Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 275/150/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2025.
Дата набрання законної сили: 13.03.2025
Номер судового провадження: 61-13766ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		13 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 275/150/22
		провадження № 61-13766св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року в складі судді: Миколайчука П. В., додаткове рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року в складі судді: Миколайчука П. В., та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовів
		 
		У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно та стягнення витрат на поховання.
		 
		Первісний позов мотивований тим, що 18 березня 2021 року між ОСОБА_1 , як адвокатом, та ОСОБА_3 був укладений договір про надання правової допомоги. 
		 
		Відповідно до укладеного договору позивач, як адвокат, мав здійснити виконання правової роботи, представництва інтересів ОСОБА_3 щодо оформлення права власності на нерухоме майно після смерті ОСОБА_4 , а саме: виготовлення технічної документації на ОСОБА_3 , надання відповідних запитів, консультацій, звернень до органів державної влади, нотаріату та місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання, які здійснювали виготовлення технічної документації, отримання правовстановлюючих документів щодо. Усі зазначені дії здійснювалися за його власний рахунок. 
		 
		Згідно пункту 3.2 договору було визначено йому, як адвокату, гонорар у розмірі 350 000 грн, що відповідає вимогам закону. Відповідно до укладеного договору ним виконано усі вимоги договору, а саме: оформлено право власності на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок із надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок із надвірними будівлями. 
		 
		За надані послуги ОСОБА_3 розрахунок відповідно до укладеного договору не провів, тобто не виплатив гонорар за надану правову допомогу. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. 
		 
		Позивач провів поховання ОСОБА_3 , оскільки родичі, які є його спадкоємцями, відмовилися здійснити поховання, на що витратив 15 110 грн. 
		 
		Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на нерухоме майно. До спадкової маси увійшли житловий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за зазначеною адресою, площею 0,0829 га з кадастровим номером 182095510:01:004:1439 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 
		 
		Спадкоємцем ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 . 
		 
		09 лютого 2022 року позивач направив спадкоємцю ОСОБА_2 вимогу щодо сплати кредиторської заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 , яка не задоволена.
		 
		 
		ОСОБА_1 просив:
		звернути стягнення на спадкове майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_3 , а саме, на житловий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку за зазначеною адресою, площею 0,0829 га з кадастровим номером № 182095510:01:004:1439 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яке передано спадкоємцю ОСОБА_2 ; 
		стягнути з ОСОБА_2 на його користь 15 110 грн витрат на поховання спадкодавця ОСОБА_3 . 
		 
		У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
		 
		Зустрічний позов мотивований тим, що законом визначено обов`язкову письмову форму оскаржуваного правочину. Зазначеній вимозі закону оспорюваний договір не відповідає, оскільки ОСОБА_3 договір не підписував та у відносини з ОСОБА_1 не вступав. Підпис, відображений в оспорюваному договорі, як ніби підпис самого ОСОБА_3 , належить не останньому, а іншій невстановленій особі, що буде доводиться, у тому числі, шляхом призначення відповідних судових експертиз. 
		 
		ОСОБА_3 , який є стороною нібито укладеного оспорюваного договору, був особою з інвалідністю 2-ої групи з дитинства безстроково. Відповідно до висновку лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю 2-ої групи внаслідок психічного розладу від 15 січня 2021 року № 6 ОСОБА_3 мав обмеження щодо самообслуговування, здатності до самостійного пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки. Хворий ОСОБА_3 потребував постійного стороннього догляду. Зазначені обмеження мали місце у померлого з дитинства внаслідок сталого хронічного психічного розладу. ОСОБА_3 перебував на обліку у психіатра. Відтак, на момент нібито укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг нести за них відповідальності, у тому числі цивільно-правової (приймаючи до уваги той факт, що договір про надання правової допомоги від 18 березня 2021 року № 25 ОСОБА_3 не підписував). 
		 
		Також договір містить складні і значні за обсягом умови, які навряд чи могли бути зрозумілими ОСОБА_3 , який не володів спеціальними знаннями у сфері права та взагалі не міг адекватно сприймати об`єктивну реальність. 
		 
		Невстановлений підпис, який нібито належить ОСОБА_3 , а насправді виконаний іншою невідомою особою, міститься лише на останній сторінці оспорюваного договору, що також може свідчити про не ознайомлення клієнта зі змістом та умовами всього змісту договору, у тому числі з порядком оплати, що допускає будь-який зміст умов договору на сторінках, які не підписані сторонами. 
		 
		Крім того, в провадженні Брусилівського районного суду Житомирської області перебувала справа № 275/175/21 за заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним. У рамках вказаної справи представництво здійснював відповідач за зустрічним позовом. Відтак, відповідачу за зустрічним позовом достеменно було відомо про всі медичні діагнози ОСОБА_3 з яких ОСОБА_1 міг зробити однозначний висновок про те, що ОСОБА_3 не усвідомлює значення своїх дій та не може нести за них відповідальності, в тому числі цивільно-правової. Про вказану обставину свідчить факт участі ОСОБА_1 у процесуальному розгляді питання відносно недієздатності ОСОБА_3 , що зумовлює його, як адвоката, обізнаність про документи, що містяться у матеріалах справи про визнання ОСОБА_3 недієздатним. Факт виготовлення ОСОБА_1 оспорюваного договору про надання правової допомоги від 18 березня 2021 року № 25, адже термін «укладення» неможливо застосувати, не відповідав принципам справедливості та добросовісності, а переслідував іншу мету. 
		 
		При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Проте, сума гонорару, яка вказана у пункті 3.2 договору, не враховує фінансовий стан ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_3 не мав жодних доходів, місця роботи або будь-яких інших фінансових джерел. Навпаки ОСОБА_3 сам потребував фінансової допомоги. Він не мав у власності майна, яке б дозволяло погодити гонорар у сумі подібній триста п`ятдесяти тисячам грн. Розмір гонорару співвідноситься з вартістю самого майна, набуття якого було б результатом надання правової допомоги, що є явно невигідним для ОСОБА_3 . Отже, не дотримано й критерію розумності в оспорюваному договорі. Усвідомлюючи відсутність будь-якого доходу або ж бодай теоретичної можливості заробити такі кошти, ОСОБА_3 не міг усвідомлено підписати вказані умови договору.
		 
		ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:
		визнати недійсним договір про надання правової допомоги від 18 березня 2021 року № 25, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; 
		застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання відсутнім права ОСОБА_1 на виплату гонорару (оплату послуг) та компенсації затрат за договором про надання правової допомоги від 18 березня 2021 року № 25, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
		визнати відсутнім обов`язок ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , щодо сплати гонорару (оплати послуг) та компенсації затрат на користь ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 18 березня 2021 року № 25, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст судових рішень суду інстанції
		 
		Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року:
		позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на поховання ОСОБА_3 в сумі 6 110 грн. 
		у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		в задоволення позову ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину відмовлено;
		вирішено питання судового збору.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		щодо первісного позову в частині витрат на поховання суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини першої статті 1232 ЦК України спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Зазначена норма містить особливість при покладенні на спадкоємців обов`язків щодо покриття витрат на поховання спадкодавця, а саме такі витрати повинні бути розумними, що стосуються їхнього розміру та необхідності здійснення. Стороною відповідача-позивача суду не заявлялось та не надавалось доказів того, що   ОСОБА_5 чи інші члени її сім`ї несли якісь витати, пов`язані похованням ОСОБА_3 , хоча наявність таких витрат під сумнів не ставиться. При цьому свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що такі витрати ніс саме ОСОБА_9 , зазначивши при цьому про те, що останній самостійно взяв на себе такий обов`язок. За наведеного, суд приходить до висновку, що розмір документально підтверджених позивачем витрат, які він поніс за організацію та проведення поховання ОСОБА_3 складає 6110 грн, до яких належать витрати на придбання гробу, хреста, інших пов`язаних речей. Розмір цих витрат є достатньо обґрунтованим щодо їх виду і призначення. При цьому суд вважає слушними доводи сторони відповідача-позивача щодо необґрунтування потреби в витратах на суму в 9000 грн щодо автопослуг на відстань 500 км, так як суду не було надано доказів того, що такі послуги при похованні ОСОБА_3 були реально обґрунтовані та понесені;
		щодо первісного позову в частині звернення стягнення на спадкове майно суд першої інстанції зазначив, що як встановлено, в ході розгляду справи суду не було надано сторонами оригіналу договору від 18 березня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , копію якого надано позивачем з первісним позовом та на невиконанні умов якого ґрунтуються дана позовна вимога. При цьому, як з письмових доказів (матеріалів справи № 275/175/21, копій ордерів, витягів з договору), так і з пояснень самого ОСОБА_1 вбачається, що між ним та ОСОБА_3 було укладено договори про правничу допомогу за тим самим номером та датою (№ 25 від 18 березня 2021 року), але з різними умовами, зокрема - щодо представництва інтересів ОСОБА_3 у справі про визнання його недієздатним (а. с.186, т.1). Водночас, сторона відповідача-позивача послідовно доводила як не підписання ОСОБА_3 договору з ОСОБА_1 з сумою гонорару в 350 000 грн, вказуючи на не підписання відповідних аркушів договору (судячи з його копії). При цьому також встановлено, що цифрове вираження суми гонорару в наданій копії договору відмінне від того, яке записане прописом, так як цифрами вказано «350», а прописом - «триста п`ятдесят тисяч» гривень (а. с. 5, т. 2). В свою чергу, гонорар є істотною умовою договору про правничу допомогу, без погодження якої, вочевидь, договір не може вважатися укладеним в принципі. Тому в даному спорі для обґрунтованого висновку про існування в спадкоємців ОСОБА_3 зобов`язання в 350 000 грн за договором від 18 березня 2021 року позивачу слід було безсумнівно довести погодження ОСОБА_3 істотних умов договору, зокрема - і вказаного розміру гонорару адвоката ОСОБА_1;
		суд першої інстанції констатував, що за наведених сторонами протилежних аргументів щодо укладення договору про правничу допомогу 18 січня 2021 року з конкретними істотними умовами (насамперед - суми гонорару та предмета договору) єдиним належним, достовірним та допустимим доказом існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договірних правовідносин з сумою гонорару в 350 000 грн мав би слугувати саме оригінал договору з підписами сторін. Однак, на виконання процесуального обов`язку та ухвали суду позивач ОСОБА_1 такий договір не надав, пославшись на його втрату. В свою чергу, нотаріально завірена копія договору від 18 березня 2021 року (а. с. 3, т. 2) не є оригіналом договору та не надає процесуальної можливості іншій стороні ініціювати проведення почеркознавчої експертизи щодо автетничності підпису ОСОБА_3 , про що вказували представники відповідача-позивача. Окрім цього, нотаріальна копія договору не може вважатися належним та допустимим доказом його укладення на зазначених умовах, так як з відповіді Міністерства Юстиції на відповідну скаргу, нотаріус не вчиняв вказану нотаріальну дію (лист від 31 грудня 2022 року, а. с. 60, т. 2). Крім того, слушними є доводи сторони відповідача-позивача про порушення вимог частини першої статті 47 Закону України «Про нотаріат» при можливому посвідченні копії договору нотаріусом, оскільки надана копія договору, вочевидь, не була прошита у спосіб, що унеможливлює її роз`єднання без порушення цілісності, що не заперечував і ОСОБА_1 . Також непослідовною є позиція позивача ОСОБА_1 , який, з його слів, нотаріусу надав оригінал договору вже під час розгляду справи судом, однак суду на виконання ухвали про витребування доказів такий доказ надати не зміг, чим також і не сприяв своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (в порушення вимог пункту 2 частини другої статті 43 ЦПК України), не подав усі наявні у докази в порядку та строки, встановлені законом або судом (в порушення вимог пункту 4 частини другої статті 43 ЦПК України). Тому зважаючи на заяву сторони відповідача-позивача про недопустимість та недостовірність як доказу наданої позивачем-відповідачем копії договору від 18 березня 2021 року № 25 та про виключення цього доказу з переліку письмових доказів в порядку частини шостої статті 95 ЦПК України, суд не може брати до уваги копію договору від 18 березня 2021 року в формі поданої його копії (а. с. 3, т.2), так як вказаний доказ не відповідає вимогам допустимості, достовірності. У свою чергу, за відсутності оригіналу конкретного реально укладеного договору від 18 березня 2021 року та відомостей про конкретний зміст договору, безсумнівних доказів його підписання однією із сторін - в суду відсутні підстави для висновку про існування в спадкоємця ОСОБА_3 зобов`язання в зв`язку з несплатою гонорару ОСОБА_1 , так як суду не було надано належних та допустимих доказів як укладення договору на вказаних позивачем умовах, так і наявності заборгованості за ним саме на суму 350 000 грн. Тому суд не вбачав підстав для задоволення первісного позову в частині вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на спадкове майно;
		щодо зустрічного позову про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності суд першої інстанції вказав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що у тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Такі висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), яка не встановила підстав для відступу від зазначених висновків. У постанові КЦС від 22 січня 2020 року в справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами;
		судом не встановленого того, що сторона ( ОСОБА_3 ) виявляла свою волю до вчинення даного правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків. За відсутності доказів погодження з ОСОБА_3 істотної умови договору про правничу допомогу у виді гонорару в розмірі 350 000 грн, за відсутності оригіналу договору з підписом сторін, суд приходить до висновку ,що такий договір в редакції, вказаній в первісному позові між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений не був. Як наслідок, враховуючи позицію ВС у справі № 145/2047/16-ц, зазначену вище, неукладений договір не може визнаватися недійсним, так як не несе наслідків для сторін. За наведеного, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання договору недійсним та застування наслідків недійсності правочину в зв`язку з невірно обраним способом захисту, оскільки договір, що є предметом спору, суд вважає неукладеним. Як наслідок, не підлягає задоволенню і похідна вимога про застосування наслідків недійсності правочину у виді визнання відсутнім права ОСОБА_1 на виплату гонорару та визнання відсутнім обов`язку ОСОБА_2 щодо сплати гонорару за договором від 18 січня 2021 року № 25. Оскільки суд відмовив в позові в зв`язку з невірно обраним способом захисту прав позивача ОСОБА_5 , суд додатково не вирішував питання допустимості як доказу проведеної посмертної психіатричної експертизи, доводи щодо чого надавали сторони, та обґрунтованість позовної вимоги як такої, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 , так як неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №911/269/19);
		 
		Додатковим рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року:
		заяву відповідача-позивача ОСОБА_2 задоволено частково;
		стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн;
		в іншій частині заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишено без задоволення.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		08 квітня 2024 на адресу суду надійшло клопотання відповідача - позивача ОСОБА_2 про постановлення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат у справі, в якій вона просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 129 196,96 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 119 000 грн та витрат на проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи в розмірі 10 196,96 грн та долучає докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу, вказав, що в зустрічному позові було відмовлено, також вказав, що не отримував копії заяви про ухвалення додаткового рішення.
		фактично ОСОБА_2 несла витрати на правничу допомогу у цій справі як відповідачка за первісним позовом, так і як позивачка за зустрічним, обидва позови розглядались одночасно в межах розгляду даної справи, судові засідання відбувались щодо розгляду обох позовів. Оскільки у задоволенні зустрічного позову суд відмовив у повному обсязі то витрати ОСОБА_2 (як позивачки) на правничу допомогу в частині витрат, пов`язаних з розглядом її зустрічного позову не підлягають стягненню з іншої сторони на підставі пункту  2 частини другої статті 141 ЦПК України;
		тому суд не вбачав підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, яка надавалась адвокатом Горловою М.В. в межах розгляду саме зустрічного позову, зазначених у розрахунку від 02 квітня 2024 року, а. с.113, в розмірі і виді : - 12 000 грн (подання зустрічного позову), 3 000 грн (аналіз відзиву на зустрічну позовну заяву), 3 000 грн (написання відповіді на відзив), 2 000 грн (написання та подання клопотання про витребування доказів). Також з цих же підстав не підлягають стягненню і витрати на правничу допомогу адвоката Горлова Є. С.: 2 000 грн (написання та подання клопотання про проведення експертизи), 3000 грн (написання та подання заяви про зміну предмету позову), 2000 грн (написання та подання запиту щодо експертної установи), 4000 грн (підготовка до подання клопотання про долучення письмових доказів), 2000 грн (написання та подання адвокатського запиту), 2000 грн (підготовка до подання клопотання про долучення письмових доказів), згідно розрахунку від 02 квітня 2024 року, а.с.120. Тобто загальний розмір витрат на правничу допомогу, зазначений в розрахунках, які можуть підлягати стягненню за наведених вище підставах слід зменшити на суму: 12000+3000+3000+2000+2000+3000+2000+4000+2000+2000 = 35 000 грн, тобто 119 000 грн - 35 000 грн = 84 000 грн;
		з підстав відмови судом у задоволенні зустрічного позову не підлягає стягненню і витрати ОСОБА_2 за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи в розмірі 10 096,02 грн, оскільки такі витрати були понесенні саме для обґрунтування позовної вимоги зустрічного позову про визнання договору недійсним (зміст клопотання від 06. грудня 2022 року, а. с. 30, ухвала суду від 10 січня 2023 року, а. с. 69 т. 2), у задоволенні якого, як вже зазначалось, суд відмовив.
		За наведених вище обставин, в зв`язку з неповідомленням ОСОБА_2 попереднього розміру витрат на правничу допомогу в перших заявах по суті спору, в зв`язку з тим, що витрати на участь представників в судовому засіданні неслися стороною як щодо розгляду зустрічного позову, у задоволенні якого судом відмовлено повністю, так і первісного позову, у задоволенні якого частково задоволено, враховуючи принципи розумності, співмірності, складності справи, суд вважає необхідним зменшити розмір правової допомоги на підставі частини другої статті 141 ЦПК України, частини п`ятої статті 137 ЦПК України до суми 25 000 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
		рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на нерухоме майно, додаткове рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року залишено без змін;
		вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Постанова апеляційного суд умотивована тим, що:
		не погодившись із рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року та з додатковим рішенням цього ж суду від 18 квітня 2024 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказані рішення. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення від 01 квітня 2024 року в частині відмови йому в зверненні стягнення на спадкове майно скасувати та постановити в цій частині нове, яким звернути стягнення на спадкове майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_3 , а саме: на житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 182095510:01:004:1439, що передано спадкоємцю ОСОБА_2 . Також просить додаткове рішення від 18 квітня 2024 року скасувати в частині стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн та ухвалити нове, яким ОСОБА_2 у задоволенні заяви про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі;
		сторонами під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не наданий оригінал договору від 18 березня 2021 року № 25 «Про надання правової допомоги», копія якого додана ОСОБА_1 до первісного позову та щодо невиконання умов якого позивач за первісним позовом звернувся до суду за захистом, вірність копії договору оригіналу в нотаріальному порядку не засвічувалася. Також із копії договору про надання правової допомоги від 18 березня 2021 року №25, долученого ОСОБА_1 до первісної позовної заяви, вбачається, що цифрове вираження суми гонорару відмінне від записаного прописом, так як цифрами вказано «350», а прописом - «триста п`ятдесят тисяч» гривень (а.с.5 т.2). Гонорар є істотною умовою договору про правничу допомогу, без погодження якої договір не може вважатися укладеним, а тому для обґрунтованого висновку про існування у спадкоємця ОСОБА_3 зобов`язання на суму 350 000 грн за договором від 18 березня 2021 року № 25 ОСОБА_1 належить довести погодження з ОСОБА_3 такої істотної умови договору, як розмір гонорару адвоката ОСОБА_1 Ураховуючи заперечення сторони відповідача за первісним позовом щодо укладення (підписання) договору про надання правової допомоги ОСОБА_3 18 березня 2021 року з сумою гонорару 350 000 грн, єдиним належним, достовірним та допустимим доказом існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договірних правовідносин з сумою гонорару в 350 000 грн має слугувати саме оригінал договору з підписами сторін, але ОСОБА_1 вказаний договір до суду першої та апеляційної інстанцій не надав, а доказування ґрунтуватися на припущеннях не може. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		колегія суддів звернула увагу також на той факт, що вірність копії договору від 18 березня 2021 року №25, яка міститься на аркушах 3-6 т. 2 матеріалів справи, у нотаріальному порядку не засвідчувалася, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом укладення правочину на умовах, на яких наполягає позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , оскільки, як вже зазначалося вище, з відповіді Міністерства юстиції України на відповідну скаргу прослідковується, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М. нотаріальної дії не вчиняла. Доводи апеляційної скарги вказаних обставин не спростовують. За таких обставин, колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності оригіналу договору від 18 березня 2021 року №25 про надання правової допомоги та інформації про зміст істотних умов договору, до яких відноситься розмір гонорару, беззаперечних доказів погодження сторонами умов оспорюваного договору, його підписання та укладення спадкодавцем, відсутні підстави для висновку про існування у спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 зобов`язань у зв`язку з несплатою гонорару ОСОБА_1 , оскільки не надано належних та допустимих доказів, як укладення (підписання) договору на вказаних ОСОБА_1 умовах, так і наявності заборгованості за спадкодавцем ОСОБА_3 , саме на суму 350 000 грн;
		доводи апеляційної скарги про те, що засвідчена нотаріусом копія договору від 18 березня 2021 року №25 про надання правової допомоги є належним, допустимим та достовірним доказом у справі, оскільки нотаріальна дія ніким не скасована, не спростована та не визнана недійсною, безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, відповіддю Міністерства юстиції України на відповідну скаргу, із якої вбачається, що нотаріус не вчиняв вказану нотаріальну дію та в реєстрі за реєстровим №1857 вчинено іншу нотаріальну дію. Суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимоги первісного позову про звернення стягнення на спадкове майно;
		стосовно не проведення почеркознавчої експертизи щодо автентичності підпису ОСОБА_3 на договорі від 18 березня 2021 року №25 про надання правової допомоги, то колегія суддів звернула увагу, що для проведення відповідної експертизи обов`язковим є надання на дослідження експертам оригіналу такого договору. Оригінал договору від 18 березня 2021 року про надання правової допомоги у матеріалах справи відсутній. Решта доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 01 квітня 2024 року фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції. При цьому докази та обставини, на які йде посилання у апеляційній скарзі, були предметом розгляду та оцінки суду першої інстанції. При оцінці доказів та встановлені обставин у справі норми матеріального і процесуального права судом першої інстанції не порушені;
		оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення від 01 квітня 2024 року в оскарженій частині, тобто в частині відмови у зверненні стягнення на спадкове майно, з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, то відповідно до положень статті 375 ЦПК України таке рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає в оскарженій частині без змін;
		до суду першої інстанції 08 квітня 2024 року надійшла заява відповідача ОСОБА_2 за первісним позовом про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 119 000 грн. На підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на правничу (правову) допомогу, надано: договір від 14 червня 2022 року про надання правової допомоги №1406/22-1, укладений між адвокатом Горловою М. В та ОСОБА_2 ; акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 02 квітня 2024 року, згідно з яким адвокатом Горловою М. В. надано послуг у межах даної справи на суму 49 000 грн; договір про надання правової допомоги від 11 жовтня 2022 року № 9, укладений між адвокатом Горловим Є. С. та ОСОБА_2 ; розрахунок та детальний опис робіт (наданих послуг), акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 02 квітня 2024 року, відповідно до яких адвокатом Горловим Є.С. надано правничі послуги в даній справі на суму 70 000 грн; рахунок №11 від 01 березня 2023 року, акт надання послуг №180 (а. с. 110-121 т.3). Ураховуючи особливості предмета спору, складність справи та її значення для сторін, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених у детальному описі наданих послуг, ОСОБА_2 , виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом і складністю справи, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн є співмірним та відповідає наданому адвокатами у цій справі обсягу послуг;
		до судових дебатів у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 адвокат Стахов А. О. заявив клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17 000 грн, наданих в суді апеляційної інстанції. Відповідно до договору про надання правової допомоги від 11 вересня 2023 року №1109 адвокат Стахов А. О. та клієнт ОСОБА_2 уклали договір про те, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе повноваження в частині представництва інтересів клієнта у справі №275/150/22 в судах всіх інстанцій. Оплата вноситься у розмірі та в порядку, згідно з розрахунком та детальним описом робіт, який узгоджується сторонами в ході виконання договору. Із розрахунку та детального опису робіт (наданих послуг), акта наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 02 вересня 2024 року вбачається, що адвокат Стахов А. О. та ОСОБА_2 погодили наступний перелік послуг та їх вартість за договором про надання правничої допомоги: 06 червня 2024 року вивчення апеляційної скарги та доданих до неї документів (1 година) - 2 000 грн; 07-10 червня 2024 року написання та подання відзиву на апеляційну скаргу (3 години) - 9 000 грн; 04 вересня 2024 року представництво інтересів на судовому засіданні (1 година) - 3 000 грн; якщо буде відкладено - представництво інтересів на судовому засіданні (1 година) - 3 000 грн, усього - 17 000 грн.
		ОСОБА_1 у жодний спосіб не клопотав про зменшення суми витрат на правничу допомогу, яка підлягає розподілу між сторонами за суд апеляційної інстанції. Водночас, із урахуванням того, що вивчення апеляційної скарги та написання відзиву на неї є нерозривно пов`язаним та охоплюється однією процесуальною дією - поданням відзиву на апеляційну скаргу та у суді апеляційної інстанції справа розглянута за одне судове засідання, а тому ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції адвокатом Стаховим А.О. дійсно надана необхідна професійна правнича допомога на суму 12 000 грн (17 000 - 2 000 - 3 000). Отже, витрати на професійну правничу допомогу за суд апеляційної інстанції відшкодовуються в сумі 12 000 грн, а решта суми задоволеною бути не може.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		03 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року, додаткове рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, в якій просив:
		            скасувати рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на нерухоме майно; 
		            ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині звернення стягнення на спадкове майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_3 , а саме житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та земельну ділянку за зазначеною адресою у розмірі 0,0829 га кадастровий номер № 182095510:01:004:1439 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) яке передано спадкоємцю ОСОБА_2 ; 
		            скасувати додаткове рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року скасувати стосовно стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволені заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу;
		вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		підставами касаційного оскарження є: частина друга статті 389 ЦПК України: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 травня 2022 року у справі № 520/9769/19; від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14; від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17; від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17; від 16 вересня 2020 року у справі № 640/16936/18-ц; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; від 14 лютого 2024 року у справі № 404/7153/20; від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19; частина третя статті 411 ЦПК України: порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, дослідження або доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
		оскаржувані судові рішення є незаконними та не обґрунтованими, оскільки судами неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Постановляючи оскаржувані судові рішення суди не дотримались вимог частини другої статті 389 ЦПК України, не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам, не оцінили в порядку встановленому ст. 89 ЦПК України докази, а саме виконання оспорюваного договору ОСОБА_1 , не дотрималися принципу змагальності сторін;
		апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги дослідивши і надавши оцінку доказам, що стосувалися зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору про надання правової допомоги недійсним, застосування наслідків недійсності правочину які взагалі не оскаржувалися ОСОБА_2 в апеляційному порядку. Докази ОСОБА_1 суд не взяв до уваги;
		судом безпідставно відмовлено в допиті як свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , що позбавило ОСОБА_1  можливості реалізації засад змагальності та права на справедливий суд. За твердженням скаржника такі докази були би належними, допустимими і достовірними, мали би значення для правильного вирішення цивільного правового спору;
		завірена приватним нотаріусом Бондар Т. М. копія договору про надання правової допомоги № 25 від 18 березня 2021 року, помилково, в супереч вимогам закону, визнана доказом, який не відповідає вимогам допустимості та достовірності, оскільки відповідна нотаріальна дія ніким не скасована, ніким не спростована і не визнана не дійсною;
		посилання ОСОБА_2 в судовому засіданні на непідписання ОСОБА_3 оспорюваного договору про надання правової допомоги є безпідставними, недостовірними, такими, що не відповідають дійсності та не підтверджені належним та допустимим доказом, а висновок суду щодо необхідності підписання сторонами кожного аркушу спірного договору про надання правової допомоги відповідно до статті 207 ЦК України, є помилковим та таким, що не відповідає вимогам зазначеної норми; 
		доводів стосовно незгоди із судовими рішеннями в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_2 в касаційній скарзі не наведено. 
		 
		21 січня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Стаховим А. О., в якому просила:
		касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін;
		стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000 грн.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є перекрученими та викривленими. Твердження ОСОБА_1 про дату проведення нотаріальної дії, є необґрунтованими, оскільки зазначення у відповіді Міністерства юстиції України про наявність технічної описки в даті не впливає на фактичне доказове значення такої відповіді, оскільки ключовим залишається факт відсутності вчинення відповідної нотаріальної копії;
		наявні логічні протиріччя в позиції позивача за первісним позовом, який зазначає, що «шукає оригінал договору» для надання його суду на витребування доказів, водночас нібито надаючи такий договір нотаріусу для здійснення нотаріальної копії (про що нотаріус, очевидно, взагалі не обізнана, оскільки подібну дію не вчиняла);
		посилання ОСОБА_1 на не призначення почеркознавчої експертизи є неспроможними, оскільки саме він приховав доказ, чим не сприяв здійсненню такої процесуальної дії та повноті розгляду справи;
		такими, що не відповідають дійсності є доводи ОСОБА_1 про відмову в допиті свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . Судом не було відмовлено у допиті вказаних свідків. В судовому засіданні допитано всіх свідків з обох сторін, явку яких забезпечили сторони. Вказані свідки неодноразово не з`являлись в судове засідання, а відтак не були допитані. Позивач за первісним позовом, як ініціатор допиту вказаних осіб, явку таких свідків не забезпечив;
		правова і фактична позиція позивача за первісним позовом характеризується логічними протиріччями, постійними намірами введення суду в оману, приховуванням ключових у справі доказів та недобросовісною процесуальною поведінкою;
		суд першої інстанції дійшов вірних висновків про відмову в задоволенні вимоги про звернення стягнення на спадкове майно;
		ОСОБА_2 також зазначила, що для підготовки відзиву на касаційну скаргу їй знадобилась професійна правнича допомога адвоката, витрати на яку склали 5 000 грн. На підтвердження понесення витрат надано копію рахунку та детального опису робіт (наданих послуг) до договору про надання правової (правничої) допомоги та докази направлення цього відзиву позивачу за первісним позовом в електронному кабінеті.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року: 
		відкрито касаційне провадження у справі; 
		в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року, додаткового рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року відмовлено.
		 
		18 грудня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року:
		клопотання ОСОБА_2 про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено;
		продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 ;
		справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2024 року вказано, що:
		наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 травня 2022 року у справі № 520/9769/19; від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14; від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17; від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17; від 16 вересня 2020 року у справі № 640/16936/18-ц; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; від 14 лютого 2024 року у справі № 404/7153/20; від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що  ОСОБА_1 оскаржує судові рішення: в частині відмови в задоволенні первісної позовної вимоги про звернення стягнення на спадкове майно; в частині стягнення судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн та апеляційним судом судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційним судом в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що до позовної заяви додано фотокопію договору про надання правової допомоги№ 25 від 18 березня 2021 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , копію ордера серії ЖТ № 085790 до указаного договору та копію указаного договору № 25 від 18 березня 2021 року завірену 13 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М. за № 1857.
		 
		Адвокатом ОСОБА_1 до Коростишівського районного відділу РАЦС було здійснено адвокатський запит № 17 від 13 квітня 2021 року з метою одержання свідоцтва про смерть ОСОБА_13 . 
		 
		Відповідно до договору № 2340 від 08 серпня 2021 року адвокатом ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 було здійснено замовлення на виконання комплексу робіт по розробці технічної документації на земельну ділянку.
		 
		Згідно витягу з рішення 13 сесії Брусилівської селищної ради 8 скликання від 24 вересня 2021 року № 622 ОСОБА_3 було затверджено технічну документацію із землеустрою і передано у приватну власність земельну ділянку кадастровий № 1820955100:01:004:1439, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Власником земельної ділянки кадастровий № 1820955100:01:004:1439, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 . 
		 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Згідно накладної № 1 від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 було оплачено надані ФОП « ОСОБА_14 » послуги щодо поховання ОСОБА_3 в загальній сумі 15 110 грн., з яких 9 000 - транспортні послуги на дистанцію 500 км.
		 
		Відповідно до матеріалів спадкової справи № 183/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . ОСОБА_2 було подано заяву про прийняття спадщини після його смерті, інші спадкоємці відсутні.
		 
		Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 липня 2021 року спадкоємцем спадкового майна ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме - житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 виготовлений на ім`я ОСОБА_3 . 
		 
		Згідно інформації наданої Державним ощадним банком України від 27 липня 2022 року № 105.22-07/94, про рух коштів по рахунку ОСОБА_3 в нього був відкритий один рахунок на який зараховувалася пенсія.
		 
		Листом від 09 лютого 2022 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Отрищенка О. І. про необхідність повідомлення кредитора спадкодавця про відкриття спадщини.
		 
		Згідно довідки КУ «Новоборівський психоневрологічний інтернат» Житомирської обласної ради від 02 липня 2021 року № 305 та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті № 00031391883 від 25 червня 2021 року ОСОБА_13 , 1925 року народження проживав та був зареєстрований в інтернатній установі з 29 грудня 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 де і помер.
		 
		Відповідно до довідок, виписок та висновків медичних установ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був особою з другою групою інвалідності з дитинства та мав психічні розлади, періодично проходив лікування.
		 
		Згідно з виписних епікризів з медичної картки стаціонарного хворого № 2522 та № 5244 щодо ОСОБА_3 наданих КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 04 жовтня 2022 року № 3242 ОСОБА_3 страждав хворобами, що пов`язані з психічними розладами.
		 
		Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого № 5244 наданої до суду КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради 06 квітня 2023 року, щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останній звертався до закладу з рядом захворювань.
		 
		Згідно розписки від березня 2021 року та ордеру серії ЖТ № 085779 адвокат ОСОБА_1 представляв інтереси ОСОБА_3 в суді під час розгляду справи № 275/175/21.
		 
		Згідно відповіді Коростишівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 02 вересня 2022 року № 430/25.5-22, на адвокатський запит надано ордер серії ЖТ № 085779 за яким ОСОБА_1 представляв інтереси ОСОБА_3 в суді під час розгляду справи № 275/175/21 та витяг з договору № 25 про надання правової допомоги від 18 березня 2021 року, який змістовно відрізняється від копії договору, який був наданий до матеріалів справи позивачем за первісним позовом.
		 
		Згідно відповіді Міністерства юстиції України № 125158/Ш-29329/37.1 від 31 грудня 2022 року зазначено, що приватним нотаріусом Бондар Т. М. 23 жовтня 2022 року не було вчинено нотаріальної дії щодо засвідчення копії спірного договору , а також за реєстровим № 1857 вчинено іншу нотаріальну дію.
		 
		31 липня 2023 року до суду з КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради надійшов висновок посмертної судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_3 , 1969 року народження, згідно якого, ОСОБА_3 на момент 18 січня 2021 року страждав на виражену деменцію внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу з епінападами в анамнезі, що відповідає шифру F 02.08 МКХ-10. Ступінь вказаних психічних розладів у ОСОБА_3 на момент укладення договору від 18 січня 2021 року був настільки вираженим, що він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
		 
		Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23 вересня 2023 року КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради займається видом діяльності «86.10 Діяльність лікарняних закладів», ОСОБА_15 та ОСОБА_16 є атестованими судовими експертами та є лікарями - судово-психіатричними експертами, що підтверджується картками атестованих судових експертів.
		 
		Згідно відповіді КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 12 грудня 2023 року № 5661, продовжено строк дії свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, а також свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, або протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану, а тому висновок судово-психіатричної експертизи № 344-2023, складений 19 липня 2023 року  та підписаний лікарями судово-психіатричними експертами ОСОБА_15 та ОСОБА_16 вважається законним. Також вказали, що згідно пункту 3.2.54 Статуту КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради, (затверджено рішенням Житомирської обласної ради від 08 жовтня 2020 року № 2031) KHI «ОМСЦ» ЖОР має право проводити судово-психіатричні, комплексні судові психолого-психіатричні експертизи. Також з указаним листом додано статут КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради та посадові інструкції лікарів - судово-психіатричних експертів Гриньової І. Г. та ОСОБА_16 .
		 
		Відповідно до відповіді КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 13 грудня 2023 року № 5687 з додатками, зазначено що ОСОБА_15 та ОСОБА_16 є працівниками закладу, що підтверджується відповідними наказами та підтвердження факту оплати ОСОБА_2 та ОСОБА_7 послуг закладу.
		 
		Листом виконувача обов`язків начальника Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю від 18 січня 2024 року № 09/1-р-24 ОСОБА_1 повідомлено про надіслання звернення за компетенцією, з додатками.
		 
		Згідно листа ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 18 січня 2024 року № 14/04/54 КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради є лікарняним закладом охорони здоров`я, що надає послуги третинної високоспеціалізованої психіатричної допомоги, а не державною спеціалізованою установою судових експертиз та вказаний заклад, а також ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не мають законних підстав проводити судово-психіатричні експертизи.
		 
		Листом Міністерства юстиції України від 26 січня 2024 року № 14089/Н-675/6.3 з додатками роз`яснено суб`єктів судово-експертної діяльності та питання кваліфікації судових експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
		 
		Згідно відповіді КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 19 лютого 2024 року № 980, роз`яснено підстави і порядок проведення указаним закладом відповідних експертиз.
		 
		Свідок ОСОБА_8 суду вказала, що в березні 2021 року вони з родичами звернулися до ОСОБА_1 у справі щодо визнання ОСОБА_3 недієздатним, також вона та сестра звертались до нього щодо переоформлення будинку. Щодо вартості послуг ОСОБА_1 ухилявся від відповіді, була домовленість, що замість оформленого будинку взамін куплять інший. ОСОБА_1 один раз приходив з договором по справі щодо опіки, свідок бачила і читала договір, він був на двох аркушах, але вона не знає про те, що ОСОБА_3 підписував чи укладав договір з адвокатом за спадщину. ОСОБА_3 хворів на психіатричну хворобу, часто мовчав, іноді міг кричати, не міг виконувати свої обов`язки. Витрати на поховання ніс ОСОБА_17 по своїй ініціативі, кошти йому не віддані за це.
		 
		Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 був вітчимом, проживали разом, знає, що той хворів на психіатричну хворобу, поводив себе як дитина, не завжди розумів свої дії, наприклад, йому в позику гроші не давали, не бачила, щоб він про щось домовлявся з ОСОБА_1 . Щодо поховань, то сім`я не відмовлялась нести витрати на поховання, але на той час не було в них суми, яку просив ОСОБА_1 за поховання.
		 
		Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 був його вітчимом, коли батько ОСОБА_3 помер він звернувся до адвоката, знає, що була усна домовленість, що будинок після оформлення «забере» адвокат, а сім`я ОСОБА_3 купить інший будинок. Щодо стану ОСОБА_3 , то з ним можна було говорити, але все він не розумів, йому слід було повільно пояснювати, як дитині, у нього були психіатричні розлади, які саме - не знає, часто забував та змінював думку. Члени сім`ї ОСОБА_3 («дівчата») домовлялись з ОСОБА_1 , від витрат на поховання їх сім`я не відмовлялась, але адвокат сам все організував та не повідомляв про поховання до останнього, витрати на поховання ОСОБА_3 ніс ОСОБА_1 , десь близько 10 000 грн, про що казав на похованні. Свідком того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 домовлялись чи щось підписували - не був, на 350 000 грн вітчим би не укладав угоди, бо не мав грошей.
		 
		Свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що в березні 2021 року він підвіз ОСОБА_1 по дорозі додому, до будинку на «Одеському масиві» в Брусилові, з якого вийшла ОСОБА_2 та винесла якісь документи, було два файли. Потім ще раз було таке, що ОСОБА_2 віддала документи ОСОБА_1 , говорила, що підписала їх.
		 
		Свідок ОСОБА_19 вказала, що в березні 2021 року її попросили як працівника банку на дому оформити банківську картку ОСОБА_3 , вона поїхала, роз`яснила ОСОБА_3 суть вчинених дій та підписала заяву на отримання пенсійної картки. Чи хворів ОСОБА_3 та яка саме була причина проведення вказаних дій на дому - не пояснила.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо позовної вимоги про звернення стягнення на спадкове майно
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що:
		«у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. 
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що:
		«укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини».
		 
		Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).
		 
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
		 
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Диспозитивність - один з основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див., наприклад, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).
		 
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається: 
		при відмові в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно суд першої інстанції вважав, що за відсутності оригіналу конкретного реально укладеного договору від 18 березня 2021 року та відомостей про конкретний зміст договору, безсумнівних доказів його підписання однією із сторін - в суду відсутні підстави для висновку про існування в спадкоємця ОСОБА_3 зобов`язання в зв`язку з несплатою гонорару ОСОБА_1 , так як суду не було надано належних та допустимих доказів як укладення договору на вказаних позивачем умовах, так і наявності заборгованості за ним саме на суму 350 000 грн. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання договору недійсним та застування насідків недійсності правочину в зв`язку з невірно обраним способом захисту, оскільки договір, що є предметом спору, є неукладеним;
		як свідчить зміст апеляційної скарги і це також вказав апеляційний суд у постанові, в апеляційному порядку ОСОБА_1 оскаржував рішення від 01 квітня 2024 року в частині відмови йому в зверненні стягнення на спадкове майно та просив задовольнити цю вимогу (див. том 3, а .с. 153 - 160);
		при залишенні без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно суд першої інстанції вважав, що єдиним належним, достовірним та допустимим доказом існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договірних правовідносин з сумою гонорару в 350 000 грн має слугувати саме оригінал договору з підписами сторін, але ОСОБА_1 вказаний договір до суду першої та апеляційної інстанцій не надав; беззаперечних доказів погодження сторонами умов оспорюваного договору, його підписання та укладення спадкодавцем, відсутні підстави для висновку про існування у спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 зобов`язань у зв`язку з несплатою гонорару ОСОБА_1 , оскільки не надано належних та допустимих доказів, як укладення (підписання) договору на вказаних ОСОБА_1 умовах, так і наявності заборгованості за спадкодавцем ОСОБА_3 , саме на суму 350 000 грн.
		суди не врахували, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. З наявності неукладеності відповідного договору особа не може вважатися такою, що має суб`єктивне цивільне право, яке підлягає захисту;
		суди не звернули уваги, що з урахуванням відмови в позові ОСОБА_5 внаслідок неукладеності договору від 18 березня 2021 року, то і підставою для відмови ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно є неукладеність договору від 18 березня 2021 року. Оскільки  ОСОБА_1 не може вважатися кредитором на підставі неукладеного договору від 18 березня 2021 року і особою, яка має суб`єктивне цивільне право, що підлягає захисту. Натомість суди відмовили в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно з інших мотивів. Тому оскаржені судові рішення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно належить змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).
		 
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
		«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
		41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
		43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
		44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
		46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
		«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
		У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
		Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».
		 
		У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22) вказано, що:
		«апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи.
		А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).
		У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи.
		Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України).
		Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.
		Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження.
		Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги. Однак такий же за своїми наслідками результат вони б отримали і у разі закриття апеляційного провадження, оскільки судове рішення, ухвалене судом першої інстанції по суті спору, залишається без змін.
		Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України)».
		 
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		 
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		У справі, що переглядається:
		            у касаційній скарзі ОСОБА_1 оскаржує судові рішення в частині стягнення судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн та стягнення апеляційним судом судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. Проте жодних аргументів щодо незаконності судових рішень, як і підстав їх касаційного оскарження не вказує, тому в цій частині судові рішення належить залишити без змін;
		            до відзиву на касаційну скаргу надано докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн (копію рахунку та детального опису робіт (наданих послуг) від 21 січня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги);
		ОСОБА_1 заперечень щодо витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції не подав. Тому на користь  ОСОБА_2 належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 5 000 грн.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)). 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішенняв частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на спадкове майно змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; судові рішення в частині стягнення судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн та апеляційним судом судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 рокув частині відмови в задоволенні позовної вимоги  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		 
		Додаткове рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в частині стягнення з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.
		 
		Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                        В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                  Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...