Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 621/863/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; спори про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: 61-2531ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                            
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                   
		 
		19 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 621/863/20
		провадження № 61-2531св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), 
		Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 2023 року 
		у складі судді Вельможної І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2020 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - 
		ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації.
		 
		Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 грудня 2010 року на праві приватної власності належить нежитлова будівля складу-дробилки, літ. «А» та замощення № 1 на 
		АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване в КП «Зміївське бюро технічної інвентаризації» 20 грудня 
		2010 року. 
		 
		Вказувала, що продаж вказаної нерухомості здійснено, у тому числі, 
		з урахуванням розміщеної нерухомості на земельній ділянці площею 0,6000 га з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660, яка сформована попереднім власником ОСОБА_4 , при цьому речові права на вказану земельну ділянку зареєстровані не були, що стало підставою для початку процесу землеустрою з метою відведення вказаної земельної ділянки та передання їй в оренду.
		 
		02 лютого 2012 року розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації № 63 позивачці надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6000 га для обслуговування нежитлової будівлі із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Лиманської сільської ради Зміївського району Харківської області, з урахуванням договору купівлі-продажу від 02 грудня 2010 року.
		 
		Разом з тим наказом ГУ Держгеокадастру від 06 жовтня 2015 року № 2356-СГ 
		ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами с. Лиман Лиманської сільської ради на території Зміївського району Харківської області, затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0000 га 
		з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268. 
		 
		Під час проведення робіт з розроблення документації із землеустрою, 
		02 червня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про неможливість завершення роботи у зв`язку з тим, що навколо нежитлової будівлі сформовано земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, яка частково накладається на площу земельної ділянки 0,6000 га, яка вже передана у приватну власність, що є порушенням її прав як власника нежитлової будівлі. 
		 
		Після отримання земельної ділянки у власність 13 вересня 2017 року 
		ОСОБА_2 відчужила її ОСОБА_3 .
		 
		Враховуючи викладене, а також заяву про зміну предмета позову, 
		ОСОБА_1 просила визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 
		23 грудня 2015 року № 4751-СГ про затвердження документації із землеустрою та передання земельної ділянки площею 2,0000 га 
		з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268 у власність ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 
		2,0000 га з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, укладений 
		13 вересня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л. В., зареєстрований за № 1739; скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, площею 2,0000 га, реєстраційний номер 858778763217; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, площею 2,0000 га проведену Державному земельному кадастрі 14 грудня 2015 року відділом Держгеокадастру 
		у Зміївському районі Харківської області.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 
		2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що позивачка не довела порушення її прав. Отримання позивачкою відповідного дозволу на розроблення проєкту землеустрою не покладає на орган місцевого самоврядування обов?язку щодо надання їй цієї земельної ділянки у користування, а отже, немає підстав для висновку, що позивачка набула право користування земельною ділянкою у зв`язку з переходом права власності на нежитлову споруду.
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 
		2023 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився 
		з висновком суду першої інстанції. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		20 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, а тому апеляційний суд зробив неправильний висновок, що позивачка не набула право користування земельною ділянкою у зв?язку з переходом права власності на нежитлову будівлю, та що спірна земельна ділянка не була надана та не перебувала у правомірному користуванні попереднього власника нежитлової будівлі ОСОБА_4 , а отже, таке право не набула 
		і ОСОБА_1 . Вказує, що такий висновок апеляційного суду не узгоджується 
		з висновком, зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 
		22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Факт формування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660, площею 0,6000 га, факт знаходження на ній об?єкта нерухомості та приналежного йому замощення підтверджується наявними 
		у справі доказами. Зазначає, що з метою належного оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою ОСОБА_1 вчинила дії, спрямовані на виготовлення документації із землеустрою, 
		і розпорядженням ГУ Держгеокадастру від 02 лютого 2012 року № 63 їй надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6000 га в оренду для обслуговування нежитлової будівлі із земель запасу з урахуванням договору купівлі-продажу від 
		02 грудня 2010 року. 29 лютого 2012 року позивачка уклала договір із СПДФО ОСОБА_5 про розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, однак належним чином оформити її не змогла 
		у зв?язку з тим, що в межах спірної земельної ділянки сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, яка передана 
		у власність ОСОБА_2 і в подальшому відчужена ОСОБА_3 . Також вказує, що непогодження меж земельної ділянки призвело до порушення прав та інтересів позивачки.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції 
		в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 
		2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		13 березня 2024 року ГУ Держгеокадастру подало до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що суди правильно встановили, що попередній власник нежитлової будівлі ОСОБА_4 користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов?язку щодо надання цієї земельної ділянки 
		у користування ОСОБА_1 , а тому немає підстав для висновку, що ОСОБА_1 набула право користування земельною ділянкою з переходом права власності на нежитлову споруду. Факт набуття права власності не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки. Закон встановлює вичерпний перелік підстав набуття права власності та права користування земельною ділянкою. Довідка, на яку посилається позивачка, не є документом, який посвідчує таке право. Державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660 в Державному земельному кадастрі немає.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Зміївського районного суду Харківської області.
		 
		09 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені 
		у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		02 грудня 2010 року між ОСОБА_4 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Лещенко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 3157, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала у власність нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660, площею 0,6000 га.
		 
		Згідно з довідкою начальника управління Держкомзему у Зміївському районі Харківської області від 01 грудня 2010 року та технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування нежитлових приміщень користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6321782700:01:000:0660, площею 0,6000 га, для обслуговування нежитлових приміщень на території Лиманської сільської ради Зміївського району є ОСОБА_4 .
		 
		Розпорядженням Зміївської районної державної адміністрації від 02 лютого 2012 року № 63 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,6000 га, із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Лиманської сільської ради для обслуговування нежитлової будівлі; 
		визначено у місячний термін з дня прийняття розпорядження звернутись до організації, яка має відповідний дозвіл (ліцензію), для укладення договору на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проєктом відведення визначити наявність на земельній ділянці сторонніх землекористувачів, обтяжень та сервітутів; визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови райдержадміністрації від 30 вересня 
		2008 року № 801 «Про надання дозволу ОСОБА_4 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».
		 
		29 лютого 2012 року ОСОБА_1 уклала договір № 6 із СПДФО 
		ОСОБА_5 про розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель.
		 
		06 жовтня 2015 року наказом ГУ Держгеокадастру № 2356-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Лиман Лиманської сільської ради, орієнтовним розміром 2,0000 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення.
		 
		Наказом ГУ Держгеокадастру від 23 грудня 2015 року № 4751-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, площею 2,0000 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
		 
		16 червня 2017 року листом СПДФО ОСОБА_5 повідомлено 
		ОСОБА_1 про неможливість завершення робіт із землеустрою 
		з розробки проєкту щодо відведення земельної ділянки площею 0,6000 га 
		з підстав передання в приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, яка накладається навколо нежитлової будівлі, що належить ОСОБА_1 , і на місцевості з 0,6000 га залишилось орієнтовно 0,1550 га.
		 
		13 вересня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6321782700:01:000:1268, площею 2,0000 га, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу Харківської області 
		Лещенко Л. В., реєстровий номер 1739. Вказаний договір зареєстровано 
		в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		 
		Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування 
		в межах, визначених Конституцією.
		 
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		 
		У частині другій статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства 
		і порушує цивільні права або інтереси.
		 
		Відповідно до вимог частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		 
		Відповідно до положень частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані 
		з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		 
		У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
		 
		До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України, 
		в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває 
		у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частини перша, друга, четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу, яке розташоване на земельній ділянці, яка у власність чи у користування попередньому власнику нерухомого майна не передавалась.
		 
		Згідно з абзацом другим частини дев?ятої статті 120 ЗК України вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті не поширюються на випадки переходу права власності або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію на земельну ділянку, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, у разі якщо земельна ділянка не перебувала у власності або оренді, у користуванні на правах емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника) об`єкта нерухомого майна (жилого будинку, іншої будівлі або споруди), об`єкта незавершеного будівництва.
		 
		Відповідно до частини одинадцятої статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів 
		з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, 
		у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.
		 
		Результат аналізу наведених норм матеріального права, дає підстави дійти висновку про те, що особа, яка набула нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, яка не перебувала у власності чи користуванні продавця нерухомого майна, не набуває автоматичного права власності на таку земельну ділянку, а зобов`язана протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на нерухоме майно звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передання їй у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить їй на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 ЗК України.
		 
		Оскільки за обставин цієї справи ОСОБА_1 , яка є власником нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу, яке розташоване на земельній ділянці, яка у власність чи у користування попередньому власнику нерухомого майна не передавалась, із заявою про передання їй у власність або користування земельної ділянки на якій розміщено належне позивачці нерухоме майно, не зверталась, підстав для визнання недійсним наказу 
		ГУ Держгеокадастру від 23 грудня 2015 року № 4751-СГ немає.
		 
		Оскільки вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації є похідними від вимоги про визнання недійсним наказу, у задоволенні якої необхідно відмовити, то такі вимоги також не підлягають задоволенню.
		 
		За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої 
		і апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, 
		а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
		 
		Аргументи заявника про неврахування судами першої і апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам, зробленим у справах, наведених у касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє 
		в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено 
		з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 
		10 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 січня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 10 травня 
		2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 січня 2024 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська      Судді: А. Ю. Зайцев       Є. В. Коротенко       В. М. Коротун       М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...