупівлю робіт), об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такий висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215 та частин  1, 2 статті  216 ЦК України в подібних правовідносинах:
		"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
		Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
		Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".
		27. Зважаючи на достовірно встановлені судом першої інстанції та не спростовані апеляційним судом обставини часткового виконання договору про будівництво від  28.08.2018, яке (часткове виконання) полягає: в понесенні Подільським УКБ МОУ за рахунок державних капітальних вкладень витратах у сумі 75 000 грн, пов`язаних із організацією та супроводженням будівництва багатоквартирного житлового будинку; здійсненні генпідрядником будівельних робіт на підставі виданих Управлінням архітектури та містобудування департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради містобудівних умов та обмежень від  23.08.2019 № 234 щодо забудови земельної ділянки на проспекті Миру, 96 у  м.  Хмельницькому, а також виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України дозволу на виконання будівельних робіт від 14.09.2021 № ІУ012210907453 щодо об`єкта - Нове будівництво багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом з почерговою здачею по проспекту Миру, 96 у м.  Хмельницькому, колегія суддів наголошує на тому, що покладений в основу оскаржуваної постанови висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав держави (з огляду на заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину без поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину) цілком відповідає останній правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №  522/22473/15-ц і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №  905/77/21, яку (правову позицію) на підставі частини 4 статті 236 ГПК України фактично врахував апеляційний суд при вирішенні цього господарського спору, хоча й без прямого посилання на зазначені постанови Верховного Суду.
		28. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від  29.09.2020 у справі №  378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі №  916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від  22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від  23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі №  910/12525/20 (пункт 148)).
		29. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це свідчить про передчасність початкового висновку апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог, зумовлену укладенням оспорюваного договору з порушенням вимог статей 21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", пункту 3 Порядку № 715 та пунктів 2- 5 Порядку № 296, ураховуючи подання відповідачем-2 заяви від  19.03.2024 про застосування наслідків спливу позовної давності.
		30. У контексті вирішення судом апеляційної інстанції спору без розгляду питання щодо застосування позовної давності колегія суддів звертає увагу на таке. 
		Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та №    22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від  20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
		Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру"). 
		Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
		31. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
		Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		32. Ураховуючи викладене вище, наявна констатація судом апеляційної інстанції обґрунтованості позову про визнання недійсним оспорюваного договору без попереднього вирішення питання щодо розгляду заяви Товариства про застосування наслідків спливу позовної давності є передчасною та такою, шо порушує права відповідача-2 на справедливий розгляд справи.
		33. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  29.01.2025 у справі №  924/1014/23 залишено в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024, яким було задоволено позов Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міноборони України та КЕВ м.  Хмельницького про визнання недійсним договору про реконструкцію казарми під багатоквартирний житловий будинок від 14.09.2020 №  1/17 як такого, що укладений між Подільським УКБ МОУ та Приватним підприємством "Кьюейді" з порушенням вимог Порядку № 296. 
		Разом з тим, незважаючи на виникнення спору в справі №  924/1014/23 за дещо схожих фактичних обставин, суд касаційної інстанції не вбачає достатніх підстав при вирішенні цього спору враховувати нерелевантні правові висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  29.01.2025 у справі №  924/1014/23, оскільки, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої апеляційний суд у підсумку врахував викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від  01.03.2023 у справі №  522/22473/15-ц усталений висновок (останню правову позицію) про неефективність способу захисту прав позивача в разі заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину без її поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, від якого (висновку) Велика Палата Верховного Суду наразі не відступала, під час розгляду справи №  924/1014/23 її учасники не порушували та суди усіх інстанцій взагалі не досліджували питання щодо ефективності/неефективності обраного прокурором способу захисту прав держави (в разі окремого заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину без поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину).
		34. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, в кінцевому підсумку дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту інтересів держави, в зв`язку з чим  оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, не беручи до уваги передчасний (початковий) висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог, зокрема про  укладення оспорюваного договору з порушенням вимог статей  21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", пункту 3 Порядку №  715 та пунктів 2- 5 Порядку № 296, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
		З цих же підстав слід змінити мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, який помилково відмовив у задоволенні позову в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, а не з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту інтересів держави.
		Щодо касаційної скарги першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (скаржника-1)
		35. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника-1 про неврахування апеляційним судом як висновку щодо питання про обрання ефективного способу захисту, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №  905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №  910/3907/18, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №  761/26815/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  28.05.2020 у справі № 910/7164/19, так і висновків щодо застосування положень статей  215, 216 ЦК України (у контексті застосування правових наслідків недійсності виконаного/частково виконаного правочину як ефективного способу захисту прав позивача), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від  01.03.2023 у справі №  522/22473/15-ц, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №  905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  14.05.2024 у справі № 916/1213/23, від  28.05.2024 у справі № 904/1407/21, з  огляду на таке.
		36. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2)  діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4)  здійснює інші повноваження, визначені законом.
		Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі №    755/10947/17, від  03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі №  825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		37. Оскільки покладений в основу оскаржуваної постанови висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав держави (з огляду на окреме заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину без поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину) цілком відповідає останній правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №  522/22473/15-ц і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №  905/77/21, яку (правову позицію) на підставі частини 4 статті 236 ГПК України фактично врахував апеляційний суд при вирішенні цього господарського спору, то колегія суддів не бере до уваги нерелевантні попередні правові позиції, сформовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №  905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №  569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №  910/3907/18, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №  761/26815/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  28.05.2020 у справі № 910/7164/19, чим спростовується твердження скаржника-1 про зворотне.
		38. Водночас, ураховуючи мотиви, наведені в пункті 27 цієї постанови, суд касаційної інстанції зазначає, що зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського якраз відповідно до висновків щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (у контексті застосування правових наслідків недійсності виконаного/частково виконаного правочину як ефективного способу захисту прав позивача), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від  01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №  905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23, від 28.05.2024 у справі № 904/1407/21, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник-1.
		39. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом  1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до висновку щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (у контексті неефективності такого способу захисту, як визнання недійсним виконаного/частково виконаного правочину без заявлення вимоги про застосування наслідків його недійсності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від  01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №  905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23, від 28.05.2024 у справі № 904/1407/21, що виключає закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.
		40. З наведених раніше мотивів колегія суддів частково погоджується з обґрунтованими доводами ТОВ  "Канстальбуд", викладеними у відзиві на касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, а саме в частині відмови суду першої інстанції в задоволенні позову (резолютивна частина оскаржуваного рішення), тобто без урахування помилкових мотивів такої відмови (в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог), на яких (мотивах) безпідставно наполягає Товариство.
		Щодо касаційної скарги ТОВ  "Канстальбуд" (скаржника-2)
		41. Товариство в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: 
		якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		42. Так, скаржник-2 вважає, що апеляційний суд не врахував: 1) висновків щодо застосування положень статей 237, 241 ЦК України (у контексті схвалення правочину, укладеного представником сторони з перевищенням повноважень), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від  27.06.2018 у справі №  668/13907/13-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від  02.04.2019 у справі №  904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20, від 24.02.2021 у справі №  926/2308/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 07.05.2024 у справі № 910/7511/22; 2) висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13 та частини 3 статті 16 ЦК України (у контексті застосування принципу добросовісності), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №  917/1212/21, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від  12.01.2022 справі № 520/13586/18, та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  07.05.2024 у справі № 910/7511/22; 3) висновку щодо застосування статті 45 ГПК України (щодо  неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за позовами прокурора), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №  922/1830/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  07.05.2024 у справі № 910/7511/22. 
		43. Крім того, на думку скаржника-2, на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", положень Порядку №  715 та Порядку № 296 в правовідносинах, пов`язаних з укладенням за результатом проведення конкурсу між відповідним управлінням капітального будівництва Міноборони України та приватним суб`єктом господарювання договору змішаного типу про будівництво багатоповерхових житлових будинків на земельній ділянці, що входить до земель оборони, перебуває у державній власності та яка на момент укладення такого договору не була сформована із присвоєнням їй кадастрового номера і не була включена до Переліку № 666-р, а також застосування до такого договору положень Порядку № 715.
		44. Разом з тим обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №  916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №  925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №  910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №  200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), унаслідок чого виключається як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника-2, які стосуються передусім згоди з позицією місцевого господарського суду про відмову в заявленому прокурором позові виключно з мотивів його необґрунтованості, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, зокрема, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині вчинення оспорюваного правочину представником Подільського УКБ МОУ з перевищенням повноважень та з іншими порушеннями чинного законодавства, дотримання державою принципу добросовісності тощо (схожі висновки викладено в  постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №  378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у  справі №  910/12525/20 (пункт  148), від  05.07.2023 у справі №  910/15792/20 (пункт  8.18)).
		45. У зв`язку з викладеним, із мотивів, детально наведених у пунктах 25- 29 цієї постанови, колегія суддів відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті  287 ГПК України, доводи скаржника-2 щодо неврахування судом апеляційної інстанції: 1) висновків щодо застосування положень статей 237, 241 ЦК України (у контексті схвалення правочину, укладеного представником сторони з перевищенням повноважень), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від  27.06.2018 у справі №  668/13907/13-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від  02.04.2019 у справі №  904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20, від 24.02.2021 у справі №  926/2308/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 07.05.2024 у справі № 910/7511/22; 2) висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13 та частини 3 статті 16 ЦК України (у  контексті застосування принципу добросовісності), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №  917/1212/21, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від  12.01.2022 справі № 520/13586/18, та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  07.05.2024 у справі №  910/7511/22; 3) висновку щодо застосування статті 45 ГПК України (щодо  неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за позовами прокурора), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №  922/1830/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  07.05.2024 у справі № 910/7511/22.
		З тих самих підстав колегія суддів відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті  287 ГПК України, аргументи скаржника-2 щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм статей 21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", положень Порядку №  715 та Порядку № 296 в правовідносинах, пов`язаних з укладенням за результатом проведення конкурсу між відповідним управлінням капітального будівництва Міноборони України та приватним суб`єктом господарювання договору змішаного типу про будівництво багатоповерхових житлових будинків на земельній ділянці, що входить до земель оборони, перебуває у державній власності та яка на момент укладення такого договору не була сформована із присвоєнням їй кадастрового номера і не була включена до Переліку № 666-р, а також застосування до такого договору положень Порядку № 715.
		Адже наведене вище свідчить про те, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору № 10/18 з мотивів обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави, який не призведе до поновлення таких прав, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано врахував релевантні правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від  01.03.2023 у справі №  522/22473/15-ц і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №  905/77/21.
		Схожі за змістом висновки, на які в оскаржуваній постанові правильно послався апеляційний суд на обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову, викладено в постанові в пунктах  43, 45, 46 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  15.03.2024 у справі №  904/192/22. 
		46. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, в кінцевому підсумку дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту інтересів держави, однак оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, не беручи до уваги передчасний (початковий) висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог, зокрема про  укладення оспорюваного договору з порушенням вимог статей  21, 77, 84, 1021, 122 ЗК України, статей 92, 203, 237, 238 ЦК України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", пункту 3 Порядку №  715 та пунктів 2- 5 Порядку № 296, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від  29.09.2020 у справі №  378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт  6.21), від  02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від  06.04.2021 у справі №  910/10011/19 (пункт  99), від  22.06.2021 у справі №  200/606/18 (пункт  76), від 23.11.2021 у справі №  359/3373/16-ц (пункт  155), від 15.09.2022 у справі №  910/12525/20 (пункт 148)).
		З цих же підстав слід змінити мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, який помилково відмовив у задоволенні позову в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, а не з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту інтересів держави.
		47. З наведених раніше мотивів колегія суддів частково погоджується з обґрунтованими доводами першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, викладеними у відзиві на касаційну скаргу ТОВ  "Канстальбуд".
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг 
		48. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		49. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		50. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		51. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди загалом дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
		52. Зазначена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини  2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження передусім з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до висновку щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (у контексті неефективності такого способу захисту, як визнання недійсним виконаного/частково виконаного правочину без заявлення вимоги про застосування наслідків його недійсності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від  01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №  905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23, від 28.05.2024 у справі № 904/1407/21, що виключає закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.
		53. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційних скаргах доводи скаржників хоча й не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, однак отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження, в зв`язку з чим касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржувані рішення та постанову - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а саме відмовити в задоволенні позову саме з підстав неефективності обраного прокурором способу захисту інтересів держави, а не в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог. При цьому резолютивну частину рішення Господарського суду Хмельницької області від  21.05.2024 у цій справі слід залишити без змін.
		54. Водночас, зважаючи на відмову апеляційного суду в задоволенні позову передусім із мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту інтересів держави, колегія суддів наразі не надає правової оцінки передчасним доводам скаржника-2 (Товариства) щодо обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а інші наявні аргументи відповідача-2 не спростовують зазначеного висновку суду апеляційної інстанції, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Канстальбуд" та зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови шляхом викладення її в редакції рішення місцевого господарського суду.
		Розподіл судових витрат
		55. Ураховуючи висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень і залишення без змін їх резолютивної частини (щодо відмови в задоволенні позову), судові витрати, понесені в зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону та Товариства з обмеженою відповідальністю "Канстальбуд" задовольнити частково.
		Рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від  10.10.2024 у справі № 924/1341/23 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		У решті (щодо відмови в задоволенні позову) рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від  10.10.2024 у цій справі залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Ю. Я. Чумак
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                                                                           Т. Б. Дроботова
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                                                                 Н. О. Багай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...