Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 214/7675/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: 61-17205ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                                    
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                            
		 
		19 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 214/7675/24
		провадження № 61-17205св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), 
		Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		третя особа - Міністерство оборони України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року у складі судді Сіденко С. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року 
		у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2024 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Міністерство оборони України, у якому просила:
		 
		встановити факт окремого проживання ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов?язків військової служби, і ОСОБА_2 
		у зв?язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин з вересня 
		2017 року; 
		 
		встановити факт проживання однією сім?єю ОСОБА_1 і ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з вересня 2017 року до лютого 2022 року;
		 
		визнати ОСОБА_1 членом сім?ї загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов?язків військової служби.
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, у відкритті провадження у справі відмовлено.
		 
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України та виходив із того, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі № 214/5991/22 за позовом ОСОБА_1 до 
		ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, про встановлення юридичних фактів, визнання членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги, та справу передано за визначеною юрисдикцією на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. За умови закриття провадження у справі № 214/5991/22 та подальшої зміни позовних вимог у суді адміністративної юрисдикції, що є диспозитивним правом позивачки, вона ініціювала повторне звернення до суду з позовом між тими самими сторонами, і з тих самих підстав. Суд зазначив, що ОСОБА_1 фактично погодилася із закриттям провадження у справі судом апеляційної інстанції та ініціювала направлення справи до адміністративного суду і водночас звернулася до суду повторно із цим позовом. У цій справі позивачка не довела наявності окремого спору, 
		а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. 
		У діях позивачки суд вбачає прагнення переглянути в межах цієї справи ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року про закриття провадження у справі, постановлену в іншій справі № 214/5991/22, що 
		є неприпустимим та виходить за межі повноважень суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		20 грудня 2024 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року 
		і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неналежним чином дослідили та не врахували, що склад учасників та сторін спору, а також предмет спору у цій справі й у справах № 214/5991/22 і № 212/3084/24 
		є відмінними, а тому не є тотожними.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		14 лютого 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дорош С. П. подав до Верховного Суду відзив, який мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими і такими, що ґрунтуються на принципі верховенства права.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
		 
		18 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені 
		у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди установили, що у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду 
		з позовом до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, у якому просила:
		 
		встановити факт окремого проживання ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби, та ОСОБА_2 , 
		у зв`язку з фактичним припиненням між ним шлюбних відносин з вересня 2017 року; 
		 
		встановити факт того, що вона, ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , який помер 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з вересня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
		 
		визнати її, ОСОБА_1 , членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби; 
		 
		визнати за нею, ОСОБА_1 , право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», 
		у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби (справа № 214/5991/22).
		 
		Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року у справі № 214/5991/22 позов задоволено.
		 
		Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_5 , який загинув (помер) 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби, та ОСОБА_2 , проживали окремо у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин з вересня 2017 року.
		 
		Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , який загинув (помер) ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю як чоловік 
		і жінка без реєстрації шлюбу, в період часу з вересня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби.
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», 
		у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково.
		 
		Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року скасовано. Провадження у справі 
		№ 214/5991/22 закрито. Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справ такої категорії віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Роз?яснено 
		ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Передано справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення юридичних фактів, визнання членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
		 
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху.
		 
		На виконання вимог вказаної ухвали до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява. Позовні вимоги викладено в такій редакції:
		 
		- визнати бездіяльність відповідача - Міністерства оборони України, яка полягає у невизнанні за ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби, та права на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла станом на 
		13 березня 2022 року, протиправною;
		 
		- зобов`язати Міністерство оборони України визнати за ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби;
		 
		- зобов`язати Міністерство оборони України визнати за ОСОБА_1 право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на 
		13 березня 2022 року, у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби.
		 
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи: 
		ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про встановлення юридичних фактів, визнання членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про встановлення юридичних фактів, визнання членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги до набрання законної сили рішенням у справі 
		№ 212/3084/24.
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою, в якій просила встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_5 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період часу з вересня 2017 року до лютого 2022 року. Вказувала, що встановлення вказаного факту необхідне їй для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця - чоловіка ОСОБА_5 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_3 , Міністерство оборони України(справа № 212/3084/24).
		 
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, у справі 
		№ 212/3084/24 заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_3 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишено без розгляду. Роз`яснено заявнику право подання позову на загальних підставах.
		 
		Залишаючи без розгляду заяву на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив 
		з того, що за наявності у померлого дружини, а також інших спадкоємців, які не залучені до участі у цій справі, при цьому мають право на одноразову грошову допомогу, передбачену у разі загибелі військовослужбовця, факт спільного проживання без реєстрації шлюбу заявниці із загиблим не 
		є безспірним, а отже, не може бути встановлений у порядку окремого провадження, оскільки встановлені судом обставини свідчать про наявність спору про право.
		 
		09 вересня 2024 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Міністерство оборони України (справа, що є предметом касаційного перегляду), у якому просила:
		 
		- встановити факт окремого проживання ОСОБА_5 , який загинув 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов?язків військової служби, 
		і ОСОБА_2 у зв?язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин з вересня 2017 року; 
		 
		- встановити факт проживання однією сім?єю ОСОБА_1 і ОСОБА_5 як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з вересня 2017 року до лютого 2022 року;
		 
		- визнати ОСОБА_1 членом сім?ї загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов?язків військової служби.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		 
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі № 214/5991/22 за позовом ОСОБА_1 до 
		ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, про встановлення юридичних фактів, визнання членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги, та справу передано за визначеною юрисдикцією на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. З огляду на закриття провадження 
		у справі № 214/5991/22 та подальшу зміну позовних вимог у суді адміністративної юрисдикції, що є диспозитивним правом позивачки, вона ініціювала повторне звернення до суду з позовом між тими самими сторонами, і з тих самих підстав. Суд зазначив, що ОСОБА_1 фактично погодилася із закриттям провадження у справі судом апеляційної інстанції та ініціювала направлення справи до адміністративного суду і водночас звернулася до суду повторно з цим позовом. У цій справі позивачка не довела наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу 
		в правовій визначеності. У діях позивачки суд вбачає прагнення переглянути в межах цієї справи ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року про закриття провадження у справі, постановлену в іншій справі 
		№ 214/5991/22, що є неприпустимим та виходить за межі повноважень суду першої інстанції.
		 
		Проте колегія суддів не може погодитись із таким висновком судів першої 
		і апеляційної інстанцій з таких підстав.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		 
		Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
		 
		У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		 
		Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил?ес проти Іспанії»).
		 
		ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
		 
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, 
		а й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
		 
		Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
		 
		ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає насамперед те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
		 
		Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє 
		у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
		 
		Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів.
		 
		Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно тотожні сторони, підстави та предмет спору. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 дійшла висновку, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		 
		Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
		 
		Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про тотожність позову ОСОБА_1 у цій справі
		й у справі № 214/5991/22.
		 
		Порівняльний аналіз змісту заявлених вимог і суб?єктного складу сторін 
		у справі, яка переглядається, і у справі № 214/5991/22, яка знаходиться на розгляді в Дніпровському окружному адміністративному суді, свідчить про те, що і предмет заявлених вимог, і суб?єктний склад учасників справи є різними.
		 
		Тому у суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не було підстав для відмови у відкритті провадження з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
		 
		Отже, не встановивши належним чином правову природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що предмет спору, а також суб`єктний склад осіб в обох справах є однаковими.
		 
		Верховний Суд зазначає, що у цій конкретній справі суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а також допустили надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права заявника на судовий захист 
		в обраний ним спосіб.
		 
		Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково 
		і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа -направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
		 
		Оскільки справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, передбачених частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнити.
		 
		Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    Судді: А. Ю. Зайцев     Є. В. Коротенко     В. М. Коротун     М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...