Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 163/1881/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 18.03.2025
Номер судового провадження: 51-5127км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023035560000082

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		18 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 163/1881/23
		провадження № 51-5127км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції
		захисника                                        ОСОБА_6 ,
		засудженого                                  ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя 
		АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358; 
		ч. 4 ст. 358 КК України.
		Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини 
		За вироком Любомльського районного суду Волинської області від 
		13 червня 2024 року  ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. 
		Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня виконання вироку.
		Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу зазначеного вище кримінального правопорушення.
		Також вироком вирішено питання стосовно процесуальних витрат і долю речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 23 квітня 
		2023 року приблизно о 20:45 під час проходження прикордонного контролю в пункті пропуску для міжнародного автомобільного сполучення «Ягодин», що на вул. Прикордонників, 1 у с. Старовойтове Ковельського району Волинської області, умисно, з метою незаконного перетину державного кордону України, як підставу для перетину кордону надав працівникам Державної прикордонної служби України завідомо підроблене тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 01 лютого 2023 року № НОМЕР_1 на своє ім`я, форма якого встановлена наказом Міністерства оборони України від 
		21 листопада 2017 року № 610, з недостовірними відомостями про визнання його непридатним до військової служби з виключенням із військового обліку, завірене відбитками печатки ІНФОРМАЦІЯ_2 (код НОМЕР_2 ), з підробленим підписом начальника вказаної установи, яке відповідна установа не видавала й не посвідчувала.
		Таким чином, ОСОБА_7 своїми діями, які виразилися у використанні завідомо підробленого документа, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України.
		Разом з тим органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, будучи особою призовного віку, яка підлягає мобілізації та не має права перетинати державний кордон України під час дії запровадженого воєнного стану, переслідуючи мету виїзду за межі території України, в лютому 2023 року за місцем свого проживання, а саме на 
		АДРЕСА_1 , через месенджер «Фейсбук» вступив у змову з не встановленою досудовим розслідуванням особою та домовився про виготовлення на своє ім`я документа, який надає право безперешкодного перетину державного кордону України для виїзду за межі України, а саме тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, форма якого встановлена наказом Міністерства оборони України. Із цією метою, діючи за попередньою змовою в групі осіб із не встановленою досудовим розслідуванням особою, як пособник у виготовленні підроблених документів, ОСОБА_7 за допомогою додатку «Месенджер» переслав невстановленій особі свої персональні дані та власну фотокартку для подальшого використання під час виготовлення підробленого документа. Невстановлена особа, діючи за попередньою змовою, використовуючи персональні дані ОСОБА_7 , у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці, за допомогою комп`ютерної техніки виготовила на ім`я ОСОБА_7 підроблене тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 01 лютого 2023 року № НОМЕР_1 , в яке вклеїла фотокартку останнього та внесла недостовірні відомості про визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, та нанесла відбитки печатки ІНФОРМАЦІЯ_2 (код НОМЕР_2 ), підробивши підпис начальника вказаної установи. Наприкінці лютого 2023 року невстановлена особа під час особистої зустрічі в м. Коростені Житомирської області передала ОСОБА_7 вказане вище підроблене тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, за яке той оплатив кошти в сумі 
		200 доларів США.
		ОСОБА_7 у пред`явленому йому за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України обвинуваченні визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діянні складу зазначеного вище кримінального правопорушення.
		Волинський апеляційний суд ухвалою від 26 листопада 2024 року вирок районного суду залишив без змін.
		Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час постановлення ухвали апеляційним судом, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у результаті виправдання особи, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. 
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. 
		Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до того, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення зі змінами та доповненнями щодо безпідставності виправдання районним судом ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України, не дав на них обґрунтованих відповідей. 
		До того ж суд апеляційної інстанції належно не оцінив показань засудженого на підтвердження наявності в його діях вказаного вище кримінального правопорушення.
		На переконання прокурора, допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 370, 419 КПК України, призвело до незастосування закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, що у свою чергу дало можливість засудженому уникнути справедливого покарання за вчинене.
		Також прокурор стверджує, що апеляційний суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання сторони захисту про надання часу на підготовку для виступу у судових дебатах, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Разом з тим прокурор посилається на порушення апеляційним судом положень ст. 374 КПК України, оскільки у рішенні неправильно зазначено початок строку відбування покарання у виді обмеження волі.
		Вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає приписам статей 50, 65 КК України. 
		Крім того, вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив прокурору у повторному дослідженні доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник наводить аргументи на спростування її доводів та просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.
		У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а засуджений та його захисник заперечували щодо її задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, засудженого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора  не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
		За правилами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час постановлені ухвали апеляційним судом та щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при виправданні особи в цьому кримінальному провадженні.
		Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Колегія суддів акцентує на тому, що за ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме в засадах презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo» («у випадку сумніву - на користь обвинуваченого»), згідно з яким під час оцінювання доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.  
		Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у його скоєнні.
		Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		З матеріалів цього кримінального провадження убачається, що згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України в пособництві, тобто в наданні засобів вчинення кримінального правопорушення іншими співучасниками, у підробленні офіційного документа, який видається та посвідчується підприємством, що має право видавати та посвідчувати такі документи, і який надає права та звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
		За результатом розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, даючи кримінально-правову оцінку діям ОСОБА_7 , дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що в діях ОСОБА_7 наявний склад наведеного вище кримінального правопорушення і, як результат, виправдав його. 
		Сторона обвинувачення не погодилася з таким рішенням і звернулася до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
		За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
		Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора зі змінами та доповненнями, які стосувалися неповноти судового розгляду, невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого вироку, були всебічно досліджені в суді першої інстанції з дотриманням вимог ст. 22 КПК України.
		Так, відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення 
		(час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК Україниобов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. 
		Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суд розглянув відповідно до вимог закону. 
		Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у сукупності доводили, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України.
		Необхідно зазначити, що згідно з ч. 5 ст. 27 КК України пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України, з дотриманням вимог чинного законодавства, дійшов правильного висновку про те, що сторона обвинувачення, з урахуванням того, що функція пособника у скоєнні кримінального правопорушення в будь-якому випадку виражається в певній формі, не довелавчинення ОСОБА_7 пособництва особі у здійсненні підроблення тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.
		З матеріалів провадження випливає, що суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази винуватості  ОСОБА_7 , у тому числі його показання, який провину в пред`явленому обвинуваченні не визнав і показав, зокрема, що після проходження у січні 2023 року медичної комісії отримав тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 01 лютого 2023 року 
		№ НОМЕР_1 . Коли перетинав державний кордон у Львівській області, інспектори прикордонної служби повідомили, що він не має права на перетин, оскільки в цьому тимчасовому посвідченні відсутні записи про виключення його з військового обліку. Потім він повторно направився до військкомату, однак у проставленні в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного відмітки про виключення його з військового обліку працівники ІНФОРМАЦІЯ_7 відмовили. Через декілька тижнів зателефонувала невідома особа та запропонувала зустрітися. Під час зустрічі ця особа дала ОСОБА_7 нове тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою «визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку», за що він надав невідомій особі готівку в розмірі 200 доларів США. Оскільки цей документ був ідентичний посвідченню, який отримав 01 лютого 2023 року у ІНФОРМАЦІЯ_7 вважав, що він є дійсним. Коли повторно їхав до Республіки Польщі, працівники прикордонної служби виявили в документі ознаки підроблення. 
		Твердження засудженого щодо його необізнаності про підроблення тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, яке він використав 23 квітня 2023 року під час проходження прикордонного контролю спростовується тим, що за його зверненням до ІНФОРМАЦІЯ_7 йому було відмовлено у вимозі про виключення з військового обліку було відмовлено, а підроблене посвідчення ОСОБА_7 отримав від невідомої особи і жодних медичних оглядів чи повторної процедури подання документів для отримання посвідчення не проходив, хоча був обізнаний з етапами його одержання. Крім того, під час допиту судом першої інстанції ОСОБА_7 показав, що невідома особа запросила за тимчасове посвідчення військовозобов`язаного кошти в сумі 200 доларів США. Оскільки видача тимчасових посвідчень військовозобов`язаних особам, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку здійснюється безоплатно, надання ОСОБА_7 невідомій особі 200 доларів США як оплати за надане йому тимчасове посвідчення суд розцінив не інакше як його свідоме розуміння того, що цей документ створений не у встановленому законодавством порядку і є підробленим.
		Крім того, суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення письмові докази, зокрема:
		- дані протоколу огляду місця події від 23 квітня 2023 року, яким установлено, що в службовому приміщенні МАПП «Ягодин» виявлено й вилучено тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 01 лютого 2023 року № НОМЕР_1 , видане другим ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- висновок експерта Волинського НДЕКЦ від 28 квітня 2023 року 
		№ СЕ-19/103-23/4490-ДД, відповідно до якого відбитки гербових печаток та штампів у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного від 01 лютого 
		2023 року № НОМЕР_1 , виданому ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім`я 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нанесені контактним способом з використанням кліше печаток та кліше штампів, а наявні у них підписи виконані рукописним способом з використанням кулькових пишучих приладів пастами чорного та синього кольорів;
		- дані протоколу огляду речей та документів від 09 травня 2023 року, яким встановлено, що в приміщенні відділення поліції № 1 Ковельського РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_7 добровільно видав тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 01 лютого 2023 року № НОМЕР_1 , видане другим ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім`я ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- висновок експерта Волинського НДЕКЦ від 25 травня 2023 року 
		№ СЕ-19/103-23/5444-ДД, згідно з яким відбитки гербової печатки ІНФОРМАЦІЯ_4 , відбитки штампів «ВЗЯТО на військовий облік» та «ЗНЯТО з військового обліку» у тимчасових посвідченнях військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданих на ім`я ОСОБА_7 , нанесені контактним способом з використанням кліше печаток та кліше штампів. Підписи у цих посвідченнях виконані рукописним способом з використанням кулькових пишучих приладів пастами синього та чорного кольорів. Відбитки гербової печатки ІНФОРМАЦІЯ_4 у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , вилученому 23 квітня 
		2023 року у МАПП «Ягодин», нанесені не печаткою ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відбитки штампів «ВЗЯТО на військовий облік», «ЗНЯТО з військового обліку» ІНФОРМАЦІЯ_4 у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , вилученому 23 квітня 2023 року у МАПП «Ягодин», нанесені не штампами «ВЗЯТО на військовий облік», «ЗНЯТО з військового обліку» ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відбитки гербової печатки ІНФОРМАЦІЯ_4 у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , добровільно виданому 09 травня 2023 року, нанесені печаткою ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відбитки штампів «ВЗЯТО на військовий облік», «ЗНЯТО з військового обліку» ІНФОРМАЦІЯ_4 у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , добровільно виданому 09 травня 
		2023 року, нанесені штампами «ВЗЯТО на військовий облік», «ЗНЯТО з військового обліку» ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		Разом з тим, зміст вилучених у ОСОБА_7 тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 в МАПП «Ягодин» та добровільно ним виданого працівникам поліції, що містить таку ж серію та номер, є ідентичним, окрім графи 8, де в першому зазначено, що «Призивною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 зарахований у запас 01 лютого 2023 року визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ст.47 «а» Гр1 Наказ МОУ № 402/2008 р», у другому - «Призивною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 зарахований у запас 06.10.2004 р згідно ЗУ «Про ВО і ВС» ст.18 п.п.1.1»;
		- відповідь від 27 квітня 2023 року № 10/2220 на запит дізнавача, в якій ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначив, що з копії тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 (вилученого в МАПП «Ягодин») убачається, що рішенням військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01 лютого 2023 року вказаного вище громадянина визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ст. 47 А графа І наказу Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402. Відповідно до п. 3.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого вказаним наказом, медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара військово-лікарською комісією військових комісаріатів, про що робиться відповідний запис у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, виданих військовозобов`язаним для проходження медичного огляду, ІНФОРМАЦІЯ_4 , запис про військовозобов`язаного громадянина ОСОБА_7 за 01 лютого 2023 року в цьому журналі відсутній. Додатково зазначив, що посадові особи, указані в копії вилучених 
		військово-облікових документів, на цей час перебувають на відповідних посадах у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Автентичність підписів, проставлених у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_3 посадовою особою, заперечується.
		- висновок судово-психіатричного експерта від 04 липня 2023 року № 333-2023, яким установлено, що на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 усвідомлював свої дії та міг ними керувати.
		Суд першої інстанції, допитавши засудженого, проаналізувавши безпосередньо досліджені всі зібрані у цьому кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності та сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку, що усі надані прокурором докази підтверджують винуватість ОСОБА_7 у використанні завідомо підробленого документа, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду. 
		Таким чином, аналізуючи докази, надані стороною обвинувачення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно дійшов висновку, що поза розумним сумнівом не доведено винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 суд першої інстанції створив умови, за яких сторона обвинувачення могла довести в суді на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, зібраних відповідно до вимог кримінального процесуального закону, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним зазначеного вище кримінального правопорушення. Однак таких доказів, які би поза розумним сумнівом доводили його винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України, сторона обвинувачення не надала.
		Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, навів детальні мотиви постановленого рішення, спростував доводи прокурора щодо безпідставності виправдання ОСОБА_7 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
		Твердження прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив прокурору у повторному дослідженні доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, є неприйнятними, оскільки суд апеляційної інстанції не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для задоволення такого клопотання. Сам собою факт незгоди з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
		Також колегія суддів зазначає, що за результатами касаційного перегляду 
		не знайшли свого підтвердження доводи прокурора про допущення апеляційним судом істотного порушення вимог кримінального процесуального закону через те, що цей суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання сторони захисту про надання часу на підготовку для виступу у судових дебатах.
		Варто зазначити, що судові дебати є обов`язковим етапом стадії судового розгляду, під час якогойого учасники виступають стосовно аналізу тих доказів, які були досліджені, та з пропозиціями про вирішення кримінального провадження. Учасники судового розгляду мають право заявити суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки до судових дебатів і тривалість має визначатися судом з урахуванням таких критеріїв, як складність та обсяг кримінальних проваджень. 
		Відповідно до журналу та відеозапису судового засідання від 26 листопада 
		2024 року, зафіксованого на технічному носії інформації, суд поставив на обговорення питання про можливість переходу до судових дебатів. При цьому сторона захисту не зазначала про неготовність до виступу через недостатність часу чи з інших причин та клопотань з цих підстав заявлено не було.
		Судові дебати було проведено з дотриманням вимог ст. 364 КПК України, в них виступали прокурор, захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 без будь-яких обмежень у часі.
		При цьому доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції через те, що цей суд не надав стороні захисту достатньо часу на підготовку для виступу у судових дебатах, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дійшов умотивованого висновку, що дебати було проведено з дотриманням вимог 
		ст. 364 КПК України. 
		Так, із журналу та відеозапису судового засідання від 12 червня 2024 року, зафіксованого на технічному носії інформації, убачається, що після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами захисник ОСОБА_6 заявив клопотання про оголошення перерви для підготовки до судових дебатів. 
		Суд задовольнив клопотання та надав захиснику 20 хвилин для підготовки до судових дебатів. Після цього на стадії судових дебатів захисник повторно заявив аналогічне клопотання, на що суд запропонував йому ще 20 хвилин перерви з наданням можливості використання комп`ютера та необхідної техніки для реалізації підготовки до судових дебатів, однак захисник відмовився від виступу у судових дебатах.
		Понад те, апеляційний суд акцентував, що захисник був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, з метою підготовки до судових дебатів, що підтверджується його заявою від 11 червня 2024 року про надання йому матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, яка міститься в матеріалах кримінального провадження (т. 1, а. п. 146).
		Тож апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наданий захиснику час для підготовки до судових дебатів, з огляду на кількість доказів, обсяг обвинувачення та сформовану тактику захисту, є достатнім, з чим погоджується і колегія суддів.
		Доводи прокурора проте, що апеляційний суд допустив порушення вимог
		ст. 374 КПК України, оскільки у рішенні неправильно зазначено початок строку відбування покарання у виді обмеження волі, колегія суддів вважає необґрунтованими у зв`язку з тим, що рішення стосовно початку строку відбування покарання вирішене вироком суду першої інстанції, який в цій частині апеляційним судом не скасовувався та в цій частині ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		За наведених обставин суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК України, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження та вмотивовано відхилив доводи сторони захисту, навів належне обґрунтування своїх висновків, як того вимагають приписи 
		ст. 419 КПК України. 
		Колегія суддів у частині оцінки дотримання судом апеляційної інстанції вимог 
		ст. 419 КПК України враховує, що приписи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент, а питання про те, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання належного обґрунтування, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні відповідних стандартів вмотивування судового рішення суд апеляційної інстанції дотримався. 
		Щодо призначення засудженому покарання, яке має відповідати ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі.
		Що стосується призначення покарання, то згідно з вимогами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Варто зазначити, що в правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи примусу.
		На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України за  яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер,  спрямовані положення ст. 65 КК України. Цей принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого  покарання. Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання. Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
		Виходячи з мети покарання і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
		Вирішуючи питання про призначення засудженому покарання за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, урахував, зокрема, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що віднесено до категорії кримінального проступку, дані про особу засудженого, зокрема те, що він проживає у цивільному шлюбі, має малолітню дитину, працевлаштований, за місцем роботи та проживання характеризується з позитивної сторони, є особою молодого віку, за станом здоров`я виявляє клінічні ознаки невротичного розладу з емоційно-вольовою нестійкістю за астено-невротичним типом, рухомими нав`язливостями, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, і наявність обставини, яка його обтяжує, - вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану й обґрунтовано призначив засудженому покарання в межах санкції ч. 4 ст. 358 КК України, а саме у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		На переконання колегії суддів, таке покарання є справедливим і буде сприяти виправленню засудженого, тому доводи прокурора про протилежне колегія суддів вважає безпідставними.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни або скасування судового рішення, під час перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила.
		Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає приписам 
		статей 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на допущення судом апеляційної інстанції в ході розгляду провадження порушень норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, 
		то касаційну скаргу прокурора має бути залишено без задоволення, 
		а оскаржуване судове рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:                                                           
		Ухвалу Волинського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора 
		-без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...