Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/17634/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: 61-4575ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		05 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 308/17634/23
		провадження № 61-4575 св 24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача Краснощокова Є. В., суддів Гудими Д. А., Дундар І. О., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		заявник ? ОСОБА_1 , яка дії в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,
		заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст заяви 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1, про встановлення факту перебування на утриманні.
		Заява мотивована тим, що 06 вересня 2022 року її батько ? ОСОБА_3 , 1971 року народження, був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно зі сповіщенням сім`ї (близьких родичів) від 27 грудня 2022 року № 17768, надісланим їй, повідомлено, що її батько, сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув під час відбиття штурмових дій противника поблизу н.п. Соледар Донецької області, вірний присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши мужність і стійкість. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Також вказано, що це сповіщення є документом для звернення до РТЦК та СП з питань призначення гарантій та компенсацій. 03 січня 2023 року виконавчим комітетом Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області видано свідоцтво про смерть та довідку про смерть ОСОБА_3 . 
		Згідно з реєстром територіальної громади ОСОБА_3 у період з 25 червня 1991 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав та був зареєстрований за адресою:   АДРЕСА_1 . За вказаної адресою також зареєстровані та проживають вона та її дочка ОСОБА_2 (онука померлого), ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вона в шлюбі не перебуває та не перебувала, виховує дочку, яка хворіє на інсулінозалежний цукровий діабет типу І та освідчена як дитина з інвалідністю, у зв`язку з чим заявниця є законним представником дитини з інвалідністю. Померлий ОСОБА_3 забезпечував онуку всім необхідним для проживання. Матеріальна допомога онуці надавалася систематично, була постійним та основним джерелом для існування. Будучи представником малолітньої ОСОБА_2 , вона отримувала від загиблого грошові кошти у розмірі частки його грошового забезпечення. Окрім неї та онуки, у загиблого ОСОБА_3 нікого з близьких родичів не було, а тому весь свій дохід він спрямовував на утримання своєї онуки. Факт утримання ОСОБА_3 онуки підтверджується укладеним між заявницею та батьком договором дарування належної йому квартири, показаннями свідків, викладених у посвідчених нотаріусом заявах, довідкою Оноківської сільської ради від 23 лютого 2023 року. У свою чергу вона здійснювала постійний догляд за хворою інсулінозалежною дочкою.
		28 серпня 2023 року вона, діючи як законний представник ОСОБА_2 , звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю діда. Відповіддю від 11 вересня 2023 року її повідомлено, що особи, які перебували на утриманні загиблого військового, мають право на компенсацію, однак має бути відповідний документ на підтвердження вказаного факту. Це може бути або нотаріально посвідчений правочин, або рішення суду, отримане у порядку окремого провадження. Також вказано, що вона не надала жодного документа, який вказує на те, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні ОСОБА_3 . 
		Встановлення юридичного факту, що дитина перебувала на утриманні загиблого, необхідно для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 , передбаченої чинним законодавством України.
		ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 при виконанні обов`язків військової служби.
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не доведено належними та допустимими доказами факт перебування ОСОБА_2 на утриманні у померлого ОСОБА_3 , одержання від останнього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом для існування, а також відсутній висновок органу опіки та піклування.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. Метою звернення заявниці із заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого ОСОБА_3 є встановлення в судовому порядку обставин для вирішення питання реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. З матеріалів справи вбачається, що заінтересована особа заперечує встановлення заявленого факту та право заявниці в інтересах малолітньої ОСОБА_2 на отримання вказаної одноразової грошової допомоги. Отже, між вказаними суб`єктами існує суперечність щодо наявності чи відсутності права на отримання допомоги і здійснення заявницею в інтересах малолітньої її суб`єктивних цивільних прав.
		З урахуванням наведених обставин подана заява про встановлення вказаного факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки встановлення такого факту пов`язане з наступним вирішенням питання про право на одноразову грошову допомогу, тобто наявний спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
		Аргументи учасників справи
		25 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити факт перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов`язків військової служби.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позиція заінтересованої особи щодо наявності спору про право є хибною, оскільки у своїй відповіді від 11 вересня 2023 року № 16620 ІНФОРМАЦІЯ_1 вказав, що заявниці для встановлення юридичного факту необхідно звернутись у порядку окремого провадження, при цьому жодних зауважень, заперечень чи обґрунтувань оспорювання встановлення такого факту заінтересованою особою не вказувалось. Водночас твердження заінтересованої особи про наявність спору про право не може бути формальним, а має бути обґрунтованим і мати під собою певне доказове підґрунтя з посиланням на факти, які чітко свідчитимуть про наявність такого спору та даватимуть підстави вважати необхідним його доведення в позовному провадженні. Відсутність конфлікту інтересу у неї та ІНФОРМАЦІЯ_1 є очевидним, оскільки встановлення факту перебування на утриманні в жодному випадку для останнього не породжує юридичних наслідків. Іншої можливості підтвердити вказаний юридичний факт немає, а законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 442/1904/20, від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 201/1935/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 27 січня 2021 року у справі № 584/1166/15-ц).
		Ухвалою Верховного Суду від06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду. 
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у сукупності. Таким критерієм також може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		У частині першій статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) зазначено, що:
		«існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.
		Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
		- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
		При цьому між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
		Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».
		Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		В абзаці 1 пункту 2 Постанови № 168 Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_3 ) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
		Відповідно до вимог статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
		Слід зазначити, що текст статті 16-1 цього Закону викладений в редакції Закону № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, згідно з якою рішенням суду має бути встановлено факт проживання однією сім`єю жінки (чоловіка) із загиблою (померлою) особою, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Проте положення щодо порядку підтвердження права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги утриманцями загиблого (померлого) залишилось без змін.
		У частині першій статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
		Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»). 
		Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
		Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975). 
		Члени сім`ї та батькизагиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (абзац шостий пункту 5 затвердженого Порядку № 975 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). 
		У пункті 10 Порядку № 975 передбачено, що члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи, зокрема:
		заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги;
		витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
		рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні);
		Аналогічні приписи наведені і у Положенні про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530 (далі - Положення № 530).
		У пункті 4.6 розділу IV Положення № 530 визначено, що документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) оформлюються та подаються в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України обласними ТЦКСП. Обласні ТЦКСП для призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) подають у Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України такі документи, зокрема:
		- висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї, батькам або утриманцям особи, зазначеної в пунктах 1-3 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (додаток 9);
		- заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 10);
		- витяг з послужного списку особової справи (облікової картки) про склад сім`ї особи, зазначеної в пунктах 1-3 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
		- рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні);
		У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах восьмому - двадцять першому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.
		Наведене правове регулювання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги вказує на те, які саме рішення суду може подати особа, яка претендує на відповідну допомогу:
		- рішення суду, що підтверджує факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого), тобто рішення, за змістом якого особа, яка претендує на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, була на повному утриманні військовослужбовця до його загибелі (смерті) або одержувала від нього таку допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування;
		- рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, тобто рішення адміністративного суду, який вирішив спір щодо таких призначення та виплати.
		Разом з тим, розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право, зокрема й про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги.
		У разі згоди заявника з відмовою у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності означеної відмови та щодо припинення піклування суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту віднесення заявника до кола членів сім`ї загиблого військовослужбовця за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (пункт 46)).
		Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 293 ЦПК України). Тобто такі особи мають право на вирішення спору за належною позовною вимогою у відповідному виді судочинства.
		Якщо особа отримала відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, немає підстав стверджувати, що спір із повноважним органом військового управління у неї відсутній, і що фактично для збирання доказів і оскарження такого рішення вона може використовувати можливості окремого провадження у цивільному судочинстві.
		Можливість встановлення певного юридичного факту у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві передбачена для іншої мети, ніж вирішення спору, зокрема й адміністративного спору щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, окрім випадків, передбачених законом.
		Зокрема, такий випадок передбачений статтею 16-1 цього Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 3515-IX від 09 грудня 2023 року лише щодо факту проживання однією сім`єю жінки (чоловіка) із загиблою (померлою) особою, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» утриманцями, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Тому ключовим питанням при вирішенні того, чи перебувала онука на утриманні загиблого військовослужбовця, є те, чи має така онука саме як член його сім`ї право на пенсію у разі втрати годувальника.
		Отже, після відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги встановлення в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства того, що онука загиблого військовослужбовця була його утриманкою, означатиме встановлення її належності до членів його сім`ї та визнання права такої онуки на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Проте загальний суд за правилами цивільного судочинства не може, встановлюючи факт перебування на утриманні, визнавати належність онуки до членів сім`ї загиблого військовослужбовця та створювати передумови як для вирішення спору про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги, так і для вирішення спору про право такого утриманця на отримання пенсії у разі втрати годувальника і для набуття такого права. 
		Слід також брати до уваги те, що за змістом частини першої і пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» такі утриманці загиблого військовослужбовця як його онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, мають право на пенсію у разі втрати годувальника тільки тоді, якщо у них немає працездатних батьків. За наявності працездатної матері, батька неповнолітня онука загиблого військовослужбовця не мала би права на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Але внаслідок встановлення у порядку окремого провадження в цивільному судочинстві факту перебування її на утриманні загиблого військовослужбовця така онука може набути право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги (отримає рішення суду, яке формально даватиме можливість її отримати). Фактично в обхід імперативних приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Більше того, встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства факту перебування онуки як члена сім`ї загиблого військовослужбовця на його утриманні може суперечити витягу з особової справи (послужного списку) цього військовослужбовця й облікової картки про склад його сім`ї, в яких він онуку членом своєї сім`ї не вказував.
		За змістом пункту 10 Порядку № 975, пункту 4.6 розділу IV Положення № 530, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, для призначення та виплати одноразової грошової допомоги разом із іншими документами подається витяг із особової справи (з послужного списку особової справи), облікової картки про склад сім`ї військовослужбовця. За відсутності відповідних даних у цьому витягу питання про можливі недоліки в організації роботи органів військового управління, допущені помилки в облікових документах тощо можуть бути предметом розгляду та доказування саме в адміністративній справі, зокрема під час оскарження відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
		Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги можна встановити на підставі рішення суду у позовному провадженні в спорі між заявником та повноважним органом військового управління в порядку цивільного судочинства.
		Тому такий спір про право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги між онукою загиблого військовослужбовця та державою в особі компетентного суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду, як і їхній спір про право такої онуки на призначення пенсії у разі втрати годувальника. Інакше кажучи, встановлення відповідного факту є необхідним і можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень про (а) відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги чи (б) відмову у призначенні пенсії у разі втрати годувальника. У кожному з таких спорів онука має довести, що вона: (1) є членом сім`ї загиблого військовослужбовця; (2) не має працездатних батьків; (3) перебувала на утриманні цього військовослужбовця; (4) має право на отриманні пенсії у разі втрати годувальника.
		У такому випадку факт перебування онуки як члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця на його утриманні є підставою адміністративного позову, а не предметом цього позову. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню при вирішенні відповідного публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства.
		Наведений висновок узгоджується з приписом пункту 1 частини першої статті 244 КАС України, який передбачає, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
		Якщо після виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, який відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги (або пенсії у разі втрати годувальника), заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні), це означає: розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства (чи то щодо права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, чи то права на отримання пенсії у разі втрати годувальника) потрібно «створити» преюдиційні факти у цивільному процесі. 
		Проте Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62)).
		Деякі приклади:
		-                  саме у межах адміністративної справи про оскарження рішення (дій) управління соціального захисту населення про відмову у видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, слід вирішити спір про правомірність такої відмови, мотивованої браком архівної довідки Міноборони, яка би підтверджувала факт участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також необхідністю за окремим зверненням до суду встановити факт «належності правовстановлюючого документа». За наявності у тій довідці помилки у прізвищі особи факт належності останній відповідної довідки неможливо встановити в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства (див. постанову Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19);
		-                  оскільки законодавство України передбачає спеціальний порядок встановлення статусу реабілітованої особи, то юридичний факт реабілітації особи за конкретною статтею Закону № 962-XII, не можна встановити за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні. У випадку, якщо особа отримала від прокуратури документ, який підтверджує факт її реабілітації, проте не погоджується із обраною для реабілітації юридичною підставою, ця особа може оскаржити відповідні дії прокуратури до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності й обґрунтованості дій відповідного суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц (пункт 35)).
		Отже, не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим.
		Підхід, за яким допускається можливість встановлення певного юридичного факту у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги або пенсії у разі втрати годувальника може мати наслідком створення юрисдикційних конфліктів між судами, які діють за правилами адміністративного та цивільного судочинства, у випадку подальшої відмови суб`єкта владних повноважень у призначенні одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника.
		В судовій практиці є усталеним підхід, що суди не можуть сприяти створенню ситуацій, за яких позивач змушений для вирішення одного спору декілька разів звертатися до суду, зокрема почергово до судів різних юрисдикцій.
		Таким чином, не можуть розглядатися судами у цивільному судочинстві заяви про встановлення фактів з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця після відмови у її призначенні органом військового управління або за встановлення спору про право з державою в особі такого органу.
		Разом з тим, не виключається вирішення питання про встановлення таких фактів у цивільному судочинстві в порядку позовного провадження за відсутності спору з державою в особі органу військового управління, але за наявності інших заінтересованих осіб, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги, та спору між ними щодо відповідного факту.
		У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов`язків військової служби, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (онука загиблого та дочка заявниці). Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовив заявниці у прийнятті документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги з тих підстав, що вона не надала документ, який підтверджує факт перебування ОСОБА_2 на повному утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 . При цьому інших дітей та онуків у загиблого ОСОБА_3 не було.  ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечував проти встановлення відповідного факту, оскільки малолітня ОСОБА_2 не може стати отримувачем пенсії у разі втрати годувальника за загиблим військовослужбовцем навіть за умови перебування на його утриманні відповідно до вимог статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Колегія суддів вважає, що апеляційний суд зробив по суті правильний висновок про наявність у цій справі спору про право, однак не врахував, що такий спір виник між заявником та державою, зокрема в особі відповідного органу військового управління, щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги та щодо наявності права на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Цей спір треба розглядати у порядку адміністративного судочинства за належними позовними вимогами. Загальний суд не має повноважень створювати передумови для отримання соціальних виплат, зокрема пенсії у разі втрати годувальника, від наявності права на отримання якої залежить право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги.
		Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
		Разом з тим, якщо спір має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.
		Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та про належну юрисдикцію. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право, і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18)).
		Тому апеляційний суд мав закрити провадженні в цій справі та роз?яснити заявнику право на вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання одноразової грошової допомоги в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства за належною позовною вимогою.
		Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення справи судами їхні рішення не зумовлювали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження 
		№ 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо юрисдикційності вирішення питання про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Зазначила, що судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення такого факту є загальний суд, який діє за правилами цивільного судочинства.
		Водночас Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, за змістом якого будь-який факт з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги має розглядатися в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні, а також фактично виснувала, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.
		Такий підхід може мати негативні наслідки для вирішення спорів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки всупереч чинному правовому регулюванню фактично створює передумови для можливості визнання права на призначення та виплату такої допомоги в безспірному порядку. Відповідне рішення суду, ухвалене в окремому провадженні, є обов?язковим (преюдиційним) як для органів військового управління, так і для адміністративного суду у справі про оскарження рішення відповідної комісії Міноборони, ухваленого після прийняття судового рішення про встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства відповідного факту. Крім того, встановлення в окремому провадженні факту перебування онуки на отриманні загиблого військовослужбовця слугуватиме підставою для призначення пенсії у разі втрати годувальника, хоча загальний суд не має повноважень вирішувати такі питання.
		Таким чином, без відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), шляхом його конкретизації колегія суддів позбавлена самостійно ухвалити остаточне рішення у цій справі, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду для вирішення вказаних питань.
		Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), пункт 42 постанови від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження 
		№ 14-98цс20)).
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від наведеного загального висновку щодо застосування відповідних норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), та зазначити, що:
		«Ключовим питанням при вирішенні того, чи перебувала особа на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, є те, чи має така особа саме як член його сім`ї право на пенсію у разі втрати годувальника. Після відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги встановлення в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства того, що особа була утриманкою загиблого (померлого) військовослужбовця, означатиме встановлення її належності до членів його сім`ї та визнання права такої особи на отримання пенсії у разі втрати годувальника, навіть якщо цю пенсію їй держава не призначила. Проте загальний суд за правилами цивільного судочинства ні в окремому, ні у позовному провадженні не має таких повноважень.
		Більше того, встановлення за правилами цивільного судочинства факту перебування особи як члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця на його утриманні може суперечити витягу з особової справи (послужного списку) цього військовослужбовця й облікової картки про склад його сім`ї, в яких він цю особу членом своєї сім`ї не вказував.
		Розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право, зокрема й про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги особою, яка стверджує, що перебувала на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, та пенсії у разі втрати годувальника для неї.
		Якщо особа отримала відмову у призначенні одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника, немає підстав стверджувати, що спір із повноважним органом держави, зокрема військового управління, у неї відсутній, і що фактично для збирання доказів і оскарження такого рішення в адміністративному суді вона може використовувати можливості цивільного судочинства. Те, що відповідний орган держави не може претендувати на отримання допомоги чи пенсії, не означає, що він у кожному випадку від імені держави висловлює згоду з призначенням таких соціальних виплат. Тому в особи може виникати спір із державою в особі такого суб`єкта владних повноважень щодо призначення та виплати вказаних допомоги і пенсії.
		Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що встановлення факту перебування на утриманні померлого (загиблого) військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника можливе на підставі рішення загального суду в окремому чи позовному провадженні в порядку цивільного судочинства.
		Не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин (фактів), які становлять предмет доказування у провадженні в порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу в такому провадженні належним і допустимим.
		Можливість встановлення певного юридичного факту у цивільному судочинстві передбачена для іншої мети, ніж вирішення спору, зокрема й адміністративного спору щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, крім випадків, передбачених законом. Такий винятковий випадок передбачений статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 3515-IX від 09 грудня 2023 року лише щодо факту проживання однією сім`єю жінки (чоловіка) із загиблим (померлим) військовослужбовцем, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. 
		Спір про право на одноразову грошову допомогу (її призначення та виплату) чи про право на отримання пенсії у разі втрати годувальника належить до юрисдикції адміністративного суду. Встановлення відповідного факту є необхідним та можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень про відмову у здійсненні такої виплати. У такому випадку факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця є підставою адміністративного позову, а не його предметом. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню під час вирішення публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства.
		Таким чином, не можна розглядати у цивільному судочинстві заяви про встановлення фактів з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця після відмови у її призначенні органом військового управління або за встановлення спору про право з державою в особі такого органу, крім випадків, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Разом з тим, не виключається вирішення питання про встановлення таких фактів у цивільному судочинстві в порядку позовного провадження за відсутності спору з органом військового управління, але за наявності інших заінтересованих осіб, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги, та спору між ними щодо права на призначення й отримання цієї допомоги».
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Передати справу № 308/17634/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                           Є. В. Краснощоков 
		 
		Судді:                                                                            І. О. Дундар
		 
		Д. А. Гудима
		 
		В. І. Крат
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...