Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/7632/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 21.03.2025
Номер судового провадження: 61-9085ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		21 березня 2025 року                                
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 755/7632/22
		 
		провадження № 61-9085св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу                Вірун Оксана Юріївна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її                          представником - адвокатом Тутою Інною Вікторівною, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу                   Вірун О. Ю., про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що у 2018 році вона переїхала проживати до своєї тяжко хворої та потребуючої стороннього догляду доньки - ОСОБА_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті залишилася спадщина. Заповіт спадкодавцем не складався. Відповідач (син померлої) та вона                                         є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 .
		 
		Вказувала, що через декілька днів після поховання ОСОБА_3 , син померлої та її онук - ОСОБА_2 , користуючись її тяжким моральним та психологічним станом, умовив її відмовитися від належної їй частки у спадщині, що залишилася після смерті ОСОБА_3 на його користь. Також відповідач пообіцяв, що після оформлення спадщини та реєстрації за ним права власності на все майно, з якого складається спадщина, він зареєструє за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
		 
		Зазначала, що 08 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вірун О. Ю. було заведено спадкову справу № 07/2021 (номером у спадковому реєстрі 68282130) до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Будучи в пригніченому стані вона погодилася на пропозицію відповідача і цього самого дня вона подала заяву про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті своєї доньки ОСОБА_3 на користь відповідача.
		 
		Посилалася на те, що у подальшому стосунки між нею та онуком погіршилися та                    з 02 лютого 2022 року відповідач обмежив її пересування, не випускаючи за межі домоволодіння, фактично позбавивши її можливості відкликати свою заяву про відмову від прийняття спадщини.
		 
		24 лютого 2022 року почалося військове вторгнення російської федерації на територію України, після чого 12 березня 2022 року ОСОБА_2 відвіз її до родичів в Кіровоградську область та припинив з нею спілкування. У подальшому відповідач отримав свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті                  ОСОБА_3 .
		 
		Посилалася на те, що пропустила строк для відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини та строк на подання заяви про прийняття спадщини                                        з поважних причин, оскільки не змогла звернутися з відповідними заявами                              до 22 лютого 2022 року у зв`язку з діями свого онука ОСОБА_2 , які фактично співпали із терміном, до якого вона мала право та бажання на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини та на подання заяви про прийняття спадщини після смерті доньки. За таких обставин, вважала, що причина пропуску строку для прийняття спадщини є поважною.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просила суд: 
		- визнати недійсною відмову від прийняття спадщини від 08 вересня 2021 року, засвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу          Вірун О. Ю.;
		- визначити їй додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня              2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заява про відмову від прийняття спадщини була підписана нею під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для неї умовах і не довела існування обставин обману, під впливом якого вчинено оспорюваний правочин. Крім того, відмова від прийняття спадщини є безумовною                       і беззастережною, про що роз`яснено нотаріусом ОСОБА_1 при підписанні відмови від спадщини.
		 
		Оскільки вимога про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини позивачкою не доведена, районний суд дійшов висновку, що позовна вимога про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, як похідна від першої, також не підлягає задоволенню.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року - без змін.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 25 000 грн.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи й ухвалив законне, справедливе та обґрунтоване судове рішення.
		 
		Суд апеляційної інстанції уважав, що судом правильно встановлено, що при прийнятті заяви  ОСОБА_1 приватним нотаріусом роз`яснено юридичні наслідки відмови від прийняття спадщини, надані роз`яснення були їй зрозумілі, що свідчить про обізнаність позивачки зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що позивачка не надала належних і допустимих доказів існування між нею та онуком домовленості щодо оформлення за нею права власності на квартиру у м. Одесі, що, на її думку, є обманом з боку відповідача. 
		 
		При цьому суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги  про те, що районний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивачки про повернення на стадію підготовчого провадження, зробив висновок про їх необґрунтованість. Суд вказав, що зміна представника  ОСОБА_1 та обрання попереднім адвокатом неефективного способу захисту не може бути підставою для повернення до підготовчого провадження після його закриття.
		 
		Крім того, суд вважав за можливе стягнути з  ОСОБА_1 на користь відповідача понесені ним в апеляційному суді витрати на професійну правничу допомогу                    у розмірі 25 000 грн, ураховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи, а також обставини, викладені представником позивачки в клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Тута І. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року змінити в частині підстав відмови у задоволенні позову; постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 25 000 грн скасувати.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У червні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                       у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 10 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її          представником - адвокатом Тутою І. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом                      Тутою І. В., мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. 
		 
		Вважає, що визнання недійсною відмови від прийняття спадщини від 08 вересня 2021 року, а також визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки            не призведе до поновлення порушених майнових прав позивачки. 
		 
		На думку заявника, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника  ОСОБА_1 про повернення до стадії підготовчого провадження, чим позбавив останню можливості змінити предмет позову з метою ефективного захисту її прав, а апеляційний суд не надав належної оцінки вказаним порушенням норм процесуального права судом першої інстанції. 
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Тута І. В. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17                     та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18,                  від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 20 травня 2021 року у справі               № 361/653/16-ц, від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 05 жовтня            2022 року у справі № 204/6085/20, від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20, від 30 травня 2024 року у справі № 308/14745/21, що передбачено пунктом 1      частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
		 
		У липні 2024 року представник  ОСОБА_2 - адвокат Розмош В. І. подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, як обґрунтоване тим, що правові висновки Верховного Суду, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, стосуються правовідносин, які не є подібними із цією справою.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом                      Тутою І. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
		 
		Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		За частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
		 
		Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
		 
		За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		 
		Згідно із частинами першою, п`ятою і шостою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини               є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
		 
		Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята                              статті 1274 ЦК України).
		 
		Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		 
		Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним               у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження                     № 12-112гс18).
		 
		Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
		 
		Правочин, який оспорюється на підстав статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
		 
		Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 
		1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин;
		2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
		 
		Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої                   статті 233 ЦК України.
		 
		Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
		 
		Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
		 
		Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
		 
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,                      та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша                     статті 76 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),              що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних                        у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
		 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши,          що при підписанні заяви про відмову від спадщини після смерті доньки                    ОСОБА_3 нотаріусом було роз`яснено вимоги чинного законодавства щодо порядку та правових наслідків вчинення таких дій, текст оспорюваної заяви викладено чітко, він є зрозумілим та не містить можливості двозначного тлумачення, а також ураховуючи відсутність об`єктивних і належних доказів про підписання вказаної заяви під впливом тяжкої для позивачки обставини та на вкрай невигідних для неї умовах дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини від 08 вересня 2021 року.
		 
		Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що мав місце обман під час складання заяви про відмову від спадщини або нею неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
		 
		При цьому передбаченим частиною шостою статті 1273 ЦК України правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 не скористалася, а доказів того, що позивачка зверталася до правоохоронних органів через те, що ОСОБА_2 не випускав її за межі домоволодіння, забрав телефон чи вчиняв інші протиправні дії, спрямовані на обмеження свободи пресування позивачки чи позбавлення її засобів комунікації, матеріали справи не містять.
		 
		Щодо додаткового строку для прийняття спадщини, то суди правильно вказали, що така вимога є похідною від вимоги про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, і недоведеність першої вимоги є наслідком незадоволення вимоги щодо додаткового строку. Крім цього, згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня        2008 року № 7 за наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визнання додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.
		 
		Доводи касаційної скарги щодо відмови у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження не є підставою для скасування судових рішень, оскільки це не призвело до ухвалення у справі незаконних судових рішень.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
		 
		Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин (вказаний висновок зроблений в постанові Верховного Суду                             від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20).
		 
		Згідно із частиною першою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
		 
		Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
		 
		Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що «Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи                         з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову,                                    чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, на яку посилається позивачка у касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті».
		 
		Встановивши, що клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження було подано представником ОСОБА_1 30 жовтня 2023 року, а підготовче засідання було закрито ухвалою суду від 25 квітня 2023 року, суд першої інстанції,         з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для його задоволення, оскільки обставини, на які посилається представник позивачки (зміна адвоката та обрання попереднім адвокатом неефективного способу захисту), не є вагомими.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наводила аналогічні доводи, які обґрунтовано спростував суд апеляційної інстанції.
		 
		Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року               у справі № 338/180/17 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року                        у справі № 902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 20 травня 2021 року у справі № 361/653/16-ц, від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20, від 30 травня 2024 року у справі № 308/14745/21, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено              з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,                   а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		При цьому, Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання  ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5                 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки, вважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_2 , яке подане його представником - адвокатом Розмошем Владиславом Івановичем, про закриття касаційного провадження відмовити.
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана її                          представником - адвокатом Тутою Інною Вікторівною, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня                     2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...