Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/16209/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 13.03.2025
Номер судового провадження: 51-4278км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023100040003411

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		13 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 755/16209/23
		провадження № 51-4278км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                    ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100040003411, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого там же по АДРЕСА_2 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього ряд обов`язків.
		Зараховано ОСОБА_7 у строк покарання, період попереднього ув`язнення із 28 вересня по 30 вересня 2023 року включно.
		Вирішено питання щодо речових доказів.
		Вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану за обставин, детально наведених у судовому рішенні.
		Так, місцевий суд встановив, що ОСОБА_7 28 вересня 2023 року близько 15:00, перебуваючи на території ПКіВ «Гідропарк» у м. Києві, відкрито викрав у  ОСОБА_8 мобільний телефон «MEIZU», вартістю 7028 гривень 67 копійок, із сім картою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар», вартістю 50 гривень, однак виконавши усі дії, які вважав необхідними для заволодіння викраденим, не отримав реальної можливості розпоряджатися вказаним майном із причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий випадковими перехожими та самим потерпілим.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд формально розглянув апеляційну скаргу сторони обвинувачення на м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання, провів судовий розгляд без потерпілого та залишив без уваги ряд порушень, які на переконання сторони обвинувачення допустив місцевий суд.
		Зокрема, прокурор вважає, що під час одночасного застосування до обвинуваченого положень ст. 69 і ст. 75 КК України місцевий суд врахував одні і ті ж самі обставини та не мотивував свого рішення про те, як вказані дані істотно знижують суспільну небезпечність скоєного злочину.
		Крім цього, сторона обвинувачення ставить під сумнів активне сприяння ОСОБА_7 розкриттю злочину та наголошує на тому, що завдану шкоду відшкодував не обвинувачений, а його родичі.
		Також прокурор стверджує, що без оцінки залишилися доводи про неточності, допущені у резолютивній частині вироку, а сам апеляційний перегляд проведено без участі потерпілого.
		На касаційну скаргу прокурора сторона захисту подала письмові заперечення, в яких указує на безпідставність викладених у ній доводів і наголошує на законності і обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
		Захисник ОСОБА_6 вважав касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
		При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
		Висновок про доведеність винуватості  ОСОБА_7  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюється.
		За змістом касаційної скарги, прокурор фактично не погоджується із призначеним засудженому покаранням та зазначає про недотримання судами визначених законом положень, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		У своїй касаційній скарзі прокурор зазначає, що суди врахували одні і ті ж обставини при застосуванні як ст. 69 КК України, так і ст. 75 КК України, та призначили  ОСОБА_7 покарання, яке є надто м`яким.
		Однак таке твердження є безпідставним з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		Тобто, необхідною умовою застосування ст. 69 КК України має бути наявність кількох (двох і більше) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
		У цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції такими обставинами визначено щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
		При цьому, суд врахував щире каяття ОСОБА_7 , як суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягало в тому, що він визнав свою провину, висловлював жаль з приводу вчиненого, бажав виправити ситуацію та понести покарання. Усвідомлення протиправності його дій, визнання всіх фактичних обставин вчинення злочину стали підставою для розгляду кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
		Так як обвинувачений надавав допомогу в установленні невідомих обставин справи, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину іншою обставиною, що пом`якшує покарання. Крім того, суд врахував, що потерпілому ОСОБА_8 повернуто телефон та відшкодовано завдану моральну шкоду, що підтверджується матеріалами справи. 
		Погоджуючись з правильністю застосування місцевим судом ст. 69 КК України, апеляційний суд зазначив про обґрунтованість висновків місцевого суду щодо істотного зниження наведеними обставинами ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому вважав правильним призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.
		Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. 
		Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, таке рішення має бути вмотивовано у вироку.
		Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд врахував: дані, які характеризують особу обвинуваченого, котрий є особою молодого віку, одружений, має на утриманні доньку 2023 року народження, вперше притягується до кримінальної відповідальності; відсутність тяжких наслідків; скоєний злочин не поєднаний із насильством; думку потерпілого, який просив суворо не карати підсудного і вважав за можливе застосувати положення ст. 75 КК України.
		Обтяжуючих покарання обставин встановлено не було.
		Виходячи із наведеного, суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що стимулюватиме його до правомірної поведінки.
		Таким чином, застосовуючи положення статей 69 і 75 КК України, місцевий суд послався на різні обставини та дані про особу винного, які слугували підставою для призначення ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом і звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, і належним чином мотивував таке своє рішення.
		Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із такими висновками та навів підстави з яких відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення.
		Виходячи із цілей та принципів права, а також вимог щодо справедливості обраного покарання, Верховний Суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, особі засудженого ОСОБА_7 , не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи. 
		Що стосується доводів прокурора про порушення прав потерпілого через перегляд вироку місцевого суду без його участі, то вони є необґрунтованими.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження потерпілий ОСОБА_8 свою позицію у даному кримінальному провадженні висловив, не заперечував щодо звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, та в подальшому не оскаржував вирок місцевого суду.
		Жодних скарг ні під час, ні після апеляційного розгляду щодо неповідомлення про дату і час апеляційного розгляду потерпілий не подавав. Не звертався він із такими скаргами і до суду касаційної інстанції.
		Слід зауважити, що стверджуючи про допущене апеляційним судом порушення прокурор у поданій касаційній скарзі не наводить аргументів про те, як ця обставина вплинула на законність ухваленого рішення.
		Не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги сторони обвинувачення про допущені неточності у викладі резолютивної частини вироку.
		Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що якщо судове рішення є незрозумілим для учасника кримінального провадження, то суд, який його ухвалив, за його заявою роз`яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст.
		Таким чином, доводи прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом нижчої інстанції не знайшли свого підтвердження.
		Суд апеляційної інстанції у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, визнавши їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування, з якими у свою чергу погоджується і суд касаційної інстанції.
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_9                                 ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...